Демократическая Росія — реформи 90-х років

Демократическая Росія — реформи 1990;х годов

Внешняя політика в 1992;1993 гг.

После розпаду Радянського Союзу, і проголошення Співдружності Незалежних Держав Російської Федерації, виступивши як правонаступниця СРСР на міжнародної apене, посіла гідне місце постійного члену Ради Безпеки ООН і затвердила у себе статус великої ядерної держави. Разом про те, сформовані принципово нові геополітичні умови змусили Росію наново будувати всю концепцію своєї зовнішньої політики України.

Определились дві найважливіші напрями російської зовнішньої політики України: відносини і колишньою республіками СРСР, чи пізно це званим ближнім, чи новим, зарубіжжям, ні з провідними країнами Заходу, і з США.

Отношения Росії із новими незалежними державами близького зарубіжжя визначалися, передусім, проблемами формування політичної та скорочення економічної співробітництва у в рамках СНД: захистом інтересів російськомовного населення колишніх республиках-Советского Союзу, й у першу чергу, у державах Прибалтики та Казахстані; розділом «спадщини «колишньої Радянської Армії. Відразу після розпаду СРСР різко загострилися відносини Росії із Україною у зв’язку з проблемою розподілу Чорноморського флоту й питання про статус Криму й Севастополя.

В той час спроби створення Об'єднаних Збройних сил (ОВС) СНД не увінчалася успіхом. У зв’язку з цим у травні 1992 р. російське керівництво прийняло рішення про створення Російських Збройних сил. Це викликало у себе різке скорочення рядів армії. У комлексе військових питань важливе місце займала проблема скорочення ядерного потенціалу, який Росії у спадщину від СРСР. Після розвалу союзної держави ракетно-ядерное озброєння збереглося на території як Російської Федерації, а й Білорусі, України та Казахстану. Три колишніх радянських республіки декларували свій без’ядерний статусу і зобов’язалися передати Росії тримав з їхньої території ядерне зброю.

Вместе про те, попри всі всі заяви про повної «незалежності й суверенітет », держави близького зарубіжжя було неможливо уникнути ефективної військово-політичній підтримки России.

Выходом із ситуації після розпаду ОВС СНД став укладений 15 травня 1992 р. в Ташкенті Договір колективної безпеки все (ДКБ), підписи під яким поставили шість лідерів країн СНД: Вірменії, Казахстану, Росії, Узбекистану, Таджикистану та Туркменії. Наприкінці 1993 р. до ДКБ приєдналися ще три держави Співдружності - Азербайджан, Білорусь і вона до 1993 р. з СНД Грузия.

В 1992;1993 рр. Збройні сили Росії, виступаючи під егідою СНД, взяли він важливі функції врегулюванню міжнаціональних і міжетнічних конфліктів, що спалахнули на периферії пострадянського пространства.

После того як розпад союзної держави придбав незворотного характеру, яке основні матеріальні та військові ресурси були, економічні зв’язку між країнами-учасницями Співдружності стали набувати міждержавний характер. Настав певний прогрес у розвитку структури СНД. 22 січня 1993 р. звісно сім'ю країнами Співдружності було підписано Статут СНД.

Основной проблемою у розвитку відносин країн-учасниць СНД стало налагодження взаємовигідного економічного співробітництва в. Однак через розвалу до кінця 1992 р. рубльової зони Росія змушена була перейти на торгівлю енергоносіями зі державами СНД за цінами. Через війну зовнішній борг нових незалежних держав став стрімко зростати, а товарообіг на теренах СНД значно знизився. Отже, роки після розпаду СРСР ознаменувалися серйозними дезінтеграційними процесами на пострадянському пространстве.

В 1992 р. зовнішня політика Росії щодо до країн далекого зарубіжжя перебувала у стані «затяжного перехідного періоду ». Домінуюче впливом геть формування зовнішньополітичної доктрини Росії справляло її важке соціально-економічне становище. Платою на підтримку розвинені країни Заходу радикальних ринкових реформ у Росії 1992;1993 рр. стало її проходження у фарватері глобальної політики навіть НАТО. Під час візиту Б. М. Єльцина на США у лютому 1992 р. була підписана російсько-американська Декларація про закінчення «холодної громадянської війни «заявлено, що обидві держави більш «не розглядають одне одного у ролі потенційних противників » .

В квітні 1992 р. Росія було прийнято у Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Проте з обіцяних цими міжнародними фінансовими організаціями 24 млрд. дол. допомоги Росія одержала б понад дві третини. Апогеєм російсько-американських відносин стало підписання Москві 3 січня 1993 р. нового Договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2), відповідно до яким обидві сторони погодилися на значні скорочення своїх ядерних потенціалів (на дві третини) до 2003 р. У цьому Росія зобов’язалася вдатися до скорочення понад три тисячі ракет СС-20 з кассетными боєголовками індивідуального наведення, що фактично послаблювало оборонний потенціал страны.

В 1992;1993 рр. значне місце в зовнішній політиці Росії відводилося зміцненню відносин із провідними країнами азійсько-тихоокеанського регіону. У цей період було встановлено дипломатичних відносин з Південною Кореєю, Китай став головним торговельним партнером нашої країни, відновилися відносини Росії із країнами АСЕАН. Однією за складних проблем залишалися відносини Росії із Японією через невирішеною долі чотирьох островів Курильської гряди. Істотно ослабли зв’язки й з традиційними партнерами нашої країни у Азії - Монголією, В'єтнамом, КНДР, Іраком, Сирією і др.

В той час формально міжнародні зв’язки помітно розширилися: були встановлено дипломатичних відносин з ПАР, відбувалися регулярні зустрічі на рівні та лідерами провідних країн, а липні 1992 р. Б. Єльцин був офіційно запрошений на політичну частина що проходив у Мюнхені наради «сімки «розвинутих країн мира.

В цілому проблеми освіти й протиріччя, зумовлені перехідним періодом становлення зовнішньої політики України Росії, поступово усувалися у міру зміцнення її державності.

Социально-экономические перетворення 1992;1993 рр. Шокотерапия

Принятая російським керівництвом як базової моделі радикальна економічна реформа методами західної програми «шокову терапію «стала своєрідною альтернативою невдалим спробам союзного керівництва періоду «перебудови «здійснити поступову модернізацію надцентралізованою соціалістичної економіки. Відповідно до ухваленого концепції групи Є. Т. Гайдара, пострадянська економіка же не бути вдосконалена, вона підлягала лише негайному демонтажу за одночасної ломці командно-бюрократичної системи управління і розподілу. Ця модель радикально-либеральной модернізації із використанням монетаристських методів було апробовано Російській Федерації в 1992;1993 гг.

Первой радикальної реформою на початку січня 1992 р. став відпустку цін. За прогнозами уряду, ця акція мусила призвести до порівняно невеличкому (в 3 разу) зростання цін. Відповідно було встановлено індекс підвищення зарплатні на бюджетних сферах, пенсій, стипендій тощо. п. (70%). Проте зросли одразу в 10−12 раз. Результатом стало різке зниження рівень життя більшості населення. З іншого боку, реформа завдала удару ощадним вкладах громадян, знецінивши їх трудові накопичення, були розроблено механізми їх индексации.

Эти читачем найнесподіваніші та драматичні результати здійснення нового курсу породили в широкі верстви населення глибоке недовіру до уряду реформаторов.

Другой проблемою, з якою зіштовхнулося уряд, з’явився криза взаємних неплатежів промислових підприємств. Вже на 1 червня 1992 р. сума взаємних боргів економіки становить близько 2 трлн. крб. Через війну, без грошей за вироблену і продукцію, підприємства країни за межею краху. Хронічно затримувалася виплата зарплати. Виходом з цій ситуації надання держпідприємствам пільгових кредитів Центробанком, що створило, своєю чергою, умови для розкручування інфляційної спіралі. Зростання грошової маси призвів до різкого падіння курсу рубля і зробив неможливою фінансову і грошову стабілізацію. Це вело до провалу гайдарівської монетаристської моделі «шокотерапії «і коригуванні курсу реформ.

Одновременно з відпусткою цін відбулася низка заходів для лібералізації торгівлі. Протягом 1992 р. це призвела до того, що у широких масштабах здійснювалося «початкове нагромадження капіталу «з допомогою спекулятивних операцій на торгово-закупівельної сфері. Найнебезпечнішим наслідком цього процесу стало б накопичення величезної грошової маси, яка виявилася поза сферою оподаткування. Через війну значно виріс дефіцит федерального бюджету, який уряд намагалося покрити при допомоги зовнішніх позик.

Главными умови надання кредитів Росії були лібералізація внутрішніх цін рівня світових воєн і ліквідація бюджетного дефицита.

Наконец, третього найважливішого завданням економічної модернізації було роздержавлення власності країни шляхом широкого акціонування і приватизації. Влітку 1992 р. було затверджено чекова (ваучерна) приватизація на основі безплатної роздачі приватизаційних чеків всьому населенні за номінальною вартості 10 тис. крб. Саме ваучерна приватизація, згідно з концепцією перетворень, мала нейтралізувати негативні сторони радикальних реформування і створити «середній клас «- клас собственников-акционеров. Роздача чеків загальну суму 1 трлн. 400 млрд. крб. (як було оцінений все майно приватизованих підприємств країни) населенню почалася 7 жовтня 1992 р.

Спустя півтора року і, з липня 1994 р. уряд ухвалив рішення про перехід до другому етапу приватизації - грошовому. Одночасно було визнано, що ваучерна приватизація не дала очікуваного і не призвела до пожвавленню промислового виробництва та появі класу собственников.

Итоги проведення економічних реформ в 1992;1993 рр. продемонстрували їх внутрішню суперечливість. Тож з одного боку, було запроваджено вільне ціноутворення і тут почався процес масової приватизації, який призвів до формуванню ринкових відносин, з іншого — «шокотерапия «викликала зростання соціальної напруги у суспільстві, розвал цілих галузей промисловості, завдала нищівного удару бюджетним сферам. Суспільство піддалося різкій поляризації - поділу на багатих, надбагатих, з одного боку, і збіднілих, жебраків — з іншого. 4% росіян у 1993 р. мали доходи приблизно 300 разів перевищуючи доходи найбідніших громадян країни.

Трагической ціною перетворень стало різке збільшення смертності росіян (на 20% в 1993 р. проти 1992 р.) й відповідне зниження народжуваності (на 14% за ж период).

Негативные прояви наслідків ринкових змін у 1993 р. протікали і натомість усилившейся конфронтації між федеральними органами виконавчої влади і законодавчої влади. Така ситуація загрожувала зруйнувати основні механізми управління суспільством. Після жовтневих подій й терміни прийняття Конституції РФ були вжито кроки щодо зміцненню федеральної виконавчої влади і одночасно здійснювалася коригування курсу соціально-економічних змін у напрямі поетапного розвитку ринкової економіки та громадянського общества.

Государственно-политическое развитие

Развитие основ державності в РРФСР підштовхнуло процесу суверенізації інших союзних республік й дезінтегрованості СРСР. I з'їзд народних депутатів РРФСР обрав посаду Голову Верховної Ради Республіки Б. М. Єльцина, що є визнаним лідером оновлення России.

Ровно за рік, 12 червня 1991 р., у межах зміцнення вищої виконавчої влади і відповідно до затвердженим IV з'їздом народних депутатів РРФСР Законом про Президенті, Б. М. Єльцин був обраний всенародним голосуванням цю посаду. У першому ж турі виборів його кандидатуру отримала підтримку близько 60% виборців, які взяли що у голосовании.

После подій серпня 1991 р., всю повноту державно-політичної влади перейшла від союзного Центру до республік. Президент, Уряд та Верховна Рада Росії з’явилася можливість для реалізації радикальних державно-політичних і соціально-економічних перетворень у країні. Цього вимагало кризовий стан як економіки, і суспільства загалом.

28 жовтня 1991 р. під час другого етапу V з'їзду народних депутатів Росії Б. М. Єльцин виступив із викладом засад програми радикальних економічних перетворень. У його основі лежали методи «шокової терапії «. Програма реформ передбачала якнайшвидше запровадження вільних ціни товари та, лібералізацію внутрішньої і до зовнішньої торгівлі, широку приватизацію державної власності. Одночасно скорочувалися необгрунтовані бюджетні витрати, було створено адресна система соціальної допомоги найменш забезпеченим верствам населения.

Председателем Верховної Ради Росії був обраний Р. І. Хасбулатов. А за кілька днів пішов указ Б. М. Єльцина про покладання їм у себе повноважень Голову Уряди же Росії та призначенні посаду його перший заступник держсекретаря Р. Еге. Бурбуліса. Заступниками Голову Уряди цим самим указом були призначені два ученых-экономиста — Є. Т. Гайдар й О. М. Шохін, у яких і покладалася практична реалізація ринкових реформ. Головою Держкоммайна, відповідальних проведення приватизації у країні, був призначений А. Б. Чубайс.

После розпаду СРСР грудні 1991 р. перед керівництвом Росії у сфері державного будівництва найважливішим було вирішення питання збереженні територіальної цілісності країни. Вже від 1990;го р. автономні республіки до складі РРФСР підвищили свого статусу рівня союзних, значно розширило їх суверенні повноваження.

После тривалих переговорів і дискусій 31 березня 1992 р. більшість суб'єктів Російської Федерації підписали у Кремлі Федеративный Договір. До суб'єктів Федерації віднесли республіки до складі РФ, краю, області, автономні освіти і міста Москва і Санкт-Петербург. Від підписання Федеративного Договору утрималися лідери Татарстану й Чеченської республіки, заявили про повній суверенітет й початку незалежності від федеральних властей.

Радикальные економічних реформ, розпочаті 1992 р., і запровадження вільних цін, зумовили різке зниження рівень життя значної частини населення країни.

В протягом 1993 р. найважливішим чинником якого державно-політичного розвитку стало дедалі більше обостряющееся протистояння двох вищих інститутів структурі державної влади — виконавчої від імені президента та його апарату і законодавчої - від імені керівництва Верховної Ради Росії.

В ролі оптимального шляху виходу із нинішньої ситуації Президент Росії Б. М. Єльцин січні 1993 р. запропонував укласти конституційне угоди з керівництвом Верховної Ради РФ. Він висунув ідею винесення питання про конституційній кризі на всенародне обговорення (референдум). Парламентські лідери виступили проти ініціативи Президента, їх підтримав Конституційний суд Росії. Проведений 10−13 березня VIII (позачергової) з'їзд народних депутатів РФ своєю постановою відхилив питання проведення референдуму.

Тогда Б. М. Єльцин зробив рішучі заходи: 20 березня він звернувся з питань телебачення до всім громадянам Росії, заявивши, що рішення VIII з'їзду — це «реванш партноменклатури «що він виводить на дію Указ N 379 «про Особливе порядок керування «країною до подолання кризи влади. Цей крок пояснюють викликав бурхливу реакцію ббльшей частини депутатського корпусу, а Голова Конституційного Судна вже 23 березня опротестував законність даного президентського указу. У ситуації наприкінці знову зібрався з'їзд народних депутатів — IX (позачергової). Виражена на референдумі підтримка реформаторського курсу, проведеного Президентом, стала тієї основою, яка дозволила Б. М. Єльцину продовжити обговорення проекту Конституції России.

21 вересня 1993 р. Б. М. Єльцин знову виступив з питань телебачення зі зверненням до народу. Він заявив про скасування Верховної Ради і з'їзду народних депутатів, і навіть формування двопалатного Федерального Збори з урахуванням проведення виборів у Державну Думу і наділення функціями верхньої палати парламенту Ради Федерації. Того ж день було підписано Указ N1400 «Про поетапної конституційну реформу Російської Федерації «. указ президента про розпуск ЗС РФ і з'їзду народних депутатів Росії, фактично який означав системи радянських органів влади, викликав бурхливу реакцію.

На терміново скликаному 23 вересня Х з'їзді народних депутатів було винесено постанову ж про припинення президентських повноважень Б. М. Єльцина та про покладання його обов’язків на А. У. Руцького. Присутні в «Білому домі «депутати вирішили не виходити з будівлі й немислимо організувати його оборону. Апогеєм протистояння між депутатами Верховної Ради і силами, підтримують влада Президента, стали трагічні події, що розгорнулися Москві 3−4 жовтня 1993 р., коли мітингуючі прибічники Верховної Ради прорвалися через оточення до «Білому Дому », та був, очолювані У. Анпиловым, А. Макашовым, А. Баркашовым та інших., стали на шлях відкритого збройного протиборства виконавчої. Ними було захоплено будинок московської мерії Новому Арбаті, та був нападу піддався телецентр в Останкино.

Однако на ранок 4 жовтня 1993 р. відповідно до розпорядженнями Уряди України та указом Президента про забезпечення у Москві режиму надзвичайного стану до «Білому Дому «було стягнуто танкові частини Кантемировской дивізії, які справили обстріл будинку Верховної Ради і у другої половини дня з допомогою спецпідрозділів «Білий дім «узяли штурмом, а головні політичних опонентів Президента (Хасбулатов, Руцькой, Макашов, Баранников і ін.) заарештовані. Наступного ж дня, 5 жовтня Конституційний суд РФ заявив про складання функцій перевірки нормативних актів Росії. Б. М. Єльцин взяв він повноваження щодо забезпечення президентського правління країни до проведення виборів у Державну Думу.

Таким чином, під час жовтневих подій 1993 р. протистояння законодавчої влади Президенту було силовим шляхом ліквідовано. Відповідно до Указом Президента 12 грудня 1993 р. відбулися вибори у Федеральне Збори. Одночасно було проведено референдум у проекті нової редакції Конституції Росії.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.