Аналіз банковской діяльності

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Чернігівський державний технологічний університет Кафедра Фінансів Контрольна робота

«Аналіз банковской діяльності»

Чернігів ЧДТУ 2013р.

ВСТУП Успішний розвиток і надійність банківської системи в умовах ринкової економіки багато в чому заележить від організації в банках аналітичної робот, що дозволяє давати реальну і всебічну оцінку результатам діяльності банків, виявляти ї сильні та слабкі сторони, в визначати їх слабкі та сильні сторонни, визначати конкретні шляхи вирішення проблем, що виникають. Кваліфіковано зроблений фінансово економічний аналіз банковської діяльності є джерелом цінної інформації та відправним пунктои ефективного управління як окремим комерційним банком, так і банківською системою в цілому.

Аналіз діяльності банкуце система спеціальних знань, методів та прийомів пов’язаних із комплексним дослідженням банківської діяльностіі тенденій її розвитку: визначенням ступеня впливу на банківську діяльність різноманітних зовнішніх та внутрішніх факторів;науковим обгрунтуванням планово-прогнозних завдань та управлінських рішень, що забезпечують досягнення вагомих результатів; вимирюванням та оцінкою результатів роботи банку та пошуком подальшого підвищення його ефективності.Банківський аналіз можна класифікувати за багатьма критеріями і використовувати різні йогов види в залежності від напрямків досліджень.

Актуальністю цієї роботи в тому, що загальний фінансово-економічний аналіз розкриває зміст фінансових показників, які характеризують діяльність банку в цілому і дає змогу вдосконалити управлінський аппарат та спрямувати зусилля на підвищення кваліфікації працівникам і оптимізації взаємозвязок між ними.

Метою данної роботи є проведення аналізу ефективності діяльності комерційного банку з використанням стандартизованої рейтингової системи CAMEL.

Завдання, які поставлені в роботі до виконання: дати загальну характеристику рейтингової системи CAMEL, зробити рейтингову оцінку адекватності капіталу, якості активів, прибутковості банку, ліквідності банку, управління банку, визначення зведеного рейтингу банку.

1. ВИХІДНІ ДАНІ

Розрахунково-графічна робота містить наступні вихідні дані: баланс комерційного банку (таблиця 1.1), фінансові результати діяльності комерційного банку (таблиця 1.2), інформацію про дотримання банками економічних нормативів (таблиця 1.3) та нормативи капіталу і ліквідності (середні по банківській системі) (таблиця 1.4).

Таблиця 1.1 — Баланс комерційного банку

Таблиця 1.2 — Фінансові результати діяльності комерційного банку

Таблиця 1.3 — Інформація про дотримання банком економічних нормативів (протягом півріччя)

«+» — показник додержано, «-» — не додержано

2. ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ

2.1 Загальна характеристика і форми аналітичної роботи в комерційних банках Головною метою аналізу діяльності комерційного банку є забезпечення оптимальної структури активних і пасивних операцій задля отримання в кінцевому підсумку максимального прибутку, а першочерговим завданням — визначення показників фінансової стабільності і надійності банку та прогноз майбутніх результатів і перспектив його подальшої діяльності.

Щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух джерел фінансування, рух і зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторський висновок.

Основними інформаційними джерелами для проведення аналізу діяльності банку є фінансова звітність:

— балансовий звіт;

— звіт про прибутки та збитки комерційного банку;

— звіт про дотримання економічних нормативів;

— звіт про кредитний портфель;

— звіт про залишки за депозитами.

Аналізуючи фінансову звітність, підраховують середні показники ключових категорій балансового звіту за період, що покривається цими даними, та визначають стан надходжень (за прибутком на середні активи та капітал), коефіцієнти приросту ключових показників (валюти балансу, позик, депозитів, капіталу), рівень комісійних надходжень, середні процентні ставки за ресурсами (залученими та розміщеними), продуктивність роботи персоналу і ін. Ці показники порівнюють із даними інших банків та між собою за різними періодами часу.

Для аналізу звітності застосовуються різноманітні методи, найбільш поширеними з яких є:

1) Метод порівняння. Він дає змогу визначити рівень динамічних змін показників за статтями балансу та їх вплив на ліквідність банку і прибутковість його операцій, а також визначити резерви підвищення дохідності останніх. Крім цього порівняння може здійснюватися з аналогічними показниками інших банків (своєї групи) або із статистичними даними у середньому по банківській системи.

2) Метод групування, застосування якого дозволяє систематизувати дані балансу за групами активів, пасивів, функціональною спрямованістю, строками і рівнем дохідності, проаналізувати їх з точки зору джерел формування і напрямків розміщення банківських ресурсів та виявити найбільш ефективні сфери діяльності для банку.

3) Метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, розділами чи групами статей балансу. Використовується у поєднанні з попередніми методами при розрахунку різних коефіцієнтів і показників діяльності банку (ліквідність, платоспроможність, прибутковість, рівень ризику і ін.).

4) Графічний метод, який дає змогу візуально та комплексно оцінити динаміку окремих показників і структурні зміни у діяльності банку.

За бажанням банку фінансовий аналіз може здійснюватися за різними критеріями: за періодичністю, переліком питань, об'єктом і характером досліджень. За технологією аналіз може проводитися в кілька етапів (попередній, розрахунково-аналітичний, заключний), виконуватися як внутрішніми підрозділами банку (фінансово-аналітичним, планово-економічним, службою внутрішнього аудиту), так і зовнішніми аудиторськими фірмами.

Завдяки розвитку новітніх банківських технологій в банках створені власні автоматизовані методики фінансового аналізу, що поєднують відомі (класичні) підходи до його проведення з елементами статистичних методів прогнозування (факторний, регресійно-кореляційний аналіз).

2.2 Основні методи аналізу банківської діяльності та окремих елементів фінансового менеджменту комерційного банку Основними складовими класичної методики банківського аналізу в Україні, що рекомендована НБУ, є наступні:

— аналіз балансового звіту, який базується переважно на методах групування і коефіцієнтному, та передбачає виконання аналізу активних і пасивних операцій та ліквідності банку. У цьому розділі аналізу досліджуються динамічні зміни у структурі активів і пасивів як по вертикалі, так і по горизонталі (за різними періодами). Головними критеріями цього розділу аналізу є якість активів за рівнем ліквідності і за ступенем ризику вкладень та співвідношення власного капіталу банку і його зобов’язань;

— аналіз фінансових результатів діяльності комерційного банку, що включає у свою чергу кілька підрозділів аналізу: оцінку факторів прибутковості та джерел прибутку; аналіз доходів і витрат банку (у тому числі і структурний); оцінку основних показників ефективності діяльності банку (абсолютні і відносні показники дохідності і прибутковості, чистий спред і процентну маржу, дохідність комісійних операцій і інші), ефективність діяльності працівників банку; порівняльний аналіз фінансових результатів (за різні періоди часу або з іншими банками);

— аналіз банківських ризиків передбачає ретельне вивчення як зовнішніх ризиків (особливо їх впливу на діяльність конкретного банку), так і внутрішніх, які залежать від видів операцій, що проводить банк, є різноманітними (кредитний, валютний, процентний, інвестиційний, операційний, ринковий, розрахунковий, касовий, технологічний, стратегічний, адміністративний і інші) та мають, як правило, імовірнісний і важко прогнозований характер;

— розрахунок економічних нормативів діяльності банку згідно до вимог Інструкції НБУ і у залежності від переліку операцій, що виконує комерційний банк, передбачає періодичну (щоденну та щомісячну) оцінку фактичних значень економічних показників діяльності банку Н1-Н19, порівняння з відповідними нормативними коефіцієнтами та контроль за їх дотриманням як самим банком, так і з боку НБУ;

— визначення рейтингу комерційного банку, яке базується на узагальню вальній оцінці фінансового стану банку та проведенні всебічного аналізу найважливіших компонентів його діяльності: капіталу, якості активів, ліквідності, прибутковості, якості менеджменту. Такий аналіз дає можливість центральному банку, розглянувши всі банки під одним кутом, оцінити стій кість окремих банків і стабільність банківської системи в цілому, а самому банку — визначити надійність свого становища на фінансовому ринку.

Далі розглянемо окремі положення фінансового менеджменту банку.

Управління капіталом комерційного банку. Процес управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд Інших важливих показників, які істотно впливають на діяльність банку. У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом:

— метод внутрішніх джерел поповнення капіталу (головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку);

— метод зовнішніх джерел поповнення капіталу (емісія акцій, емісія капітальних боргових зобов’язань (субординований борг), продаж активів).

З метою поповнення капіталу та одержання значних грошових коштів банки вдаються до проведення таких фінансових операцій як продаж активів, зокрема будівель, споруд, офісів, котрі належать банку, з одночасною довгостроковою їх орендою у нових власників. Такі операції стають успішними в умовах, коли через інфляцію ринкова вартість майна значно зростає, а законодавством дозволена прискорена амортизація нерухомості.

Управління якістю активів банку. Виходячи з того, що активи комерційних банків складені в основному за рахунок кредитних та інвестиційних операцій, управління їх якістю розглядається саме з позицій підвищення ефективності управління насамперед кредитним ризиком та ризиками, пов’язаними з вкладеннями в цінні папери.

Управління кредитним ризиком, відповідно до причин його виникнення, здійснюється банком на двох рівнях — на рівні кредитного портфеля в цілому та на рівні кожної окремої позики.

До методів управління ризиком кредитного портфеля банку належать:

— диверсифікація портфеля (чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох);

— лімітування кредитів (встановлення максимально допустимих розмірів наданих позик);

— створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями (акумуляція частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів).

Щодо структури інвестиційного портфеля, то вона має бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених в цінні папери. Основними методами управління цим ризиком є здебільшого аналогічні наведеним вище методам: диверсифікація (критеріями якої можуть бути категорії емітентів, їх територіальний і галузевий розподіл, типи цінних паперів за якістю і строками погашення і ін.), лімітування вкладень в цінні папери та створення резервів на відшкодування втрат за інвестиційними операціями.

Для управління ризиком банку на рівні окремої позики використовуються такі заходи, як аналіз кредитоспроможності позичальника, забезпеченість позики, структурування кредиту, документування кредитних операцій, контроль за наданим кредитом та станом застави.

Універсальної методики оцінки кредитоспроможності позичальника не існує. Банки у процесі аналізу розробляють і застосовують власні системи показників, вибір яких залежить від галузевої специфіки і категорії позичальника, виду і строку кредитування, стратегії і політики банку, рівня кваліфікації кредитних працівників, організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку тощо.

Управління прибутковістю банку. Основна мета банківського менеджменту полягає в максимізації вартості акціонерного капіталу банку, яка залежить від чистого прибутку та рівня ризику. Вартість акцій банку зростатиме якщо очікується підвищення дивідендних виплат або знижується рівень ризику, що його приймає на себе банк.

На практиці для оцінювання ефективності діяльності банку використовують кілька показників прибутковості, як в абсолютному значенні (прибуток до оподаткування і чистий прибуток, процентна і непроцентна маржа), так і відносні (чиста процентна і непроцентна маржа, чистий спред, чиста маржа операційного прибутку, чистий прибуток у розрахунку на акцію і інші).

Найважливішими показниками діяльності банку є прибутковість активів і прибутковість капіталу. Показник прибутку на активи ROA визначається відношенням чистого прибутку (після оподаткування) до середньої вартості загальних активів і може застосовуватися як показник ефективності роботи керівництва банку.

Показник прибутку на капітал ROE визначається відношенням чистого прибутку до вартості акціонерного капіталу банку. Він показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів і може слугувати орієнтиром при виборі найпривабливішого напрямку інвестування (при цьому не слід забувати, що високий рівень дохідності пов’язується з високим ризиком).

Показники прибутковості відіграють важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дозволяє поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Завдання максимізації банківських прибутків розглядається як ключовий напрямок роботи керівництва банку. Проте сфера управління прибутковістю не є автономною, а тому рішення щодо максимізації прибутків мають прийматися у взаємозв'язку з допустимими рівнями ризиків.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик — прибуток, можна виокремити дві основні моделі управління банком, які формалізують обрану ним політику поведінки на ринку. Перша модель управління максимізує прибуток за умови обмеження рівня ризику встановленням максимально допустимого його значення.

У другій моделі управління цільова функція мінімізує ризик, а обмеженням є вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий. Така модель використовується, коли рівень чистого прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є стабілізація результатів. Це досягається за допомогою збалансованих методів управління активами і зобов’язаннями.

Управління ліквідністю банку. Під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Найбільший попит на ліквідні засоби виникає у банків з двох основних причин: через зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків та у зв’язку з надходженням кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити. Потреба у грошових коштах підвищується також у разі настання строків погашення заборгованості за позиками банку, термінів платежів до бюджету або виплати дивідендів акціонерам.

Ліквідність тісно пов’язана, а іноді і змішується, з поняттям платоспроможності, яке тлумачиться як здатність банку своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов’язаннями. Ліквідність банку значною мірою визначає його платоспроможність, яка залежить і від ряду інших чинників, таких як розмір капіталу, спеціалізація та диверсифікація банківських послуг, загальний рівень ризиків у діяльності, співвідношення власних і залучених коштів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення норм ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (норми), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні. Централізований підхід до регулювання банківської ліквідності використовується і НБУ через встановлення обов’язкових нормативів.

Додержання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективності процесу управління ліквідністю. Ефективна система управління має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності при мінімальних витратах, тому важливе значення мають методи управління ліквідністю, методи оцінювання потреби в ліквідних коштах та доступність джерел їх поповнення для кожного банку.

У діяльності з питань управління ліквідністю, менеджмент банку має керуватися такими принципами:

— пріоритетність ліквідності, у тому числі й при виборі напрямків розміщення коштів;

— постійність аналізу потреб банку в ліквідних засобах з метою уникнути як їх надлишку, так і дефіциту;

— планування та прогнозування дій банку вразі виникнення незбалансованої ліквідності та кризових ситуацій;

— взаємозв'язок ризику ліквідності з іншими сферами діяльності, такими як залучення та розміщення коштів, а також управління ризиком відсоткових ставок.

Першим етапом процесу управління ліквідністю має бути постійний аналіз ресурсної бази з погляду стабільності та ймовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків (чутливі до строків пасиви).

З метою оцінювання ліквідних коштів банку активи групуються за ступенем їх ліквідності, тобто швидкості перетворення у грошову форму.

1) Абсолютно ліквідні активи — готівкові кошти в касі та залишки на коррахунках в інших банках (міжнародна практика). Для вітчизняних банків до розрахунку приймають лише касу та залишки на коррахунку в НБУ. Це первинні резерви ліквідних засобів, які не приносять доходів.

2) Високоліквідні активи — це такі активи, які можна швидко реалізувати на ринку і які мають високий рівень оборотності. У загальному випадку до їх складу включаються державні цінні папери, банківські акцепти, векселі та цінні папери першокласних емітентів. Це вторинні резерви ліквідних засобів, які приносять банку певний дохід.

3) Ліквідні активи — це такі, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу. До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, строкові депозити банку тощо. До складу ліквідних активів включають також інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

На рівень банківської ліквідності значний вплив справляє якість активів і, зокрема, кредитного портфеля банку. Надійність позичальників певною мірою визначає потреби в ліквідних коштах. Кредити, які вчасно не повертаються і вимагають реструктуризації, погіршують ліквідну позицію банку. Якщо питома вага прострочених, пролонгованих і безнадійних кредитів досить значна, то при визначенні потреб ліквідності необхідно брати до уваги не лише строки повернення коштів, але й імовірність таких надходжень.

Ефективність процесу управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні активи — непрацюючі та низько дохідні. Перед менеджментом банку постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

У практичній діяльності банківські менеджери застосовують кілька методів оцінювання потреби в ліквідних засобах та управління ліквідністю:

— метод фондового пулу, що полягає у аналізі для обраного періоду грошових потоків банку (фактичних і очікуваних надходжень та платежів), прогнозуванні обсягів кредитів і депозитів, оцінці нетто-ліквідної позиції банку протягом цього періоду та складенні плану дій у разі виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів;

— метод структурування фондів, який передбачає розподіл всіх ресурсів у залежності від оборотності за рахунками та встановлення вимог до збереження у ліквідній формі фіксованої частини кожного з цих видів ресурсів. Недоліком цього методу є те, що конкретні обсяги резервування ліквідних коштів визначаються суб'єктивно, здебільшого на основі припущень та досвіду менеджерів кожного банку;

— метод GАР-менеджменту (GАР — розрив, дисбаланс), який зводиться до щоденного моніторингу співвідношення активів і зобов’язань банку за термінами їх дії, розрахунку різниць (GАР) між величиною чутливих активів і зобов’язань по строкам їх виконання, прогнозуванні динамічних змін у стані ліквідності та плануванні заходів щодо управління нею;

— метод показників ліквідності полягає в розрахунку певних коефіцієнтів (миттєвої ліквідності, ваги високоліквідних активів, загальної ліквідності, співвідношення позик і депозитів, ліквідних цінних паперів, структурного співвідношення видів депозитів і інші) та порівнянні їх значень з нормативними або середньо галузевими показниками. Цей метод є найпростішим підходом до управління ліквідністю, адже його застосування обмежується в основному здійсненням контролю за станом ліквідності.

Із розвитком і розширенням фінансового ринку банки матимуть більше можливостей для управління своєю ліквідністю.

1. Загальна характеристика рейтингової системи CAMEL

Рейтинг банку — це метод порівняльної оцінки діяльності банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика за певною ознакою (критерієм), що може відображати окремі сторони діяльності банків (прибутковість, ліквідність, платоспроможність) або діяльність банку в цілому (фінансова стійкість, надійність, імідж тощо).

Характер формування і призначення рейтингів різноманітні. Рейтинг надійності банків, який визначається відомством банківського нагляду, ґрунтується на глибокому аналізі даних синтетичного обліку та супроводжується перевірками на місцях. Дані такого рейтингу використовуються наглядовими органами для запобігання банкрутств банків і забезпечення стабільності всієї банківської системи.

Рейтинги незалежних рейтингових агентств ґрунтуються на вивченні офіційної звітності банків, як правило, балансів. Такі рейтинги публікуються у відкритій пресі і дають можливість громадськості орієнтуватися при прийнятті рішень на грошовому ринку. Користуючись цією інформацією, вкладники і кредитори мають змогу свідомо розміщувати свої тимчасово вільні кошти, інвестори — раціонально вибирати об'єкти застосування капіталу та оцінювати, наскільки ефективно він працює.

Ефективність діяльності та надійність — це певний стан банку, який складається під впливом численних та суперечливих чинників і характеризується багатьма показниками, тому для оцінки цього стану потрібно користуватися методами та системами багатостороннього комплексного аналізу банківської діяльності.

До таких систем віднесено американську рейтингову систему САМЕL, яка є стандартизованим методом оцінювання ефективності діяльності комерційних банків. Систему було розроблено в 1978 році у США. САМЕL ґрунтується на оцінках ризиків і аналізі найважливіших компонентів діяльності банку, на підставі узагальнення яких виставляється сумарна оцінка за п’ятибальною шкалою (рейтинг). Найнадійніші банки одержують оцінку — 1, а банки, близькі до банкрутства, — 5. Компоненти рейтингової системи:

С (саріtal аdеquacy) — адекватність капіталу. Оцінюється розмір капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;

— А (аsset quality) — якість активів. Визначається можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

— М (management) — якість менеджменту. Дається оцінка методів управління банком (з урахуванням ефективності його діяльності за всіма ланками) і методів контролю за дотриманням банком нормативних актів та чинного законодавства. Хоч в абревіатурі системи цей компонент зазначений третім, аналіз менеджменту слід проводити після оцінювання решти показників;

— Е (earnings) — дохідність. Оцінюється прибутковість і рентабельність банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

— L (liquidity) — ліквідність. Визначається рівень ліквідності банку, тобто його здатність виконувати зобов’язання своєчасно і без збитків для себе.

Кожна компонента системи САМЕL оцінюється в балах від 1 до 5. Зведений рейтинг — сукупна оцінка, яка визначається як середньоарифметична всіх компонент, що аналізувалися, відбиває загальний фінансовий стан банку і ефективність його діяльності.

2. Рейтингова оцінка адекватності капіталу Перший критерій, який використовується при аналізі надійності комерційності банку, це достатність його капіталу.Власний капітал розглядається яке головне джерело захисту вкладів юридичних і фізичних осіб.

Банк постійно повинен мати визначений (згідно з вимогами НБУ) мінімальний обсяг регулятивного капіталу, необхідний також для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій.Коли ж мінімальний рівень регулятивного капіталу стає недостатнім, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

Табл. 2.1.Результати адекватності капіталу банку

Н2 = (Капітал / Активи зважені на ризики — Резерви)*100%.

Н2 =97 183 558/ (1 110 359 482,60−6 465 589)*100 = 8,0%

Нормативна сума «великих» кредитів = Капітал*8.

Нормативна сума «великих» кредитів =97 183 558 *8 = 777 468 464 грн.

Виконані розрахунки показують, що банком дотриманий норматив Н2. Нормативна платоспроможність становить 8,0%, тому що фактична сума «великих» кредитів не перевищує 8-кратний розмір капіталу.

Розрахуємо достатність капіталу Н3.

Н3 = (Основний капітал / (Активи — Резерви)) * 100%;

Н3 = (52 794 248/(1 110 359 482,60−6 465 589)) *100% = 2,4%

Аналіз адекватності капіталу здійснюється у декілька етапів і результати його зводяться до табличного вигляду.

Розрахунки економічних нормативів виконуються відповідно до вимог Інструкції «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» затверджених Постановою Правління НБУ від 14.04.98 р. № 141.

1. Розрахунок фактичного розміру регулятивного капіталу банку Н1

Табл. 2.2.Розрахунок капіталу банку

2. Розрахунок платоспроможності Н2 банку

Таблиця 2.3. Активи, зважені за групами ризику

3. Рейтингова оцінка якості активів Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестійких і погано керованих банків, хоча й це не єдина прчина їх фінансової слабкості. Якість активів банку аналізують, щоб визначити його життєздатність, а також правильність відображення вартості активів у звітності, що є ознакою повного усвідомлення банком наявних проблем.

Для проведення аналізу якості активів проводиться класифікація кредитів, інших видів активів і за балансових статей шляхом віднесення активу до відповідної категорії залежно від притаманного йому ризику неповернення. На практиці така класифікація може бути проведена лише при детальному інспектуванні банку, глибокому аналізі складу кредитного та інвестиційного портфелів і оцінці ризикованості кожного виду активу.

Слід зазначити те, що основою для аналізу діяльності банку є балансовий звіт. Розглянемо баланс комерційного банку.

Таблиця 3.1 Класифікація активів банку

Сума задовільних кредитів находиться як різниця між кредитами наданими банком та пролонгованими та кредитами сумнівними до повернення і «великими» кредитами.

4. Рейтингова оцінка прибутковості банку Надходження банку та його рентабельністьважливі показники, що характеризують ефективність діяльності банку його загальний фінансовий стан. Банк повинен мати достатній розмір прибутків, щоб забезпечити свій розвиток. Це означає, що банк забовязаний спрямовувати певну частину прибутку на нарощування свого капіталу, підтримуючи та поліпшуючи у такий спосіб показники.

При проведенні аналізу прибутковості необхідно враховувати взаємозв'язок між надходженнями та якістю активів, адже банку, що має активи низької якості, доведеться визнати і покрити збитки, що може позначитися на ефективності його діяльності.

Таблиця 4.1. Аналіз структури доходів банку

Таблиця 4.2. Аналіз структури витрат банку

Таблиця 4.3. Аналіз рівня надходжень та прибутковості банку

Коефіцієнт прибутковості розраховується як відношення чистого прибутку до вартості всіх активів комерційного банку. Витрати на 1 грн. доходів — як відношення витрат банку до його доходів.

5. Рейтингова оцінка ліквідності банку Аналіз ліквідності банку дає можливість виявити, чи спроможний він виконувати свої забов’язання у визначені строки і без витрат.

Найпростіший метод підтримання ліквідності банкузбереження відповідної частини своїх активів ліквідній формі, тобто у вигляді готівки, залишків на коррахунках в НБУ, а також в інших банках, у державних цінних паперах (за можливості швидкого їх перетворення на готівку).

Як відомо, існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший процент (, ніж не ліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, матимуть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну політику одержання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні, застосовуючи методи управління ліквідністю.

рейтинг банк аналітичний система

Таблиця 5.1. Розрахунок нормативів ліквідності банку

До високоліквідних активів відносяться:каса, коррахунки в НБУ та інших банках, вкладення в державні цінні папери. Робочі активи-це сукупні активи за винятком нематеріальних активів, дебіторів,інших активів.

Розрахуємо вищезгадані показники.

Миттєва ліквідність розраховується як відношення коштів в касі та на коррахунку до поточних зобов`язань до запитання (у відсотках), де зобов’язання до запитання — це сума коштів на рахунках інших банків та на поточних рахунках клієнтів.

Миттєва ліквідність = (77 900 428+491819347/1 074 254 380)*100=77,79%.

Загальна ліквідність — це відношення загальних активів до загальних зобов`язань (у відсотках). Загальні активи — це скориговані сукупні активи за балансом (міжбанківські кредити, нематеріальні і матеріальні активи враховуються у розмірі 50%);

Загальна ліквідність = (1 177 472 770 / 1 177 472 770) * 100%=100%.

До високоліквідних активів відносяться: каса, коррахунки в НБУ та інших банках, вкладення в державні цінні папери; робочі активи — це сукупні активи за винятком нематеріальних активів, дебіторів, інших активів.

Високоліквідні активи = 102 445 651,00 грн.

Робочі активи = 1 177 472 770 грн.

Аналізуючи результати розрахунків, можна сказати, що банк володіє достатнім об'ємом ліквідних грошових коштів для виконання своїх зобов’язань.

Миттєва ліквідність комерційного банку становить 77,79% при нормативному значенні 20%, що є позитивним показником.

Загальна ліквідність становить 100%, перевищуючи нормативне значення на 0,95%, отже банківські активи покривають поточні зобов’язання.

Співвідношення високоліквідних до робочих активів є позитивним і складає 22,21%.

6. Оцінювання якості управління банком Якість управління, на відміну від інших компонент рейтингової системи, не можна оцінити кількісним коєфіціентом методом аналізу. Відповідне оцінювання слід виконувати за наявністю додатковою якісною інформацією, що враховує компетентність та управлінські здібності керівництва, здатність пристосовуватися до змін у банківській системі і до ринкових умов у цілому, рівень відповідальності за дотримання діючого законодавства та внутрішнього режиму роботи банку.

7. Визначення зведеного рейтингу банку Визначені на попередніх етапах рейтингові оцінки за окремими компонентами діяльності банку.

Табл. 7.1 Рейтинг комерційного банку

Зведений рейтинг комерційного банку. Визначені на попередніх етапах рейтингові оцінки за окремими компонентами діяльності банку вносимо до таблиці 7.1.

Як видно з таблиці 7.1, зведена рейтингова оцінка банку становить 3. Розробимо та запропонуємо рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності комерційного банку.

Рейтинг адекватності капіталу. Основною умовою такого значення рейтингу є високий рівень капіталу банку.

Банку слід покращити якість активів.

1) Провести оптимізацію кредитного портфелю:

— зменшити суму «великих» кредитів на 40%, оскільки їх забагато і вони обтяжують кредитний портфель, а отримані кошти направити в державні цінні папери.

— зменшити на 30% суму прострочених та збиткових кредитів, на 10% суму пролонгованих кредитів: за рахунок повернення або реалізації закладу. Отримані кошти спрямувати у високоліквідні активи — касу, коррахунок в НБУ та державні цінні папери.

2) Зменшити суму інших активів за рахунок їх продажу, а кошти спрямувати на погашення зобов’язань.

3) Виставити претензії дебіторам та за рахунок повернення коштів зменшити її розмір на 40% та направити їх на розрахунки по міжбанківським зобов’язанням.

Рейтинг якості активів. При аналізі якості активів комерційного банку вся увага приділяється статті кредити надані, оскільки при розрахунку показника співвідношення класифікованих активів до капіталу, враховуються лише ця стаття. Це обумовлено тим, що для розрахунку беруться активи зважені за групами ризику, тобто за ступенем неповернення цих коштів в банк. Даний показник характеризує кредитний портфель банку. Для банку було б вигідніше мати як можна більше задовільних активів (стандартних активів), за якими не виникає сумніву щодо їх повернення, а також було б непогано, якщо можливо, повернути збиткові і сумнівні (прострочені) активи, за рахунок повернення і реалізації закладу, а кошти направити в касу. Хоча сума великих кредитів і знаходиться в межах норми, але вони є ризиковими і тому необхідно їх зменшити.

Як уже зазначалося, такий низький показник співвідношення класифікованих активів до капіталу викликаний не низькою якістю активів (про що свідчить майже повна відсутність у структурі кредитного портфеля збиткових кредитів), а низьким рівнем капіталу банку.

Крім того потрібно застосовувати такі методи управління кредитним ризиком як диверсифікація портфеля та лімітування кредитів Рейтинг якості управління. Рейтинг якості управління показує, що всі економічні нормативи майже завжди виконуються. Тобто необхідно за рахунок більш вдалого управління банком спрямовувати його капітал в потрібні «русла», а також працювати згідно діючого законодавства і намагатися не порушувати його, інакше до банку будуть застосовуватись заходи згідно «Інструкції про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків».

Таким чином для поліпшення рейтингової оцінки по якості управління в наступному періоді необхідно покращити ті економічні нормативи які не виконувались і намагатися зберегти інші нормативи. А для того щоб не допускати помилки в майбутньому потрібно також мати в банку кваліфікованих працівників, а також самому керівнику потрібно активно працювати.

Рейтинг доходності. Рейтингова оцінка цього показника одна з найкращих, тому потрібно покращувати або хоча б залишати на досягнутому.

Чистий прибуток банку становить 12 442 500 грн., що досить мало, але це свідчить про те, що банк ще молодий і тільки починає розвиватися. Для отримання одиниці прибутку банку доводиться витрачати 0,85грн. Отже, банку потрібно зменшувати витрати та збільшувати прибутки. Найкращим чином цей показник можна поліпшити за рахунок збільшення доходу, тобто збільшення обертів діяльності банку, та за рахунок зменшення видатків. Банку доведеться добре попрацювати, але якщо він це зробить, то заслужить на оцінку 1.

Рейтинг ліквідності. Всі показники даної таблиці відповідають мінімальним встановленим нормам.

У разі неможливості досягти ефекту від заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, розглядається питання про застосування оперативних заходів по реорганізації і санації банку та злиттю його з більш стійкою банківською структурою.

ВИСНОВОК Проведений аналіз фінансового стану комерційного банку показав, що регулятивний капітал банку становить 188 599 170, що перевищує нормативне значення. Банк є малим. Статутний фонд складає 27 500 000 грн.

Платоспроможність та достатність капіталу не відповідають нормативним значенням і складають відповідно 5,4% та 2,4%. Це негативне явище, яке говорить про ненадійність комерційного банку.

В балансі комерційного банку сума сукупних активів більша за суму сукупних зобов’язань, таким чином фінансова установа є прибутковою.

Діяльність комерційного банку є розвинутою, тому що найбільш питому вагу в структурі доходів займають інші доходи 18,97%, В структурі витрат найбільшу питому та витрати на утримання апарату управління, а також відвернені кошти за рахунок прибутку Аналізуючи ліквідність комерційного банку, можна сказати, що банк володіє достатнім об'ємом ліквідних грошових коштів для виконання своїх зобов’язань.

Миттєва ліквідність комерційного банку становить лише 28,13% при нормативному значенні 20%, що є позитивним показником.

Загальна ліквідність становить 100%, перевищуючи нормативне значення на 0,95%, отже банківські активи покривають поточні зобов’язання.

Співвідношення високоліквідних до робочих активів задовільне і складає 22,21%, що є достатнього рівня.

Аналіз показав, що комерційний банк має рейтинг «3». Охарактеризувати фінансовий стан можна наступним чином. Банк має фінансові проблеми, а також припустив порушення регулюючих норм, керівництво банку має вжити термінових заходів щодо покращення становища.

В проектному розділі роботи запропоновані конкретні заходи (провести оптимізацію кредитного портфелю, підвищити якість активів, збільшити розмір капіталу), втілення яких дасть можливість банку покращити свій фінансовий стан, результати своєї діяльності, а отже і піднятись до вищої шкали рейтингу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Інструкція НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28.08.2001 р.,№ 368

2. Значення економічних нормативів в цілому по банківській системі.Офіційний сайт НБУ: bank.gov.ua

3. Шкарлет С. М., Жарій Я.В. Банківські операції. Навч. посібник.-К.:Дорада Друк, 2010.-384с.

4. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посібн./З ред.проф.Бутинця Ф. Ф. Кондор, 2004.-461 с.

5. Примостка Л.О.Фінансовий менеджмент у банку: Навч. посібник. К.:КНЕУ, 1999.280 с.