Структура та зміст зовнішньоторгового контракту

Структура та зміст зовнішньоторгового контракту

Підставою для здійснення зовнішньоекономічної операції є договір (контракт) — письмово оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Права, обов’язки і відповідальність партнерів за угодою згруповані в окремих розділах:

§ преамбула (визначення сторін);

§ предмет контракту;

§ кількість (або ціна та кількість);

§ базові умови поставки товарів;

§ ціна та загальна сума контракту;

§ якість товару;

§ строк та умови поставки;

§ умови платежу;

§ умови передавання-приймання товару;

§ гарантії, претензії;

§ пакування та маркірування товару;

§ відвантажування товару;

§ санкції;

§ страхування;

§ форс-мажорні обставини;

§ арбітраж;

§ інші умови;

§ юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Вищенаведена структура контракту є зразком. При оформленні контрактів окремі розділи можуть бути об'єднані або введені інші.

Згідно з д «Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», затвердженого Наказом Міністерства економіки № 201 від 06.09.2001, яке застосовується при укладенні зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу товарів (послуг, робіт) та товарообмінних договорів між українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності, ЗТК купівлі-продажу повинен включати такі статті: назву, номер (и) контракту; місце укладення; дату укладення; сторони; предмет; кількість; якість; БУ П та строк поставки; ціну та загальну вартість; умови платежу; умови здачі/приймання товару; упаковку та маркірування; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін. Розмежування тексту ЗТК па ці статті (структура ЗТК) не обов’язково має бути аналогічне структурі, наведеній у Положенні. Послідовність статей визначається на розсуд контрагентів.

Розглянемо міжнародну практику особливостей розроблення окремих розділів контракту.

Преамбула (визначення сторін)

З преамбули починається текст контракту. Тут подається: назва та реєстраційний номер контракту (посередині сторінки); місце (нижче ліворуч) та дата його укладення (нижче праворуч); визначення сторін (ще нижче через кілька інтервалів).

Кожна із перерахованих характеристик є обов’язковою, тому що у деяких країнах контракт, який не має однієї з них, може бути визнаний недійсним.

Номер ЗТК привласнюється за згодою сторін, зазвичай за порядком реєстрації документів однієї із сторін (за місцем здійснення угоди), але може бути і подвійний номер, тобто містити реєстраційні дані обох сторін.

Місце укладення контракту визначає закон, який застосовується до угоди, тобто визначає права та обов’язки сторін. Це положення діє тоді, коли інше не визначено угодою сторін. Сторони можуть вибрати будь-яке право, зазначивши його у контракті або ж, у крайньому разі, зробивши застереження у контракті про те, що він вважається укладеним на території відповідної країни. Згідно з українським законодавством права та обов’язки сторін визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. Якщо таке узгодження між країнами відсутнє, то до контракту застосовується право країни, де розташована або має основне місце діяльності сторона, яка є:

§ продавцем у контракті купівлі-продажу;

§ комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);

§ довірителем — у договорі доручення;

§ перевізником — у договорі перевезення.

Слід врахувати, що коли контракти підписуються на території іншої країни, то в інтересах вітчизняного учасника домовитись про застосування права своєї країни, особливості якого відоміші.

Дата укладення угоди юридичне означає момент набуття договором чинності, з якого виникають права та обов’язки сторін за контрактом (якщо спеціально не зазначений інший строк набуття контрактом чинності).

Слід мати на увазі, що порядок написання дати відрізняється в Україні та за кордоном. Записи дати укладення ЗТК типу 10.12.2002 р. неприпустимі, оскільки закордонний партнер обов’язково переплутає місяць та число. Не менші суперечки викличе такий запис дати в арбітражі. У міжнародній практиці пишуть спочатку місяць, а потім — число (Dec.12, 2002) або 12^th Dес. 2002. Тому рекомендується писати місяць буквами і, якщо необхідно, то — у скороченні, наприклад, January — Jun., February — Feb., March — Mar., April — Apr., Мау, June, July, August — Aug., September — Sept., October — Oct., November — Nov., December — Dec.

Визначення сторін (спочатку продавця, потім покупця) містить:

§ їх повні та скорочені юридичні назви (фірмові назви), тобто ті назви, під якими вони зареєстровані в торговому (державному) реєстрі у своїх країнах (із зазначенням номерів їх реєстраційних свідоцтв та місця реєстрації);

§ місцезнаходження (назва країни та міста);

§ їх правовий стан, включаючи зазначення номера та виду ліцензії на даний вид діяльності;

§ назви сторін у тексті контракту як контрагентів («Продавець» та «Покупець», «Постачальник» та «Замовник»).

У ЗТК доцільно точно вказати особу (посаду, ПІБ), яка підписує його від імені даної сторони, але іноді обмежуються лише описом особи, яка підписала ЗТК, у кінці контракту, нижче підпису. У практиці укладення ЗТК виникають випадки, коли товар або послуги замовляє одна організація, платить — інша, наприклад, та, яка має валютний рахунок та валюту, а отримує гроші - третя. У даному разі має місце здійснення угоди на користь третьої особи, яка зазначена у ЗТК.

Приклад преамбули:

КОНТРАКТ № 5/21

м. Львів 26 серпня 2003 р.

Акціонерне товариство _________________, надалі «Продавець», в особі _______________, з одного боку, та фірма ______________, надалі ''Покупець", в особ і____________, — з другого боку, уклали цей Контракт у такому:

Іноді у преамбулі робиться посилання на попередні документи. Наприклад, у преамбулі перед словами «уклали цей контракт» може бути написано: " у виконання у годи про наміри від 11 лютого 2003 р." або «у рахунок протоколу № 1 від 10 лютого 2003 р.» .

Визначення та термінологія

Цей розділ дуже важливий, оскільки у торговій практиці різномовних країн термінологія завдяки традиціям та особливостям перекладу визначень може не співпадати, і тому сторони повинні попередньо визначити перелік найважливіших термінів та дефініцій — записати їх адекватне тлумачення і надалі суворо дотримуватись його при складанні інших статей усіх документів, що входять у ЗТК (основного тексту, додатків, доповнень, протоколів тощо). До них належать такі поняття: ціни, знижки, найменування товарів, умови, викладені в інших документах, які апріорі приймаються сторонами (наприклад), загальні агентські умови туроператора.

Предмет контракту

Цей розділ є головним, оскільки в залежності від предмета ЗТК визначаються: вид контракту, право, яке застосовується, звичаї, проформа тексту. У цьому розділі зазначається:

§ описання предмета контракту;

§ назву об'єкта угоди (товару);

§ характеристика об'єкта угоди (товару).

Іноді в цьому розділі обумовлюють кількість та базисні умови поставки (БУП).

Предметом контракту може бути продаж або поставка товару, надання послуг, передача технології тощо, тобто вид зовнішньоторгової угоди (купівля-продаж, підряд, оренда тощо).

Назву товару необхідно вказати так, як він іменується у міжнародній торгівлі (або найближче до цього). Визначаючи асортимент, зазначають види, марки та моделі товарів.

Сфера об'єктів ЗТК досить чітко обмежується визначенням предмета ЗТК. Стосовно ЗТК купівлі-продажу така сфера чітко обумовлена у Віденській Конвенції 1980 р. Об'єктами ЗТК купівлі-продажу не визнаються: 1) товари, які купуються для особистого використання, за винятком випадків, коли продавець до/або у момент укладення ЗТК не знав і не повинен був знати, що товари купуються для такого використання; 2) товари, які продаються з аукціону; 3) товари, які продаються у порядку виконавчого провадження або іншим способом у силу закону; 4) цінні папери, оборотні документи та валюта; 5) судна водного або повітряного транспорту, а також судна на повітряній подушці; 6) електроенергія; 7) послуги; 8) власне виготовлення продукції, якщо тільки покупець не бере на себе зобов’язання поставити суттєву частину матеріалів, необхідних для виготовлення продукції.

Національне законодавство передбачає чітке розмежування видів ЗТК і визначає класифікацію їх об'єктів. Більш докладне розмежування здійснюється у відомчих або галузевих нормативних актах.

Вид товару має важливе значення при визначенні не тільки виду ЗТК, а й правової регламентації, наприклад, при отриманні пільг, встановленні розміру мит та зборів, квотування продукції тощо.

Характеристика товару містить визначення основних його параметрів. При продажу, наприклад, обладнання вказуються його продуктивність, потужність, витрата палива, енергії та інші показники. Якщо предметом угоди є товар із складними технічними характеристиками, то контракти мають спеціальні розділи («Технічні специфікації»), які додаються до контракту та становлять його невід'ємну частину. У таких випадках у цьому пункті наводиться тільки коротке визначення товару і робиться посилання на ці спеціальні розділи, які уточнюють його технічні характеристики. У випадках, коли предметом контракту є товари з різними якісними характеристиками або різного асортименту, вони перераховуються у специфікації, яка додається до контракту, про що робиться відповідне застереження. Може бути посилання на розділ «Інші умови» .

Кількість товару та базисні умови поставки розглядаються далі в окремих пунктах контракту.

Приклад формулювання цієї статті (зазвичай у минулому часі):

" Продавець продав, а Покупець купив па умовах ФОБ порт Одеса (Інкотермс 2000) один верстат типу АВС" або «Продавець продав, а Покупець купив електронне обладнання (надалі - обладнання) та супутні товари (надалі - товари), перераховані у Додатку № 1 до даного Контракту, та який е його невід'ємною частиною, на суму ____________ доларів США на умовах, викладених у цьому Контракті» .

Кількість (або ціна та кількість, або предмет та кількість) Найчастіше визначення кількості не виділяється в окрему статтю, а входить у статтю «Ціна та кількість» або «Предмет та кількість». Але у будь-якому випадку, визначаючи кількість товару, сторони повинні узгоджу вати:

§ одиниці вимірювання кількості;

§ порядок визначення кількості;

§ систему мір та ваги;

§ застереження «близько» та «за опціоном» ;

§ чи включаються тара та упакування у кількість товару;

§ які організації визначають кількість товару;

§ якими документами засвідчується кількість товару.

Кількість товару вказується у характерних для нього одиницях вимірювання, прийнятих у міжнародній торгівлі для даного товару. Наприклад, кількість машин та обладнання, товарів тривалого користування та предметів споживання вказується у штуках, комплектах, парах, а розмір поставки визначається кількістю штук, комплектів, пар, що входять у ту чи іншу партію. При продажу зернових, каучуку, цукру, вугілля, руди, кольорових металів звичайно для визначення кількості використовують міри ваги (фунт, довга тонна, центнер, пікуль, бушель, кілограм), вибір яких залежить від товарної біржі чи ринку, на яких котирується певний товар. У торгівлі лісоматеріалами використовуються міри довжини та міри об'єму (м, ярд, фут, куб. м, куб. ярд, куб. фут, реєстр. т); у торгівлі нафтопродуктами застосовуються як міри ваги, так і об'єму (кг, амер. галони, барелі). При продажу бавовни основною одиницею вимірювання кількості є вага (фунт, кантар, канді, ароба), але розмір поставок виражається кількістю кіп певної середньої ваги. У торгівлі деякими іншими товарами (ртуть, сірники, кава, чай) одиницею вимірювання є кількість товару, що знаходиться у певній упаковці - бутлі, коробці, мішку, ящику.

У контракті необхідно встановити систему міри та ваги, тому що у різних країнах використовуються різноманітні системи мір та ваги. Так, країни Західної Європи, Центральної та Латинської Америки, більшість держав Африки та Південно-Східної Азії дотримуються метричної системи, але застосовують поряд з нею свої національні системи мір (наприклад, пікуль та кілограм — у Малайзії, Таїланді, Японії, КНР, Кореї; ароба та кг — у Чилі, Парагваї, Кубі, Бразилії; канді та кг — у Індії; кантар та літри — у Колумбії). США та Канада застосовують американську систему, а також (з певними змінами) метричну систему мір та свої національні системи мір (фунт, амер. галон, л, тан, пек, грейн, драм, амер. квартер, центал). Одні і ті ж за назвою одиниці вимірювання (наприклад, бутель, кіпа, пака, мішок, бочка (барель), ящик) у різних країнах містять зовсім різні кількості. Наприклад, мішок кави у Бразилії та Конго — 60 кг, Індонезії - 62 кг, Центральній Америці (Коста-Рика, Нікарагуа, Гватемала, Гондурас, Мексика, Сальвадор, Перу) — 69 кг, Колумбії - 70 кг, САР, Домініканській Республіці - 75 кг, Кубі - 90 кг, Еквадорі - 91,5 кг. Ящик чаю в Індії становить 188 фунтів (53,5248 кг), у Шрі-Ланці - 106 фунтів (48,0816 кг), Яві - 110 фунтів (49,896 кг). Пака бавовни у Бразилії - 180 кг, у Єгипті - 336,9 кг. Барель нафти на англійській біржі - 32 галони (145,4708 л), а на американській біржі 1 барель нафти — 158,767 л. Крім того, одні й ті ж одиниці вимірювання для різних товарів мають різні значення. Наприклад, бушель (у США) пшениці, сої, гороху містить 60 фунтів (27,216 кг), жита — 56 фунтів (25,401 кг), ячменю — 48 фунтів (21,7172 кг), кукурудзи — 56 фунтів (25,401 кг), вівса — 32 фунти (14,515 кг). Барель нафти — 158,767 л, олії бавовняного насіння — 340 фунтів (163,2 кг), пива — 117,3 л, вина — 119 л. Тому при позначенні кількості в одиницях, які мають неоднакове значення у різних країнах чи для різних товарів, звичайно зазначається еквівалент цієї кількості у метричній системі мір.

У контрактах купівлі-продажу на сировинні товари, продукти харчування та інші товари, що вимірюються одиницями маси та об'єму, які поставляються насипом, навалом або наливом (так звані масові товари), позначення кількості звичайно доповнюється застереженням, де вказується допустиме відхилення фактично поставленого товару продавцем від кількості товару, обумовленого в контракті (внаслідок усушки, утруски, витоку тощо) — опціон по кількості. Це застереження називається застереженням «близько» , і після цифри, що визначає у контракті кількість, ставиться відсоток відхилення із знаком «+/-». Наприклад, «близько 500 000 фунтів +/- 5%». Іноді застереження «близько» базується на торгових звичаях (узансах), наприклад, для зерна воно становить 5%, кави — 3%, лісу — 10%.

Контракт може містити вказівку про те, що продавець або покупець має право скористатись можливістю відступу від зазначеної у ньому кількості. У такому разі твердо фіксована у контракті кількість може супроводжуватися застереженням, що покупцю (продавцю) надається право закупити (продати) у продавця (покупця) додатково визначену кількість товару на тих самих умовах. Це право виражається словами " за опціоном покупця (продавця)" або " за виробом покупця (продавця)" . Частіше у контрактах встановлюється опціон продавця, тому що він доставляє вантаж, і залежно від цін на товар продавець може «грати» на опціоні. Такі ситуації виникають, коли важко точно завантажити вагон, контейнер чи судно. Опціон покупця дає право йому платити не за повний тоннаж фрахтового судна, а за використану частину. Будь-який опціон (продавця чи покупця), як правило, не перебільшує 10% від основної кількості товару.

Звичайно, у контракті зазначається, за якою ціною буде здійснюватися розрахунок за понадконтрактну кількість. Річ у тім, що ціни на масові товари коливаються, і розрахунок може здійснюватися як за контрактними цінами, так і за цінами, що склалися на ринку у момент виконання контракту. Сторони у такому разі визначають, хто бере на себе природний збиток. Якщо у контракті такого застереження немає, а перевірка кількості здійснюється за «розвантаженою масою», то припускається, що природний збиток за період поставки бере на себе продавець. Для товарів, які мають природний збиток, його розміри визначаються практикою світової торгівлі. Питання про природний збиток обумовлюється між продавцем та покупцем і у тих випадках, коли товар зберігається у продавця за рахунок та ризик покупця або прийнятий на відповідальне зберігання за рахунок та ризик продавця.

У контракті обумовлюється також, чи входить тара й упакування у кількість товару, що поставляється. Залежно від цього розрізняють: 1) масу брутто — масу товару разом з внутрішньою та зовнішньою упаковками; 2) масу нетто — масу товару без будь-якої упаковки; 3) «масу брутто за нетто» — у тих випадках, коли маса товару становить не більш як 1−2% від маси товару і ціна тари незначна, то сторони нехтують масою тари.

Покупець найчастіше має оплатити товар до того, як зможе перевірити його кількість. Цю кількість покупець визначає за документами, які перевізник передає продавцю при одержанні від нього товару, тобто по залізничній накладній, коносаменту тощо. При цьому мається на увазі, що перевізник відповідає за збереження товару у кількості, прийнятій від продавця. У випадку недостачі у масі або кількості штук претензії висуваються покупцем перевізнику. До продавця можуть бути висунуті претензії тільки по внутрішньотарній недостачі, тобто якщо фіксується недовкладення у закриті ящики, мішки та іншу тару, а також, якщо буде доведено, що перевізник не винний у недостачі або існує змішана відповідальність продавця та перевізника. Перевірка фактично поставленого обладнання здійснюється за специфікаціями та пакувальними листами, які складаються продавцями для кожного вантажного місця.

У цьому розділі контракту часто зазначається, які організації визначають кількість товару та якими документами вона засвідчується. Кількість товару може вказуватися як в основному тексті контракту, так і в Додатку чи Додатках до нього, які мають бути невід'ємною частиною контракту.

Приклади формулювання:

" Продавець продав, а Покупець купив 3000 метро-тонн замороженої свинини у напівтушах", або «Продавець продав, а Покупець купив па умовах ФОБ порт Одеса (Інкотермс 2000) обладнання та запасні частини. Специфікація обладнання та запасних частин з цінами та вагою по позиціях передбачена у Додатку № 1 до даного Контракту, який є його невід'ємною частиною» .

Базисні умови поставок

Найчастіше визначення базисних умов поставки (БУП), так само як і кількість, не виділяється в окрему статтю, а входить у статтю «Ціна та кількість (або загальна сума контракту)» або «Предмет та кількість» .

Поняття " базисна умова поставки «визначає зобов’язання продавця та покупця з доставки товару і встановлює момент переходу з продавця на покупця ризику випадкової загибелі або псування товару. Витрати з доставки товару, які, відповідно до базисної умови, несе продавець, входять у ціну товару, утворюючи її основу — базис (тому й умови називаються базисними). Крім того, базисні умови поставок визначають зобов’язання сторін із страхування вантажів, оформлення комерційної документації, отримання ліцензій, оплати мит, направлення повідомлень тощо.

Ціна та загальна сума контракту

У даному розділі контракту фіксується: базисна умова поставки; валюта ціни; рівень та спосіб фіксації ціни товару; чи включені у ціну вартість тари, упаковки, маркірування; загальна сума контракту.

Валюта ціни — це валюта, у якій зафіксована ціна товару у контракті. Специфіка вибору валюти ціни у зовнішній торгівлі держав, які вийшли із карбованцевої зони (України, зокрема), випливає з факту неконвертованості національної валюти, у зв’язку з чим у розрахунках ними використовуються вільно конвертована валюта (ВКВ).

Теоретично валютою ціни товару може бути будь-яка ВКВ. Але на практиці в імпортних контрактах при купівлі продукції у розвинених країнах, валюта яких є конвертованою, ціни, як правило, встановлюються у національній валюті цих країн. Тут необхідно пам’ятати, що режим конверсії валют постійно змінюється. Інформація про це публікується у виданнях МВФ. При імпорті з країн, що розвиваються, які мають замкнені валюти, ціни фіксуються у ВКВ із 5−6 валют основних промислове розвинених країн: це долари США, євро, швейцарські франки, англійські фунти стерлінгів, японські єни. Серед них провідне місце посідає долар США, потім йдуть євро та англійський фунт стерлінгів.

Визначення валюти ціни є важливою умовою контракту. Річ у тім, що валюти не рівноцінні за своєю якістю: є сильні, стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю, малозмінювані у часі за своїм змістом, та слабкі валюти, курс яких нестабільний. Тому від вибору валюти ціни залежить ризик валютних втрат, тобто можливість не отримати еквівалент вартості, передбачений у момент пропозиції ціни та підписання контракту.

Так, експортери повинні прагнути фіксувати ціни товарів у ВКВ, курс яких стабільний або має тенденцію до підвищення. Це забезпечить одержання більшої суми валюти платежу. Оскільки інтереси імпортерів та експортерів протилежні, то в інтересах імпортера фіксувати ціни товарів у валюті, яка має тенденцію до знецінення. У цьому випадку імпортер зможе розрахуватися за товар тією ж кількістю, але знецінених грошових одиниць. Наприклад, нехай українське підприємство продає у Західну Європу товар, ціна якого становить 100 000 дол. США. Курс долара США становить 1,1000 євро за долар США на момент укладення угоди; на момент платежу він становить 1,1200. Ця угода буде вигіднішою українському партнерові, оскільки європейський партнер йому більше заплатить: якби платіж здійснювався у момент укладення угоди, то європейський партнер заплатив би 110 000 євро, але на момент платежу курс валюти ціни піднявся і він має заплатити вже 120 000 євро.

Через ці обставини, якщо ціна імпортного контракту буде встановлена у сильній валюті, імпортеру для компенсації втрат слід вимагати від експортера зробити знижку з ціни або ж поступку за іншими умовами контракту. В експортному ж контракті, якщо ціна встановлена згідно з інтересами імпортера, тобто у слабкій валюті, продавцю слід підвищити ціну товару.

Для практичної реалізації викладених вище інтересів необхідно встановити, де сильна валюта, а де слабка. Відносно точно це може бути зроблено для поточних розрахунків, коли платежі здійснюються протягом року, тому що саме на такий період прогнози руху валютних курсів найімовірніші. Проблема виникає при значному розриві між часом розрахунку ціни і підписанням контракту та строком закінчення розрахунків, тобто при продажу у кредит. Тут коливання курсу валют можуть бути значними, а ймовірність довгострокових прогнозів невисока. У такому разі використовуються спеціальні методи страхування валютних втрат.

У торгівлі готовими виробами валюта ціни є предметом угоди між продавцем та покупцем; у торгівлі сировиною та продуктами харчування застосовуються типові умови, які містять послідовність визначення цін, платежів та розрахункову документацію.

Рівень ціни товару — це основне питання зовнішньоторгової угоди. Контрактна ціна має базуватися на рівні світової ціни. Практично світові ціни — це експортні ціни основних постачальників даного товару та імпортні ціни у найважливіших центрах імпорту цього товару. Це ціни, за якими здійснюються значні експортно-імпортні операції, які достатньо повно характеризують стан торгівлі даним товаром. Наприклад, на пшеницю та алюміній світовими цінами є експортні ціни Канади; на пиломатеріали — експортні ціни Швеції; на каучук — ціни Сінгапурської біржі; на хутро — ціни С.-Петербурзького та Лондонського аукціонів; на чай — ціни аукціонів у Калькутті, Коломбо та Лондоні. Якщо по сировинних товарах світову ціну визначають основні країни-постачальники, то відносно готових виробів та обладнання головну роль відіграють провідні фірми, що випускають та експортують певні типи і види виробів.

Визначення світової ціни для конкретного товару є важким завданням, що пов’язано з чинниками, які впливають на ціни, постійними коливаннями цін і різноманітними знижками та надбавками, що застосовуються продавцями відповідно до ринкової кон’юнктури. Крім того, навіть ціни аналогічних товарів змінюються залежно від сорту, якості, комплектації тощо.

Для визначення контрактної ціни використовується метод вивчення цін на аналогічні товари, що поставляються на ринок конкурентами, з внесенням у них необхідних поправок, які враховують різницю у комерційних та техніко-економічних умовах угоди.

Ціни, які можуть бути основою при визначенні контрактної ціни, за ступенем наближення до дійсного рівня світової ціни поділяються на:

1) базисні ціни;

2) ціни фактичних угод.

До базисних цін належать:

§ довідкові, які даються по сировині та напівфабрикатах;

§ прейскурантні (ціни прейскурантів, каталогів, проспектів, рекламних оголошень), які даються по готових виробах. Але прейскурантні ціни є тільки по виробах масового та серійного виробництв. При цьому по універсальних та стандартних виробах виробничого призначення — це ціни прейскурантів, а по споживчих товарах — ціни каталогів;

§ офіційні ціни продажу,

§ ціни окремих великих пропозицій та запитів.

Рівень базисних цін прив’язаний до певних (базисних) параметрів запропонованого товару (виду, сорту, типорозміру, моделі тощо), а також до у мов його поставки. Перевагою прейскурантних цін є те, що вони регулярно публікуються у національних загальноекономічних та промислових статистичних виданнях провідних країн світу (США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції), у спеціальних галузевих виданнях та зберігаються в автоматизованих базах даних. Але прейскурантні ціни мають номінальний характер і завжди завищені. За деякими розрахунками їх завищення у середньому становить 30%, але залежить від конкретних товарів, а за деякими може досягати 40%. Також завищуються і ціни пропозицій та запитів, тому що в них передбачаються резерви на уторгування. Розмір завищення цих цін у середньому становить 10%.

Ціни фактичних угод відбивають реальний рівень ринкових цін. До них належать:

§ контрактні ціни;

§ розрахункові (середньостатистичні) ціни;

§ фактичні ціни аукціонів та торгів, біржові котирування.

Одержані з цін фактичних угод світові ціни на готову продукцію відбивають можливі контрактні ціни реальних угод. Але відомості про рівень контрактних цін є, як правило, предметом комерційної таємниці і досить рідко потрапляють до відкритого друку. Навіть якщо відомості про укладені контракти і публікуються у різних економічних та галузевих виданнях, то, як правило, без зазначення багатьох суттєвих умов контракту (якісних показників, умов платежу тощо), що, зрозуміло, знижує цінність такої інформації. Саме через це при встановленні ціни використовують інші типи цін.

По багатьох товарах споживчого призначення, ціни на які хоча і змінюються залежно від сорту, якості та інших показників, але все ж відносно визначені та порівнянні, одержання інформації не є важкою справою — тут можуть використовуватись ціни реалізації цих товарів на ринку.

Найскладніше одержати порівнянну інформацію відносно машин та обладнання, особливо продукції машинобудування виробничого призначення. Інформація про них малодоступна, нерегулярна та відносна, навіть при порівнянні цін на однотипне обладнання необхідно мати докладну техніко-економічну характеристику порівнювальних позицій. До того ж техніко-економічні параметри машин та обладнання часто змінюються.

При нестачі інформації про ціни, у крайньому разі, можна зробити запит про бажання купити товар для того, щоб дізнатися про ціну пропозиції, до фірм, які е основними виробниками аналогічної продукції і, відповідно, які є лідерами у цінах.

Ступінь наближеності комерційних умов угод та техніко-економічних характеристик товару до тих умов, на яких укладається контракт, і до характеристик товару, для якого розраховується ціна, визначає ступінь складності розрахунків, яка виявляється у кількості поправок до даних, що містяться у конкурентних матеріалах: від простого обґрунтування ціни по конкурентних матеріалах на аналогічні товари, які реалізуються на подібних умовах, до складних розрахунків з викладенням обґрунтування використаних методик. Але у всіх випадках використовуються одні і ті ж принципи зведення цін.

Розрахунок ціни середньої складності, коли необхідно внести невелику кількість поправок на відмінності у комерційних та техніко-економічних умовах поставки, здійснюється у формі конкурентного листа.

Спосіб фіксації ціни визначає, коли фіксується ціна у контракті: у момент його укладання, протягом строку його дії або у момент його виконання.

За способом фіксації у контракті можуть бути такі види цін:

1) тверда ціна, яка встановлюється у момент підписання контракту і протягом строку його дії не підлягає зміні. Тверда ціна встановлюється у вигляді конкретної цифри. Ці ціни використовуються при короткострокових угодах, найчастіше при негайних поставках (від 1 до 14 днів). У контракті в такому разі робиться застереження: «ціна тверда, зміні не підлягає». Наприклад, у контракті може бути такий запис: «Ціна за проданий за цим контрактом товар встановлюється у доларах США, 123 долари за метро-тонну і розуміється ФОБ французький порт Марсель (Інкотермс 2000), включаючи вартість тари, упаковки, маркірування, а також: витрати на навантаження та складання товарів у трюмі судна та вартість сепараційних матеріалів. Ціни зазначаються у Додатку № 1, який е невід'ємною частиною до даного Контракту. Ціни тверді, не підлягають зміні» ;

2) ціна з наступною фіксацією у контракті не вказується, а лише описується спосіб установлення ціни в майбутньому, тобто на момент виконання угоди, або у зазначені договором строки на основі узгоджених джерел. Ці ціни застосовуються при поставках товарів з тривалим строком виготовлення, товарів, вартість яких ставиться у залежність від їх якості (в основному при продажу металів або хімікатів з певною часткою домішок або корисних речовин), а також товарів, ціна яких значно залежить від кон’юнктурних коливань, при продажу продукції з тривалим строком поставки або наданням кредиту.

Джерелом цін можуть бути: біржові котировки, наприклад, на день поставки товару; ціни, що публікуються у різного роду журналах, довідниках; ціни, які реально складаються на світовому ринку, які визначаються по конкурентних матеріалах. Умову (тобто джерело та момент визначення ціни) встановлює, як правило, покупець.

Якщо у контракті ціна ставиться у залежність від зміни ринкових цін, то у тексті контракту це зазначається застереженнями 3-х видів:

§ застереження «hausse» (підвищення), яке означає, що будь-яке підвищення ринкової ціни веде до підвищення контрактної ціни;

§ застереження «baisse» (пониження), яке означає, що будь-яке зниження ринкової ціни веде до зниження контрактної ціни, а будь-яке підвищення ринкової ціни до уваги не береться;

§ застереження «hausse-baisse», яке ставить зміну контрактної ціни у залежність від відповідної зміни ринкової ціни.

Наприклад, у контракті може бути такий запис: «Ціна на мідь визначається за котировкою Лондонської біржі металів на день, що передує поставці», або «…опублікований на момент здійснення платежу» ;

3) змінна ціна розраховується у момент виконання угоди перегляданням базисної ціни з урахуванням зміни у витратах виробництва за час виконання контракту. Вона застосовується при продажу продукції, яка має тривалі строки поставок (як правило, понад рік), головним чином, складного комплектного обладнання, яке є складним єдиним технологічним комплексом.

При цих цінах у контракті встановлюються: базисна ціна та її структура, момент початку зміни ціни, границя змінності (на практиці імпортеру не слід погоджуватися на границю, що перебільшує 15−20% базисної ціни).

Базисна ціна розраховується продавцем на основі конкурентних матеріалів або інших джерел та узгоджується з покупцем при підписанні контракту.

Структура базисної ціни - це відсоткова частка у ній постійних витрат (прибуток, накладні витрати, амортизаційні відрахування тощо) та змінних витрат на сировину, матеріали, оплату праці. Саме останні і визначають змінність ціни, тому що із зміною цін на сировину, податкової політики держави, рівня оплати праці у галузі і будуть пов’язані додаткові витрати на виконання даного контракту. Структура базисної ціни має такий вигляд:

С₀=А + В + D +…, (4.1)

де С₀ — базисна ціна;

А — коефіцієнт гальмування, тобто незмінна частка у змінній частині ціни; А=10−20% та відбиває частину вартості основних фондів, яка переноситься на вартість продукції, запланований прибуток тощо; продавці зацікавлені у зменшенні цього коефіцієнта, а покупці, навпаки, — в його збільшенні з тим, щоб зменшити вплив на ціни інфляційного зростання ставок заробітної плати та цін на сировинні матеріали;

В — частка у ціні витрат на заробітну плату;

D — частка у ціні затрат на сировину та матеріали.

Якщо у вартості продукції суттєву частку становлять витрати на паливо або інші компоненти, то змінна частина наведеної формули (4.1) може бути розширена на необхідну кількість складових елементів. При цьому сума усіх часток цих елементів повинна завжди дорівнювати одиниці (або 100%).

У міжнародній торговій практиці точкою відліку початку змінності цін є дата комерційної пропозиції експортера, рідше — дата підписання контракти.

Після вручення пропозиції послідовність укладення ЗТК та його виконання складається із таких етапів: переговори, укладення ЗТК, проектування, закупка матеріалів, виготовлення, відвантаження, поставка товару покупцю.

На дату поставки товару покупцю остаточна величина змінної ціни буде становити суму таких складових:

постійної - С₀А;

вартості матеріалів на дату їх закупки — ;

вартості робочої сили через 2/3 часу від початку виготовлення — ;

Остаточна ціна (C₁) при такому способі фіксації ціни розраховується за формулою:

(4.2)

де Р₁, Р₀ — індекси заробітної плати у галузі, яка випускає дану продукцію, відповідно на періоди перерахунку ціни та встановлення базової ціни;

М₁, М₀ — індекси цін на матеріали, які використовуються для виготовлення даної продукції, відповідно на періоди їх закупівлі постачальником та встановлення базової ціни.

Весь період від вручення оферти до поставки товару покупцю незмінна частина ціни С₀А зберігає свою величину.

Змінна частина ціни В, яка є часткою вартості матеріалів, змінюється до їх закупки виробником товару. Індекс Р₁ береться на дату закупівлі сировини, якою вважається час закінчення проектування та початок виготовлення.

Періодом зміни змінної частини ціни D, яка є часткою заробітної плати, прийнято вважати час від початку змінності до закінчення 2/3 часу, передбаченого контрактом на виготовлення експортної продукції. Індекс М₁ береться після закінчення 2/3 часу, коли найбільш інтенсивно використовується робоча сила, зайнята виготовленням товару та доведенням його до вимог покупця.

Індекси цін на товари та індекси ставок зарплати публікуються у більшості промислове розвинених країн. При угодах купівлі-продажу використовують індекси країн-постачальників. При підрядному будівництві промислових об'єктів на обладнання застосовуються індекси країн-постачальників, а на роботи, що виконуються національними підрядниками, індекси країн, де споруджуються об'єкти. В Україні в експортних контрактах використовують індекси цін країн — основних постачальників машин та обладнання, подібних до експортованих з України.

Якщо неможливо знайти індекси цін на товари та ставки заробітної плати, то можна використовувати спрощену формулу змінності:

(4.3)

де ДІ - приріст інфляції у відсотках за період часу з моменту підписання ЗТК до фактичного строку поставки товару або його оплати.

У контракті зазначається тільки загальний порядок фіксації ціни. Наприклад, робиться таке застереження: " Якщо на момент поставки товару зміняться фактичні витрати виробника, про що він у письмовому вигляді повідомить покупця з додаванням документів, які підтверджують збільшення витрат, то ціна на товар збільшиться відповідно до збільшення затрат «.

Приклад повного формулювання даної статті:

" Ціни тверді і не підлягають зміні. Ціни розуміються ФОБ порт Марсель (Інкотермс 2000), включаючи, зокрема, вартість морського експортного упакування, маркування, докові, портові, кранові та митні збори, вартість ліхтерування, переміщення вантажу на причалі, з виконання стивідорних робіт та митних формальностей, навантаження на борт та у трюм судна з укладанням у трюмі (штивка)" .

Якість товару

У цьому розділі зазначається: технічний рівень та якість товару, що постачається; документи та організації, які підтверджують якість товару; комерційні гарантії якості; перевірка якості або прийняття товару на підприємствах постачальників.

Визначити якість товарі/ у контракті купівлі-продажу означає еста-повити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням відповідно до потреб споживача. Вибір способу визначення якості залежить від характеру товару, від практики, що склалася у міжнародній торгівлі даним товаром, та інших умов. Сторони повинні прагнути до того, щоб дати повнішу характеристику товару. У міжнародній практиці використовуються такі способи визначення якості.

1) За стандартом. Цей спосіб передбачає, що якість товару має точно відповідати певному стандарту. Стандарти розробляються різними урядовими організаціями (так звані національні стандарти, наприклад ДСТУ), спілками підприємців, науково-технічними асоціаціями та інститутами, страховими компаніями тощо. В багатьох країнах застосування національних стандартів не є обов’язковим. Іноді у практиці торгівлі використовують стандарти, що розробляються партнерами або великими промисловими фірмами. Застосування стандартів полегшує встановлення у контрактах якості товарів з загальними родовими ознаками та уніфікованої продукції. У контракті досить зазначити номер та дату стандарту і організацію, яка його розробила. За стандартом визначається якість масового попиту, машин, обладнання, уніфікованої продукції, чорних металів, зернових, каучуку, бавовни тощо.

Наприклад, у контракті може бути такий запис: " Якість товару, поставленого за цим контрактом, повинна відповідати ДСТУ _______ і підтверджуватися сертифікатом якості завода-виробника" .

2) За технічними умовами. Якщо на даний товар відсутні стандарти чи існують особливі умови його виробництва та експлуатації, то для встановлення спеціальних вимог до його якості застосовуються технічні умови. Технічні умови (ТУ) містять докладну технічну характеристику товару, описання матеріалів, з яких він має виготовлятися, правила та методи перевірки і випробувань. За ТУ звичайно визначають якість товарів, що виконуються на основі індивідуальних замовлень, унікального обладнання, складного промислового обладнання та апаратури, суден. ТУ на машини та обладнання можуть бути надані або самим замовником і при підписанні контракту прийняті постачальником, або розроблені фірмою-постачальником і підтверджені замовником. ТУ наводяться або у самому тексті контракту, або у Додатку до нього. У контракті може бути такий запис: " Якість проданих за цим контрактом ізоляційних матеріалів повинна відповідати ТУ, викладеним у Додатках 1,2,3, які є невід'ємною частиною контракту, і повинна бути підтверджена сертифікатом про якість (і узгоджена з вимогами покупця)" .

3) За специфікацією. Специфікація, яка є додатком до договору, містить звичайно необхідні технічні параметри, які характеризують товар. Специфікації складаються в основному експортерами, тому що характеризують індивідуальний товар, але можуть складатися й імпортерами, різними асоціаціями та іншими організаціями як національними, так і міжнародними. У контракті у цьому випадку необхідно вказати організацію, що склала специфікацію, і навести основні показники цієї специфікації.

4) За зразком. Цей спосіб передбачає надання продавцем покупцю зразків товарів і підтвердження їх покупцем, після чого вони стають еталонами. У контракті записується, що якість товару повинна відповідати зразкам, визначається порядок звірки товарів із зразками (вказуються умови, в яких товар може відхилятися за якістю від зразка), а також строки зберігання сторонами зразків (наприклад, протягом якогось строку з дати надходження останньої партії товару). Звичайно прийнято відбирати три зразки: один екземпляр зберігається у покупця, другий у продавця, третій — у нейтральній організації (наприклад торговій палаті), зазначеній у договорі. Цей спосіб використовується в основному у торгівлі споживчими товарами, а також деякими видами обладнання та машинами індивідуального виготовлення і часто використовується при укладенні контрактів на виставках та ярмарках.

5) За описом. Цей спосіб використовується для визначення якості товарів з індивідуальними ознаками, наприклад фруктів. У контракті докладно описуються усі властивості товару.

6) За попереднім оглядом. Так продаються товари на аукціонах та зі складів. У контракті цей спосіб позначається словами " оглянуто-схвалено " . Покупцю надається право оглянути усю партію товару в зазначений термін. Продавець повинен гарантувати якість товару такою, якою її оглянув та схвалив покупець, і продавець фактично не відповідає за якість поставленого товару, якщо у ньому не було прихованих недоліків, які покупець при огляді товару встановити не міг та про які його не повідомили до укладення угоди. У контракті зазначається: " Товар поставляється за попереднім оглядом «.

7) За вмістом окремих речовин у товарі. Цей спосіб передбачає встановлення у контракті у відсотках мінімально допустимого вмісту корисних речовин та максимально допустимого вмісту небажаних елементів або домішків. Наприклад, у контрактах на метали та руди показником якості є вміст основної речовини та окремих домішків (наприклад, предмет контракту — мідна руда із вмістом міді не менше ніж 95%), у торгівлі цукром — вміст сахарози; олійними та макухою — вміст олії.

8) За виходом готової продукції. При цьому способі у контракті встановлюється кількість (у відсотках до загальної маси або в абсолютних величинах) кінцевого продукту, який має бути одержаний із сировини (наприклад, цукру-рафінаду із цукру-сирцю, пряжі із вовни, олії із насіння).

9) За натурною вагою. Цим способом визначається якість зернових. Натурна вага — це вага одного гектолітра (одиниці об'єму) зерна. Натурна вага характеризує фізичні властивості зерна (форма, величина зерна, наповненість, питома вага), а також дає у явлення про вихід борошна та крупи з нього. Показник натурної ваги звичайно застосовуються у поєднанні з іншими показниками (наприклад, вміст сторонніх домішків у зерні).

10) Спосіб «тель-кель» (такий, який є). Цей спосіб застосовується, зокрема, при продажу врожаю зернових, цитрусових «на пні» (ще не зібраного), коли продавець не відповідає за якість поставленого товару, і означає поставку товару «яким він є». Покупець зобов’язаний прийняти товар незалежно від його якості, якщо він відповідає назві (виду, сорту), вказаній у договорі, та не має права подавати рекламацію. Цей спосіб застосовується також при морському перевезенні вантажів, коли продавець не відповідає за погіршення якості товару у дорозі.

Крім цих основних способів визначення якості, можуть бути використані і деякі інші способи, наприклад, показники розмірів окремих частин товару (каменів вугілля, насіння, крупинок солі), забарвлення товару (бавовни, цукру, каучуку), запаху тощо. Якість товару у контракті часто визначається застосуванням двох або декількох вище перерахованих способів. Якщо у контракті не зазначений спосіб визначення якості, то звичайно вважається, що якість товару має відповідати середній якості, яка є звичайною для даного товару у країні продавця або у країні походження товару. Але це не означає, що питання про якість товару у контракті можна проминути. Якість обов’язково слід визначити хоча б 2−3 показниками, причому саме того рівня, який є у дійсності. Інакше можна втратити ринок продукції, хоча збитків за даним контрактом може і не бути.

Більшість контрактів містить комерційні гарантії якості, а саме зобов’язання продавця поставити покупцю товар, який має протягом встановленого строку (гарантійного) певні властивості. Виявивши протягом цього строку невідповідність товару гарантованим характеристикам, покупець має право висунути претензії продавцю. Сторони шляхом листування намагаються знайти взаємоприйнятні способи задоволення претензій.

З метою підвищення якості товарів та зниження втрат продавців та покупців через можливі дефекти контракти часто передбачають перевірку якості або прийняття товарів на підприємствах постачальників фахівцями покупців або залученими ними контрольними фірмами. Перевірка якості звичайно проводиться вибірково та позбавляє покупців права подати претензії до якості, за винятком претензій по прихованих дефектах. Документом, який підтверджує якість товару, може бути сертифікат виробника або сертифікат нейтральної організації, яка надає його на замовлення продавця. За надання сертифіката продавець може вимагати підвищення ціни товару.

Приклад формулювання даної статті:

" Якість товару повинна відповідати зразкам-еталонам, узгодженим та підтвердженим

сторонами, а також технічним умовам, викладеним у Додатках №№ _______ до даного Контракту, які є його невід'ємною частиною. Якість товарі/ повинна підтверджуватись Сертифікатом про якість, виданим підприємством-виробником. Продавець з першою партією товару для кожного отримувача посилає по одному зразку-еталону кожного виробу, який буде відвантажуватись на адресу даного отримувача. Зразки еталонів повинні бути опломбовані, укладені в індивідуальний пакет з написом «Дублікат еталона». Зразки-еталони оплачує Покупець. Для цього у рахунках за поставлений товар необхідно зазначити окремим рядком: дублікат зразка-еталона; артикул, розмір, кількість, ціна, сума, номер ящика" .

Строк та дата поставки (або строк та умови поставки)

У даному розділі фіксується: визначення строку поставки; повідомлення експортером імпортера про готовність товару до відвантаження та про здійснене відвантаження; повідомлення імпортером експортера про готовність прийняти товар; спеціальні застереження стосовно дострокової поставки; додаткові інструкції експортерам; визначення дати поставки; умова поставки товару.

Визначення строку поставки у контракті означає визначення часу, коли товар повинен бути доставлений продавцем в узгоджений сторонами географічний пункт. Географічні пункти визначаються базисними умовами контракту. Наприклад, «Строк поставки 5 січня 2003 року ФОБ порт Одеса (Інкотермс 2000) «або «Строк поставки 29 грудня 2002 року франко-завод (будмайданчик) Покупця (Інкотермс 2000) «. У першому випадку товар має бути до закінчення встановленої дати навантажений на борт судна, що фіксується у коносаменті - свідоцтві про перевезення. У другому — товар має бути завезений на завод (будмайданчик), а між постачальником або його транспортним агентом (транзитером) та покупцем має бути підписаний спільний документ про прибуття вантажу та готовність його до розвантаження. У цьому документі одночасно констатується кількість вантажу за документами та його стан за зовнішнім оглядом самого вантажу або упаковки.

Дуже часто строк поставки відрізняється від базисних умов контракту. Наприклад, при умовах СІФ, коли продавець оплачує транспортування та страхування до іноземного порту, строком поставки може бути дата, на яку товар повинен бути навантажений на борт пароплава, тобто як при умові ФОБ. Строк поставки також може не збігатися з моментом передачі товару покупцю або з переходом права власності.

Нерідко встановлений у контракті строк може означати час, протягом якого продавець повинен не поставити, а закінчити виготовлення товару та повідомити про це покупця. Останній, у свою чергу, протягом цього строку повинен повідомити про готовність прийняти вантаж на певний строк.

Кількість товару, вказана у контракті, може бути поставлена одночасно або по частинах (партіями). При одночасних поставках установлюється один строк поставки. При поставці партіями зазначаються проміжні строки поставки. Строк поставки у контракті може бути встановлений трьома способами:

1) визначення фіксованої дати поставки (календарний день);

2) визначення періоду поставки (календарний місяць, квартал, рік, час місяця або кварталу, проміжок між певними датами). Наприклад, «Проданий за цим Контрактом товар поставляється з квітня по грудень рівними партіями», або «Товар за даним Контрактом повинен бути поставлений не пізніше 25 жовтня 2003 року», або «Товар повинен бути поставлений на умовах ФАС затока _________ (Інкотермс 2000) на ліхтерах у першому півріччі 2003р.». Останнє формулювання означає, що продавець може у період з 1.01. по 30.06.2003 р. підвезти на ліхтерах вантаж до ліхтеровоза, зафрахтованого покупцем після отримання від продавця повідомлення про готовність товару до поставки.