Vasyl Barka (Василь Барка)

Vasyl Barka (Василь Барка).

Ira Paduka.

У нього неквапна ходу й задумливий погляд, спрямований удалину й водночас аби в самого у собі, живе аж надто скромно, аскетично і усамітнено, навіть на зустріч з земляками, що приїздять у Глен Спей (а це українське поселення неподалік Нью-Йорка), приходити не завжди. Тієї погляд несе в собі теплі світло, тієї погляд продовжує жадібно вбирати у собі усі чарівні барви довколишнього світу. Його очі — справді як у святого, смердоті не відбивають страждання чи образу, а випромінюють цілюще світло, яку може нести в собі лише людина, загартована випробуваннями, очищена від усілякого життєвого бруду й намулу. Василь Барка, цей дивак, «святий Чоловік», як називають його місцеві американці, так саме по-дитячому суто і щиро втішається життям, як й майже 90 років тому, бо ж, певно, глибоко усвідомив мудру істину: світло довкола собі людина змінити не може, заті здатна змінити його в собі.

Тим прагматичним американцям ніколи до кінця не зрозуміли української душі. Хоч вон так схожа на їхню. Просто смердоті завжди жили у вільному світі й звикли сприймати його як невід «ємну свою власність, а ми тієї світло упродовж багатьох століть малі лише у мріях. Василь Барка не видається дивним, радше дуже мужнім, і сильним — пройти такий важкий, страшний й для декого просто непосильний шлях й то в далекому дитинстві, палко любити життя, радіти йому, вірити у собі й в переможну силу добра, світла, людського духу. Про це говорять його книжки, що підготовлені самою авторкою для першої публікації їхні із Україні, — третій тому лірики «Океан», 1992 (два Перші вийшли в Нью-Йорку), епічна поема «Судний степ» (1992), драматична поема «Кавказ» (1993).

Сама частка постійно кидала його в мандри, годиною й небезпечні, по світу — Північний Кавказ, Москва, Берлін, Авгсбург, Нью-Йорк й, нарешті, Глен Спей — аби на випробування стійкості духу, аби для одержання великого життєвого досвіду і усвідомлення через тієї досвід самого себе.

А життєвий шлях Василя Костянтиновича Очерета (це справжнє прізвище письменника) почався 16 июля 1908 року в с. Солониця Лубенського району на Полтавщині. Василь був найменшим сином у родині із «козачого стану» — батько його служив у козачій частині, був на ро-сійсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим.

Родина, стільки пам «ятає Барка, постійно бідувала, батько теслював. доглядав разом з синами чужі сади, под годину громадянської війни виготовляв кінське спорядження для армії Будьонного… «Низове» походження дало можливість дітям Костянтина 0черета безкошвно вчитися в Лубенській бурсі, Яка невдовзі був пе-ретворена на трудову школу. Отам майбутній письменник й осягав Перші свої «науки», з-посеред які найбільше притягувала до собі література. Пізніше в автобіографії Василь Барка зізнається, що літературними вчителями в молодості були Г. Сковорода, Т. Шевченка, І.Франко, Ф. Достоєвський, М. Коцюбинський.

Після закінчення Лубенського педтехнікуму довелося вчителювати на Донбасі, в невеликому шахтарському селищі под назвою Сьома Рота. Алі ті тривало зовсім недовго, почалися конфлікти із місцевим партійним начальством, яку переслідувало енергійного вчителя математики і фізики за його новаторський підхід до системи викладання. Доти ж додавалися ще і інші події, котрі могли скінчитися для молодого вчителя дуже зло. Про тієї годину Барка згадує так: «Я побачив, як невеличка групка місцевих так званих «активістів» найбезсовіснішим чином обкрадала місцевий кооператив, а діти селян за годину ходили босими по снігу. Я їхні викрив як злодіїв перед селом. Вони б зі мною швидко поквиталися, але й все-таки був учителем. Тому їм зручніше було б оголосити мене божевільним. Трохи пізніше відкрив, що злодіями до того чи тому селі справа не обмежилася. Це був велетенська темна сила, котра загарбала колосальні простори, на чолі із головним злодієм"1. З цієї заподій у 1928 р. він виїздить на Північний Кавказ в м. Краснодар, вступає до місцевого педінституту на філологічний факультет. Тоді ж наважився надіслати до Харкова у «Червоній шлях» П. Тичині власні вірші, котрі були опубліковані. Та подія додала впевненості в собі — 1930 року із «являється перша Барчина книжка поезій «Шляхи». Алі слави авторові вон не принесла, навпаки — в «Літературній газеті» його звинувачено у виявах «класово-ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», змушено до прилюдного каяття на зборах «РАППу» (Ро-сійської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої входив співає). Звісно, та перша книжка був ще учнівською, у ній вчувався «кларнетизм» раннього Тичини, але й символічне наповнення образів свідчило про великі потенційні можливості обдаровання молодого поета, що, напевне, й привернуло пильну увагу партійної критики, котра виховувала і підтримувала лише покірні посередності. Отож вже із перших кроків у літературі Василь Барка заявивши собі як «чужорідне тіло», що його система без вагань готова був коли не придушити, то виштовхнути геть за межі «комуністичного раю». З цієї заподій твори українського письменника Василя Баски упродовж кількох десятиліть були зовсім невідомі на рідній землі — ними було б накладено «табу». Зате ніщо не перешкодило йому понести із своєму серці рідну Україну в широкий світло. Алі спочатку треба було б вчасно замовкнути, герметизуватися, щоб не знівелювати ті основне в собі, що могло невдовзі буйно прорості на благодатнішому грунті. Василь Барка спочатку «вдягає маску» — 1932 року в Харкові виходить його наступна книжка под назвою «Цехи», тепер ідеологічно правильна, на «виробничі сюжети», що зафіксував й відгук на неї в тій ж «Літературній газеті». Поезії, що ввійшли до збірки, створювалися под свіжим враженням від спостережень на заводі «Красноліт», де автор був у «творчому відрядженні». Алі за годину у житті поета сталася й приємна подія: він одружився із чудовою дівчиною-адигейкою Довлетхан, через рік вони народився сін Юрій.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.