«Confessio Pentapolitana»: визнання віри п"яти східнословацьких міст

" Confessio Pentapolitana": визнання віри п’яти східнословацьких міст

Мова йде про поширення реформаційних ідей на східнословацьких землях протягом XV! ст., при цьому основна увага зосереджена на таких ключових моментах, як шляхи поширення нових релігійних течій, діяльності окремих церковних колегій та появі перших церковних документів реформаційного змісту. Тобто основна увага статті зосереджена на аналізі «Confessio Pentapolitana».

XVI ст. на словацьких землях пов’язане не лише зі змінами в політичному, економічному, соціальному житті, а зі змінами у культурно-релігійному плані. Мова йде про поширення нових релігійних течій, що мали пряме відношення до Реформації, яка залишила помітний слід у житті європейського суспільства. Не оминули ці процеси і словацькі землі, які на початку XVI ст. перебували у складі Угорського королівства, а після битви під Рогачем, ввійшли до складу монархії Габсбургів.

Більшість дослідників сходяться на думці, що Реформація на землях «королівської» Угорщини поширювалася трьома шляхами: наближеними до короля придворними [1, с. 13], німецькомовним населенням міст та іноземними дипломатами [19, s. 33].

Швидкому поширенню реформаційних ідей сприяла політична ситуація в країні, що склалася після 1526 р. У результаті внутрішньополітичної нестабільності, суперництва за угорську корону, послаблення церковної ієрархії (у битві під Могачем загинули обидва архієпископи та 5 єпископів) Реформація відбувалася досить швидко [11, s. 139]. До 40-х рр. XVI ст. реформаційні погляди проходили хаотично, перші їх прояви характерні ще для догабсбурзького періоду, зокрема, за правління Людовіка ІІ Ягеллона. На цьому етапі поширенню реформаційних ідей сприяв маркграф Юрай Бранденбурзький, який знаходився при дворі Ягелонів [19, s. 33]. До того ж, королева Марія, хоча і була католичкою, прихильно ставилася до нових ідей і також підтримувала поширення Реформації [13, s. 1415].

Скоріш за все, реформаційні погляди охопили угорські землі ще до битви під Могачем, десь на початку 20-х рр. XVI ст. Паралельно з королівським двором ці погляди поширювалися і німецькими купцями та студентами центральнословацьких шахтарських міст [12, s. 20]. З 1530 р. поширення Реформації підтримували і окремі магнати — Алексій Турзо, котрий запропонував надавати основу стипендії для закордонного навчання теологів у Віттенберзі; Петер Перені, Томаш Надашді, Франтішек Нярі, граф Гашпар Драгфі, який виступив патроном першого синоду євангелістів у задунайському місті Ердеді, що відбувся 1545 р., Франтішек Бебек та інші [28, s. 53].

Вже, у 40-х рр. XVI ст. починається діяльність перших церковних колегій, які визнавали реформаційні погляди, відокремлення від католицької церкви та вироблення власної організаційної структури [18, s. 51; 5, s. 251]. Першими серед словацьких міст своє віровизнання сформували східнословацькі вільні королівські міста. Ядром Реформації на цих землях були багаті торгові міста, об'єднані ще з XV ст. під назвою Pentapolitana — «П'ятимістя"[3, s. 19].

П’ятимістя об'єднувало такі міста, як Кошиці, Пряшів, Левоча, Сабинів та Бардіїв. Основою об'єднання цих міст було те, що всі вони мали статус королівських міст, а серед населення переважав німецький патриціат [24, s. 10].

Реформаційні ідеї в цих містах, як і на більшості територій поширилися ще на початку XVI ст. Ці міста знаходилися в основному на території Шариського, Земплинського та Списького комітатів і географічно були розташовані в напрямку до Кракова. Якщо ще у 1495 р. в Бардієві проповідник Міхал виступав проти міського священика та інших кліриків, у 20-х рр. XV! ст. у бардіївській міській школі вже розгорнули свою діяльність гуманісти Валентин Ецк та Сервац Сеебен (обидва краківчани). Але, ймовірніше за все, перші реформаційні спроби здійснив Вольфганг Схустер з Кошиць, який до цього був призначений капеланом у Бардієві, а навчався в Кракові. У 1525 р. в місті вже з’явилася реформаційно налаштована група [7, s. 579; 9, s. 126−127].

Так, в результаті діяльності окремих церковних колегій виникають перші конкретні постанови, які стосувалися церковного життя. Перші 26 статей були записані в 1540 р. і, ймовірно, стосувалися лише Бардієва, Пряшева, Сабінова та їх околиць. Це були перші статті реформаційного спрямування, які виникли на теренах «гірської» Угорщини. Статті прийняті в 1540 р. відомі як Шариські. Вони вважаються одним із перших документів такого змісту на теренах Словаччини. Окремі їх положення засуджують богохульство, єретиків та фанатів, до яких відносили і анабаптистів та прихильників М. Сервета (іспанський мислитель та лікар, автор ідеї про існування малого кола кровообігу та декількох праць з медицини, дослідник «географії» Птолемея, двох антитринітаріанських богословських праць: «De Trinitatis Erroribus» та анонімного твору «Christianismi restitution»; відстоював думку щодо хибності вчення про св. Трійцю як такого, що суперечить Біблії, критикував християнські догми, за що переслідувався і католиками, і кальвіністами; вивчив текст Біблії на мові оригіналу і прийшов до висновку, що там немає жодного підтвердження постулату про Трійцю, в 1553 р. за наказом Ж. Кальвіна звинувачений у єресі і спалений у Женеві). В основному, статті регулювали церковне життя, зокрема релігійні свята, обряди та деякі інші аспекти. Статті 1540 р. належать і до найстаріших церковних документів словацької історії; відносяться до того часу, коли реформаційний рух у «гірській» Угорщині тільки став набирати оберти [26, s. 100−102; 14, s. 81].

Більшу силу та визнання мали, все ж таки, подальші статті, прийняті на синоді у Пряшеві, що відбувся у 1546 р. Відомі ці статті під назвою Quinque civitates superiones. За їх основу були взяті попередні 26 статей, і поширювалися вони вже на 5 вільних королівських міст «гірської» Угорщини [14, s. 156; 27, s. 90]. На синоді в Пряшеві головну роль відіграли вже 5 королівських міст (приєдналися Левоча та Кошиці). Крім них, на синоді були присутні представники двох міст Списького комітату та декількох центральнословацьких шахтарських колегій. Серед учасників були священики, ректори шкіл та представники магістратів [16, s. 99; 17, s. 81]. Пряшівський синод прийняв 16 канонів, у яких були сформульовані основні правила церковного життя. Основу віри склали Аугзбурзьке віровизнання та Loci communes (Спільні засади) Філіпа Меланхтона [2, s. 32]. На синоді було прийнято двоступеневе церковне управління — колегія та сеньйорат. Сеньйорами могли стати лише священики певної та «правильної» (очевидно, мається на увазі євангелістське вчення) віри. Компетенція сеньйора (архидиякона) зводилася до «нагляду» за чистотою віровчення, висвяченням священиків, контролю за церковними колегіями. Велика увага приділялася заснуванню шкіл, а колегії мали дбати про бідних та жебраків [18, s. 51].

Окремі канони стосувалися і релігійних свят, обрядів, поховальних заходів, сповіді та інших церковних звичаїв. Неабияку роль у церковному житті відігравали і міські ради. Фактично вони мали вирішальний вплив на формування релігійного світогляду городян. При посередництві церковних наказів та заборон міські ради навіть мали можливість впливати на спосіб життя парафіян церковних колегій (навіть священиків) від їх народження аж до смерті [4, s. 43−44].

Деякі положення синоду викликали гостре обурення в суспільстві. Зокрема Мікулаш Олаг, архієпископ Естерґомський, у 1549 р. виступив із протестом проти права сеньйорів висвячувати священиків, і тому це право було скасоване. Деякі канони синоду мали велике значення для ведення богослужінь. Це дає підстави стверджувати, що від самого початку формування євангелістських традицій на теренах Словаччини мало дещо відмінний характер від порядків церковних колегій Віттенберга. Загалом, євангелістські богослужіння на словацьких землях, крім Deutsche Messe М. Лютера, мали і свої зразки організаційної структури. Словацькі богослужіння, так само, як і німецькі, потрапили до спільної сфери віттенберзького канону богослужінь. Відтак з 1533 р. саме на його базі і формувалася подальші засади протестантських богослужінь [17, s. 94].

Це був цілком природній процес, оскільки євангелістські теологи навчалися в Німеччині. Міські ради також відряджали студентів туди на навчання, кандидати у священики їздили висвячуватися до Віттенберга, хоч і надалі залишалися під юрисдикцією католицьких єпископів. Вони продовжували сплачувати census cathedrticus і боронилися від звинувачень у єресі. Після Пряшівського синоду до компетенції «П'ятимістя» належали і церковні справи, а колегії підпорядковувалися сеньйорам або архидияконам. Очолив перший сеньйорат Міхал Радашин, бардіївський священик [3, s. 28−29]. Про Радашина відомо небагато. Ймовірно, він навчався у Віттенберзі, спробував поселитися у Гайнбурзі, але вже у 1540 р. покинув місто і зупинився у Прешпорку. Перші відомості про нього датуються 1544 р., — період проживання в Бардієві. Ймовірно, що Радашин був у місті вже не перший рік, оскільки невідому людину не обрали б сеньйором. Про те, що Радашина в Бардієві поважали, свідчать і події 1546−47 рр., коли представники чотирьох міст «П'ятимістя» обрали його сеньйором. Жителі Бардієва не поспішали з прийняттям такого рішення, оскільки побоювалися, що функція сеньйора буде відволікати Радашина від його обов’язків проповідника та священика. 9 липня 1549 р. священик пряшівської церкви Петер та ще декілька священнослужителів просили міську раду дозволити йому виконувати обов’язки сеньйора [15, s. 649].

Вважаємо, що внутрішній розвиток Угорщини залежав від зовнішньої політики брата Фердинанда І Карла V. Битва біля Мюльбергу, яка відбулася 24 квітня 1547 р., прирівнювався до поразки протестантських лідерів Шмалькаденської ліги.

Тридентський собор почався поразкою тих, хто виступав за реформу. На першому засіданні 13 грудня 1545 р. було оголошено мету собору — посилення християнської віри, викорінення блуду, об' єднання католицької церкви, реформа кліру та витіснення ворогів християнства. Імператор робив спроби примирити протестантів та завершити протистояння компромісом [27, s. 94]. Так, 15 травня 1548 р. було прийнято Аугзбурзький інтерім — тимчасову постанову, яка мала силу закону. Згідно з її умовами, дозволялися шлюби священнослужителів, а таїнство причастя велося за обома зразками, питання спокутування гріхів було викладене в поміркованому дусі, залишалися сталими і деякі римо-католицькі церемонії.

Саме в цій ситуації Фердинанд І на угорському сеймі в Прешпорку, що відбувся у 1548 р., сформував подібний до німецького інтерім. Суть постанови зводилася до того, що релігія має повернутися до своїх попередніх форм, а єресі мають бути викорінені. Так, вільні королівські міста (східнословацькі та шахтарські) мали обґрунтувати свій відхід від науки католицької церкви та реформування своїх церковних обрядів [6, s. 97; 10, s. 111]. Маєтки та прибутки покинутих монастирів мали використовуватися на утримання католицьких священиків. 11 закон Державних зборів постановив вигнати анабаптистів та сакраментарів з території Угорщини. Це був найжорстокіший пункт інтеріму. На теренах Словаччини цей закон повинні були привести в дію єпископ Вацівський Бардал та королівський радник Шібрік. До підтвердження та продовження дії цих законів поверталися і наступні сейми, зокрема у 1550 р., 1552−1554 рр. та 1556 р. Так, за рішенням сейму 1556 р., анабаптисти знову виганялися з королівства [21, s. 98].

Своєрідною відповіддю на ці контрреформаційні закони були наступні дії східнословацьких міст в дусі Аугзбурзького віровизнання. Представники «П'ятимістя» у 1549 р. виступили із своїм визнанням віри [17, s. 73]. Таким чином, віровизнання східнословацьких міст було прийнято з метою протидії закону 1548 р. Коли королівські комісари прибули до Пряшева, там на них уже чекали представники п' яти міст. Пряшівчани ще раніше звернулися до Леонарда Стоцкела з проханням скласти визнання віри, яке мало бути запропоноване королівським комісарам [13, s. 18; 20, s. 24]. 14 серпня 1549 р. документ було представлено уповноваженим короля Штефану Бардалу та Грегору Шібріку, які вивчали життя церковних колегій та «блудних вчень» (єретичних) [18, s. 69].

Основу «Confessio PentHpolitana» становило Аугзбурзьке віросповідання 1530 р., але, на чому слід наголосити, без його Спірних статей та деяких положень Loci communes Філіпа Меланхтона [8, s. 15]. «Confessio Pentnpolitana» було першим визнанням віри, складеним на теренах Угорщини, що спиралося саме на Аугзбурзьке віровизнання. Текст символу віри був складений надзвичайно обачно, перш за все, без спірних питань, з наближенням до католицької церкви, і передусім був спрямований проти анабаптистів та радикальних реформаційних течій [23, s. 202].

«Confessio Pentnpolitana» складається з 20 статей, які вирішують важливі релігійні та церковні питання, зокрема, такі, як: 1 стаття — про бога; 3 стаття — про спадковий гріх; 6 — про віру; 7 — про добрі вчинки; 8 — про церкву; 14 — про служителів церкви; 16 — про суспільні питання; 17 — про шлюб; 18 — про воскресіння мертвих; 19 — про вільну волю [22, s. 104−106; 25, s. 4749]. Текст символу віри вийшов друком у 1613 р. та 1634 р. Поява «Confessio Pen^o^ana» вважається розквітом Реформації не лише в королівських містах, але й на теренах усієї «гірської» Угорщини.

У 1558 р. віровизнання п’яти східнословацьких міст ратифікував і сам король Фердинанд І Габсбург та єпископ Ягерський Антон Вранчич, а у 1560 р.- і архієпископ Естерґомський Мікулаш Олаг. Чергове підтвердження «Confessio Pentnpolitana» відбулося на конвенті у Бардієві, який проходив у 1564 р. Саме тут цей документ було скріплено 22 підписами [27, s. 103].

Отже, важливі зміни зачепили і релігійне життя словацьких земель. Паралельно зі змінами у політичному та суспільному житті, які мали важливе значення для подальшого історичного розвитку словацьких земель, мали і процеси реформаційного характеру. Першим вагомим внеском стало прийняття східнословацького символу віри, відомого як «Confessio.

Pentapolitana", що в свою чергу дало поштовх до прийняття ще двох символів віри відомих як «Confessio Heptapolitana» та «Confessio Scepusiana». Прийняттям своїх символів віри словацьке населення намагалося сформувати ту релігійну структуру в країні, яка була їм ближча за духом.

Список використаних джерел

• 1. Гаджега В. Вплывъ реформащъ на закарпатских русиновъ / Василій Гаджега // Зоря-Hajnal. — 1943. — Число 1−4. — С.5−50.
• 2. Bodnarova M. Die Reformation in den ostslowakischen koniglichen Stadten in der ersten Halfte des 16. Jahrhunderts / M. Bodnarova // Die Reformation und ihre wirkungsgeschichte in der Slowakei. Kirchenund konfessionsgescichte Beitrage / [herausgegeben von K. Schwarz und P. Svorc]. — Wien: Evangelicher Presseverband, 1996. — S.22−35.
• 3. Bodnarova M. Reformacia vo vychodoslovenskych kral’ovskych mestach v 16. storoci / M. Bodnarova // Reformacia na vychodnom Slovensku v 16. az 18. storoci / F. Ulicny. — Presov: Acta Collegii Evengelici Presoviensis II, 1998. — S.19−38.
• 4. Bodnarova M. Vplyv mestskych rad na cirkevny zivot miest v 16. storoci / M. Bodnarova // Evanjelici a evanjelicka teologia na slovensku / D. P. Daniel. — Bratislava: Evanjelicka bohoslovecka Fakulta Uk, 1999. — S.35−54.
• 5. Bodnarova M. Kultura zivota mest’anov Pentapolitany v 16. storoci / M. Bodnarova // Z Bardejova do Presporku. Spolocnost, siidnictvo a vzdelanost v mestach v 13. — 17. storoci / [edit. E. Csukovits, T. Lengyekova]. — Presov — Bratislava: Presovska univerzita v Presove, Ff, historicky ustav SAV, 2005. — S.234−253.
• 6. Bucko V. Mikulas Olah a jeho doba. (1493−1568) / Vojtech Bucko. — Bratislava: Universum, 1940. — 227 s.
• 7. Daniel D. P. Viskum obdobia reformacie na Slovensku / D. Daniel // Historicky casopis. — 1989. — Rocnik 37. — Cislo 4. — S.579.
• 8. Daniel D. P. Konfesionalizacia reformacie a spolocensky vyznam augsburs-keho vyznania v Strednej a Vychodnej Europe / D. P. Daniel // Prve augsburske vyznanie viery na Slovensku a Bardejov / P. Konya. — Presov: Acta Collegii Evengelici Presoviensis V, 2000. — S.15−24.
• 9. Dejiny Bardejova / [zost. Kokula A., Lukac A., Tajtal L.]. — Kosice: Vychodnoslovenske vydavatelstvo, 1975. — 518 s.
• 10. Dejiny Sabinova / [zost. P. Konya a koll.]. — S.111.
• 11. Dejiny Slovenska / [Caplovic D., Cicaj V., Kovac D., Liptak L., Lukacka J.]. — Bratislava: aEp, 2000. — 310 s.
• 12. Dejiny spolocnosti Jezisovej na Slovensku / [zost. E. Krapka, V. Mikula]. — Cembridz — Ontario, Dobra kniha, 1990. — 526 s.
• 13. Evanjelici v dejinach slovenskej kulturi. 3. / [zost. P. Uhorskaj, J. Alberty a kolektiv]. — Liptovsky Sv. Mikulas: Tranoscius, 2002. — 504 s.
• 14. Hajduk A. Presovske clanky z roku 1546 / Andrej Hajduk // Cirkevne listy. — 1980. — Rocnik 93. — Cislo 10. — S.156−157.
• 15. Jankovic V. Dve postavy zo zaciatkov reformacie v Bardejove / V. Jankovic // Historicky casopis. — 1990. — Rocnik 38. — Cislo 5. — S.649.
• 16. Konya P. Evanjelici v Presove, Bardejove a Sabinove pocas protireformacii a protihabsburskeho odboja r. 1679−1711 / Peter Konya // Evanjelici a evanjelicka teologia na Slovensku / D. P. Daniel. — Bratislava: Evanjelicka bohoslovecka Fakulta Uk, 1999. — S.99−105.
• 17. Kvacala J. Dejiny reformacie na Slovensku / Jan Kvacala. — Liptovsky Sv. Mikulas, 1935. — 303 s.
• 18. Malovcova B. Spiskopodhradska synoda a jej vyznam pre vyvoj evanjelickej cirkevnej spravy na Spisi / Bozena Malovcova // Slovenska archivistika. — 2005. — Rocnik XL. — Cislo 2. — S.50−52.
• 19. Ondrejovic D. Evanjelicka A. V. cirkev a jej verejny zivot na Slovensku / D. Ondrejovic // Sociologia. — 1991. — Rocnik 23. — S.33.
• 20. Postavy a udalosty doby Zilinskej synody: 400 rokov evanjelickej cirkvi na Slovensku / zost. Milos Klatik. — Liptovsky Mikulas: Tranoscius, 2010. — 181 s.
• 21. Snemovy zakon o vyhnani novokrstencov a sakramentarov z kral’ovstva // Pramene k dejinam Slovenska a Slovakov VII. Turci v Uhorsku I. Zivot v Uhorskom kral’ovstve pocas tureckych vojen od tragickej bitky pri Mohaci az do Bratislavskeho snemu / Ed. P. Dvorak. — Bratislava: Literarne informacne centrum, 2005. — S.98−99.
• 22. Spolocne vierovyznanie piatich vychodnoslovenskych miest Confessio Pentapolitana // Pramene k dejinam Slovenska a Slovakov VII. Turci v Uhorsku I. Zivot v Uhorskom kral’ovstve pocas tureckych vojen od tragickej bitky pri Mohaci az do Bratislavskeho snemu / Ed.

P. Dvorak. — Bratislava: Literarne informacne centrum, 2005. — S.104- 107.

• 23. Spirko J. Cirkevne dejiny III. S osobitnym zretel’om na vyvin cirkevnych dejin Slovenska / Jozef Spirko. — Spisska Kapitula, 1943. — 217 s.
• 24. Tandlich T. Pentapolitana vynimocny pocus o integraciu vychodnoslovenskych miest / T. Tandlich // Historicka revue. — 1998. — Rocnik IX. — Cislo 5. — S.10.
• 25. Try viznania viery z Uhorska / Eds. Peter Konya, Csepregi Zoltan. — Presov: Vydavatelstvo Presovskej univerzity, 2013. — 140 s.
• 26. Ustanovenia uhorskeho snemu, potvrdene kral’om Matejom II., o rovnopravnom postaveni Mad’arov s Nemcami a Slovakami v slovenskych mestach a mestec-kach // Dokumenty slovenskej narodnej identity a statnosty. I. / [Benko J., Hronsky M., Marsina R., Peknik M.]. — Bratislava: Narodne Literarne centrum, 1998. — S.197- 198.
• 27. Vesely D. Dejiny krestanstva a reformacie na Slovensku / Daniel Vesely. — Liptovsky Mikulas: Tranoscius, 2004. — 384 s.
• 28. Zilinska synoda // Akty a zavery — Zakony a ustanovenia Zilinskej synody / Ed. Milos Kovacka. — Martin, 2010. — 111 s.