В що було правий і у чому помилявся Раскольников?

В що було правий і у чому помилявся Раскольников?

Прочитавши роман «Злочин покарання» і вникнувши в суть подій, можна виразно відповісти на питання. Мабуть, психіатрія Росії того часу була в розквіті, лікарі прогаяли соціально небезпечного хворого й вчасно не ізолювали від суспільства. Що й дивно: Петербург того часу показаний у романі брудним містом, де панує злидні та розпуста, де кожному розі распивочные. Це світ принижених і ображених. Не дивовижно, що у такі умови народжується злочин. Раскольніков так говорив Сонею про своє «будці»: «А чи знаєш, що низькі стеля й тісні кімнати душі і розум теснят!».

До того ж болючість стосується як фактичного підсумку — звірячого вбивства двох нічого й не винних жінок, а й самій сумнівною теорії, плоду хворого свідомості, перевірка якої була й призвела до кривавої розв’язки. У чому ж полягала ця теорія, як і дійшов ній Родіон? Після ознайомлення можна зрозуміти, що він був одержимий сверхценной ідеєю щодо власної винятковості. Далі весь роман сприймається вже проводяться як історія хворого параноєю, облечённая в літературної форми. Які ж виникла прогресувала ця теорія, суть хвороба? Родіон, попри те що нічого з не представляв і не зайнятий суспільно корисним працею, жадав самоствердження. Аудиторії цього в нього було, талантів теж, тому піднятися він намагався у своїх глазах.

Соціальна несправедливість, безвихідь, духовний глухий кут породжують у хворому мозку абсурдну теорію про «вищих» і «нижчих» представників суспільства. Куди зарахувати себе — питання стояло. Звісно, в «вищі». Він хотів почуватися однією з тих, кому «все дозволено», щоб від цього хоч хтось залежав, влади «над всієї тремтячою твариною, з усього мурашником»… Загалом, типова психологія маніяка-вбивці. Що й підтверджується наступними подіями. Хвороблива теорія дедалі більше визначає її думки і дії, він працює дедалі упевненішим у собі у своїй теорії. Родіонові Раскольникову непотрібні ні гроші, ні коштовності. Усе це — ніщо проти спорудженням себе у розряд «надлюдей», і єдиним способом у тому, щоб бути такою, для Раскольникова стало вбивство. Тобто, якщо він «тварина тремтяча», то його искажённой логіці, «право має» рознести сокирою голову кожній людині, кого він зарахував в «нижчі». Почати вирішив зі старухи…

Взагалі, з логікою у Родіона було кепсько. Багато епізодах нормальному людині його важко зрозуміти: багато висловлення спростовуються одне іншим. Хвороба бере гору, і не бачить злочину за свої дії. Кримінальний аспект ігнорується повністю («Старушонку цю чорт убив, а чи не я»). Щоправда, деякі сумніви, перемежовуючись нічними маренням й страхіттями, з’являються після вбивства, які й наводять Раскольникова до явки з повинною, але у романі шукати каяттів Раскольникова у подвійному убивстві; вона повинна лише і робить, що, будучи припертий до стіни, майстерно викручується з безнадійних, здається, ситуацій. «З, а щодо його совісти-те? «- запитує його скрупульозний Порфирій Петрович, розуміючи совість гіпотетичного, абстрактного вбивці. «І який вам досяжна справа? «- дивується Раскольніков. Навіть потрапивши у острог, не відмежовується від своєї теорії, а навпаки, зміцнюється у ній. Остаточна стадія хвороби — та книга, що він ховає під подушкою на завершення роману. Попереду ще сім років каторги; кимось вийде Родіон з воріт острогу? Залишається сподіватися, що ні вийде вовсе.