Економіка зарубіжних країн укр

перелік екзаменаційних питань.

з курсу «Економіка зарубіжних країн».

1. Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр. ХХ ст.

2. Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.

3. Характерні риси ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

4. Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині ХХ ст.

5. Галузева трансформація економіки Китаю у 80-х — 90-х рр. ХХ ст.

6. Глобалізація та регіоналізація як основні тенденції розвитку світового господарства на сучасному етапі.

7. Особливості економічної структури країн Північної Африки та Близького Сходу.

8. Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються.

9. Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.

10. Особливості процесу адаптації країн Східної й Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х — 90-х рр. ХХ ст.

11. Масштаби та динаміка міжнародної торгівлі в 90-ті роки.

12. Диференціація й нерівномірність розвитку країн, що розвиваються.

13. Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн.

14. Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.

15. Економічне становище країн Тропічної Африки.

16. Економічний потенціал країн СНД.

17. Економічні реформи у господарстві Чехії й Словаччини.

18. Характеристика етапів міжнародного науково-технічного обміну.

19. Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток країн Латинської Америки.

20. Фактори економічного зростання Китаю у 80-ті - 90-ті рр. ХХ ст.

21. Закономірності розвитку світового господарства на сучасному етапі.

22. Зовнішні фактори розвитку країн, що розвиваються (на прикладі країн Північної Африки).

23. Зовнішньоекономічна експансія США. Суперечність між США та іншими світовими центрами.

24. Поняття та значення інформаційних ресурсів світового господарства.

25. Історичний процес формування світового господарства. Етапи розвитку світового господарства.

26. Китайські реформи: напрями, особливості, наслідки.

27. Характеристика провідних галузей національної економіки Франції.

28. Людські ресурси світового господарства. Поняття людського капіталу.

29. Методи й наслідки широкомасштабного державного регулювання соціально-економічної політики Індії.

30. Вплив міжнародної валютно-фінансової системи на постсоціалістичні країни.

31. Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн та країн, що розвиваються: новітні тенденції 90-х рр. ХХ ст.

32. Етапи розвитку міжнародного співробітництва. Форми й типи міжнародного співробітництва (на прикладі країн-членів ЄС).

33. Міжнародний науково-технічний обмін як динамічний елемент функціональної структури світової економіки.

34. Місце Франції у всесвітньому господарстві та ЄС.

35. Місце ФРН у всесвітньому господарстві та Європейському Союзі.

36. Характеристика моделей індустріалізації країн, що розвиваються.

37. Характеристика циклів динаміки світової економіки.

38. Основні види міжнародного кооперування розвинутих країн світу у галузі машинобудування (80-і - 90-і рр. ХХ ст.).

39. Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х — 90-х рр. ХХ ст.

40. Причини й наслідки процесу інформатизації світового господарства.

41. Загальні й специфічні риси індустріалізації сільського господарства (на прикладі США й ФРН).

42. Фактори динаміки економічного зростання Японії в останній чверті ХХ ст.

43. Характерні риси світових економічних криз 1974;1975 рр. та початку 80-х — 90-х років ХХ ст.

44. Нерівномірність економічного розвитку регіонів США.

45. Нерівномірність розміщення та споживання сировинних ресурсів.

46. Характеристика валютно-фінансових ресурсів світу та їхні розміщення.

47. Характеристика економічної моделі ФРН.

48. Основні напрями й характерні риси зовнішньоекономічної діяльності промислово розвинутих країн.

49. Основні напрями переходу до ринкової економіки. Суть концептуальних змін в економічній політиці.

50. Основні напрями розвитку зовнішньо-економічної діяльності країн СНД.

51. Основні напрями торгово-економічних зв «язків країн Східної й Південно-Східної Азії.

52. Основні ознаки промислово розвинутих країн.

53. Основні риси соціально-економічної моделі Китаю.

54. Основні риси соціально-економічної моделі Японії.

55. Основні типи й моделі розвитку промислово розвинутих країн.

56. Взаємозв «язок економічної й соціальної політики КНР у 90-ті рр. ХХ ст.

57. Особливості галузевої структури економіки країн Північної Європи.

58. Характерні риси трансформаційної моделі економіки Угорщини у 90-ті рр. ХХ ст.

59. Причини й наслідки швидкого економічного зростання Південної Кореї в останній чверті ХХ ст.

60. Особливості зовнішніх торгових зв «язків країн Латинської Америки.

61. Система організації підприємництва в Японії.

62. Диспропорції у галузевій й територіальній структурі господарства Італії.

63. Характерні зміни США. Вплив НТР на галузеву специфіку.

64. Особливості товарної структури та географії зовнішньої торгівлі Японії.

65. Еволюційна стратегія ЄС щодо постсоціалістичних країн Європи.

66. Міжнародна спеціалізація господарства Франції.

67. Особливості зовнішньоекономічних зв «язків в економіці ФРН.

68. Структура економіки країн Тропічної Африки.

69. Структура зовнішньоекономічних зв «язків Японії.

70. Характеристика фінансово-кредитної системи Франції.

71. Переваги та недоліки радикальної й поступової моделей переходу до ринкової економіки.

72. Критерії, за якими проводитися порівняння моделей економічного розвитку країн.

73. Основні характеристики політики «відкритості зовнішнього світу», що здійснювалась у Китаї із початку 90-х років ХХ ст.

74. Процеси, под впливом які відбуваються зміни у структурі світового господарства.

75. Позитивні та негативні наслідки глобалізації.

76. Структура ресурсного потенціалу світової економіки.

77. Природно-ресурсний потенціал Канади й його вплив на структуру зовнішньоекономічних зв «язків.

78. Природно-ресурсний потенціал країн, що розвиваються.

79. Пріоритети економічної політики та стратегії США перевищив на сучасному етапі.

80. Процеси диференціації й нерівномірності соціально-економічного розвитку серед країн, що розвиваються.

81. Процеси диференціації та нерівномірності соціально-економічного розвитку серед розвинутих країн світу.

82. Стратегія економічного розвитку країн Східної та Південно-Східної Азії.

83. Розвиток економічної системи Китаю у повоєнний період.

84. Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону.

85. Роль держави в економіці Японії.

86. «Скандинавська модель «економічного розвитку країн Північної Європи.

87. Структура зовнішньоекономічних зв «язків Великобританії.

88. Динаміка зовнішньоекономічних зв «язків КНР у 90-ті рр. ХХ ст.: заподій та наслідки.

89. Сутність «шокової терапії» в Польщі на початку 90-х років ХХ ст.

90. Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст.

91. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії.

92. Технологічні ресурси світового господарства та їхні роль.

93. Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах.

94. Експортна модель АПК США.

95. Особливості прояву конфліктного характеру протікання процесу транснаціоналізації.

96. Специфіка організації ринкового господарства Франції.

97. Фактори економічного зростання у країнах «третього світу»: характерні риси та специфіка.

98. Суть лібералізації економіки країн Латинської Америки у 80-х — 90-х рр. ХХ ст.

99. Форми здійснення процесу інтернаціоналізації капіталу (на прикладі постіндустріальних країн).

100. Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн.

101. Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їхні визначають.

102. Характерні риси й напрями структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.

103. Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів економічного розвитку (трудові ресурси й капітал) в межах світового господарства.

104. Пріоритет сервісних галузей в економіці США.

105. Система найважливіших показників розвитку світової економки в цілому.

106. Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.

107. Вплив діяльності ТНК на соціально-економічний розвиток країн їхнього базування.

108. Вплив розвитку спеціалізації й кооперування на посилення взаємозалежності національних економік.

109. Зміни цілей та пріоритетів державного регулювання економіки ФРН у повоєнний період.

110. Вплив міжнародної економічної інтеграції на економіку країн-учасниць.

111. Основні напрями державного регулювання економіки США у 80-ті рокта ХХ ст.

112. Особливості економічної структури країн, що розвиваються.

113. Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.

114. Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи.

115. Модель «соціального ринкового господарства» у ФРН: особливості функціонування та трансформації у другій половині ХХ ст.

116. Тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв «язків ФРН.

Алфавитный список вопросов..

Взаємозв"язок економічної й соціальної політики КНР у 90-ті рокта ХХ століття56.

Вплив міжнародної валютно-фінансової с-ми на постсоціалістичні країни.30.

Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються.8.

Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток країн латинської Америки.19.

Галузева трансформація економіки Китаю у 80−90 рр.5.

Глобалізація та регіонолізація як основні тенденції розвитку світового госп-ва на сучасному етапі.6.

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106.

Динаміка зовнішньоекономічних зв"язків КНР у 90-ті рр. ХХст.: заподій та наслідки.88.

Диспропорції у галузевій й терито-ріальній структурі господарства Італії.62.

Диференціація та нерівномірність розвитку країн що розвиваються 12.

Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн.13.

Еволюційна стратегія ЄС щодо постсоціалістичних крајн Європи.65.

Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.14.

Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи.114.

Економічне становище країн Тропічної Африки.15.

Економічний потенціал країн СНД,.16.

Економічні реформи у госп-ві Чехії й Словаччини.17.

Експортна модель АПК США.94.

Етапи розвитку міжнародного співробітництва. Форми й типи міжнар. Співробітництва (на прикладі країн членів ЄС).32.

Загальні й специфічні риси індустріалізації с/г (на прикладі США й ФРН).41.

Закономірність розвитку свтового господарста на сучасному етапі.21.

Зовнішні фактори розвитку країни, що розвиваються (на прикладі країни Північної Африки).22.

Зовнішньоекономічна експансія США. Суперечність між США та іншими світовими центарми.23.

Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст .4.

Історичний процес формування світовогогос-ва. Етапи розвитку світло гос-ва.25.

Китайські реформи: напрями, особливості, наслідки.26.

Критеріј, за якими проводитися порівняння моделей економ. розвитку крајн.72.

Людські ресурси світового господарства. Поняття людського капіталу.28.

Масштаби та динаміка міжнароднної торгівлі.11.

Методи й наслідки широкомасштабного державного регулювання соц.-екон. Політики Індії.29.

Міжнародна спеціалізація господарства Франції.66.

Міжнародний науково — технічний обмін як динамічний елемент функціональної структури світової ек-ки.33.

Місце Франції у всесвітньому господарстві та ЄС.34.

Місце ФРН у всесвітньому господарстві та ЄС.35.

Нерівномірність економічного розвитку регіонів США.46.

Нерівномірність розміщення та споживання сировинних ресурсів.45.

Осн.хар-ки підлогу. «Відкритості зовн. світу «, що здійсн.в Китаї із поч.90-х р.20ст.73.

Основні види міжнародного кооперування розвинутих країн світу в галузі машинобудування (80-ті - 90-ті рр ХХст).38.

Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х — 90-х рр ХХ ст.39.

Основні напрями й характерні риси зовнішньоекономічної діяльності промислово розвинутих країн.48.

Основні напрями переходу до ринкової економіки.Суть концептуальних змін в економічній політиці.49.

Основні напрями розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн СНД.50.

Основні ознаки пром. розвинутих країн.52.

Основні риси соц.-ек. моделі Китаю.53.

Основні типи та моделі розитку промислово розвинутих країн.55.

Особливості галу-зевої структури Пів-нічної Європи.57.

Особливості зовн. торгових зв. країн Латинської Америки.60.

Особливості зовнішньоекономічних зв"язків в економіці ФРН.67.

Особливості процесу адаптації країн Східної й Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х — 90-х рр. ХХ ст. 10.

Особливості та наслідки ек. зростання Півд. Кореїв останній чверті ХХст.59.

Особливості товарної структури та географії зовнішньої торгівлі Японії.64.

Переваги й недоліки радикальної й поступової моделей переходу до ринкової економіки.71.

Позитивні й негативні наслідки глобалізації.75.

Поняття та значення інформаційних ресурсів світового господарства.24.

Природно-ресурсний потенціал країн, що розвиваються.78.

Природно-ресурсний потенціал Канадди й його вплив на стр-ру зовн.Екон. Зв"яз.77.

Причини й наслідки процесу інформатизації світового господарства.40.

Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр. XXст.1.

Пріоритет сервісних галузей в економіці США.104.

Пріоритети екон.пол. та стратегії США перевищив на сучасному етапі.79.

Процеси диференціації й нерівномірності соц-екон роз-у серед кр., що розвив-ся.80.

Процеси диференціації та нерівномірн-ті соц-екон розвитку серед розвинутих кр. світу.81.

Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст. 90.

Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.113.

Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону.84.

Роль держави в економіці Японії.85.

Сис-ма організації підприємництва в Япо-нії.61.

Скандинавська модель" економічного розвитку країн Північної Європи.86.

Стратегія екон. розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії.82.

Структура економіки країн Тропічної Африки.68.

Структура зовнішньоекономічних зв"язків Великобританії.87.

Структура зовнішньоекономічних зв"язків Японії.69.

Структура ресурсного потенціалу св.екон.76.

Сутність «шокової терапії» в Польщі на початку 90-х років ХХ ст. 89.

Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки.2.

Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії.91.

Технологічні ресурси світового господарства та їхнього роль.92.

Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах.93.

Фактори динаміки економічного зростання Японії в останній чверті ХХ ст. 42.

Фактори економічного зростання Китаю у 80−90рр. 20ст.20.

Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн. 100.

Характеристика валютно-фінансових ресурсів світу та їхні розміщення.46.

Характеристика економічної моделі ФРН., 47.

Характеристика моделей індустріалізаціј крајн, що розвиваються .36.

Характеристика основних етапів економічної реформи КНР.9.

Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їхнього визначають.101.

Характеристика фін-кред. с-ми Франціј. 70.

Характеристика циклів динаміки світовој економіки37.

Характерні зміни у структурі промисловості США.63.

Характерні риси й напрями структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.102.

Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн (ПРК) та країн, що розвиваються (КщР): новітні тенденції 90-х рр ХХст.31.

Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах. 3.

Характерні риси світових економічних криз 1974;1975 рр. та початку 80-х — 90-х років ХХ ст. 43.

Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів екон. розвитку (трудові ресурси й капітал) в межах світового господарства.103.

Характерні риси трансформаційної моделі ек. Угорщини у 90-ті роки.58.

Х-ка провідних галузей нац. Е-ки кр-ни Франції.27.

Х-ка етапів межд научно-тех обмела.18.

1.Причини та наслідки фінансових криз у світі в 90-ті рр. XXст..

Першою фінансовою кризою, що був продуктом новітньої світової фінансової системи, стала кризу в Мексиці 1995 р. Вона виявилась тут непросто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї еко номіки. Це мало б руйнівний вплив все Американський кін тинент. Для подолання кризи в Америці 20 млрд дол. було б надано із Фонду валютної стабілізації, 25 млрд —. з спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це лише у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій й нерухомості значно збільшують цю суму.

Під годину розгортання фінансової кризи в Японії у світі перева жала думка, що вона викличе найвагоміші негативні наслідки лише у країнах Південно-Східної Азії й дуже незначною мірою відіб «ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, пере хідних економіках. І справді, после Японії кризу дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.

Уже влітку—восени 1998 р. дедалі частіше стало чути авторитетні думи, що «азійська» кісточка може поширитися все світло. Вибух фінансової кризи в Росії в серп ні—вересні 1998 р. прискорив події. Інфекційний процес вже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50%, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожували стабільності ЄВС.

Таким чином, фінансова кризу поширювалась протягом усього глобалізовану фінансову систему.

Процес розгортання фінансової кризи стосується насамперед комп лексу «позикодавець—позичальник». На думку більшості аналі тиків, за умів розгортання фінансової кризи як позикодавці, то й боржники в країнах, що змушені звертатися за підтримкою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), мають уміло і дипло матичне пом «якшувати славнозвісні «кондиціоналітіс» (обов «з кові умови, котрі має виконувати країна — реципієнт допомоги від МВФ), що передбачають жорстку макроекономічну політику. Загалом політики багатьох країн вважають, що кредити, наданіі на здійснення програм МВФ, спроможні завдати понад шкоди, ніж принести користі.

Швеція, Фінляндія, Нор вегія є «найпрозорішими» країнами щодо діяльності банків, фі нансових інституцій. А останнє десятиріччя у цих країнах сталися найглибші кризи їхні фінансових систем. І навпаки, відомо, що система інформації, контролю у німецькій фінансовій системі дає вкрай обмежену інформацію про її інститути та діяльність. За обсягом її не порівняти із інформацією про американські та брі танські фірми. Однак Німеччина — одна із країн, де не було б великих банківських та фінансових криз. До речі, портфель німецьких банків є настільки ж диверсифікованим, як й англосаксонських фінансових установ.

Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі імунітету щодо .фінансової кризи не має ані світова фінансова система, ані фі нансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись від економічного регулювання у сфері міжнародних й національних фінансів.

Нині дедалі понад утверджується переконання, що без регу лювання й контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тім понад зменшити збитки від їхньої дії.

У світі панує майже всезагальна конвертованість валют з по точних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, й країни із перехідними економіками. Економічний застій в Україні і Росії, котрі дружньо співпрацюють з МВФ й Світовим банком (РБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.

Таким чином, світова фінансова система і у XXI ст. троянд виватиметься через суперечності між її дедалі глобальнішим пхе рактером й інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними зачи шаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв «язку із реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз.

2. Сучасна модель економічного розвитку Латинської Америки..

Країни ЛА — 33 суверенні держави та деякі залежні держави. Притаманна багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збе реженні латифундизму та заговорили українською у «язаних із ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці латифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини із найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено кооперативні та державні госпо дарства.

Певна багатоукладність спостерігається й в промисловос тих. Майже половину робочої сили регіону становлять реміс ніки, робітники кустарних підприємств чи невеликих фабрик, котрі усі разом виробляють менше 8% вартості промислової продукції. Поряд із цим існують великі проми слові підприємства, що належати місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома ваги архаїчних укладів у місті і на селі виключає певну частину населення із активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.

Ще одна негативнах рису сучасно го господарства ЛА країн, якої багатьом з них вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на грішну землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами суспільства, обмежений внутрішній ринок й часто недостатній розвиток Сучасної обробної промисловості — все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію національних держ подарств на ринки розвинутих країн. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні рокта дещо сприяв подоланню вузької спеціалізації.

Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латин ської Америки залишається вже згадувана залежність від іноземного капіталу. На країни Латинської Америки на початку 90-х років припадало близько 48% всіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в цілому. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надходить у Латинську Америку з США — 45% інвестицій у країни регіону, Великобританії — майже 19, Японії — понад 18%. Індуст ріалізація із участю іноземного капіталу є істотною ознакою залежного стану Латинської Америки — наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.

Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані усі без винятку країни Латинської Аме рікі. За рокта «втраченого десятиліття» зовнішній борг Латинської Америки зріс від 221 млрд дол. у 1980 р. до 441 млрд дол. у 1990 р. Тенденція до його зростання зберігаєть ся, й уже 1992 р. зовнішній борг сягав 459 млрд дол. Тягар лише обслуговування такого боргу значно перевищує економічні та фінансові можливості регіону.

В економіці Латинської Америки досить сильні позиції має державний сектор. У деяких країнах держава контролює інфраструктуру, великі нафтові, металур гійні, хімічні підприємства, водночас її позиції слабкіші у машинобудуванні, електротехнічній, радіоелектронній та ін ших галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Великі державні підприємства діють у металургійній проми словості та в машинобудуванні Аргентини, Бразилії, Мек сікі. У Аргентині до державного сектора належати також головні потужності м «ясохолодобойної промисловості, що є однією із провідних галузей економіки цієї країни. Значною є частка державних капіталовкладень у провідні галузі економіки та в інфраструктуру. На частку держави припа дає від 40 до 50% валових капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі, від 30 до 40% — в Колумбії, Уругваї.

Одна із основних особливостей сучасного економічного розвитку регіону полягає до того, що він продовжує залишатися периферійною частиною світового госпо дарства й перебуває в багатосторонній залеж ності від провідних промислових центрів. З одного боці, Латинська Америка має досить сприятливі умови для все бічного економічного розвитку. Вона володіє значними людськими ресурсами. У її розпорядженні величезні масиви родючих земель. Загальна площа сільськогосподарських угідь сягає 1546 млн га, щоправда, землі, котрі обробляються, становлять лише 8% цієї площі. Надра Латинської Америки багаті на великі запаси різноманітної мінеральної сировини. Це дає змогу регіонові посідати провідне місце у світі за низкою показників: на Латинську Америку припадає від 30 до 50% світового виробництва срібла, сурми, вісмуту, молі бдену, міді, залізної рудій, олова; від 20 до 30% світового виробництва бокситів, сірки, цинку, марганцю, свинцю; вон посідає помітне місце у виробництві золота, нікелю, хрому, фосфатів, вольфрамові тощо. Латинська Америка ба гата всіма видами енергоносіїв. Деякі країни регіону, зокре мало Бразилія, Мексика, Аргентина, за рівнем економічного розвитку можуть бути зараховані до нових індустріальних країн, а й за окремими показниками наближаються до висо-корозвинутих держав світу.

Однією із провідних галузей економіки багатьох країн Латинської Америки є гірничовидобувна промисловість. У цілому ж гірничовидобувна промисловість розви вається нерівномірно, а її питома ваги у промисловому виробництві Латинської Америки тримається на рівні 15— 16%. Особливістю є також залежність гірничовидобувної галузі від іноземного капіталу.

3. Характерні риси ринкової економіки у постсоціалістичних країнах..

До країн із перехідною ек-кою віднос-ся 14 посаду. соц-х кр-н, за виключенням КНДР й Кубі та 15 пострад-х кр. Умовно їхнього поділ. на: 1 група: Країни Центр-ї та Сх. Європи.найв. ВВП=12т.дол, найн. ВВП=4660 дол. Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія — 1-а хвиля інтеграція до ЄС.

2 група: Болгарія, Литва, Латвія, Румунія. 2-а хвиля до ЄС. Від 3,5 т. до 4,4 т. дол. ВВП.

3 група: країни колишнього СРСР.

4 група: Азіатські країни: Монголія, Китай, Вєтнам.

Заходи переходу до ринкової ек-ки: 1. Припинення планового керівництва. 2. Приватизація держмайна. 3. Стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу. 4. Зміна структури вир-ва (зменш. Питомої ваги базових галузей). 5. Розширення ринкової інфраструктури. 6. Цінова лібералізація. 7. Відміна валових обмежень. 8. Реприватизація (Угорщина, Чехія, Польща, країни Балтії).

Негативні наслідки: зменш. ВВП реального, збільш. Рівня безробіття, зубожіння широких верств нас., декваліфікація трудових ресурсів.

Перехіднимими називаємо такі економіки, котрі перебу вають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мітку — ринкову економіку та парламентську демо кратію. як очевидне сприймається ті, що політичне керів ництво країн, котрі розпочали перехід, прагне відійти й зректись старої, соціалістичної системи.

У 1989— 1991 рр. перехід трактувався як скасування Державою панування комуністичної партії та марксистсько-ленінської ідеології, припинення планового керівництва економікою із одного центру й впровадження нових правил економічної поведінки. Внаслідок цого розпочнеться швидкий перехід від штучної політизованої соціалістичної системи до природної ринко вої економіки, де вільні конкурентні ціни і приватна власність визначатимуть поведінку підприємств, людей як виробників й споживачів.

Нові, ринкові форми економіки, засновані на приватній власності, відразу ж не зможуть заповнити соціально-економіч ний вакуум, який виникає. І можна припустити, що свідо мо породжена економічна нестабільність якщо продовжува тись й змінюватись новими її формами. Такий тип економі чного розвитку демонструють багато країн «третього світу».

З цого випливає, що водночас з нормативним визна ченням перехідних суспільств, котрі характеризуються систе мними змінами, що ведуть від небажаного соціалізму до бажаної ринкової економіки та парламентської демократії, є місце й для позитивного визначення, а саме, що перехідні суспільства відходять від соціалістичної економіки. Однак далі аналізується процес переходу в усій його складності і тривалості. У цьому визначенні не конкретизується кінцева позначка переходу. Втім, з збільшенням тривалості розвитку перехідних суспільств збільшуються різниця, розходження щодо характеру економіки і суспільства, яку формується в результаті переходу. Стають более зрозумілими й із «ясовую ться тих чинники у їхні множинності, різноспрямованості і різнотривалості, котрі формують економіку, що її вибудовує процес переходу. Однак не можна сказати, що перехід має якийсь рубіж, за який він не може вийти. Твердження, що більшість достеменно перехідних економік уже пройшли стадію індустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіченості, такі країни, як Україна, Росія, Чехія та інші, мають розвинені галузі науково-дослідних й проектно-конструкторських робіт. Дослідження показали, що чимало підприємств цих країн потенційно конкурентоспроможні на світових ринках. Загалом населення даних країн підтримує основні ціності, котрі формують «дух індустріальної цивілі зації». Це не дає змоги вважати їхні країнами, що розвиваю ться. Водночас взяті в сукупності в середньому найважливі ші показники перехідних економік поступаються перед відповідними даними розвинутих ринкових систем, взятих у цілому. Дані економічні системи грунтуються на ринковому господарюванні різного рівня зрілості. Приватний сектор вони є головною частиною економіки, а й у країн, що розви ваються, — якщо не головною, то легітимною й важливою частиною економіки. Фірми-підприємства у цих регіонах схильні переважно однаково реагувати на ринкові сигнали, хоч, щоправда, є значні розходження у межах цого типу поведінки. Перехідні суспільства мають дедалі зростаючий приват ний сектор.

Економіка передбачає перебудову промисло вості та сільського господарства, формування нової сфери послуг, впровадження нових технологій, спираючись на модернізовані галузі науково-дослідних й проектно-констру кторських робіт. Сюди входити також створення інфрастру ктури для ринкової економіки, включаючи потрібні для неї політичну, управлінсько-організаційну, правову, морально-культурну сфери. Реструктуризація охоплює і перебудову освіти, культури, реконструкцію міст й зміну їхньої ролі у суспільстві, впровадження дійових підходів до регіональної та соціально-економічної нерівності. Перебудова і поліп шення довкілля теж є одним з найважливіших завдань економічної реструктуризації. Вона Веде до закриття збит кових та неконкурентоздатних підприємств, модернізації старих й виникнення нових підприємств з сучасним мене джментом. Виникнення нових галузей, розбиття монополії і поява численних малих та середніх підприємств разом з формуванням Сучасної сфери комунікації, транспорту, фі нансових послуг у сукупності із всім попереднім малі забезпечити матеріально-продуктивні та організаційні осно ві для збалансованої економіки, здатної безперервно еко номічно зростати та підвищувати добробут.

4. Зрушення у галузевій структурі економіки Індії у другій половині XX ст ..

Індія належить до групи нових індустріальних країн (НІК). Індія — лідер Південно-Азіатського регіону, входити у першу десятку промислово розвинутих держав, у світі. Проте обсяг ВВП на свою душу населенняне перевищує 300 дол., а 40% населення країни живе нижче рівня бідності. Переважна частина його задовільняється лиш елементарними життєвими потребами. Постійний попит на промислові товари, а також на житло і послуги предявляють 100−150 млн. чол, що гостро обмежує розміри внутрішнього ринку й можливості розвитку сучасних галузей економіки. Проблема голоду далека від вирішення. Кількість офіційно безробітних перевищує 50 млн.

«Зелена революція» в Індії триває уже 30 років, але й середньодушове споживання продуктів харчування у стране має тенденцію до зменшення. Індія — це найкрупніший на планеті виробник й експортер чаю й спецій. Індія — найкрупніша аграрна країна, але й резервні територї невеликі.

Подолати економічну відсталість серед країн регіону вдалося лише Індії, де переважним джерелом фінансування є зовнішній ринок капіталів. Зовнішній борг Індії оцінюється приблизно в $ 60 млрд дол., має в цілому сприятливу струк туру, бо сформований на 3/5 із пільгових позик.

Із трьох головних агентів технологічних ресур сів (інновації, інноватори, наукомісткі продукти роботи) у країнах Південної Азії можна говорити про їхню відносну розвиненість лише в Індії. Недостатнє фінансування — до 0,6% ВНП. Існує розвиток переважно фундаментальних дослідів — космос, атомна енергетика, біотехнологія.

Сутність постколоніальної господарської еволюції в Індії складає процес індустріалізації. Це розглядається як генеральний напрям формування економічного зростанню, ліквідації відсталості і залежності.

У контексті даної стратегії державі відводилась тріада пріоритетних напрямів діяльності:

— централізоване планово-господарське регулювання від творюваних процесів;

— формування державного сектора економіки;

— підтримка національного приватного капіталу. Ці напрями етатизму в подальшому зумовили основний зміст, характер розвитку та політику індустріалізації.

Для комплексного економічного аналізу регіональних процесів показовим є досвід Індії в пошуку науково адапти вних моделей суспільного ладу та господарського розвитку. Для Індії вон визначилась як «сус-пільство демократичного соціалізму, матеріальний базис якого формується переваж але державним виробничим комплексом в умовах регульова ної дії ринкових механізмів, множинності форм власності та демократичних правових норм». Соціалізм тут розглядає ться не як економічна доктрина, а як філософія життя — така собі уявна гармонія розвитку суспільства й природи, рівність людей тощо.

Вибраний Індією шлях є досить результативним й конт растує із досягненнями інших країн регіону. На відміну від них Індія стає «членом клубу» нових індустріальних країн, тут створюється цілісний народногосподарський комплекс, а основне джерело коштів на цілі індустріалізації формує мобілізація внутрішніх, а чи не зовнішніх ресурсів (тобто ендогенний характер нагромадження).

Змістова й складова етатиської політики, заходь по її практичній реалізації багато в чому подібні для країн регіону, хоча й в цьому Індія пішла далі. В частности, держава взяла у собі вироблення та здійснення загальнонаціональ них програм й планів індустріалізації і суспільного впоряд кування. Планування стало осьовою константою економіч ного передбачення та управління. У стране функціонують різного ступеня диверсифікації структури загальнонаціо нальних й регіональних органів адміністративного й фінан сово-інвестиційного регулювання та контролю. Діють хутра нізми економічних регламентуючих засобів й методів стиму лювання бажаних та гальмування небажаних господарських процесів й тенденцій.

Створено державний сектор економіки як матеріальну базу активного втручання держави в процес суспільного відтворення, його підвалини були закладені в Перші десяти річчя незалежності, коли національний приватний капітал перебував в стадії становлення, не маючи достатніх ресурсів й можливості для спорудження капіталомістких підприємств з довгими термінами окупності та невизначеною кін «юнк турою.

В Індії держсектор створювався переважно за рахунок введення нових про «єктів (виняток становить масштаб не одержавлення банків на початку 70-х років). Тут зосере джена більшість великих підприємств базових галузей еко номіки. Контролюючи процеси концентрації та централіза ції виробництва і капіталу, держава забезпечила собі моно польні позиції у:

1) промисловості — видобуток вугілля, нафти, нафтопе реробка, виплавка чавуну і сталі, виробництво електроене ргії, випуск важкого машинобудування, добрив;

2) кредитно-банківській й фінансовій сфері;

3) соціально-економічній інфраструктурі — залізничний та повітряний транспорт, зв «язок, радіо, телебачення.

Сукупна частка продукції держсектора у ВНП Індії складає мало не 25%.

В Індії, наприклад, експорт та імпорт найбільш важли вої для економіки продукції здійснюються через державні структури. Імпорт до останнього години жорстко регулювався: обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту — более пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий — для інших.

Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в еконо міку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експорт ної бази, включаючи створення підприємств з 100% екс портною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприємницького капіталу, головним чином у країни, що розвиваються.

Найбільш сильні позиції транснаціонального бізнесу в Індії. Тут діє майже 300 відділень й дочірніх компаній ТНК (Великобританії, США, ФРН, Японії, Франції та ін.) й понад 2000 спільних компаній. На цей сектор припадає не менше 1/3 загального обсягу продукції обробних галузей промисловості. Деякі із них (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, цигарок, сірників, шоколаду, мию пчих засобів) монополізовані іноземним капіталом. До поча тчу 90-х років у стране діяло вісім зон вільної торгівлі.

В Індії за рокта незалежності обсяг промислового виробництва зріс у шість разів, сільськогосподарського — вдвічі, а ВНП — у 3,5 разу. Тут було б досягнуто відносної самозабезпеченості головними продуктами харчування. Істотно послабла залежність субрегіону від зовнішніх дже рел по інших товарах та послугах.

5.Галузева трансформація економіки Китаю у 80−90 рр..

З години проведення у Китаї економічних реформ у с/г вир-ві були впроваджені різні форми сімейно-піідрядної системи, при якій оплата роботи залежить від кінцевих результатів, було б створено усуспільнену мережу сервісу, що обслуговує с/г, а також впроваджено вузькоспеціалізовану структуру с/г вир-ва й ін. нововведення. У результаті поліпшення структури сільськогосподарсь ких культур збільшилась питома ваги високоякісних сортів зернових. У Китаї вирощують рис, пшеницю, кукурудзу, соєві боби, батат тощо. Поливний рис — головна культура. Його питома ваги у виробництві зерна приблизно 43%. На пшеницю припадає 21% врожаю зернових. Вона культивується повсюдно, але й головний район — Північно-китайська рівнина. Серед технічних культур найбільш поширені бавовна, арахіс, ріпак, кунжут, цукрова тростина, чай, тютюн, шовковиця, а також різні плодові. Починаючи від 1979 р. у сільських районах Китаю із «стала велика кількість промислових підприємств волосся ного і селищного підпорядкування, котрі досить швидко розвивались й в даний годину стали потужним економічним чинником, який є одним з яскравих досягнень реформи й відкриттів у Китаї. У 1992 р. валова продукція волосно-се лищних підприємств (УСП) складала 65,5% валового суспільного продукту сільськогоспо дарського виробництва. Багато видів їхньої продукції вийш на світовий ринок, стали важливою частиною експорту, валютні надходження перевищили 20 млрд дол. США.

Протягом останніх 14 років промисло вість Китаю зберігає досить високі темпи розвитку. 1992 р. валова промислова продукція складає 26,7%. Порівняно із 1978 р. це більше, ніж у 5,7 разу, середньорічний приріст становить 13,2%. Питома ваги про мислового виробництва у ВВП дорівнює 42,3%. Досить високі темпи зростанню спостерігаються й на підприємствах із колективною формою власності та підприємствах із участю іноземних інвестицій. У валовому прирості промислового виробництва на под приємства колективного сектора припадає 28,5%, на частку підприємств із участю іноземного капіталу (в тому числі спільних підприємств на паях, підприємств на основі коо перації та підприємств лише на іноземному капіталі) — 48,8%. 1992 р. 61% доданої у промисловості вартості було б створено у недержавних секторах економіки. За темпами промислового зростанню приморські райони йшли значно попці реду континентальних.

Держава передає підприємству право господарювання на основі відділення права власності від права господарювання. Правила под тверджують самостійність підприємств таким пунктах: у спрямованості виробництва та господарювання, визначенні цін на продукцію й робочу силу, збуту продукції, закупівлі сировини та матеріалів, імпорті і експорті, стратегії капіта ловкладень, розподілі ресурсів, котрі залишились, розпорядженні засобами, що залишились, розпорядженні основни ми фондами, про «єднанні із іншими підприємствами, наймі робочої сили, вирішенні кадрових питань, розподілі заробіт ної плати та премій, визначенні внутрішньої структури. Поставлено заподіяння: протягом восьмої п «ятирічки (1991— 1995 рр.) через зміни в системі управління збільшити частку державних підприємств, котрі успішно працюють, із однієї до двох третин.

Загальна протяжність залізничних колій у Китаї 59,6 тис. км, із них 8742 км — електрифікованих. Головними залізничними магістралями є Пекін — Гуанчжоу й Пекін — Харбін із вузловою станцією Пекін. Цивільна авіація Китаю обслуговує 526 маршрутів, у тому числі 58 міжнародних. Загальна протяжність всіх маршрутів 1100 тис. км., зокрема, протяжність міжнародних ліній — 370 тис. км.

Протяжність судноплавних річкових шляхів становить 110 тис. км. Найбільшою водною внутрішньою магістраллю є Янцзи, котра судноплавна впродовж 6000 км. У Китаї понад 1500 міст й центрів повітів охоплені автоматичним міжміським телефонним зв «язком. У деяких великих та середніх містах обладнана комунікаційна систе мало телефонного зв «язку із програмним Управлінням, міст кість міських телефонних комутаторів країни досягла 13,4 млн номерів. У более як 40 китайських містах діє служба міжнародної екстренної доставки. У багатьох містах діє служба прямого телефонного зв «язку, передачі цифрової інформації, швидкодіючого факсимільного зв «язку та систе ми трансляції міжнародних телепрограм.

6.Глобалізація та регіонолізація як основні тенденції розвитку світового госп-ва на сучасному етапі..

Економічний, соціально-політичний, культурний троянд виток людства в останній чверті XX ст. відбувається под знаком глобалізацію. Її економічна складова заговорили українською у «язана насамперед з дже релами, чинниками, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції і технології, робочу силу, інтелектуальні і фі нансові ресурси, менеджмент й маркетинг та ін. Зростають між народна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських про цесах, загострилася глобальна конкуренція, із «явилися системи глобального стратегічного менеджменту.

Глобалізація й регіонолізація розширюють можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої более глибокої участі в системі ММП, але й якщо подивитись із іншого боці, то глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низькими й середніми доходами.Існує неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізацію на розвиток різних груп країн та галузей сучасного вир-ва.

Світовий рівень глобалізацію визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн й регіонів, переплітінням їхніх господарських комплексів та економічних систем.

8. Вплив міжнародної економічної інтеграції на країни, що розвиваються..

Інтеграційні процеси у кр. що розв. протягом кількох років відіграють важливу роль у їхні розвитку.

За минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічно му розвитку. У постколоніальний період значно підвищили ся темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80— 90-ті рокта смердоті не поступалися розвинутим країнам із ринковою економікою, а окремі рокта навіть значно випереджали їх.

Так, за оцінками, наприкінці 80-х — початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП.

До інтеграційного угруповання НАФТА (зона вільної торгівлі) входити Мексика, завдяки чому вона отримала доступ до досягнень науково-технічного прогресу, має вигідні умови експорту своєї продукції на ринках США та Канади. Також має місце залучення додаткових інвестицій, новітніх технологій в нац. вир-во що забезпечує значне збільшення робочих місць, підвищує конкурентноспроможність нац. вир-ва. У Латиноамериканському регіоні інтеграційне угруповання — спільний ринок країн Південний Конусу — МЕРКОСУР.

На початку 90-х років у Латиноамериканському регіоні із «явилися Перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали ста більнішими, ВНП на свою душу населення цих країн на початку 90-х років був, як й раніше, нижче рівня 1980р.

Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиліття в африканських країнах, у 1981— 1987 рр. Вони становили лише 1,8% на рік, у наступні рокта дещо зросли. Однак смердоті були, як й раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980— 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на свою душу населення в середньому на 0,9% на рік.

Інтегр. угр-ня утворюють кр. Східної Азії -НІК (нові індустр. країни) — Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на вушко 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК после 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови. Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. із 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції із 1 до 9%.

Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризу ються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник более як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки й Африки.

Ще одне інт-не угруп-ня — Асоціація країн Південно-Східної Азії, до якого входять кр. — Бруней, Індонезія, Малайзія, В'єтнам, Таїланд,. Філіппіни. Їх хар-но: великий ринок, чималі трудові ресурси. 85% світового вир-ва натурального каучуку, 83% пальмової олії, 67% олова та копри, 60% видобутку міді, значна частина видобутку нафти. Порівняльні переваги у сировинних й трудомістких галузях обробної пром-ті. У окремих країна субрегіону спостерігається підвищення зар. плати (Малайзія, Тайланд). Унаслідок цого ці кр. докладають серйозних зусиль до розвитку комплексу високотехнологічних галузей.

Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабі льних темпів економічного зростання. На динаміку їхнього ВНП істотно впливають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, вушко 80-х, вушко 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .

Низький рівень продуктивності роботи вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість й пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР, вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал й багатьма іншими факторами.

Значні зміни за рокта незалежного розвитку стались у галузевій структурі основних її галузей економіки країн, що розвиваються. Іс тотно змінилися пропорції між основними секторами на рідного господарства, виникли нові, сучасні галузі індуст рії. Серед головних тенденцій, котрі характеризують динаміку макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, тре ба назвати зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої ваги галузей обробки й сфери послуг (табл. 4).

Розвиток промисловості посів провідне місце в економі чній політиці країн, що розвиваються, вже із перших років после звільнення від колоніального гніту.

9.Характеристика основних етапів економічної реформи КНР..

Державна власність у Китаї до реформи, як й традиційні види державної власності в інших колишніх соціаліс тичних країнах, був однотипною. При традиційній (плано вій) системі економіки держава для управління використо вувала централізовані методи адміністративних наказів та розпоряджень. Державні підприємства не малі ніяких прав на трудові, фінансові та матеріальні ресурси, а й у галузі виробництва, постачання та реалізації продукції. Керували підприємствами партійні організації. Директор підприємства фактично був лише виконавцем колективних рішень парткому. Робітники та службовці не малі ніяких прав в управлінні підприємством, відповідно без особливо го інтересу ставилися до господарської діяльності. Суть щойно сказаного полягає до того, що економіка державної власності до реформи був економікою монопольного типу, яка виключала ринок та конкуренцію. Такий механізм безпосередньо впливав на внутрішню структуру державної власності аж до ефективного розподілу та раціонального використання всіх суспільних фондів. Тому від 1979 р., коли розпочалась економічна реформа, в Китаї заходилися досліджувати проблеми реформи державної власності із метою підвищення ефективності її віддачі.

Головна позначка реформи державних підприємств полягає в перетворенні їхні на товаровиробників, котрі сам повинні відповідати за прибутки та збитки. Реформа підприємств у 1979— 1992 рр. в основному йшла шляхом «розширення прав та надання прибутків».

У цьому процесі можна виділити чотири етапи. Голів ним змістом Першого (1978— 1982 рр.) було б розширення прав самостійності підприємств та впровадження різномані тних форм державної відповідальності. Від четвертого квар талу 1978 р. у Китаї почали в дослідному порядку розширю вати самостійність підприємств.

Основним змістом іншого етапу — 1983— 1986 рр. — стало впровадження системи «лігайшуй» (перехід від відра хування прибутку підприємств до оподаткування їхнього прибутку), а також реалізація різних експериментів із удз сконалення механізму господарювання. Конкретним захо будинок на цьому етапі стала сплата прибуткового податку великими та середніми підприємствами за єдиною ставши кою — 55%.

Проводилось чимало дослідів по утворенню нових моделей підприємств, котрі малі великий вплив на проведено ня корінної реформи. Серед них найбільш важливими є:

1) Підрядна система. Підряд цого періоду передбачав головним чином вол «язання директора підприємства пе ред вищестоящим органом про виконання показників по прибутку. Вищестоящий орган матеріально заохочував ді ректора, робітників та службовців підприємства в разі виконання завдання.

2) Орендна система. Оренда в основному практикувалася на малих, збиткових підприємствах. Від імені органів упра вління встановлювалась тверда орендна плата. Підприємст у віддавалось до того, хто бажав його орендувати. Протягом орендного рядок чистий дохід, який залишався после орендної плати, повністю поступав у власність орен датора чи розподілявся ним.

3) Акціонерна система. У другій половині 1985 р. через скорочення обсягів централізованих капіталовкладень на багатьох підприємствах відчувалась нестача фінансів. За дозволом місцевих органів влади велика кількість підпри ємств стала випускати акції, котрі дали змогу підприємствам отримувати допоміжні фінанси.

Третій етап — 1987— 1988 рр. — характерний поши ренням та вдосконаленням системи господарської відпові дальності за підряд. Проте на великих та середніх держав них підприємствах не вистачало активності в господарській діяльності. За попередні етапи значно піднялась виробнича активність невеликих підприємств.

Четвертий етап — 1992 р. 24 июля 1992 р. Держрада КНР опублікувала «Правила про зміну системи господарсь кої діяльності на державних промислових підприємствах». За цими правилами, як вже зазначалося, підприємство самостійно Веде господарську діяльність відповідно до задо ну на основі самоокупності та самофінансування. Підпри ємство має право самостійно визначати межі своєї діяльно сті в тій чи іншій галузі.

Мета економічної політики Китаю у восьмій п «ятирічці (1991—1995 рр.) — через зміну системи управління збіль шити частку державних підприємств, котрі успішно працю ють, із 1/3 до 2/3.

На початку 1992 р. китайський уряд економічної почав розробляти тотальну стратегію із прискорення розвитку економіки та зовнішніх зв «язків країни із акцентом на інтенсивне освоєн ня чотирьох смуг територї. Поняття «чотири смуги» вклю чає: приморську, внутрішню прикордонну, смуги впродовж р. Янцзи та залізничної магістралі від порту Ляньюньган (прови. Цзянсу) до прикордонного пункту Алашанькоу (Си-ньцзян-Уйгурський автономний район). Ці райони вирізня ються чи сприятливою економічною базою, чи міцним економічним потенціалом.

Мета кредитно-банківської реформи —утворення такої кредитної системи, Яка відповідала б потребам ринкової економіки. Необхідно утворити систему центрального банку, який винен под безпосереднім керівництвом Держради КНР проводити в життя грошову політику держави. Поряд із цим утворити систему кредитних інститутів, між якими чітко повинні бути розмежовані функції проведення політики та комер ційні функції, віссю які стануть державні комерційні банки. Будуть діяти й численні, різноманітні за профілем кредитні установи. Необхідно також утворити систему єди ного відкритого кредитного ринку, який допускає конку ренцію. Напрямом реформи валютного управління є впро вадження єдиних валютних курсів, котрі відображають ринко вій попит та пропозицію, поступове перетворення китайського юаня на вільно конвертовану валюту.

Поглиблення кредитної реформи у Китаї привело до відкриття кредитного ринку. З 1986 р. уряд дозволив спеці альним банкам вступати у взаємно-перехресні операції, але й із деякими обмеженнями. У наступні рокта в стране повсюдно із «з'явилися ринки міжбанківських короткострокових позик (позичок), ринки «до ротких» грошей, довгострокових кредитів, ринки позичко вих облігацій підприємств, облігацій держпозик, ринки (дисконтування) векселів, валютні ринки, що регулюються, ринки акцій та інші кредитні ринки. Поступово впровади лися плаваючі курси відсоткових ставок, тобто гроші як товар стали матір ціну.

10. Особливості процесу адаптації країн Східної й Південно-Східної Азії до світового господарства у 70-х — 90-х рр. ХХ ст..

Регіон Пів.-Сх. Азії неоднорідний й не складає групи країн, для які хар-ні тих чи інші спільні риси й тенденції соц.-ек. та підлогу. Розвитку. Вєтнам, Лаос, та Камбоджа (І група) -соціалістичний розвиток; Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філліпіни, Бруней (АСЕАН) — шляхом ринкових відносин.

І групау 80-х рр. — аграрна спрямованість (хліборобство), натуральні форми д-ви, традиційна структура вир-ва. З другої половини 80-х рр. Почався перехід до ринку, але й смердоті залишались із низьким рівнем прибутку (менш 500).

Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд — нові індустріальні країни (НІК) — середній рівень прибутку (від 500 до 3000 дол.).

Сингапур (держава із розвинутим промисловим потенціалом) та Бруней (нафтоекспортер) — держави із високим рівнем (понад 3000).

Півд.- Сх. Азія характ-ся динамічним розвитком. Темпи ек. розвитку країн цого регіону после війни були одними з найвищих у світі.

Зросла частка цого регіону в світовому сукупному продукті від 1970 по 1989р. із 1,1 до 1,4%.Рівень ВНП на свою душу нас. Для країн АСЕАН у 1990р. склав 1200 дол. І та Є регіону в 60−80рр зростав високими темпами. Потужна експортна база. Крупніши (монопольні) експортери окремих товарів.

У 1990р. зона АСЕАН давала 80% світло. вир-ва нат-го каучуку, 60% олова та копри, 90% прядива, 50% кокос. горіхів, рису.

Країни Східної Азії -НІК (нові індустр. країни) — Півд. Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг,.які на вухо 90-х р. підійшли до межі трудомісткості спеціалізації. Підвищились середні темпи реальної зар. плати. Підвищення курсів валют НІК после 1985рпідштовхнуло процес структурної перебудови. Більш активно почали розвиватись капіталомісткі галузі, збільшилась частка капіт-ї прод-ї в експорті цих кр. із 20 до 55% протягом 80-х років. Зросла частка експорту високотехнологічної продукції із 1 до 9%.

11. Масштаби та динаміка міжнароднної торгівлі.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнарод ний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжна родної торгівлі в сучасному світовому економічному розви тчу свідчать такі дані. У 1900 р. обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12%, а середині 80-х років — вже 26%. Існує випереджаю чого зростання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, заговорили українською у «язані із поглиблен ням міжнародного поділу і кооперації роботи, глобалізацією господарських зв «язків, посиленням взаємозалежності країн й регіонів світу. Найважливіші тенденції у розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку і структу ру Сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі «наука— техніка— вироб ництво». Різко загострюється конкуренція на світових рин ках товарів й послуг; посилюються регіоналізація міжнарод ної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відо кремлюється міжфірмовий товарообмін із метою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявляються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці відносини на рівень простої форми обміну.

Історична практика свідчить про існування різних форм міжнародної торгівлі. Це факторії, ярмарки, торговельні компанії й товарні біржі, котрі існували ще за стародавніх часів та в середньовіччі. Це аукціони, міжнародні торги, торговельні будинки епохи індустріальної цивілізації. Це пряма міжнародна торгівля на основі кооперації, зустрічна торгівля та внутрішньофірмовий обмін, котрі із «з'явилися у наш час.

Обсяг світового експорту досяг у 1994 р. близько 4 трлн дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, частка які становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на свою душу населення — Сінгапур, Гін конг, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. То в 1992 р. на Північну Америку припало 15,5% світового товарного екс порту, на Латинську Америку — 4,0, Західну Європу — 46,0, Центральну, Східну Європу і колишній СРСР — 2,5, Африку — 3,0, Середній схід — 3,5, Азію — 25%.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарно го експорту. Головна й зрештою довготривала тенденція полягає до того, що в загальному товарообороті збільшуєть ся частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

12. Диференціація та нерівномірність розвитку країн що розвиваються.

Ці країни займають понад 60% територї землі, 77% світового населення. 89,3%- св. запасів нафти, 50,5% газу. Це країни Азії, Латів. Америки, Африки.

Рівень підготов кі робочої сили тут у середньому визначається так: 3,7 року шкільної освіти, у розвинених країнах — 10 років. На країни, що розвиваються, припадає 15% світових витрат на освіту, 13% — інженерів, учених, хоча тут зосереджена більшість населення світу. У виданих у світі патентів їхня частка становить 1%, у загальному обсязі НДДКР — 2% (табл. 1).

У 80-х — на початку 90-х років диференціація країн, що розвиваються, помітно посилилась. Нерівномірність розви тчу зазначеної групи країн спричинена багатьма соціально-економічними, політичними та іншими чинниками. Від мінність умів виробництва (зокрема, забезпеченість при родними ресурсами), демографічні ситуації, місця у міжнародному поділі роботи, як й специфічність політичної ситуації, будуть й в перспективі визначати дедалі більшу нерівномірність розвитку цих держав. Через ті аналіз бага тьох процесів, що відбуваються у країнах, котрі розвиваються, сьогодні уже неможливо робити лише на основі агрегатних узагальнених показників по всій групі країн.Це вимагає виділення окремих груп країн, котрі характе ризуються спільними умовами і закономірностями розвит ку. Особливу групу утворює, наприклад, більшість країн-ек спортерів нафти, котрі мають високий рівень прибутку на свою душу населення, значні експортні надходження. У 70-х роках ці країни динамічно розвивалися, інвестували великі кошти у національну економіку, соціальну інфраструктуру. Однак через падіння у 80-х роках попиту на нафту і різке зниження світових цін на неї ці держави в останні рокта уповільнили темпи зростанню й відчувають труднощі.

Навпаки, інша група країн, що розвиваються (Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, про. Тайвань, Бразилія, Мексика), так звані нові індустріальні країни (НІК), у 80-ті рокта перетворилась на полюс світового зростання. Азіатські НІК малі в останні десятиріччя найвищі у світі темпи економіч ного зростання й промислового експорту. 90-ті рокта показу чи, що, крім НІК, так бі мовити, першої хвилі, із «являють ся НІК іншого ешелону — Малайзія, Таїланд, Індонезія. Динамічно модернізуючи свою економіку, диверсифікуючи галузеву структуру господарства, НІК займають дедалі помі тніше місце у глобальній економіці.

Найвідсталіші й бідні країни, що розвиваються, складу ють так звані «найменш розвинуті держави». За класифіка цією 00Н, перед тим належить 47 держав із населенням майже 500 млн Чоловік. Середній рівень прибутку на свою душу населення тут становить всього 250 дол. Не маючи значних запасів природних ресурсів, відчуваючи гострий дефіцит фінансо вих коштів для економічного розвитку, ці держави в остан ані десятиліття практично витіснилися із МПП й перебували у надзвичайно скрутному становищі.

13. Диференціація та нерівномірність розвитку промислово розвинутих країн..

До країн з розвинутою ринковою економікою, чи промислово розвинутих країн, належати держави — члени Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). Ця організація створена 1961 р. До неї входять 23 країни:

Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція та Японія.

Країни ОЕСР посідають провідне місце у світовому господарстві, про що свідчить, зокрема, їхня питома ваги у світовій торгівлі. Так, 1990 р. на країни ОЕСР припадало 71,5% світового експорту, до того числі на США — 11,5, ЄС — 39,4, Японію — 8,4%, на ці ж країни припадало 72,4% світового імпорту, до того числі на США — 14,5, ЄС — 39,6, Японію — 6,6%.

Про рівень економічного розвитку цих країн свідчить й ті, що найбільша частина національного багатства сьогодні створюється в так званому третинному секторі економіки, тобто у сфері послуг.

Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, у свою чергу, виділяється ФРН). До лідерів за окреми ми економічними показникаминалежить також Канада.

Ступінь економічного розвитку окремих країн можна визначити, зіставляючи рівень розвитку продуктивності роботи у провідних галузях економіки.

Для цих країн хар-ні ознаки: 1. Суспільний лад. 2. Високий рівень ВВП надушу нас. 3. Відкритість ек-ки. 4. Поєднання ринкового механізму із держ. регул-ням.

Виділ. Сімка найбільш пром. розв. кр.: США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобр., Канада.

Диференціація та нерівномірність розвитку залежить від таких факторів:

— історичний чинник.

— площа територї країни.

— нерівномірність розміщення природних ресурсів.

— соціальний фактор

— продуктивність праці.

За останні рокта Японія наздогнала США у восьми, а Німеччина — шести галузях.

14. Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя..

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжна-родна валютно-фінансова система. У умовах карколомного розширення ринкових відносин за рахунок держав Цент ральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зрос тає кількість суб «єктів валютно-фінансових відносин, із «яв ляються нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. За існуючими оцінками, річний обсяг міжнаро дних фінансових операцій у 10— 20 разів перевищує масш таби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол.

Найбільш характерними ознаками міжнародної валют но-фінансової системи є наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів внаслідок впро вадження в обіг міжнародних (СПЗ) «та регіональних (ЕКЮ) валют, підвищення ролі і значення у міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування троянд галуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), котра про «єднує міжнародну валютно-фінансову сіс тему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобаль ного характеру.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх мрв ши, вищою формою їхнього функціонального застосування.

Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціо нальні валюти.

Міжнародні валютно-кредитні відносини складають сферу обміну в системі світового господарства. Вони є завершальною стадією у процесі руху, переміщення різно манітних ресурсів між суб «єктами світогосподарських зв «з ків, що виражається в такій інтегральній категорії, як платіжний баланс держави. Водночас смердоті характеризують ся відносною самостійністю і розвиваються відповідно до власних законів та закономірностей, справляючи істотний зворотний вплив на виробничо-інвестиційну та науково-те хнологічну сферу світового господарства, протягом усього світову економіку і систему міжнародних економічних й політич них відносин. Наприклад, коливання валютних курсів впливає на умови конкуренції і світові ціни товарів та послуг, рух капіталів й робочої сили між країнами і регіо нами. Міжнародні валютно-кредитні відносини (МВКВ) звинувачуй кають у процесі функціонування грошей у міжнародному економічному обороті. Вони обслуговують обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, туристами тощо.

Таким чином, головна функція міжнародної валютної системи — ефективного опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами й створення сприятливих умів для розвитку міжнародної системи виробництва і поділу праці.

Характер функціонування міжнародної валютно-кредит ної системи та ступінь її усталеності залежать від відповід ності цієї системи та відносин, що в ній складаються, реальним потребам світового господарства, розстановці сил й співвідношенню інтересів головних економічних суб «єктів світу. У зв «язку із цим міжнародна валютно-кредитна систе мало винна відповідати таким основним вимогам:

1) забезпечувати міжнародний обмін достатнім обсягом платіжно-розрахункових й кредитних засобів, що користую ться довір «ям учасників валютно-кредитних відносин;

2) матір певний запас міцності для стійкого функціону вання в умовах перманентних структурних перебудов у різних частинах світового господарства, що відбуваються хворобливо і часто дезорганізовують зовнішньоекономіч ний товарообіг протягом певного періоду (СНР, колиш ня СФРЮ та ін.);

3) бути достатньо еластичною у тому, щоб гнучко пристосуватися до внутрішніх та зовнішніх факторів функ ціонування міжнародних економічних відносин;

4) сприяти збалансованості, гармонізації економічних інтересів суб «єктів світогосподарських зв «язків всіх структу рних рівнів, починаючи від фірми (ТНК) і закінчуючи великими інтеграційними про «єднаннями типу ЄС. Поглиб лення МПП, глобалізація світогосподарських зв «язків де термінують необхідність лібералізації МВКВ та поступової уніфікації національних валютно-кредитних систем.

У реальному житті процеси у сфері МВКВ здійснюються стрибкоподібно, суперечливо, супроводжуються глибокими кризовими явищами національного, регіонального й світо вого масштабів, біфуркаціями системи міжнародних валют но-кредитних відносин у процесі її формування як цілісно сті.

На основі всебічного розвитку валютно-кредитних від носин замкнуті економічні системи (як це було б ще донеда вна у колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування. Таким чином, рівень розвитку МВКВ вирішальне впливає на структуру світогосподарських зв «язків.

15. Економічне становище країн Тропічної Африки..

До країн Тропічної Африки відн. такі, як Ефіопія, Ангола, Чад, Мозамбік, Сєрра-Ліоне, Сомалі,.

Сер. рівень ВВП на свою душу нас. скл. 340 дол. Майже в всіх кр. Тр. Аф. низький рівень ек. розвитку. Серед 20 найбідніших кр. Світу — 16 кр. з цого субрегіону. За минуле десятиріччя значно знизився рівень самозабезпеченності континенту продовольством. Близько 60% нас. Стежок. Аф. систематично недоїдають. Питома ваги с/г на 1990р. становить 32% від ВВП, пром-ті - 30%, послуг — 40%..

В с/г зосереджено 64% ек.активн. нас. Продуктивність галузі на дуже низькому рівні. У багатьох районах Тр. Аф. грунти перенасичені вологою, що стримує розвиток рослинництва. Ерозія грунтів. Екстенсивний хар-р вир-ва, примітивна агротехніка й матеріало-технічна база, великий демографічний тиск на природне середовище. Землеробство — провідний сектор с/г — 80% обсягу вир-ва, але й хар-ся низькою продуктивністю. Нйбільш помітне місце Тр. Аф. занімає у вир-ві таких видів рослинництва: какао-боби, сизаль, бавовна, чай, кава, арахіс. Значна частка нас., що займається твар-м — кочівники. Помітне місце в госп-ві кр. тропічної зони континенту займає лісівництво. Видобувна про-сть є однією із найб. Розинутих та технічноспоряджених галузей (ін-й кап-л). Розв. гірничовидобувна. Поклади корисних копалин розташовані нерівномірно..

16. Економічний потенціал країн СНД,.

Біловезька угода у грудні 1991 р. — Союз незалежних держав (СНР). Колишні союзні республіки стали незалежними країнами, котрі самостійно визначають власний шлях вну трішнього розвитку та взаємин з світовим співтовариством. Тім самим докорінно змінилося їхнє становище у світовій економіці — раніше смердоті брали доля в ній як складові частини єдиного народногосподарського комплексу, а тепер кожна з суверенних країн вирішує складне запитання — утвердження у системі світогосподарських зв «язків, виборення власного місця у МПП.

Найбільш прикметною рисою сучасного економічного розвитку цих держав, у цілому є складне переплетений ня процесів взаємодії та розмежування як наслідок форму вання національних господарських комплексів в умовах неможливості повної ліквідації закладеної раніше економіч ної взаємозалежності. Розрив багатьох міжреспубліканських зв «язків є однією із основних причин швидкого наростання кризових явищ в економіці нових незалежних держав. Крім негативного впливу на можливість приступити до будівництва раціонально функціонуючої національної еко номіки, кризові явища істотно обмежують перспективи здобуття цими країнами вигідних позицій у світовій еконо міці, Складність проблеми ефективного інтегрування поси люється тім, що подолання падіння економічних показни ків вимагатиме тривалого години — за прогнозами Всесвіт нього банку, стабілізація в народному господарстві країн СНР може бути досягнута не раніше другої половининаступного десятиріччя.

Загальною особливістю сучасного етапу розвитку всіх країн СНР є незавершеність формування цілісної моделі функціонування їхніх господарств. Усі смердоті, крім Туркме нистану, в стратегічному плані обрали шлях прискореного переходу до ринкової моделі господарювання, але й, як ві явилося, найскладнішим їм є вирішення практичних завдань тактовного порядку — послідовність та взаємоза лежність конкретних заходів у сфері роздержавлення, при ватизації, демонополізації тощо. Незадовільний в цілому перебіг ринкових реформ також гальмує приєднання цих держав до світової господарської співдружності. На сучасному етапі складність пристосування до загальносвітових еконо мічних процесів викликана іншою причиною — відсутніс тю у нових незалежних державах ринкового механізму як системного утворення.

Невизначеність шляхів подальшого політичного та еко номічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох з цих країн чітко окреслених схем входження до регіональних й світових господарських структур. Дещо чіткіша їхня позиція щодо регіональ них угруповань — Україна, Молдова, Грузія, Росія, Азер байджан, Вірменія від 1992 р. почали співробітничати із Туреччиною, Болгарією, Албанією, Грецією, Румунією у межах Чорноморського економічного співробітництва. Ес тонія, Латвія та Литва активно включилися до співробітни цтва із країнами Північного Союзу.

Туркменистан, Узбекистан, Киргизстан (визначення по зиції Таджикистану було б утруднене громадянською вій нию), крім намагань жвавіше співробітничати між собою і рештою середньоазіатських держав, орієнтуються, разом з Азербайджаном, також на збалансований комплекс зв «язків як із Росією та іншими державами СНР, то й на розширен ня відносин із економічними угрупованнями Азії — насам перед із Організацією економічного співробітництва мусуль манських країн (ЕКО), але в використання можливос тей взаємодії з сусідніми державами — Китаєм, Іраном, Туреччиною та ін. Чітко визна чілі свою позицію Естонія, Латвія та Литва — смердоті мають найбільш вагомі шанси до поступової інтеграції із ЄС.

Національна економіка кожної із нових суверенних дер жавши, природно, має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ре сурсів, потенційних можливостях до саморозвитку й вклю чення у загальносвітові і регіональні господарські процеси. Так, для України, крім Балтії, Білорусі, характерна висока питома ваги обробної промисловості порівняно із Росією та середньоазіатськими республіками, де вагому частку скла дають галузі видобувної промисловості. Чорна металургія зосереджена у Росії та Україні, в інших країнах Співдруж ності є лише окремі підприємства цієї галузі. Водночас у Казахстані, Узбекистані, закавказьких республіках висока частка кольорової металургії. Важке машинобудування зо середжене насамперед в Росії та Україні, монопольними виробниками багатьох виробів цієї галузі є інші республіки колишнього СРСР (мікроавтобусів — Латвія, бавовнозби ральних комбайнів — Узбекистан тощо).

Істотні відмінності є й в забезпеченості народного госпо дарства трудовими ресурсами. У країнах Балтії, східних регіонах Росії, частково в Білорусі та Казахстані до перехо ду до ринкової економіки відчувалася нестача робочої сили, а більшості середньоазіатських республік та Азербайджані і за часів директивно-планової економіки існувало прихо вану безробіття, особливо в сільській місцевості. Значні відмінності відчутні і у життєвому рівні окремих нових незалежних держав. За експертними оцінками, серед нє споживання товарів та послуг між ними відрізнялося более ніж у 2,2 разу. При цьому на початку 90-х років це споживання однієї громадянина складало відповідно до загальної шкали індексів у Білорусі, Росії, Україні та Молдові — від 4,7 до 4,1 тис. крб., у Вірменії і Казахста ані — 3,9 тис. крб., Азербайджані, Киргизстані та Узбеки стані — 3,3—3,2 тис. крб., Туркменистані — 2,7 тис. крб., а Таджикистані — всього 2,1 тис. крб.

17. Економічні реформи у госп-ві Чехії й Словаччини..

Чехія — ВНП — 11 тис.дол. Словаччина — 7,5 тис.дол.

Після відокремлення цих країн не були розірвані економічні звязки.

На початку проведення реформ й преходу до ринкової ек-ки підвищилося безробіття: Чехія — 9,4%, Словаччина — 19,2% (99р.).

Приватизація проводилася хвилями:

1 хвиля — 92−94рр. 2 хвиля — 94−96рр., 3хв. — 96−98рр.

Машинобудування не зазнало кризи на відміну від Сл. Великий обсяг інвестицій залучивалось у металургійний комплекс.

У Чехії помічалась висока питома ваги в аграрному комплексі.

У Словаччині - 25%.

Відбувався розвиток сфери послуг (туризм).

60% експорту й імпорту в Чехії припадає на ЄС (15кр.).

39−40% ек. й ім. У Словаччині на кр. ЄС.

18. Х-ка етапів межд научно-тех обмела..

Научн ресурсы (научн техн потенціал, наука) визначають можливості тій чи іншій країни осущ в собі научно-исследоват і опытно-констр работы (НИОКР).

На научн-техн потенціал країни впливають дві групы чинників. 1-ша утворює кол-ые чинникинаявності у країні подготовленых наукових дослідників, і матеріально-технического забезпечення НДДКР, передусім обсяг виділених на науку й наукове обслуговування фінансових ресурсів. 2-га група чинників (якісних) включає систему організації НДДКР. Пріоритети наук розробок, і навіть рівень розвитку такий галузі як наук обслуживание.

Высокие темпи науч-тех прогресу в другої половини 19 В сприяли розширенню тех-го обміну. Міжнародний тех-кий обмін може здійснюватися: 1) на не комерційній основі (науч-тех публікації, конференції, симпозіуми, міграція вчених і фахівців), цей обмін поширюється на фундаментальні НДДКР; 2) на комерційній основі (передача за умов ліцензійну угоду прав користування винаходами — патентів, ліцензій, ноу-хау, тобто. секретів виробництва та технологічного досвіду і т.д.)..

19. Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток країн латинської Америки..

В 90-ті роки збільшився приплив прямих іноземних інвестицій у латинську Америку.

Так, в 1986;1991 його величина 9,5 млрд $ дорівнював 56 млрд $ -1997, з допомогою Аргентини 6,3 млрд $, Бразилії 16,3; Венесуели 4,9; Колумбії 2,4; Чилі 5,4; Мексика 12,1. Через війну обсяг накопичених іноземних інвестицій зросла з 48 млрд $ 1980 і 124 млрд $ 1990 р до 375 млрд $ 1997 р, причому 1/3 посідає Бразилію (126 млрд $) і ¼ на Мексику (87 млрд $). Через війну прямі іноземні інвестиції 1996 р забезпечували близько 14% всіх капіталовкладень в основний капітал на континенте.

Тем відсутність основними видами іноземного капіталу є портфельні інвестиції переважно у купівлю цінних державних паперів, а чи не в акції компанії. При погіршенні економічної ситуації в ці «гарячі гроші» швидко йдуть із країни, віддаючи можливого фінансової кризи неминучий характер. Так було в кінці 98 г закордонні інвестори, їх підганяли сумнівами здібностями бразильського уряду покрити 65-млрдный.

20 Фактори економічного зростання Китаю у 80−90рр. 20ст..

Высокия динаміка економ зростання Китаю проявляеться насамперед у такому узагальнюючому экомон показателе, как зростання ВВП. У період економ реформ з кінця 1978 г. 1997 р. ВВП КНР виріс 5,7 разу, що соотвецтвует 9,6% приросту в год.

Динамика економічного зростання Китаї 80−90гг. х-ся яскраво виражной нерівномірністю.

Если в 1978 г. китайск ВВП був за российск на 23%, то 1997 р. він перевищив його 6,2 разу. Якщо 1997 р. виробництво ВВП становила 11% від российск рівня то 1990 р. вона збільшилася до 23%, а до 1997 р.- до 75% від рівня Росси.

Общий підвищення і стійкий динамічне зростання соц-эконом показників К. базируеться на разкрепощении і активізації производственых сил села, де живе обсолютное большенство жителів країни. Також важливий чинник економічного зростання До. економ і його промышлености розвиток дрібного, технічно примитимного производства.(с81−97гг. валова продукція промышлености зросла більш, ніж у 9 раз). Стимулятором економ зростанняси-ма «підрядній відповідальності, внедрявш на підприємствах До. з середини1980;х г.(Это сприяло постійного розширення інвестиційного попиту прелприятий і подребительскогго попиту населення.) Велетенські резерви слухняною робочей сили її низька собівартість залучають у країну ТНК.(в середині 90-х цілком р. частку До. приходилосоь близько половина всіх прямих інвестицій у развиавющихся країни.

При дуже високих середньорічних показників економічного зростання КНР там неимения він дуже не рівномірний. Динаміці зростання властиві циклічні тенденції, саме коливання між різкими ускорениями розвитку і спалахами інфляції, з одного боку, і дефляционными замедлениями ек зростанняз іншого. Причини такий циклічності пов’язані з незавершеністю інституціональних змін у ек, зокрема, з збереженням середовища «м'яких бюджетних обмежень» чи державній секторі та пов’язаних із нею хоз-х укладах.

21. Закономірність розвитку свтового господарста на сучасному етапі..

Мировое хозяйсво того воемени відрізнялося насамперед із тим що справжній рівень економ розвитку був набагато нижчі ніж зараз, США ВВП був 25 разів менша що тепер. У 1997 р. у Росії приблизно 70 млн. жителів була неписьменною, середня тривалість життя становила 32 року (проти нинішніх 65 лет).

В сруктуре світової економіки домінувало с/х.В промышленлости переважала легкий і харчова індустрія, яка базувалась здебільшого кустарних і малих предриятиях. Сфера послуг було представлено преимуществено торгівлею, і навіть домашньої роботой по найму, которая виконувала домашня прислуга. В Росії напередодні 1-ї Першої світової в с/г працювали 75% населення, в промышлености і строительсве-9%, у сфері послуг- 16%.

С поч 1-ї Першої світової на початок 50-х рр. х-ся згортанням мирохозяйственых связей.

Период 50−70-х рр.- х-ся часом коли з’явилися інтеграційні групировки (ЕС, СЭВ) бурхливо йшов процес интернационализации.

Период 80−90-х рр. х-ся часом переходу в еру постидусриализации для розвинутих країн, й багатьох відсталих країнактивного подолання свого економічного відставання, для бывшех соціалістичних країн — повернення лоно ринкової економіки, всім -лібералізації внутреней хозяйственой життя і його глобализации.

22.Зовнішні фактори розвитку країни, що розвиваються (на прикладі країни Північної Африки)..

Вгрупу країн входять держави з ринковою економікою і низькому рівні економічного развития. Из 182стран-членв Міжнародного валютного фонду до мерехтливим относяться 121. Несмортя на дуже багато цих країн, і навіть те що, що їх х-ны велика численость населення Криму і величезна територия, ними припадати близько 28% світового ВВП. У особливу подгрупу виділяють країни-експортери нафти. Ядро цієї групи становлять 12 учасников Орган країн експортерів нефти (ОПЕК), як і раніше що деференцииация ВВП на одну особу у цій групе велика..

Основными зовнішніми чинниками що впливають на економічного зростання розвинувши сран, являються:.

Внешняя торговля Иностраный капитал Иностарнная помощь Передача технологий Помощь підготовкою нац кадров.

Внеш т-ля являетьяс каналом з якого йде більшість виробленої у країні продукции..

Инстр ка-л (основними інвесторами у що розвиваються -ТНК. Хоча основного мотиву присуцтаия ТНКотримання максм прибутку, і розвинувши країни змушені рахуватися з інтересами приймаючих капітал країн.).

Иноср помощь (в окремих країнах иностр допомогу сотавляет боллее 1/3 їх ВНП, каналами иностр допомоги надходить як фінансові, і матеріальні ресурсы.).

Передача тех-й (основні тех-ии, незалежно від рівня їх моральної зношеності, для большенства та розвитку країн постає як нові тому як раніше вони у старне не использовались.).

Подгот спец-в (вона осуществ 2-га шляхами -напрям молоді з развиавющихся країн навчання в розвинені і навчання місцевого населення в місці фахівцями з розвинених стран.

23. Зовнішньоекономічна експансія США. Суперечність між США та іншими світовими центарми..

США займають 1-е у світі по обсягом зовнішньої торгівлі товарами і послугами. Проте експортна квота США остаеться не високої хоч і ростет. У сруктуре експорту 1-е місце заним готова прод-я (боллее50%), США експортує приблизно 25% вироблених у країні продуктів с/г. Дедалі більшу роль полягає у задоволенні внутрених потреб економіки США грає імпорт. Наприкінці 1990;х рр. ряд америк економістів було стурбованість із приводу зростання залежності америк економіки відстають від імпорту. Наприкінці 20 століття США являеться найбільшим у світі експортером капіталу, США виступає провідному реципієнтом закордонних інвестицій. Для зарубежних інвесторів США привабливі (стійка і квітуча економіка прибильность капитоловложений міцність позицій доллара).

Либерализация междунар торгівлі 80−90-х рр. забезпечила приплив у США несложних їх виготовляти промышленых товарів, галавным чином, з розвивають старн, Китаю, Тайваню й Гонкога.

В своє чергу, укреплени курсу долара у 2-ї статей 90-х рр. справляло стримуючі впливом геть розвиток експорту і стимулируещее -на увелечение обсягів импорта.

Лидерство США у світовій економіці, опредиляемое обсягом і розмаїттям внутрениго ринку, який перевершує інших країнах рівнем научно-тех потенціалу, потужними і глибокими торгово-економ зв’язками іншими країнами, багато в чому оказыавет впливом геть хозяйственое становище інших стран.

Втоже час коньюктурные коливання в США істотно впливають на експортерів сировини, головним чином, із країн. Від реалізації интелектульной продукції амеиканских корпорацій і різних видів научно-тех інформ, залежить виробнича і коммерчиская деятельонсть споживачів інформації в весь світ. Використовуючи свій потужний эконм потенціал, США впливають на вхідні у коло їхніх інтересів як шляхом непосредственой підтримки і допомоги, але використовуючи можливості від Світового банку, Межд вал фонду, й інших междун організацій, у яких займають доминируещее становище.

24.Поняття та значення інформаційних ресурсів світового господарства..

Науково-технічна революція сприяла різкому зростанню ролі і такого сучасного світового д-ви, як інформаційний. Інформація як один із видів ресурсівзафіксована на матеріальних носіях наукових знань. На сучасному етапі суспільного розвитку інформатизації ек-ки та інших сфер життя побувала в центрі соц-ек процесом в всіх розвинутих країнах..

Управ інф-єю, є по суті Управлінням соц й економ процесами. Через це проблеми поширення інформації, широкого її викорис набувають не лише суто економ, а й політичного х-ру.

Про зростаюче значенняінформац ресурсів досить красномовно свідчить досвід Японії, де обсяг виробництва різних видів ін форм у структурі ВНП склад приблизно 10%.

З економ точки зору інформація — це 1) вид економ діяльності,її певна галузь, 2) чинник виробництва, ресурс, 3) певний товар, 4) суспільний здобуток, 5) елемент ринкового механізму, 6) чинник конкурентної боротьби.

У сучасному світі інформац переносити до однієї шеренгу із матеріальними й енергетичними ресурсами й розгляд як важливий чинник якісних змін у житті сус-ва.

Швидке зрост обсягів інформ ресурсів людства виклик зміни в житті людини, психології.Нові можлив, що відкриває інформатик сус-ва, сприяла розробці різних теорій, підходів, щодо перспектив розвитку людської цивілізації в наступ тисячолітті.

25. Історичний процес формування світовогогос-ва. Етапи розвитку світло гос-ва..

Большенство дослідників сходяться те, що світового господарства хоч і початок складатися дуже довго остаточно сформувалося близько ста тому назад, все почалося з международ світів торговли, т. е. рух товарів та послуг між країнами. Також до междунар торгівлі товарами стали підключатися торговці услугами. Особено великий внесок у становлення світів торгівлі товарами і послугами внесмло активне распостранение у час ринкових відносин. Бысро багатевшие європейські купці нової доби прагнули до нових ринків і новим джерелам капіталу. У результаті до кінцю 19века сложилсяы всесвітній рын6ок товарів та послуг, т. е. Сукупність нац ринків товарів та послуг. На світовому ринку донимировали товари, широко продовались і пояснюються деякі види послуг — фрахтові, банківські, биржевые. Также одночасно у світі исиливалось рух всіх згаданих чинників виробництва — капіталу роб сили, предприним здібностей, технологий..

Потоки економ ресурсів (факторів виробництва) первонач ішли у одному напрямку -з невеликої групы найбільш розвинутих країн в інші, менш розвинених країн. Потім процес переміщення економ ресурсів став більш комплексним капітал, предпринимат спроможності російських і технол лише импортир, а й экпортиров посередньо розвинених країн. Таким оброзом, нац економ лише учасниками світового фінансового ринку товарів хороших і услуг, но і рух економ ресурсів між сранами і регионами.

26.Китайські реформи:напрями, особливості, наслідки.

Большой інтерес представляє специфіка китайського варіанта системних реформ. Керівництво КНР як і придерживаеться офіційного ідеологічного курсу для будівництва социализма.

Тем немее протягом останніх 2-а десятиліття Китаї зроблено рішучі кроки щодо перекладу економіки на ринкові рейки. У цьому Китай зміг уникнути трансформаційного спаду й забезпечити високий динамізм эконмического розвитку, стабільне улутшение показників рівень життя населения.

Наиболее характерн риса кит систем реформ — це постепеность цього процеса.

Новые методи зазвичай обрабатаваються в эксперементальном порядку — не більше окремих регіонів, отрослей і навіть групы предриятий. Але це означає що китайск реформи мають більш «м'який» х-р, навпаки досить жорстокі і напористі. Наприер, «врегулювань» економіки — це у Китаї зазвичай назыавают антиінфляційну стабилизиционную політику. У період «урегул» уряд рішуче посилює бюджетну і грошову пол-ку, ограничевает масштаби споживчого й инвестиционого спроса, вводят обмеження у зовнішньоекономічній сфере.

Впрочем, що виникає під час реформи соціальна напруга окупаеться з допомогою вмілого ідеологічного забезпечення, у своїй идеологич забезпечення реформ, не остаеться не изменным згодом за першому плані в офіційної пропаганді офіційно виходять установки й не так социал скільки патріотичного плана. Населению навіюється почуття гордості щодо успіхів китайської економіки, зміцнення позицій Китаю на світовому ринку.

27. Х-ка провідних галузей нац. Е-ки кр-ни Франції..

Соврененное розвиток французької єкономики зумовлено слід. Основн. Чинниками влием научно-технич. Прогреса, зростанням внешнеєконом зв’язків і підготовкою сраны до завершення формування Економ і валют союзу (ЭВС) у межах ЕС.

Доля с/г сост 2% в ВВП країни, строительства-8%, перекупки і товарних послуг -25%, финанс та інших не товарн послуг 20%, промышл-42%, машинострение в пром-ти -31%.

Ведущее в структурі промышленого виробництва займають загальне машиностр (12%) і транспортное (10%).Автомоб промыш є одним із основ нац промышленой стру-ры Високий питому вагу харчової промышлености 12%. Значно чснизился імпорт нафти за виведення з експлуатації ЧАЕС ТЕС на рідкому паливі. Частка нових АЕС у выроботке електроенергії сост болем 76%, а частка ТЕС -7%.

В с/г зайнято 6,4% самодіяльного населення, воно дає 25% всієї аграрної продукції ЄС, провідною отрослей с/г — тваринництва. На його прихід 2/3 вартості аграрної продукції страны.

Большой питому вагу госудорств сектора принадавтомоб аивиакосм електротех хімічна нафтогазовая чорная металургия..

Во Ф иторич склав 3-и основних типи госуд предприятий.

1. ті які входять у складі госуд компаній, але керовані ними на звичайному адын порядке (почта, лікарні, депозитне касы, нац издательства)..

2. це компанії, капітал яких майже полдностью принадле жит государству (исслед в видобування нафти й переробки нефти, управлен аеропортами і морськими портаим) .

3. це компанії смешаной економіки, у яких державі належить контрольний пакет акций.

Одним з головних инсрументов на французкий ринок являеться бюджетне регулювання, яке включає проведення соответсвуещей налоговрй Пол-ки і виділення грошей у конкретних цільових програм.

28.Людські ресурси світового господарства. Поняття людського капіталу..

Людські ресурси це более загальне поняття ніж трудові ресурси (працю рес це частина населення Яка досягла необхідного фізичного розвитку розумових здібностей й знань для роботи у народному господарстві)..

Поняття «людський капітал» зі складу трудових ресурсів виділ як найбільш підготовлена частина для участі в сучасному виробництві.

Масштаби трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої роботи чи ж «запас» робочої сили, яким володіє сус-пільство для задоволення своїх потреб.

Хоча відомо, що НТР, крім позитивних результатів, має негативні - зростання безробіття внаслідок витіснення живої роботи. Під впливом НТР відбуваються не лише кількісні, а і якісні зміни в «людських ресурсах», чи «людському капіталі» Сучасної індустріальної цивілізації.

29. Методи й наслідки широкомасштабного державного регулювання соц.-екон. Політики Індії..

Сутність постколоніальної панів. Еволюції Індії складають різні масштаби та глибина процесів індустріалізації, котра розглядається як генеральний напрям формування економ. Зростанню, ліквідації відсталості і залежності. Досягненя цого ускладнювалось необхідністю одночасної перебудови архаїчниї соц.-екон. Відносин, із іншого боці врахування вимог сучасного НТР. За цих умів був обрана екон. Політика — етатизму. У контексті даної стратегії державі відводилась тріада приоритетних напрямів діяльності:

— централізоване планово-господ. Регулювання відтворювальних процесів;

— формування держ сектору ек-ки;

— підтримка нац. Приватного капіталу.

Держсектор створювався переважно за рахунок введення нових об'єктів (за винятком масштабного одержавлення банків у 70-хрр), тут зосереджена більшість великих під-в базових галузей ек-ки. Контролюючи процеси концентрації та централізації вир-ва і капіталу, держава забезпечила собі монополіні позиції у :

1) Пром-ті - видобуток вугілля, нафти, нафтопереробка, виплавка чавуну і сталі, електроенергія, машинобудування;

2) Кредитно-банківській та фін. Сфері;

3) Соц.-екон. Інфраструктурі - залізничний та повітряний транспорт, зв’язок, радіо, телебачення.

У 70-ті рр. Етатизм все понад виявляє свої «тіньові сторони» — недостатній господарський динамізм, погіршення соц-екон. Показників, низька чутливість до процесів інтерналізації вир-ва. Даються взнаки командного соціалізму: слабкість механізмів стимулювання роботи та освоєнь досягнень НТР, низькі продуктивність роботи та конкурентоспроможність продукції на держпідприємствах, бюрократичне адміністрування, крупція й соц. Утриманство.

30. Вплив міжнародної валютно-фінансової с-ми на постсоціалістичні країни..

Важливою функціон. Складовою екон. Структури світу є міжнародна валютно-фін. С-ма (МВФС). У умовах розширення ринкових відносин за рахунок держав Центр. Та Півд-східн. Європи та колишн. СРСР роль цієї суто екон. Сфери світло. господ. Життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги Міжнар. Валют.-фін. Операцій, зростає кількість суб'єктів ВФ відносин, з’являються нові міжнар. Та регіональні валют.-кредитні організації.

— за оцінками річний обсяг міжнар. Фн. Операцій у 10−15 разів перевищує обсяг міжнар. Торгівлі - ~ 150 трлн дол.

На основі всебічного розвитку валют.-кред. Відносин замкнуті екон. С-ми (як це було б ще донедавно в СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхне взаємне зближення, інтегрування в глобальній ек-ці.

Найхарактернішими ознаками міжнар. Вал.-фін. С-ми є:

— Наявність «плаваючих» валют. Курсів (Ямайські догоди 1976).

— Підвищення ролі в міжнар. Розрахунках валют провідних індустр. Країн (США, Японії, ФРН, Англії, Франції).

— Функціонування розгалуженої с-ми міжнар. Фін. Центрів;

— Створення світової телекоммунікац. Мережі (SWIFT), котра об'єднує міжнар. Валют.-фін. С-му в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального хар-ру.

Після розпаду СРСР нові країни мають змогу користуватися зручностями глобальної вал.-фін. С-ми світу.

31. Характерні риси міжнародної торгівлі розвинутих країн (ПРК) та країн, що розвиваються (КщР): новітні тенденції 90-х рр ХХст..

Основний обсяг міжнар. Торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочуалась в першій половині 90-х рр за одночасного зростання питомої ваги КщР, й країн із перехідною ек-кою. У цілому в 1996р на індустр. Розвинуті країни припадало 68% світового експорту, на КщР — 28,5%, на країни із прехідною ек-кою — 3,3%.

З другої половини ХХст. Помітно проявилася нерівномірність динаміки зрвнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношшшення сил між країнамина світло. Ринку. Похитнулися домінуючи позиції США, відповідно зросла частка Європи та Японії Західноєвропейські держави із 1950р збільшили частку із 23% до 44,6%.

— КщР, в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих готової виробівб та інших працемістких виробів на світло. Ринок. Відносне зниження попиту на сировину та продовольство на світло. Ринку до поч. 90р означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення експорту. Доти ж промислово розвинуті країни (ПРК) збільшили свою частку у світло. Експорті продовольства й сировини (за вийнятком нафти). Частка КщР у світло. Експорті цих товарів (без нафти) скоротилася із 40% (60р) до 28% (на початку 90-х рр)..

Прагнення КщР, диверсифікувати свій експорт за рахунок товарів пром. Групи дуже часто натрапляє на протидію в тій чи іншій формі із боці пром. Розвинених країн. Разом із тім окремі КщР передусі «Нові індустр. Країни», домоглися істотних зрушеньу реструктуризації свого експорту, підвищення у ньому частки готової продукції, пром. Виробів, машин, устаткування. Загалом експорт КщР зростає нерівномірно як по групах країн, то й по галузях..

Розвиток та поглиблення МПП між ПРК Веде до збільшення їхні взаємної торгівлі й зменшення частки КщР. Основні товаропотоки здійснюються в межах «Великої тріади»: США-Зах.Європа-Японія..

32. Етапи розвитку міжнародного співробітництва. Форми й типи міжнар. Співробітництва (на прикладі країн членів ЄС)..

Існує декілька основних форм економ. Співробітництва (інтеграції):

1) Зона преференційної торгівлі - котра передбачає зниження внутрішніх тарифів між країнами-учасницями.

2) Зона вільної торгівлі - передбачає усунення внутрішніх митних тарифів між країнами-уч., але й збереження митних тарифів щодо інших країн. (Угода про вільну торгівлю між США та Канадою, ЄАВТ, Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі.).

3) Митний союз — усі внутрішні митні тарифи замінюються єдиними зовнішніми. МС був першим етапом на шляху створення ЄС по суті МС є Антська група, Центральноамер. Спільний ринок.

4) Спільний ринок — ту усі характеристики МС доповнюються відсутністю обмежень для руху факторів виробництва, наприклад роботи та капіталу. Сьогодні повністю відповідає вимогам СВ лише ЄС.

5) Повна екон. інтеграція — уніфікуються кредитно-грошова та соц. Політики, стратегія екон. Розвитку, оподаткування, а також створюється наднац. Орган, рішення якого обов’язкові для шкірного члена союзу. Ця стадія передбачає відповідний рівень політ. Інтеграції. Так, заснування Європейського парламенту було б кроком до політ. Об'єднання Європи.Створення Європейського Центробанку сприяло формуванню в Європі єдиної кредитно-грош. Та валютної політики.

Ключові події в ЄС:

1957 — Підписання Римського договору, що поклав вухо ЄЕС (Бельгія, Франція,Італія, Люксембург, Голландія, ФРГ).

1959; Перше зниження внутрішніх тарифів.

1962; Розробка єдиної аграрної політики.

1967; Досягнення згоди щодо податку на додану вартість.

1968; Ліквідація всіх внутрішніх тарифів та перехід на Єдиний зовнішній тариф.

1973; Вступ до ЄЕС Данії, Англії та Ірландії.

1979; Перші прямі вибори до Європейського парламенту.

1979; Вступ в дію Європейської валютної с-ми.

1985; Лорд Кокфилд представляє Європарламенту Білу Книгу із переліком 300 кроків необходимых для усунення всіх залишившихся обмежень щодо торгівлі товарами та послугами. Документ затверджено — стає основою політики ЄС.

186- Вступ до ЄС Іспанії та Португалії.

1987 — Вступає в сили Акт про єдину Європу, що сприяє спрощенню прийняття рішень та підвищує роль Європарламенту.

1992; Усунення всіх обмежень в торгівлі в середині ЄС.

1999; Введення Єдиної європейської валюти (євро) для безготівкових розрахунків.

2002; Повна заміна нац. валют на Євро.

33. Міжнародний науково — технічний обмін як динамічний елемент функціональної структури світової ек-ки..

Міжнар. Науково-тех.(МНТ) відносини є одним із елементів економ. Структури світу.

МНТ відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів й ліцензій, інжинірінг. Та інформац. Послуг.

В сучасних умовах різко посилюється значення НТ компонентів господарс. Зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення вир-ва.

— обсяг наукової діяльності подвоюється кожні 10−15 р; к-ть науковців за останні 50р зростала майже на чотири рази швидше ніж загальна чисельність населення.

Провідні позиції в НТ обміні міцно утримують США, частка які у продаж ліцензій — майже 2/3 світового обсягу.

Слідом йдуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Швеція. Останнім годиною значну активність проявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інш. Країни.

Ліценз. Торгівля переважно охоплю. Електротехн., електрон. Пром-ть, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну пром-ть, хімію, нафтохімію, біотехн., ресурсозберігаючіі технології.

Відносно новий напрям дивесифікація міжнар. Ліцензійної торгівлі - галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації.

Широка міжнар. Кооперація в галузі науки і техніки, обмін технологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу МНТ с-му.

34. Місце Франції у всесвітньому господарстві та ЄС..

Посідає V місце серед високоразвинених країн світу.

Населення — 60 млн. чоловік Площа — 551 тис. кв. км Обсяг ВВП — IV в світі.

ІІІ місце за масштабами банк. Діяльності.

17% та 20% - пром-ть та с/г в ЄС.

— має потужну індустр. Та ресурсну базу.

— існують фундаментальні наук. Дослідження.

— ¾ інвестицій до науки припадають на електроніку, авіа-ракетну техніку, патлів. Пром-ть (засоби зв’язку), автомобілебуд., хімію, фармацевт, енергетику.

— ІІІ Ядерна держава світу (после США та Россії).

— Провідні позиції в ракетнобуд. Та фвіац. Техніці.

— ІІ місце у світі за експортом зброї (дані, щодо СРСР невідомі).

— І, ІІ місце в світі за іноземним туризмом (65 млн. туристів).

35. Місце ФРН у всесвітньому господарстві та ЄС..

Населення — понад 80млн. (1 місце у Європі);

ФРН входити до «великої сімки».

28 880 $ (1997р) ВНП на свою душу населення ~ = США, поступається лише Люксембургу, Японії, Швеції.

— Питома ваги ФРН у світло. Експорті ~ 10%.

— Має великий рівень ефективності продуктивності праці;

— Хар-на велика міграція ТР;

— Формування с-ми Гастарбайтерів (імігрантів);

— Для ФРН хар-на проблема безробіття -1990; 5%, 1997 — 11% (у схід. 18%).

— Висока якість людського капіталу.

— Хар-на розвинена база наук. Та техн. Знань.

— Високий рівень патентної роботи.

— Наявність ТНК.

— Позитивне сальдо технологічного балансу.

— Наявність держ. Підтримки щодо фундамент досліджень.

— Висока конкурентноздатність нім. Товарів Використали соціальну модель адаптації, що переросла у неоліберальну (70рр) Високорозвинена країна, що має значне місце у ЄС та світі.

36. Характеристика моделей індустріалізаціј крајн, що розвиваються .

Крајни, що розв-ся, відрізняються між собою ресурсним забезпеченням, рівнем розвитку вір. сил, демогр., соц. показниками.

Оскільки усі ці крајни рухаються в напрямі формування індустр. сусп-ва, то гол. причинами јх різниці є рівень технологій, що викор-ся у вир-ві мат. благ. й групанайменш розвинуті крајни. Вони викор-ть примітивні технологіј основою які є ручна праця. низький дохід на свою душу нас-ня, низька частка пром. вир-ва у ВНП, високим рівнем неграмотності. 2 групакрајни із доходами нижче сірий. рівня. У 60−70рр смердоті почали проводити політику імпортозаміщаючој індустріалізаціј. Крім уже існуючих харчовој, текст. пром-ті стали створ-ся металургійна, металообробна, машинобуд. галузі. 3 групакрајни із вис. рівнем прибутку на свою душу нас-ня (Гонконг, Сінгапур, Пд. Корея, тайвань, Аргентина, Браз., Мексика) — нові індустр. крајни. Їх хар-ний вис. рівень пром. розвитку в т. год. й обробној пром-ті, вис. рівень зовн. заборгованості.

37. Характеристика циклів динаміки світовој економіки.Циклічність — хар-на рису світовој ек-ки. Вона виражається в наявності неперервних коливань — циклів динаміки економ. розвитку. Динаміка екон. розвитку — визначені темпи екон. зростанню чи спаду. Виділяють середньострокові (5−7 років) й довгострокові (40−60 років) цикли екон. динаміки. Згідно із концепцією Кондратьєва світовегосп-во проходять в своєму розвитку послідовні періоди уповільненого (знижуюча хвиля) й прискореного (звищуюча хвиля) зростанню. Тривалість шкірного циклу — 40−60 років. Такі цикли в розвитку світло. госп-ва спостерігаються із кінця 18ст. Перехід від одного циклу до іншого пов"язаний із необхідністю оновлення виробничого апарату, що викликана розвитком НТП. У кожному такому циклі звищуюча хвиля хар-ся високими ізростаючими темпами зростанню ВВП. У період знижуючој хв. частішають кризові рокта, спостерігається кризове падіння вир-ва. Середньострокові цикли проявляються кілька разів в довгостроковому циклі. Хар-ся наявністю кризових років (безробіття, інфляція, падіння обсягів пром. вир-ва та ін.).

38. Основні види міжнародного кооперування розвинутих країн світу в галузі машинобудування (80-ті - 90-ті рр ХХст).

За специфікою взаємодії в міжнародній торгівлі виділяють торгівлю за кооперацією — вон передбачає, що коопераційні контракти та догоди пов’язують виробн. Процеси господарськ. незалежних фірм та організацій.

Виділяють :

— Виробнича кооперація — суть якої полягає у виготовленні продукції задля ринку взагалі, а за завданням та техн. Вимогами конкретного замовника.

— Збутова кооперація — співробітництво незалежних виробників в сфері реалізації продукції на ринку.

— Виробничо-збутова кооперація — є процесом поглиблення збутової кооперації до виробничої чи навпаки.

Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в галузях, як автомобілебудівна, суднобудівельна, тракторобудівна, електротехн. Так, за оцінками фахівців, у машинобудуванні промислово розвинених країн питома ваги фірм-субпостачальників у вартості готових виробів коливається від 25% до 75% (літакобудування), залежно від галузі вир-ва.

39. Основні галузі застосування інвестицій у розвинутих країнах у 80-х — 90-х рр ХХ ст..

Пряме іноземне інвестування (ПІІ) — це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства, певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

Останнім годиною ПІІ особливо їхні величина та географічний поділ зазнали певних змін. ПІІ в 1995р зросли на 40%, в1998 — ще на 15%. Це зростання в основному зумовлене зростанням припливів із розвинутих країн.

1995 р хар-.ться зростанням потоків ПІІ до країн Цетр та схід. Європи.

Спостерігається тенденція до закордонної експансії із боці ТНК через механізми об'єднання й придбання (ОіП).

— поширення ОіП — хвиля приватизації в різних переспективних галузях (комунікація, повітряні перевезення, енергетика).

— У процесі ОіП у Європі простежується чітко секторальних хар-р: 1) Нафтоіий та газоіий сектори пром-ті(багато трансакцій, довгострокові проекти; 2) хімічна та фармакологічна галузь.

— фін. Сектор (Європейський) також переживши хвилю ОіП (проникнення німецьких банків на лондонські фін. Ринки, таким чином смердоті намагалися посилити свої позиції на ринки банківських інвестицій).

— Телекомунікаційний сектор — утворюються тісні міжфірмові зв’язки Загалом німкцікі компанії є особливо актиіними у сфері ОіП. «Deutsche Bank» после придбання за 15млрд DM восьмого за величиною амер банку «Bankers Trust» ставши найбільшим банком світу із загальною баланс. Сумою ~ 830 млрд дол.

40.Причини й наслідки процесу інформатизації світового господарства. Інформація-це сукупність знань, даних про мат. І духовний світло, про закономірності і тенденції його розвитку. Вона позитивно впливає на зростання продуктивності роботи, підвищення ролі ресурсозберігаючих технологій, поліпшення якості послуг. Становлення і розвиток інформації як ресурсу-процес історичний. Він почався із виникнення людини й суспільства. Етапи розвитку інформатизації - це поява писемності, книгодрукування, пошти, періодичної преси, телефону, телеграфу, фотографії, звукозапису, телебачення, відеозапису. Наслідки -нові можливості, що їхнього відкриває інформатизація — розробка різних теорій, підходів, проектів щодо перспектив розвитку людської цивілізації.

41.Загальні й специфічні риси індустріалізації с/г (на прикладі США й ФРН)..

Для с/г США х-но 1. широко розвинута порайонна й товарна спеціалізація фермерських господарств, 2. виважена політика фінансування впровадження технологій, 3. створення спец.високопродуктивних машин для обробки різних культур, програм для захисту культур від хвороб, 4. посилений розвиток виробничих зв’язків с/г із суміжними галузями. Для с/г США та ФРН спільним є ті, що доходи у с/г секторі продовжують відставати від доходів у нес/г секторі. У ФРН с/г є дотаційною галуззю (не забезпечує потреби країни, складає 1,5% у складі ВВП й скільки ж 1,5% Держава виділяє с/г дотацій.Х-не прогресивне сорочення с/г..

43.Характерні риси світових економічних криз 1974;75рр. Та на початку 80-х-90-х років ХХ ст..

1974;75 рр-серьозна економічна кризу, що захопила усі розвинуті капіталістичні країни.Помітно впавши об'єм ЗТ. Х-рні риси — наявність високої інфляції й високого безробіття (стагфляції).Криза 1980;82рр.-різко негативних рис ця кризу не мала. Схожа на попередні.Сильно вплинула на розвиваючі краєни70−80рр. — енергетична (ця кризу зв’язана із кінцем ери дешевої нафти. Нафтодобуток США різко впав, країни ОПЕК підняли ціни на нафту, а 1980 почалась падіння виробництва в розвинутих країнах, зростання інфляції.під впливом енергетичної кризи відбулися зміни структури топливно-енергетичного балансу. та сировинна криза (зростання в-ва, добутку сировини це зумовила падіння цін-від цого виграли розвиваючи країни).

46.Нерівномірність економічного розвитку регіонів США..

Територія США ділиться втричі крупних ек. регіона;промислова ПІВНІЧ складає 5-% в економіці США (дає 2/3 продукції обробної промисловості, основна частина зернових культур, молока та м’яса), БУВШИЙ РАБОВЛАСНИЦЬКИЙ Південь (складає 28% в економіці США) тих колонізуемий захід (складає 12% в економіці США)..

Південьширока мережа транспортних та нафтових газопроводів, водні ресурси (Мисісіпі).Промисловість -проуктова, текстильна, чорна та кольорова металургія, суднобудівна, авіаційно-ракетна, електронна, хімічна, автомобілебудівна.С-.гмясне та молочне в-во, птахо, зернові культури., цукровий тростник, рвщіта фрукти..

Північ-с.г-. тютюн-важлива частина с-г.США, нафта, природний газ, чорна металургія (Іллінойс, Огайо, Індіана).

42.Фактори динаміки економічного зростання Японії в останній чверті ХХ ст..

1.висока питома ваги дрібних та середніх підприємств..

2.в кінці 90-х. Відбувся перехід від традиційної моделі Кейрицу.

3.відбувся перехід володіння акціями від приватних осіб до юр. осіб.

4.установилися довготривалі зв’язки між банками та корпораціями.

5.Японськи банки мінімізували короткострокові прибутку.

6.велика тривалість робочого години (57,7 часів на тиждень).

7.Розвток інноваційного напрямі (формування Аукуба — академ. місто).

45.Нерівномірність розміщення та споживання сировинних ресурсів..

Проблемою, Яка ускладнює сучасну сировинну ситуацію, є нерівномірне й незалежне від споживання розміщення різних видів корисних копалин по окремих регіонах планети. Потреби в мінеральних ресурсах, сировині, майже всіх держав не можуть бути забезпечені за рахунок власних, національних ресурсів. Водночас, країни, що розвиваються, котрі мають значні запаси мінеральних ресурсів, зокрема енергоносіїв, над змозі іх самостійно розробляти й споживати у значній кількості. Сировина, що добувається в цих країнах, із допомогою й за участю промислово розвинутих країн, у більшості випадків становить переважну частину експорту й є єдиним джерелом надходження коштів для вирішення проблем соціально-економічного розвитку. Зростання політичної і економічної самостійності країн Веде до усвідомлення несправедливості у використанні їхнього ресурсного потенціалу. Намагання змінити таке становище нерідко призводить до конфліктів й порушення стабільності світогосподарських зв’язків .така ситуація вимагає активного пошуку і розробки нових форм співробітництва в галузі мінеральної сировини країн-експортерів й країн-імпортерів..

46.Характеристика валютно-фінансових ресурсів світу та їхнього розміщення..

Фін.ресурси держави-грошові засоби, котрі утворюються в процесі розподілу і перерозподілу частини вартості нац. продукту та нац. доходу в грошовій формі й призначені для задоволення суспільних потреб. Бувають централізовані(сконцентровані гол. чином у державних бюджетах країн, різних фондах (пенс., соц. страху й т, д,) й децентралізовані(перебувають у розпорядженні підприємств, фірм, організацій).Особливістю фін.ресурсів за сучасних умів є ті, що смердоті активно використовуються для нагромадження капіталу, який багато в чому задає темп ек. зростання в світовому господарстві, впливають на реалізацію суспільного продукту та відтворення робочої сили..

З поняттям «фін.ресурси» тісно пов’язані поняття «кредит» та «кредитні ресурси»..

Кредит-це рух позичкового капіталу, а кредитні ресурси — сукупність позичкових капіталів у грошовій чи товарній формі.Кред.ресурси бувають національні та іноземні чи ж міжнародні.Останнім годиною кількість іноземних банків у західних країнах зростала високими темпами (У Великобританії наприкінці 80-х років нараховувалось 450 іноземних банків).Характерною особливістю розвитку фінансово-кредитної системи є продовження процесу концентрації капіталу й транс націоналізації банківського капіталу, поява й розвиток ТНБ. Наприкінці 80-хроків ресурси провідних банків зах.Європи та США перевищили рівень у 150 млрд $, а японських банків -200 млрд $.Японія нині перетворилася на найбільшого кредитора світу.(із 25 найбільших банків світу -16 японських)..

Значну роль у концентрації фін-кредитніх ресурів відіграють міжнародні фінансові організації (МВФ, МБРР)..

47.Характеристика економічної моделі ФРН,.

Високо розвинута країна, лідер в Європейському союзі.Країна входити до великої сімки.Питома ваги ФРН у світовому експорті -10%.Для країни х-но: високий рівень продуктивності роботи, активна міграція трудових ресурсів, висока якість людського капіталу, розвинута база наукових та технічних знань, високий рівень патентної роботи, наявність ТНК, позитивне сальдо технологічного балансу, наявність державної підтримки щодо фундаментальних досліджень, висока конкурентноздатність німецьких товарів. Серед 50 найбільших компаній світу — 7 німецьких.В обробній промисловості 100 найб. фірм забезпечують роботою 50%.

Сукупного роб. сили;, в хім.пром. є декілька гігантів (Баєр), в електротехнічній — Сіменс, У автомобілебудуванні -Фольцваген, Мерседес. Високий рівень монополізації х-н для банк.сфери.Серед 50 найб. банків світу — 8 німецьких (Дойчебанк, Дрезднербанк).В нім.ек-ці зберіглася влада сімей (Опель, Сименс).

48.Основні напрями й характерні риси зовнішньоекономічної діяльності промислово розвинутих країн..

Зовнішньоекономічні зв’язки складають розгалужену і розшаровану систему, мают планетарний х-р.Вони виражаються у вигляді: зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових та кредитних операцій, виробничого кооперування, науково-технічного співробітництва, міжнародних послуг та інших форм МЕВ. Західноєвропейський регіон зв’язаний торгівельними відносинами із іншими країнами й регіонами світу більше, ніж США год Японія.На Західну Європу припадає 40% товарообігу світу, хоча за межі Зах.Європи вивозиться лише третина товарів, що експортується, а решта реалізується на внутрішньому ринку.Імпорт значно перевищує експорт. Головні з статтею імпортних надходжень — корисні копалини (металеві та паливні), фураж. Експортуються хімікати. машини, промислове обладнання, продовольчі товари. Частка зовнішньої торгівлі у ВНП перевищує 20−25%.Між країнами регіону встановлено міцні торгівельні відносини-питома ваги взаємної торгівлі складає66% ЗТО, 20% припадає на країни, що розвиваються, 12%-на інші розвинуті країни (вт, ч, США й Японію), майже 2%-на постсоціалістичні країни Східної Європи.Дефіцит зовнішньої торгівлі у платіжному балансі багатьох країн компенсується торгівлею патентами, ліцензіями, фрахтом, туризмом.Зах.країни проводять тонку політику присутності у колишніх колоніях, на розширення із ними ЗЕД..

49.Основні напрями переходу до ринкової економіки.Суть концептуальних змін в економічній політиці..

1.Процес роздержавлення й приватизації..

2.Подолання монополізму й розвиток конкуренції..

3.ліберізація цінової політики (шокова терапія у Польші)..

4.Кардинальна зміну грошової та фінансової політики.(двоярусна банківська с-ма-ЦБ й КБ).

5.Податкові реформи. Головними видами податків стають ПДВ, податок на прибуток, акцизний збір..

6.Зміна соціальної політики. (створюється нова с-ма захисту, заснована на свободі ек. діяльності.Держава гарантує лише мінімальний рівень захисту.).

50.Основні напрями розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн СНД..

ЗЕД країн СНР спрямована як на минулому то й на ближнє зарубіжжя.Так, н-д, Молдова покладає великі надії на співробітництво x Румунією., Білорусь намагається розширити свої відносини із далеким зару.

біжжям-вступила до МВФ, МБРР, розширює економічні зв’язки із Польщею, Німеччиною та ін.західними державами шляхом створення Сп, залучення ін.капіталів й технічної допомоги. Провідна тенденція зовнішньоекономічної діяльності РФ був переорієнтація від зв’язків із СНР на відносини із далеким зарубіжжям, що призвело до подальшого погіршення структури ЗТ. Республіки Закавказзя, Незважаючи на невругельованість внутрішніз й взаємних політичних та воєнних конфліктів, високий рівень зруйнування господарського потенціалу посилюють взаємовідносини зіз сусідними мусульманськими країнами, зокрема Іраном й Туреччиною. А для середньоазіатських республікт х-но, н-д, для Туркменістану активність співробітництва із такими сусідніми державами, як Туреччина і Іран., Узбекістн — із багатьма країнами світу-як з членами Організації економічного співробітництва мусульманських країн, так з США, Китаєм, Японією, Індією, західноєвропейськими державамию..

52.Основні ознаки пром. розвинутих країн..

До пром. розвинутих країн належати кр. ОЄСР-організації співробітництва й розвитку (24 країни).Серед них кр.Зах. Європи, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія. Ці країни закріпили своє панвне становище у світовій єкономіці й вирізняються серед інших високим рівнем ек. та соц. розвитку. Вони зосередили ппереважну частину виробничого, ек. та наук.-тех. потенціалу світу. Вони займають питому ваги у міжнар. торгівлі (68,1 світло. експорту та 68,4 світло. імпорту у 1997). Хар-ними ознаками є високий рівень ВВП на свою душу населення (> середньосвіт. в розмірі 5 разів)., відкритість екон., поєднання ринкового хутро. із держ. регул-ям, високий рівень прод. роботи, соціальна структура, Яка спрямована на певні соц. гарантії..

53. Основні риси соц.-ек. моделі Китаю. Китай третя за площою країна світу (9,6 тис. км) та посідає перше місце за кількістю населення (1,2 млрд. чол. 90%- китайці). 20% населення проживає в містах, 80%- у селах. Китай посідає одне з першх місць у світі за запасами багатьох корисних копалин (вугілля, нафта, залізна руда, боксити та інш.). Провідні позиції в світі по вир-у вугілля, сталі, цементу, зерна, м’яса, бавовни. КНР займає 3-тє місце за обсягами ВВП та можливо до 2005 р. вийде на перше місце. Для країна хар-й найбільший внутр. Ринок та високий рівень інозем. інвестицій (хуацява). Краіна має низькі макроек. Показники із розрахунку однією особу та низький рівень прод. роботи. Великою проблемою для краіни залишається демограф. проблема та демограф. політика. Від години проведення політики реформи 1978 року Део Сяопін у КНР досягнуто значних успіхів (ВВП зріс у 5,7 разів, щорічно на 10%)..

54. Основні риси соц.-ек. моделі Японії. Японіяекономічно найбільш розвинута країна Азії. Наявність знач. ек. потенціалу, відносновисокі темпи ек. зрост., вигідне ек.-географ. положення вирізняють її поряд із США та кр. Зах. Європи. З 50−80 р. ВВп Японії зріс у 19,5 разів .раіна оголосила про пріорітет вир-а, до якого потрапили базові галузі. Країнаповодила активну ліцензійну політику, активно залучалися технології та ноу-хау. У Я. було б ліквідовано сис-му феодальних пережитків, що покращило стан с/г. Я. відрізняється високим рівнем внутр. накопичення, що створило природні умови для збільшення інвестицій. Для кр. хар-но великий обсяг у будівництва капіталів. Високий рівень освіти та фор-ня спец. японської освіти. У краіні відбулися значні зміни в структурі обробної пром. У 70 роках- 37% ВВП припадало на обробну пром., 95 р.-24% ВВП. Для кр. хар-на спец. модель організації роботи ТНК. Переваги в цій моделі полягають у швидкому переході на випуск нової продукції.Усім відомий феномен япон. трудоголізму. Частка Я. у св. Вир-ві телевізорів-60%, сталі-14,3, штучних волокон-12,3. Я. займає перше місце за виловленою рибою..

У Я. висока питома ваги дрібних та серед. під-в, що пов’язано із існув-ям каскадних під-в. Спочатку спостерігається об'єднання великих компаній із дрібними, так кликана модель «Кейрецу». У 90-х роках відбувся відхід від традиційної моделі Кейрецу, що було б зумовлено відсутністю стратегії на 21 ст. та спадом вир-а в Я. До кінця 20 ст. в Японії залишилися лише наукоємні галузі та розробка технологій.

55. Основні типи та моделі розитку промислово розвинутих країн. Модель розвиткуце сукуп. елементів, що фор-ть цілісність нац. госп-ва та мех-м, що забезпеч тісний зв’язок із цих елементів. Критеріями моделі є: 1) співвідношення осн. форм власності; 2) рівень розвитку;3) методи держ. пливу на ек.; 4) цілі й засоби ек. політики;5)структура кап-в компанії; 6) сис-ма управління та орган-ї праці;7) ступінь відкритості ек.; 8) інноваційний хар-р ек.; 9) динаміка структ. та управ-ня зовн-ек. діяльн. Моделі: 1. Ліберальнахар-на абсолютна превага приват. власн., обмежанність держ. втручання. (США, Великобританія); 2. Соціально-орієнтована ек.(змішана ек.) висока питома ваги держ. власності, проводитися інвест. структурна політика, регул. зайнятості, висока питома ваги держ. бюдж. У структурі ВВП, соц. підтримка нас-ня (ФРН); 3. Модель соц-демлкрат (корпоративістська) доки держ.бюдж. у структурі ВВП перевищ. 50%, існує баготодерж. проведення держ. соц. політики (Швеція).

56. Взаємозв"язок економічної й соціальної політики КНР у 90-ті рокта ХХ століття.

Етапи соціально-економічної реформи:

1. 1978;1982 Розширення самостійності підприємств, впровадження різних форм державної відповідальності. Певнв частина прибутку залишається на підприємстві, заходь заохочення робітників. Введення перших новацій.

2. 1983;1986 Система «лігашуй» — оподаткування прибутку за єдиною ставкою (від 7−55%). Змінена система єдиного державного ціноутворення. Запроваджувалася підрядна система роботи, орендна та акціонерна системи.

3. 1987;1988(91) Вдосконалення системи господарської відповідальності за підряд (зростання податку на 1% приводити до зростання з/плати на 0,3−0,7). Масові експерименти на підприємствах.

4. после 1992 Масовий вихід на зовнішній ринок. Реалізація гаснула «фонд з/плати винен відповідати рентабельності».

Здійснення нової економічної стратегіі - освоєння чотирьох смуг територіі впродовж р. Янцзи. Ці райони вирізняються чи сприятливою економічною базою чи міцним економічним потенціалом.

Кредитно-банківська реформа. Система єдиного відкритого кредитного ринку.

Утворення ВЕЗ:

— 5 особливих відкритих економічних районів у пд-східній частині країни.

— 14 відкритих приморських міст (Далянь, Шанхай).

— 13 безмитних зон.

57.Особливості галу-зевої структури Пів-нічної Європи. До кр. Північної Європи належати Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія та Швеція.Майже усі ці країни є високорозвинутими інду-стріално-аграрними кр. В пром. цих кр. переважають дрібні та середні фермерські під-ва. Провідними галузями є машинобуд., харчова, хімічна, текстильна. С/г в цмх кр. є одною із найб. продуктивних галузей, вир-во с/г прод. майже в 2−3 р. перевищує потреби. У розвитку ек. Ісландії вагоме місце займає рибальство та рибопереробка. Головним виглядом транс-порту для Ісландії, Норвегії є морський. Норвегія має також значні запаси нафти та газу. (14% ВНП та понад 30% екпорту). Фінляндія та Швеція відрізняється своїм лісовим госп (Швеція -1-е місце в Зах.Євр.). Швеція також займає 2-ге місце світі в Зах. Європі). Кр Північ. Європи підтримують торг. стосунки із такими кр. ЄС (Великобрит., Німеч.), США, Росією.

58. Характерні риси трансформаційної моделі ек. Угорщини у 90-ті роки. У Угорщині на відміну від польської «шокової терапії» був запропонована інша модельрозвитку, так кликана «грудуалістська теор. ек. розвитку (Януш Корнай).Ця модель мала еволюційну форму.У. завжди мала спільні під-ва, в неї навіть були іноз. інвестиції, тому У. Було менш складніше перейти до ринку. У. щорічно відвідує 15 тис. іноземців (австрійці). У з ресурсів має боксити та наавіть смердоті потребують для перетворення в алюміній багато електроен. Рівень безробіття в угвр. знижувався 97р-10,4%, 99р-9,6%. Угвр. першою відкрила двері для нових технологій — ноу-хау та проголосила про пріорітети приват. власності. Угвр. має найб рівень близькості щодо експорту та імпорту до кр.ЄС: експорт-71%,імпорт-62%, хоч це й не дуже радує європейців.

59.Особливості та наслідки ек. зростання Півд. Кореїв останній чверті ХХст. Південна Корея посідає Півд. частий. острову. 43 млн. осіб, що=0,8% світу. Вал світло продукт=2% У Півд. Кореї позитивні зміни відбув. Протягом життя одного покоління. У 50-х р. Півд. Корея визначалась як одна із найбідніших кр. Азії. ВВП на свою душу нас-ня> 100 $ на р. Для кр. хар-н високий приріст нас-ня, високий рівень безробіття, перважання аграрного сектора та дефіцитторгового ба-лансу. 80-ті рокта були найбільш вдалими, що-річний приріст ВВП=10,4%, у 90-х р.=7% Якщо у 70 р. темп інфляції =20−30%, те в 90 р.=5−6%. Відбулася диверси-фікація госп. комплексу, частка с/г впала, частка пром-ті збільш. З 30 до 43% У 70 р. почався розвиток наукоємн. галузей. У межах МПП Корея виділила суднобуд., сталь та телевізори, автом, текстиль, напівфабрикати. Джерелами ек. зрос-тання є: накопичення кап-лу, запозичення кредитів з-за кор-дону, розвиток влас-ноі наук.-тех. бази. Сформувалися особливі пром-фін. групи (Део)Домінує сімейн. бізнес-60%. 10% ВВП припад. на держ сектор. Специфіка Півд.Кор. моделі: макс.

мобілізація рес, дикта-торські методи керівництва, роль уряду виявилась понад в ек. ніж в Японії..

60. Особливості зовн. торгових зв. країн Латинської Америки..

Зовн. торгівля кр Латів. Амер. Має нерівномірний хар-р, імпорт>експорту, а отже спостер. Дефіцит торг. балансу. У 70-перша полов.80 р. постійна деф. торг. балансу малі Бразилія, Мексика, Гаїті, Ямайка таінші кр. Активне сальдо було б у Венесуелі.Предметом експорту кр є продовольчі товари. До найб. експортерів с/г прод. належати Браз.-кава, Агентина-зернові, Еквадор-банани. Вене-суела, Евадор, Болівіяєекспортерами нафти. Латів. Амер. Відома також як великий експорер руд чорних та кіл. Металів, бавовни, вовни, шкір, інш. сировини. Латів. Амер. є постачальником своїх товарів лише до вузького кола висо-корозвинутих держав (США-36,9%, ЄС-20,2%).

61. Сис-ма організації підприємництва в Япо-нії. У Японії висока питома ваги припадає на дрібні та середні під-ва, це пов’язано із існуванням каскадних під-в. Характерною особ-ливістю Япон. є сус-пільство, де «корпорація понад усе».Багатство сконцентровано у руках корпорації-юрид. особини. Ще важливою особливістю є об'єднання великих компаній в із дрібними, так кликана модель кейрецу. В 90-х р. відбувся відхід від моделі традиційної моделі кейрецу. Це було б зумов-лено спадом вир-ва та відсутністю стратегії на ХХ ст. Для Японії хар-не взаємне володіння ак;

ціями компанії.В Я. відбувся перехід володіння акціями від приват. до юр. осіб.В Я. становилися довгострок. зв. між банками та корпораціями. Треба зауважити, що японські під-ва також мають свою перевагусмердоті досить швидко переходять до випуску нової продукції.

62. Диспропорції у галузевій й терито-ріальній структурі господарства Італії. За особливостями ек. розвитку в Італії виділяють три райони: Південь, Центр, Північ. На особливу увагу заслуговують протилежні за своїм розвитком райони-Північний та Південний. Південний р. має виражену спе-ціалізацію зі значним переважанням рослин-ництва (80% с/г продукції).Великий рі-вень безробіття, велика релігійність породжують тут складні соціальні проблеми. Пром-ть роз-міщена дисперсно, найб пром. центр — Неаполь. Тут розвинуте маш. буд., чорна металургія, наф-тохімія, легка та харчова пром. Традиційна галузь районутуризм (острови Капрі). Північний район-найрозвинутіший у кр.

Тут зосереджене точне маш. буд., тонка хімія, текстильна, швейна пром., високоорганізоване с/г. Головним пром. центром є Мілан. Великий пром. центром є Турін, в якому знах. Відомі в світі заводі «Фіат». Тут знах. великий порт кр. — Генуя.

63. Характерні зміни у структурі промисловості США. Вплив НТР на галузеву специфіку.

США відносять до постіндустріального типу. Це означає, що питома ваги промисловості є меншою ніж сервісних галузей. За структурою сукупної робочої сили: 40% - сервісні галузі, 20−30% - промисловість, 2,7−2,9% - сільське й лісове господарство..

Причини зменшення частки промисловості: 1) швидка диверсифікація виробництва 2) швидке зростання технологій «ноу-хау» (мікроелектроніка, лазерна техніка, генна інжинерія, біотехнологія). Характерною рисою США є виникнення зон швидкого економічного зростання (кластерів)..

СШАнайбільший в світі виробник пром. товарів (і послуг).Пром-ть США залишається дуже динамічною сферою ек-ки. Пром-ть США включає 3 підрозділи сусп. вир-ва: обробну, видобувну пром-ть й електроенергетику. Обробна пром-ть дає понад 80,4% загальнопромисловој продукціјј, електроенергетика- 13%. Під впливом НТР швидко розвиваються новітні наукоємкі галузі виробництва: мікроелектроніка, лазерна техніка, генна інженерія, біотехнологія. Річні темпи вир-ва роботів 40%. Частка США в світовому вир-ві продукціј новітніх технологійблизько 40%.

64. Особливості товарної структури та географії зовнішньої торгівлі Японії.

В 1991р на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. У структурі експорту найбільшу частину посідають машини й обладнання — 75,7% (автомобілі, радіоелектроніка, прилади та оптика, судна); метали — 6,3%; хімпродукти — 5,6%; текстиль — 2,5%; продовольство — 0,6%; сировина й паливо -0,3%.

Країна імпортує сировину й паливо — 35% (паливо, нафта, рудій, металобрухт); машини й обладнання — 18,2%; продовольство — 16%; хімпродукти — 7,4%; текстиль — 0,9%. Отже, Японія вивозить переважно промислові товари, а довозити сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів. Країнами, що імпортують сировину в Японію є 1) р-н Пд-Зх Азії - нафта; 2) США й Канада — вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя; 3) Пд-Сх Азія — ліс, нафта, кольорові метали; 4) Австралія, країни Океанії та Латинської Америки.

Існує тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо із НІК Азії (калькулятори, телевізори, відеомагнітофони, одяг, взуття).

В експорті Японії 98% прпадає на готові промислові вироби. Структурно застарілі виробництва переміщуються в країни нової індустріалізації чи в ек-о розвинені країни. У географічній структурі експорту зростає значення ринків ек-о роз-х країн, особливо Пн Америки та Європи.

З 80-х років Японія продає ліцензій, ноу-хау більше, ніж купує. За сумами надходжень від експорту технологій вон поступається лише США та Великобританії.

Країна має позитивне сальдо торгового обороту, в зв"язку із цим розвинені країни вимагають добровільні обмеження експорту..

65. Еволюційна стратегія ЄС щодо постсоціалістичних крајн Європи..

Швидкий економ. зростання ЄС й масштаби його впливу на міжнар. життя зробили його привабливим й для ін. членів світового співтовариства. З такими постсоціалістичними крајнами як Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина й Чехія ЄС має догоди про асоціацію («Європейські догоди»). Всі смердоті претендують на членство в ЄС, то й крајни Балтіј й Словенія, що уклали в 1994;1995рр. й 1996р відповідно догоди про асоціацію й створення зони вільној торгівлі. Асоціація призвела до істотного укріплення відносин між ЄС й постсоціалістичними крајнами. Однак реальна інтеграція цих держав в ЄС в найближчий годину малоймовірна. Бо прийняття јх в ЄС в теперішній годину може дезорганізувати його роботу через погану сумісність господарського, політ. й правового механізмів теперішніх й майбутніх членів.Крім того це потребує різкого збільшення бюджетних витрат ЄС.

66. Міжнародна спеціалізація господарства Франції.

Структура ВВП Франції відображає постіндустріальний характер економіки: 2% - с/г, 8% - будівництво, 20% - фінансові та нетоварні послуги, 25% - торгівля й товарні послуги, 42% - промисловість.

Франція виробляє 17% промислового та 20% с/г виробництва Зх Європи. Вона має потужну індустріальну та ресурсну базу. Країна має провідні позиції у ракетобудуванні та авіаційній техніці, вон займає 2-ге місце у світі за експортом зброї, та 1−2 місце за іноземним туризмом.

Для країни характерно: 1) в машинобудуванні переважає транспортне маш-ня (авіата залізничний).

2) в суднобудуванні - військові кораблі.

3) висока питома ваги харчової промисловості (вино, сири).

4) атомна енергетика.

5) займає 2 місце после США за експортом с/г продукції (не є спеціалізованою, на рівні фермера).

Франція посідає 3 місце за маштабами банківської діяльності.

67. Особливості зовнішньоекономічних зв"язків в економіці ФРН.

Питома ваги ФРН у світовому експорті складає 10%. Для країни характерно: 1) розвинена база науково-технічних знань 2) високий рівень патентної роботи 3) начвність ТНК 4) позитивне сальдо технологічного балансу 5) державна підтримка фундаментальних досліджень.

6) висока конкурентоздатність німецьких товарів.

Німеччина займає лідируючі позиції у ЄС (високий рівень експорту та імпорту). Частка ФРН у західноєвропейському ВНП складає 20%. Німеччина є найбільшим експортером сталі, також вон входити до трьох найбільших у світі експортерів (й імпортерів) хімічних продуктів.

Серед 50 найбільших компаній світу 7 німецьких. Високий рівень монополізації характерний для банківської сфери.

У 60−70 рр. Відбулося посилення зростання галузей ноу-хау, що призвело до швидкого нарощування інвестицій, яку використовується: 80% - на модернізацію виробництва, 20% - на розширення.

ФРН має високу конкурентоздатніст економіки через: 1) високу якість товарів та послуг 2) використання міжнародних стандартів 3) дотримання угод 4) широка мережа збуту.

ФРН займає найкращі позиції порівняно із іншими західноєвропейськими країнами в плані балансу зовнішньої торгівлі. Тільки вон досягла активного сальдо торгового балансу й завдяки цьому може «покривати» зростаючий імпорт сировини, палива й продовольства.

68. Структура економіки країн Тропічної Африки.

Країни Тропічної Африки відносять до полюса бідності, через низький життєвий рівень. Загальна питома ваги країн Африки у світовому ВП складає 1,5%. Середній рівень ВВП на свою душу населення становить 340 $. З 43 країн світу із низьким рівнем ек. роз-ку 32 — це країни Тропічної та Південної Африки.

Економічний розвиток африканських країн характеризується нерівномірністю, нестабільністю, кризовими явищами.

За структурою господарства переважна більшість цих країн належить до аграрних. Питома ваги с/г складає 32% від ВВП, промисловості - 30%, послуг — 40%. Значно знизився рівень самозабезпечення продовольством із 98% до 80%. Особливо відчутно погіршилось економічне становище у Мозамбіку, Танзанії, Чаді, Ефіопії.

Характерною рисою економіки африканських країн є її багатоукладність. У сільскій місцевості поширений патріархально-общинний лад. Існує проблема трайбалізму (міжплемінна ворожнеча).

Зовнішні борги більшості цих країн перевищують у декілька разів їхні щорічні ВВП.

Низький рівень ведення с/г й добувної промисловості. Грошима є домашні тварини.

69. Структура зовнішньоекономічних зв"язків Японії.

В 1991р на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. У структурі експорту найбільшу частину посідають машини й обладнання — 75,7% (автомобілі, радіоелектроніка, прилади та оптика, судна); метали — 6,3%; хімпродукти — 5,6%; текстиль — 2,5%; продовольство — 0,6%; сировина й паливо -0,3%.

Країна імпортує сировину й паливо — 35% (паливо, нафта, рудій, металобрухт); машини й обладнання — 18,2%; продовольство — 16%; хімпродукти — 7,4%; текстиль — 0,9%. Отже, Японія вивозить переважно промислові товари, а довозити сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів. Країнами, що імпортують сировину в Японію є 1) р-н Пд-Зх Азії - нафта; 2) США й Канада — вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя; 3) Пд-Сх Азія — ліс, нафта, кольорові метали; 4) Австралія, країни Океанії та Латинської Америки.

Існує тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо із НІК Азії (калькулятори, телевізори, відеомагнітофони, одяг, взуття).

В експорті Японії 98% прпадає на готові промислові вироби. Структурно застарілі виробництва переміщуються в країни нової індустріалізації чи в ек-о розвинені країни. У географічній структурі експорту зростає значення ринків ек-о роз-х країн, особливо Пн Америки та Європи.

З 80-х років Японія продає ліцензій, ноу-хау більше, ніж купує. За сумами надходжень від експорту технологій вон поступається лише США та Великобританії.

Країна має позитивне сальдо торгового обороту, в зв"язку із цим розвинені країни вимагають добровільні обмеження експорту.

Стосунків із Україною Японія майже не має.

70. Характеристика фін-кред. с-ми Франціј..

В структурі фін-кред. с-ми Франціј виділяють кілька категорій кредитних установ: банки, банки взаємного й кооперативного кредиту, фін. спілки й спеціалізовані фін. інститути. Всі смердоті об"єднані у Французьку асоціацію кредитних установ. Провідне місце в суч. структурі кред. с-ми Франціј займає банківський сектор, частка якого в гілку. балансі кред. установ — 70%. Банківська с-ма Франціј представлена більше, ніж 400 банками. Статус Центрального банку належить Банку Франціј. Одна із основних його функцій — кредитування Казначейства й виконання розрахункових операцій для уряду, а також рефінансування й організація грошово-кредитного регулювання економіки. Існують фінансово — промислові групи, що впливають як на формування екон. політики крајни, то й на јј міжнар. зв"язки (Париба, Сюез). 6 французьких банків входять в 50 найбільших банків світу: Креді агриколь, Креді Ліонне та ін.

71. Переваги й недоліки радикальної й поступової моделей переходу до ринкової економіки.

Прикладом радикальної моделі переходу до ринкової економіки є «план Бальцеровича» у Польщі, який проходив у формі шокової терапії.

Основними напрямами були:

— відпущені усі ціни, регулювання не проводилось.

— повна приватизація.

— припинення підтримки власног про товаровиробника.

— швидке зростання цін на комунальні послуги.

— жорстка монетарна політика, через знецінення грошей.

Схожі програми були також в Болгарії, Росії та Україні.

Наслідки шокової терапії у Польщі:

— інтенсивне економічне зростання (5−8% приріст ВВП, приріст реальної з/плати 6%).

— велике залучення іноземних інвестицій.

— кризу галузей важкої промисловості.

— зазнав змін АПК.

— розвиток банківської системи (робота із венчурним капіталом) Прикладом поступової моделі переходу до ринкової економіки є «план Купи» в Угорщині.

Градуалістська модель економічного розвитку (Януш Корнай) передбачала:

— поступовий відпуск цін протягом досить тривалого часу.

— відмова від адміністративного регулюванні цін (за вийнятком невеликої групи товарів й послуг).

— глибока деформація як пропозиції то й попиту.

— реприватизація.

— зміну структури виробництва.

— приватизація держ. майна.

Негативними наслідками заходів переходу до ринкової економіки є:

— зниження реального ВВП.

— зростання рівня безробіття.

— зубожіння широких верств населення.

— декваліфікація трудових ресурсів.

72 . Критеріј, за якими проводитися порівняння моделей економ. розвитку крајн..

Економічна модель кожној крајни — результат тривалого істор. процесу, протягом якого будується співвідношення елементів моделі й формується хутрозм јх взаємодіј. Критеріј, за якими оцінюється склад моделі екон. розвитку й проводяться порівняння нац. економ. с-м, різноманітні:

— співвідношення форм власності.

— рівень розвитку й форми організаціј ринкового середовища.

— методи й межі держ. впливу на ек-ку.

— цілі та засоби економічној політики.

— джерела фінансування ек-ки.

— структура капіталів компаній.

— ступінь відкритості ек-ки.

— с-ма упр-ння й організаціј роботи на підпр-вах.

— динаміка, структура й упр-ння зовн-екон. зв"язками тощо.

Модельними критеріями можуть бути й макроеконом. показники:

— обсяг, структура й динаміка ВВП.

— ВВП на свою душу нас-ня.

— Індекс зростанню цін та ін.

73. Осн. хар-ки підлогу. «Відкритості зовн. світу «, що здійсн.в Китаї із поч.90-х р.20ст..

з 1979р. У Китаї провод. реформи, також пров-ся пол."відкритості зовн.

Світу"., тобто розробл-ся стратегія із прискорення розв-у екон-х та зовн-х зв"язків кр. З акцентом на інтенсивне освоєння 4 смуг. Ввод-ся ВЕЗ.

4 смуги: приморська, внутр. прикор;

донна, смуга впродовж р. Янцзи, та залізн-ї магістралі. Ці р-ни мають міцний екон. потенціал (пільгова пол., вкладання кап-у).

В кред. системі ств. така кред-а система, котра б відповідала потребам ринкової екон-и й ств. б попит на іноз-у валюту.

ВЕЗ.

— 5 відкритих екон. р-ів (Гонконг, Макао — обробна пром., що виробл. експортну прод.

— 14 відкритих приморських міст. Шанхай, Гуанджоу — «гарячі» точки інвестицій іноз-х інвесторів.

— 13 безмитних зон. Зона безмитної торгівлі для певної кіль-ті кр-н. (ГонконгСянгань, Макао — Алми) 13 прикордоних міст.

75.Позитивні й негативні наслідки глобалізації..

Екон., соц-пол.культ. розвиток людства в к.20ст.відбувається под впливом Г. Зростає міжнар.торг.та інвестиції, підвищ.роль ТНК у світогосп-х процесів, загострилась глобальна конкуренція. Рперехід від індустріальної до постідустр-ї стадії розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації. (пріорит знань, людського кап-лу).

Позитивні н.

— зростає взаємозалежнісь економік різних кр., більша цілісність та єдність св. госп-ва. Відкритість най.р., поглиб;

лення МПП.

— зрост.св.комунік-х мереж, новітніх інф-х технологій.

— розв. тенденція до формув.глоб. ци-вілізації із спільними уподобаннями, цінностями.

— Г. розширює можлив. Окремих кр., щодо викор. Та оптим. комбінації різних рес-ів.

— розвиток сервісної екон., ноосферіза цію вир-ва, винекнення космічних тех нологій Негативні.

— глоб. процеси загострюють конкур. боротьбу, спричин. маніпул-ю великими фін.рес-ми й інвестиц.

— У ряді кр, що розв. Можливість Повернення застарілих структур-госп-ва внаслідок їхні неконкурентосп;

ром.та слабкої ресурсної бази.

— винекнення глобал. проблем людства.Серед них: загроза глоб. ядерної катастрофи, парнико;

вий ефект, втручання в природу лю;

дини шляхом генної інженерії, клонування тощо.

76.Структура ресурсного потенціалу св.екон..

Ресурсив екон розгляд-ся, як складові елементи виробн-го потен;

ціалу, яким володіє окрема кр. Чи св. госп-во й котрі викор. Для екон-го, соц., наук-техн.розвитку. Тому виділ.

екон, фіінансові,інформац, природні, трудові, матеріальні.

матеріальні - знаряддя й предмети.

праці.

Технлогічні -«технологія» сукуп. знань про впровадження чи вдосконален;

ня машин, обладн. вир-ва.Це патенти, ліцензії, товарні знаки, технічні послу;

ги у сіері дизайну, «ноу-хау».

Інформаційніінформація один із видів рес-ів, екон., зафіксов-х на мате;

ріальних носіях наук-х знань.НДДКР.

фінансово-кредитні - смердоті є спец.

Формою вироб-х відносин, видом екон. відносин. Це гріш. Засоби, котрі утв. У процесі розподілу, перерозпод.

Частини вартості ВНП та НП в грош.

Формі і призначені для задоволення сусп.потреб.

трудові - населення, людський кап-л.

77.Природно-ресурсний потенціал Канадди й його вплив на стр-ру зовн.Екон. Зв"яз..

Канада — одна із найрозвин-х кр. З ринковою екон., котра замикає «велику?» за обсягами ВНП. Серед осн-х факторів її розвитку виділяють багатсво прир. рес-ів .Так маючи досить невисокий рівень розвитку фундаментальних наук-х досліджень Канада викор прикладні дослідження та їхні впровадженгня. Рівень техн-го оснащення у деревообробній пром, чорній металугр., ядерній енегргетиці, буд-ві досить високий.Кр.є єдиною, Яка викор. альтернативну енергетичну технологію, що полягає в екстрації нафти із бітумінозних порід (запаси бітуму унікальні).Так К. може задовольнити собі за рах. синтетич;

ної нафти від 1/3 до ½ у потребах рідкого палива.

Канада має досить великі сг угід;

дя 7% її територї. І 18% цієї терито;

рії відведено под пшеницю., тому К.

Забезпечує 1/5 всього св. експорту пшениці. За стр-ю експорт кр на 2/3 скл.-ся із сировини (ліс), напівфабрикатів, продовольства (має багаті при.рес.), а імпортує ¾ готові вироби, технологія.

78. Природно-ресурсний потенціал країн, що розвиваються..

Кр, що розв. Ці держ. займають 60% територї Землі, де проживає 77% нас-ня.Досить часто їхнього зв. Кр, 3-го св.".Але на свій чергу їхнього також можна поділити на так звані НІК та найменш розвинуті кр.(в залежності від їхнього рівня розвитку).

Тут зосереджено 89% розвіданих св. запасів нафти, 50%- газу.(звісно більшість припадає на кр. члени ОПЕК). Більше 50% св. запасів й видобутку марганцеврї рудій, хромі;

тів, золта, платини, алмазів припадає на кр.Африки.

За наявності прир. ресур-ів ці кр. Посідають значне місце в експорті сировини. Вони виробл. 1/3 нікелю та міді, ¼ цинку, 2/3 всіх бокситів., тому значного розвитку набула видобувна пром.

Для афро-азіатських та латиноамер.кр. характерний експорт фруктів (сприятливий клімат).

Колумбіякаву Ценр.Амер.- кава, банани Венесуела, Болівія-нафта Лат.Амер.багата на кольорові метали Чилімідь, Болівія — олово, Ямайкабоксити, Бразилія, Мексика — бавовна.

Африка -1 місце за запасами марганцю, бокситів, золота, алмазів.;

2 м. За мідь, графіт, уран, 3 м. Нафта, газ, Регіон має значні грунтово-рослинні ресурси., хоча родючість грунтів невисока. Помітне місце її у вир-ві какао, чай, бобові культури, арахіс. Серед зернових — кукурудза, просо скл.5,5% св.обсягу.

Помітне місце лісництво — тропічна зона. Експортери — Габон, Конго, Лібе;

рія., Камерун. РибальствоНігерівя, Марокко, Гані.

79.Пріоритети екон.пол. та стратегії США перевищив на сучасному етапі..

США досі залиш. Провідною у св. гос-ві.Для США перевищив на суч-у етапі.

характерним є пріоритет сервісних галузей над пром.г. Так пит. вага скл.

40% - сервісні г.

20−30% - пром.

2,7% сг (незначна його роль).

В структурі ВНП 65% - сервісні г.

Швидке зр-ня тип. ваги технологій (ноу-хау) розвиток мікроелектроніки, лазерної техніки, генної інженерії, біотехнології, роботехніки, ракетоядер на, космічна.

Винекнення кластерів — зон швидко;

го екон. розвитку на які діють конкурентні переваги щодо вир-ва. Вони швидко еволюціонують, бо мають великі темпи екон.зростання.

Для США характерна гігантська сфера послуг. Це й фінансові, рекре;

аційні послуги, торгівля, охорона здо ров"я, юридичні послуги.

США зберігає позиції великого Е-ра капіталу у формі прямих інвестицій Проводить політику забезпечення вільної торгівлі у світі та одночасно проводити захист власно го ринку. Кр, щодо які застос-ся.

торгові заборони Ірак, Куба, Лівія, США намаг-ся утримувати лідерст;

во у світі, встановлення контролю над міжнародним рухом новітніх технологій.

Пріоритетними ринками є реґіони Пн. Та Пд. Америки й Тихоокеансь;

кий регіон. Створ. НАФТи відкриває нові горизонти екон. Взаємодії із кр.

Лат.Амер.

80.Процеси диференціації й нерівномірності соц-екон роз-у серед кр., що розвив-ся..

Кр., що розв-ся — кр. «3-Го світу «. Переважно утвор-ся піссля розпаду колон-ї системи. Ці держ займають 60% територї землі. 77% - нас-ня.

Але не дивлячись на їхнього спільну назву їхнього на свій чергу ще поділяють на НІК — нові індустріаль ні кр. Та «найменш розвинуті кр «.

НІК Корея, Гонконг, Сингапур, о. Тай вань, Мексика. Нік 1-ї хвилі, НІК 2-ї хвилі - Малайзія, Тіїланд, Індонезія.

Критерії: ВВП на свою душу нас-ня не менше 1100 дол. Частка перероб.пром. у ВНП 20%, високі тем пи зростання, зрос-ня проф-го рівня роб.сили., шпроке викор-ня іноз-го кап-у Найвідсталіщі та найбідніші кр, що розв-ся отримали назву «НРК». За класифік-ю ООН це 47 держ із нас-м 500 млн.чол. Серед-й рівень прибутку на свою душу нас-ня 250−100 дол. Не мають значних запасів рес-в смердоті знах-ся у скрутному становищі.час;

тка оброб-ї пром. Не понад 10%, рівень грамонтності насел-ня віком від 15 й старше — менше 20% Характерно доіндустріальний рівень прод-х сил, домінування натураль;

них форм госп-ня, хронічний дефі;

цит держ.бюджету.

81.Процеси диференціації та нерівномірн-ті соц-екон розвитку се.

ред розвинутих кр. світу..

До кр. З розвинутою екон. Або до ін дустріально розвинутих кр. Належать держ. Члени ОЕСР (орган.екон-го співробітництва та розвитку) Ця орган ств у 1961р. До неї вход-ть Австралія, Австрія, Бельгія, Великобр.,.

Греція, Канада,Іспанія,Італія., Португа лія, СШа, ФРН, Туреччина, Франція. Ін. Ці кр посідають провідне місце в світ-у госп-ві. Серед цих кр. Також є диференціація Виділ-ся кр-ни лідери США, Японія, КР.ЄС (15 кр — виділ-ся ФРН) До лідерів за окремими показ никами віднос-ся Канада.

Всесвітньо відома «Велика? «до якої входять США, Японія, Німеччина, Вилика Британія, Італія, Франція, Канада.

Також виділяють «Трааду «- США, Японія, кр.Зх.Європи (кр.ЄС).

Відповідно кр-ни дещо іншого рівня розвитку Туреччина, Греція,Ірландія ін.

82. Стратегія екон. розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії..

Регіон ПСА це 9 кр. З насе. 7,7% насел. Світу. Протягом останніх де;

сятиліть значення ПСА неухильно зростає, особливо в Тихоокеан. ба;

сейні. Фактори — сприятливе географ.

Положення, багаті прир.рес.

Регіон ПСА неоднорідний й не скл. Групи кр. для які характерні спіль;

ні риси. Виділ-ся 2 осн. групи :

* В"єтнам, Лаос, Камбоджа — обрали шлях соціалістичного розв.

* АСЕАН (асоц.ПСА) Індонезія, Ма лайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіпіни, шлях ринкових відносин. Це так звані НІК 2-ї хвилі.

Стратегія.

Як й в більшості кр, що розв-ся у 50−60 рр. основним напрямом екон-го розвитку був індустріалізація.Її здіяснення передбач. Ств. Сучасної структури екон-ки із розвиненим обробним сектором. Гол. чином мався на увазі розвиток обробної пром. Тому від самого початку розвиток пром. У НІК набув ринково-орієнтованого хар-ру.

50−80рр.індустріальний розвиток НІК поч-ся із імпортозаміщуючої моделі розвитку. Здійснення підлогу. Ім портозам. у кр. ПСА викликало зміни галузевої стр-ри господ-ва. Випереджаючими темпами розвивалися текстильна, взуттєва, хар чова, тютюнова.

Перехід до експортної орієнтації був пов"яз із вичерпанням можли;

востей стратегії експортозаміщ., зростанням та якісним вдосконаленням пром. потенціалу кр. Але крім цого, чинником розвитку було б те, що скорочення витрат вир-ва зх. Фірми почали виносити під-ва цих галузей у кр, що розв-ся. Тобто експортна орієнтація, як статегія пром-го роз;

ку НІК був підтримана ТНК.

Це 70−80рр.Саме в цьому етапі в основному були ств-не г., які в сучасний період визначають їхнього спе;

ціалізацію.

Тенденції у 80-х р. свідчать про новий 3-й етап., коли починає здійснюватися перехід від традиційних капіталота трудомістких вироб-в до розвитку наукомістких галузей й ств. власної наук-во=дослідної бази.

84. Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону. Регіон Латино-Карибської Америки (ЛКА) складається із 34 країн незалежних держав. Країни Лат.Амер. пройшли тяжкий шлях від колоній до конгломерату незалежних держав. Зараз даний регіон, перш на його ведучі держави й в першу чергу — Бразилія, Мексика та Аргентина, займають проміжне положення між розвинутими країнами Півночі на країнами, що розвиваються Півдня. На цих трьох гігантів припадає 23 регіонального ВВП, до того числі на частку Бразилії — 31%. Вони справляють вирішальний вплив на динаміку регіональних макроекономічних показників та розвиток регіону вцілому. За рівнем розвитку економіки та виробничих сил існує великий розрив між найбільш розвинутими та самими відсталими країнами регіону.На світовому ринку ЛКА виступають як великі постачальники металевих руд та їхні концентратів, на регіон припадає 20−29% - мідної, оловяної, залізної руд та концентратів. Також країни ЛКА виступають як експортери сг продуктів тропічної зони та помірного клімату, смердоті забезпечують світовий ринок бананами на 80%, кавою — майже на 60%. Однак, разом із тім ряд країн уже наприкінці ХХ ст. Виходять на світовий ринок в якості значних виробників та експортерів в області нафтопереробки, металургії, хімії, металопереробки та машинобудування, легкої промисловості. У другій поливині 90-х рр. регіон характеризується суттєвим розширенням виробництва автомобілей, авіатехніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, автоматичного верстатного обладнання. Найбільш яскравим прикладом є Бразилія — індустріальний лідер ЛКА. За обсягом промислової продукції ця країна вийшла на восьме місце в світі. Бразилія війшла в коло тихий небагатьох країн, котрі накануні ХХІст. Мають власний аерокосмічний комплекс. До середини 90-х рр. Бразилія займала третє місце у світі по випуску морських судів, п"яте місце — по випуску тракторів, шосте — по виробництву військової техніки (виключаючи засоби масового знищення), сьоме місце — по випуску автомобілей.

Після другої світової війни у Лат.Амер. поширилися інтеграційні процеси як прояв поглиблення інтернаціоналізації господарських зв"язків із метою прискорення та інтенсифікації економічного розвитку. На кінець 70-х рр. інтеграція охопила майже усі країни Латів. Амер. Інтеграція передбачала створення спільного регіонального ринку, спеціалізацію та кооперування промисловості, проведення єдиної валютної політики й навіть координацію економічного розвитку. Були створені такі організації: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), що об"єднала десять країн Півден. Америки та Мексику, й Центр.амер. спільний ринок (ЦАСР) із участю п"яти країн Центр. Амер. Своєрідність інтеграційного процесу в Латів. Амер. Полягає до того, що він розвив. Шляхом творення нових угрупувань, а чи не шляхом приєднання до уже існуючих. Так, загострення суперечностей у ЛАВТ зумовило виникнення двох нових торговельно-економічних угрупувань — Лаплатського (Атлантичного) та Андського (Тихоокеанського) У 90-ті рр. на основі Лаплатського угруп. Засновано спільний ринок країн Півден. Конусу — МЕРКОСУР Бразилія є одною із найактивніших та впливовіших країн в інтеграційних процесів регіону.

85. Роль держави в економіці Японії. Японська модель розвитку відрізняється від американської та захілноєвропейської более високим ступенем участі держави в економічному та суспільно-соціальному житті суспільства. Одною із головних особливостей японської соціально-економічної політики є розробка як загальних направлень розвитку з перспективи, то й конкретних економічних програм та стимулювання на їхнього основі господарського (економічного) розвитку. На протязі всього післявоєнного години уряд Японії послідовно здійчснює економічну політику, базуючись на середньо-, довготермінових планах (перший план «План востановлення економіки» був прийнятий у 1949 р., «План удвоєння національного прибутку» — у 1960 р., економічна програма на 1996;2000 рр. «Соціально-економічний план структурних реформ — потужна економіка та вільне від проблем життя народу» — прийнята 1995 р.). Втручання держави в економіку здійснювалося переважно через податкову систему чи кредитно-фінансові механізми. Основними ричагами цієї політики слугували податкові льготи та державна кредитно-інвестиційна діяльність. Податкові льготи надавалися чи в рамках спеціальної системи амортизаційних відрахувань, що застосовувалася по відношенню важливих видів обладнання, чи шляхом звільнення податка на основний капітал. Державна кред.-інвестиційна діяльність містилися в наданні урядом низькопроцентних кредитів з засобів, акумульованних в системі почтових зберігаючих кас, пенсіонних фондах та фондах медичного та соціального страхування. У 1952;1955 рр. промисловість отримала із цих джерел 28% необходимых їй фінансових засобів. Специфічною для Японії рисою є співробітництво між приватним бізнесом та урядом, особливо в періоди депресії. Важливим чинником, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови — це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємних галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Однак із початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про ті, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною із великим позитивним сальдо торгового та платіжного балансу, із смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема Японії міститься над джерелах капіталу, а розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

86. «Скандинавська модель» економічного розвитку країн Північної Європи. Поняття «скадинавська модель» означає сукупність загальних рис економічного, соціального та політичного розвитку країн Північної Європи (Швеції, Фінляндії, Данії, Норвегії, Ісландії), а також концепцій та тенденцій суспільного розвитку, включаючи історичні та національно-географічні умови, загальні межі та традиційні історичні зв"зки (не кажучи уже про ті, що, наприклад, Фінляндія декілька століть входило у склад Швеції, а Норвегія — в склад Данії), мовна, релігійна та культурна близкість. У національних традиціях й менталітеті всіх скандинавів, також існує багато спільного. До особливостей скандинавської моделі відносяться й багато неекономічних= факторів, асаме: активна доля соціал-демократів та інших левих партій в уряді та законодавчих органах влади; висока ступінь «юніонізації» (частка членів профсоюзів серед працюючих в різноманітних галузях в країнах Скандинавії складає 70−90%; висока політична та економічна активність жінок; особливий екологічний менталітет всіх скандинавів; специфічна скандинавська культура роботи та етика бізнесу. Усі країни Піфвнічної Європи відносяться до групи так названих малих країн (критерії віднесення до малої країни — це абсолютні обсяги ВВП, промислового виробництва та інші абсолютні показники, а чи не показники, розраховані на свою душу населення). Там припадає всього 1% населення й 3% ВВП та промислової продукції розвинутих країн. Однак за показниками ВВП та промислового виробництва на свою душу населення (розрахованими за паритетами купівельної спроможності валют) скандинавські країни входять в Перші 12−15 найбільш високорозвинутих держав світу, а згідно класифікації, запропонованої «Програмою розвитку ООН», за показником «індекс людського розвитку», що включає у собі вимірювачі різноманітних аспектів життя людини (освіта, рівень доходів, освічченність дорослого населення, рівноправство жінок та ін.) країни Північної Європи займають місця в першій п"ятірці держав світу.

В после воєнний період країни Північної Європи розвивалися досить динамічно, темпи їхні економічного зростання перевищували середні показники для країн-членів ОЕСР. Однак на початку 90-х рр. почалася глибока економічна кризу в Фінляндії й Швеції та спад виробництва в Данії, Норвегії, та Ісландії. Для Фінської економіки це було б найсильніше потрясіння за останні сто із лишнім років. Потужними зовнішніми чинниками, що вплинули на глибину кризи в Фінляндії були: економічний спад в країнах ОЕСР (основних торгових партнерах Фінляндії), а також швидке та різке падіння зовнішньоторгового обороту із СРСР, а потім Росією. До 80-х економічне зростання базувалося в основному на залученні в нових обсягів ресурсів всіх видів (природніх, трудових, капітальних). Хоча із початку 80-х рр. ситуація починає змінюватись, все более приділяється увага інтенсивним чинникам виробництва. На початку 90-х рр. в глибокій економічній кризі перебувала Швеція. як й в Фінляндії, усі гострі проблеми носили не кон"юктурний, структурний характер. Довготривалий підйом в шведській економіці в 80-ті рр. приховував багато структурних проблем., а саме: величезний дефіцит держбюджету, зростаючий держ. борг, порушення оптимальне співвідношення між держ. та приватним сектором тп ін. Для виходження із кризи в економіці Швеції та Фінляндії були знижені податки та соціальні трансферти та здійснені інші кредитно-фінансові заходь. У Норвегії, Данії, Ісландії із кінця 80-х років спостерігається спад виробництва, зниження валових капіталовкладень, зростання безробіття, однак ситуація відрізнялася в цих країнах від глибоких криз най. Господарств в Швеції й Фінляндії. Вдругій половині 90-х рр. скандинавські країни малі відносно благоприємні тренди в загальногосподарській кон"юктурі..

87. Структура зовнішньоекономічних зв"язків Великобританії. До другої світової війни, коли СБ робила ставку укріплення господарського механізму імперії, її уряд відкидав саму ідею участі у різних західноевропейських союзах. З втратою колоній у географічний направленності зовнішньої торгівлі СБ виникли великі зрушення. ЇЇ зовнішньоекономічні зв"язки все более орієнтувалися на Західну Європу, СЩА, Японію. Частка країн що розвиваються зменшилася. Хоча у взрівнянні із іншими розвинутими країнами складає велику частину.

Зараз, половину імпорту СБ складає продукція обробної промисловості. Виріс імпорт машин та обладнання, продукції хімічної промисловості. Велика частина англійського експорту ще до війни приходилася на продукцію обробної промисловості. Зараз її частка в експорті виріс ще понад. Приблизно 40% експорту припадати на продукцію машинобудування. Серед сфер вкладання англійського капіталу за кордоном ведуче місце займає обробна промисловість (понад половини інвестицій), (нефтяна промисловість (понад 20%), значний капітал направляється у банківську та страхову справу. Більше 80% всього сучасного англійського експорту направляється у країни із розвинутою економікою, особливо збільшуються капіталовкладення в економіку США, та ЄС, зменшується частка країн що розвиваються.

Вхід СБ до ЄС поштовхнуло розвиток її конкурентних переваг. У стране були створені передумови для рішення проблем зростанню промислового виробництва, зменшена інфляція, помітно збільшився об"єм експорту та імммпорту. Зовнішньоекономічні зв"язки СБ тепер формуються под впливом відношень із ЄС. Можна виділити дві головні особливості розвитку зв"язків між СБ та країнами ЄС. 1) індекс закордоних капіталовкладень Англії до ЄС постійно перевищують аналогічні вкладення країн Западної Європи в Англії. 2) Рівень покриття імпорту експортом у СБ із всіма країнами ЄС у даний годину був менше одиниці. Особливі ставлення склалися у СБ із ЄС у валютній сфері. СБ завжди намагалася займати особливе місце у цій сфері. Також як Данія та Швейцарія вон вважає для собі приєднання до зони євро поки ще передчасним, хоча по критеріям вказаним у ММАстрихському договорі (цінова стабільність, стабільність обмінних курсів, відсоткової ставки, дифіцит державного бюджету -3% від ВВП, відносна величина державного боргу — не понад 60% ВВП) готова до цого етапу.

88. Динаміка зовнішньоекономічних зв"язків КНР у 90-ті рр. ХХст.: заподій та наслідки. Складовою частиною стратегії китайських реформ є політика відкритості зовнішньому світу. З кінця 70-х рр. зовн.ек. відкритисть вважається в Китаї необхідною умовою модернізації країни, що різко контрастує із ідеологією минулих десятиріч економічної автократії. Обсяг зовн. торгівлі КНР збільшився із 20,6 млрд. дол. в 1978 р. до 325,1 млрд. 1997;го р., й відповідно КНР перемістилася за цим показником із 32-го на 10 місце у світі. Якщо в дореформенний період частка експорту у ВНП країни складала 4−5%, то середині 90-х рр. — более 20%. Це дуже високий показник для такої великої країни, як Китай. Значні зсуви відбулися й в товарній структурі експорту. Якщо у 70-ті рр. в ній домінувала продукція сировинних галузей, то рокта реформ стійко зросла частка продукції обробної промисловості (із 13 в кінці 70-х рр. до понад 85% у другій половиніф 90-х рр.). Щоправда йдеться переважно про продукцію низкотехнологічних, трудоємких галузей. Динаміка обороту й балансу зовн. торгівлі в цілому відповідає динаміці внутрішнього макроеконом. циклу. Зростанню обсягів торговлі в останні рокта сприяли зміни в режимі валютного регулювання. Також спостерігаються досягнення політики відкритості в області залучення в економіку КНР іноземного капіталу. Період 90-х характреизується різким зростанням обсягів та змінами в структурі іноземного інвестування. Якщо у 80-ті рр. пальма першості належала іноземним кредитах, то із початку 90-х рр. ведучу роль стали відігравати прямі інвестиції. Зовнішній борг КНР досяг у 1998 р. відмітки 131,0 млрд. дол. (на відміну із 42 млрд. дол у 1988р.), але й коефіцієнт обслуговування боргу (ставлення платежів за боргом до обсягів експорту товарів та послуг) залишається удесятеро%, тоді як в міжнародній практиці вважається межою небезпеки 20−25%..

89Сутність «шокової терапії» в Польщі на початку 90-х років ХХ ст. Лібералізація цінової політики у Польщі протікала у формах «шокової терапії» й поступового відпуску цін. ЇЇ головними рисами стали: відмова від адміністративного регулювання цін (за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контролю над зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових й внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції (структурні диспропорції, високий рівень монополізації, дифіцит багатьох видів продукції та ін) то й попиту (значний дифіцит держбюджету; все ще існуюча система дотацій й пільг окремим підприємствам; адміністративний розподіл продукції, виготовленої на основі держзамовлення; високе інфляційне очікування спожівачів та ін), стали причинами високих темпів зростанню оптових та роздрібних цін на початку 90-х у Польщі.

90. Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст. Різьке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національній економіці зумовили перехід країни до ринкової економіки. Були прийняті плани та програми ринкової трансформації, котрі визначили напрями та етапи перетворень. У Польщі це «план Більцеровича». Однією із головних завдань держави при переході до ринкових відносин є лібералізація цін, що в Польщі мала вигляд «шокової терапії». Головними рисами якої стали: відмова від адміністративного регулювання цін (за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контролю над зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових й внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції. Другою із головних проблем переходу до ринкової економіки є приватизація державного майна. Мова не лише про зміну характеру держ. майна, а і відповідним перетворенням особистих державних підприємств., та про законодавчому закріпленні рівних умів розвитку її форм, перш на кооперативної, приватної та змішаної. Приватизація проходила у межах трьох етапів: «мала приватизація» Яка охопила державне майно у сфері торгівлі, обслуговування, та малої промисловості здійнювалася за готівкові кошти, таким чином взималися вільні не покриті товарами кошти, зменшуючи таким чином тиск на економіку; Велика приватизація" проходила более динамічно, що було б спричинено відсутністю готівки у населення, низькою доходністю підприємств та слабким припливом іноземних інвестицій. Проведення великої приватизації здійснювалося за допомогою ваучерів, котрі видавалися населенню безоплатно та давало можливість його власникам обмінювати на акції різних підприємств. «Реприватизація» — Повернення майна чи возмішення відшкодування його вартості Його колишнім власникам. Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. Створилася двоярусна банківська система, Яка включала національні (центральні) та комерційні банки. Податкові реформи в стране були спрямовані на стимулювання економічної зацікавленності підприємства не так на форми власності, диференційованими стають податки із населення, здійснюється політика до зближення із системою що діє із 01.01.93р до ЄС. Маючи на увазі уніфікувати їхні до моменту свого вступу до цієї організації.

91. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії. Темпи економічного зростання післявоєнної Японії, що досягла найвищого значення в 50-х рр. (середньорічний приріст ВВП складав 14,9%), показали довготривалий знижуючий тренд: в 60-х -11,3%; 70-х — 4,5%; 80-х — 3,8%; 90-х — 1,8% (оцінка). За знижуючими темпами зростання стоїть зміну етапів економічного розвитку країни. Можна виділити наступні етапи: реформи перших повоєнних років (1946;1952рр.), період високих темпів (1955;1973рр.), період адаптації до зростання цін на ресурси сировини та палива, а також інтернаціоналізації економіки (1974;1989 рр.) та структурна кризу 90-хрр. Важливим чинником, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови — це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємних галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Японська із 80-х рр. ще глибше інтегрується в світове господарство. Лібералізація зовнішньоекономічних зв"язків був сильно ростягнута у часі й дала японським промисловцям можливість добро конкурувати на міжнародних ринках. У 1980;х рр. велике позитивне сальдо в торгівлі із США та країнами Європи. Головні фактори економічного зростання: дешева, освіччена робоча сила, доступність нових технології, достатні внутрішні джерела нагромадження та механізми фінансування капіталовкладень. Однак із початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про ті, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною із великим позитивним сальдо торгового та платіжного балансу, із смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема Японії міститься над джерелах капіталу, а розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

92. Технологічні ресурси світового господарства та їхнього роль. Технологічні ресурси (науково-технічний потенціал, наука) визначають можливості тої чи іншої країни здійснювати науково-дослідні та експерементально-консрукторські роботи (НДЕКР). На науково-технічний потенціал, його стан впливають дві групи факторів: кількісні - наявність підготовлених науковців, дослідчих, а також материально-технічне забезпечення НДЕКР, перш на обсяг фінансових засобів, що виділяються на науку., аткож якісні - систему організації НДЕКР, приорітети наукових розробок, рівень розвитку відповідної галузі. Найважливіші показники, що характеризують наукові ресурси: частка витрат на науково-дослідні роботи в ВВП; витрати на НДЕКР на свою душу нас-ня; частка бюджетню асигнувань на НДЕКР в заг. Витратах держави; чисельність спеціалістів, зайнятих в науці; кількість міжнар. Премій на видатні наукові винаходи; індекс цитування; частка наукоємкої продукції у ВВП. Наукові ресурси сівтової економіки зосереджені в невеликій кількості країн. На частку США припадає близько половини всіх ресурсів, що виділяються на НДЕКР. Серед інших центрів слід відиітити країни Західної Європи, Японію, Росію. Малі розвинуті країни (Швеція, Швейцарія, Нідерланди та ін) входять в категорію лідерів лише на окремих, порівняно вузьких направленнях науково-технічного прогресу. Деякі нові розвинуті країни (Південна Корея) на ключові країни, що розвиваються (Індія) прориваються в окремих направленнях в категорію лідерів. Економічну ефективність науково-технічної сфери можна визначити як ставлення приросту випуску наукоємкої продукції до витрат на НДЕКР. Іншим важливим показником результативності НДЕКР є кількість щорічно виданих авторських свідоцтв та винаходів, чи патентів. Важливу роль для оцінки наукових досягнень грають Нобелевські премії за різноманіт.направленнями досліджень.

93Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах. У зв"язку із розривом суспільних господарських зв"язків та падінням виробництва на початку 90-х р позиції країн на свтовому ринку ісотно зменшилися. Зміна моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин власності, рішучій поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішноьекономічної політики країн. На початку 90-х років питома ваги взаємної торгівлі у зовнішньоторгівельному обігу цих країн скоротилася майже із 60% до 20%. Зміна географічної структури зумовлена логікою перетворень, котрі відбуваються в цих країнах. Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Дезінтеграція не лише розширила можливості зовнішньоекономічних зв"язків із «Третіми країнами», але й ще більще спричинила скрутний стан. Структура експорту постцоціалістичних країн на світовому ринку є архаїчною, має сировину напрвленність, що все дає їй право займати там не останнє місце. Виробники країн за рідким виключенням не мають можливості витримати конкуренцію із фірмами розвинутих країн й на своїх внутрішніх ринках. У зв"язку із технологічною відсталістю ринку, ставши надовго сферою збуту для галузей машинобудуваня. При цьому в умовах скорочення обсягів взаємної торгівлі зросла питома ваги с/г та хімічної продукції та сировини. Так частка машин й устаткування у польському експорті в Угорщину знизилася із 53−55% у 1988;1989 рр. до меш як 10% у першій половині 1992 р. За цей годину відповідна частка в угорському експорті у Польщу впала із 56−58% до 27%. Поряд із цим дедалі більшого значення починає набувати готова продукція.

94. Експортна модель АПК США. Частка агропромислового комплексу в ВВП США перевищує 20%. На США доводиться понад 45% світового виробництва кукурузи, 12% світового виробництва пшениці. Країна займає перше місце у світі по експорту кукурузи та пшениці та одному (после Таіланда) по експорту рису. Значне збільшеня виробництва сільскогосподарської продукції за останні рокта визване такими досягненнями прогресу як біотехнологія, використання новітніх технологій та інформації. Основною організаційною формою АПК США є ферма господарство, яку реалізує продукції у сумі, більшу за 1 тис. Долларів/рік. Серед особливостей розвитку с/г США можна виділити: 1). Широко розвинута порайонна й товарна спеціалізація фермерських господарств; 2) виважена політика фінансування впровадження біота інформаційної технології в аграрний сектор; 3) створення спеціальних високопродуктивних машин для обробітку різних культур, їхньої первинної переробки та зберігання, а також інтегрованого захисту рослин від хвороб, бур"янів та шкідників; 4). Прискорений процес посилення виробничих зв"язків с/г з суміжними галузями, якіобслуговують та доводять його продукцію до споживачів, створення на цій основі системи агробізнесу, в якій панівне становище мають фермерські кооперативні об"єднання й концерни харчової помисловості; 5). Відносне послаблення позицій США перевищив на світових ринках с/г товарів.

орган-ю формою сг є ферма.

Особливості розвитку сг США:

— широко розвинуту порайонну та товареу спец-ю.

— політику фінансування впровад;

жень біота інформац. Технологій.

(банківське кредитування).

— ств.спец. високопродуктивних машин для обробітку сг культур.

— посилення виробн-х зв"язків із суміжними галузями.

— висока спеціалізація. Напр. по штатам вирощують щось одне.

Штат Ойова — кукурудза.

— Проблема банк-ва фермерів.

США займає провідні позиції щодо Е-ту сг продукції Ця кр.найб. Е-р кукурудзи 45%.

пшениці 12%.

Вопрос КИТАЙ 5, 9,20,26,53,73,83.

Стратегия соціально-економічного розвитку Китая.54.

С кінця 70-х рр. проведення широкомасштабної економічної реформи й відкритої зовнішньоекономічної політики (перехід до ринкової економіки): реформа цін, приватизація, залучення іноземного капіталу, децентралізація управління, акционироание підприємств. Мета: рішення господарських завдань, участі країни у міжнародний поділ праці. У 93 р. нова модель реформи, її мета — соціалістична ринкова економіка, оскільки соціалістична система у Китаї не вичерпала себе. Причини високих темпів економічного розвитку — зміни у інвестиційної політики: диверсифицирование джерела фінансування (збільшення питомої ваги індивідуальних, колективних, приватних засобів, накопичення населення), децентралізація державних капіталовкладень: підвищення ролі джерел фінансування руках місцевої влади й державних підприємств., заміна бюджетного фінансування кредитуванням банками: розвиток комерційних банків, фінансових трестовоинвестиционных компаній, створення с/г кредитних кооперативів, активізація випуску облігацій, державних позик, акцій підприємств, облігацій банків, збільшення обсягу неурядових фінансових установ (облігацій банків, підприємстві, акцій підприємств, депозитні сертифікати). Відновлення багатоукладної економіки — курс — на розвиток різноманітних форм власності підвищення рентабельності, економічну ефективність с/г. Через війну поява різних форм доходів: трудові, відсотки, дивіденди, орендної плати. Частка державного сектора економіки в 94 р. — 18% (79 р. — 24%), колективний сектор — 54% зайнятих, 39% ВВП (35% та19% відповідно), приватний перебуває у початковій стадії розвитку — 1% вартості промислової продукції. Держ. сектор — 50% капіталовкладень, 40% - колективний, приватний — 3%, іноземний і змішаний — 7%.

Основное напрям реформи підприємств — перетворення підприємств, компаній з урахуванням акціонування. До акціонування диференційований підхід, не допускаються до акціонування стратегічні, оборонні і новітні технологічні галузі, транспортна енергетика при умови контрольного пакети акцій в держави. На початку 95 р. — 60 тис. акціонерних підприємств.

Важный чинник розвитку — підвищення продуктивність праці. З 87 по 91 рр. — фізичний обсяг національного доходу однієї зайнятого збільшився на 53%.

Уменьшение ролі традиційних чинників (обсяг інвестицій, робоча сила), зростання ролі нових чинників (наука, освіту, організація виробництва). Розвиток науку й техніки — одна з основних моментів економічної стратегії КНР. Витрати на НДДКР 2,2% ВВП (= ЄС, менше США).

Проблемы: низький рівень розвитку продуктивних сил, нерозвинені бідні райони, замкнутість окремих регіонів, переважання сільського населення, висока питома вага дрібного виробництва, низький життєвий рівень.

Достижение збалансованості народного господарства — одне з найважливіших напрямів економічної політики. На початок 70-х рр. 33% ВВП — с/г, 46% - промисловість, 20% - транспорт, зв’язок і житлово-комунальні послуги. Завдання структурної економічної політики у початку 80-х рр.: забезпечення збалансованого розвитку в промисловості й с/г (зростання с/г відставало від зростання промислового виробництва), прискорене розвиток легку промисловість, залучення важкої промисловості до постачання споживчими товарами, ліквідація диспропорцій всередині важкої промисловості, рішення енергетичної проблеми, інтенсифікація економіки, підвищення технічного рівня. У результаті 890-х рр. — збільшення інвестицій у с/г, збільшення частки легку промисловість у валовому прирості промислової продукції (39%), переорієнтування окремих підприємств на випускати продукцію громадянського призначення, 43% всіх цих державних капіталовкладень у 90-ті рр. — в паливно-енергетичний комплекс. Програма розвитку енергетичної бази до 2000 р.: атомна енергетика, розробка нафтових родовищ, у промисловості пріоритетний напрямок — обробна промисловість, в обробній промисловості пріоритетирадіоелектроніка, автомобілебудування. Через війну машинобудування дає 25% валовий промислової продукції і на доходів промисловості, але 10% продукції машинобудування досягло світових рівнів. самі динамічні галузі: електронна промисловість (93 р. — збільшення увосьмеро), середньорічний темп приросту хімічної промисловості - 11% (частка у промисловому виробництві 12%). С/г — інтенсифікація, але ще відстале: рослинництво — 47%, тваринництво — 17%, підсобні промисли — 29%, рибне господарство — 3%, м’ясне — 2%. Мета: збільшення частки тваринництва і технічних культур..

Либерализация зовнішньоекономічної політики. Внаслідок збільшення зовнішньоторговельного обороту, експорту й імпорту головна завдання зовнішньої торгівлі - придбання техніки і технології. Відтак рахунок імпорту техніки і технологічного забезпечення — 60% приросту промислового виробництва. Зниження імпортні мита і тарифів. Співробітництво зі всесвітнім банком: розвиток програм ПЕК, науку й освіти, транспорту, с/г, фінансування малих і середніх промислових підприємств. Залучення у країну прямих іноземних інвестицій, освіту спільних підприємств із участю китайського і іноземного капіталу, суто іноземних підприємств. Частка спільних підприємств у загальному обсязі експорту до 94-му р. — 24%. У Приморському поясі 80% підприємств із участю іноземного капіталу. Організація вільних економіч-них зон в приморських районах (14 зон): зони забезпечують 20% усього експорту Китаю.

В Китаї висока норма накопичень — понад 30%.

Положительные зрушення у зменшенні неграмотності, у розвитку вищої освіти, але відстає потреб. Також стримують країну військових витрат (близько 3% ВВП).

Собственное розвиток космічної техніки і технології, домінування в запуску комерційних ракет, якщо темпи зростання збережуться, чи до 2010 р. Китай досягне рівня середньорозвинених країн, а до 2040 — перевершить США за потужністю й рівнем виробництва на свою душу населення.

Произошли зміни: директивне планування змінилося инлдикативным, форми оплати праці, участь найманих робітників в управлінні. Це сприяло збільшення ініціативності і продуктивності труда.

Японія 42,54,61,64,69,85,91

Модель економічного розвитку Японии.47.

После Другої світової війни курс — на реформи. У Японії встановлено механізм, котрий діє досі, система пріоритетних виробництв, необхідні відновлення економіки (чорна металургія, залізниці і військовий морський транспорт, кам’яновугільна). Методи прямого контролю: ціни встановлюються на заниженном рівні, компенсація цін частка виробників з боку держави, квотування імпорту.

Вторая половина 50-х рр. — політика раціоналізації, сприяє освіті базових галузей. Інструменти модернізації - прямий адміністративний контроль, створення спеціальної організації надання кредитів, страхування зовнішньоторговельних операцій. Реформи: легалізація профспілок, ліквідація феодального землеволодіння, антимонополістичні заходи, демонополізація і деконцентрація економічної влади, з твердженням нової конституції сталося встановлення ліміту на військових витрат — 1% від ВВП, що викликало прискоренню економічного розвитку, накопичення базувалися на власних джерелах, обсяг позикового капіталу невеликий, економічного зростання забезпечувався внутрішніми заощадженнями. Створення механізму регулювання дисконтних ставок капіталовкладень, основні капіталовкладення направляють у ефективні елементи основного капітал, тобто машини та устаткування. Основні кошти спрямовуються створення нових виробничих потужностей (норма накопичення в 1,5 — 2 рази більше, ніж у сусідніх промислових країнах, а середній вік устаткування — 5−6 років). Організація виробництва забезпечила ефективність капіталовкладень, дозволила створити енерго, ресурсо і капіталомісткими галузі (чорна і кольорова металургія, суднобудування, нафтопереробка) — ці базові галузі створили основу для технічних змін. Збільшення кількості і підвищення якості робочої сили в через припливу населення з с/г і введення загального 9-летнего освіти (95% закінчили середня школа та 30% молоді вчиться у Вузах)..

Научно-техническая політика спрямовано запозичення наукових досягнень інших країн з незначними технічними удосконаленнями, що з особливостями японського ринку. Це заощаджує фінансові ресурси, приносить виграш у часі.

В 70-х рр. — новий етап розвитку, що було викликано різким стрибком нафтових цін та овочева сировина, підвищенням реальної зарплати, зниженням конкурентоспроможності японських трудомістких галузей, перехід до енергозберігаючим технологіям та зростання наукомістких галузей, зростання сфери послуг, перехід від запозичення наукового досвіду до створення власної науково-технічної бази, збільшення витрат за прикладні і фундаментальні дослідження.

Корпоративная модель розвитку. Соціальна структура господарства характеризується дуалізмом, основне місце у зайнятості і сучасному виробництві - дрібні й середніх підприємств, немає тенденції до скорочення. На дрібні підприємства зосереджено близько 50% робочої сили в, на великих — 6%. Дрібні і дрібні підприємства, можуть конкурувати оскільки вони групуються по вертикальної системі. 1 вид групування: переплетення капіталу й особистої унії, об'єднання дрібних компаній із великими і середніми, де малих компаній є постачальниками більших (60% малих і середніх підприємств обробній промисловості охоплено субпідрядними відносинами). На відміну від Зап. Європи на японської економіці існує тришарова система: ринок, група підприємств, підприємство. Відбувалося поглинання малих і середніх компаній великими. Характерно взаємне володіння акціями підприємств, однак самі компанії що неспроможні володіти своїми акціями, контролю над акціями здійснюють не фізичні, а юридичних осіб. Доходи на капітал невеликі, близько 20%, тому деякі дослідники називають Японію — соціальної економікою. У цих грн уппировках існує система взаємного утримання акцій, спільні Витрати зміст малих підприємств, на зарплату, яка нижче, ніж великих, на пристрій соціального забезпечення. Система взаємного утримання акцій дозволяє виводити компанії, що входять до цю угруповання з-під впливу коливання акцій, загрози скуповування акцій іншими компаніями. Банки зацікавлені не залучати іноземних інвесторів, тому вони дають навіть під низькі відсотки (підприємствам). Зароблені кошти лунають акціонерам, а йдуть на розвитку. Збори акціонерів носить формальний характер, все визначають директора компаній, що входять до угруповання. Суть корпоративного характеру — все підприємства Японії об'єднують у певні фінансові та виробничі групи і борються не було за розширення прибутку, а й за розширення виробництва. До цьому додаються національні традиції, і особливості національної робочої сили в: принцип довічного найму, але він поволі відмирає, довічні працівники в момент становлять 20−30% всієї робочої сили в. Другий принцип — фірма — наша спільна будинок: характерна риса тривалий робочого дня, працю з великий віддачею. Профспілки — частина структури компанії, тобто трудові угоди полягають лише на рівні компаній. Ні значної різниці між зарплатою директори та працівника (10кратная, США — 100кратная). Гармонійні відносини між підприємцями, й робітниками.

С 70-го р. концепція те, що у службовців більше задоволення, якщо їхньої роботи носить цілісний характер. Японія відійшла від конвеєрних ліній, створюються малі групи, відповідальні весь виробничий процес. Через війну шлюб знизився із шостої до 0,3%, продуктивності праці збільшилася на 20%, собівартість — на 30%.

В Японії існує планування господарства: національне, галузеве, регіональне і усередині підприємств. У плануванні беруть участь союзи підприємців, при перебудовах компаній їм дається дотація. Стабільні ціни, немає інфляції. Вільного ринку немає, до 40% всіх товарів та послуг за її реалізації регулируются.

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106.

Проблема заборгованості та шляхи її розв «язання.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових вол «я зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашений ню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її заподій охоплюють усю сі стему відносин із приводу руху капіталів, товарів й послуг. Тому кризу заборгованості має трактуватися непросто як кризу фінансово-кредитних відно сін розвинутих країн із молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що троянд виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не скільки абсолютним обсягом боргу, стільки сумою платежів по його погашенню, їхні відношенням до ВНП й експорту. Погіршення умів кредитування молодих держав останнім годиною супроводжувалося более швидкими темпами збільшен ня виплат із обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різким скороченням експорту, погіршенням умів торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним фатальністю молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкоду вання боргу й оплату відсотків, що істотно обмежує можли вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку вання та технології й негативно позначається на перспек тивах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі із боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний троянд виток молодих держав, а чи не дає змоги підтриму вати навіть тієї рівень споживання в багатьох із них, який було б досягнуто в 70-ті рокта. Усе це гальмує й навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, бло кує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років й навіть десятиріччя тому. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла тити величезні борги й відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує й кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре дитної системи, а тому змушує уряди й керівників міжнарод них фінансових кіл здійснювати певні заходь щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин з країнами, що розви ваються. Країни із розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі й досить значні), проте у зв «язку із їхні відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використо вують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, якої країна має виплатити іноземним державам за певний період (СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту то варів й послуг (СВ): НОБ = СП: СВ • і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною.

Характерні риси світових економічних криз 1974;1975 рр. та початку 80-х — 90-х років ХХ ст. 43.

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106.

Мировой боргової криза: причини, динаміка, сучасний стан.

Криза розпочалося 1982 р., коли Мексика відмовилася сплати своєї заборгованості іноземним комерційних банків. Тоді ж ряді країн Латів. Америки оголосив про яке припинення частини своїх платежів з боргах. Криза зовнішньої заборгованості швидко поширився на велика кількість держав і перетворився з регіонального на світовий явище. До середини 70-х рр. основним зовнішнім джерелом фінансування країн були: двостороння офіційна допомога з боку країн-членів Комітету допомоги розвитку, приватні прямі капіталовкладення, експортні кредити. Тільки окремі великі банки мали постійні кредитні відносини з розвиваються. З другого половини 70-х рр. роль банків зросла. Різко збільшилися кредити ТНБ, поширився банківське кредитування урядів, держ. банків, компаній тощо. об'єднань під урядові гарантії. Позики підрозділялися на індивідуальні і синдиковані (до участі в позиці залучалися ін. банки, не які в контакти з позичальником). Механізм синдицирования позик дозволив мобілізувати великі суми, аніж за індивідуальних позиках. Тоді промислово розвинених країн спостерігалося достаток вільного короткострокового капіталу, також урядові гарантії розцінювалися як гарантії платоспроможності держав, зростання нафтових цін вдесятеро в до. 1973 р., це збільшило приплив фінансовий ресурсів країн ОПЕК дозволило розширити кредитування нефтеимпортирующих країн. Чільне місце в синдикованих позиках займали банки США (50%), Англія, ФРН- 16% (кожна). У до. 70-х рр. зросла активність банків Канади, Японії, Франції. Через війну кризи 1973 р. упав попит на еврокредиты у зв’язку з структурними змінами через підвищення нафтових цін. Це збільшило можливість надання кредиту країнам, де виріс інвестиційний попит. ТНБ зацікавлені у продовженні кредитування, так як і забезпечувало приплив нерискового доходу нових клієнтів тоді як у внутрішньому ринку попит на кредити був незначним. Вважалося, що експортні доходи нефтеимпортирующих країн будуть швидко збільшуватися, створюючи умови обслуговування боргу. Але в часто кошти використовувалися фінансування поточних витрат урядів і корпорацій, на сплачення старих боргів (з 73 по 82 рр. 80% запозичень країн йшов компенсацію підвищення нафтових цін, обслуговування зростаючого боргу). Збільшився попит на позичковий капітал із боку країн після підвищення нафтових цін. На початку 80-х рр. що час виплати заборгованості країн. Відносини із поточних платежів за борги до доходах від цього збільшилося до 40%, зріс попит на кредити, але вже настав обслуговування боргу. Банки різко скоротили надання нових позичок у зв’язку з погіршенням ліквідності країн. А ще наклався економічну кризу 80−82 рр.: сталося абсолютне скорочення світової торгівлі, і зниження попиту на товари країн, а вільний капітал став перетікати США, оскільки ми там були збільшено облікові ставки, країнам було збільшено % щодо старих боргів. Через війну що розвиваються виявилися може обслуговувати свою зовнішню заборгованість. У до. 82 р. 34 країни прострочили платежі щодо стягнення заборгованості. Криза негативно позначився на економічне становище країн-боржників і економічне становище кредиторів, тому обидві сторони висловлюють зацікавленість у подолання кризи. У 86 р. виплати прострочили вже 57 країн, до початку 90-х рр. — 72 країни. У країнах зовнішній борг становить 46% ВВП і 33% експорту. Є різноманітні підходи до вирішення проблеми заборгованості із боку кредиторів і боржників. З 82 по 87 рр. внаслідок вжитих заходів вдалося кілька загальмувати зростання зовнішньої заборгованості країн. Але з 87 р. обсяг зовнішньої заборгованості значно збільшився (із першого до $ 1,5 трлн. доларів). Це з ослабленням долара, і з появою нової групи боржників (країн СНД). Для визначення поточної тяжкості заборгованості використовується показник відносини розміру боргу до ВВП, а визначення довгострокової стійкості боргу використовується ставлення розміру боргу до експортним надходженням. 92-го р. платежі за відсотками країн набагато відставали зростання експорту, ставлення заборгованості до ВВП стало скорочуватися з 87 р. (41%, 92 р. — 38%). Ставлення заборгованості до експорту в 86 р. — 200% (тенденція до скорочення — 92 р. — 130%). Становище різних країн неоднаково. 15 країн із найбільш важкої заборгованістю (норма обслуговування боргу вище 25%). Найбільш скрутне становище у Африці (92 р. — рівень боргу стосовно ВВП 100%). У Латів. Америці становище поліпшується, в Азії сумарний обсяг заборгованості сумарний обсяг заборгованості збільшується, але врівноважується високі показники там економічного зростання, що веде до зменшення коефіцієнта обслуговування боргу. Позитивні тенденції: з початку 1990;х рр. сталося посилення припливу прямих інвестицій, частина прямих капіталовкладень забезпечується з допомогою обміну боргу на активи компаній, зростання потоків держ. допомоги у формі дарів.

Существует 3 групи з заборгованості: 1 місце — понад 50 відсотків% Латів. Америка, 2 місце — Африка, 3 місце — Східна Азія, Тихоокеанський регіон. У 1995р. загальна заборгованість становить близько 2 трлн. доларів. З них 1 трлн. 852 млрд. — борг країн, 260 млрд. — борг країн затяжного перехідного періоду. Надмірна заборгованість — зовнішній борг стосовно ВВП більше 50% і ворожість обсягу експорту більше 250−270%.

Франція 27,34,66,70,96

Франція має багатогалузеве з. р. За обсягом з. р. продукції займає 3-Є місце серед країн Заходу (після США й Канади) й 1-е — в Зах. Європі. Вона є значним виробником зерна (понад 50 млн. т), тваринного масла, яловичини, сиру; виробляє 96 кг м «яса на свою душу населення за рік, 508 кг — молока й молочних продуктів.

Тваринництво дає понад 50% всієї з. р. продукції.

Залізниці — близько 40 тис. км (із них 25% електрифіковано), шос. шляхи із повторюємо покриттям —.

близько 1, 3 млн. км (у т. год. близько 7 тис. км — автостради). Найбільші порти: Марсель, Гавр, Дюнкерк, Нант, Бордо, Руан.

Експорт: легкові автомобілі, літаки, зброя, швейні й текстильні вироби судна, електротехнічні вироби, сталь, алюміній, зерно, вино. Імпорт: нафта й газ, кам «яні вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, кава.

Головні торгові партнери: країни ЄС (60% обігу), Японія, США.

Сполучені Штати Америки. 41,44,63,79,94,104,111.

Позиции США у світовому экономике.

США — лідер світової економіки. Територія становить 9,3 млн. квадр. км. Населення — 255 млн. людина. Випереджає по рівню розвитку промислових сил, масштабам господарства будь-яку з промислово розвинутих країн. Перед США доводиться 25% сукупного ВВП світу (понижательная тенденція), проте за показниками душу населення США помітно поступаються деяких країнах: Швейцарії, Японії, Швеції. США займає 1 у світі за обсягом промислового виробництва, саме високоефективне с/г у світі.

Начало економічного домінування США у світі посідає 50-ті рр. 20 в. США проводили політику допомоги країн Європи, яку згодом переорієнтували на програми допомоги країнам. У другій половині 80-х рр. обсяг бюджетного дефіциту знизився до 150 млрд. доларів (у окремі роки сягав 200 млрд. доларів). Однак за тих 1992 фінансовий рік стався стрімке зростання бюджетного дефіциту до 290 млрд. доларів. З іншого боку спостерігається тенденція до збільшення державного зовнішнього боргу, які вже перевищує 4 трлн. доларів. У 80-ті рр. інфляція становила 5% на рік, до початку 90-х рр. вона становить 3,5% - 4%. США відрізняються найвищої ємністю внутрішніх ринків. Найвищий рівень ВВП світі. Промисловість США споживає 1/3 всього видобутого у світі сировини. У найбільш ємний у світі ринок устаткування (40% реалізованої промислово розвинених країн продукції машинобудування). Найстрашніше розвинене машинобудування у світі, ще США є імпортером машинотехнических виробів, на США приходить більш ¼ світового експорту машин і устаткування. У структурі виробництва переважний питому вагу сфери послуг: частка у ВВП — 60%, тоді як частка матеріального виробництва становить 37%, а с/г — 2,5%. Величезну роль грає сфера послуг у зайнятості - 73% населення. США мають найзначнішим світі НТ потенціалом. Витрати НДДКР в 92 р. склали 160 млрд. доларів: 44% - державні асигнування, 51% - приватні корпорації. ½ державних витрат на НДДКР направляють у військову промисловість (порівнювати Японії та ЄС переважає громадянське напрям). Американські корпорації займають перше місце світі з виробництва літаків і космічних апаратів, надпотужних комп’ютерів, напівпровідників, лазерної техніки, зв’язку. На США доводиться 50% всіх істотних нововведень в промислово розвиненому світі. США є найбільшим виробником продукції високих технологій (частка у світовому виробництві - 36%). У зосереджено 75% банків даних в промислово розвинених країн світу (Японії та ЄС розгалужених систем банків даних немає). На початку 1990;х рр. наукові кадри склали більше 3 млн. людина. Високий освітній рівень робочої сили в: 38% - середню освіту, 21% - яке закінчила вище, 17% - незакінчена вища, 11% - нижчий від середнього. Характерно багатство американського ринку, що потужним чинником зростання світової торгівлі. Багато країн виборюють доступ на американський ринок. Експортна квота США становить 8−9% ВВП. Проте задля окремих галузей економіки значення експорту значно вища. Так, на експорт іде ¼ всієї с/г продукції, ¼ машинобудування, 2/5 літаків. За винятком 88−90-х рр. вони займають перше місце світі за величиною експорту й імпорту. Імпорт грає дедалі більшу роль США. за рахунок імпорту задовольняється 20% потреб у текстилі, 30% щорічного обсягу продажу автомобілів США. Частка імпорту продажах верстатів і устаткування становить 50%, 80% - побутової електроніки і взуття. Значними торговими партнерами США є ФРН та Японія. На США доводиться 8−9% експорту ФРН та 29−31% експорту Японії. Характерною рисою економіки США — стійкий дефіцит торгівлі з ними, котрим доступ на американський ринок одна із головних умов розвитку. США одна із провідних споживачів експорту НІС: 91% усього експорту Мексики, 46% - Тайваню, 40 — Філіппін, 38 — Південна Корея. Обсяг торгівлі між навіть НІС за 70−90-е рр. становив 22,5% зовнішньоторговельного обороту США, частка НІС — 2/3 зовнішньоторговельного обороту США з розвиваються. США — найбільший експортер наукомісткої продукції, поза ними лише 9% ринку на 1990 р. Мережа міжнародного виробництва, створена у вигляді прямих закордонних інвестицій — «друга економіка». Вона посідає особливе місце у системі. Загальний обсяг продажу підприємств і фірм другий економіки становив 32% ВВП США. Розвиток міжнародної кооперації призвела до того, що це значніша частина зовнішньої торгівлі є внутрифирменную торгівлю. Якщо 60-х рр. вартість закордонних прямих вкладень США становила 32 млрд. доларів, що перевищувало ½ вартості світових закордонних інвестицій, то 90-х рр. цю цифру становила 700 млрд. доларів, що перевищує показники для будь-який в іншій країні. США самі стали великим реципієнтом прямих іноземних капіталовкладень. За даними на 1992 р. вартість інвестицій США по закордонах становила 802 млрд. доларів, а іноземні інвестиції США — 654 млрд. доларів. США беруть перемогу у конкурентної боротьби за залучення фінансових ресурсів, що свідченням її сили. Внутрішній ринок США здатний щорічно ухвалювати й розміщувати 100−150 млрд. доларів. Долар став своєрідним еталоном, який рівняються все валюти світу. Підвищення курсу долара призводить до зниженню обсягу експортної виручки у доларах, зниженню світових ціни сировину. Зниження курсу долара призводить до зростання американського експорту, витіснення конкурентів США перевищив на зовнішніх ринках. З другого половини 80-х рр. існує проблема зовнішнього боргу США, що у 1992 р. становив 500 млрд. доларів.

Доля США у виробництві по поточним валютним курсів — 24%, по купівельної спроможності долара — 21%. Рівень розвитку ВВП душу населення — 20 тис. доларів (країна поступається Швеції, Швейцарії, Японії). Продуктивність праці: громадська продуктивність праці = ВВП / зайняте населення, за цим показником США всіх випереджають. Чинники розвитку: природні ресурси (близько 20% у національному багатстві США, що високої роллю для промислово розвинутих країн); високе розвиток науково-технічної галузі: Витрати наукових досліджень становлять близько сорока% світових, що більше кожній країні окремо (такі 6 країн разом 40%). Частка наукомісткої продукції виробництві становить близько 35−365, в експорті - 40%, що від, ніж у сусідніх країнах. США — єдиний чистий експортер науково-технічної продукції (2 його місце займає Швейцарія). Рівень капіталовкладень: щодо маси перевищують всі країни, проте відстають за часткою. Рівень підприємництва: гнучкість управління, прагнення нововведень — одне із найбільш ефективних у світі.

Аспекты впливу США: ємність національних внутрішніх ринків, експорт становить 10% ВВП, імпортна квота більше експортної квоти. Країна займає 1 у світі за обсягом експорту до світі, близько 10−12% всього обсягу світового експорту. США можуть обмежити доступ товарів тій чи іншій країни на внутрішній ринок або обмежити експорт у той чи інший країну. Рух капіталу: понад 50 відсотків% зовнішньоторговельних операцій — в доларах, країна отримує прибуток від виготовлення валюти. У 80-ті рр. був завищений курс долара, та купували товари дешевше. Рух позичкового капіталу — США — чистий імпортер. Регіональні облікові ставки впливають на величину дисконтних ставок мире.

Продолжение:

Стратегия економічного розвитку навіть її на світове хозяйство.48.

Перспектива активізації взаємодії з основними партнерами, зміцнення стихійних механізмів та інститутів інтеграційних зв’язків.

Экономический підйом 1983;90-х рр. відбувається у обстановці гострої конкуренції лідерству США з боку ЄС, Японії, НІС. Боротьба зосередилася у сфері НТР, зростання темпів якої визначав пріоритети. У спостерігалося напруження у суспільстві у зв’язку з через нерівномірний розподіл доходів попри її підвищення практично за всі верствам населення. Криза 1991 р. мав світової характер, що призвело до нових економічним і політичною реаліям. Всі учасники науково-технічної гонки виявилися перед необхідністю зробити перепочинок. Адміністрація Клінтона справила перегляд пріоритетів господарського розвитку в внутриэкономическом плані. Основна проблема — підняття рівня доходів найменш забезпечених верств населення, поліпшення медичного обслуговування та інших. соціальні проблеми. Президентський план включав у собі: програму довгострокових державні й приватні інвестицій у провідних галузях економіки, + заходи для скорочення бюджетного дефіциту, під час першого черга з рахунок витрат на оборону. Запропонував він також підвищити оподаткування імущих верств. Основною проблемою США є сильна диференціація доходів. Що ж до зовнішньоекономічного плану, то США розпочали нову міжнародну модель економічного розвитку, основу якої лежить принцип, що двигуном всіх змін є світовою інтеграційний процес. Нова щабель інтеграції ЄС, яку країни Європи вийшли після схвалення Маастрихтських угод, зробила їх потужними конкурентами США, що повело до розробки США нової стратегії взаємовідносин з тими партнерами. У 1993 р. було підписано тристоронній договору про вільної торгівлі Північноамериканського блоку (НАФТА), що пов’язані з більшої орієнтацією США перевищив на американський континент: створення спільного ринку призведе до активізації американського бізнесу, збільшення робочих місць, підвищенню темпів економічного зростання. Активізувався вивезення до Мексики деяких виробництв, завдяки дешевій привізній робочій силі дозволяє північноамериканської продукції конкурувати з товарами Японії, ЄС і більш Південно-Східної Азії вже. Це може значно змінити потоки міжнародної торгівлі, і навіть сприятиме уповільнення темпів науково-технічного зростання США. Вільний приплив порівняно нескладних товарів з Мексики США торкнеться материалоі трудомісткі галузі промисловості, примушуючи або проводити їхню модернізацію, або переключати ресурси більш складне виробництво. Створення спільного ринку відкриває нові змогу взаємовідносин навіть Канади із країнами Латів. Америки (у Мексики існує вільний торговий режим з п’ятьма). Економічний стан в світ у таке 10-річчя визначатиметься характером інтеграційних процесів, у яких крім США залучені їх провідні партнери.

Держава в Півн. Америці. Територія -9364 тис. км2. Населення — 255 млн.

чол. (1992 р.); склалося в результаті масової імміграції, спочатку гол. чином із Європи, й ввезення негрів-рабів з Африки. Нині 95% населення становлять особини, котрі народилися США. До етнічного спектру входити гакож корінне населення Америки — індіанці, ескімоси, алеуіи та ін. Столиця — Вашингтон (607 тис. жит.).

Державна мова— англійська. Більшість віруючих належить до протестантської й като лицької церков. Грошова одиниця — долар. Під Управлінням США перебу ває ряд володінь: Пуерто-Ріко й Віргінські о-ви в Карібському морі. Східне Самоа, Гуам, Мідуей, Вейк га ін. США — федеративна республіка, що вклю чає 50 штатів й едеральний округ Колумбію. Склалася двопартійна система.

— Республіканська й Демократична партії.

США — найбільш розвинута в економічному відношенні країна світу. У 1992 р. ВНП становив 5985млрд. дол. Засн. роль економіці відіграє промисловість, особливо металургійна, машинобудівна іприладобудівна, (зокрема електронна й електротехнічна, автомобільна й авіаційна), нафтова, хімічна. У 1990 р.

вироблено 98 млн. т сталі, видобуто 401 млн. т нафти й 300 млрд. м3 газу. Основу експорту США становлять машини й устаткування. На США припадає близько 20% світового експорту наукомісткої продукції. Провідні.

позиції в світовому виробництві належати компаніям «Дженерал моторі», «Екссон», «Ай-Бі-Ем», «Форд-моторе» та ін.

Важливе місце в економіці США має АПК, який, крім з. р., включає підприємства із переробки й реалізації з. р. продукції, а також галузі, що випускають їм засоби виробництва.

У 1990 р. поголів «я ВРХ — 99.3 млн., в т. год. корови — 10,1 млн.; овець 11,4 млн., свиней — 55,9 млн. ол. У 1990 р. вироблено: 200 млн. т кукурудзи 74 млн. т пшениці, 67 100 млн. штук яєць. На США припадає.

близько половини світового експорту зерна. Довжина заліниць — 265 тис. км., автошляхів — 6,5 млн. км.

Експорт: автомобілі, машини, промислове й енергетичне устаткування, кам «яні вугілля, текстильні й паперові.

вироби, продукція хімічної промисловості, зерно, соя, бавовна, тютюн. Імпорт: чай, кава, газ, нафтайї афтопродук ти"ліс, цукор, м «ясо, риба, рудій й метали.

Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн. 100.

Розвиток регіональних інтеграційних угрупувань у світі. Основні регіональні економічні угрупування.

1. Зони преференційної торгівлі - зниження рнутренних тарифов.

2. Зони вільної торгівлі - усунення внутрішніх тарифов.

3. Митний союз — загальний зовнішній тариф.

4. Загальний ринок — загальний зовнішній тариф, вільна міграція капіталу та ініціативною робочою силы.

5. Економічний союз — гармонізація економічної политики.

6. Політичний союз — політична интеграция.

Европейский союз-это інтеграційна угруповання п’ятнадцяти західноєвропейських держав. Прагнуть до політичного й економічному єдності. При частковому відмови від своїх національних суверенітетів. Германия-1951, Франция-1951, Италия-1951, Нидерланды-1951, Бельгия-1951, Люксембург-1951, Великобритания-1973, Дания-1973, Ирландия-1973, Греция-1981, Испания-1986, Португалия-1986, Финляндия-1995, Австрия-1995, Швеция-1995.

МЕРКОСУР — створений 1981 р. До складу входять: Аргентина, Бразилія, Уругвай, Чили.

НАФТА — створений 1992 р. До складу входять: Канада, Мексика, США.

СНГ — створений 1991 г.(кроме країн Балтии).

ЕАСТ (європейська асоціація вільної торговли)-создана 1960 р. У входили: Австрія, Ісландія, Швейцарія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Лихтенштейн.

ЧЕС (Чорноморське економічне сотрудничество)-создано 1992 р. До складу входять: Албанія, Азербайджан, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Було створено для активізації розвитку економічного співробітництва, вільного просування товарів, капіталів, послуг та ініціативною робочою силы.

Карпатский Єврорегіон (КЕ) було створено 1993 р, з урахуванням угоди підписаної місті Дебрецені, представниками місцевої та регіональної органів влади, прикордонних регіонів України в, Польщі, Угорщини, Словаччини. Мета КЕ • організація координації дій на підтримку економічного, наукового, екологічного, культурного, спортивного і освітнього сотрудничества.

??? шляхи формування й фактори ефективності регіональних міжнародних інтеграційних угрупувань.

Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кілької країн необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів та основного законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їхні ресурсний та технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових відносин), соціально-культурні та інфраструктурні умови..

При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватися різними шляхами: * «знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами рол створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв’язки активно підтримуються на державному рівні й водночас розробляються і реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці насамперед між США та Канадою. *"згори-донизу", коли із різних політичних та соціальноекономічних причин створюється інтеграційне угрупування країн, котрі ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але й в процесі подальшого регульованого й скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції, * переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через двой багатосторонні переговори й асоційовану доля окремих країн у д, яльності інтеграційних угруповань, як, уже функціонують В частности, такий шлях характерний для сьогодення кра. н Східної Європи як, ставлять за мітку інтеграцію до Європейського Союзу.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників: * усунення дискримінації та бар'єрів між країнами-учасницями інтеграційних угрупувань у русі товарів та послуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у виробничо-комерційній сфері, *динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва, *забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угрупувань (спільний ринок, економічний та політичні союзи) характерні:* синхронізація процесів відтворення; * створення господарського комплексу із тісними взаємозв «язками національних економік із пріоритетом власного розподілу роботи; *особливі механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи; *узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, то й у відносинах із іншими країнами та групами країн.

Проте, Незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних й соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення і існування згаданих проблем, такі: * політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; *зростання витрат при реалізації регулівних функцій на наднаціональному рівні; *суперечності розширення складу інтеграційних угруповань, *ідеологічні розходження.

Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їхнього визначають.101.

Страны Тропічної Африки у господарстві. 38.

Все держави, розташовані південніше Сахари, крім ПАР. 98% запасів урану зосереджене у Намібії, Нігері, Габоні. 92% всіх запасів міді - в Замбії і Заїрі, 78% хромитов — в Зімбабве. Більшість всієї нафти — в Нігерії.

Общая характеристика економічного положения.

Узкая аграрно-сырьевая спеціалізація в МРТ, всі є колишніми колоніями. 89-го р. частка сировини в експорті становила 89%. Значну роль національної економіці займає традиційний сектор, основу якої лежать дрібні селянські господарства. Часті випадки здійснення позаекономічного примусу для присвоєння результатів праці, у дрібних господарствах зайнято велику частину с/г населення. Характерний низький рівень розвитку соціальної сфери. Більшість держав мають дуже низьким доходом. 90-го р. дохід душу населення не перевищував 610 доларів. Найнижчий середньодушовий ВВП зафіксований у Мозамбіку, Сомалі, Ефіопії, Гвинее-Биссау, Чаді. Лідирують у регіоні по ВВП займали Зімбабве, Кот д"Ивуаре, Камеруну, Конго, Ботсвані, Габоні. Структура ВВП: 27% - у промисловості, 32% - с/г. 11% ВВП припадає на обробній промисловості. 38% ВВП — сфера послуг. Серед країн у країнах Тропічної Африки спостерігається найнижча тривалість життя (50 років у 1985 р.). 26 держав регіону класифікується як найменш розвинені. 48,8% населення ставляться до категорії бідних. Країни Тропічної Африки займають периферійне і залежне становище у світовому господарстві. Через вузької аграрно-сировинної спеціалізації їхні доходи залежить від кон’юнктури ціни світовому ринку на сировинні товари. Валових внутрішніх заощаджень більшості держав бракує покриття їх потреб у внутрішніх інвестиціях, таким чином існує залежність від фінансові надходження ззовні. Наприкінці 80-х років рр. валові внутрішні заощадження регіону склали 13% ВВП, а валові внутрішні інвестиції - 15% ВВП. Про залежному становищі свідчать розміри зовнішньої заборгованості країн Тропічної Африки. 89-го р. спільний обов’язок становив 96,9% ВВП, що становить 362% вартості сукупного експорту, коефіцієнт обслуговування боргу становить 22,1%.

Экономическое розвиток регіону. У перші 15 років після здобуття незалежності економіка регіону розвивалася стійко. Темпи зростання кількості ВВП 65−80-х рр. склали 4,2%, а 80-ті рр. сталося зниження до 2,1%. Однією з найважливіших проблем є уповільнення припливу інвестицій у ключові галузі. Це спричинило загального зниження темпів економічного зростання. Зміни на зовнішніх ринках мінерального і с/г сировини сприяли погіршення зовнішніх умов відтворення у регіоні. Скорочення доходів від цього привела до зменшення імпорту, включаючи засоби виробництва. У 1980;х рр. за останні 40 років сталося випередження зростання населення зростання ВВП, що спричинило до зниження ВВП на свою душу населення. Темпи економічного зростання були вище темпів приросту населення у 6 країнах: Буркіна-Фасо, Бурунді, Кенія, Конго, Лесото, Малі, Чад. У багатьох країн Тропічної Африки с/г є основним галуззю економіки, однак у ньому спостерігаються значні відставання. Своєрідністю аграрного сектора є строкатість поземельних відносин, типова більшість країн. Форми землеволодіння: общинна, феодальна, мелкокрестьянская, частнокапиталистическая, державна, кооперативна. Питома вага частнокапиталистического землеробства нижче, ніж у іншому не зовсім розвиненому світі. Однією з причин їхнього відставання с/г є переважна використання екстенсивних методи ведення господарства. Інтенсивні системи зрошуваного хліборобства й змішані господарства не набули належного розвитку. У 80-ті рр. спостерігалася хронічна нестача продовольства. Це спричинило залежність від зовнішніх поставок продовольства, без яких багато країн не забезпечують рівня для людського проживання. Найменш розвинених країн неспроможна оплачувати обсяги продовольчого імпорту, що призводить їх до залежність від зовнішньої продовольчої допомоги. Темпи зростання кількості промислового виробництва свідчить про фактичної деіндустріалізації регіону. Якщо 65−80-х рр. вони становили 7,5% на рік, то 80-ті рр. — 0,7%. Скоротилося зростання видобувної та обробної галузях.

Особенности промисловості: носить осередкового характеру. За винятком гірничодобувної промисловості відсутні великі й середніх підприємств. Диспропорциональность проявляється у переважання видобутку мінерального сировини над промислової переробкою. Газовидобувної промисловості відіграють особливу роль соціально-економічному розвитку регіону. Однак цих галузях стався спад, причиною якого стало уповільнення темпи зростання споживання сировинних ресурсів у промислово розвинених країн, через неефективного використання доходів від цього сталося уповільнення процесу відновлення основний капітал у галузі. Слабка розвиток отримала обробна промисловості - характерна риса країн Тропічної Африки. Лише у деяких країнах частка обробній промисловості перевищує 20%. Структура обробній промисловості - відстала, 2 великих її компонента — це виробництво харчового продовольства та текстилю та одягу. Галузі 1-ого компонента є лише в Зімбабве, Кенії, Нігерії. Обробна промисловість залежить від імпорту, темпи його зростання знизилися з 6-ї% до 3,4%. Причини зниження: зниження доходів від сировинного експорту спричинило звуження можливостей придбання елементів основного і обігового капіталу на зовнішніх ринках, надмірна втягнутість держави у галузь, його гіпертрофована роль прийняття рішень. Центральним ланкою сприяти економічному зростання є накопичення. Розвиток виробництва призводить до збільшення попиту капітал. Проте імущі верстви схильні витрачати свої гроші не так на виробництво, але в лихварство, посередницькі операції, придбання нерухомості - усе це створює суперечливі тенденції в фазі накопичень. Загальний валовий обсяг заощаджень більшості країн не покриває внутрішніх потреб у інвестиціях, який визначає залежність від фінансового капіталу ззовні. Частка іноземних чистих інвестицій у внутрішніх капіталовкладень більшості держав дуже незначна, вона перевищувала кількох %. Тільки 3 країнах у період 1986;90 рр. вона досить велика — Ботсвана, Свазіленд, Сейшельські о-ва (39%). економічний розвиток великою мірою залежить від іноземних позик і безоплатної допомоги. Існує 2 джерела зовнішнього фінансування: урядові кредити і безоплатні субсидії (часто вже не в грошової форми).

Роль країн Тропічної Африки у світовому экономике.

Экспортная квота дорівнює 19%, однак у деяких країнах цей показник набагато випереджає середній: Конго (36%), Габон (33%), Кот д"Ивуар (33%). за рахунок постачання з країн Тропічної Африки покривається значної частини потреб промислово розвинених країн у мінеральному сировину. У низці держав частка сировини в експорті перевищує 90%: Нігерія, Сомалі, Уганда, Чад. 2/3 вартості експорту посідає 4 виду сировини: нафту, газ, какао-боби, кави. Продукція обробній промисловості, у експорті не перевищує 10%, машин і устаткування — 1%. Структура імпорту типова для країн: 40% - машини та устаткування, продовольство -16%, продукція обробній промисловості - 37%. У структурі сировинного імпорту переважає паливо. Впродовж останнього десятиліття сталося повільність зростання експорту з 6,1% до 0,2%. Однак у деяких державах спостерігався суттєве зростання експорту: Гана -5,6%, Конго — 6,2%, Маврикій — 10,5%. Зниження регіонального експорту зумовлено тенденцією до зменшення матеріаломісткості ВВП промислово розвинених країн, перехід їх промисловості до ресурсозберігаючим технологіям. Що ж до падіння експорту с/г товарів і продовольства, то причина у тому низькою конкурентоздатності. Особливість зовнішньої торгівлі: низький питому вагу внутрішньорегіональної торгівлі. Із середини 60-х рр. діє ряд торгових блоків. Головними причинами повільного прогресу внутрішньорегіональної торгівлі - загальний низький рівень розвитку її учасників, однотипність їх спеціалізації в МРТ, виправдатись нібито відсутністю регіоні розвиненою транспортної системи. У першій половині 80-х рр. середньорічний приплив прямих іноземних інвестицій перевищив 30 млн. доларів в Нігерії (210), Камеруну (154), Анголі (66), Габоні (59), Конго (35). Причини слабкого інтересу іноземного приватного капіталу: політична нестабільність, неясність перспектив економічного розвитку, надмірна централізованість управління економікою, регулювання інвестиційного процесу. У першому плані стоїть необхідність розв’язання наступних проблем: продовольча, структурну перебудову господарства, децентралізація влади у економічній сфері, стимулювання підприємницької инициативы.

Характерні риси й напрями структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.102.

Важнейшие пропорції виробництва та звернення становлять структуру світового господарства: зміни у складі виробництва та споживання ресурсів щодо відтворення, галузям, технології, віку. Важливе впливом геть функціонування господарської системи надає розміщення ресурсів територією світу. Усі структурні компоненти взаємозв'язані й виявляють одне на друга на вплив. Основною причиною змін — у пропорціях світового господарства є світові і національні потреби. Довгострокові зміни у співвідношенні факторів виробництва визначають основні умови розвитку господарства й у остаточному підсумку впливають у темпах економічного розвитку і ефективність виробництва. Особливості економічного зростання знайшли собі свій відбиток у розподілі ВВП світу між основними підсистемами світового господарства. Основні зміни — зміцнення позицій промислово розвинутих країн і ослаблення позицій країн Східної Європи. Частка промислово розвинених країн Заходу у світовій ВВП зросла з 67% 1970 року. до 74% 1992 р., до того ж час частка країн Східної Європи впала зі 16 до 8%. за рахунок якості і підвищення ефективності виробництва посилилася тенденція до глибоку перебудову господарських пропорцій. Основне напрям — прискорення зростання сфери послуг. Найбільш швидко зростаючим сектором є кредитно-фінансові установи. Передусім цей зрушення уражає промислово розвинутих країн. Якщо 70-х рр. послуги там становили 58% ВВП, то 88 — 64%. Причиною цього є усунення потреб людини від первинних для потреб вищого порядку. Вивищення потреб можливо з розвитком продуктивних зусиль і зростання продуктивність праці. Сталися зміни у сфері матеріального виробництва. Найважливіше його частина — промисловість, їхньому частку яких припадає 28% ВВП промислово розвинутих країн і 27% ВВП країн. У структурі промисловості чільне місце займає обробна галузь, забезпечує рівень технічного розвитку інших галузей господарства. У індустріальних країнах продукція обробних галузей становить 83% всієї промислової продукції і на 23% ВВП (у що розвиваються 73 і 20% відповідно). На відміну від розвинених країн у та розвитку країнах сталося збільшення частки обробній промисловості. З розвитком економіки відбувається перехід від базових ресурсомістких галузей до наукомістким (сировинні, капіталомісткими, матеріаломісткі, наукомісткі). В усіх життєвих підсистемах поменшало частки видобувної промисловості: в промислово розвинених країн вона перевищує 5%, в — близько сьомої години%. Для 70−80-х рр. характерно зменшення частки с/г виробництва, у створенні ВВП, до того ж час у більшості районів світу підвищилася ефективність с/г. Сталися зміни у структурі зовнішньої торгівлі. У до. 80-х рр. частку обробній промисловості доводилося 75% обсягу зовнішньої торгівлі світу (в зв. 80-х рр. — 58%), у що розвиваються — 68% (проти 42%).

Развивающиеся країни стануть більш експортувати продукції обробній промисловості, більше імпортувати наукомістких товарів. Удосконалення коштів праці в основі НТП визначає динаміку, тенденції і культурний рівень економічного зростання. Головний носій технічного прогресу — капіталовкладення до засобів виробництва. У 70−80-х рр. спостерігалася деяка млявість інвестиційного процесу у розвинених країн, причиною чого стало економічна нестабільність і накопиченню надлишкових обсягів капіталу. У багатьох країн сталося зниження загальних обсягів капіталовкладень, що спричинило зниження норми накопичень до 23% ВВП. Сталися зраді зміни у технологічної структурі капіталовкладень в обробну промисловість. На початку 80-х рр. активна частина інвестицій становила 77−85%. Нові інвестиції пішли шляхом заміну застарілого устаткування, великі вкладення зроблено брудні виробництва, у тому реконструкцію із метою зниження негативної дії на довкілля. Сталися зміни у цілях інвестування. Спостерігався зростання витрат на охорону оточуючої Середовища і техніку безпеки, що відволікло частину коштів від продуктивних цілей. У деяких країнах розмір природоохоронних витрат сягав 16% валових інвестицій. У промислово розвинених країнах у формуванні капіталовкладень скоротилася частка загального характеру і транспортного машинобудування і зросла значення електротехнічного і електронного машиностроения..

Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.113.

Меркосур", «ЛАІ».

«Меркосур» — зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю й Парагваю. Влітку 1996 р. у склад блоку увійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає близько 68,6% територї Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» посідає 4-те місце у світі после ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання, але в решту (10% товарів) мита будуть зберігатися до 2001 р. У системі загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, але в 15% товарів тарифи повинні бути узгоджені не пізніше 2006 р.

У грудні 1995 р. «Меркосур» й ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) — торгово-економічна організація, створена в 1981 р. згідно із «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла із 1961 р. Учасниками ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл втричі субрегіональні угруповання:

• договір басейну Ла-Плати;

• Андский пакт;

• Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно членами інших регіональних угруповань.

Система керування ЛАІ представлена вищим органом — Радою Міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Усередині ЛАІ зональна торгівля й регіональна інтеграція здійснюються шляхом укладення регіональних й субрегіональних, а також функціонування (двосторонніх й багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходь щодо торгівлі й митних питань..

Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи.114.

Серед багатьох регіональних інтеграційних про «єднань, як існують у даний момент, лише одна інтегрована група країн реально пройшла чотири із п’яти зазначених вище етапів економічної інтеграції (див. пункт 1) й досить тісно наблизилася до заключної стадії - створення економічного й валютного союзу. Ця група із 15 країн має назву «Європейський Союз (ЄС)». Він почав створюватись у 60-і рокта, колі до його складу входили лише 6 країн. Поступово до Союзу приєднувались інші країни, й в 1995 р. їхнього стало уже 15. Окрім того, розширювалася законодавча база об'єднання й поглиблювалась економічна інтеграція. ЄС має свій офіційний прапор[1], та свій офіційний гімн, затверджений керівниками держав та урядів у 1985 році2.

На вухо нового сторіччя ЄС залишається найбільшим й найпотужнішим інтеграційним про «єднанням у світі, метою якого є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню світу й свободи та створенню стійкого союзу народів Європи.

З 1 января 1999 року розпочався новий, завершальний етап — створення єдиної валютної системи (ЄВС), який триватиме до июля 2002 року. Введення спільної валюті є одним з найскладніших етапів західновропейської інтеграції, який завершує перехід від Спільного ринку (СВ) через Економічний Союз (ЄС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного й Валютного Союзу (ЄВС). Основними завданнями цого етапу є вухо функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти «євро» та проведення єдиної валютної політики.

Введення в обіг із 1 января 1999 року спільної валютної одиниці (євро) — створило другу за розміром економіки после США й найбільшу в світі єдину валютну зону. «Євро"-зона охоплює 12 країн, котрі зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності з встановленими критеріями й, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного й Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція3. За межами зони «євро» із тихий чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія. Утворена «євро"-зона має загальну чисельність населення 290 мільйонів, її ВВП складає близько 16 відсотків світового. Для порівняння, частка США у загальному світовому виробництві - біля 20 відсотків. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу под сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу й робочої сили й перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЄАВТ — це торгово-економічне про «єднання, створене із ініціативи Великобританії, як відповідь на утворення Загального ринку. У час створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія й Швеція. У 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія в якості асоційованого члена. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. із ЄАВТ вийшли Великобританія й Данія, у 1986 р. — Португалія, а 1995 р. — Австрія, Швеція й Фінляндія. У даний годину членами ЄАВТ залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія й Ліхтенштейн.

Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита й кількісні обмеження, проте, відсутній Єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводити самостійну торгову політику стосовно третіх країн, й товари із цих країн не можуть вільно переміщатися всередині ЄАВТ (крім промислових товарів з ЄС)..

Асоціація не ставити своєю ціллю створення економічного й валютного, а тім понад політичного союзу.

Відмінності ЄАВТ від ЄС:

• в ЄАВТ немає наднаціональних органів, вищий керівний орган — консультативна Рада, у котрій кожна країна має один голос;

• режим вільного, безмитного товарообігу у межах ЄАВТ діє лише у відношенні промислових товарів й не поширюється на сільгосппродукцію (інтеграції ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змогло б витримати конкуренцію із боці ЄС).

• за кожною країною — членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія й власні мита в торгівлі із третіми країнами;

• в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу..

103. Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів екон. розвитку (трудові ресурси й капітал) в межах світового господарства..

В межах світового госп-ва відбувається постійне переміщення осн. факторів вир-ва, що впливає на екон. розвиток окремих крајн. Міжнародній міграціј сприяє НТП, виникнення галузей, виробництв. У 50 -60рр міжнар. міграція висококваліфікованих кадрів відбувалась гол. чином серед пром. розвинутих крајн Заходу. У 60−70рр іде відплив науково-техн. кадрів й спец-ів із крајн, що розвиваються, в розвинуті крајни. З сірий. 80рр — «відток умів"з СРСР та Сх. Європи.

Значних масштабів досягла міжн. Міграція кап-лу. У першій підлогу. 90рр — різке розширення залученняресурсів із ринку кап-ла. Міжнар. ринок кап-ла дозволяє залучити кошти для інвестування в разі нестачі внутр. Ресурсів. Іноз. кап-л може заміщати внутр. Заощадження. Гол. Світовими інвесторами виступають пром. розвинуті крајни (США, Вел.Бр., Нім., Япон., Фр.).

104. Пріоритет сервісних галузей в економіці США..

Реформування ек-ки США супроводжується швидким збільшенням звт. Ваги сфери послуг в ВВП (65%). Частка зайнятих тут — 75%. Сфера послу включ.: транспорт, зв"язок, опт., роздр. торгівлю, сусп. харчування, фін-кред. ді-ть, страх-ня, освіту, охорону здоров"я, частково науку; ді-ть військового, політ. апарату. Більше 25% всієј нематеріальној сфери — надання фін. послуг, страхування, операціј із нерухомістю. Близько 22% послуг — оптово-роздр. торгівля. 26.3% - ділові, юрид., соц. послуги, охорона здоров"я, відпоинок, розваги, автосервіс та ін. Транспорт й зв"язок — 8.5%. Держ. упр-ння — 18.4%. Значна роль — інформац. послугам.