Зміст, особливості та завдання української політології

ЗМІСТ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАВДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.

ПЛАН.

1.Зміст Української політології.

2.Особливості розвитку і становлення української політології.

3.Основні завдання та проблеми української політології.

4.Висновок.

Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить ефективним сам процес цього творення. Без науки, яка безпосередньо служить конкретній українській будівничій практиці, неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії - побудови вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що зветься «народ України».

Основне навантаження лягає на науки, покликані осмислювати політичне життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки саме з ними пов’язані основні реформаційні процеси, саме вони сьогодні є одним з найефективніших елементів української самоорганізації, за допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень цівілізованості.

Питання про рівень політизації суспільного життя і суспільної свідомості в Україні сьогодні визначене досить виразно: вони набрали характеру основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за допомогою політики, політичної організації, політичної діяльності, політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації українського суспільства став незаперечним, а загальноукраїнська стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової органїзації суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль політики у розбудові нової України.

Отже, зміст української політології неважко визначити: це політичне життя українського народу в його багатонаціональній структурності, українська політична історія в еволюційному зв’язку з сьогоденням як певний магістральний шлях нації, його національна і загальнолюдська сутність, творчій зміст боріння українства, народу України за можливість національного самоутвердження і набуття, таким чином, необхідних інтеграційних якостей щодо загальнолюдської цівілізації.

Нинішній стан політики і політології в Україні нетиповий для, так званого, цівілізованого світу, бо України лише створює своє політично — організзаційне обличча. Тому й судити про політичні процеси в Україні не можна с класичної точки зору західної політології, з її канонами історично поступового державотворення. Можна відразу зауважити: американці, анцлійці, французи будуючи свою державу, українську політичну думку не використовували. Вони розробляли політологічні проблеми відповідно до власних потреб, власного бачення. Отже, саме період початкового будівництва, як правило, в усіх країнах був перідом інтенсивного пошуку шляхів власного, зокрема національного самоутвердження. Протягом століть політичної залежності в Україні формувалась певна духовна структура, основні елементи якої були спрямовані на власне духовне розкріпачення. Українська державність зазнавала тяжких історичних випробувань, протистояла різним завойовникам з Візантії, Варшави, Москви, Відня, Прибалтії.

Політичні режими, які встановлювались завойовниками на українських землях, булиздебільшого неорганичними для українства. Народ шукав заходи самозбереження, виховувалось почуття національної гідності й непримиренності до загарбників, що в політичному вигляді найбільш опукло виявилось в житті українського козацтва та його державному оформленні - Запорізькій Січі, зародку нової українськоїдержавності, політичного устрою українства. Запорізька Січ та інститут гетьманів (від засновника Вишневецького до Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи, Орлика, Дорошенка…) залишились в українському і світовому політичному світовому досвіді як форма політичного суверінитету нації, а в українському політичному уявлення — як власна політична традиція, варта не лише уваги, але й розвитку. Адже політична організація часів гетьманщини може живити й сучасне політичне життя України.

Політичне становище українства у труднювалося тим, що воно вело визвольну війну без підтримки. Хоча царська Росія була тюрмою народів, будь — яка визвольна акція чи рух не могли одержати світової підтримки, ьо це було б «втручання у внутрішні справи Російської імперії», а після встановлення Радянської влади колоніальне становище України було прикрите славнозвісною «соціалістичною дружбою народів». Об'єктивне тяжіння народів до миру і злагоди, до співробітництва використовувалось для збереження і зміцнення більшовицької диктатури. Диктат більшовицької політичної системи перетворював українську національну ідею в антиімперську, антирадянську. Хоча і за більшовицького режиму багато національно свідомих українців робиле все можливе і неможливе, щоб зберегти власну націю. Для цього потрібна була принципово інакша методологія, що століттями визрівала в українстві й згодом набула рівня розвитку, який дав їй змогу стати українською національною ідеєю, що покладена в основу стратегії і тактики української національно визвольної революції, а в сучасних умовах — будівництва української державності.

Революційним за своїм місцем в історії українського народу єАкт проголешення незалежності України 1991 року, який став логічним результатом, великою політичною перемогою українського національно-визвольного руху, початком нової історії Українства. Як і будь — яке політичне рішення, Акт проголошення незалежності України покладає лише правовий початок повній незалежністі, яка можлива лише як нрезультат всебічного творення матеріальних і духовних основ існування і розвитку народу України.

Українська політологія може бути принципово саамодостатньою і досить ефективною, якщо охоплюватиме необхідне нині коло проблем та завдань.

Політична думка Українства постійно спрямовувалась не на прогрес власної нації, а на боротьбу за існування, що позначилося на її конструктивному, будівничому рівні. Тому завдання політології - представити конструктивізм української політичної думки як класичну методологію українського політичного менталітету, служитиме сучасній політичній практиці в Україні.

Завдання української політології - простежити становлення і розвиток української національної ідеї, її основні форми в історії політичної думки в Україні, розмаїття поглядів і течій в українському суспільстві протягом століть боротьби «українського духу» за своє розкріпачення і утвердження в суспільній свідомості.

Завдання української політології - дати оцінку політологічним основам сучасного українського націоналізму. Доцільно розповідати про політичну еволюцію українського націоналізму, його різні течії, про потворну сутність «радянського патріотизму».

Проблемою українськоїполітології, яка вимагає першочергового розв’язання, є реальний стан політичних відносин в Україні. Їх треба корегувати, виправляти, оскільки саме політична сфера — один з найнебезпечніших каталізаторів порушення стабільного розвитку суспільства.

Потребує вивчення проблема сучасної української політичної системи і національних політичних традицій. Насамперед, виникає питання про природність парламентарізму для України, принаймні у його теперішньому вигляді. Система виборів, яка пропонується сьогодні недосконала. Якого типу парламент і президент нам потрібні і як домогтися обрання саме таких основних політичних інституцій.

Практично не розпочиналось ще вивчення проблеми національного лідерства. Сучасний розвиток цівілізації та демократизму, як її форми, характерний наявністю політичного лідерства. Економічні й соціальні підвалини лідерства ще тільки визрівають. Тому будівництво української демократії - це економічне і культурне явище, хоча будівництво нової, незалежної України і відбувається за допомогою ораганізаційних заходів, що з неминучістю підносить роль лідерства, зокрема політичного, у становленні української державності.

Висновок.

В цій контрольній роботі розглянуті деякі основні завдвння і проблеми української політології. Ця наука досить молода, але вже стала досить ефективним знанням, намагається забезпечити можливу безпомилковість політичних рішень, їхній оптимальний вплив на життя народу України. Українська політологіяце політична мудрість, яка в боротьбі політичних сил бачить її першоджерело, фактори, що полягають в основі тих чи інших політичних явищ, кроків, акцій.

Спрямування наукового пошуку саме на них і є вищим призначенням української політології, їїосновною проблематикою.

Список використаної літератури:

1.Гаєвський Б.А. Українська політологія. — К.: МАУП, 1994р.

2.Кирилюк Ф. М. Українська політологія; рівень розвитку, проблеми. — Політологічний вісник, 1993р. — № 4.

3.Кирилюк Ф. М. Основи політології. — К.: 1995р.

4.Потульницький В. Історія української політології. — К.: 1992р.