Аграрне право

ТАВРІЙСЬКИЙ ИНСТИТУТ.

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ.

КАФЕДРА ЕКОЛОГІЧНОГО И.

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА N1.

ПО АГРАРНОМУ ПРАВУ.

Сімферополь — 1997 г.

РЕЦЕНЗІЯ НА КОНТРОЛЬНУ РОБОТУ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________ ___________________________________________________.

ПЛАН.

I.

ВВЕДЕНИЕ

.

II.ПОНЯТИЕ ПЛАНИ І ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНЫХ.

ПРАВООТНОШЕНИЙ.

III.ЗАДАЧИ.

IV.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

V.СПИСОК ВИВЧЕНІЙ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. У У Є Д Є М І Е.

На відміну з інших соціальних ідей політичних орієнтацій демократичне правової держави при верховенство правового законом і пріоритеті правами людини і громадянина практично сприйнято суспільством як майбутнє державних устроїв України. Виконання цього завдання пов’язано не тільки з створенням сучасного законодавства, забезпеченням законності діяльності держави та її органів, муніципальної системи та громадських формувань, надійної, швидкою й справедливою юстиції, незалежного правосуддя, але з подоланням яке сягнуло небезпечних меж правового нігілізму, перебуває нині за межею свавілля в усіх галузях державної влади і життя, і, формування високого рівня правової культури нашого суспільства та кожного человека.

Необхідною умовою розвитку цих процесів був частиною їхнього правове супроводження й забезпечення державою — єдиною біля країни політичної організації, здійснює суверенітет, джерело якого — народ України. Але держава й право мають як інструментальне значення і «самостійну цінність. Водночас це право жити цивілізованої життям і засіб забезпечити людині відповідні свободи ». До цього суспільство прийде лише крізь підвищення відповідальності, покладеною «на інститути державної влади », рішучі дії з економічному, політичному і соціальному реформування, створення якісної «правова база для таких дій » .

Це зажадає високопрофесійного складу юристів й достатньої правової грамотності державних службовців та інших осіб, зайнятих юридичної діяльністю. Громадська корисність і престижність цієї діяльності значно зростає у період революційних змін, соціальної конструкції суспільства, його нових економічних і полі-тичних ориентаций.

Професіоналізм юриста у його знанні й умінні орієнтуватися у різних галузях права. Аграрне право має важливе місце серед інших галузей права, позаяк у повсякденні між фізичними і юридичних осіб виникають відносини однак пов’язані питанням аграрного правничий та будь-який юрист зобов’язаний знати як у закону владнати розбіжності які під час цих отношениях.

II. АГРАРНІ ПРАВООТНОШЕНИЯ.

У процесі багатогранної діяльності сільськогосподарських комерційних організацій та інших учасників виробництва сільськогосподарської продукції, її та її реалізації відповідно до статутний праводееспособностью складаються різні зі своєї соціальноекономічної суті Доповнень і юридичній природі правовідносини. Центральне місце у тому числі займають аграрні правовідносини — правова форма висловлювання і закріплення громадських взаємин, як економічної категорії, різновиду виробничих відносин, створених країн і в процесі організації та ведення сільськогосподарського производства.

Право безпосередньо не регулює і конкретизує виробничі відносини у аграрному реальному секторі економіки. Ці відносини носять матеріальний характері і виникають незалежно від волі і потрібна свідомості людину, як об'єктивна економічна категория.

Суб'єктивні права учасників аграрних правовідносин як визначаються нормами аграрного права, а й гарантуються законом, охороняються від порушень правоохоронними органами.

Основна мета аграрних правовідносин — правове забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва. Саме ця є цементуючою підвалинами формування всіх аграрних правовідносин на єдину комплексну правову общность.

Основна особливість аграрних правовідносин у тому, що де вони є єдиного цілісного відносини, а становлять органічний комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин, утворюють процесі сільськогосподарського виробництва та які враховують його специфіку. Перелічені види аграрних відносин, взяті кожен окремо, по предметного ознакою ставляться до сфери регулювання традиційних галузей права — громадянського, земельного, адміністративного, трудового, фінансового. Спільно вони утворюють єдиний органічний комплекс, набувають цілісність, що у цьому ролі орієнтовані забезпечення сільськогосподарського виробництва, облік його специфики.

Суб'єктами (учасниками) аграрних правовідносин передусім є виробники сільськогосподарської продукції, які мають відповідної правоздатністю: всі види сільськогосподарських комерційних організацій (сельскогосподарські кооперативи, господарські товариства суспільства, державні сільськогосподарські підприємства міста і ін.) та його об'єднань незалежно від форм власності, де вони базують свою діяльність; селянські (фермерські) та особисті підсобні господарства громадян; виробничі підрозділи сільськогосподарських комерційних організацій; державні, кооперативні організації, покликані обслуговувати сільськогосподарське производство.

Не можна визнати обгрунтованим твердження проф. А. Г. Первушина у тому, що на посаді суб'єктів аналізованих правовідносин «можуть виступати лише соціалістичні підприємства, організації та установи… учасниками даних стосунків інколи бувають структурні підрозділи розміщуються державних сільськогосподарських підприємств, але будь-коли бувають громадяни (зокрема працюють у даному предприятии)"1. Таке штучне звуження кола учасників аграрних правовідносин нічим не виправдано і відповідає практиці виникнення та розвитку аграрних відносин, обумовлених многоукладностью форм сільськогосподарського производства.

У разі становлення ринкової економіки основними видами аграрноправових (як і цивільно-правових) актів є угоди (договори) — вольові дії громадян, і юридичних, створені задля встановлення, зміну або припинення цивільних правий і обов’язків (ст. 41 ДК України). Причому те, саме це протягом багатьох десятиріч складують у умовах панування нашій країні командно-адміністративної системи найсуворіше заборонено (наприклад, купівля-продаж, оренда, заставу, дарування і успадкування земельних ділянок), тепер, за умов аграрній реформі, стає повсякденним справою у розвитку аграрних отношений.

Аграрні правовідносини можуть породжуватися як гражданскоправовими угодами, а й адміністративноправовими актами. Так, при первинному наданні земельних ділянок свідоцтво про право власності на грішну землю видається відповідним комітетом із земельних ресурсів і землевпорядкування з урахуванням рішення місцевої адміністрації, тобто. акта органу управления.

Аграрні правовідносини, взяті загалом, є єдиний органічний комплекс відносин. Але всередині цього єдності є істотні розбіжності, зумовлені характером і змістом регульованих правом конкретних аграрних взаємин, як вольових економічних актів, утворюють процесі сільськогосподарського виробництва, розподілу, обміну і потребления.

Віднесення аграрних ставлення людини-спеціаліста до певним групам і видам — земельним, майновим, трудовим, организационно-управленческим, їх наукова класифікація — необхідна передумова для аналізу її змісту, виявлення тенденцій і шляхів її подальшого розвитку, і навіть вибору форм і методів правового регулирования.

Юридична класифікація має зводитися до простого переліченню аграрних правовідносин, а передбачає їх угруповання на науково обгрунтованих економічних та юридичних критериях.

До загальним економічним критеріям ставляться характер економічних відносин, утворюють сфері с/г виробництва, з одного боку, й у сфері економічного обороту, товарного обміну — з іншого, і навіть облік відмінностей у економічний зміст зазначених аграрних отношений.

Для наукової класифікації аграрних відносин поруч із економічним їх змістом потрібно враховувати юридичних ознак і закріплену в нормах права ступінь зв’язаності тих чи інших аграрних відносин із огляду на специфіку с/г виробництва. Найповніше ця специфіка враховується у внутрішніх (внутрішньогосподарських) аграрних відносинах, в меншою мірою в зовнішніх, оскільки вони обслуговують с/г виробництво. Зовнішні аграрні відносини не можна зводити тільки до тих, які укладаються у сфері сільськогосподарського виробництва. Значна їх частина виникає у процесі економічних відносин сільськогосподарських підприємств та інших господарств, із державними, кооперативними й суспільними організаціями, і навіть окремими підприємцями (громадянами), тобто. у сфері товарно-грошового економічного обороту. Слід зазначити, що податкові зобов’язання с/г підприємств та інших підприємців перед державою носять товарного характеру, а є їх зовнішніми отношениями.

Отже, з урахуванням названих економічного і юридичної критеріїв аграрні відносини можна розділити на великі групи: внутрішні і внешние.

Внутренними (у сенсі внутрішньогосподарськими) є засновані на членство в с/г кооперативі, у ній, провідною селянське господарство чи особисте підсобне господарство, і навіть на трудовому договорі в державної чи іншого формах організації с/г виробництва правовідносини, які укладаються з приводу організації використання землі, іншого майна, і праці процесі виробничо-господарської діяльності в цій земле.

Зовнішні ж аграрні правовідносини є певну сукупність відносин с/г комерційних організацій та інших учасників с/г виробництва між собою, ні з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними органами управления.

Внутрішні (внутрішньогосподарські) і його зовнішні аграрні відносини у свою чергу поділяються різні за своїм характером змісту види. Будучи урегульованим правом, аграрні відносини набувають синергетичного характеру правових отношений.

III.ЗАДАЧИ.

1. Фермер Сидоренко при обробці свого земельних ділянок виявив, що у глибині 1 м площею 3га під землею перебувають морські відкладення (черепашка). У цьому місці, він припинив розорювання землі і посіви і, знявши родючий шар (грунт), почав виготовляти будматеріали (пиляти мушлю). Прибуток від її продажу підвищив прибуток від сільського господарства. Голова сільради зажадав припинити діяльність, не відповідну цілям фермерського господарства. Фермер вимога не виконав. Тоді на виконкомі сільради прийняли рішення про накладення штрафу і вилучення ділянки з покладами ракушки.

Правомірні чи дії фермера і сельсовета?

Відповідно до п. 1 ст.2 Закону про селянське (фермерське) господарстві (ЗУ про КФГ) цілями такого господарства є виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка та реализация.

Відповідно до ст. 15 зазначеного закону фермерського господарства проти неї для потреб господарства використовувати загальнопоширені корисні копалини. Якщо у плані глибини розкопки і виду з корисними копалинами фермер Сидоренко виконав умови Кодексу України про надра (ст. 23 і ст.6), то обов’язок над цільовим використанням землі (п. 1 ст.11 ЗУ про КФГ) і видобуток з корисними копалинами задля потреб господарства не выполнена.

Відповідно до ст. 29 Земельною кодексу України у випадку виявлення випадків використання землі за призначенням орган державного контролю над використанням і охороною земель письмово попереджають власника землі необхідність усунення цих порушень в місячний термін. Якщо порушення цей час ні усунуті, з винних накладається адміністративне стягнення у вигляді, передбаченому ст. 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КоАП). Штраф накладається відповідно до ст.238−1 КоАП инженером-землеустроителем села. Причому надається додатковий в місячний строк усунення правопорушення. Якщо порушення і тоді термін ні усунуті, зазначені органи передають відповідному Раді народних депутатів (у разі - сільському) акт і свій висновок необхідність припинення права на земельну ділянку. І тоді сільський Рада народних депутатів на підставі отриманих матеріалів через уповноважений їм орган (виконком) поводиться з позовом в арбітражного суду (оскільки фермерського господарства юридична особа) про яке припинення права власності на землю.

2. Відповідно до постановою райради все землі, природні об'єкти і ресурси не більше району з’являються виняткової власністю Ради. Натомість сусідній міськрада оголосив суверенітет повітряного простору над територією міста Київ і ввів дозвільний порядок прольоту літальних аппаратов.

Оцініть законність рішень Советов?

Відповідно до ст. 3 ЗК України власність на грішну землю України має таких форм: державну, колективну приватну. Відповідно до ст. 4 ЗК України суб'єктом права державної власності на грішну землю виступає, зокрема, і районний Рада народних депутатів землі в межах його території, крім земель, що у загальнодержавної власності. Не входять до складу цих земель й ті, що передано у колективну приватну собственность.

Відповідно до ст. 9, 10 Кодексу України про надра районний Рада народних депутатів не розпоряджається навіть на корисні копалини місцевого значення. З огляду на ж ст. 11 та дванадцяти Лісового Кодексу України розпорядження лісовим фондом здійснює Верховною Радою України і Автономної Республіки Крим. Відповідно до ст. 7 Водного Кодексу України розпорядження водним фондом України здійснює Верховною Радою України, а відповідно до ст. 8 цього ж Кодексу розпорядження водним фондом місцевого значення здійснюють місцеві ради народних депутатів на правах областных.

З огляду на ст. 3 Повітряного кодексу держава здійснює регулювання використання повітряного простору через Міністерство транспорту України, відповідні органи авіаційного транспорту України і Комітет із використанню повітряного транспорту України (Украэронавигацию).

З вищесказаного можна зробити висновок, що жодне з рішень Рад у прикладі перестав бути законным.

3.Воинская частину — у лісопарковій зоні звела склад будівельних матеріалів, самовільно захопивши при цьому 2 га землі. Комітет із земельним ресурсів і землевпорядкування запропонував частини знести зведена споруда, як спорудження на самовільно зайнятою території, де взагалі заборонено якесь будівництво. Командування частини вимога цю вимогу зігнорувало, посилаючись на можливість те, що земля є нічийною, безгоспною і не зареєстрованою і звернулося з позовом у арбітражний суд.

Вирішіть дело?

Як суб'єкти права державної власності землею розпоряджаються Ради народних депутатів, які у межах своєї компетенції передають землю у власність або користування і вилучають її (ст. 4 ЗК України). Дозвіл питання про передачу землі, що у державної власності у власність або користування іншим особам є винятковим правом Ради народних депутатів як суб'єкта права державної власності на грішну землю і тому підлягають задоволенню арбітражний суд заяви про обязании відповідних Рад народних депутатів передати земельну ділянку у користування або власність (Роз'яснення Президії суду України від 23.08.94 г. N02−5/610).

Відповідно до ст. 22 ЗК України підприємства міста і організації немає права братися до використанню земельних ділянок до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) й отримання документа, засвідчує на право власності, чи користування землею. З огляду на ст. ст. 116, 117 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються з їхньої приналежності без відшкодування витрат, вироблених під час незаконного користування. Причому приведення земельних ділянок в придатну від використання стан, включаючи знос будівель та житлових споруд, виробляється особами, які самовільно зайняли земельні ділянки чи їх рахунок. Ці самі особи зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними на результаті незаконного користування землею. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок виробляється у в судовому порядку (як і збитків) шляхом подачі власником земельних ділянок позовної (зустрічного позовної) заявления.

Тут слід пам’ятати, що лісопаркова зона належить до землям рекреаційного значення (зона відпочинку і внутрішнього туризму), у яких забороняється діяльність, перешкоджає використанню їх за цільовому призначенню (ст. 74 ЗК Украины).

4. Громадянин Сидоренком і родом його дружина перебували членами КСХП, які дочка працювала учителем сільської школи. На території сільради середня земельна частка 15 га, а пай колгоспу 20 га. Усі землі резервного фонду перебувають у КСХП в користуванні. Сидоренко з дружиною та дочкою подали заяву виділення їм землі для ведення фермерського господарства. Правління письмово відмовило, пославшись те що, що землі в підприємства мало, а сільський голова повідомив, що землю здатні надавати за плату і вимагають вони великий земельну ділянку. Доньки взагалі земля не покладено, оскільки він працює у школі. Сім'я Сидоренко звернувся скаргою до району. Відповісти від імені прокурора.

Відповідно до ст. 7 Закону про селянське (фермерське) господарстві члени КСХП, які побажали вести фермерського господарства, мають право безперешкодно виходу потім із нього. За рішенням районного, міського в адміністративному підпорядкуванні якої перебуває район, Ради народних депутатів їм виділяється безплатно у приватну власність земельну частку, певний відповідно до указу президента України від 8.08.95г. N720/95 «Про порядку паивания земель переданих колективну власність с/г підприємствам, і організаціям». Тобто. в аналізованому разі розмір земельних ділянок, переданого безплатно має становити 40 га.

Відповідно до скарги дочка подружжя Сидоренко перестав бути членом КСХП, а працює у соціальної сфери за наймом. Відповідно ж до згаданого указу Президента створений під час передачі в колективну власність резервний фонд використовується передачі у приватну власність, або користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятих у соціальної сфери в селі. Якщо такий передачі цього не сталося, то дочка має декларація про подачу заяви до районний Рада народних депутатів виділення безплатно земельної ділянки у розмірі 15 га для ведення фермерського господарства по підпис глави цього господарства. Зазначений Рада народних депутатів зобов’язаний силу ст. 5 ЗУ оКФХ перевірити здатність заявника вести сільське господарство (у разі дочки) й у місячний термін винести своє решение.

З огляду на ст. 5 і побачили 8-го зазначеного закону рішення Ради народних депутатів із розглянутим питанням можна оскаржувати районному суде.

5. У ході перевірки працівниками Комітету з земельних ресурсах і землевпорядкування встановлено, що фермер Сидоренко неефективно використовує виділену їм землю, а окремі уччастки не засіває 4 року, застосовує заходи обробки землі, що призводять до втрати її плодородия.

Які заходи може бути прийнятий проти фермера?

Відповідно до п. 4 ст. 28 ЗК України у випадку використання земельних ділянок способами, приводящими до їх зниження родючості грунту, невикористання протягом року земельних ділянок, наданого для с/г виробництва є необхідною підставою припинення права приватної власності на грішну землю гаразд ст. 28 і 29 ЗК України та накладення штрафу гаразд ст. 52 ЗК України та ст. 238−1 КоАП.

Слід зазначити, що голова фермерського господарства є посадовою особою й має адміністративної відповідальності як такого. На силу ст. 117 ЗК України підприємства міста і громадянин зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані ними на результаті порушення земельного законодательства.

6. Сидоренко, отримавши законному порядку 20 га орної землі для ведення фермерського господарства, не зумів її використовувати через прямий призначенню через відсутність обробній техніки, за рік продав 5 га землі і десяти га ввів у оренду. Зазначені угоди не пройшли регистрацию.

Які заходи варто прийняти у разі правонарушения?

Відповідно до ст. 4 ЗУ про КФГ власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, немає права протягом у віці зі часу придбання права власності продавати, або іншим чином відчужувати свій земельну ділянку, крім переходу його за спадщині чи Раді народних депутатів тих-таки умовах, у яких він він переданий. У наявності поважних причин суду з заяві власника може визначений термін. З огляду на ст. 13 ЗУ про КФГ громадяни, провідні фермерського господарства можуть у тимчасове користування земельну ділянку у вирішенні місцевої Ради народних депутатів у разі втрати працездатності чи досягнення віку. По договору така передача може відбутися лише тоді тимчасової втрати працездатності, призову на строкову військову службу, вступ у вище навчальний заклад та інших поважним причин. З умови завдання розуміється, що поважних причин у Сидоренко був, отже в зазначеному разі угоди із відчуження ділянок 5 га і десяти га землі є незаконними. З огляду на частині другій ст. 114 ЗК України угоди, ув’язнені власниками землі з порушенням встановленого їм порядку набуття чи відчуження земельних ділянок, є недействительными.

7. Райрада сесія прийняв рішення про реорганізацію всіх нерентабельних колгоспів в КСП і скерував це рішення в усі колгоспи. У колгоспі «Промінь» голова зібрав збори уповноважених, оголосив рішення Ради й запропонував проголосувати за створення КСП. Більшістю голосів це рішення прийняте і доведено до колгоспників. Щодо виконання рішення Ради голова повідомив у виконком і винесла нове КСП внесли в реестр.

Чи є колишній колгосп КСП? Дотримано чи порядок створення і реєстрації КСП?

Правові, економічні, соціальні й організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначає закон України про КСП від 14.02.92 г., який набув чинності з 1.03.92г. У постанові Верховної Ради України «Про порядок набрання чинності ЗУ про КСП вказується, що це закон стосується тих правовідносин, які виникають після введення його з. Місцеві Ради народних депутатів повинні провести перереєстрацію статутів колективних сільськогосподарських підприємств з метою приведення в відповідність до цим законом. Таким чином, колгосп стає КСП після виконання його статуту у відповідність із нормами ЗУ про КСП. Доти установчі документи та його реєстрація здійснювалася відповідно до Закон України «Про підприємства» від 27.03.91 г. і союзним законодавством про колхозах.

Відповідно до ст. 23 ЗУ про КСП внесення зміни й доповнення в статут КСП входить в компетенцію вищого органу самоврядування підприємстві - загальні збори його членів чи уповноважених. Якщо ж КСП створюється знову, те решіння з приводу створення бере лише загальні збори представників (ст. 3 ЗУ про КСП). У нашому випадку не створюється нове підприємство, а виробляється його перереєстрація, оскільки колгоспи до ухвалення рішення про переформування в КСП вже були зареєстровані у порядку ст. 8 Закону України «Про підприємництво» від 07 02 91 г. Становище ж кажуть про порядку державної реєстрації речових КСП, затверджене постанови Кабінету Міністрів України від 18 06 92 р. N 344 ставить між КСП і колгоспами знак равенства.

З усього сказаного можна дійти невтішного висновку, що в прикладі збори уповноважених мало або ухвалити новий статут КСП чи внести відповідні зміни до статут колгоспу. Перший варіант краще, бо з причин зміни назви відбудеться, і зміна ідентифікаційного коду, а рішення про реєстрацію (перереєстрації) матиме новий номер.

Порядок реєстрації КСП регулюється вже згадуваним Положенням і це є суворо формальної процедурою. Тому зареєструвати КСП на основі навіть письмового повідомлення його голови виконком у відсутності права.

8. Під час створення КСП «Промінь» у його статуті було записане, що це підприємство має майно на 1 млн. гривень, в підприємстві 500 членів, майнова частка кожного дорівнює 2 тис. гривень. При реєстрації підприємства голові було зазначено, що він допущено помилку під час підрахунку частки і тому підприємство нічого очікувати зарегистрировано.

Чи правильно визначено частка майна члена КСП?

Чи правильно відмовлено у реєстрації КСП?

У разі то, можливо два варіанта визначення частки члена КСП. Перший передбачено ст. 9 ЗУ про КСП, коли право членів КСП на пайовий фонд залежить від своїх трудового участі. Такий порядок передбачено у разі, якщо КСП створюється з урахуванням колгоспу. Отже, пайовий фонд КСП розподіляється між членами колгоспу. Причому ст. 5 не обмежує загальне збори колгоспників під час створення КСП прийняти у його члени уряду й нечленів колхоза.

Другий варіант передбачено Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловий комплекс» від 10 07 96 р., що передбачає створення КСП з урахуванням державних сільськогосподарських підприємств. Відповідно до ст. 6 зазначеного закону працівникам підприємства міста і особам до них прирівняним передається тільки п’яту частину наразі державного майна. Причому розподіл цього майна між працівниками здійснюється за трудовим участю у вирішенні загальних зборів. Законодавство України ні встановлює порядок визначення такої участі й у принципі, припустима ситуація, коли з рішенню загальних зборів трудове участь визнають рівним. Але за будь-якого разі таке розв’язання має вказуватися в протоколі загального собрания.

Згідно з п. 6 Положення «Про порядок державної реєстрації КСП"отказано в реєстрації КСП може лише внаслідок порушення встановленого порядку створення КСП відповідно до чинного законодавства, тобто. перевірка відповідності змісту установчих документів КСП перестав бути компетенції органів реєстрацію ЗМІ й у цьому прикладі відмова не правомочен.

9. При виході з КСП його членам чоловіку й коханої дружини Сидоренко, изъявившим бажання створити фермерського господарства із земельним масивом, вирішено було дати їм 20 га с/г землі. Відповідаючи на запитання, чому не дали 40 га, голова відповів, що згідно зі 10 п. 4 закону про КСП, особам, які із КСП надається земля, яка припадає однієї члена колективу, а земельну частку в підприємстві дорівнює 20 га.

Чи відповідає рішення правління закону?

Відповідно до п. 4 ст.10 ЗУ про КСП, члену КСП, який побажав вийти з її складу в організацію фермерського господарства, земельну ділянку надається у частині що припадає однієї члена колективу. Т. е., т.к. і чоловік, і жінка Сидоренко належать до КСП, то їм покладено дві частки — 40 га.

10. Cельсовет виділив землю фермеру Сидоренко, надавши йому 40га, в т. ч. ділянку у 6 га що прилягає до річці. Тут понад 40 тому перебувало пасовище, тільки після ліквідації всього приватного худоби, цю ділянку не використовувався ні колгоспом, ні колгоспниками. Останніми роками там вільно паслися 3−5 кіз та 5−6 корів жителів села. Фермер став проганяти худобу, який заходив на посіви його с/г культур. Жителі села звернулися із скаргою у сільраду і вимагали вилучити з фермера цю ділянку і розірвати на певний ньому будівництво фермером скотного двору, а ділянку відвести під пасовище загального пользования.

Законно чи було надано фермеру ділянку і підлягає він изъятию?

Відповідно до ст. 4 ЗК України забороняється передача у приватну власність земель водного фонду, крім невеликих (до 3 га) ділянок водоймищ і болт, входять до складу угідь с/г підприємств, фермерських господарств. Відповідно до ст. 4 Водного кодексу до земель водного фонду ставляться землі зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж рік і береговими смугами водних шляхів. Розміри зазначених смуг визначаються ст. ст. 88 і 91 Водного кодексу. Якщо ділянку Сидоренко потрапляє у зону захисної чи берегової смуг, то сільрада не може виділяти йому цю ділянку (мається на увазі 6 га, є водним об'єктом). У разі репетуванняган охорони земельних ресурсів може у в судовому порядку оскаржити рішення сільради у частині виділення у приватне користування земель водного фонду чи ж сам сільрада може скасувати своє рішення як і відповідне законодательству.

Усе сказане вище належить до дільниці в 6 га, прилеглого до річки, а іншої ділянку у 34 га виділено фермеру законно.

IV. З, А До Л Ю Ч Є М І Е.

Звісно, обсягом 1-ї контрольної роботи важко повністю висвітлити таку глибоку і велику тему як АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, проте фундаментальні поняття і базові положення у зазначеній роботі наведено. Попри те що, що підхід до питань аграрних правовідносин поросійському та українському законодавству трохи інакша друг від друга, але це відмінності менш суттєві і при цьому за низкою об'єктивних і суб'єктивні причини російська правотворческая думку трохи випереджає українську, що дозволяє нашим законодавцям використовувати позитивний досвід накопичений російськими юристами після ухвалення розв’язання тих чи інших нормативних актів, і уникати помилок, обов’язково можна зустріти на такому тернистий шлях як правотворчество.

Використовуючи позитивний досвід як Росії, а й інших розвинених держав, враховуючи національні й історичні особливості нашого народу Україна стане демократичним правовою государством.

V. ВИКОРИСТАНА ЛИТЕРАТУРА.

1.Конституция (її) України — Прийнята Верховним Совітому України 28.06.1996 г.

2.Аграрное право. Підручник під ред. Г. Е. Быстрова, М. И. Козыря. — М.: Юрид. літ., 1996. — 640 с.

3.Гражданское право. Часть 1.Учебник/ Під ред.Ю. К. Толстого, А.П. Сергєєва.- М.:Издательство ТЕИС, 1996. — 292−300с.

4.Гражданский кодекс Українською РСР: Нучн.-практ.коммент. Пер. з укр. /И.Г.Агапов, М. И. Бару, И. А. Беленчук та інших. -До: Политиздат Украины, 1981. 639 с.

5.Кодекс законів про працю України/ Затверджено Закон України від 10 грудня 1971 г.//Ведомости Верховної Ради саме Украмны. — 1971. — N50. — Ст.375.

6.Политологический словник. — До.: ИнноЦентр. — 1991.

7.Советское право: Підручник для студентів ВНЗ по економічним спеціальностями/ Під. ред. А. Г. Первушина. М., 1987.

8.Юридический енциклопедичний словник. — М.: СЕ. — 1984. 1 Радянське право. Підручник для студентів ВНЗ по економічним спеціальностями/ Під ред.А. Г. Первушина, М., 1987. с. 40.