Стилістично марковані слова у «Лісовій пісні» Лесі Українки

Вступ Першоелементом індивідуального стилю письменника по праву вважається слово. У ньому майстер пера закріплює своє бачення та розуміння дійсності, певні світогляді ідеали, наслідки творчої пізнавальної діяльності тощо. Саме через слово читач починає входження у світ авторських ідей та образів, проникає у сутність творчості письменника.

Зрозуміло, що, ставши засобом втілення неповторного письменницького ідейно-художнього задуму, слово загальнонародної мови з властивими йому семантичними та емоційно-експресивними характеристиками не може залишатися незмінним. У системі естетично організованого цілого, яким є кожен твір письменника, слово набуває нових якостей: збагачується його смислова структура, розширюється можливості художньої виразності. У новій естетичній значимості відбиваються особливості творчого світосприйняття, індивідуальна манера образно-асоціативного мислення майстра слова. Особливо це стосується тих мовних одиниць, які формують основоположні образи письменника, в нашому випадку це маркована лексика.

У мовознавчій літературі запропоновано кілька принципів характеристики й класифікації маркованих лексичних одиниць (стилістично маркованих, стилістично зумовлених, стилістично забарвлених) — праці О. Тараненка, Н. Хруцької, О. Єфімова, Ю. Скребнєва, О. Петрищевої, М. Кожиної та ін.). Проте, сьогодні в Україні ще бракує таких праць, де б всебічно і ґрунтовно розглядалися проблеми пошуку конкретних маркованих лексем у конкретному художньому творі, а також естетики маркованого слова як у теоретичному, так і в практичному планах. З огляду на це, тема нашої роботи — «Стилістично марковані слова у „Лісовій пісні“ Лесі Українки», що передбачає дослідження маркованої лексики, а також її естетичного аспекту на конкретному матеріалі, є актуальною.

Мета роботи — розглянути та класифікувати використані марковані слова, які використовуються у «Лісовій пісні» .

Предмет вивчення — це використання маркованих слів як засіб стилістичного увиразнення думки в «Лісовій пісні» Лесі Українки.

Об'єкт нашого дослідження — це маркована лексика української мови.

Завдання дослідження:

1) з’ясувати стилістичний аспект розшарування лексики;

2) теоретично обґрунтувати можливості маркованої лексики в українській мові;

3) прослідкувати наявність маркованої лексики в драмі «Лісова пісня» ;

4) проаналізувати окремі марковані одиниці та їх функціональне призначення;

5) дослідити естетичний аспект стилістично маркованої лексики у «Лісовій пісні» Лесі Українки.

Джерельну базу дослідження складають монографії вітчизняних лінгвістів, мовознавчі статті, присвячені окресленій вище проблемі, а також навчальні підручники і посібники, які подаються окремим списком відповідно до сучасних бібліографічних вимог.

З метою успішного вирішення накреслених завдань ми використовуємо теоретичні і практичні методи дослідження, зокрема такі як аналіз наукових першоджерел, узагальнення напрацювань із досліджуваного питання, класифікація лексичних та фразеологічних одиниць, лінгвістичний опис.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у практичній діяльності мовознавців та літературознавців, вчителів, студентів вищих навчальних закладів тощо.

Наша робота чітко структурована: вступ, два розділи (у першому ми подаємо теоретичне обґрунтування стилістичного розшарування лексики, у другому описуємо марковану лексику на результатах власних напрацювань із теми дослідження), узагальнюючі висновки.

Розділ 1. Стилістичне розшарування лексики

1.1 Стилістичний аспект поділу лексики Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні для конкретної ситуації. Мова поділяється на функціональні стилі, кожен із яких характеризується особливостями на всіх рівнях мови — лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо. Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на рівні лексики.

Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів:

1) лексика стилістично нейтральна, або міжстильова;

2) лексика стилістично маркована («позначена»).

Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну [17, 180]. Розглянемо кожну з цих груп докладніше.

До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо. Міжстильову лексику становлять слова будь-якої частини мови, за винятком вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням [12, 168]. Нейтральні зі стилістичного погляду слова можуть називати конкретні предмети (стіл, автомобіль, поруччя, олівець, ваза), явища (дощ, блискавка, вітер), абстрактні поняття (увага, краса, вимогливість, теплота, різкість, демократія), ознаки предметів (червоний, теплий, твердий, надійний, спокійний), дії (розробляти, продавати, експонувати, хотіти) тощо [7, 131−132].

Нейтральні слова становлять основу словникового запасу української мови. Вони переважають у тексті будь-якого стилю.

До книжної лексики входять слова, що вживаються переважно в писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент, екзальтація, індиферентний, інкорпорація, інтенсифікувати, камарилья, конфіденційний, контингент, контактування, нонсенс, паліатив, пасеїзм, пертурбація, пілігрим, прерогатива, профанувати, рафінованість, ремінісценція, ретроград, ригоризм, ритуал, третирувати, філістер, філіппіка тощо [3, 140]. До книжної лексики належать деякі старослов’янізми: благоговійний, благовісник, благоговіння, благоденство, благочестя, предтеча, пред’являти, сокровенний. За функціональною ознакою книжна лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову, газетно-публіцистичну [3, 142].

У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загальнонаукову лексику, уживану у будь-якій науковій галузі: дослідження, гіпотеза, умова, апробація, інтерпретація, дефініція, функція, кількість, класифікація, аналіз, синтез, аргумент, тотожність, систематизація, диференціація тощо. Особливістю лексики наукового стилю є також наявність термінів, тобто слів чи словосполучень, які вживаються для точного позначення спеціальних понять [11, 94].

Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основними групами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція, доповідна, пояснювальна записка, накладна, протокол, витяг з протоколу, клопотання і т. ін., номенклатурні назви (назви установ, службових осіб тощо) — міністерство, генеральна дирекція, генеральний прокурор, директор, інспектор, начальник відділу збуту, диспетчер служби руху, завідувач лабораторії, секретар-референт, менеджер з персоналу тощо, абревіатури для позначення номенклатурних назв — МЗС (Міністерство закордонних справ), ВАТ (відкрите акціонерне товариство), ЗАТ (закрите акціонерне товариство), НДІ (науково-дослідний інститут), БМУ (будівельно-монтажне управління), ДОК (деревообробний комбінат), АГЧ (адміністративно-господарська частина), КБ (конструкторське бюро), ПММ (пально-мастильні матеріали), ДСП (деревностружкова плита) [14, 165]. Прикладами офіційних слів і словосполучень є також реквізит, обсяг коштів, довіритель, позивач, відповідальний наймач, ухвалити, уповноважувати, визнати недійсним, рекомендувати, зобов’язати, передати повноваження, оголосити подяку, оголосити догану, реєстраційний номер, подати у відставку. До найбільш поширених серед газетно-публіцистичної лексики належать такі групи слів: 1) суспільно-політична лексика — демократія, гласність, багатопартійність, свобода слова, толерантність тощо; 2) слова, яким властива піднесеність, урочистість, патетичність — звершення, вагомість, натхнення, безсмертя, велич і т. ін. Висока лексика у тлумачних словниках дається із стилістичною позначкою «висок.» [15, 201].

1.2 Стилістичні особливості розмовної лексики Розмовна лексика становить третій стилістичний шар словникового складу української мови. Це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах мови — невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист, балакун, балда, гармидер, глухомань, жердь, капость, коверзуха, набакир, нетіпаха, норов, опер, осоружний, офіцерша, патли, персоналка, прочухан, пузатий, путній, п’ятихвилинка, резон, репетувати, рівня, роботяга, рюмати, спромога і под. Розмовні слова надають мові неофіційного звучання, отже, вони є неприпустимими для офіційно-ділового та наукового стилів, але можуть використовуватися в публіцистиці та в художній літературі [12, 164].

Багато розмовних слів не лише називають предмет, явище тощо, а й дають йому експресивно-емоційну оцінку — позитивну чи негативну. До слів із позитивною оцінкою належать, наприклад: матуся, сестричка, дітлахи, ніженьки, будиночок, голосочок, рибчина, веселенький тощо [12, 165]. Негативна оцінка пов’язана з передаванням іронічного, фамільярного, зневажливого ставлення до предмета висловлювання, як-от: балаканина, волоцюга, гаврик, йолоп, математичка, телепень, замазура, ледарюга, старезний, ротатий, писака, теревенити, базікати, сіпатися, псюра, притьопатися, пустирище, достобіса [17, 189].

Незважаючи на стилістичну заниженість, розмовні слова належать до літературної лексики. Поза її межами перебуває просторічна лексика, до якої належать грубі, вульгарні слова (жерти, тріскати («їсти»), морда, паскуда, злодюга, осточортіти, варнякати, червономордий, товстопузий, свинюка, сволота тощо) і «неправильні», «перекручені» слова, які порушують норми літературної мови (охтобус, радіво, тухвель, шохвер, транвай, спінжак, завсіди, тудою, сюдою, просють, ходють) [8, 30]. Основною сферою функціонування просторіччя є усне мовлення малоосвічених осіб.

Про функціональні особливості слів нас інформують насамперед тлумачні словники української мови. Характеристика додаткового стилістичного значення дається за допомогою системи позначок: розм. (розмовне), прост. (просторічне), книж. (книжне) [14, 214]. Ці три позначки іноді доповнюються іншими. Наприклад, до позначки «книж.» можуть додаватися такі, що конкретизують галузь вживання того чи іншого слова: мат. — математика, лінгв. — лінгвістика, мед. — медицина, біол. — біологія, дипл. — дипломатія, канц. — канцелярське тощо. Характеристика стилістично маркованих слів дається також такими позначками, як: жарт. — жартівливе, вульг. — вульгарне, ірон. — іронічне, зменш.-пестл. — зменшено-пестливе, зневажл. — зневажливе, лайл. — лайливе, нар.-поет. — народно-поетичне, уроч. — урочисте, фам. — фамільярне. Відсутність біля слова стилістичних позначок означає можливість його вживання в будь-якій комунікативній сфері чи ситуації [14, 216−217].

Не варто ототожнювати марковану лексику із розмовною, адже стилістично маркованими (франц. тагqeur — робити на товарі клеймо або марку) вважають такі мовні одиниці, які стали типовими не для всіх стилів мови, а тільки чи переважно для окремого стилю. Наприклад, слова синус, косинус, множення стилістично марковані, бо вживаються здебільшого в науковому мовленні, особливо в математиці. Натомість слово вода стилістично немарковане, бо використовується в усіх стилях і формах мови. Похідні від вода лексеми водиця, водичка, водиченька стилістично марковані: вони типові здебільшого для художньо-літературного і для розмовно-побутового, але емоційно забарвленого мовлення [3, 256]. Слово земля (крім комунікативно особливих випадків) сприймається як нейтральне з погляду емоційного, почуттєвого і, отже, як стилістично немарковане, а слова земелька, земелечка, землиця, землюка, означаючи в основному те ж саме, що й земля, є стилістично маркованими. Вони мають обмежену і спеціалізовану семантику і сферу вживання, бо містять у своєму значенні різні відтінки: лексеми земелька, земелечка відтворюють ніжне, виразно позитивне ставлення мовців до землі, натомість слово землюка відображає негативне, нешанобливе сприймання землі, яке щоразу змінюється залежно від конкретної ситуації мовлення, інтонації слова в реченні, тексті [5, 312].

Ми у своїй роботі термін «стилістично маркована лексика» вживаємо на позначення двох груп лексичних одиниць: тих, що функціонують у певних стильових різновидах української мови, та тих, що мають у своєму лексичному значенні конотативний компонент.

Розділ 2. Стилістично маркована лексика

2.1 Використання маркованої лексики у «Лісовій пісні»

Лексика української мови — складне й багатогранне явище: у її лексичному складі поряд зі словами загальновживаними функціонують лексичні одиниці, використання яких обмежене й спеціалізоване. Марковану лексику можна схарактеризувати як лексику, обмежену у функціонуванні й протиставлену своїми диференційними ознаками активному, загальновживаному, нейтральному номінативному складу мови [7, 267].

У сучасній лінгвістичній літературі на позначення маркованої лексики зазвичай послуговуються термінами «стилістично забарвлена лексика», «стилістично маркована лексика» або вживають їх як синоніми до терміна «маркована лексика» [23, 441−442]. Проте не всі слова, диференційовані у функціонуванні (наприклад, застарілі, діалектні, жаргонні), мають постійне стилістичне забарвлення.

Уживаючись у певних контекстах, із певною стилістичною настановою, вони виступають стилістично маркованими, а поза контекстом характеризуються часовою, територіальною або соціальною віднесеністю й виконують номінативну функцію.

Поняття «маркована лексика» набагато ширше, ніж «стилістично маркована лексика»: марковані лексеми несуть будь-яку супровідну, додаткову інформацію (до лексичного й граматичного значення) про сфери вживання, часову віднесеність, емоційно-експресивне забарвлення або функціонально-стильове використання лексичних одиниць [22, 291]. Зважаючи на це, з’ясуємо наявність та принципи використання маркованої лексики у творі «Лісова пісня» Лесі Українки.

Як вже зазначалося, традиційно стилістично маркована лексика поділяється на дві групи: книжну та розмовну, кожна із яких має свої особливості та функціональне навантаження.

Із книжного шару Леся Українка у своїй драмі використовує лише застарілі слова: брость (120), коновки (120), злото (138), хранити (200), сікняг (138), містина (193), постоли (157), кловня (210), таляри (211), драговина (212), облада (165), ятірець (167) та ін. До цього шару лексики входять також поетизми та урочисті слова, наприклад: чорнобривий (120), осяйний (121), злотистий (135), буйний (138), пишний (140), древній (145), одвічний (149), зринати (200) і т.д.

Книжна лексика активно використовується у писемних функціональних стилях української мови, хоча її уживання притаманне також і деяким різновидам усного мовлення.

Мова аналізованого твору максимально наближена до розмовної, чим і пояснюється добір відповідних лексем.

Розмовний шар лексики складають власне розмовні елементи, у «Лісовій пісні» це: містина (129), царенко (130), куп’я (134), зашумував (137), немає рівні (219), нуртуй (120) та ін. Позбавлені явного відтінку експресивності, але також стилістично забарвлені розмовно-просторічні слова: базікать (127), ронити (130), панькатися (158), телепень (197), лахміття (124), підстаркуватий (150) тощо, які мають «легкий» відтінок іронічного, фамільярного, жартівливого забарвлення; власне просторічні - з порушенням орфографічних та орфоепічних норм — тепера (208), вкорочати (209), тута (143), се, з сих, взавтра (213), хутчій (190), відхотілося (146), постеля (122), викрешеш (129), просю (210) і т.д. До групи розмовної лексики входять також слова пейоративного характеру: пройдисвіт (167), душогубка (169), зальоти (196), лупцювати (215), уторопати (143), днище (120), падлюка (121). Значне місце у розмовному шарі лексики займають діалектизми: по-наськи (133), піяти (134), кошель (157), доходжати (201), межи (203), коляса (199), білиця (212), цить (125), любився (220)…

Розмовна лексика «обслуговує» переважно усні стилі мовлення, наприклад, розмовно-побутовий, а у мові художньої літератури використовується як один із важливих її компонентів, зокрема в діалогах та описах побутових ситуацій, взагалі тоді, коли автор прагне надати своєму творові розмовного забарвлення.

Наприклад, розважлива мова Водяника:

Ну, розчеши, я сам люблю порядок.

Чеши, чеши, я тута підожду, поки скінчиш роботу. Та поправ латаття, щоб рівненько розстелялось, та й килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт. (126)

Зважаючи на термін «висока лексика» (складова книжного шару), досить поширений у науковій літературі, С. Г. Савченко пропонує сполучення «низька лексика» [13, 5], маючи на увазі стилістично знижений прошарок, складову розмовного шару.

Як бачимо, стилістично виразними видаються розмовні слова у власне поетичному оточенні. Якщо віднести до високої (поетичної) лексики справді усталені й зафіксовані лексикографічно слова, старослов’янізми, лексеми з явно «підвищеним» денотатом [13, 47], то у контексті з ними розмовна лексика може відігравати різнопланову роль.

Зіткненням у контексті різностильових лексем (пейоративних «душогубка», «днище», «дурень»; діалектизму «бігме»; рідковживаного «щоб ти зслиз» та ін. поруч із загальновживаними) досягається відповідна мета — висловлення обуреності, незадоволеності в нашому випадку Лева:

лексика стилістичний маркований український Той клятий Водяник! Бодай би всох!

Я, наловивши риби, тільки виплив На плесо душогубкою, — хотів На той бік передатися, — а він Вчепився цупко лапою за днище, Та й ані руш! Ще трохи — затопив би!

Ну й я ж не дурень, як засяг рукою За бороду, то й замотав, як мичку, та ножика з-за пояса, — бігме, так і відтяв би! Та проклята ж пара ;

штурхіць! — і перекинула човна!

Я ледь що вибрався живий на берег,

І рибу розгубив… А щоб ти зслиз! (149)

Лексика виконує особливу стилістичну роль: маючи явно негативне емоційне забарвлення з різним ступенем згрубілості, вона не вульгаризує цілий текст, а надає йому потрібного відтінку.

Протилежний ефект маркована лексика надає мові Лукаша, діалектизми у цьому випадку надають мовленню зворушливості, ніжності, обережності:

Чому ж би ні? Що ж, — ти зовсім така (до Мавки),

як дівчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очі не зелені?(136)

Отже, стилістично маркована лексика є невід'ємною складовою індивідуального авторського стилю, вона відображає мовну картину світу персонажів, а також створює певне уявлення про них, передаючи колорит та ідентифікуючи їх.

2.2 Використання маркованих лексем, утворених за допомогою зменшено-пестливих суфіксів у мовленні Мавки Українська мова багата на засоби емоційного вираження. Одними з основних є оцінні назви (назви суб'єктивної оцінки) — іменники, прикметники, прислівники, рідко дієслова, займенники, числівники, що передають позитивну чи негативну оцінку якості предметів, ознак дії або стану [5, 369]. Таким чином, категорія суб'єктивної оцінки є загальною ознакою повнозначних частин мови. Можна стверджувати, що в українській мові ця універсалія дістала яскраве виявлення.

Зменшувальні утворення, демінутиви (від латинського deminutivum — зменшувальне слово) — це похідні іменники, що виражають значення зменшеності, яке здебільшого супроводжується ще й значенням суб'єктивної оцінки: позитивної (пестливої) або рідше негативної (зневажливої) [20, 618]. Демінутиви спочатку виражали значення об'єктивної зменшеності предметів, істот та явищ, а з часом стали передавати ще й значення суб'єктивної оцінки. У результаті розвитку категорії демінутивності та засобів її оформлення в сучасній українській мові наявна значна кількість синонімічних словотворчих засобів вираження пестливості. У мові головного персонажа «Лісової пісні» Мавки такі лексеми зустрічаються часто:

Мені здається часом, що верба, Ота стара, сухенька, то — матуся.

Вона мене на зиму прийняла

І порохном м’якеньким устелила. (138)

Серед назв зі значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою можна виділити лексеми з таким частковим значенням:

1) зменшені імена:

Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає білі груди, серденько виймає! (133);

2) зменшено-оцінні (зменшено-пестливі або зменшено-згрубілі):

Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько!

І вам, стежечки, як мережечки, що вели мене до березочки! (153);

До групи зменшувально-пестливих, тобто тих, що надають словам позитивного емоційного забарвлення, належать такі суфікси іменників: -к- (о), -ок, -ик, -ець, -иц'- (а), -ичка-, -инка, -очк- (а), -ечк- (а), -очок, -оньк- (а), -еньк-, -ун'- (а), -ус- (а); похідніусеньк- (а), -унечк- (а), -уньчик, -усечк- (а) та деякі інші [9, 61].

Демінутиви з суфіксомк- (а) утворюються переважно від іменників жіночого роду. Вони виражають семантику зменшеності, пестливості, поєднання цих значень, що також простежується в мові Мавки:

Коли б ти, нічко, швидше минала!

Вибач, коханая! Ще ж я не знала… (165)

Повністю втратило відтінок пестливості слово «дядько». У цьому випадку лексикалізація демінутива пов’язана із виходом з ужитку мотивуючого слова. Це видно з нейтральної репліки Лушкаша:

Я тута, дядьку! (163)

Мавка ж використовує інший варіант цього слова, її мова відразу стає м’якшою:

Я ж, дядечку, його порятувала. (164)

Іменники — назви осіб словотвірного типу з суфіксомоньк, маючи спільне значення оцінки, розрізняються за семантичними відтінками пестливості, зменшено-пестливості:

Ти розкажи мені, я зрозумію, бо я ж тебе люблю… Я ж пойняла усі пісні сопілоньки твоєї. (174)

Суфіксиочк- (а), -ечк- (а) надають іменникам лагідних, позитивних відтінків. Ці форманти створюють загальний емоційний колорит пестливості, слова з ними часто зустрічаються у мовленні Мавки:

Бо він був ніжний, той весняний легіт, співаючи, їй розвивав листочки, милуючи розмаяв їй віночка,

і, пестячи, кропив росою косу… (190)

Аломорфиечк- (а) йечвиступають після й, шиплячих та н, л, ц, с, що чергуються з парними м’якими.

До демінутивів наочк- (а), -ечк- (а) можливі словотвірні синоніми з формантамионьк- (а), -еньк- (а):

Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї! (135)

По білих снах рожевії гадки легенькі гаптували мережки,

і мрії ткались золото-блакитні… (139)

Отже, передаючи почуття, відчуття людини, особливості її світосприймання, зменшено-емоційні оцінні назви неоднаково функціонують у різних стилях мови. Як бачимо, у творах художньої літератури, зокрема в «Лісовій пісні» Лесі Українки використання зменшено-пестливих одиниць сприяє створенню ліричного, емоційного тону мовлення, додаючи до основного значення зменшеності відтінки ніжності, симпатії. Уміле їх використання робить мову багатою, різнобарвною, емоційно насиченою. Оцінні лексеми служать засобом вираження авторського ставлення до зображуваного.

2.3 Естетичний аспект стилістично маркованої лексики у «Лісовій пісні» Лесі Українки В останні десятиліття особливо загострилась увага дослідників до естетичної ваги слова в художньому творі, до естетичної функції мови в цілому як специфічної ознаки художньо-образного мислення і мовлення. Це зумовлено насамперед певним підходом до аналізу художніх текстів, одним із принципів якого є виявлення органічного зв’язку між тим, що зображено в творі і як зображено. Адже ідейний зміст будь-якого твору виражається в образній системі, яка виступає формою цього змісту, тоді як формою образів є поетичне мовлення, яке в свою чергу є сферою естетичного функціонування мови [16, 452].

Маркована лексика є одним із визначальних засобів урізноманітнення змісту й естетичного спрямування творів Лесі Українки. У «Лісовій пісні» поетеса вміло використовує різні групи лексики, помітне місце серед яких займають оцінні назви. Лексеми, що складають цю групу, об'єднує обов’язковий компонент оцінної характеристики особи.

Відомо, що лексичний склад творів завжди пов’язаний з їх тематикою і жанром. У центрі уваги драми-феєрії перебуває людина з її силою і слабкістю, з її переживаннями і стражданнями, обумовленими тяжкою соціальною дійсністю, з її мріями про вільне щасливе життя. Взявши з народної міфології образи Мавки, Русалок, Перелесника та інших фантастичних істот, Леся Українка змальовує їх досить реалістично та емоційно, завдяки, зокрема, властивостям маркованої лексики. Тому використані поетесою оцінні лексеми на позначення осіб однаковою мірою стосуються як образів людей, так і міфічних образів. За допомогою подібних назв авторка виражає своє ставлення до створених нею образів, змальованих картин тощо.

Симпатії Лесі Українки на боці людей добрих, правдолюбних, справедливих. Це також позначилося на виборі лексем. З осудом вона ставиться до таких рис людської вдачі, як зажерливість, безсердечність, дріб'язковість і под., тому послідовно засуджує їх у своїх героїв. З цією метою широко використовує оцінну лексику на позначення осіб. Подібні назви, окрім того, що називають якийсь елемент дійсності (особу), також виражають певне ставлення до нього, його оцінку [16, 460].

У межах таких назв послідовно вирізняють позитивноі негативнооцінні лексеми.

Якщо перші з них характеризуються позитивним забарвленням і містять відтінки захоплення, схвалення, співчуття, то останні, навпаки, наділені яскраво вираженим негативним забарвленням і мають відтінки осуду, зневаги, презирства.

У драмі однаковою мірою представлені і позитивно-, і негативнооцінні, або, як їх ще називають, оцінно-марковані назви [19, 128]. Позитивно забарвлені лексеми такі, як сирітка (149), любка (201), любчик (127), друг (198), приятель (202), коханок (122) і под., — Леся Українка вживає насамперед у стосунку до Мавки, дядька Лева, рідше Лукаша, негативно забарвлені на зразок нехлюя (181), ледащо (207), нездарисько (219), відьма (134), злидень (198), мара (167), упириця (199) та ін. — у відношенні до Килини, матері Лукаша, Перелесника. Наприклад:

Мавка (про дядька Лева) Ой, як же плаче серце по тобі,

єдиний друже мій! (198)

Мати (про Килину) Якби ж я знала, що вона така нехлюя, некукібниця!.. (181)

Щодо позитивних персонажів, то негативно забарвлена лексика на їх адресу теж лунає, але, як правило, з уст негативних героїв як засіб їх кваліфікації:

Мати (до Мавки) Нездарисько! Нехтолице! Ледащо! (199)

Характерно, що Леся Українка акцентує увагу передусім на внутрішньому світі героїв, тому частіше використовує оцінні назви осіб, що відбивають риси характеру людини, її вдачу, особливості поведінки тощо, рідше — назви на позначення зовнішніх ознак:

Килина (про Лукаша) Втопила ж я головоньку навіки За сим п’яницею! (199)

або: Килина (про Мавку) Таж мали отут якусь задрипанку! (189)

Більшість виявлених лексем є зразками власне оцінних назв [5:25]. Вони, як правило, однозначні, а компонент оцінки настільки очевидний, що не дозволяє вживати слова в інших значеннях. Це стосується насамперед таких лексем, як помічниця (129), сирітка (132), пройдисвіт (176), дурень (120), нехлюя (181), розбійник (183) і деяких ін.:

Мати (про Мавку!)

Бо та «помічниця» вже скалічила! (196)

Проте в тексті досить часто трапляються й емотивно-оцінні назви, які в прямому значенні здебільшого перебувають поза сферою оцінності, зате в переносному наділяються яскравим оцінним забарвленням і відзначаються посиленням естетичної функції, прикладами таких назв є: надія (138), рибонька (187), голубка (124), відьма (170), гадюка (170), вжиті у стосунку до особи:

Мавка (про Лукаша) Зникай, Маро! Іде моя надія! (138)

Мати (про Килину) Який би чоловік з тобою всидів?

Бідо напрасна! (218)

Характеризуючись функціональною єдністю, однорідними семантико-стилістичними особливостями, позитивно і негативно забарвлені назви розрізняються інтенсивністю вираження оцінної експресії:

Лукаш (до Мавки) Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? (135)

і Мати (Килину) Ой, синоньку! Ой, що ж я набідилась з отею відьмою! (170)

Широко використовує Леся Українка також оцінні назви, утворені за допомогою суфіксів суб'єктивної оцінки. У творі такі лексеми характеризуються здебільшого позитивнооцінним значенням, рідше — негативним. Так, до позитивно забарвлених відносимо більшість назв осіб за родинними стосунками таких. Прикладами негативно забарвлених лексем є свекрушисько (180), дітиська (181) та деякі інші:

Лісовик (до Мавки) Ти, донечко? (125)

Килина (до матері):

Он чоловіка десь повітря носить, а ти бідуй з свекрушиськом проклятим, ;

ні жінка, ні вдова — якась покидька. (207)

Відомо, що на значення позитивної чи негативної оцінки може впливати семантика мотивуючих основ.

Зокрема, позитивно-оцінні назви утворюються насамперед від слів з позитивним значенням (сирітка, сиротинка, сиротята) і навпаки (нездарисько, поштурховисько, верисько).

Крім того, оцінна лексика має свою специфіку. Наприклад, у драмі виявлено чимало слів, утворених від позитивно забарвлених основ за допомогою позитивних суфіксів, ужитих з негативним значенням. Так, як іронічні використовуються лексеми:

Килина (до Лукаша):

Тягався, волочився, лихо знає,

де, по яких світах, та й «не питай» !

Ой любчику, не тра мені й питати… (220)

Помітне місце у досліджуваному матеріалі займають оцінні назви осіб, виражені субстантивованими прикметниками і вжиті з певною стилістичною метою.

За допомогою подібних найменувань Леся Українка намагається передати щирість почуттів Мавки до Лукаша, що символізує красу духовного життя людини:

Мавка (до Лукаша) То не треба, милий!

Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити, моє кохання! [4:193].

Як неперевершений знавець української мови, Леся Українка свідома у доборі її виражальних засобів. Зокрема, вміло використовує синонімічне (служебка, зарібниця, наймичка, жебрачка) і фраземне (такої матері такий і син).

Дослідження естетичного аспекту оцінних назв осіб у «Лісовій пісні» Лесі Українки дозволило нам краще зрозуміти й осмислити зображення подій та персонажів за допомогою маркованої лексики.

Майстерне використання Лесею Українкою оцінної лексики є однією з тих рис поетичного стилю Лесі Українки, що зумовлюють силу і красу її безсмертного твору.

Слова з таким значенням надають мові образності, експресивності, емоційної насиченості, українського національного колориту, посилюють вплив поетичного слова на читача.

Висновки Працюючи над темою «Стилістично марковані слова у „Лісовій пісні“ Лесі Українки», ми дійшли висновків, що мовознавці приділяють недостатньо уваги дослідженню маркованої лексики на прикладі конкретних художніх творів.

Лексика української мови поділяється на дві групи слів, які вступають між собою в певні опозиції. До першої групи належать загальновживані, стилістично нейтральні (міжстильові), активні на певному етапі розвитку мови лексичні одиниці, що вживаються усіма носіями мови без обмежень, у будь-якому різновиді мовлення. Другу групу репрезентують марковані слова, обмежені з певних причин у функціонуванні й протиставлені своїми диференційними ознаками активному, загальновживаному, стилістично нейтральному номінативному складу мови. Марковані лексеми несуть супровідну, додаткову інформацію (до лексичного й граматичного значення) про сфери вживання, часову віднесеність та функціонально-стилістичне використання лексичних одиниць.

Зокрема, в ході роботи, ми з’ясували, що загалом, у мовознавчій науці розглядається стилістично маркована лексика, тобто вживання окремих слів, які через семантику, походження чи морфемний склад набувають додаткових конотативних відтінків. Коли говорити про публіцистичний та художній твори, слід зазначити, що тут виникає маркованість, яку можна визначити як контекстуальну. Окремі слова і словосполучення у процесі сприймання твору набувають додаткових емоційних відтінків, пов’язаних із особливостями поєднання фактів (для публіцистичного тексту) і образів (для художнього), особливо, коли присутні нарізно оформлені семантичні повтори. Контекстуальна маркованість передбачає використання різноманітних стилістичних фігур, хоча це і не є обов’язковим.

У мовознавчій літературі запропоновано кілька принципів характеристики й класифікації маркованих лексичних одиниць (стилістично маркованих, стилістично зумовлених, стилістично забарвлених) — праці О. Тараненка, Н. Хруцької, О. Єфімова, Ю. Скребнєва, О. Петрищевої, М. Кожиної та ін. Дослідження стилістичної кваліфікації лексичних одиниць сучасної української мови на матеріалі аналізу лексикографічних стилістичних позначень залежно від сфери використання дає можливість за певними ознаками виокремити такі групи слів: 1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично маркована («позначена»). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну. Також ми проаналізували наявність лексем обох груп у драмі «Лісова пісня» Лесі Українки, яка багата на найрізноманітніші марковані слова.

Важливим етапом нашого дослідження було не лише прослідкувати наявність маркованої лексики в аналізованому творі, а й з’ясувати її естетичне значення на навантаження. Цьому питанню присвячений останній підрозділ нашої теми. Аналіз естетичного аспекту оцінних назв осіб у «Лісовій пісні» Лесі Українки дозволив нам краще зрозуміти й осмислити роль маркованої лексики у зображенні характерів мовців. Слова з оцінним значенням надають мові образності, експресивності, емоційної насиченості, українського національного колориту, посилюють вплив поетичного слова на читача. Маркована лексика є засобом ідентифікації літературного персонажа, чи то мовця, додатковою можливістю наділити його визначальними рисами, дати йому позитивну чи негативну оцінку.

Варто також зазначити, що подана в роботі класифікація, як і інші класифікації, є дещо умовною, тому що зазначені ознаки можуть поєднуватися в одних і тих самих словах і взаємодіяти між собою. Підтвердженням цього є кодифікація деяких лексем із подвійним чи навіть потрійним маркуванням. У такому випадку до уваги беруться найсуттєвіші стилістичні й функціональні ознаки слів.

Сучасний розвиток української мови визначається особливо активним функціонуванням різних груп маркованої лексики. Найпродуктивнішою щодо функціонального відродження виступає саме стилістично маркована лексика, оскільки ця група є найбільшою за своїм кількісним складом і найактуальнішою на сучасному етапі розвитку української мови. Зміщення семантичного наповнення, зміни у вживанні й стилістичній кваліфікації маркованих лексичних одиниць свідчать про повновартісні функціональні можливості української мови. Лексико-семантичні й стилістичні процеси, що відбуваються в українській мові, як і в інших мовах, безперервні, бо мова — динамічна система, вона постійно змінюється, розвивається, вдосконалюється як у своїй структурній організації, так і в плані змісту, адаптується до нових запитів, потреб та соціальних умов, у яких перебуває суспільство та мовці. Ми ж аналізували та групували марковану лексику відповідно до норм того часу, коли був написаний твір «Лісова пісня», щоб з’ясувати, якою саме метою була переслідувана авторка, використовуючи марковану лексику.

Результати проведеного дослідження дають змогу прогнозувати вплив груп маркованої лексики і можуть стати підґрунтям для подальшого вивчення лексичного складу української мови.