Лісові культури для Літинського лісництва «ДП Хмільницьке ЛГ»

КУРСОВА РОБОТА Лісові культури для Літинського лісництва «ДП Хмільницьке ЛГ»

ВСТУП Перед нашим лісовим господарством, з метою забезпечення всезростаючих потреб різних галузей народного господарства України в лісовій сировині, ставиться невідкладне завдання створення і вирощування високопродуктивних, якісного складу та біологічно стійких лісових насаджень штучного походження. Крім того, невідкладним завданням є також створення захисних та декоративних насаджень.

Завдяки створенню лісових культур вирішується ряд питань стосовно біології і господарської цінності майбутнього лісу. Зокрема забезпечується оптимальний склад майбутніх деревостанів з перевагою господарсько-цінних деревних порід, формуються найбільш раціональні біологічні взаємовідносини між породами шляхом цілеспрямованого добору порід і взаєморозміщення рослин, реалізується можливість введення в лісові насадження швидкорослих і цінних порід — інтродуцентів.

Створення лісових культур запобігає небажаній зміні деревних порід, коли замість господарсько-цінних порід поновлюються менш цінні.

Вирішення цих проблем не можливе без розвитку лісонасінницької справи створення штучних лісових насаджень. У господарській діяльності лісових підприємств України лісові культури займають ведуче місце. В державному лісовому фонді малолісної України майже кожен другий гектар лісу — рукотворний.

Для задоволення потреб у садивному матеріалі дерев і чагарників, в лісовому господарстві створена і функціонує ціла сітка спеціалізованих лісових розсадників по вирощуванню потрібного садивного матеріалу, головним чином, з відкритою кореневою системою із застосуванням при цьому широкої та комплексної механізації і хімізації робіт (гербіцидів, міндобрив, отрутохімікатів).

ЧАСТИНА 1. ЛІСОВІ РОЗСАДНИКИ РОЗДІЛ 1. РОЗРАХУНОК ПЛОЩІ ЛІСОВОГО РОЗСАДНИКА Сучасний базовий розсадник містить значну кількість структурних елементів, об'єднаних у продукувальну (виробничу) та допоміжну (службову) частини. Загальна площа лісового розсадника складається з суми площ його структурних елементів, розрахунок кожного має свої особливості.

Розрахунок площі лісового розсадника проводиться окремо для всіх виробничих та службових частин. Вихідними даними для розрахунку площ розсадника є планове завдання на щорічний випуск садивного матеріалу в заданому асортименті та за термінами вирощування.

Лісові розсадники проектуються і створюються переважно на тривалий термін функціонування (більше 5 років). Тому розрахунок площі під розсадник є відповідальним етапом, від правильного виконання якого залежить ефективність використання його території в майбутньому.

1.1 Розрахунок площі посівного відділку Площа посівного відділку складається із площ, необхідних для вирощування планової кількості сіянців різних аборигенних чи інтродукованих деревних порід, визначених завданням, упродовж певного періоду часу. Оптимальна площа посівного відділку повинна становити 40−45% загальної площі розсадника.

Розрахунок площі необхідної для вирощування порід в посівному відділку проводиться за допомогою такої формули:

S = N*l / 10 000*n* a, [1.1]

де S — площа посіву кожної породи, для якої ведеться розрахунок, га;

N — щорічний плановий випуск сіянців даної породи із врахуванням 10% на відпад і нестандартність, шт.;

l — ширина посівної стрічки, м;

n — нормативний плановий вихід сіянців з 1-го погонного метра посівного рядка, шт.;

a — кількість посівних рядків у стрічці, шт.

Плановий вихід сіянців з одного погонного метра посівного рядка вибирають згідно з діючими нормативами для окремих лісорослинних зон. Схеми висіву насіння порід, від яких залежить кількість рядків у стрічці, підбирають з урахуванням передового досвіду, особливостей вирощування сіянців конкретної породи, природних умов, наявності знарядь та механізмів.

Запроектована схема висіву повинна забезпечити нормативний плановий вихід сіянців (Nпв) з 1 га посівного відділення. Для цього потрібно провести розрахунок за формулою:

Nпв=100/l*a*n*100, [1.2].

Отриманий результат повинен бути більшим або дорівнювати нормативному. В іншому випадку необхідно підібрати іншу схему висіву у напрямку збільшення кількості посівних рядків у посівній стрічці.

10 30 10 30 10 60

Рис. 1.1 Схема шестирядного стрічкового посіву для сіянців хвойних порід.

15 45 15 70

Рис. 1.2 Схема чотирирядкового стрічкового посіву для сіянців листяних порід.

Розрахунок площі посівного відділку розсадника наведено в табл.1.1

Таблиця 1.1

Розрахунок площі посівного відділення

1.2 Сівозміни в посівному відділку Сівозміни в постійних лісових розсадниках є основою впровадження високої агротехніки, відновлення структурного стану та підвищення родючості грунту. Вони сприяють поліпшенню фізичних властивостей грунту, кращому нагромадженню вологи в грунті, очищенню полів від бур’янів, створюють умови для ефективнішої боротьби з шкідниками і хворобами рослин. Крім того, сівозміни дають можливість у певному порядку і планово використовувати продукційні земельні площі розсадника.

Необхідну кількість полів для вирощування садивного матеріалу в посівному відділку можна вибрати лише після того, як буде прийнята певна сівозміна. Саме з цією метою і приступаємо до вибору схеми сівозміни.

Теоретичною і практичною основою сівозміни є те, що безперервне вирощування садивного матеріалу на одному і тому ж місці неминуче призводить до зменшення його стандартного виходу внаслідок порушення структури грунту, щорічного виносу при викопуванні садивного матеріалу значної кількості поживних речовин, накопиченні в грунті токсинів.

Зниження врожаю внаслідок вирощування монокультури в лісових розсадниках означає падіння виходу стандартного садивного матеріалу, головним чином сіянців, з одиниці площі:в першу чергу через зменшення їх параметрів, і по-друге, в результаті ураження їх збудниками хвороб, пошкодження ентомошкідниками, відмирання через несприятливі грунтові та інші фактори.

З метою уникнення цих небажаних явищ необхідно для конкретних умов підібрати раціональну схему сівозміни з певним чергуванням вирощуваних порід і парів, запровадити схеми обробітку та удобрення грунту.

Сівозміна — це послідовне науково обґрунтоване чергування вирощуваних порід по роках і певне розміщення їх на площі, яке супроводжується відповідною системою агротехнічних заходів. При цьому забезпечується правильне чергування культур і парів на полях і за роками.

Ротація сівозміни — це період часу, протягом якого через кожне поле пройдуть у певній послідовності всі сіянці (саджанці) і пар згідно прийнятої схеми сівозміни. Частіше всього в лісовій зоні на сірих лісових суглинистих грунтах застосовують 3-пільну сівозміну за такою схемою: перше поле — сіянці однорічні; друге поле — сіянці однорічні та дворічні; третє поле — чорний чи зайнятий пар.

В цьому плані загальним є положення, що мінімальна кількість полів в сівозміні рівна максимальному віку вирощуваного садивного матеріалу «плюс» одне поле. В нашому випадку (див. табл. 1.1), виходячи із віку вирощуваних сіянців, мінімальна кількість полів у сівозміні може бути три.

Для запроектованої схеми сівозміни необхідно скласти ротаційну таблицю з переходом до нормальної сівозміни (вихідні дані беремо з табл. 1.1), в якій потрібно навести порядок чергування вирощування порід по роках (ротацію сівозмін).

Отже, перехід до нормальної сівозміни відбувається на третій рік після первинного освоєння території розсадника, а повна ротація проходить протягом трьох років.

Для запроектованої схеми сівозміни складаю ротаційну таблицю, в якій наводиться порядок чергування вирощуваних порід по роках (табл. 1.2)

Таблиця 1.2

Ротаційна таблиця у посівному відділенні з переходом до нормальної сівозміни табл. 1.2

1.3 Розрахунок площі деревно-чагарникової шкілки Вихідними даними для розрахунку є планове завдання щорічного випуску саджанців певного віку, запроектовані схеми садіння та схеми сівозміни. Для розрахунків планове завдання збільшують на відпад саджанців за період вирощування їх у шкілці, включаючи і нестандартні (10−15%). Кількість полів у сівозміні повинна бути на одне поле більше від віку вирощуваного садивного матеріалу. Кожне поле зайняте саджанцями певного віку, а одне поле повинно відпочивати, як і у посівному відділенні.

На відміну від посівного відділку, де на одному погонному метрі зростає в середньому 30−60 сіянців, в шкільному відділі кожен сіянець, взятий із посівного відділку, висаджують окремо — з певною відстанню між рядками. Таким чином, сіянці після висаджування називають саджанцями, і кожен саджанець має свою індивідуальну площу живлення.

Площу щорічного садіння для кожної породи розраховують за наступною формулою:

S=(N*P)/10 000, [1.3]

де S — площа одного поля, га

N — щорічний плановий вихід саджанців з врахуванням відпаду, шт.

P — площа живлення одного саджанця, м2

Площа одного поля дорівнюватиме сумі площ щорічного садіння саджанців з заданого асортименту порід, а площа деревно-чагарникової шкілки — добутку кількості полів у сівозміні на площу одного поля.

При розрахунку площі одного поля деревно-чагарникової шкілки дуже важливим аспектом є правильний вибір площі живлення одного саджанця, тобто розміщення рослини на ділянці. Цей аспект залежить насамперед від біологічних особливостей вирощуваного виду, віку вирощуваного садивного матеріалу та механізмів, які застосовуються при садінні.

В першу деревно-чагарникову шкілку висаджують сіянці та укорінені живці переважно шириною міжрядь 0,8−1,0 м і розміщенням в ряду 0,25−0,5 м з числом висаджень рослин 20−50 тис./га. В другу шкілку висаджують 3−4-річні саджанці роміщенням 1×1, 1,5×1,5 м, а в третю шкілку — 6−8-річні саджанці з роміщенням 3×2м.

В моєму випадку для вирощування сіянців модрини європейської, дуба червоного та горіха чорного приймаємо схему садіння 0,8Ч0,3 м.

Таблиця 1.3

Розрахунок площі деревно-чагарникової шкілки

Отже площа одного поля для вирощування модрини європейської, дуба червоного та горіха чорного становить 0,65 га, а загальна площа деревно-чагарникової шкілки становить враховуючи сівозміну згідно розрахунків — 2,60 га.

1.4 Розрахунок площі плодової шкіл Розрахунок площі плодової шкілки виконують за тими ж етапами, що і для деревно-чагарникової шкілки. Відмінність полягає у наявності в плодовій шкілці так званого поля дичок, на яких проводять переважно літні щеплення культурними сортами плодових рослин.

Кількість полів у сівозміні повинна бути на два роки більша від віку вирощуваного садивного матеріалу. Якщо заплановано щорічний випуск чотирьохрічних окулянтів, то в сівозміні повинно бути 6 полів. Перше поле зайняте дичками, друге — окулянтами 1-го року, третє - окулянтами 2-го року, четверте — окулянтами 3-го року, п’яте — окулянтами 4-го року, шосте — під пар.

Площа живлення плодових рослин залежить від віку вирощуваних саджанців (1-, 2- чи 3-річки), виду підщепи та зони вирощування. Надмірне загущення рослин може призвести до значного зниження якості садивного матеріалу.

Вихідними даними для розрахунку є планове завдання щорічного випуску окулянтів певного віку, запроектовані схеми садіння та схеми сівозміни. Враховуючи відпад саджанців за період вирощування їх у шкілці, включаючи і нестандартні, для розрахунків планове завдання необхідно збільшити на 20%.

Площа живлення плодових рослин залежить від віку вирощуваних саджанців, виду підщепи та зони вирощування. Площу щорічного садіння кожної породи розраховують за формулою [1.4].

S = (NЧР)/10 000, [1.4.]

де S — площа одного поля, га;

N — щорічний плановий вихід саджанців з врахуванням відпаду, шт.;

Р — площа живлення одного саджанця, м2.

Результати розрахунків зведені в табл. 1.4

Таблиця 1,4

Розрахунок площі плодової шкілки

Площа щорічного садіння одного поля плодової шкілки становить — 0,52 га. Загальна площа плодової шкілки складає - 2,60 га.

1.5 Сівозміни в деревно-чагарниковій та плодовій шкілках Для правильного запровадження сівозмін в шкільних відділеннях необхідно враховувати біологічні особливості вирощуваних порід, а саме — швидкість їх росту, тривалість вирощування саджанців, біологічні особливості порід.

Приймаючи до уваги запроектовані схеми сівозмін для лісостепу, приймаємо наступні схеми сівозмін для шкільних відділення.

— для деревночагарниковoі шкілки — 3-пільну схему сівозмін.

— для плодової шкілки — 5-пільну схему сівозміни.

Вихідні дані для складання ротаційних таблиць для деревно — чагарникової та плодової шкілок беремо з табл. 1.3 та 1.4. Порядок чергування вирощування саджанців і парів по роках для деревно-чагарникової шкілки показаний у табл. 1.5.

Таблиця 1.5

Ротаційна таблиця у деревно-чагарниковій шкілці з переходом з переходом до нормальної сівозміни

При цьому перехід до нормальної сівозміни відбувається на третій та шостий рік після освоєння території розсадника.

Ротаційна таблиця з нормальною сівозміною для плодової шкілки наведена в табл. 1.6.

Таблиця 1.6

Ротаційна таблиця у плодовій шкілці з переходом до нормальної сівозміни

При цьому нормальна сівозміна наступила на п’ятий рік після освоєння розсадника.

1.6 Розрахунок площі маточної плантації

Вихідними даними для розрахунку є планове щорічне завдання заготівлі живців з врахуванням 10%-ного відпаду та нестандартності, схеми розміщення маточних кущів, кількість вирощуваних прутів на одному кущі та вихід живців з одного прута.

На маточній плантації тополі чорної розміщення кущів проектується 1,0×1,0 м, а на плантації верби ламкої 1,0×1,5 м.

Розрахунок площі проводжу за формулою:

S = 1,25 x [N x (a x b)/K1 X K2], [1.5]

де S — площа плантації, мІ

N — планове завдання заготівлі пагонів, шт.;

a, b — віддаль між маточними кущами, м;

K1 — вихід прутів з одного куща, шт.;

K2 — вихід пагонів з одного прута, шт.

Площа змінного поля становить 25% від площі садіння кущів, що враховує приведений у вище наведеній формулі коефіцієнт. Результати розрахунків зведені в табл. 1.7.

Таблиця 1.7

Розрахунок площі маточної плантації

Згідно таблиці 1.7 площа маточної плантації становить 0,94 га.

1.7 Розрахунок площі продукувальних і допоміжних частин розсадника Ділянки виробнича частин безпосередньо призначені для вирощування садивного матеріалу, а допоміжна частина — для забезпечення обслуговування відділків виробничої частини, виконання захисних та організаційно-господарських функцій.

Площа продукувальної частини розсадника — це сума площ компонентів цієї частини, тобто сума площ посівного та шкільного відділків, маточної плантації, маточного саду, інтродукційно-дендрологічної ділянки, теплиці, ЛНП тощо.

До допоміжної площі розсадника відносять площі садиби з будівлями, господарської ділянки для прикопування садивного матеріалу, компостника, водоймища, дорожньої сітки (магістральні, околишні, міжпольові дороги), городів, захисних лісових смуг, живоплоту (огорожі), околишньої канави, проти ерозійних та гідротехнічних споруд, резервної ділянки (запільного клину) розсадника та інших ділянок.

Садиба займає площу 1,65 га. Цього достатньо при загальній площі розсадника 27,46 га. Садибу поділити на виробничий і житловий сектори. У виробничому секторі розміщують контору, склади для зберігання насіння, добрив, реманенту, гараж, навіс для техніки, механізмів, бензосховище, майстерню і т.д., у житловому — будинки та гуртожитки для робітників і службовців розсадника. Для зберігання техніки, паливно-мастильних матеріалів, добрив, гербіцидів тощо доцільно окремо запроектувати господарську ділянку.

Запільний клин лісового розсадника розрахований в межах 10% від виробничих площ і призначений для розміщення посівів чи посадок, обсяги яких в окремі роки можуть перевищувати щорічні планові завдання.

До службової площі відносять також живу (живопліт) або неживу огорожу навколо розсадника та околишню канаву. Ці компоненти необхідно запроектувати і зобразити на схемі.

Дороги, які розмежовують господарські частини та поля сівозмін, запроектовано наступні:

магістральні (ширина 8 м);

околишні (ширина 6 м);

міжпольові (ширина 4 м).

Для розрахунку частин продукувальної та допоміжної площі лісового розсадника на ватмані формату А3 складаємо попередній план організації території розсадника в масштабі 1:2000. На цього плану розсадника викреслюю план організації території з вказанням загальної виробничої та службової площ розсадника.

Сумарно площа допоміжної частини розсадника не повинна перевищувати 25−30% від його загальної площі. Дані з розрахунку виробничих та службових площ розсадника показані в табл. 1.8.

Таблиця 1.8

Розподіл території розсадника за видами користування

Отже загальна площа розсадника становить 27,46 га, з яких складає 18,68 га виробнича частина, а допоміжна 8,78 га.

РОЗДІЛ 2. ВИБІР МІСЦЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕРИТОРЇ

Важливою умовою, яка забезпечує отримання високоякісного садивного матеріалу, є правильний вибір місця під розсадник. Під час оцінки придатності ділянки під розсадник необхідно звертати увагу на рельєф, грунтовогідрологічні умови і місце розташування ділянки.

Згідно завдання розсадник проектується на території Хмільницького лісництва на ділянці з-під с/г користування, останній рік вирощування зернові.

Ділянка під лісовий розсадник повинна бути рівною або з рівномірним похилом не більше 2−3?. Найкращі експозиції схилів західні та південно-західні схили. Ґрунти мають величезне значення у вирощуванні доброякісного садивного матеріалу. Вони повинні бути достатньо родючі (з гумусовим горизонтом не менш як 10 см і в містом гумусовим горизонтом не нижче 2%), глибокі, структурні, добре дреновані, свіжі, легкі, й середні за механічним складом. Оптимальна кислотність повинна бути від 5,6до 7,0. Під розсадник не слід відводити ділянки з в’язкими глинистими і сильно опідзоленими або солонцюватими ґрунтами, ділянки, сильно засмічені кореневищними бур’янами та дуже виснажені сільськогосподарським користуванням, зокрема картоплею, кукурудзою.

Щодо глибини залягання ґрунтових вод, то на супіщаних ґрунтах вона повинна бути не менш як 2,5 м, на суглинистих — не менше 3,5 м. Ступінь засолення ґрунтових вод повинен бути не більше 2 г/л.

Розсадники закладають на ділянках, не заселених шкідниками (личинками травневого хруща і вовчка). Найнебезпечнішими шкідниками сіянців та саджанців є личинки хрущів (травневого, строкатого, червневого, волохатого). Ступінь зараження ґрунту ними повинен бути не більше 0,5 шт. на 1 м². При наявності їх в більшій кількості необхідно провести попереднє обеззараження ділянок лісових розсадників.

Клімат району розміщення лісництва помірно-континентальний з відносно м’якою зимою та теплим літом. Його особливість визначається дією вологих повітряних мас, які приносяться західними вітрами.

За ступенем вологості більша частина ґрунтів відноситься до достатньо зволожених.

Вміст гумусу — 2,7%

Тип грунту: сірий лісовий суглинистий.

Реакція ґрунтового розчину (рН): 4,6.

Розсадники можуть бути різної геометричної форми, найчастіше — у вигляді квадрата або прямокутника. Допускається й інша форма організації території розсадника — у вигляді трапеції, трикутника та ін. У моєму випадку конфігурація розсадника має вигляд квадрата. Іноді з метою наближення вирощування садивного матеріалу до природних умов лісового середовища створюють лісові розсадники у формі круга. В центрі такого розсадника є острів лісу певного діаметра, і по зовнішньому краю розсадника також росте ліс Наявність такого лісу дозволяє уникнути трудомістких робіт із затінення посівів, що має велике значення для садивного матеріалу.

Вони організовуються для вирощування садивного матеріалу з покращеною спадковістю або рідкісних та тих, що слабо плодоносять, видів, з яких важко зібрати насіння. Для організації такого розсадника під наметом дорослого розрідженого (до повноти 0,7−0,8) насадження з кращих дерев (в плюсових насадженнях переважно хвойних порід — цінного генетичного фонду) проводять підготовку ґрунту приблизно 50% площі (мінералізація смуг кінними знаряддями), а після появи сходів — самосіву з природно опалого насіння, проводять догляд за ними. Поряд з тим, що можна використати природній самосів, у піднаметових розсадниках з метою отримання садивного матеріалу (сіянців) ще можна додатково проводити штучно посів насіння бажаних порід певної тіньовитривалості.

Для дальшого розвитку лісорозсадницької справи необхідно звернути увагу на досвід інших держав по вирощуванні садивного матеріалу із закритою кореневою системою. Це зменшить використання кількості насіння, збільшить приживлюваність сіянців, дозволить створювати культури у більш розтягнуті строки, культури будуть менше травмуватися від пересаджування вони швидше будуть рости і давати більші прирости вже з перших років життя. Всі ці переваги сіянців із закритою кореневою системою дадуть більший економічний ефект що зробить лісове господарство більш рентабельним та прибутковим.

Організація території лісових розсадників — це доцільний розподіл їх території на окремі частини, які мають різне господарське значення (посівний відділок, шкілка, маточна плантація, господарські та виробничі споруди та ін).

При організаціях території враховують особливості виробничого процесу, забезпечення високої продуктивності праці.

Структура організації сучасного лісового розсадника включає до себе понад 20 елементів. Головними складовими частинами площі розсадника є продукційна та допоміжна його частини. Компоненти продукційної частини призначені безпосередньо для вирощування садивного матеріалу, завдання ж допоміжної частини — забезпечення обслуговування відділків продукційної частини, виконання захисних та організаційно-господарських функцій.

До продукційної частини постійних розсадників належать посівний, шкільний та маточний відділки.

Посівний відділок — це основний відділок лісового розсадника, в якому вирощують з насіння 1−3-річні сіянці деревних і чагарникових порід; має найбільш родючий ґрунт, найрівніші ділянки; займає 40−45% всієї площі розсадника.

Шкільний відділок (шкілка) — це також частина площі лісового розсадника, призначена для вирощування саджанців дерев і чагарників (лісових, декоративних, плодових порід); займає 20−25% площі розсадника.

Саджанцем називається лісовий садивний матеріал, вирощений з пересадженого сіянця або шляхом укорінення частини деревної рослини.

Частина шкільного відділку лісового розсадника, призначена для вирощування живцевих саджанців, називається школою живцевих саджанців, а частина призначена для укорінення зелених живців, ділянкою зеленого живцювання.

Живець — частина рослини (пагона або кореня) одно-дворічного віку для вегетативного розмноження. Вони бувають зимові стеблові - заготовлені зі здерев’янілого пагона в період осінньо-зимового спокою рослин, зелені (літні) живці, які заготовлені з пагонів з листям у період вегетації рослин.

Маточний відділок розсадника — це порівняно невелика частина його площі, призначена для вирощування технічно цінних та декоративних інтродукованих та місцевих дерев і чагарників з метою отримання від них живців та насіння, що використовуються в посівному та шкільному відділках. Розташовується на найбільш віддалених від садиб ділянках.

Маточну плантацію тополі, верб розміщують у понижених місцях, біля річок, водоймищ.

Садивний матеріал (сіянці, саджанці, живці) у лісових розсадниках вирощуються у відкритому та закритому ґрунті.

Частина посівного, шкільного, маточного відділків лісового розсадника, призначена, для вирощування садивного матеріалу в теплицях, оранжереях або парниках, називається закритим ґрунтом розсадника.

Допоміжна частина розсадника складається з ділянки для прикопки садивного матеріалу, компостника, дорожньої сітки (окружні, магістральні, міжпольові дороги), водоймищ, садиби з будівлями (сарай, навіс для машин та знарядь, насіннєсховище, будинок для сторожа, конюшня), захисних лісових смуг, живоплоту, протиерозійних гідротехнічних споруд, дендрологічної, дослідної, резервної ділянок.

Компостна ділянка призначена для приготування та зберігання компосту. Дендрологічна ділянка — це ділянка розсадника для створення колекційних видів, форм інтродукованих та місцевих дерев і чагарників та виконання естетичних функцій.

Ділянка для прикопки садивного матеріалу — це ділянка розсадника, призначена для тимчасового зберігання садивного матеріалу.

Частина площі лісового розсадника для розміщення виробничих та побутових будівель і споруд разом з прилеглою до них територією називається господарською ділянкою лісового розсадника. Розміщується вона, як правило, біля головного в'їзду на розсадник.

Площа допоміжної частини розсадника не повинна перевищувати 20−25% загальної його площі.

Всю площу розсадника добре вирівнюють, обкопують канавою, а навколо створюють живопліт та захисні лісосмуги. Розбивку площі на поля починають з сітки доріг. Ширина основних доріг — окружних і магістральних, які розташовуються перпендикулярно до довгого боку полів повинна становити 8−10 м, а другорядних (міжпольових), які йдуть вздовж довгого боку полів — 3−4м На ділянках, виділених під посівний та шкільний відділки, нарізають поля сівозмін у вигляді рівновеликих прямокутників (співвідношення сторін 1:4). У великих розсадниках довжина поля повинна бути не менше 250−300 м (до 500 м), щоб у процесі роботи були найбільш продуктивно використані машинно-тракторні агрегати. Бажано, щоб довгі сторони полів розміщувались у меридіанному напрямку для більш рівномірного освічування і прогрівання сонцем.

Основою для створення, організації лісового розсадника, його роботи є організаційно-господарський (проектний) план — головний документ, що спрямовує його діяльність, який складається з таких частин:

1. Загальна частина (кліматичні умови, рельєф, ґрунт, опис ділянки розсадника, заходи щодо її первинного освоєння).

2. Виробничі потужності розсадника, асортимент щорічно вирощуваного садивного матеріалу на розсаднику.

3. Матеріали польових досліджень (горизонтальна в масштабі 1:2000, вертикальна — горизонталі через 0,5 м зйомки ділянки, ґрунтова карта розсадника, карта бур’янів, ентота фітообстеження ділянки).

4. Організація території розсадника, в т. ч. його відділків.

5. Агротехніка вирощування садивного матеріалу (сівозміни, технологія вирощування садивного матеріалу).

6. Створення багаторічних насаджень на території розсадника (маточний сад, дендрарій, живопліт, захисна смуга).

7. Організація праці, штати, потреба в робочих кадрах, машинах, механізмах та знаряддях.

8. Капітальне будівництво (будівлі, споруди і оснащення розсадника).

9. Кошторис адміністративно-господарського апарату і загальновиробничих витрат.

10. Техніко-економічні розрахунки, показники виробничої діяльності розсадника.

Проводиться також калькулювання собівартості продукції розсадника, розрахунок вартості та рентабельності реалізованої продукції.

До організаційно-господарського плану розсадника обов’язково додається графічний (топографічний) матеріал у масштабі 1:2500, а саме: 1) план організації території розсадника; 2) ґрунтова карта; 3) план зайнятості полів (сівозмін); 4) виробниче завдання і протоколи всіх обговорень організаційно-господарського плану розсадника.

Невід'ємною частиною організаційно-господарського плану розсадника є розрахунково-технологічні карти, в яких відбивається агротехніка вирощування садивного матеріалу і пов’язані з нею трудові, матеріальні та грошові витрати.

РОЗДІЛ 3. ПЕРВИННЕ ОСВОЄННЯ ТЕРИТОРІЇ

Під закладку розсадника відводять різні категорії земель. Перш ніж почати вирощувати садивний матеріал, територія майбутнього розсадника повинна бути відповідним чином підготовлена, необхідно провести первинне освоєння території.

У комплексі всіх агротехнічних заходів, які спрямовані на забезпечення високого виходу доброякісного садивного матеріалу, обробіток ґрунту в лісовому розсаднику має першочергове значення. Правильний та своєчасний обробіток ґрунту — це один з дуже важливих заходів високої агротехніки в розсадниках. Він покращує агрофізичні властивості, водний повітряний і тепловий режим ґрунту, забезпечує знищення бур’янів та шкідників на полях. Обробіток ґрунту проводиться також з метою поліпшення умов для активної діяльності аеробних організмів. Він здійснюється на глибину розгалуження основної маси коренів вирощуваного садивного матеріалу.

Під закладку розсадника відведена ділянка з-під с/г користування. На даній ділянці грунт повністю придатний для вирощування деревних і чагарникових рослин — тип грунту: сірий лісовий суглинистий з вмістом гумусу 2,7% і реакцією грунтового розчину 4,6. Грунт лише потребує внесення органічних і мінеральних добрив, а також застосування певних систем і способів первинного обробітку грунту.

При застосуванні суцільного обробітку грунту внаслідок високої аерації верхніх шарів пришвидшується розкладення органічних залишків, знищення трав’яної рослинності викликають найбільш сприятливі умови для росту сіянців та саджанців. Такі культури швидко змикаються і починають рости значно інтенсивніше ніж культури з частковим обробітком ґрунту.

Операції з первинного освоєння території є одноразовими, після чого конкретні системи обробітку ґрунту запроваджуються вже окремо в полях сівозмін посівного та шкільного відділків розсадника. Вся сукупність операцій представлено у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Технологічна карта первинного освоєння території під розсадник Категорія площі - землі з-під с/г користування Тип грунту — сірий лісовий суглинистий

Операції щодо первинного освоєння території є одноразовими, після чого запроваджуються конкретні системи обробітку ґрунту вже окремо в полях сівозмін посівного та шкільного відділків розсадника.

РОЗДІЛ 4. АГРОТЕХНІКА ВИРОЩУВАННЯ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ

4.1 Вирощування сіянців у посівному відділку Технологію робіт можна умовно розділити на декілька етапів: основний обробіток ґрунту в полях сівозмін, удобрення ґрунту, підготовка насіння до висіву та висів насіння, догляди за ґрунтом до і після з’явлення сходів, догляд за посівами, викопування, сортування, прикопування та транспортування сіянців.

Строки посіву насіння залежать від біологічних особливостей деревних і чагарникових порід, грунтово-кліматичних умов і агротехніки вирощування сіянців. Найефективнішим вважається весняний посів насіння, але він дає позитивні результати при вирощуванні сіянців у найбільш ранні строки, коли грунт спілий, а верхні його шари достатньо забезпечені вологою. Де немає перешкод у вирощуванні сіянців, потрібно, очевидно, переходити на осінні посіви, копіюючи тим самим природу. Підготовка насіння перед сівбою проводиться, головним чином, за допомогою стратифікації, а також гідротермічної обробки, скарифікації, намочування, снігування та ін.

Одним із необхідних агротехнічних прийомів при вирощуванні садивного матеріалу є внесення добрив, оскільки з ґрунту розсадника щорічно вибирається значна кількість поживних речовин. Поживні речовини витрачаються на утворення органічної маси садивного матеріалу і разом з ним вилучаються з розсадника.

Усунення цих негативних явищ можливе лише при впровадженні сівозмін і внесення добрив.

4.1.1 Обробіток ґрунту в полях сівозмін У комплексі всіх агротехнічних заходів, спрямованих на забезпечення високого виходу стандартного садивного матеріалу, обробіток ґрунту в розсаднику має першочергове значення. Правильний та своєчасний обробіток ґрунту — це один з дуже важливих заходів високої агротехніки в розсадниках.

Обробіток ґрунту в розсадниках включає оранку, дискування, культивацію, боронування, шлейфування, коткування тощо.

Застосування тієї або іншої системи основного обробітку грунту залежить від прийнятої сівозміни та конкретних природних зон. У моєму випадку доцільним буде застосування системи зайнятого пару, зважаючи на розташування природної зони.

Система зайнятого пару, включає агротехнічні прийоми зяблевої системи; сіяння сільськогосподарських культур з коротким вегетаційним періодом, які здатні засвоювати атмосферний азот (зернобобові, конюшина, та ін.); збирання врожаю; оранку без обороту скиби; весняне боронування. В подальшому грунт утримують в чистому від бур’янів та пухкому стані за допомогою своєчасної культивації та боронування. Вирощування с/г культур проводять з метою поповнення запасів грунту азотом та для утворення міцної грудочкової структури в орному шарі грунту.

4.1.2 Удобрення грунту При вирощуванні садивного матеріалу в розсаднику спад поживних речовин з ґрунту йде більш інтенсивно, ніж при вирощуванні сільськогосподарських культур. Поживні речовини витрачаються на утворення органічної маси сіянців і разом з ними вилучається з розсадника. Крім того, на кореневій системі садивного матеріалу налипає частина грунту. Природно, що внаслідок цього потенційна і реальна родючість грунтів знижується. Слід зазначити, що поступово руйнує агрегатний стан, погіршує структуру грунту і систематичний обробіток грунту машинами і знаряддями. Усунення цих негативних явищ можливе лише при впровадженні сівозмін і внесенні добрив. В розсадниках застосовують органічні, мінеральні, органо-мінеральні, бактеріальні та побічні добрива.

Із мінеральних добрив у розсадниках використовують азотні (аміачну селітру, азотнокислий амоній, сульфат амонію, натрієву селітру), фосфорні (суперфосфат, фосфорну муку, томасшлак), калійні (калійну сіль, хлористий калій, каїніт, сильвініт) та інші. Добрим мінеральним фосфорно-калійно-кальцієвим добривом на бідних піщаних і супіщаних ґрунтах є попіл.

Органо-мінеральні добрива виробляють з добре подрібнених і просіяних органічних (перегною, торфу, компосту) і порошковидного суперфосфату, хлористого калію, аміаку та ін.

Крім органічних, мінеральних і органо-мінеральних добрив перспективне більш широке застосування в розсадниках бактеріальних добрив: азотобактерину, нітрагіну, АМБ, фосфоробактерину.

Система удобрення ґрунтів у розсаднику розробляється на основі попередніх грунтово-хімічних аналізів, ґрунтових карт, агрокартограм.

Ґрунти вважаються дуже бідними при наявності гумусу до 1%, бідними -1,01−2,0%, недостатньо забезпеченими — 2,01−3,1%, середньо забезпеченими — 3,01−4,0%, добре забезпеченими — більше 4%. Фосфорні добрива вносять в повній дозі під повторну оранку пару або культивацію, калійні - під передпосівну культивацію (на легких ґрунтах в половинній дозі). Азотні добрива і друга половина калійних застосовується для підживлення. Комплексні добрива застосовують при передпосівному обробітку ґрунту, а дози їх внесення встановлюють за вмістом азоту.

Після внесення органічних добрив мінеральні добрива перед посівом не вносять.

Фізіологічно врівноваженим оптимальним співвідношенням N: Р: К вважається для листяних порід — 1: 2,11: 1,12. а для шпилькових -1:0,85:1,12.

Так, як найбільш розповсюдженими мінеральними добривами, які застосовуються на лісових розсадниках, є: з азотних добрив — аміачна селітра (середній вміст азоту — 34%), з фосфорних — подвійний гранульований суперфосфат (вміст фосфору — 50%), з калійних — хлористий калій (вміст калію — 60%), то вартість і потребу розрахуємо саме для них.

Норму внесення мінеральних добрив визначаємо за формулою:

[4.1]

де N — норма внесення певного виду добрива, кг/га;

n — норма внесення діючої речовини, кг/га;

a — вміст діючої речовини у застосованому мінеральному добриві, %.

Знаючи ціну однієї тонни вище перерахованих мінеральних добрив, можна визначити загальну вартість добрив для посівного відділення (табл. 4.1)

Таблиця 4.1

Розрахунок потреби і вартості добрив для посівного відділення Грунт — сірий лісовий суглинистий Забезпеченість поживними речовинами — середня

Підживлювальне добриво 2-року

Загальна вартість добрив на вирощування садивного матеріалу в посівному відділку становить 11 642,05 грн.

4.1.3 Технологія вирощування сіянців у відкритому ґрунті лісового розсадника Технологія вирощування сіянців деревних і чагарникових порід — це сукупність агротехнічних прийомів та операцій, які забезпечують вирощування в лісовому розсаднику цього садивного матеріалу заданої якості. Вона включає: основний і передпосівний обробіток грунту, застосування сівозмін з паровими полями, системи гербіцидів для знищення бур’янів, внесення мінеральних і органічних добрив, передпосівний обробіток насіння, визначення строків та схем його сівби, норми висіву, глибини загортання насіння, комплекс заходів по догляду за вирощуваними рослинами, включаючи хімічний догляд, механічне прополювання, викопування садивного матеріалу з його вибиранням, сортуванням, прикопуванням.

У розсадниках найчастіше дотримуються осінніх і весняних строків сівби. У лісостепових розсадниках перевагу надають осіннім посівам. Висіяне восени насіння не потребує стратифікації і зберігання, дає більш ранні і дружні сходи, які встигають зміцніти до початку засух.

Велике значення має норма висіву насіння. Під нею розуміють мінімальну кількість насіння певної породи у вагових одиницях (грамах), яку необхідно висіяти на 1 м посівного рядка, щоб отримати максимальну кількість доброякісних (стандартних) сіянців. Норми висіву встановлені для насіння 1-го класу його якості. Слід зауважити, що збільшення встановлених норм висіву призводить до перевитрати насіння та загущення посівів, що в свою чергу негативно впливає на якість садивного матеріалу (сіянці мають тонкі стовбурці та слабку кореневу систему). Зменшення цих норм призводить до одержання зріджених посівів, а це в свою чергу — до зниження виходу сіянців. При цьому збільшуються затрати на вирощування лісового садивного матеріалу. На основі норми висіву проводять розрахунок потреби та вартості насіння (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Розрахунок щорічної потреби насіння для посівного відділку

З таблиці 4.2 видно, що потрібно насіння на всю площу висіву 10 978,0 кг., а загальна вартість насіння складає 75 558,40 грн.

Передпосівний обробіток насіння забезпечує прискорення його проростання і збільшує вихід стандартних сіянців. Головні агротехнічні прийоми для всіх порід посівного відділення зведені в табл. 4.3.

Таблиця 4.3

Технологічні прийоми зберігання, підготовки до висіву та висіву насіння

Якість садивного матеріалу значною мірою залежить від догляду за посівами. Заходи з догляду умовно можна об'єднати в дві групи: догляди за посівами та ґрунтом до з’явлення сходів та після з’явлення сходів. Всі роботи з догляду за ґрунтом до з’явлення сходів, за посівами та ґрунтом після з’явлення сходів групуються і зведені в табл. 4.4.

Таблиця 4.4

Технологічні прийоми догляду за грунтом та посівами

Затінення сіянців застосовують для захисту ніжних сходів від прямих сонячних променів і можливих опіків кореневої шийки, послаблення нагрівання та зменшення випаровування води з поверхні грунту.

Механічним способом, одночасно проводять розпушування грунту. розпушування здійснюють культиватором КПН-4Г, глибина розпушування від 2−4 до 10−12 см.

Підживлення рослин виконують за допомогою культиватора-рослинопідживлювача. Здійснюють також кореневе підживлення сіянців гранульованими або порошкоподібними мінеральними добривами, які вносять між рядками сіянців на глибину розпушування (5−10 см).

Зрошення посівів за необхідністю, під час засух, при чому полив здійснюють вранці абр ввечері, щоб зменшити випаровування з поверхні грунту і перешкодити утворенню кірки.

Підрізання коренів необхідне для одержання сіянців з добре розгалуженою кореневою системою. Вона необхідна для порід із стрижневою кореневою системою. Підрізають корені на глибині 10−12 см.

Як окремий вид догляду за посівами після появи сходів — проріджування дуже густих сходів, залишаючи на 1 м борозенки 100−150 сіянців хвойних порід і 40−60 листяних. Проріджують посіви в хмарну або дощову погоду, залишаючи найсильніші сіянці.

В систему доглядів за посівами включено боротьбу з грибковими хворобами і шкідниками. Вона включає профілактичні і винищувальні заходи. До профілактичних заходів боротьби належать: застосування агротехніки, яка б забезпечувала отримання швидкоростучих і стійких до несприятливих умов середовища сіянців; обробка грунту, насіння і сіянців фунгіцидами і препаратами, які попереджують вилягання сходів від фузаріозу, пошкодження хвої сіянців від «шютте» та від інших захворювань. До винищувальних заходів боротьби відносять ліквідацію осередків пошкодження сходів та сіянців.