Ринок праці та його регулювання

Реферат

З курсу: Економіка праці

Тема: " Ринок праці та його регулювання"

1. Ринок праці: суть, зміст, структура

Україна — це країна з перехідною ринковою економікою, де формується національний ринок. Це означає, що формується ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, фінансовий ринок, ринок послуг, ринок праці, ринок інформації тощо. Вони входять у ринкову систему країни і роль ринку праці тут значна, тому що він поставляє робочу силу на інші ринки. Без ринку праці не може функціонувати жоден ринок. Але в той же час ринок праці може функціонувати тільки у взаємозв'язку із іншими ринками.

Ринок праці - це багатогранне поняття. Ринок праці - це система економічних відносин, пов’язаних з формуванням і реалізацією попиту і пропозиції робочої сили; це — економічний простір, сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; це — механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Ринок праці - це сукупність соціально — трудових відносин між покупцями і продавцями з приводу умов найму і використання робочої сили.

Історично ринок праці виникає тоді, коли виробник відділився від засобів виробництва і став юридично незалежним. Він був вимушеним продавати свою здібність до праці, або робочу силу, так появився новий товар, який дав назву новому ринку.

Ринок праці також як інші типи ринку має ресурсний і товарний характер, але має і особливості: по-перше, він породжує багато економічних і соціальних проблем (бідність, безробіття, інфляція, мітинги, страйки тощо), але справитися з ними не в змозі, тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну системі, яка б організувала розв’язання цих проблем. По-друге, відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу купівлі - продажу товару «праця» безперервні, аж до звільнення найманого працівника. По-третє, особливим є товар «праця», тому що носієм його є людина з усіма своїми правами, обов’язками, які охороняє закон і роботодавець повинен їх враховувати. «Працю» не можна зберігати, так як вона є джерелом існування. Корисність товару «праця» після початку його використання зростає. «Праця» — товар виробничого призначення, але він несе ще й особисте навантаження і тому є вирішальним. В-четверте, ринок праці охоплює не лише сферу обміну, а й сферу розподілу та виробництва робочої сили.

Принциповим є питання, що продається і купується на ринку праці: «робоча сила» чи «праця». Прихильники марксистської теорії ринкових відносин стверджують, що на ринку праці продається робоча сила, як здібність до праці, яку і експлуатує роботодавець. Сучасна економічна теорія доказує, що на ринку праці продається і купується праця, а заробітна плата — плата за працю. Прибічники третьої точки зору вважають ринок праці ресурсним ринком.

На ринку праці основними суб'єктами купівлі - продажу виступають роботодавець — покупець праці і найманий робітник — продавець ресурсу праці. Останній являється носієм і власником своєї робочої сили, тобто сукупності розумових і фізичних здібностей до праці. Праця — це ресурс особого роду, який не можна відділити від його власника. Об'єктом ринкової угоди є право використання одиниці ресурсу праці певної якості при певних умовах у певний відрізок часу. Ціною одиниці ресурсу виступає рівновісна заробітна плата, яка установлюється на ринку праці на основі співвідношення попиту і пропозиції. Цю точку зору поділяють і автори роботи.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), яка охоплює усю найману робочу силу і сукупний попит (По), як загальна потреба економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці. (рис. 1).

Таким чином, та частина ринку праці, яка утворюється на перехрещенні сукупного попиту і сукупної пропозиції має назву задоволений попит на працю (ЗПо). Неперехрещені частки відповідають поточному ринку:

ПР = СР — ЗПо, де СР — сукупний ринок праці;

ПР — поточний ринок праці.

Поточний ринок праці утворюється за рахунок природного і механічного руху робочої сили і робочих міст. Він складається з відкритого і закритого ринків праці. Відкритий ринок праці - це економічно активне населення, яке шукає роботу і має потребу у підготовці, перепідготовці, а також усі вакантні робочі місця у всіх секторах економіки. Закритий ринок праці - це особи, які формально зайняті в економіці, але у той же час у зв’язку зі скороченням виробництва або зі зміною його структури можуть бути звільнені.

Рис. 1. Сукупний ринок праці

де По — сукупна потреба на працю;

Пр — сукупна пропозиція праці;

ЗПо — задоволений попит на працю.

Виходячи з визначення і характеристики ринку праці можна установити основні його елементи:

1) Сторони ринкових відносин, або суб'єкти ринку праці: роботодавці (і їх об'єднання), найняті працівники (і їх союзи) і держава;

2) Правові акти, які регламентують сторони ринкових відносин (КЗоТ, закон «Про зайнятість населення» та інші).

3) Кон’юктура ринку — співвідношення попиту і пропозиції праці, яка визначає ставку заробітної плати на конкретні види праці і рівень зайнятості населення. Існують три типи кон’юктури ринку праці:

трудозбитковий, коли пропозиція праці перевищує попит на нього;

трудодефіцитний, коли попит на працю нижче, ніж його пропозиція;

рівновісний, коли попит на працю дорівнює його пропозиції.

4) Служби зайнятості населення (центри, біржі, бюро тощо).

5) Інфраструктура ринку праці - це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств та фірм, суспільні організації і фонди, які забезпечують ефективну взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці.

6) Система соціальних виплат і гарантії для громадян, яких з виробництва перевели на нове місце роботи, та безробітних.

7) Альтернативні форми забезпечення зайнятості: суспільні роботи, надомна праця, сезонні роботи та інші.

Для функціювання ринку праці необхідне існування і взаємодія усіх його елементів.

2. Умови виникнення і ефективного функціонування ринку праці

Ринок праці виникає у певних умовах. Першою умовою є юридична свобода і здатність власника робочої сили за своїм россудом розпоряджатись своїми здібностями до праці. Але цієї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. Проте за сучасних умов мова вже не йде про абсолютну відсутність будь-яких інших засобів чи умов існування. Адже деяка частина найманих працівників є власниками цінних паперів, нерухомості і т.п., з яких одержує доход, але все-таки змушена продавати свою робочу силу. Необхідність в продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли доход з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необхідних для життя засобів. За цієї умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, як відомо, поява на ринку продавця ще не гарантує його продаж — для цього потрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких відносяться: по-перше, повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною відповідальністю; по-друге, відносини агентів на ринку праці - це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами; по-третє, функціонування ринку праці тим більш ефективне, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили; по-четверте, повинен існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати; по-п'яте, наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись в спілки. (Проте в одній спілці вони перебувати не можуть.); по-шосте, продавець прагне продати свій товар найдорожче, а покупець купити найдешевше; по-сьме, повинна існувати єдність ринку робочої сили з ринком товарів та послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків (наприклад, ринок робочої сили не може ефективно функціонувати без ринку житла).

3. Функції та сегментація ринку праці

Під функціями розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції.

Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами;

Інформаційну. Ринок дає іІнформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, пропозиції робочих місць та робочої сили, якості робочої сили тощо.

Посередницьку. Ринок праці встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок для задоволення взаємних інтересів і потреб.

Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, який встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «труд» і визначається його вартість.

Стимулюючу. Ринок праці завдяки конкуренції стимулює роботодавців краще використовувати трудові ресурси з метою підвищення прибутковості виробництва, а найманих працівників стимулює підвищувати професійно-кваліфікаційний рівень.

Оздоровлюючу. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу у конкурентній боротьбі більш якісній робочій силі і стимулює постійно підвищувати цю якість.

Регулюючу. Певною мірою ринок впливає і на формування пропозиції суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, господарств в інші, які пріоритетно розвиваються, і високорентабельні. Він регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а також ефективне використання. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів в народному господарстві, спонукаючи підприємців утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують його прибутковість.

Сегментація ринку праці - це процес розподілу роботодавців і продавців праці на групи за ознаками, які їх об'єднують. Сегментарний ринок праці - це ринок з чітко визначеними частинами — сегментами, на яких концентруються певні категорії робітників (останні не є конкурентами іншим робітникам в інших частинах ринку праці), які конкурують поміж себе. Такі сегменти утворюються, наприклад, на ринках жіночої праці, праці інвалідів, літніх трудящих та ін.

Сегментація виконується за різними критеріями та в залежності від різних ознак. Ними можуть бути: територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців та продавців товару «робоча сила»; умови конкуренції тощо.

З точки зору територіального підходу бувають ринки праці:

внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

зовнішній — транснаціональний та світовий.

В залежності від соціального підходу виділяють ринки:

робочих кадрів (працівників переважно фізичної праці);

спеціалістів та менеджерів (працівників переважно нефізичної праці).

Залежно від професій розрізняють ринок, наприклад, токарів, гірників, лікарів, економістів тощо.

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

внутріфірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи, організації тощо;

галузевий;

національний. Даний тип ринку праці співпадає з однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

Залежно від кількісного співвілношення покупців та продавців товару «робоча сила» ринок праці, подібно до товарного, може бути монополією, монопсонією, олігополією, поліполією.

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:

необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Особливе значення має виділення сегментів, в яких зконцентровані групи осіб з ньзькою конкурентоспроможністю: молодь, жінки з дітьми, інваліди 3-ї групи тощо. Вони потребують соціальної підтримки з боку держави.

Сегментація ринку праці має велике значення для аналізу ринку; вивчення його структури та ємності; виявлення контингенту, який утворює пропозицію праці і попит на нього; визначення перспектив ринку праці.

4. Безробіття, його види і показники

В умовах переходу України до ринкових відносин однією з найактуальніших виявилася проблема безробіття. Сьогодні вона загострюється все більше, торкаючись інтересів кожного працівника, кожного працездатного громадянина. Роздержавлення та приватизація державної власності, структурна перебудова економіки, економічні негаразди останніх років супроводжуються масовим вивільненням та перерозподілом робочої сили. Починаючи з січня 1996 р. і по сьогодні цей процес набув надзвичайних масштабів, що викликало різке збільшення безробіття при одночасному скороченні вільних вакансій.

Безробіття — соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили економічно активного населення не зайняті у суспільному виробництві.

Безробітними в Україні вважаються громадяни працездатного віку, які по незалежним від них причинам не мають заробітку (трудового доходу) внаслідок відсутності підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї.

Не можуть бути визначені безробітними громадяни:

віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням штату;

які вперше шукають роботу і не мають професії у разі відмови їх від проходження профпідготовки, або від оплачуваної роботи

які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості у якості безробітних;

які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Безробітним, по методології МОП, вважається той, хто не має роботи, шукає її, готовий до неї приступити і не має других джерел доходу зокрема заробітної плати. Це два різних підходи для обліку безробіття. Існуюча система обліку безробітних в Україні не відображає дійсності, так як значна частка безробітних не реєструється у службах зайнятості.Критеріями розмежування видів безробіття, як правило, є причина його виникнення та довготривалість.

Основними видами безробіття є: фрикційне, структурне, і циклічне.

Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу, їх місце займуть інші, подібні до них. Тому хоча конкретні люди, що залишились без роботи з тих або інших причин змінюють один одного, даний тип безробіття залишається. Таким чином, термін «фрикційне безробіття» використовується для тієї категорії людей, які шукають роботу або очікують її отримання в недалекому минулому.

Фрикційне безробіття вважається неминучим та певною мірою бажаним, оскільки частина робітників, тимчасово втративши роботу, переходять з низькооплачуваної та низькопродуктивної роботи на більш оплачувану та продуктивну. Це означає більш високі доходи для працівників та більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а відтак забезпечує досягнення більш високих обсягів ВНП. Воно складає 2−3%.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли під впливом науково — технічного прогресу трапляються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі види професій зменшується, або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Інакше кажучи, структура робочих місць та професійна структура працівників не співпадають. Виникає категорія працівників, в яких навички й професійний досвід застаріли та виявилися нікому не потрібними, а відтак їх стало неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, тоді як структурне — довгостроковий, саме чому останнє і вважається більш важким. Воно складає 2 — 3%.

Фрикційне безробіття — це результат динамічності ринку праці. Структурне — виникає із-за територіального або професіонального невідповідного попиту і пропозиції на ринку праці. Економісти вважають фрикційне та структурне безробіття, неминучим, тому «повна зайнятість» складає менше 100% робочої сили.

Рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття. Його називають нормальним або природним безробіттям. Воно складає 5 — 6%.

Циклічне безробіття обумовлюється спадами виробництва. Виникає коли сукупний попит на товари та послуги знижується, відтак зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Для згладжування негативних наслідків цього виду безробіття необхідно розробляти і приймати спеціальні програми забезпечення зайнятості населення і субсидування державою. За оцінкою западних фахівців у періоди економічних підйомів і спадів безробіття може коливатися від 0 до 8 — 10% і більше. В період 1929;1933 рр. циклічне безробіття у США складало 25%. Циклічне безробіття є довгостроковим і небезпечним. В Україні основна частина безробітних це циклічні безробітні.

В економічній літературі виділяють ще інституціональне, добровільне, вимушене і приховане безробіття.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна. Наприклад, неповна інформація про вакантні робочі місця.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням в зв’язку з незадовільним рівнем оплати праці, умовами праці, з-за психологічного клімату в колективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (підвищується під час буму та знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії, рівня кваліфікації, належності до того чи іншого соціального прошарку населення. Закономірність даного виду безробіття полягає у тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація скорочує персонал. Таким чином, тільки частина безробітних можуть претендувати на нові робочі місця, а інші становляться вимушено безробітними в результаті перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Таке становище на ринку праці характерне, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати обсяги виробництва та чисельність персоналу з-за несприятливої ділової кон’юктури.

Приховане безробіття — широкомасштабне явище, зумовлене нерозвиненістю ринкових відносин. Цей вид безробіття набув сьогодні чималого розповсюдження в Україні. Прихований ринок робочої сили утворюють працівники, які ще зберігають статус зайнятості, але для них можливість втратити роботу надзвичайно висока, або ж вони тільки числяться як працюючі, але перебувають у неоплачуваних відпустках й працюють лише інколи.

Для аналізу безробіття використовують такі показники:

кількість безробітного населення, тис. чол.;

рівень безробіття, виражений у відсотках. За міжнародними нормами він визначається по формулі:

Рб= (Еал-З) / Еал х 100,

де Рб — рівень безробіття, чол.

Еал — чисельність економічно активного населення, чол.

З — чисельність зайнятих, чол.

розподіл безробітних по сферах суспільно корисної праці;

розподіл безробітних за професіями, галузями і секторам економіки;

середня тривалість безробіття, міс. Вона характеризує у середньому тривалість пошуку роботи особами, які мають статус безробітного на кінець аналізуємого періоду, а також тими безробітними, які були у цьому періоді працевлаштовані;

навантаження на одне робоче місто, вакансію, чол. Визначається як відношення чисельності безробітних до чисельності вакантних робочих міст.

Яким би не був загальний рівень безробіття, він неоднаково розподіляється між різними категоріями працездатного населення. У розвинених країнах з ринковою економікою в періоди підйому виробництва кількості безробітних серед робітників перевищує кількість безробітних серед фахівців і службовців, безробітних серед молоді, як правило, більше, чим серед дорослих людей, особливо середнього віку; жінки частіше попадають в число безробітних, чим чоловіки.

Статистичні дані в Україні свідчать, що світові тенденції значною мірою повторюються і в нашій економіці, за винятком того, що рівень безробіття зараз вище серед фахівців і службовців, чим серед робітників.

5. Соціально-економічні наслідки безробіття, соціальний захист безробітних

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого — великим суспільним злом. Економічні втрати від безробіття — це не випущена продукція, скорочення платоспроможного попиту, звуження споживчого ринку, наростання елементів кризи виробництва. Перебування ж людей у статусі безробітних спричиняє їм часткову або повну втрату доходів, професійних навиків, зниження рівня життя, викликає почуття власної неповноцінності, що перешкоджає їхньому поверненню на ринок праці. Безробіття призводить до зростання злочинності, смертності, числа психічних захворювань. Зростає кількість осіб без певного роду занять, молоді, які не прагнуть до працевлаштування. Таким чином, безробіття заважає суспільству рухатися до своїх потенційних можливостей.

Відомий американський економіст Артур Оукен математично виразив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу валового національного продукту (не випущеною продукцією).Це відношення відомо як закон Оукена. Суть закону в тому, що якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання ВНП складає 2,5%.

Згідно з цим законом щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% підтримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 процентних пункти приросту реального ВНП зменшують чисельність безробітних на 1 процентний пункт. Аналогічним чином кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на 2% викликає зростання безробіття на 1%.

Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як встановлено, підвищується по мірі розвитку ринкової економіки. Так, наприклад, для США 60-х років природній рівень безробіття визначався у 4%, а для 80-х років він становив вже 6−7%.

Із закону Оукена випливає, що по-перше, певна величина зростання ВНП необхідна для того, щоб запобігти зростанню норми безробіття. Чисельність робочої сили з кожним роком зростає, а її використання стає при цьому більш продуктивним завдяки науковотехнічному прогресу. Внаслідок цього, 2,5−3% щорічного приросту ВНП повинно спрямовуватись на створення нових робочих місць, здатних утримати безробіття на попередньому рівні. По-друге, більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує безробіття.

Безробітні громадяни потребують соціального захисту і держава України його гарантує.

Працівникам, які втратили роботу в зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, надаються особливі гарантії, якщо вони зареєструвалися в службі зайнятості в течії десяти днів після звільнення гарантується:

збереження за останнім місцем роботи на період працевлаштування, але не більш 3 місяців, середньої заробітної плати з урахуванням вихідного посібника і безперервного стажу;

право на отримання допомоги по безробіттю в розмірі 75% середньої заробітної плати на останньому місці роботи в течії наступних 3 місяців і 50% в течії наступних 6 місяців, але не більш середньої заробітної плати в державі;

збереження на новому місці роботи на період професійного навчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати на останньому місці роботи;

право на достроковий вихід на пенсію за 1.5 роки до встановленого законодавством про пенсійне забезпечення терміну особам предпенсійного віку, які мають необхідний загальний трудовий стаж.

Для інших громадян умови і розміри допомоги по безробіттю визначаються згідно із законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Так, усе працездатне населення повинно бути обов’язково застраховане на випадок безробіття.

Застраховані громадяни, які в течії 12 місяців до початку безробіття, працювали не менш ніж 26 календарних тижнів на умовах повного і неповного робочого дня, мають право одержувати допомогу по безробіттю.

Для одержання допомоги по безробіттю необхідно зареєструватися в службі зайнятості протягом місяця після закінчення страхового стажу (втрати роботи). Страховий стаж — це період часу роботи на умовах трудового договору, коли сплачувались страхові внески.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації у службі зайнятості. Час виплати допомоги 360 днів протягом двох років. Для людей предпенсійного віку — 720 днів.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати в залежності від страхового стажу.

Громадяни, які працювали протягом 12 місяців менш ніж 26 тижнів теж мають право на допомогу, вона визначається з розрахунку прожиткового мінімуму.

Громадяни, які звільнилися з роботи за власним бажанням, починають получати допомогу з 91-го календарного дня.

Допомога по безробіттю не може бути нижче прожиткового мінімуму і вище середньої заробітної плати в області за минулий місяць.

6. Державне регулювання ринку праці в Україні

Важливим об'єктом регулювання ринкової економіки є ринок праці. Ринок праці - це соціально-економічна підсистема в системі ринкових відносин, що базується на збалансованості попиту й пропозиції робочої сили, основним важелем регулювання якої є ціна робочої сили.

Основним показником оцінювання ринку праці є співвідношення між наявними вільними робочими місцями та кількістю осіб, які шукають роботу. Ринок праці в Україні тільки починає формуватися. Тому елементи інфраструктури ринку праці ще не діють достатньо ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, і держава повинна взяти на себе функцію регулювання ринку праці.

Держава застосовує такі види регулювання ринку праці:

захисне, призначене для обмеження дій, які призводять до незахищеності різних груп населення;

заохочувальне, направлене на створення умов, в яких можуть здійснюватись і розвиватись певні форми діяльності;

обмежувальне, яке здійснюється для виключення дій окремих осіб або груп таким чином, щоб вони не могли одержувати певних переваг перед іншими;

директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з врихуванням інтересів населення;

регулювання за допомогою економічних, фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту пропозиції на ринку або зростанню зайнятості.

Державне регулювання ринку праці в Україні здійснюється через економічні, правові та адміністративні важелі.

Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є:

формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування підприємствам, які створюють додаткові робочі місця для громадських робіт і фонди страхування на випадок безробіття;

формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування та застосування пільгових кредитів для підприємств, що приймають на роботу жінок, молодь, інвалідів та інших осіб, які підпадають під 5%-ву квоту. Водночас нормативні штрафи та санкції мають застосовуватись до підприємств, що відмовляють у прийомі на роботу зазначеним особам. Механізм дії цих важелів повинен бути законодавчо врегульований;

оптимізація заробітної плати робітника з урахуванням ціни мінімального споживчого кошика. Цей норматив та механізм його дії мають визначатися виходячи з цін мінімального споживчого кошика для робітника та членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні, та ціни робочої сили. Зазначений норматив має враховувати також регіональний рівень цін на споживчі товари та особливості змін ціни робочої сили на регіональному ринку праці;

оптимізація нормативу допомоги по безробіттю на рівні фізіологічного мінімуму споживання на безробітного та членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні;

уведення квот на постачання робочої сили. Механізм застосування таких квот має враховувати можливості працевлаштування робочої сили в регіоні, рівень попиту на неї, рівень цін, наявність житла та розвиток соціальної інфраструктури;

дотації підприємствам, що створюють центри підготовки та перепідготовки кадрів на потребу ринку. Механізм надання таких дотацій має враховувати регіональний попит на робітників певної спеціальності в регіоні та якість підготовки кадрів.

Ще одним напрямком державного впливу на ринок праці є державні контракти. Вони укладаються між державою та підприємствами, спрямовуватися на створення додаткових робочих місць і пом’якшення наслідків безробіття, створення робочих місць на громадських роботах регіонального масштабу. Державні контракти мають ураховувати стан ринку праці на перспективу, інших сегментних ринків і розвиток демографічної ситуації в регіоні.

Розвиток ринку праці потребує створення правових важелів державного регулювання через внесення змін до законодавчих актів про працю, закріплення заробітної праці як ціни робочої сили, відповідності рівня заробітної плати рівню цін на споживчому ринку (мінімальна заробітна плата має дорівнювати фізіологічному мінімуму споживання).

До адміністративних важелів регулювання ринку праці та зайнятості належить:

упровадження активної та пасивної політики на ринку праці України та її регіонів через організацію громадських робіт;

створення страхових фондів на випадок безробіття;

перекваліфікація робітників на потребу ринку і виплати допомоги та кредитів безробітним і членам їх сімей;

створення центрів з підготовки кадрів при центрах сприяння зайнятості.

Закон «Про зайнятість населення» визначає категорії зайнятості, права громадян у виборі виду діяльності, статус безробітних, права на допомогу у зв’язку з безробіттям, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення тощо.

Державна програма зайнятості передбачає заходи держави з надання допомоги громадянам у їхньому працевлаштуванні, організації роботи з професійної перепідготовки кадрів, участі у профорієнтаційній роботі, сприяння створенню робочих місць, організації громадських оплачуваних робіт.

Головні функції з регулювання ринку праці в Україні виконує Міністерство праці та соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створено державну службу зайнятості. Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство Економіки та управління, департаменти економіки місцевих державних адміністрацій. Вони аналізують і прогнозують кількість населення, складають баланс трудових ресурсів, з метою виконання програм економічного і соціального розвитку, вживають заходів щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення. Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості відображає тенденції, що складаються у процесі їхнього відтворення. Зведений баланс містить інформацію про склад і використання трудових ресурсів у середньорічному обчисленні.

Повніше ринок праці характеризує зведений баланс ринку праці. Інформацією для його складання є розрахункові баланси ринку праці, що їх розробляють обласні служби зайнятості на підставі даних підприємств і організацій та виконкомів міських Рад і районних держадміністрацій. В балансі ринку праці визначають очікувану кількість незайнятого населення. Такими є особи, які вперше шукають роботу; жінки, які мали тривалу перерву в роботі, пов’язану з доглядом за малолітніми дітьми; працівники, звільнені з підприємств і організацій унаслідок зміни профілю, обсягів виробництва й організації праці; інваліди III групи; військовослужбовці, звільнені з армії тощо.

У балансі також розраховують наявні вакансії, новостворювані робочі місця тощо, визначають кількість осіб, яких скеровують на навчання, перенавчання і підвищення кваліфікації.

В Україні законодавчо врегульовано лише загальні питання забезпечення зайнятості, регулювання ринку праці, захисту громадян від наслідків безробіття.

Література

1. Адамчук В. В. и др. Экономика труда: Учебник / В. В. Адамчук, Ю. П. Яковлев, Ю. П. Кокин, Р. Я. Яковлев. Под ред. В. В. Адамчука. М.: ЗАО «Финстаинформ», 1999.

2. Адамчук В. В., Ромашов О. В., Сорокина М. Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 407 с.

3. Батяев А. А. Идеальный персонал — профессиональная подготовка, переподготовка, повышение квалификации. Изд.: Альфа-Пресс, 2007 — 176c.

4. Новиков Е. В., Колбачева Т. А., Новик Е. В., Колбачев Е. Б. И др., Организация, нормирование и оплата труда на предприятиях. Издательство: ФЕНИКС, ТОРГОВЫЙ ДОМ, 2004. — 224c.

5. Петюх В. М. Ринок праці: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни.- К.: КНЕУ, 2000. — 256 с.

6. Рофе А. И., Лавров А. С., Галаева Е. В., Стрейко В. Т. ЭКОНОМИКА ТРУДА учебник для вузов, высш. Уч. Издательство: МИК, 2008 — 304c.

7. Рофе А. И., Збышко Б. Г., Ишин В. В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие. — М.: изд-во МИК, 1997,-160 с.

8. Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996, — 336 с.