Глобалізаційні процеси у сучасному вимірі

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У СУЧАСНОМУ ВИМІРІ

Актуальність теми. Сучасний етап світового розвитку характеризується динамічним поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного, культурного життя країн світу. У широкий вжиток увійшов термін глобалізація як характеристика формування єдиного планетарного суспільства.

Триває взаємне зближення різних країн і народів, проникнення інформаційних технологій, політична трансформація і інтеграція на регіональному і світовому рівнях.

Зростання ролі зовнішніх факторів у економіці, створення єдиного світового ринку без національних бар'єрів і забезпечення однакових правил гри для всіх учасників, — ось основний перелік економічного аспекту глобалізації. Проте вона не обмежується суто соціально-економічними змінами, які полягають в поширенні ринкової моделі неоліберального зразку на всій планеті. Відбувається також трансформація політичних і культурних інститутів за переважно західним типом, з властивими йому формами і нормами демократії та суспільних цінностей.

На початку ХХІ століття світове господарство все більше перетворюється в єдине ціле, в якому постійно формуються і протікають різнопланові процеси.

Історія людства свідчить, що протилежні за напрямком, але, по суті, взаємно доповнюючі тенденції соціальної інтеграції й дезінтеграції завжди були об'єктивно необхідними для поступового розвитку. Економічна експансія держав, які випереджали у своєму розвитку сусідів, підкріплена прямими військовими агресіями, призводила до створення імперій, що формували певний цивілізаційний простір. В межах такого простору прискорювався інформаційний обмін, відбувалося взаємне збагачення культур, вищого рівня сягали продуктивні сили. Разом із тим наростали суперечності, викликані, у першу чергу, асиметрією в економічному зростанні метрополій і колоній, а поруч із цим — опором уніфікуючому, нівелюючому впливу цивілізаційних процесів на самобутні культури етносів. Результатом ставали вибухи, що руйнували імперії, на уламках яких виникали нові держави. Проте потреби економіки диктували пошук нових форм інтеграції, а інтеграційні процеси з необхідністю спричиняли пожвавлення дезінтеграційних сил.

Становлення людства як цілісного, відносно єдиного суб'єкта глобального щабля діяльності було детерміноване низкою складних соціально-економічних, політичних, ідеологічних та культурних процесів ХХ ст. Цьому сприяли як досягнення науково-технічної революції (широке впровадження прогресивних технологій, новітніх засобів транспорту та зв’язку, комп’ютеризація та інформатизація суспільства, освоєння космосу), так і поступове зростання гостроти ресурсно-економічних, екологічних, демографічних та інших проблем світової спільноти, що почали сприйматися як глобальні проблеми сучасності.

Глобалізація світового господарства є домінуючою тенденцією його розвитку на початку XXI століття, багатовимірний прояв глобалізації виявляється через зростання масштабів та динамізацію міжнародного руху товарів, послуг, факторів виробництва, інформації, технологій. З одного боку, це викликає максимальне зближення національних економік, їхнє взаємопереплетіння і навіть зрощення, а з іншого, — посилення міждержавних та міжблокових протиріч та посилення конкурентної боротьби між суб'єктами міжнародних економічних відносин на регіональному, субрегіональному та глобальному рівнях. Глобалізація обертається посиленням нерівномірності у соціокультурному поступі народів, дедалі більшим розмежуванням у світовому масштабі полюсів надмірного багатства та злиднів, справді гідного людини життя та нестерпного животіння, існування у вічних муках. Як показала новітня історія, з часом ситуація лише погіршується, прірва між лідерами та аутсайдерами світового розвитку не зменшується, а, навпаки, зростає, і це, без перебільшення, трагічно.

Саме виявлення та висвітлення позитивних і негативних явищ, притаманних глобалізаційним процесам, насамперед у світовому господарстві, є метою даної статті.

Ступінь вивчення теми. Дослідженню глобалізації і глобалізаційних процесів у сучасному світі присвячено десятки монографій, тисячі наукових та публіцистичних статей багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, це зарубіжні дослідники Т. Левітт, К. Оме, К. Ейк, Дж. Біллінгтон, А. Вебер, Дж. К'єз. Серед вітчизняних науковців, що працювали над даною проблематикою, можна відзначити В. Пефтієва, В. Черновську, Г. Ділігенського, О. Панаріна, К. Градова, І. Данилевича, І. Гаврилову, Ю. Пивоварова, С. Патрушева, С. Айвазова, М. Покровського та ін.

Виклад основного матеріалу. Глобалізація (англ. globalization) — це перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі.

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і залежнішим від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

Глобалізація є порівняно новою і найвищою стадією розвитку давно відомого процесу інтернаціоналізації (транснаціоналізації) численних аспектів суспільного життя. Вона відображає об'єктивний процес активізації взаємопроникнення та взаємозалежності сучасних соціально-економічних і суспільно-політичних процесів у світовому масштабі, які не лише долають національні бар'єри, а й поєднують на перший погляд несхожі й різновекторні явища.

Слово «глобалізація» запозичене з англійської мови та походить від лат. globus — куля, земна куля, глобус. Від цього слова було утворено прикметник «глобальний» англ. global — той, який має відношення до земної кулі: світовий, планетарний. Від слова global було утворено дієслово globalize — перетворювати певне явище на глобальне, «глобалізувати», — а також іменник globalization — перетворення певного явища на світове, на таке, яке стосується всієї земної кулі.

Спочатку ці слова почали вживатися у суспільних науках але в 1961 році слово globalization уперше зафіксовано в англомовному словнику. У 1983 році Теодор Левітт, професор Гарвардської школи бізнесу опублікував статтю «Глобалізація ринків», тому сучасну популярність і широкий вжиток терміну часто приписують йому.

Процес утворення світового ринку розпочався на зорі XX століття в епоху становлення великих міжнаціональних монополій. Зміцнілому акціонерному капіталу Заходу стало тісно в рамках внутрішнього ринку. У погоні за новими прибутками він кинувся в інші країни. Поділ світового економічного простору створив для великого капіталу можливість витягати монопольний надприбуток на територіях багатьох залежних країн.

Із другої половини XX ст. внаслідок швидкого економічного розвитку провідних індустріальних країн й удосконалення засобів міжнародного транспорту та комунікацій відбувся бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля стала усе більше доповнюватися різними формами руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили й технології), у результаті якого за кордон став переміщатися не тільки готовий товар, але й усі фактори виробництва. Як справедливо вказує професор Новицький В., за своєю природою інтернаціоналізація — це процес розширення господарської діяльності за межі окремих національних економік у вигляді багатосторонніх коопераційних контактів з метою підвищення продуктивності та ефективності виробництва. Ключовими рисами такої транснаціоналізації ринкової діяльності є усунення перешкод з боку урядів для руху товарів і факторів виробництва, а також подальша активізація міжнародних організацій, які сприяють лібералізації руху товарів і факторів виробництва.

Говорячи про глобалізацію, не можна оминути й соціальний, або, якщо точніше, соціокультурний фактор. Взагалі у ХХ сторіччі відбувся певний комплекс складних соціально-економічних, політичних, соціокультурних процесів, і, слід зазначити, що вони неперервно прискорювалися в межах століття. Друга половина ХХ сторіччя (після перемоги над нацизмом та створення Організації Об'єднаних Націй), особливо останні десятиріччя — це період інтенсивного поглиблення не тільки економічних, а й багатосторонніх зв’язків між народами, які охоплюють без перебільшення всі сфери суспільного життя. Зароджується новий тип світосприйняття та мислення, в якому людство починає розглядатися як внутрішньо єдиний суб'єкт загальнопланетарної діяльності. Не випадково саме цей період став часом розгортання у світі науково-технічної революції.

Закономірним результатом розвитку міжнародної торгівлі й міжнародного руху факторів виробництва стала економічна інтеграція — вона є особливим етапом інтернаціоналізації господарського життя.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, які в сукупності й відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:

— взаємопроникненням і переплетенням національним виробничих процесів;

— широким розвитком міжнародної спеціалізації й кооперації у виробництві, науці й техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм;

— глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю в цілеспрямованому регулюванні інтеграційного процесу, розробці скоординованої економічної стратегії й політики;

— регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де встановилися тісні господарські зв’язки.

З 1947 по 1995 р. у світі було створено більше 60 інтеграційних угруповань. Об'єднання останніх визначалося цілим рядом передумов:

— близькість рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвиненими країнами або між країнами, що розвиваються;

— географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загальної границі й історично сформованих економічних зв’язків;

— спільність економічних й інших проблем, що стоять перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити ряд конкретних проблем, які реально стоять перед країнами, що інтегруються;

— демонстраційний ефект. Демонстраційний ефект виявився, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;

— «ефект доміно». Після того, як більшість країн того або іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, відчували деякі труднощі, пов’язані з переорієнтацією економічних зв’язків країн, що входять в угруповання, одна за одною. Це нерідко призводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю.

Вже на початку ХХ століття вивіз капіталу в економічних стосунках між країнами став переважати над вивозом товарів. Така тенденція подальшого економічного розвитку стала прикметою нової епохи.

Нове в сучасній глобальній системі - це постійна інтенсифікація структури взаємозв'язків, опосередкованої такими феноменами, як сучасна індустрія комунікацій та новітні інформаційні технології, а також процес глобалізації взаємопов'язаності: технологічної, організаційної, адміністративної і правової, кожна з яких, попри все інше, має власну логіку та динаміку змін. Політика сьогодні здійснюється з усією своєю звичною невизначеністю, випадковістю та недетермінованістю у світі, пронизаному потоками товарів і капіталу, пересуванням людей, комунікацією через авіаційний транспорт і космічні супутники.

Становлення нових форм світової економіки зараз пов’язують, перш за все, з появою глобальних інфраструктур (інформаційних, освітніх, транспортних тощо), в яких перебудовуються відносини між господарськими укладами, заснованими на старих та нових організаціях (переважно економічних і технологічних). Наприкінці ХХ століття зростаюча вразливість укладів та соціокультурних інститутів, які змінюються й гинуть під тиском інтелектуальних програм різного спрямування, сприяла розвитку тенденції глобальної технологізації.

Cлід виділяти два аспекти глобалізації: власне глобалізацію як процес усуспільнення виробництва у світовому масштабі на основі сучасного НТП і новітніх інформаційних технологій розвитку світогосподарських зв’язків і соціально-економічну форму глобалізації, в якій вона виступає у наші дні, як і раніше, несучи в собі природу приватновласницьких відносин, зведених до світового масштабу. Саме соціально-економічна форма глобалізації не відповідає сучасному рівню усуспільнення виробництва, і в цій невідповідності криється коріння сучасних найгостріших суперечностей інтеграції.

Економічна інтеграція створює умови для прискорення інтернаціоналізації виробництва країн-учасниць цього процесу, вирівнювання їх основних соціально-економічних параметрів. Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна виразити наступним взаємозалежним ланцюжком: розвиток продуктивних сил <=> міжнародний поділ праці <=> інтернаціоналізація виробництва й капіталу <=> економічна інтеграція. На економічну інтеграцію істотно впливають два фактори: науково-технічний прогрес і транснаціональні корпорації.

Накопичений досвід розвитку інтеграційних процесів у світовому господарстві свідчить про необхідність проходження чотирьох етапів у становленні й розвитку економічної інтеграції:

1. Утворення зони вільної торгівлі зі скасуванням митних тарифів й інших обмежень між країнами-учасницями. На цій стадії країни-учасниці скасовують взаємні торговельні бар'єри, але зберігають повну свободу дій в економічних зв’язках із третіми країнами. Наприклад, право на скасування або введення нових митних тарифів, або інших обмежень, право на укладання торгово-економічних договорів, угод, альянсів. Внаслідок цього між країнами зберігаються митні кордони й пости, що контролюють походження товарів, що перетинають їхні державні кордони й, відповідно, що перешкоджають пільговому ввозу товарів із третіх країн. Класичним прикладом такої зони вільної торгівлі вважається Європейська асоціація вільної торгівлі, що існує з 1960 року.

2. Утворення митного союзу із установленням єдиних тарифів у торгівлі й у русі робочої сили й капіталу.

На цьому рівні інтеграції держави не тільки усувають взаємні торговельні бар'єри, але й засновують єдину систему зовнішніх торговельних бар'єрів і загальних мит стосовно третіх країн. При цьому митні служби на внутрішніх кордонах скасовуються, а їхні функції передаються відповідним службам на зовнішніх кордонах. Виникає єдиний митний простір, обмежений кордонами держав, що входять до нього.

Утворення зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів впливає на міждержавні відносини лише в сфері обміну, тобто сприяє розвиткові торговельної інтеграції. Як відзначають фахівці, глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції й у сфері інвестування та виробництва.

Прикладом такого утворення є Європейське економічне співтовариство, що переросло в Європейський Союз.

3. Виникнення економічного союзу, що представляє собою початкову фазу реальної економічної інтеграції. На цьому щаблі держави домовляються про вільне переміщення через національні кордони не тільки товарів, але й усіх факторів виробництва, включаючи капітал, робочу силу, технології, інформацію. У результаті формується загальний ринковий простір, так званий загальний ринок.

4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, загальною валютою й органами наднаціонального регулювання. Досягнення цього рівня інтеграції (політико-економічного союзу) припускає, що держави, які вступають до нього, з урахуванням досягнутих результатів колишніх етапів інтеграції, домовляються про проведення спільної торговельної, а потім і в цілому економічної політики стосовно третіх країн, а також про уніфікацію систем регулювання економіки. Даний щабель інтеграції припускає узгодження зовнішньої політики країн-учасниць, що дає ще більш широкі можливості для взаємовигідного об'єднання сил і засобів в інтересах господарського розвитку всього союзу в цілому й кожної із країн-учасниць.

Безумовно, інтеграційні процеси виявляються корисними для країн, що інтегруються, але існує й зворотна сторона медалі. Інтеграція економік країн дозволяє і без того не малим транснаціональним корпораціям нарощувати свою потужність. Країни з високим рівнем життя, які породжують корпорації, не можуть задовольнити їх робочою силою, бо вона в цих країнах занадто дорога. Це змушує корпорації вивозити капітали за кордон, в країни, що розвиваються. Країни третього світу стають колоніями транснаціонального капіталу, які в умовах інформатизованого і високотехнологічного виробництва не можуть нагромадити капітал, який дозволить впровадити власні наукоємні виробництва. Таким чином дисбаланс між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, не зменшується із часом, а збільшується.

Глобалізація в умовах відкритості національних економічних систем сприяє посиленню могутності найрозвиненіших країн світу, передусім транснаціональних корпорацій, з одного боку, та відносному послабленні економічного потенціалу слаборозвинутих країн, поступовій втраті економічного суверенітету цих країн, з іншого боку. Це означає підпорядкування економіки слаборозвинутих країн інтересам наймогутніших держав та міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Прискорення темпів глобалізації призвело до виникнення у світі опозиційного до неї політичного руху — антиглобалізму. Антиглобалісти звинувачують глобалізацію в тому, що вона збільшила нерівність і деградацію навколишнього середовища. Антиглобалісти наголошують на негативних наслідках домінування у світовому масштабі ТНК (транснаціональних корпорацій) та єдиної на сьогодні «наддержави», а також на численних недоліках, що супроводжують цей процес: різке зростання безробіття, посилення соціальної напруги, тенденція до популяризації світового співтовариства і маргіналізації на планетарному рівні, тероризм, «кримінальна глобалізація» тощо. Невдоволення глобалізацією характерне як для країн, що розвиваються, так і для країн із розвинутою економікою.

Дехто також вбачає зростаючу проблему у впливі глобалізації на культуру. Паралельно з глобалізацією економік та торгівлі, культура імпортується та експортується також. Проблема в тому що міцніші, більші країни, такі як США, можуть заполонити культури інших, менших країн, призводячи до того, що їх традиції і цінності зникнуть. Цей процес також інколи відносять до американізації або Макдональдізації.

Глобалізація, зумовлена доцентровими тенденціями світових інтеграційних процесів, покликана консолідувати планетарне співтовариство на грунті єдиного в глобальному масштабі економічного простору. В геометричній прогресії всеохоплююча економічна інтеграція на даний час формує єдину транснаціональну систему господарства — глобальний економічний моноліт. Процес інтернаціоналізації виробництва настільки втягує народи, країни, регіони у єдиний світовий мегасоціум, що це само собою, треба сподіватись, нівелює в майбутньому суть і обрис національно-державних утворень. Державні структури з часом почнуть розчинятися, їх військово-політичні потенції - сомоанулюватися, міждержавні кордони — руйнуватися. Загальна економічна інтеграція, усуваючи міжнаціональні бар'єри, руйнуючи міждержавні кордони, розчиняючи власне самі національно-державні утворення, об'єктивно покликана трансформувати ці утворення в єдину, цілісну, неподільну міжнаціональну спільність — глобальний соціомоноліт — з єдиним наднаціональним центром координації, управління, контролю.

Доцентровий вектор інтеграційних процесів однозначно диктує формування моноцілісного світового устрою.

Перспектива формування цілісного, неподільного світу в процесі глобальної економічної інтеграції - об'єктивна неминучість, зумовлена природною ходою суспільної еволюції. Отже, — вона виправдана. Насамперед тому, що в міру формування соціально-економічного в глобальному вимірі моноліту зникнуть будь-які підстави для міжнаціонального суперництва, ворожнечі і конфліктів. Цілісний, неподільний світ на грунті єдиного економічного простору тим хороший, що він виключить з життя людського можливість зіткнення у вигляді руйнівних війн. Відтак доцентрова тенденція глобалізаційних процесів об'єктивно покликана забезпечити самовиживання людської цивілізації і її прогрес.

Висновки до статті. Отже, аналізуючи тенденції, що відбуваються у міжнародних економічних відносинах, можна говорити про створення глобальної економічної системи з ринками міжнародної торгівлі, інвестицій, фінансових трудових ресурсів тощо. Однак створення такої міжнародної економічної системи призводить не до вирівнювання рівнів економічного розвитку держав, а, навпаки, до подальшого розриву між багатими країнами і бідними.

Сучасна система міжнародних економічних відносин еволюціонує у двох взаємопротилежних напрямках. З однієї сторони в світі проходять інтеграційні процеси, що призводять до утворення економічних союзів, блоків, об'єднань. На підставі цього можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і відносин. Відбувається нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн. Звичайно, це не безпроблемний поступальний процес, а суперечливий, складний рух.

У цілому можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються прискоренням процесів їхньої інтенсифікації, збагаченням новими рисами і характеристиками.

Але паралельно посилюються процеси регіоналізації, які призводять до утруднення проникнення на внутрішні ринки торгових блоків сторонніх країн. При цьому домінуючі місця в світовій економічній системі займає невелика група розвинутих країн.

Під тиском глобалізації додаткового навантаження зазнають так звані «перехідні» суспільства, до яких належить і Україна. Адже вони певною мірою знаходяться на роздоріжжі політичного процесу, і проблеми, що супроводжують глобалізацію, додаються до численних проблем державної важливості.

У такому випадку надзвичайно актуальним має стати питання усвідомлення політиками того місця, яке має посісти за нових умов національна держава. Глобалізаційні процеси як об'єктивне і надзвичайно потужне явище пробиватимуть собі шлях і без їхнього схвалення чи заперечення, але національні політичні лідери мають чимало засобів для того, щоб скорегувати розвиток цього явища з урахуванням особливостей власної країни і використати його для підвищення добробуту народу.

Список використаної літератури

економічний інтеграція глобалізація світовий

1. Арсеєнко А. Глобалізація чи поляризація: що чекає світ? // Урядовий кур'єр. — 2009. — № 75 (22 квітня). — C. 78−84.

2. Глобальні модерності / За ред. М. Фезерстоуна, С. Леша і Р. Робертсона / Пер. з англ. Т. Цимбала. — К.: «Ніка-Центр», 2008. — 400 с.

3. Дергачев В. А. Глобалистика. — М: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. — 512 с.

4. Эльянов А. Глобализация и расслоение развивающихся стран // МЭ и МО. — 2007. — № 6. — С. 31−35.

5. Кузовков Ю. Глобализация и спираль истории. М., 2010. — 275 с.

6. Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. — 2003. — № 7. С. 14−19.

7. Переосмысляя современность // Политические исследования. — 2009. — № 3. — С. 12−33.

8. Шишков Ю. Эволюция мирового сообщества: поляризация или возрастание гомогенности? // МЭ и МО. — 2008. — № 9. — С. 47−56.

9. Юськів Б.М. Глобалізація і трудова міграція в Європі: монографія / Б.М. Юськів. — Рівне: Видавець О. М. Зень, 2009. — 476 с.