Термины по психології

Термины по психологии.

АБСТРАКЦИЯ — одна з основних процесів розумової діяльності, дозволяє подумки вичленувати і перетворити на самостійний об'єкт розгляду окремі властивості, сторони — чи стану предмета.

Абстракция є основою процесів узагальнення і гуманітарної освіти понять. Емпіричному і теоретичного рівням мислення відповідають формальна і змістовна абстракції.

Формальная абстракція полягає у вичленуванні таких властивостей предмета, які власними силами навіть від нього не було існують.

Содержательная абстракція вичленовує ті властивості, сторони, і стану предмета, які власними силами мають відносної самостійністю. Ця абстракція відбиває становлення як і самостійності його результат, має форму порівняно простого і однорідної стану.

АГГЛЮТИНАЦИЯ — (від латів. agglutinatio — склеювання), склеювання в грудочки і випадання в осад з однорідної суспензії бактерій, клітинних елементів крові й ін. Реакція аглютинації використовується визначення груп крові, виду та типу мікробів багатьох інфекційних захворювань, і т.п.

АКТУАЛИЗАЦИЯ — відтворення наявних проблем людини знань, умінь, навичок, різної форми поведінки й емоційного стану, і навіть окремих психічних процесів (уявлень, думок, рухів, почуттів та т. буд.), переклад їх із патентного, потенційного стану в актуальне дію. Актуалізація полягає в порушенні раніше освічених систем тимчасових зв’язків (асоціацій), їх «слідів» в Ц. зв. з., оживляемых дією готівкових предметних і словесних подразників. Актуалізація то, можливо навмисної (довільній) і ненавмисного (мимовільної), повної та неповної, узагальненої та виборчою залежно від міцності вироблених нервових зв’язків, загальної структури та стану функціональної системи, у якому вони входять у даний момент.

АКЦЕНТУИРОВАННАЯ ОСОБИСТІСТЬ — особистість з надмірно вираженими окремими рисами характеру. Акцентований характер з такою виділеним психологічним властивістю є крайнім варіантом норми і межує з психопатиями.

АМБИВАЛЕНТНОСТЬ ПОЧУТТІВ — внутрішньо суперечливе емоційний стан чи переживання, що з двоїстим ставленням до людині, предмета, явища і що характеризується його одночасним прийняттям і отверженцем, напр. переживання ревнощів, у якому можуть поєднуватися почуття любов і ненависть.

АМНЕЗИЯ — порушення пам’яті, виникає що за різних локальних ураженнях мозку. Амнезії за динамікою перебігу розподіляються на ретроградную, антероградную, антероретроградную, регардированную, фиксационную, прогресуючу (див. Закон Рибо), по нейропсихологическому синдрому, на модально-специфические розлади пам’яті, т. е. порушення запам’ятовування стимулів певної модальності, модально-неспецифические розлади пам’яті, т. е. порушення запам’ятовування стимулів будь-який модальності, розлади пам’яті як містичної деятельности.

АНТИЦИПАЦИЯ — поняття що означає уявлення про об'єкт, явище, результаті дії тощо., виникає ще до його того, як вони буде реально сприйняті чи здійснено.

В психології мислення антиципация позначає подання до свідомості людини у схематичної формі відповіді якусь проблему ще до його того, як вона реально вирішена.

АССИМЕТРИЯ МОЗКУ ФУНКЦІОНАЛЬНА — функціональна асиметрія півкуль мозку означає специфічні особливості структури та функції мозкових півкуль, що призводять до того що, що з здійсненні одних психічних функцій панує ліве, інших — праве півкуля. Нині межполушарная асиметрія сприймається як одне з фундаментальних закономірностей роботи мозку як людини, а й тварин.

Доминантность лівого півкулі було виявлено у правшів не лише експресивній і импрессивной промови, але й таких що з промовою психічних функцій, як читання, лист, вербальна пам’ять і вербальне мислення. Права півкуля виявилося провідним для таких функцій, як неречевой (і зокрема, музичний) слух, лицьової гнозис, тактильний гнозис, багато форми зрительно-пространственной орієнтації, невербальна пам’ять, конструктивна діяльність, усвідомлення своїх дефектів.

АССОЦИАЦИЯ — що виникає в досвіді індивіда закономірна зв’язок між двома змістами свідомості (відчуттями, уявленнями, думками, почуттями тощо. п.), що у тому, що у свідомості одного з змістів тягне у себе й поява іншого.

В асоціативної психології виділено типи асоціації, різняться шляхами етапі їх утворення: одні автори (Д. Юм, Дж. У розділі ст. Мілль) це робили з сходству (блакитне — синє), контрасту (чорне — біле), за суміжністю у просторі та у часі (випадковий переляк дитини на темній кімнаті викликає потім страх темряви), причинно-наслідкові асоціації (Д. Юм): яскрава спалах світла — болюче відчуття; інші (Д. Гартли, Дж. Мілль) зводили все асоціації до асоціацій за суміжністю у просторі і часу, оскільки заперечували активність суб'єкта у процесі утворення асоціації. Крім даних первинних законів освіти асоціації Т. Брауном знайшли «вторинні» закони, т. е. чинники, які б виникненню конкретної асоціації з багатьох можливих, у цей час: сила вражень, об'єднувалися в асоціації, їх новизна, здібності або/та в патологічні особливості індивіда тощо. п. Згодом А. Бэн виділив «творчі асоціації», освіту яких пояснюється «спонтанної активністю розуму», а чи не поєднанням отримані досвіді уявлень, що суперечить вихідним принципам асоціативної психології.

БЕССОЗНАТЕЛЬНОЕ — поняття, що означає сукупність психічних утворень, процесів і творення механізмів, функціонування та яких суб'єкт не віддає собі звіту. Розробка поглядів на несвідомому в психології розпочато 3. Фрейдом, який перший звернув увагу, що чимало людські дії, удавані здавалося б випадковими, обумовлені глибинними мотивами і комплексами, які сама людина не усвідомлює. Ці мотиви виявляються й у сновидіннях, невротичних симптоми, продуктах творчості полягає і ін.

БИХЕВИОРИЗМ — велике психологічне напрям ХХ в. Біхевіоризм цурається розгляду суб'єктивного світу людини у ролі предмета з психології та пропонує таким поведінка індивіда (тваринного й узагалі людини) від народження на смерть. До поведінці відносять все зовні спостережувані реакції організму (в т. год. окремих його органів) на зовнішні впливи (стимули), які можна об'єктивно зафіксувати неозброєним оком або з допомогою спеціальних приладів. Одиницею аналізу поведінки, т. про., оголошується конкретна зв’язок стимулу (P.S) і реакції ®. У сфері методології пропонує метод об'єктивного спостереження та експерименту, у яких досліджується зв’язок P. S — R, з ланцюгом передбачення поведінки суб'єкта і «управління» їм.

Все реакції Вотсон ділить на спадкові (їх невеличке кількість: це деякі рефлекси, фізіологічні реакції і елементарні «емоції») й придбані (звички, мислення, мова, складні емоції, соціальну поведінку людини тощо. п.). Розвиток поведінки залежить від придбанні новиною реакцій з урахуванням наявного репертуару спадкових реакцій на безумовні стимули, які у досвіді індивіда пов’язуються з іншими, умовними (обумовлювання), і потім вже ці умовні стимули викликають відповідні реакції. Так, напр., емоцію страху (завмирання якусь мить, потім гучний плач), за спостереженнями.

Уотсона, цікавить немовляти усього дві безумовних стимулу: тріск і втрата опори. Якщо поєднувати цей стимул з іншим (напр., похилому білого пухнастого кролика), незабаром реакцію страху може викликати лише одне показ кролика (стався процес обумовлювання). Елементарні реакції зв’язуються в досвіді друг з одним, й утворяться складні системи реакцій (звички, пам’ять).

Другое підставу класифікації реакцій — ступінь їх «прихованості», т. е. доступності для простого спостереження — зовнішні реакції (мова, емоції, рефлекси) — або ж для «опосередкованого» спостереження з допомогою спеціальних приладів — внутрішні реакції (мовленнєвий мислення розглядається, напр., як мова при прихованих мускульних рухах: до внутрішнім реакцій ставляться також фізіологічні і хімічні зміни, в організмі як визначені стимули).

При цьому біхевіоризм не цікавиться суттю власне фізіологічних процесів (це предмет фізіології, а чи не психології), з одного боку, і переживаннями індивіда, які неможливо, з погляду бихевиориста, об'єктивно підтвердити і досліджувати, — з іншого.

До 60-х рр. XX в. Б. і необихевиоризм займали панує становище серед концепцій американської психології, надавши значний вплив на форми і прийоми терапії (бихевиоральная терапія), социально-психотогические концепції (А. Бандура, Д. Тібо, Дж. Келлі та інших.), засоби навчання (программированное навчання), психологію реклами й т. п. Разом про те явний механіцизм біхевіоризму, ігнорування соціально-історичної зумовленості людської свідомості та правильної поведінки, ототожнення управління поведінкою особистості з маніпулюванням нею викликали критику у деяких психологічних концепціях, зокрема у деятепъностном підході, в гуманістичної і когнитарной психології тощо.

ВАЛИДНОСТЬ — адекватність і дієвість тесту — найважливіший критерій його доброякісності, що характеризує точність виміру досліджуваного властивості, і навіть наскільки тест відбиває очевидно: він повинен оцінювати; наскільки окремі складові його проби адекватні досліджуваної проблемі.

ГАЛЛЮЦИНАЦИЯ — фантастичні нереальні образи, що охоплюють людини, сприйняття об'єктів, які у цей час не впливають на органи чувств.

ГЕРМЕНЕВТИКА — теорія і мистецтво тлумачення тексту древніх літературних творів (рукописів, книг).

ГЕРОНТОПСИХОЛОГИЯ — галузь геронтології й віковий психології, яка використовує общепсихологические кошти й методики вивчення особливостей психіки і навички поведінки осіб й похилого возраста.

ГЕШТАЛЬТПОТХОЛОГИЯ — психологічне напрям, існуючий Німеччині з початку 10-х незалежності до середини 30-х рр. XX в.

Согласно неї, в людини співіснують два відмінних друг від друга «світу»: світ фізичний, що лежить пекла" переживаннями, і світ наших переживань (відчуттів), що у Р. називали у різних контекстах то об'єктивним, то суб'єктивним. Р. розглядала цей останній світ двох відносинах: як фізіологічну реальність (процеси у мозку як відображення впливів зовнішнього світу) як і психічну (феноменальну) реальність, пов’язані між собою відносинами ізоморфізму (взаимно-однозначного відповідності).

Следовательно, психологічні закони зводилися в Р. до законів фізіологію мозку.

Различные форми гештальтів вивчалися в Р. на матеріалі сприйняття уявного руху, форми (в т. год. відносин «фигуры-фона»), оптико-геометрических ілюзій. Були виділено т. зв. чинники сприйняття, які сприяють угрупованню окремих елементів фізичного світу у відповідному йому «психологічному полі» в цілісні гештальти: «чинник близькості», «чинник подібності», «чинник хорошого продовження» (об'єднують у гештальт ті елементи зображення, що у сукупності утворюють «напрашивающиеся», найбільш прості конфігурації), «чинник загальної долі» (об'єднання в здано гештальт, напр., трьох рухомих щодо одного напрямі точок серед багатьох інших, рухомих у різних напрямах) та інших. У основі засад угруповання лежить більш загальний закон психологічного поля — закон прегнантности, т. е. прагнення цього поля до утворення найстійкішою, простий і «економною» конфігурації. З погляду Р. дані закони є лише феноменальне вираз різних електричних процесів в головному мозку (освіту струмів різної спрямованості, «насичення» окремих ділянок мозку електричними зарядами тощо. п.). У цьому рішенні психофізичної проблеми проявилася обгрунтована в Р. До. Гольдштейном думка «антилокализационизма», згодом піддана справедливою критики й відкинута більшістю неврологів і нейропсихологов.

При розробці проблем мислення Р. піддала гострої критики бихевиористские погляди на мислення освіта «навичок» шляхом спроб і помилок, і запровадила в психологічний оборот такі плідні поняття, як проблемна ситуація, инсаит, і навіть новий метод експериментального дослідження мислення — метод «міркування вголос», які вже переходив рамки вихідних феноменологических установок Р. й передбачав справді об'єктивне дослідження процесів мислення (М. Вертгеймер, До. Дункер та інших.). Проте за поясненні «продуктивного мышиения» у тварин і звинувачують творчого мислення в людини Р. неправомірно заперечила роль активності і минулого досвіду суб'єкта в процесі рішення творчих завдань, вважаючи виникнення цього рішення результатом тих-таки процесів освіти «хороших гештальтів» в «тут і тепер» який складається" психологічному полі".

Идеи Р. надали значний вплив в розвитку необихевиоризма, психології сприйняття, когнитайной психології, системного підходу у науці, окремих напрямів психологічної практики (зокрема, гештальттерапии), деяких концепцій міжособистісного сприйняття.

С кінця 70-х рр. XX в. у зв’язку з розвитком ідей системного підходу в психології спостерігається певне відродження інтересу до гештальтпсихологии.

ГИПЕРМНЕЗИЯ, зазвичай, носить вроджений характері і залежить від особливості запам’ятовувати інформацію (наочну, символічну) в більшому, ніж у нормі, обсязі й більш термін. У окремих випадках кордону обсягу й міцності запам’ятовування встановити вдається.

ГОМЕОСТАТ (від «гомеостаз») — технічний механізм, имитирующее адаптаційні властивості живих організмів, їх пристосовуваність до мінливих середовищі. Р. моделює поведінка організмів, що виражається у явленні гомеостазу. Перша модель Р. створена англійським біологом Р. Эшби. У кібернетиці широко гаучаются різні гомеостатические сисгемы, котрі називають самоорганизующимися чи ультраустойчивыми системами.

ДЕДУКЦИЯ — 1) процес логічного висновку, т. е. переходу від посилок до висновкам відповідно до правилами логіки; 2) конкретний висновок; 3) родове найменування загальної теорії побудови правильних умовиводів; 4) вид умовиводи, у якому здійснюється перехід від загального до окремого. У останньому значенні дедуктивний висновок може бути більш загальним, ніж посилки (затвердження), що призводять щодо нього. Посилками може бути аксіоми, постулати, принципи.

ДЕПРИВАЦИЯ — сенсорна недостатність чи недовантаження системи аналізаторів, що спостерігається в людини за умов ізоляції або за порушенні роботи основних органів почуттів. З явищами депривації зустрічаються космонавти, спелеологи і др.

ДИДАКТОГЕНИЯ — викликане порушенням педагогічного такту зі боку вихователя, негативне психічний стан учня (пригнічений настрій, страх, фрустрация).

ДИСКУРСИВНОСТЬ — опосередковане минулим досвідом мовленнєвий мислення людини. Виступає як процес зв’язкового логічного міркування, в якому кожна наступна думку обумовлена попередньої. Найбільш докладно різновиду Д. м. вивчаються з логіки. Вони становлять різні види дедуктивних і індуктивних умовиводів, способи доказів тощо. буд.

ДИСЛЕКСИЯ — порушення читання, які під час поразку різних відділів кори лівого півкулі (у правшів), чи нездатність оволодіння процесом читання. Залежно від області поразки кори великих півкуль розрізняють кілька форм дислексію.

ДИСТРЕСС — негативний вплив стресу на діяльність до повної дезорганизации.

ИНДУКЦИЯ — логічне умовивід від приватних, одиничних випадків до спільного висновку, від окремих фактів до узагальнень. Физиол. знач. — закономірні взаємини між двома основними нервовими процесами — порушенням і гальмуванням, що виражаються у цьому, що виникнення однієї з них викликає розвиток іншого, протилежного.

ИНСАЙТ — (від анг. insight — проникливість, насичення суть) — раптове розуміння, «схоплювання «відносин також структури проблемної ситуації.

ИНТРОСПЕКЦИЯ (від латів. introsресtо — дивлюся всередину) — особливий спосіб пізнання людиною своєї свідомості, який залежить від нібито «безпосередньому» сприйнятті його феноменів і законів. Ідеї інтроспекції як особливого методу пізнання свідомості були обгрунтовані в працях Р. Декарта (який характеризував безпосередньому характері пізнання власної душевному житті) і Дж. Локка (выдвинувшего концепцію двох типів досвіду: внутрішнього, чи рефлексії, що дає нам знання про діяльність нашого «розуму», і від зовнішнього, йди відчуття, що дає нам знання про мир зовнішньому). Останній чверті ХІХ ст., коли психологія стає самостійної наукою, інтроспекції намагаються з'єднати все із експериментом (школа У. Вундта). Згодом виникає радий варіантів методу інтроспекції.

ИНТРОВЕРСИЯ — спрямованість уваги ставлять людину всередину себе, на своїх відчуттів (антонім — экстраверсия).

КАТАРСИС (від грецьк. catharsis — очищення) — термін, вживаний у естетиці, в психології мистецтва.

Первоначально був із позначенням характеру впливу на людини античної трагедії. Психологічний сенс поняття катарис залежить від емоційному потрясінні, испытываемом людиною під впливом нею витвори мистецтва і здатний призвести до з того що він звільняється з незначних переживань, і думок та відчуває стан внутрішнього очищення.

КОГНИТИВНАЯ ПСИХОЛОГІЯ — один напрям переважно американської психології, який виник у початку 60-х рр. шкір альтернатива бихевиоризму. Вона реабілітувала поняття психіки як предмета наукового дослідження, розглядаючи все психічні процеси, як опосередковані пізнавальними (когнітивними) чинниками. Сучасна Когнітивна психологія складається з 10 основних розділів: сприйняття, розпізнавання образів, увагу, пам’ять, уяву, мова, психологія розвитку, мислення та вирішення завдань, людський інтелект, штучний інтелект.

КОГНИТИВНЫЙ ДИСОНАНС — соціально-психологічна теорія, розроблена американським дослідником Л. Фестингером.

Когнитивный дисонанс стверджує, що індивідом, тоді як його свідомості зіштовхуються логічно суперечливі знання про одне й тому самому об'єкті чи подію, переживається почуття дискомфорту і він прагне від цього позбутися. Намагаючись виконати завдання, індивід реконструює знання чи соціальні настанови щодо відповідних об'єктів або негативних подій т.а., щоб протиріччя з-поміж них було знято.

Когнитивный дисонанс спирається на теорію рівноваги Ф. Xaйдера, яка стверджує, що незбалансовані, суперечливі когнітивні системи прагнуть зміни убік досягнення більш врівноваженого стану. Постулати своєї теорії Ф. Хайдер сформулював з прикладу аналізу когнітивної системи, що з трьох елементів, а висновки, що стосуються її динаміки, поширено автором на аналіз міжособистісних відносин.

КОНФОРМИЗМ — угодовство, згладжування відмінностей, розбіжностей, прагнення одноманітності., до единомыслию.

ЛИБИДО — статевий потяг, прагнення статевої близькості. Виразність і спрямованість лібідо визначаються рівнем статевого дозрівання, спадковістю, диэнцифальным відділом мозку, залозами внутрішньої секреції, індивідуальним досвідом.

МНЕМОТЕХНИКА (від грецьк. mnеmonikоn — мистецтво запам’ятовування) — система різних прийомів, які полегшують запам’ятовування і збільшують обсяг припоминаемого матеріалу шляхом освіти штучних асоціацій. Однією з найвідоміших прийомів став встановлення перетинів поміж запоминаемыми об'єктами і конкретними частинами уявного простору (напр., подумки представленої стіни кімнати). Добре відома мнемонічний прийом запам’ятовування послідовності квітів у спектрі з допомогою фрази, у якій перші літери слів відповідають першими літерами назв квітів (кожен мисливець хоче знати, де сидять фазани).

ПЕРЦЕПТИВНЫЕ ДІЇ - основні структурні одиниці процесу сприйняття в людини.

Исследования онтогенетического розвитку процесів сприйняття показують, що спочатку бувають включені в зовнішні практичні дії дитини.

Дальнейшее розвиток діяльності супроводжується значним скороченням моторних компонентів в неї, у результаті процес сприйняття зовні набуває форми одномоментного акта «розсуду.

Усваивая протягом дитинства системи сенсорних еталонів, дитина навчаються користуватися ними як своєрідними чуттєвими мірками для систематизації властивостей навколишньої дійсності.

ПРЕГНАНТНЫЙ (від латів. рruegnans — змістовний, обтяжений, багатий) — одна з головних понять гештальтпсихологии, що означає насиченість, змістовність, завершеність гештальтів, які прийшли урівноважене, стабільне стан.

Перегантность суто описове поняття, яка лише характеризує кінцеві результати перцептивной діяльності в певних умов, але з пояснює цієї діяльності.

ПЕРЕНТАЛЬНЫЙ ПЕРІОД — внутрішньоутробний розвиток плоду. У цілому цей період відбувається інтенсивне фізіологічне розвиток мозку, його сенсорних і эффекторных систем.

ПРЕПУБЕРТАТНЫЙ ПЕРІОД — період, попередній статевою дозрівання (10−12 років), пубертатний період — період статевого дозрівання (12−16 років), постпубертатный період — після 16 років. Кожен з цих періодів характеризується своїми особливостями развития.

ПСИХОАНАЛИЗ — направлення у психології, заснований австрійським психіатром і психологом З. Фрейдом наприкінці ХІХ — першої третини ХХ в.

ПСИХОГЕНИИ — розлади психіки, виникаючі під впливом психічних травм.

ПСИХОСЕМИОТИКА — область психології, вивчає генезис, будову та функціонування індивідуальної системи знаків і знакових систем. Основне завдання психосемиотики є психосемантика, досліджує системи значень, опосредствующей процеси сприйняття, мислення, пам’яті прийняття прийняття рішень та т.д.

РЕФЛЕКСИЯ — процес самопізнання, суб'єктом внутрішніх психічних актів і состояний.

РЕСПОНДЕНТ — учасник соціально-психологічного дослідження, що у ролі опитуваного. Залежно від характеру дослідження респондент постає як випробовуваний, клієнт, інформант, пацієнт чи навіть собеседник.

РЕФЕРЕНТНАЯ ГРУПА — реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе з еталоном і норми, думки, цінності й оцінки якій він орієнтується у поведінці й у самооценке.

РЕЦИПИЕНТ — суб'єкт, сприймає адресований йому повідомлення. Суб'єкт, реагує на повідомлення — респондент.

РИГИДНОСТЬ — нездатність коригувати програму діяльність у відповідно до вимог ситуації. Розрізняють когнітивну, аффективную і мотиваційну ригідність.

СЕМАНТИЧЕСКАЯ ДОВЖИНА ТЕКСТУ — компонент связности тексту. Зазвичай зв’язність ввозяться межах 7 ± 2 послідовних висловлювань («1 абзац). Семантична глибина тексту — система особистісних смислів; значення індивідуальному свідомості (образи, символы).

СИНСИЗИТИВНОСТЬ — стану у яких що розвивається буває особливо чутливий до певного роду впливам довкілля. Синтезитивные періоди — це періоди за оптимальні терміни розвитку певних сторін психіки — процесів і властивостей.

СИНЕЗТЕЗИЯ — явище, яке у тому, що якийсь подразник, діючи на відповідний орган почуттів, всупереч волі суб'єкта викликає відчуття, специфічне для даного органу почуттів, але ще і додаткове відчуття чи уявлення, притаманне іншого органу почуттів (кольорової слух і т.д.).

СЕНСИБИЛИЗАЦИЯ — підвищення чутливості нервових центрів під впливом дії раздражителей.

СЕНСОРНОЕ ПОЛІ - сукупність пережитих суб'єктом актуальних («тут і тепер ») побудників його активності, пов’язаного з роботою органів почуттів человека.

СЕНСОРНЫЕ НАВИЧКИ — автоматично здійснюване дію, не яка потребує ні свідомого контролю, ні спеціальних вольових докладає зусиль до його виконання, те що при сприйнятті людиною зовнішньої Середовища органами чувств.

СОЦИОМЕТРИЯ — сукупність методик, виділені на виявлення системи особистих та ділових відносин між членами малої группы.

СОЦИОГРАММА — малюнок, у якому представлена система особистих взаємовідносин, сформованих між членами будь-якої малої групи даний момент времени.

СТЕРЕОТИП СПРИЙНЯТТЯ — щодо стійкий і спрощений образ соціального об'єкта (групи, людини, події, явища і т.п.).

СТЕРЕОТИП МИСЛЕННЯ — щодо стійкий ригидный образ процесу пізнання, вирішення завдань і т.п.

СУБЛИМАЦИЯ — в психоаналізі З. Фрейда одне із механізмів психологічного захисту, знімає напруження як у ситуації конфлікту шляхом трансформації інстинктивних форм психіки на більш прийнятні для індивіда і суспільства (наприклад, трансформація енергії лібідо у процесі творчества).

СУБСЕНСОРНЫЙ — форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що обумовлюється такими подразниками, про яких суб'єкт неспроможне дати собі звіту, один із проявів бессознательного.

СУГГЕСТИЯ — усвідомлене чи несвідоме вплив одного особи на одне іншого, що викликає певні зміни щодо у його психології поведения.

ТАКТИЛЬНОСТЬ — різновид шкірної чутливості, з якої пов’язані відчуття доторку, тиску і лише частково вібрації.

ТАХИСТОСКОП — прилад, дозволяє пред’являти зорові стимули на суворо визначений, в т. год. короткий время.

ТРАНСАКЦИОННЫЙ АНАЛІЗ — напрям психології, розроблене в 50-ті роки американським психологом і психіатром Еге. Берном, заснований на понятті «трансакція «як взаємодія эго-состояний двох вступників в спілкування індивідів.

ФРЕЙДИЗМ — філософське і психологічну вчення стосовно особи людини XIX і формального початку XX. в., отримав назву під назвою засновника австрійського психіатра 3. Фрейда; включає у собі теорію і техніку психоаналітичної терапії.

В кінці 30-х рр. ХХ століття виник неофрейдизм, представники якого (До. Хорю, Р. Саллівен, Еге. Фролов, Еге. Еріксон) намагалися подолати пансексуалистическую тенденцію фрейдизму.

ФРЕНОЛОГИЯ — здатність людини співпереживання і співчуття людям, розумінню своїх внутрішніх состояний.

ФРУСТРАЦИЯ — психічний стан, викликане неуспіхом в задоволенні потреби, желания.

ЭДИПОВ КОМПЛЕКС, КОМПЛЕКС ЕЛЕКТРИ — одну з найважливіших концепцій класичного фрейдовского психоаналізу.

В найвідомішому варіанті суть едипового комплексу така: хлопчик відчуває сексуальне потяг до власного матері та агресію до батька, що розмістився на біля матері місце, бажане для сина.

Женская версія едипового комплексу — комплекс Електри. Тут міфологічна асоціація — вбивство микенской царівною Электрой матері через те, що вона вбила свого чоловіка (батька Електри). Комплекс Електри спеціально і докладно психоаналізі не розглядається, т. до, вважається в усьому подібним з комплексом едіпа.

ЭЙДЕТИЗМ — відтворення переважають у всіх деталях образів предметів, не які у цей час на аналізатори. Эйдетические образи відрізняються від тим, що людина хіба що продовжує сприймати предмет у його відсутність. Фізіологічна основа эйдетических образів — залишкове порушення аналізатора.

ЭМПАТИЯ — 1) вненациональное пізнання людиною внутрішнього світу іншим людям (відчуття). Здатність до неї - необхідна умова доячи розвитку такого професійного якості, як проникливість, у практичного психолога (консультанта, психотерапевта).

ЭТОЛОГИЯ — наука про біологічних засадах і закономірності поведінки тварин.

Я-КОНЦЕПЦИЯ — динамічну систему уявлень людини про собі, куди входять: а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних тощо. властивостей; б) самооцінку; в) суб'єктивне сприйняття які впливають власну особистість.

При підготовці цієї роботи було використані матеріали із сайту internet.