Управління процесами формування та використання прибутку підприємства на матеріалах приватного аграрно-орендного підприємства «Зоря»

Зміст ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА.

1.1Прибуток, як основний фінансовий показник діяльності підприємства.

1.2 Особливості процесу формування прибутку підприємства.

1.3 Управління прибутком підприємства на основі його фінансової стійкості.

1.4 Характеристика процесу розподілу та використання прибутку підприємства.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ З УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПРИВАТНОГО АГРАРНО-ОРЕНДНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЗОРЯ».

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства.

2.2 Аналіз основних фінансово-економічних показників діяльності підприємства.

2.3 Аналіз фінансового стану підприємства.

2.4 Аналіз формування і використання прибутку на ПАОП «ЗОРЯ».

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА.

3.1 Інтегральний аналіз прибутковості та рентабельності підприємства.

3.2 Планування формування, розподілу та використання прибутку підприємства.

3.3 Шляхи зростання прибутку підприємства та ефективність його використання.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ДОДАТКИ.

ВСТУП фінансовий показник рентабельність прибутковість Актуальність теми дипломної роботи. Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють фінансово-економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої господарської діяльності. В умовах iнтегрування економіки України у свiтову відбувається трансформація фінансових відносин мікрорівня. Оскільки характерною рисою сьогодення стала велика кількість збиткових підприємств, зростає потреба у дослідженні причинно-наслідкових зв’язків, пов’язаних із процесом формування прибутку підприємства, ефективністю його використання.

Прибуток підприємства є джерелом власних фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення фінансово-господарської діяльності. Їх нестача спричиняє виникнення боргів, що у кінцевому підсумку може призвести до фінансової кризи і банкрутства. Зростання прибутку значною мірою визначає темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства і підвищення життєвого рівня населення. Чинниками, що впливають на фінансові результати у різних галузях економіки, можуть бути: діючий порядок формування та використання прибутку підприємств, зміни обсягів виробництва в галузі, ефективність фінансового менеджменту підприємств, тощо.

Процеси глобалізації вітчизняної економіки зумовлюють необхідність удосконалення методів, пов’язаних із розрахунками показників ефективності діяльності суб'єктів господарювання, відповідно до законів ринку в забезпеченні задоволення інтересів працівників, підприємств та держави.

Мета написання дипломної роботи — визначення ролі та місця прибутку в економіці підприємства, дослідження політики формування прибутку на підприємстві та розробка стратегії управління розподілом прибутку.

Для досягнення мети основними завданнями написання дипломної роботи є:

Розглянути економічну сутність та джерела формування прибутку на підприємстві;

Висвітлити методологічні підходи до формування політики розподілу прибутку;

Провести аналіз прибутку підприємства та показників рентабельності;

Дослідити ефективність політики розподілу прибутку підприємства;

Розробити стратегію управляння розподілом прибутком на перспективу;

Розробити заходи щодо збільшення прибутковості підприємства.

Предмет досліджень — управління процесами формування та використання прибутку підприємства.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є приватне аграрно-орендне підприємство «Зоря» Красноградського району Харківської області.

Основні положення, викладені в дипломній роботі, і надані пропозиції можуть бути використані керівництвом ПАОП «Зоря» в своїй подальшій роботі.

Теоретичною базою для написання дипломної роботи послужили Закони і законодавчі акти України, Постанови уряду, дослідження вчених аграрників-економістів, статистичні дані.

Практичними матеріалами послужили дані річних звітів за 2007;2009 роки.

Дипломна робота складається з вступу, 3 розділів, висновків та пропозицій, списку використаної літератури і додатків. Загальний обсяг текстової частини? сторінок, де наведено? таблиць,? рисунки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Прибуток, як основний фінансовий показник діяльності підприємства Поняття прибутку в економічній системі існує у зв’язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов’язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто пов’язані й не пов’язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов’язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати — питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

А. Сміт і Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв’язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

1) закономірний результат продуктивності капіталу;

2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

Прибуток — це виражений в грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток як економічна категорія відображає чистий дохід, створений у сфері матеріального проведення в процесі господарської і комерційної діяльності.

Оподатковуваний прибуток — це прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу підприємства на суму валових видатків підприємства й сума амортизаційних відрахувань.

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує наступні основні функціі:

1. Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної і надзвичайної діяльності підприємства. Його значення полягає у тому, що він відображає кінцевий фінансовий результат (оцінна функція);

2. Сутність стимулюючої функції полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо;

3. Прибуток є одним із джерел формування доходної бази бюджетів різних рівнів. Він находить до бюджетів у вигляді податків (податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів та платежів (фіскальна функція).

В аналізі факторів, що впливають на величину прибутку, лежать резерви збільшення прибутку підприємства, основними з яких є:

1. Забезпечення росту обсягу виробництва продукції на основі технічного його відновлення й підвищення ефективності проведення;

2. Поліпшення умов продажу продукції, у тому числі ха рахунок удосконалення розрахунково-платіжних відносин між підприємствами;

3. Зміна структури виробленої й продаваної продукції за рахунок збільшення частки більш рентабельної;

4. Зниження валових видатків на проведення й обіг продукції;

5. Установлення реальної залежності рівня цін від якості виробленої продукції, її конкурентоспроможності, попиту та пропозиції аналогічної продукції іншим виробникам;

6. Збільшення прибутку від іншої діяльності підприємства (від продажу основних фондів, іншого майна підприємства, валютних цінностей, цінних паперів та інше).

Прибуток як економічна категорія відбиває чистий дохід, створений у сфері виробництва та послуг в процесі підприємницької діяльності. Результатом з'єднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної продуктивної діяльності господарюючих суб'єктів, є готова продукція, що стає товаром за умови її реалізації споживачу. На стадії продажу виявляється вартість товару, що включає вартість минулої упредметненої праці і живої праці. Вартість живої праці відбиває знову створену вартість і розпадається на дві частини. Перша являє собою заробітну плату працівників, що беруть участь у виробництві продукції. Її величина визначається рядом факторів, обумовлених необхідністю відтворення робочої сили. У цьому змісті для підприємця вона представляє частину витрат по виробництву продукції. Друга частина знову створеної вартості відбиває чистий доход, що реалізується тільки в результаті продажу продукції, яке означає суспільне визнання її корисності. [ Белобтецький И. А. Прибуток підприємства. // Фінанси України. -1999 № 3, с. 40 — 47.]

На рівні підприємства в умовах товарно-грошових відносин чистий доход приймає форму прибутку (див. ф.2). На ринку товарів підприємства виступають як відносно відособлені товаровиробники. Установивши ціну на продукцію, вони реалізують її споживачу, одержуючи при цьому грошовий виторг, що не означає одержання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виторг із витратами на виробництво і реалізацію, що приймають форму собівартості продукції. Коли виторг перевищує собівартість, фінансовий результат свідчить про одержання прибутку. Підприємець завжди ставить за основну мету своєю діяльності отримання прибутку, але не завжди його одержує. Якщо виторг дорівнює собівартості, то, в такому випадку, удалося лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції. При реалізації без збитків, відсутній і прибуток як джерело виробничого, науково-технічного і соціального розвитку. При витратах, що перевищують виторг, підприємство одержує збитки — негативний фінансовий результат, що ставить його в досить складне фінансове становище, яке не виключає і банкрутство. [ Рєзников Л. Фінансовий стан і фінансова політика виробничих підприємств. // Економіка України, 2007, № 7., с.11−14]

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує визначені функції. Ушакова Н. М., Кукурудза Л. О. Управління прибутком торговельного підприємства. — К.:КТЕІ, 1993.-50 с.]

По-перше, характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства. Але всі аспекти діяльності підприємства за допомогою прибутку оцінити неможливо. Такого універсального показника і не може бути. Саме тому при аналізі виробничо-господарської і фінансової діяльності підприємства використовується система показників.

Значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевий фінансовий результат. Разом з тим на його величину впливає ряд залежних і не залежних від підприємства факторів. Практично поза сферою впливу підприємства знаходяться кон’юнктура ринку, рівень цін на споживані матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси. Певною мірою залежать від підприємства такі фактори, як рівень цін на реалізовану продукцію і заробітну плату, рівень господарювання, компетентність керівництва і менеджерів, конкурентноздатність продукції, організація виробництва і праці, його продуктивність, стан і ефективність виробничого і фінансового планування.

Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг реалізованої продукції і собівартість, тому для з’ясування кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу реалізованої продукції і вартість витрат і ресурсів, використаних у виробництві.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцію. Її зміст полягає в тому, що вона одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків і інших обов’язкових платежів, повинна бути достатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників.

По-третє, прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Він надходить у бюджети у виді податків і поряд з іншими дохідними надходженнями використовується для фінансування задоволення спільних суспільних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцій, державних інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

В умовах ринкової економіки значення прибутку величезне. Прагнення до його одержання орієнтує товаровиробників на збільшення обсягу виробництва продукції, потрібної споживачу, зниження витрат на виробництво. При розвинутій конкуренції цим досягається не тільки мета підприємництва, але і задоволення суспільних потреб. Для підприємця прибуток є сигналом, що вказує, де можна домогтися найбільшого приросту вартості, створює стимул для інвестування в ці сфери. Свою роль відіграють і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки в напрямку засобів, організації виробництва і збуту продукції.

Економічна нестабільність, монопольне положення товаровиробників спотворюють формування прибутку як чистого доходу, приводять до прагнення одержання доходів головним чином у результаті підвищення цін. Усуненню інфляційного наповнення прибутку сприяють фінансове оздоровлення економіки, розвиток ринкових механізмів ціноутворення, оптимальна система податків. Ці задачі повинна виконувати держава в ході здійснення економічних реформ. Цыгичко А. Н. Новый механизм формирования эффективности. -М.: Экономика, 2004. -191с]

Розглядаючи прибуток як економічну категорію, ми говоримо про неї абстрактно. Але при плануванні й оцінці господарської і фінансової діяльності підприємства, розподілі прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, використовуються конкретні показники. Ємним інформативним показником є прибуток до оподаткування.

Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління процесом формування, розподілу і використання прибутку. Управління включає аналіз прибутку, його планування і постійний пошук можливостей його збільшення.

Економічний прибуток — найважливіша стадія роботи, що передує плануванню і прогнозуванню фінансових ресурсів підприємства, ефективного їхнього використання. Результати аналізу є основою для прийняття управлінських рішень на рівні керівництва підприємством і є вихідним матеріалом дня роботи фінансових менеджерів.

У задачі аналізу фінансових результатів входять:

· оцінка динаміки показників прибутку;

· вивчення складених елементів формування прибутку;

· виявлення і вимір впливу факторів, що впливають на прибуток;

· аналіз показників рентабельності;

· виявлення й оцінка резервів зростання прибутку, способів їхньої мобілізації. [ Мазуров И. И., Астапенко З. Н., Брылева М. Д. Лекции по анализу хозяйственной деятельности предприятий. -СПб.: Изд. СПбУЭФ, 1999 -72с.]

За видами прибуток класифікується:

· за джерелами формування прибутку, що використовується в його обліку;

· за джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства;

· по скалу елементів, що формують прибуток;

· за характером оподаткування прибутку;

· за характером інфляційного «очищення» прибутку;

· за періодом формування, що розглядається;

· за регулярністю формування;

· за характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів чистого прибутку);

· за значенням підсумкового результату господарювання.

Основною ціллю розподілу прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою його частинами. Виходячи з цієї цілі на підприємстві вирішуються наступні задачі:

· забезпечення отримання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

· забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капіталізованої частини прибутку;

· забезпечення стимулювання трудової активності та додаткового соціального захисту персоналу;

· забезпечення формування в необхідних розмірах резервного та інших фондів підприємства.

Аналіз динаміки балансового прибутку, темпів його приросту в зіставленні з динамікою величини і приросту чистого прибутку становить значний інтерес. Результати аналізу можуть свідчити про зниження темпів приросту чистого прибутку в порівнянні з балансовим, і навпаки. Корисну інформацію можна почерпнути з аналізу динаміки частки чистого прибутку в балансовому. Якщо частка чистого прибутку росте, це свідчить про оптимальну величину податків, що сплачуються, зацікавленості підприємства в результатах роботи й ефективному господарюванні.

Прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг займає найбільшу питому вагу в структурі балансового прибутку підприємства. Її величина формується під впливом трьох основних факторів: собівартості продукції, обсягу реалізації і рівня діючих цін на реалізовану продукцію. Найважливішим з них є собівартість. Кількісно в структурі ціни вона займає значну питому вагу, тому зниження собівартості дуже помітно позначається на зростанні прибутку за інших рівних умов. Динаміка показника собівартості продукції цікава і з іншого погляду. Зниження витрат у масштабі народного господарства країни свідчить про рівень господарювання в цілому і відбиває позитивні процеси в економіці.

На багатьох підприємствах існують підрозділи економічних служб, що займаються постатейним аналізом собівартості, вишукують шляхи її зниження. Але значною мірою ця робота знецінюється інфляцією і ростом цін на вихідну сировину і паливно-енергетичні ресурси. [ Маевский В. Вяткин В. Н, Хриптон Дж., Казак А. Ю. Принятие финансовых решений: задачи, ситуации. // Вопросы экономики, 1998, № 12, с. 152.]

Збільшення обсягу реалізації продукції в натуральному виразі за інших рівних умов веде до зростання прибутку. Зростаючі обсяги виробництва продукції, що користається попитом, можуть досягатися за допомогою капітальних вкладень, що вимагає направлення прибутку на купівлю більш продуктивного устаткування, освоєння нових технологій, розширення виробництва. Не вимагає капітальних витрат прискорення обороту обігових коштів, що також веде до росту обсягів виробництва і реалізації продукції.

При стабільних економічних умовах господарювання основний шлях збільшення прибутку від реалізації продукції складається в зниженні собівартості в частині матеріальних витрат. Особливо важливо це для підприємств обробних галузей (машинобудування і металообробка, металургійна, нафтохімічна й ін.), на яких питома вага вартості сировини в собівартості істотно вище, ніж на аналогічних підприємствах розвитих країн.

На величину прибутку від реалізації продукції впливає склад і розмір нереалізованих залишків на початок і кінець звітного періоду. Значна величина залишків приводить до неповного надходження виручки і недоодержанню очікуваного прибутку.

Залишки нереалізованої продукції утворяться по наступним причинах:

· частина готової продукції закономірно осідає на складі в зв’язку з необхідністю її комплектації, упакування, підготовки до відвантаження, нагромадження до розмірів транспортної партії, виписки розрахункових документів. Збільшення залишків готової продукції на складі понад нормативну величину повинне бути предметом уваги фінансових служб підприємства: можливо, продукція не знаходить збуту через розрив господарських зв’язків чи не користається попитом з іншої причини. Такий вплив на прибуток залишків готової продукції на складі має місце на підприємствах, що випускають продукцію, яка має натурально-речовинну форму. Виконані роботи і надані послуги в силу своєї специфічної форми як товару не можуть приймати вид залишків продукції на складі. Те ж відноситься і до продукції деяких галузей, наприклад, електроенергетики, транспорту, зв’язку;

· залишки товарів відвантажених, термін оплати яких не наступив, можуть утворюватися при застосуванні визначених форм розрахунку за відвантажену продукцію. Повна передоплата продукції, що відвантажується, виключає утворення таких залишків і практикується багатьма підприємствами, але як форма розрахунків має свої недоліки;

· частина товарів відвантажених не оплачена в термін покупцем. Не надходження виручки в цьому випадку практично не залежить від постачальника. Підприємству варто працювати в напрямку одержання доходів — припинити відвантаження продукції покупцю, перевести його на акредитивну форму розрахунків, передати вимоги по стягненню неплатежів з покупця банку, оформити комерційний кредит;

· продукція відвантажена й отримана покупцем, але останній на законних підставах відмовився від її оплати. Найбільш ймовірною причиною відмовлення може бути недотримання постачальником умов договору постачання.

Резервом збільшення балансового прибутку може бути прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства. Якщо раніш операції, пов’язані з вибуттям основних фондів, не робили помітного впливу на фінансові результати, то тепер, коли підприємства вправі розпоряджатися своїм майном, має сенс звільнитися від зайвого і не встановленого устаткування, попередньо зваживши, що вигідніше — продати його чи здати в оренду. [Богатин Ю. В. Экономическая оценка качества и эффективности работы предприятия. -М.: изд. стандартов, 1991. -214с., Вонебникова Н. В., Пяков М. Л. Учет финансовых результатов по оплате. // Бух. учет в Украине, 1998, № 1, с.17−21 ]

Прибуток може бути отримана від реалізації нематеріальних активів, що мають попит на ринку. Їхня продажна ціна визначається здатністю приносити доход. Для обчислення прибутку з продажної ціни виключаються витрати, пов’язані зі створенням чи купівлею нематеріальних активів з урахуванням витрат по їхньому доведенню до стану, у якому вони здатні приносити доход.

У складі позареалізаційних операцій найбільш дохідними можуть бути фінансові вкладення. Важливо, щоб вони здійснювалися не на шкоду основної діяльності підприємства. Конкретні напрямки і структура фінансових вкладень повинні бути результатом продуманої політики підприємства на основі достовірної оцінки їхньої ефективності. Непрофесійний підхід до цього питання може привести до втрати засобів, вкладених у статутний капітал інших підприємств чи спільну діяльність, у неліквідні цінні папери.

Відносно надійним способом фінансових вкладень зараз можна вважати збереження грошей на депозитному рахунку чи придбання депозитних сертифікатів. У цьому випадку повинні враховуватися щонайменше дві обставини: темпи інфляції, якщо мова йде про придбання сертифікатів, і процентна ставка податку з отриманих доходів.

Найважливішим питанням управління процесом формування прибутку є планування прибутку й інших фінансових результатів з урахуванням висновків економічного аналізу. Головною метою при плануванні є максимізація доходів, що дозволяє забезпечувати фінансування більшого обсягу потреб підприємства в його розвитку. При цьому важливо виходити з величини чистого прибутку. Задача максимізації чистого прибутку підприємства тісно пов’язана з оптимізацією величини податків, що сплачуються, у рамках діючого законодавства, запобіганням непродуктивних виплат.

1.2 Особливості процесу формування прибутку підприємства В умовах ринкової економіки для зростання та стабільності економіки України потрібне підтримання сталого рівня національної безпеки. Рівень національної економічної безпеки визначається рівнем безпеки певних секторів економіки. Для нашої країни, сільське господарство є важливою складовою фінансової безпеки держави, адже це дасть подальший економічний розвиток Україні. Одним із найважливіших показників, які характеризують фінансову безпеку підприємства, є прибуток. Зараз можна спостерігати зниження прибутковості сільськогосподарських підприємств, що свідчить про неефективну політику щодо формування і розподілу прибутку. Це відбувається через неврахування факторів, що безпосередньо на нього впливають.

Сьогодні рівень економічної безпеки аграрного підприємства у більшості регіонів України є низьким. Це видно із негативних показників фінансового стану, ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, неповного використання ресурсів, низького рівня конкурентноспроможності підприємств та їх інноваційної активності. Фінансова безпека аграрного підприємства характеризується такими показниками: рівень забезпеченості власним капіталом; наявність резервного капіталу; диверсифікація сільськогосподарського бізнесу; страхування сільськогосподарського підприємства; прибуткова діяльність.

Найважливішим показником фінансової безпеки є прибутковість сільськогосподарської діяльності, яка обраховується за допомогою показників рентабельності. Так збільшити власний капітал, сформувати резервний фонд, застрахувати свою діяльність, започаткувати нові напрями сільськогосподарського виробництва для диверсифікації бізнесу можна за допомогою прибутку. Він являється підсумковим показником позитивних результатів господарської діяльності підприємств. [ Мельник О. Г. Інноваційний прибуток як джерело фінансування інновацій / О. Г. Мельник // Актуальні проблеми економіки. — 2009р. — № 8. — С.108 -115. ].

Процес формування і використання прибутку є досить складним і неоднозначним у зв’язку із специфікую аграрної галузі. Можна виділити такі особливості формування прибутку сільськогосподарських підприємств, які випливають із особливостей їх діяльності:

1. Вища ймовірність неотримання прибутку в результаті обставин, що не залежать від підприємства (епідемія, навала сарани, посуха, ураган, зливи).

2. Частину прибутку необхідно спрямовувати на придбання та утримання дорогих основних засобів (процес виробництва здійснюється на великих площах, широко використовуються сільськогосподарські машини).

3. Формування прибутку відбувається залежно від періоду закінчення виробничого процесу, оскільки процес виробництва не збігається з календарним роком.

4. За частиною продукції не формуються фінансові результати, оскільки вона надходить до внутрішнього обороту, тобто спрямовується на внутрішньогосподарське споживання.

5. Застосовується різний порядок формування і розподілу прибутку, оскільки передбачені особливі організаційно-правові форми аграрних підприємств.

6. Значний вплив на процес формування прибутку мають природньо-кліматичні фактори (характерна сезонність виробництва) [Приказок О. В. Прибуток у формуванні фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств / О. В. Приказок // Банківська справа. — 2009р. — № 2. — С.82−88.].

Також на прибуток впливають дві групи різноманітних факторів: фактори, що не залежать від діяльності підприємства (зовнішні); фактори, що перебувають у компетенції підприємств (внутрішні). До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій. Внутрішні фактори поділяються на виробничі, які характеризують наявність та використання засобів і предметів праці, трудових, фінансових ресурсів та поза виробничі: соціальні умови праці та життя, природоохоронна діяльність підприємства. Усі вище перераховані фактори перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності, і всі впливають на величину прибутку. Аналіз ступеня впливу цих факторів на прибуток дасть змогу знайти та використати резерви зростання прибутку сільськогосподарських підприємств і підвищити рівень їх фінансової безпеки.

У зв’язку з цим діяльність вітчизняних підприємств, незалежно від форм власності, особливо в умовах кризи в Україні, спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні. При цьому слід зазначити, що за рахунок прибутку підприємств відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється матеріальне стимулювання працівників та проводиться фінансування процесів вирішення проблем соціально-культурних заходів. [Мазурок П.П. Дослідження ролі та стану наукових поглядів на трактування категорії «прибуток» підприємств / П. П. Мазурок // Держава та регіони. Серія. Економіка та підприємництво. — 2009р. — № 4. — С. 117 — 120.].

Забезпечення фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств неможливе без фінансової підтримки з боку держави (надання державних дотацій, закупівля державою за відповідними цінами сільськогосподарської продукції та зменшення податкового тиску). Лише комплексні дії сільськогосподарських підприємств та держави, спрямовані на підтримання фінансової безпеки шляхом створення умов і вживання заходів для отримання прибутку необхідного рівня, забезпечать бажаний результат.

Різні напрямки основної діяльності підприємства, що пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції - товарів, робіт, послуг, а також фінансової та інвестиційної діяльності дістають остаточну грошову оцінку в сукупності показників фінансових результатів. Ці показники подаються в розділі І «Фінансові результати» «Звіту про фінансові результати» (далі - Звіту).

Основним узагальнюючим показником Звіту є чистий прибуток, який підприємство отримало за звітний період (або збитки, яких воно зазнало).

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку — це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток — найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі № 4 «Звіт про власний капітал» фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу. Аналіз господарської діяльності. / Під ред. Бєлобородової В.А. — К.: Либідь, 1999. — 420с.]

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник. [Аналіз господарської діяльності. / Під ред. Бєлобородової В.А. — К.: Либідь, 1999. — 420с.,. Чечета А.І. Інформація про фінансові результати і її аналіз // Фінанси України, 2007, № 5, с. 32−34.]

Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, — це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

Послідовність формування чистого прибутку (збитку) підприємства показано на рис. 1.1.

Прибуток і собівартість є традиційними показниками у ефективності господарювання вітчизняних підприємств. У ринкових умовах господарювання до основних показників поряд із зазначеними належать грошовий потік як сума чистого прибутку і амортизаційні відрахування. На відміну від інших видів витрат нараховані амортизаційні відрахування залишаються на рахунку підприємства, поповнюючи залишок ліквідних коштів. Амортизаційні відрахування відіграють важливу роль у системі обліку і планування діяльності підприємства. Вони є внутрішнім джерелом фінансування. Розмір амортизаційних відрахувань зменшує прибуток, що оподатковується. Таким чином, амортизаційні відрахування — істотний чинник стимулювання інвестиційної діяльності підприємства.

Аналіз чистих грошових потоків є основою класичних методів інвестиційного аналізу. У формі № 3 «Звіт про рух грошових коштів» фінансової звітності передбачається додавання амортизації необоротних коштів до прибутку, що свідчить про орієнтацію українських підприємств на «чистий грошовий потік».

Таким чином, базуючись на наведеній вище інформації, до завдань управління прибутком можна віднести:

1. Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства.

2. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства.

3. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді.

4. Забезпечення постійного росту ринкової вартості підприємства.

1.3 Управління прибутком підприємства на основі його фінансової стійкості

Розміри прибутку — найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибутку напряму залежить від обсягу отриманої виручки і тому, при розгляді питань щодо управління прибутком підприємством ці показники необхідно розглядати комплексно.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: перша група — натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група — загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об'єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретну значимість здобуває одна з двох названих груп факторів, що формують виручку від продажів. Сотникова Л. В. О формировании финансовых результатов. // Бух. учет, в Украине 2007,№ 1]

Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.

Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов’язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і перемінні, а також на прямі і непрямі.

Перемінні витрати — це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.

Постійні витрати — це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, — наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо.

Однак не випадково перемінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-перемінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, що традиційно прийнято вважати постійними, у визначених ситуаціях можуть поводитися як перемінні, і навпаки.

Наприклад, істотний ріст обсягу виробництва і продажів може викликати необхідність у збільшенні виробничих площ, вартості устаткування. Тоді амортизація основних фондів, орендна плата поводяться як перемінні витрати, але з одним застереженням: вони збільшуються з ростом натурального обсягу виробництва і продажів, однак не пропорційно цьому росту. У періоди, коли така ситуація має місце, доцільно враховувати названі витрати в складі перемінних і визначати їхній приріст у розрахунку на кожен пункт приросту натурального обсягу виробництва і продажів. [Сотникова Л.В. О формировании финансовых результатов. // Бух. учет, в Украине 2007,№ 1]

Інший приклад. У складі фонду оплати праці робітників-відрядників можуть бути суми, пов’язані з оплатою простоїв. Ці суми не пов’язані на пряму зі змінами натуральних обсягів, отже, вони носять характер постійних витрат.

Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку перемінних і постійних витрат не існує. Але в кожнім конкретному випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат піде за збільшенням натурального обсягу виробництва і продажів і в якій пропорції. Тому точний поділ витрат на перемінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, — інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є перемінними, однак деякі види перемінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі перемінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї чи іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток. Іншими словами, маржинальний прибуток — це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вище прямих перемінних витрат. [Ушакова Н.М., Кукурудза Л. О. Управління прибутком торговельного підприємства. — К.:КТЕІ, 1993.-50 с.]

Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.

В умовах ринку підприємство несе повну економічну відповідальність за ефективність діяльності, своєчасне виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, постачальниками, працівниками. Досягти стабільних позитивних фінансових результатів підприємство може лише за умови ефективного використання всіх видів ресурсів, удосконалення технології виробництва, використання новацій та нововведень, мінімізації витрат. Одержання максимального прибутку за мінімальних витрат — основна умова забезпечення міцного фінансового стану підприємства.

Однією з важливих ознак фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість.

Отже, фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів, їх розподілу та використання, яких забезпечує діяльність підприємства на основі збільшення прибутку, платоспроможність та кредитоспроможність підприємства в умовах допустимого рівня ризику.

Фінансову стійкість підприємства характеризують такі чинники:

· фінансова забезпеченість безперервності діяльності;

· фінансова незалежність від зовнішніх джерел фінансування;

· здатність вільно маневрувати грошовими коштами;

· забезпечення покриття затрат на розширення та оновлення виробництва;

· стабільне перевищення доходів над витратами [Поддерьогін А. М. авт. пол. і наук. ред.проф. Фінанси підприємств Підручник/3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 460 с.]

Найважливішим елементом забезпечення фінансової стійкості підприємства у короткостроковому періоді є його система бюджетування. Бюджетування на підприємстві виражає основний зміст сучасної технології фінансового планування. [Чугунов І. Я.// «Фінанси України» — 2006, 139 с.]

За рівнем покриття запасів і затрат джерелами покриття розрізняють такі види фінансової стійкості фінансового стану підприємств:

· Абсолютна стійкість фінансового стану;

· Нормальний стійкий фінансовий стан;

· Нестійкий фінансовий стан;

· Кризовий фінансовий стан;

Абсолютна стійкість фінансового стану проявляється тоді, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати.

Нормальний стійкий фінансовий стан проявляється тоді, коли вартість запасів і витрат покривається сумою власних джерел формування оборотних активів і довготерміновими позиченими джерелами.

Нестійкий фінансовий стан проявляється тоді, коли вартість запасів і витрат не покривається сумою власних джерел формування оборотних активів і довготерміновими та короткотерміновими позиченими джерелами.

Кризовий фінансовий стан проявляється тоді, коли вартість запасів і затрат не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення. Такий стан підприємства називається банкрутством.

Фінансова стійкість підприємства характеризується:

· достатньою фінансовою забезпеченістю безперервності основних видів діяльності;

· фінансовою незалежністю від зовнішніх джерел фінансування;

· здатністю маневрувати власними коштами;

· достатнім забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами покриття;

· станом виробничого потенціалу. [Поддерьогін А. М. авт. пол. і наук. ред.проф. Фінанси підприємств Підручник/3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 460 с.]

Всі підприємства сфери матеріального виробництва в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку. Це таке господарювання, яке передбачає зіставлення витрат і результатів діяльності в грошовій формі, одержання максимуму прибутку при мінімумі витрат. Суть комерційного розрахунку зумовлює специфічні вимоги до організації фінансового господарства підприємства, яка має зважати на те, що суб'єкти господарювання у ринковій економіці володіють не уявною, а дійсною фінансовою незалежністю, і що вони несуть реальну економічну відповідальність за ефективність свого функціонування, своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками, споживачами, банками, іншими діловими партнерами, а також перед державою. Здатність підприємства успішно діяти в умовах комерційного розрахунку знаходить своє відображення у його фінансовому стані. [Шкарабана С.І. «Економічний аналіз діяльності промислових підприємств та об'єднань». — Тернопіль ТАНГ 2004.].

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. У ньому, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі і роботи з управління фінансовими ресурсами, тобто фінансової роботи. Бо, як уже підкреслювалося, для отримання доходу, прибутку підприємство повинне на належному рівні, з найменшими витратами організувати виробництво, збут продукції, раціонально розпорядитися наявними власними і позиковими ресурсами, тими ресурсами, які воно одержує, реалізуючи новостворену вартість. Найбільш зримо фінансовий стан підприємства визначається такими елементами його економічної діяльності:

· прибутковість (рентабельність) роботи підприємства;

· оптимальність з точки зору економічного становища підприємства розподілу прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків і обов’язкових відрахувань;

· наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів) не нижче мінімально необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

· раціональне розміщення основних і оборотних коштів (власних і позичених), перш за все недопущення відволікання грошей у запаси непотрібного підприємству устаткування, яке довгий час не монтується і не використовується, понаднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей, витрат виробництва, у дебіторську заборгованість, інші позапланові і непродуктивні витрати;

· платоспроможність;

· ліквідність.

Якщо підприємство досягає у цих напрямках необхідних параметрів, то фінансовий стан такого підприємства стає стійким.

Прибуток підприємства — головне джерело збільшення обсягу фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибутку у розмірах, які забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів, у першу чергу для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери; тим більше воно не може бути стійким, якщо підприємство працює збитково. Збиткова робота підприємства веде до зменшення, «проїдання» його фінансових ресурсів, перш за все статутного фонду. Ось чому першочерговим завданням фінансової служби у забезпеченні стабільного фінансового стану підприємства с фінансовий контроль за використанням намічених планів і завдань по випуску високорентабельної, конкурентоспроможної продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків, за зниженням витрат на виробництво, запровадження режиму економії ресурсів на всіх ділянках виробництва та управління ними, бо такий контроль — це важливий чинник росту прибутковості підприємства.

Щоб досягти поставленої мети, підприємствам необхідно:

· визначити величину потрібних і реально можливих грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами використання для здійснення операційної, інвестиційної та інших видів діяльності;

· оптимізувати структуру капіталу за джерелами формування і напрямами розміщення. визначити прогнозовану дохідність капіталу, авансованого на формування активів підприємства;

· розробити альтернативні чи запобіжні заходи на випадок відхилень від прогнозованих показників;

· контролювати й оперативно реагувати на хід виконання фінансового плану.

У процесі розроблення фінансового плану пропонується поетапно прогнозувати:

· доходи, витрати й прибуток від операційної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності та чистий прибуток і напрями його використання;

· потребу в оборотних коштах за джерелами формування і напрямами використання;

· джерела інвестиційних ресурсів для виконання плану капітальних вкладень;

· величину і напрями використання коштів соціального спрямування;

· баланс активів і пасивів на кінець планового періоду.

На першому етапі необхідно розробити план доходів, витрат і прибутку з тим, щоб упевнитися в економічній і фінансовій результативності прогнозованих видів діяльності, достатності очікуваного чистого прибутку для самоокупності (простого відтворення) та остаточно визначитися у напрямах діяльності.

На другому етапі слід подбати про достатність грошових ресурсів для ритмічного кругообігу оборотних виробничих фондів і фондів обігу, тобто створити фінансові передумови виконання прогнозованих обсягів діяльності. Для цього доцільно скласти баланс грошових ресурсів, у якому відобразити потребу в обігових коштах для формування запасів планових оборотних засобів, з одного боку, і джерела формування обігових коштів — з другого. Слід зауважити, що структура джерел має бути не довільною, а такою, що забезпечить підприємству платоспроможність, кредитоспроможність і ліквідність поточних зобов’язань. Тому величина власних обігових коштів повинна бути прогнозованою, має встановлюватися норматив. Обов’язок підприємства забезпечити їх наявність у розмірі, не меншому за норматив.

На третьому етапі необхідно визначити джерела фінансування капітальних вкладень, щоб уникнути недофінансування об'єктів і не допустити непланового вилучення власних коштів із обігу на капітальні вкладення. За великих обсягів капітальних вкладень доцільно скласти баланс фінансування капітальних вкладень, в якому відобразити їх напрями та конкретні джерела фінансування. Якщо підприємство залучає зовнішні інвестиції на визначений строк, треба спершу скласти розрахунок їх окупності. За невеликих обсягів капітальних вкладень джерела і напрями використання коштів на реальні інвестиції можна відобразити окремими розділами у балансі грошових ресурсів.

Четвертий етап пов’язаний із соціальною політикою підприємства. Щоб забезпечити успішне виконання показників бізнес-плану і фінансового плану зокрема, необхідно приділити належну увагу персоналу підприємства, його соціальному захисту, оскільки матеріальне заохочення є важливою мотивацією до праці, до новацій. Від соціальної політики підприємства великою мірою залежить прогрес на підприємстві, трудова дисципліна і кадрова стабільність. Тому підприємству доцільно виробити систему матеріального заохочення, поєднати її з результатами праці та кінцевими фінансовими результатами підприємства, визначити джерела фінансування, скласти кошторис та забезпечити прозорість і гласність використання коштів.