Інноваційні форми і методи ознайомлення школярів із українським вокально-естрадним мистецтвом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Чернівецький Національний університет ім. Юрія Федьковича ФАКУЛЬТЕТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ Кафедра музики

Інноваційні форми і методи ознайомлення школярів із українським вокально-естрадним мистецтвом Дипломна робота ОКР «СПЕЦІАЛІСТ»

Виконала:

Студентка 5 курсу групи 509

спеціальності 7.2 020 401 «Музичне мистецтво»

КАРВАЦЬКА ОЛЬГА ГРИГОРІВНА ЧЕРНІВЦІ - 2013

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ І. ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ МУЗИЧНОГО СПРИЙМАННЯ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВОКАЛЬНО-ЕСТРАДНОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Характеристика напрямків українського вокально-естрадного мистецтва

1.2 Інноваційний підхід до організації комплексного музичного виховання

1.3 Вікові особливості музичного сприйняття учнів старших класів, роль позакласної роботи у навчанні та вихованні старшокласників

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ОЗНАЙОМЛЕННЮ УЧНІВ ВОСЬМИХ КЛАСІВ З ВОКАЛЬНО-ЕСТРАДНИМ МИСТЕЦТВОМ БУКОВИНИ

2.1 Зміст і методика констатуючого експерименту

2.2 Зміст і методика формуючого експерименту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

інноваційний музичний виховання позакласний

ВСТУП Основним орієнтиром у вирішенні проблем естетичного виховання учнів є Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.), одним з основних напрямів якої виступає питання забезпечення високої художньої освіченості і виховання особистості. В державних документах, таких як: «Національне виховання», закон України «Про загальну середню освіту» та закон України «Про вищу освіту», основна увага приділяється особистісноорієнтовному навчанню, розвитку творчих здібностей дітей, вихованню духовності та збагаченню музично-естетичного досвіду, Музика в наш час увійшла в кожний дім. Її слухають дорослі і діти — класичну, народну, серйозну та розважальну. Розібратися у цьому потоці звучання буває іноді дуже важко, особливо дітям підліткового віку.

Саме в цьому віці на формування інтересів учнів-підлітків дуже сильно впливає оточуюче середовище: друзі, товариші, однокласники, сім'я, родина. Життя впевнює нас в тому, що люди не завжди вміють помічати красу, бувають байдужі до музики глибокого змісту. І це тому, що в дитячі роки не приділялося відповідної уваги музичному вихованню.

Як відомо, урок є основною формою музичного виховання дітей в школі. Оптимальний взаємозв'язок між урочною та позаурочною музичною діяльністю учнів є важливою умовою залучення їх до художньої культури, формування естетичних смаків, уміння сприймати твори мистецтва. Але музична інформація, що у великій кількості лине з радіоприймачів, магнітофонів, екранів телевізорів іноді буває досить сумнівної якості та часто викликає бажання у підлітків та молоді обмежитись такими видами музикування, які не потребують активної співтворчості. Музика в усьому різноманітті своїх жанрових різновидів, відповідає більш глибоким потребам людства, ніж звичайне прагнення розваг. «Активно усвідомлене, серцем і розумом сприйняте велике мистецтво музики є невичерпним джерелом пізнання і водночас актом сильних естетичних переживань» [13;14]. 6

Музичне навчання та освіта цінні не самі по собі, а тим, що вони прокладають шлях музичного виховання, тобто сприяють вихованню культурної людини з розвинутими музичними здібностями, любов’ю та інтересом до музики.

Таким чином, актуальність роботи зумовлюється: необхідністю естетичного виховання підростаючого покоління; важливістю сприймання музики, як основи засвоєння учнями-підлітками втіленого в музичному мистецтві досвіду емоційно-естетичного ставлення до дійсності; можливістю вчителя музики формувати повноцінне сприйняття музики різних жанрів учнями-підлітками, спираючись на їх вікові особливості тощо. Сучасне українське популярне вокально-естрадне мистецтво є унікальним і специфічним засобом пізнання, формування світогляду, ціннісних орієнтацій особистості, її ставлення до життєдіяльності; воно акумулює кращі естетичні, художні, духовні надбання української та світової культури. Даний вид мистецтва є засобом засвоєння естетичної реальності, орієнтації молоді в потоці музичної інформації, ставлення до дійсності, естетичного самовдосконалення, здійснюючи універсальний вплив на розвиток естетосфери підростаючого покоління.

Саме тому, ми вважаємо впровадження сучасного українського вокально-естрадного мистецтва в роботу ЗНЗ надзвичайно актуальним для сучасної музичної педагогіки. Проблему вивчення сучасного українського вокально-естрадного мистецтва учнями ЗНЗ слід розглядати у двох аспектах: як проблему сприйняття музики взагалі і як проблему сприйняття саме українського вокально-естрадного мистецтва.

У музичній педагогіці питання змісту і спрямованості підготовчої роботи до сприйняття музичної інформації, дістали досить глибоке розкриття (О.Апраксіна, Б. Асаф'єв, Н. Гродзенська, Д. Кабалевський, В. Остроменський, В. Шацька пізніше Л. Волинець, Л. Масол, І.Гринчук, В. Штепа, В. А. Янкул та інші). Досить ґрунтовне дослідження вокально-естрадного мистецтва в Україні проведене кандидатом педагогічних наук О. Сапожнік (м. Київ), яка у своїх працях охарактеризувала всі напрямки та провела ґрунтовний аналіз становлення й розквіту естрадної музики в Україні у історичному аспекті [44;19].

Нажаль, проблема сприйняття сучасної української естрадної музики школярами є не достатньо розробленою. Деякі статті з даної тематики можна знайти в сучасних журналах, таких, як «Галас», «Музичний тиждень», «Мистецтво та освіта», «Рідна школа» тощо.

Об'єкт дослідження — процес впровадження сучасних форм і методів використання українського вокально-естрадного мистецтва в роботі ЗНЗ.

Предмет дослідження — інноваційні форми і методи ознайомлення школярів із українським вокально-естрадноим мистецтвом.

Мета дослідження — виявити найбільш ефективні прийоми та методи ознайомлення школярів із українським вокально-естрадним мистецтвом в навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу.

Гіпотеза: якщо активно впроваджувати інноваційні форми і методи по ознайомленню школярів із українським вокально-естрадним мистецтвом, то ми могли б ефективно впливати на розвиток творчих можливостей школярів, та розвивати в них інтерес до власної музичної діяльності.

Завдання дослідження:

проаналізувати науково-методичну літературу відносно теми дослідження;

розкрити сутність поняття «вокально-естрадне мистецтво» ;

дати характеристику основним напрямкам українського вокально-естрадного мистецтва;

розглянути вікові особливості музичного сприйняття учнів старших класів;

охарактеризувати роль позакласної роботи у навчанні та вихованні старших підлітків;

визначити шляхи впровадження у навчально-виховний процес сучасного українського вокально-естрадного мистецтва;

розробити та провести констатуючий та формуючий експерименти для досягнення мети дослідження;

проаналізувати отримані результати та підбити підсумки роботи;

Базою дослідження практичні робота здійснювалась на базі гімназії № 5 міста Чернівці у ході педагогічної практики.

Методи дослідження:

аналіз музикознавчої та науково-педагогічної літератури ;

структурно-систематичний аналіз джерел, їх класифікація;

історико-логічна інтерпретація фактів;

теоретичне узагальнення опрацьованого матеріалу;

методи педагогічного спостереження, аналізу та порівняння;

опитування;

педагогічний експеримент;

методи кількісної і якісної обробки дослідницьких результатів.

Наукова новизна: даного дослідження полягає в побудові експерименту на матеріалах зразків естрадних пісень буковинських виконавців, так як, саме цей край став колискою вокально-естрадного мистецтва України. І, ми, як майбутні вчителі музики, повинні знаходити, підтримувати і розвивати молоді таланти нашого пісенного краю.

Практична спрямованість. Дана робота може бути використана вчителями музики загальноосвітніх навчальних закладів, викладачами дитячих музичних шкіл, керівниками аматорських естрадно-пісенних колективів та студентами музично-педагогічних навчальних закладів.

Структура роботи. Дана дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи 68 друкованих сторінок.

РОЗДІЛ І. ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ МУЗИЧНОГО СПРИЙМАННЯ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВОКАЛЬНО-ЕСТРАДНОГО МИСТЕЦТВА

1.1 Характеристика напрямків українського вокально-естрадного мистецтва Українська естрадна лірична пісня стала продовжувачем українського солоспіву та пісні-романсу. У 50−60-ті роки XX ст. вона набула нового забарвлення. Класикою зазначеного жанру в даний період були вокальні твори П. Майбороди, І.Шамо, А. Кос-Анатольського, О. Білаша, пізніше — І.Поклада, В. Михайлюка, С.Сабадаша. [40;7].

60-ті роки характеризуються злетом популярності української естрадної пісні завдяки чудовій виконавській майстерності вітчизняних оперних співаків, зокрема таких як Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Юрій Гуляєв, Анатолій Кочерга, Зоя Гайдай, пізніше — Костянтин Огнєвой, Діана Петриненко, Анатолій Мокренко, Анатолій Солов’яненко та багато інших. У другій половині 60-х років створюються перші вітчизняні професійні колективи традиційної естрадної пісні - це вокально-інструментальні ансамблі (ВІА) «Березень» (1964р), «Мрія» (1965р.), «Смерічка» (1966р.), «Кобза» (1969 р.), «Світязь» (1970 р.).

Серед найпопулярніших ВІА 70-х років можна назвати гурти «Червона рута» (1971 р.), «Чарівні гітари» (1975 р), «Краяни» (1975 р.), «Водограй» (1975 р.). «Ватра», (1974;75 р.), а пізніше — у 80−90-ті роки — «Львів» (1980 р),

«Медобори» (1980 р.), «Дзвін» (1989 р.), «Соколи» (1990 р.), котрі у своєму творчому доробку використовували автентичні елементи народної мелодики.

У процесі поліжанрового синтезу в 70-х роках зароджується особливий різновид пісенної творчості - шлягер (від нім. shlager — ходовий товар). Характерними особливостями шлягеру є стандартизована тема кохання, спрощеність віршованих рим, танцювальний підтекст, відсутність психологічної розробки теми, стереотипність у лексиці, образах, співвідношенні поетичних рим; плакатність висловлювання, наявність слівоператорів, ключового образу.

На початку 80-х років українська традиційна естрадна пісня переживає кризовий період, що виявляється у превалюванні російськомовного репертуару. В цей час особливо значущою для розвитку стала творчість групи 'Тріо Маренич". Цей колектив підніс естрадну пісню на якісно новий щабель, дправив вирішальний вплив на подальший розвиток традицій ліричної пісні, пісні-романсу, канту в сільському та міському варіантах (фольклорні, аматорські зразки), солоспіву як особливого різновиду професійної камерної вокальної лірики, багато в чому випередив відродження акустичної музики (авторської пісні). Яскравими представниками поп-автентичного жанру в естрадній пісні цих часів можна назвати дует «Два кольори» та вокальноестрадне мистецтво Ніни Матвієнко.

Початком активного сценічного життя для вітчизняних виконавців став фестиваль «Червона рута» (1989 р.), який проводився в Чернівцях — на батьківщині В.Івасюка. Головна мета фестивалю — пошук талановитої молоді, творчих ідей, національної автентики в широкому спектрі жанрів і стилів популярної естрадної музики та виведення їх на «велику сцену». Варто зазначити, що основною умовою фестивалю було виконання пісень виключно українською мовою.

На першому фестивалі «Червона рута» відбулося чимало яскравих прем'єр, прозвучало багато нової музики, серед якої особливо вирізнялась пісня «Суботів» гурту «Кому вниз» (Київ), що стала гімном, символом фестивалю. Тут було представлено різножанрову музику: арт-рок (гурт «Зимовий сад»), ланк-рок (гурт «Брати Гадюкіни», Сестричка Віка, «ВВ»), політ-рок (гурт «Незаймана земля»), фольк, автентика (Василь Жданкін, Едуард Драч, Марія Бурмака, Віктор Морозов, Андрій Панчишин, сестри Тельнюк) тощо.

Фестиваль «Червона рута» дав поштовх створенню перших інфраструктур із шоу-бізнесу в Україні, котрі виявили інтерес до найяскравіших виконавців завдяки запису й тиражуванню аудіопродукції (платівок, касет). Серед перших аудіокомпаній, що продукували вітчизняні пісні, була аудіокомпанія «Кобза» .

Другий «рутівський» фестиваль, котрий проводився у Запоріжжі в 1991р., вивів на широкий музичний простір такі групи, як «Плач Єремії», «Табула Раса», «Мертвий півень», «Скрябін» та ін. У числі лауреатів і дипломантів фестивалю були: гурт «Мертвий півень» (Львів) з піснею «Ми помрем не в Парижі» — гран-прі; у жанрі поп-музики перше місце не було присуджене, друге місце отримав гурт «Пліч-о-пліч», співачка Жанна Боднарук, виконавець В’ячеслав Хурсенко, третє місце — гурт «Бункер Йо», Тарас Житинський, сестри Тельнюк, Андрій Кіл, у жанрі рок-музики перше місце не було присуджене, друге дісталося гурту «Табула Раса». «Форте», третє місце отримали гурти «Лівий Берег», «Жаба в дирижаблі», «Плач Єремії»; у жанрі бардівської пісні перше місце посів гурт «Мертвий півень», друге — Віктор Царан, третє - Андрій Чернюк, гурт «Мак-Дук» .

Фестиваль «Червона рута», що проводився у Севастополі, дав путівку на всеукраїнську сцену О. Пономарьову, А. Кравчуку, Р. Лижичко, В. Павліку, Ані Лорак, гурту «Піккардійська терція». Важливо зазначити, що саме завдяки фестивалю «Червона рута» талановиту молодь незалежної України почули також і в Канаді, і в США, і в Європі, оскільки вперше тут відбулися виступи представників української діаспори з усього світу. Під впливом першого такого фестивалю в українській естрадній пісні розпочинається «нова фольклорна хвиля», яка характеризується сучасною розробкою різних пластів національної пісні. Даний період характерний також стилістичним поділом традиційної естрадної пісні (власне традиційна естрадна пісня — ВІА, сольні виконавці та поп-музика) й початком усвідомлення колосального музичного потенціалу нації та активним творенням власної оригінальної музичної культури задля того, аби ідентифікувати себе у світовому музичному просторі.

Початок історії поп-музики в Україні можна віднести до другої половини 80-х років, які ознаменувалися стрімким злетом підліткової поп — та електро-поп музики (Руся, Ірина Білик, пізніше — Наталя Могилевська, Віктор Павлік); «української мелодики» (К.Чілі, І.Шинкарук, Х. Руденко, М. Одольська, Росава); популярної естрадної пісні (Т.Повалій, Р. Лижичко, О. Пономарьов, К. Бужинська) [41;40].

Так звану «примоднену» естрадну пісню виконують групи «Капучіно», «Іграшки», «Ла-Манш», «ВІА Гра». Ю. Лорд, дует «Автентичне життя», «Д.Шифер» презентують «альтернативну музику» кінця 90-х років.

Період 1993;1998 років позначений активним проведенням всеукраїнських конкурсів і фестивалів поп-музики, найпопулярнішими серед яких стали «Червона рута» (Чернівці, Запоріжжя, Донецьк, Сімферополь, Київ), «Вивих» (Львів), «Таврійські ігри» (Крим, Вітебськ), конкурс імені В.Івасюка (Чернівці, Київ), «Оберіг» (Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно), «Марія» (Трускавець), «Пісня року», «Шлягер», «Фант-лото Надія», «Крок до зірок» (Київ), «На хвилях Світязя» (Володимир-Волинський).

Починаючи з 1995 року спостерігається активізація процесу входження вітчизняної поп-музики у світовий шоу-бізнес. Першою продюсерською агенцією в українському шоу-бізнесі стала група «Ростислав-Шоу» (1992 р.), яка спланувала, організувала та здійснила грандіозний на той час-проект, що мав назву «Нова українська хвиля». Згодом з’являється ціла низка структур шоу-бізнесу. Серед них агенція «Нова», яка організувала небачені на той час за ресурсами і масштабами концерти Ірини Білик, гурту «ВВ», Андрія Данилка (Вєрки Сердючки), Асії Ахат, що супроводжувалися продажем тисяч касет і компакт-дисків. Досить часто агенція на чолі з О. Бригінцем і А. Рудницькою організовувала виступи молодих українських виконавців на найпрестижніших концертних майданчиках країни, що висвітлювались в телеефірі (програма «Територія А») та пресі (журнал «Музичний тиждень»). Продюсерський центр «Музична біржа» під орудою Є.Рибчинського також проводить концертні тури та видає під власною маркою компакт-диски А. Кравчука, Т. Повалій. Агенція «Єврошоу», починаючи з 1996 року, кожні два роки видає об'ємний «Музичний реєстр» з інформацією про всі прояви вітчизняного шоу-бізнесу по кожному регіону.

Наприкінці 90-х років були започатковані дитячі фестивалі поп-музики, зокрема такі як «Фант-лото Надія», «Крок до зірок», «Зірки «Утренней звездьі», «Веселад» .

Тривалий час пальму першості в популярній музиці тримають дві різнопланові співачки: в поп-музиці - Ірина Білик, у жанрі традиційної естрадної пісні - Таїсія Повалій, а серед чоловіків цю нішу заповнює композитор та модернізатор традиційної пісні Олександр Пономарьов. Про успіхи вітчизняної естрадної пісні та поп-музики свідчать численні перемоги наших співаків на міжнародних імпрезах, серед яких найпотужнішим є «Слов'янський базар». На жаль, поки що в Україні немає чітко структурованої музичної індустрії, яка б визначала конкурентоспроможність кожного виконавця. Проте існує ціла система аудіокомпаній, котрі працюють за світовими зразками, маючи у своєму активі каталоги, контракти з виконавцями, власну сітку реалізації аудіо продукції.

Перший етап (1957;1965 рр.) активізації джазового руху в Україні пов’язаний з проведенням VI Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві (1957р), на базі якого був організований перший Міжнародний конкурс джазових оркестрів. У даний період у творчості українських джазменів простежуються пошуки оригінального власного стилю у сполученні з джазовою імпровізацією й національним фольклором [42; 15].

У 1962 році в Києві з’являється перший джаз-клуб, згодом такі клуби виникли в Харкові, Одесі, Донецьку та в інших містах країни при різних організаціях, підприємствах, заводах, що, безумовно, сприяло популяризації джазу й зростанню професійної майстерності музикантів. У середині 60-х років багато джазових виконавців починають створювати власні композиції, забарвлені національним колоритом. Це був, безумовно, великий крок уперед. В українському джазовому мистецтві досить помітним явищем стала презентація п'єси саксофоніста Олександра Шаповала «Кобзарська дума», де простежувались пошуки індивідуального творчого стилю, що групувався на сполученні джазової імпровізації з національними музичними особливостями.

На кінець 60-х і на 70-ті роки припадає неофіційна заборона державними структурами вітчизняного джазового мистецтва, проте даний період характеризується зміцненням відповідного жанрового середовища, що було необхідним для активної появи та успішного розвитку українського джазу.

У другій половині 80-х років в Україні формується система професійної джазової освіти: відкриваються естрадні відділення у вищих мистецьких навчальних закладах і музичних школах Києва, виникає мережа джазових клубів, що займаються просвітительською, організаційною діяльністю, надаючи джазовим колективам можливість постійно виступати; починає функціонувати система аудіовізуальних записів і продукування вітчизняної джазової музики; розширюється український фонд грамзаписів, науково-публіцистичної та наукової літератури; поновлюється джазовий естеблішмент за рахунок молодих музикантів-професіоналів, серед яких О. Гебель, Ю. Зоря, Ф. Титаренко (Кривий Ріг); М. Голощапов, В. Зозуля (Одеса); В. Абашидзе (Донецьк).

Третій етап джазового руху в Україні припадає на кінець 80-х — початок 90-х років і започатковує джазовий «ренесанс» в українській популярній естрадній музиці. Даний період у творчості українських музикантів помічений поєднанням джазу, основу якого становить афро-американський фольклор, з архаїчним різновидом української народної творчості - ритуально-обрядовими піснями. Характерним для 80−90-х років явищем є поява та активне функціонування поряд з інструментальним і вокального джазу, яскравими представниками якого є гурти. «Джаз-хорал» (Кривий Ріг), «Джаз-Експромт», «Мен Саунд» (Київ), частково — «Чорні черешні» (Рівне), солісти Наталя Гура (Київ), Лілія Остапенко (Кривий Ріг), Ольга Войченко (Донецьк) та інші.

З другої половини 90-х років починається четвертий період розвитку джазового мистецтва в Україні, який триває й до нашого часу. Відбувається активне продукування вітчизняними студіями звукозапису аудіовізуальної продукції професійних джазових колективів та окремих виконавців.

Серед лідерів сучасного українського джазу варто згадати гурт «Фест» (Вінниця) та їх магнітоальбом «У колі друзів» (1998 р.), «Er.J.Orchestra» — магнітоальбом «Габріеліус» (1999 р.), дитячий біг-бенд під керуванням О. Гебеля, а нині - В. Басюка (Кривий Ріг), гурт «Святошинський Хрест» (2001 р.), а також гурт «Біокорд» з проектом «Вищі небеса» (1994 р.), «Рутенія» з магнітоальбомом «Провінційний джаз» (1998 р.) та інші.

Із сольних проектів вирізняються довершеністю композиції у виконанні Д. Найдича з магнітоальбомом (1996 р.), С. Овсянникова — магнітоальбом «Вітер Нагуаля» (1999 р.), П. Пашкова з магнітоальбомом «Український проект» (1998 р); з дуетів — Ел Ді Меола та Р. Гриньків у спільному проекті «Зимова ніч» (1999 р.), подружжя Кримових з альбомом «Там, де нас нема» (1997 р.), дует О. Войченко та С. Капелюшка -" Ніжність" (1999 р).

З представників вокального джазу варто відзначити гурт «Джаз-хорал» під керуванням О. Гебеля (Кривий Ріг), гурт «Джаз-Експромт» під керуванням О. Лисоконя (Київ), «Мен Саунд» піч керуванням В. Міхновецького (Київ), «Чорні черешні» на чолі з Ю. Поліщук (Рівне) та інші. Ця нова хвиля піднесення джазового руху в Україні окреслює шляхи перетворення набутих досягнень українського джазового мистецтва у вітчизняну джазову школу.

Перші паростки рок-музики з’явились в Україні після проведення у 1957 році VI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (Москва). До цього часу рок-музика звучала, в основному, в аматорських групах, що копіювали ранні форми рок-музики: ритм-енд-блюз, біт-музику, рок-н-рол і твори західних рок-груп (зокрема, «Бітлз»).

Отже, перший етап формування вітчизняної рок-музики охоплює 1957; 1960 роки й характеризується поширенням стандартного рок-н-ролу в різних його танцювальних модифікаціях. Спочатку в рок-музиці панував стиль рокн-рол класичного зразка, пізніше-традиційна рок-музика, яку представляли групи «Березень» (1964 р), «Once» (1965 p.), «Друге дихання» (1966 р), «Червоні дияволята» (1967р.), «Садко» (1966р.)," Оріон" (1967р) [43;11].

Перші прояви біг-біту в Україні починаються з відкриття в Києві молодіжного клубу «МК-62» (1962 р.) у приміщенні кафе «Мрія», що по вулиці М.Леонтовича. У березні 1967 року в Києві було проведено перший міський конкурс біг-біту, в якому взяли участь 12 колективів. Однією з умов конкурсу було виконання кількох пісень українською та англійською мовами як «стандартів», а також власних творів. Проте піком київського рок-н-ролу став третій (вже Всесоюзний) конкурс біг-біту, що відбувся в березні 1968 року. Досить важливим є той факт, що на цьому конкурсі було представлено україномовний репертуар і перші зразки вітчизняного симфо-року (квінтет Петра Полухіна). Сюди було запрошено ризьку групу «Еоліка», яка посіла І місце, а також гурти з Харкова, Львова.

У 1968 році в Києві виник перший клуб шанувальників популярної музики, який налічував понад 200 членів на чолі з Г. Махно. Клуб влаштовував платні лекторії з біг-біту, перші «живі» дискотеки в Києві, музичні вечори-зустрічі з рок-групами. Крім того, він займався організацією концертних майданчиків для київських рок-гуртів, репетиційних залів. Найхарактернішою тенденцією цього етапу розвитку рок-музики залишалася орієнтація на композиції західних хард-рокових колективів.

70-ті і початок 80-х років (другий етап) відзначаються особливою популярністю рок-музики. Рок-груп дедалі стає все більше, проте відрізняються вони між собою, здебільшого, тільки назвою. Твори виконуються, в основному, російською мовою або мовою оригіналу (англійською). Особливою енергетикою відрізняються групи «Еней» (1969 р.), «Дзвони» (1971 р.), «Фаетон», «Гроно», «Візерунки шляхів» (1975 р.), «Крок» (1979 р.), «Граймо» (1970 р.).

Період із середини 80-х по 1995 рік є переломним у розвитку вітчизняної рок-музики. В цей час спостерігається розподіл на любительський і професійний рок. Активно працюють групи «ВВ», «Кому вниз», «Брати Гадюкіни», Віка Врадій («Сестричка Віка») та інші. Особливо цінним є те, що національний фольклор стає домінантою у творчості даних колективів. Важливим для цього періоду є закінчення історії вітчизняного року як виключно соціального явища й початок вітчизняної рок-музики. Відбувається масова комерціалізація і професіоналізація новостворених груп і виконавців.

У 80-х роках XX ст. вітчизняний рок умовно поділився на комерційний та соціальний. До комерційного було віднесено модні музичні течії, які ігнорували змістовне навантаження текстів, їх художню цінність (група «XX століття»); другу течію започаткували групи «НЗ», «Єней», «» Мертвий півень", «Сестричка Віка», «Тарас Чубай», які у своїй творчості розкривали гостро-соціальні проблеми. У стилі професійного панк-року працювали групи «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Жаба в дирижаблі», «Клуб шанувальників чаю» .

Наприкінці 80-х років активно створюються вітчизняні рок-колективи на аматорському ревні при рок-клубах, зокрема в Києві: «Слід», «Квартира № 50», «Вавілон», «Сдєм», «Летаргія», «Крусейдер»; у Львові; «Кому вниз», «Бункер Йо», «Січ», «Клуб шанувальників чаю», «Форте», «Брати Гадюкіни»; в Харкові починає свою музичну діяльність як рок-співачка М.Бурмака.

Наступний період формування вітчизняної рок-музики (з 1995 року) характеризується активним проведенням Міжнародних і Всеукраїнських концертів і фестивалів рок-музики, серед яких «Оберіг» (Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно), «Червона рута» (Чернівці), «Вивих» (Львів), «Марія» (Чернівці), «Рок-екзистенція» (Київ) та інші. Значно зріс вплив рок-музики

на вітчизняну естрадну пісню. Українські естрадні співаки, зокрема Катя Чилі, Марійка Бурмака, Жанна Боднарук та інші включають до свого репертуару твори, стилізовані під рок.

У рок-музиці 90-х років визначились найбільш характерні тенденції: виникли відгалуження від існуючих напрямів, серед яких пост-панк, хардрок, спід-метал, треш-метал, хеві-панк, нео-хард-рок тощо, які класифікуються як важкий рок; відбулося взаємне тяжіння рок-музики до академічної, започатковане Л. Уеббером, К. Штокгаузеном, Л.Бернсгайном.

Еволюція музичних форм поступово призводить до асимілювання класичної та сучасної популярної естрадної музики. На даний час у симфонічній музиці активно використовуються композиційні прийоми рокмузики, джазу (Є.Станкович, Г. Тараненко). В українській рок-музиці інтенсивно впроваджуються такі напрями, як арт-рок, класик-рок, симфорок, рок-опера з використанням досягнень академічної (класичної) музики, що є доказом високого художньо-естетичного та професійного рівня вітчизняного рок-мистецтва та початком його світового визнання.

Важливим напрямом сучасної української популярної естрадної музики, що має древнє родове коріння, є авторська пісня. Як зазначають дослідники Ю. Андрєєв, Л. Бєлєнькій, Н. Вайнонен, П. Картавий, О. Різник, витоками вітчизняної авторської пісні є кобзарське мистецтво та пісеннокантова творчість ХVІІ-ХVІІІ ст., яскравими представниками якої були Л. Баранович, Д. Туптало, Г. Сковорода, побутові пісні кінця XVIII — початку XIX ст., зокрема, творчість піснярів-виконавців Д: Банковського, Ю. Добриловського, Г. Відорта, С. Климовського та інших, міський фольклор і робітнича пісня-балада, популярні пісні Західної України 20−3 0-х років XX

ст., зокрема стрілецькі, повстанські пісні воїнів УПА тощо, «пісенний джаз» 20−40-х років (М.Бернес, Л. Утьосов, К. Шульженко), естрадний романс — шансон (О.Вертинський, П. Лещенко), ренесанс української естрадної пісні кінця 50-х — початку 70-х років (початковий етап — пісні П. Майбороди, кінцевий — злет популярності творів В.Івасюка) [44;19].

Період формування вітчизняної авторської пісні проходив у два етапи, з яких перший (кінець 50-х — середина 80-х років XX ст.) характеризується функціонуванням української авторської пісні в контексті розвитку «міжнаціональної» (термін О. Різника); другий (кінець 80-х — початок 90-х років) являє собою кризу «міжнаціональної» авторської пісні, становлення самостійних національно визначених ознак авторської пісні, розвиток нових стилів, формування вітчизняної школи авторської пісні.

Наприкінці 50-х — початку 60-х років українська авторська пісня розвивається як один із напрямів «шестидесятництва» у середовищі інтелігенції. Характерним для цього періоду є перевага російськомовних творів і виконавців, що пояснюється політичними обставинами даного часу.

Засновниками «міжнаціональної» авторської пісні наприкінці 50-х років були М. Анчаров, Б. Окуджава, Ю. Візбор. В Україні у 50−60-ті роки набули популярності барди Н. Лісіца, В. Винарський (Київ), Г. Дикштейн (Харків). Першими напрямами авторської пісні були студентська, туристська та дворова. На початку 60-х років активно створюються туристичні клуби бардівської пісні (1959;й рік — клуб «Романтик» у Києві, який очолюють П. Духовний, В. Каденко). Починаючи з 1970 року відбувається відокремлення пісенної секції від «туристських клубів», організовуються самостійні клуби самодіяльної пісні (КСП), зокрема, у Києві: «Арсенал», «Костер» .

На межі 60−70-х років в Україні з’явилася ціла плеяда молодих бардів, серед них Л. Духовний, В. Каденко, С. Кац, Д. Кимельфельд, А. Леміш, В. Семенова, Л. Авагян, В. Сергеєв, І.Ченцов. Україна в цей час відставала від мистецьких новацій Росії й була приречена на копіювання російських зразків, зокрема у жанрі авторської пісні. З появою вітчизняних бардів О. Короля, В. Харченка, О. Рубальського, Т. Бобровського, І.Жука, А. Голубицького, Н. Чернявського значною мірою підсилилися національні пріоритети в змісті їх творчих доробків.

У 1984;89 роках у Києві виникають нові форми української авторської пісні - театр-студія, зокрема театр пісні при палаці культури авіазаводу (І.Жук, В. Новиков, О. Рябинська, В. Семенов, С. Смолич); театр пісні «Гамаюн» (І.Винник, А. Лемиш); театр-студія «Контакт» (керівник С. Рубчинський).

Отже, у 60 — 80-х роках відбувається структурування жанровостильових ознак, становлення виражальних підвалин, визрівання прототипів вітчизняної авторської пісні в трьох сферах аматорської творчості: україномовна туристська й авторська пісня, українська естрадна пісня (група «Березень» О. Авагяна, творчість В.Івасюка); гітарно-фольклорна творчість, пошуки специфічно національного звучання (Н.Бучіль, Е. Драч, В. Морозов, А. Панчишин, П. Приступов).

Другий етап (з кінця 80-х років) характеризується якісними політичними та соціокультурними зрушеннями, розгортанням процесу національного відродження України, утвердженням демократичних ідеалів, формуванням нових стилів вітчизняної авторської пісні. Початком даного процесу є створення в 1988 році у Львові пісенного театру «Не журись», в якому згуртувались активісти авторської пісні Е. Драч, В. Жданкін, А. Морозов, К. Москалець, А. Панчишин, що сприяло остаточній кристалізації авторської пісні як самостійного мистецького феномену.

Всеукраїнські фестивалі авторської пісні проводяться з кінця 70-х років: «Есхар» (Харків) — з 1978 року, «Булат» (Суми) — з 1987 року; «Байда» (Запоріжжя) — з 1987 року; з 1989 року проводиться єдиний спеціалізований фестиваль авторської пісні «Оберіг» (Луцьк). Нещодавно стали проводитися фестивалі авторської пісні «Майдан» (Харків) і «Чумацький шлях» (Київ). Також, починаючи з 1989 року, проходить конкурс сучасної авторської пісні в межах фестивалю «Червона рута» та фестиваль студентської пісні «Я і гітара» в Рівному.

Створюються контактні осередки (клуби, спілки, товариства): 1991 рік — «Деміївське братство» (Київ); 1992 рік — «Український гітарослов» при театрі «Будьмо». Відбувається становлення плеяди яскравих самобутніх виконавців авторської пісні: у Києві це І.Жук, І.Казаченко, О. Богомолець, О. Павлишин;

у Харкові - М. Бурмака, у Хмельницькому — В. Смотритель, у Рівному — О. Смик, у Бахмачі - К. Москалець та ін.

Жанрово-стильові ознаки бардівської пісні. У 90-х роках спостерігається вільне поєднання в одній особі різних профілів творчості бардів, які можна класифікувати таким чином: «поетична пісня» (бард — автор музики, поезії, співу і супроводу); «співана поезія» (бардівське композиторство на вірші поетів); професійне «неавторське» виконавство.

Найхарактернішою рисою авторської пісні є відповідність слова і змісту (логічного та емоційного), слова і діла. Специфікація жанру: народження авторської пісні «від вірша», підсилення музичною тканиною дії поетичного тексту, особлива роль театральної майстерності виконавців, інсценізації пісні.

Розвиток вітчизняної авторської пісні 90-х років дозволив визначити типологію жанрово-стильових ознак бардівської творчості. Виокремлено такі: неокобзарство, що апелює до поєднання кобзарських традицій і концертного романсово-шансонового та естрадного музикування; епікомонологічний жанр, зорієнтований на стародавні народнопісенні жанри й рокмузичну стилістику, характеризується експресивно-вокальною виконавською манерою; бард-хіт, що націлює на певний стиль виконання (джаз -, рок — поп-музику), на внутрішню диференціацію виконавсько-голосових можливостей і рівень володіння супровідним інструментом. Бард-хіт включає бард-рок, бард-поп, бард-джаз, бард-рок-н-рол.

Романсово-шансоновий тип сполучає концертну й побутову спрямованість камерно-ліричного монологу (декламаційно-наспівний тип інтонування — І.Жук, А. Курач, О. Покальчук, А. Ремезов — й наспівнодекламаційний — О. Богомолець, В. Семенов, 3. Слободян, О. Смик, А. Франчук).

На сучасному етапі українська авторська пісня має статус аматорської, проте відбувається інтенсивна професіоналізація жанру, що сприятиме інтеграції її в загальномистецьку систему, створенню професійної школи.

1.2 Інноваційний підхід до організації комплексного музичного виховання На зламі тисячоліть виникає чимало гіпотез і прогнозів щодо особливостей майбутньої системи освіти та виховання. Видатний педагоггуманіст Януш Корчак вважав, що реформувати слід — насамперед реформувати виховання. Зрозуміло, що ера глобального поширення масмедіа й створення електронної індустрії планетарного масштабу не може не вплинути на загальноосвітню школу, яка в усі віки гнучко реагувала на соціокультурні умови та потреби. Безперечно, одним із пріоритетніших шляхів удосконалення середньої та вищої освіти має стати інформатизація, впровадження нових педагогічних технологій з використанням найрізноманітніших електронних ресурсів і матеріалів, підключення навчальних закладів до мережі Інтернет.

Оволодіння інформаційною грамотністю забезпечить широкий доступ учнівської молоді до інформації різної якості, зокрема й такої, що не відповідає загальнолюдським етичним та естетичним ідеалам. Такі властивості сучасних інформаційних технологій, як мобільність, доступність, варіативність, діалогічність, створюють, з одного боку, сприятливі умови для їх застосування з пізнавально-виховними цілями, з другого — поглиблюють хворобу, яку американський дослідник Дж. Белл діагностував як «культурний авітаміноз» суспільства. Особливо небезпечні наслідки пропаганди засобами масової інформації «авторизованої» передачі насильства, жорстокості, конформізму, споживацтва тощо, які діти та підлітки з ще несформованою свідомістю й відсутністю імунітету до несмаку сприймають як справжнє мистецтво. Суттєве оновлення освітніх систем і педагогічних технологій у майбутньому, на наше переконання, буде пов’язано не тільки і не стільки з інформатизацією, скільки з глобальною естетизацією навчально-виховного процесу та соціально-педагогічного середовища.

Сучасний комп’ютер — дивовижний світ відкриттів для школярів. За ним можна не лише відпочивати, граючи в різні ігри, але і навчатися. І скільки б разів ми не зверталися до нього, він кожного разу надає безліч інформації. Уже сьогодні в школах, використовуючи музичні навчаючі програми на уроках музики, учні за допомогою музичних редакторів вчаться створювати музику, розширювати свої знання з історії і теорії музики (програми енциклопедичного напрямку). Такі програми дають багато можливостей для музичного навчання, а їх застосування дозволяє зробити вивчення матеріалу захоплюючим, цікавим і наочним.

Проте для масової музичної освіти ця проблема практично не вирішена. Процес гальмується тим, що багато музикантів-педагогів ще не досить знайомі з комп’ютерами та їхніми можливостями, а це вимагає від них набуття нових практичних знань та вмінь; складністю організації предметних уроків у комп’ютерних класах; відсутністю «універсальних» навчальних програм, що відповідають будь-яким вимогам учителя.

Останнім часом щодо питання застосування комп’ютерів у музичній освіті є різні думки, але більшість науковців і педагогів висловлюють новаторські ідеї в галузі музичної освіти і шукають нових підходів у навчанні музики з широким використанням можливостей комп’ютера, а саме мультимедійних програм.

Для використання комп’ютерних програм у процесі навчання педагогові необхідно якнайретельніше проаналізувати запропонований матеріал, розробити методику проведення таких уроків, провести аналіз засвоєних знань школярами і переконатися в доцільності їх впровадження. Перед учителем постає завдання органічного включення комп’ютерної

техніки в канву уроку, зберігаючи при цьому традиційні визначення нових психолого-педагогічних і методичних позицій.

Застосування комп’ютерних програм показує не тільки реальність включення їх у проведення уроку, але й універсальність із погляду застосування на різних заняттях як за формою, так і змістом. Структура таких занять буде залежати від поставленої мети уроку, інформації про результати засвоєння матеріалу, методів і прийомів навчання, рівня підготовки і розвитку учнів та місця комп’ютерних програм у вивченні теми.

Нині чимало шкіл вивчає, як можна найкраще використати Інтернет хія себе, а сучасний учитель намагається знайти той матеріал, котрий знадобиться для нього і надасть найширшу інформацію школярам про його предмет.

Інтернет — система електронних мереж, яка дозволяє користувачеві одержати доступ до різних банків інформації і послуг, довідкових систем, а також обмінюватися інформацією зі своїми кореспондентами в режимі діалогу. Він охоплює всю земну кулю і пропонує користувачам низку послуг. World Wide Web (WWW) — місце, де школярі можуть знайти інформацію практично з будь-якої теми. Електронна пошта — інтернетівський відповідник традиційної поштової служби для відправлення листів. Вона забезпечує швидкий, ефективний, порівняно дешевий спосіб спілкування та обміну інформацією. Ніхто не знає, скільки конкретно інформації міститься в мережі. Абсолютно точно, що існують мільйони сторінок і їх кількість безперервно зростає. Інформаційні технології потребують обережного підходу до них, і ми спробуємо розповісти про перші кроки до них.

Очікується, що феноменальне поширення Інтернету триватиме. Ще до 2000 р. понад 70 мільйонів домівок в усьому світі отримали доступ до Інтернету. За статистичними даними на 2000 р. у США було найбільше користувачів (36 мільйонів), за ними Європа (20 мільйонів) та Японія (12 мільйонів).

Поряд із виконанням своєї головної функції передачі інформації така телекомунікаційна технологія в останні роки знаходить ще більше застосування в шкільній освіті. На сьогодні стало очевидним, що ця технологія містить величезний дидактичний потенціал, який повинен бути використаним у системі шкільної освіти, включаючи музичну.

Важливішою для музичного навчання треба вважати й інформаційну систему (WWW). Вона являє собою могутній засіб електронної комунікації, єдину систему доступу до різноманітних ресурсів Інтернету, яка має гіпертекстову структуру. Якщо ви хочете знайти інформацію, у такому разі кращим місцем буде (WWW). Широковідоме як the Web (павутиння) і скорочене до WWW респектабельне, сяюче і презентабельне обличчя Інтернету. Інформація з’являється на сторінках (або сайтах) різних організацій, бібліотек, шкіл, клубів, університетів, музичних магазинів. Кожна сторінка містить колекцію текстів і зображень, котрі можна поєднати з іншими сайтами через низку маркерів у тексті, відомих як гіпертекстові лінки. Гіпертекстовий лінк, або гіперлінк, дороговказ до іншої сторінки або сайту, що мають споріднену інформацію. Системний перехід гіпертекстовими лінками в такий спосіб відомий як серфінг, або ходіння Інтернетом. Сторінка на Інтернеті зазвичай візуально приваблива. Вона може бути оздоблена всілякими кольорами і розмірами в тексті: піктограмами, зображеннями, звуком та відео, також анімовані - текст і зображення рухатимуться. Можливості роботи зі сторінками обмежуються лише увагою автора й наявними технологіями.

Інтернет дає унікальну можливість доступу до світових інформаційних ресурсів: навчальних, довідкових та інших матеріалів у бібліотеках, банках даних, які знаходяться в багатьох країнах. Одержання та опрацювання через Інтернет різноманітної музичної інформації стає новим напрямком у розвитку пізнавального інтересу учнів до музики, а також однією з форм вивчення світового музичного мистецтва. Він містить у собі прочитання текстів, статей, художніх творів, прослуховування радіопрограм і музичних фрагментів, аналіз та одержання широкої інформації з усього світу з питань музики. І все це здійснюється через мережу Інтернету.

Отже, у процесі навчання музики робота з інформаційними ресурсами в системі дистанційного навчання стає ще одним із видів навчальної діяльності. Вона дає значно простіший шлях для пошуку необхідного навчального матеріалу.

Мета такої роботи з учнями: простежити, в який спосіб мережа може сприяти розвитку дитячої уяви, і захопити школярів знаходити, читати й насолоджуватися музичними творами в просторі мережі. У ході реалізації цього підходу, котра надавалася через Інтернет, використовувалися такі технічні компоненти мережі, як Web (веб), електронна пошта та засоби спіл-кування в режимі реального часу, що дозволяло дітям у бібліотеках досліджувати літературні й музичні твори, разом працювати та спілкуватися між собою. Такі послуги давно вже існують у Великій Британії, ними користуються учні звичайних шкіл із 8−11 років. Діти надсилають свої коментарі та міркування до інформаційної «дошки», а також реагують на коментарі інших. Вони мають можливість створювати власні сторінки, висловлюючи на них свої враження і погляди, роблять огляди прочитаного й прослуханого та розміщують їх в Інтернеті. Як вважають британські колеги, школярі, таким чином, зможуть ознайомитися з різноманітною літературою і музикою, одночасно підвищувати рівень електронної писемності, тобто вдосконалювати своє вміння користуватися електронною поштою та розробляти Інтернет — сторінки. Наведемо кілька прикладів використання інформаційних ресурсів Інтернету викладачем музики. На уроці вчитель може ознайомити дітей з музичними інструментами. Увійшовши в мережу Інтернету, школярі вибирають будь-яку Web-сторінку, в якій є музична інформація. Підбираючи цікаві навчальні матеріали, підлітки ознайомляться з ілюстраціями, картинками, фото, відео, що супроводжують текст, а також прослухають музичні твори. Фрагмент інформаційного матеріалу, отриманого через мережу Інтернету http://library.advanced.org/10 400 /html/strings/html, котрий учні можуть опрацювати на уроці музики. Знайомство з музичним інструментом симфонічного оркестру — скрипкою thpp://Iibrary.advanced.org/10 400/html/violin.html припускає прочитання матеріалу стосовно історії виникнення цього інструмента. Можна розди-витися її будову, заглибитися у вивчення всієї групи струнно-смичкових інструментів, до якої вона належить. Послухати музичні твори, написані для скрипки багатьма композиторами.

У даний час у мережі Інтернету існують організаційні, інформаційні й навчальні структури, що призначено для викладача музики. Виходячи з техніко-дидактичних можливостей дистанційного навчання, виділимо основні напрямки застосування телекомунікаційних технологій в навчанні музики.

Інформаційна діяльність.

Навчальна діяльність.

Комунікативна діяльність.

Розглянемо ці напрямки. Так, інформаційна діяльність дозволяє одержувати нові знання в навчанні - це пошук та опрацювання інформації, використовуючи мережу, через яку можна одержати різноманітну інформацію з музики. Одним із завдань школи, на думку вчених (Е.Хвилон, Е. Машбиць, О. Довгяло), стає не передавання учням всієї сукупності знань, накопичених людством, а формування їх самостійно. У традиційному навчанні головним джерелом інформації була книжка, підручник, посібники, довідники. З появою телекомунікаційних мереж з’явилося нове джерело знань. Доступ до матеріалів за допомогою Інтернету дає школяреві можливість самостійно вивчати потрібну йому інформацію, створювати свій власний банк навчальних матеріалів, зберігаючи їх на локальному комп’ютері.

Завдання викладача, який здійснює навчання з використанням такої телекомунікаційної технології, полягає в навчанні учнів використання ресурсів Інтернету; постановки змістовних навчальних завдань, що залучають їх опрацювати ці ресурси; організації індивідуальної і групової діяльності для аналізу інформації, її обговорення або колективної роботи з нею.

Навчальна діяльність школярів відбувається самостійно під час опрацювання тих або інших навичок, застосовуючи отримані знання з предмета через мережу Інтернету.

Комунікативна діяльність — один з найважливіших, на думку зарубіжних педагогів, видів навчальної діяльності, здійснюваний через електронну пошту і служби реального часу. У такій формі взаємин учителя й учнів виникають нові стосунки: функція викладача стає менш керуючою, але більш направляючою, підтримуючою, консультативно-експертною.

Використання електронної пошти і дискусійних груп для комунікації варто розглядати як додаткову форму діяльності під час вивчення музичного матеріалу. Застосування мережі Інтернету у шкільному музичному навчанні потребує принципово нового рівня організації навчального процесу. На-приклад, у загальноосвітні програми шкіл США та більшості європейських держав уже включено вивчення можливостей Інтернету. Воно передбачає ознайомлення і роботу дітей у мережі.

В Україні використання телекомунікаційної технології в музичній освіті знаходиться в початковій стадії. Так, США і країни Європи пішли шляхом створення спеціалізованих Інтернет-центрів і класів з onlineдоступом. Аналогічний підхід уже застосовується в нашій країні, проте технічне оснащення шкіл не завжди дозволяє створити такі класи, тому реально використовувати можливості Інтернету можуть приватні школи, добре оснащені ліцеї.

Розглянемо на прикладах особливості, що вносить глобальна мережа в навчальний процес вивчення предмета «Музика». Учні можуть вести діалоги через електронну пошту (e-mail) та соціальні мережі (Facebook, Vkontakte), створювати матеріал для Web-сторінок, на-приклад http://www.advanced.org/ thinkquest, діставати цікаві комп’ютерні навчальні програми gopher// runner.utsa.edu:3000/11/ТІМЕ/by/subject/Games, подорожувати за матеріалом з музики http ://www. epicent. com/software/ subj ects/music/music/html.

Посилаючись на думку педагогів із різних країн, автори серверу стверджують, що музична лінія має велике мотиваційне значення і є пе-ревіреним засобом, щоб залучити учня в музичний світ. Не випадково саме ця лінія розглядається як неформальна складова музичного навчання у США. Вона містить відправні точки для пошуку музичної інформації у Web з поді-лом на загальний і навчальний матеріали.

Існують у мережі Інтернету і вже застосовуються музичні сторінки, на яких розміщується, приміром, наступна інформація: програми для нотного набору (Music Ease), http://www.cmp.goshen.net/finale або http://www. codamusic.com для розширення композиторських можливостей. Вони включають набір музичних можливостей: зміни тембрів, стилів, оркестрування, темпів, динамічних відтінків.

Багато з Web-сторінок мережі Інтернету містять наступні розділи: університети та інші інститути, групи музичних новин, музична освіта. З однієї інформаційної точки виходять десятки напрямків для подальшого пошуку конче потрібного школярам матеріалу.

Інші Web-сторінки мають різноманітну інформацію, котра стосується формату списку музичних фрагментів з якістю відтворення, близькою до компакт-дисків, причому дає змогу зменшити розмір файлів настільки, що буде можлива передача їх через Інтернет. Є в мережі проекти для передачі замовленої вами музики зі спеціалізованих музичних бібліотек за помірну плату.

Для вчителя будуть цікавими такі розділи Web-сторінок, які дозволяють дітям увійти в архів, зокрема музичний архів університету штату Вісконсін. Це загальне джерело багатьох видів інформації про музику, записаної як професійно, так і аматорами. Є матеріали про колекції компактдисків із записами класичної музики тексти пісень, гітарні акорди (OLGA) і фотографії музикантів. Викликає інтерес база даних народної музики. Вона дозволяє здійснити пошук та вихід на екран текстів народних пісень і навіть прослухати мелодію пісні.

Деякі сервери пропонують учням інформацію про популярну музику, інтерв'ю з музикантами навіть короткі відео сюжети. Так виглядає музична сторінка, за допомогою якої можна заглибитися в пошуках потрібної музичної інформації. На сервері можна заглибитися в інформаційну базу даних до найменших дрібниць, досліджувати, ознайомитися за гіпертекстовими посиланнями з думками спеціалістів. Він містить адреси доступу до музичних навчальних матеріалів і центрів музичної освіти.

Для викладачів музики існує наступна можливість запиту та одержання будь-якої навчальної інформації ознайомлення з навчальними планами і курсами, що діють у різних країнах, документами з архівів музичних музеїв, театрів про композиторів, виконавців, музичні інструменти. Аналізуючи наукову літературу зарубіжних авторів, нами було досліджено, що більшість із них відзначає гарні результати у використанні мережі Інтернету в навчальному процесі, тому що вона допомагає учням поглиблювати пізнавальні інтереси з музичних питань. Наприклад, на сервері можна одержати інформацію про музичні матеріали; у секторі «фестивалі і концерти» — про виконавців, прослухати програму концертів, прочитати історію створення фестивалю, його напрямок; у секторі «музика і хаос» насо-лоджуватися сполученням сучасної звукової палітри, ознайомитися з оркестровими групами, вивчити тему «комп'ютерна графіка і музика»; відвідати музичний музей у Стокгольмі, Лейпцизі та інші, працюючи як на уроці, так і в позаурочний час, удома, використовуючи мережу Інтернет.

За допомогою іншої адреси в Інтернеті учнями 5−6-х класів підготовлені доповіді до уроку музики по темі «Танці. Українські народні танці». Така інформаційна технологія дозволяє зробити світову культурну спадщину відкритішою для школярів, розширює їм доступ до творів, колекцій музичного мистецтва. Уже багато музичних музеїв та оперних театрів мають свої сторінки в мережі Інтернету. Вони демонструють і випускають зображення предметів, музичних інструментів на CD-ROMi.