Виклад основного матеріалу

Спілкування визначає ступінь зрілості дитини як суб'єкта життєдіяльності (Д. Ельконін, О. Запорожець, М. Лісіна).

Мовленнєве спілкування є одним із перших видів діяльності, яким дитина оволодіває в онтогенезі, воно є універсальною умовою розвитку особистості в період дошкільного дитинства.

Мовленнєве спілкування — це діяльність, яка має свою специфіку, структурні особливості (інтегруються орієнтувальна і мовленнєва діяльність), і її опанування пов’язане з різними сторонами особистісного розвитку дошкільника — психічною, соціальною [4].

У працях Л. Виготського, Д. Ельконіна, О. Запорожця, М. Лісіної, Т. Піроженко спілкування («комунікативна діяльність») розглядається як специфічна діяльність дітей дошкільного віку, яка має свою структуру, вікові особливості розвитку, свої форми та засоби.

Дитина дошкільного віку постійно перебуває в ситуації, в якій вона спілкується, послуговуючись при цьому обмеженим запасом мовних засобів (фонетичних, граматичних, лексичних), і саме наявність сформованої потреби у спілкуванні з дорослими й однолітками спонукає її до накопичення певної кількості мовних і невербальних засобів, володіння якими сприяє досягненню взаєморозуміння з тими, хто її оточує. Порушення розвитку дітей з обмеженими функціональними можливостями своєрідно впливають на формування соціальних контактів дошкільників, на розвиток їхніх пізнавальних можливостей. Насамперед, спостерігається значна ізольованість дитини від дитячого колективу. У цих дітей виявляється сором’язливість, надмірна несміливість, недооцінювання власних сил, можливостей, свого місця серед оточуючих [3].

А. Богуш, І. Луценко пропонують для реалізації завдання розвитку в дітей потребово-мотиваційної сфери комунікативно-мовленнєвої діяльності такі методи: комунікативні доручення, ранкові привітання, розмову вихователя з дітьми й організацію розмов між дітьми, бесіду, створення проблемних ситуацій, розповіді вихователя і дітей на теми з власного досвіду, складання листів, усних газет, розігрування текстів у формі діалогу, ігри-драматизації, словесні дидактичні ігри, підготовку і проведення свят, розваг, днів народження, днів дитини, організацію спільних видів діяльності і спілкування дітей у процесі їх виконання, моделювання ситуацій спілкування на заняттях, організацію спілкування між дітьми різного віку [1].

Особливого значення для розвитку навичок мовленнєвого спілкування дітей в умовах інклюзивного навчання набуває організація активної мовленнєвої практики дітей під час організованих занять. Кожне комплексне мовленнєве заняття має комунікативну мету (завдання на розвиток зв’язного мовлення: діалогічного чи монологічного). Лексичну, граматичну, фонетичну роботу підпорядковують меті таким чином, щоб дитина під час оволодіння уміннями діалогічного спілкування, розповідання впродовж одного заняття змогла скористатися сформованими мовленнєвими навичками [1]. Заняття з розвитку мовлення та мовленнєвого спілкування дітей буде ефективним за умови повноцінної реалізації мовленнєвого потенціалу кожної дитини, в тому числі з обмеженими можливостями.

Оптимізація мовленнєвого спілкування педагога з дітьми передбачає створення інклюзивного розвивального середовища.

Освітнє середовище стане інклюзивним за умови наявності низки умов:

• — спланований та організований фізичний простір, у якому б діти могли безпечно пересуватися під час групових й індивідуальних занять;
• — сприятливий соціальний та емоційний клімат;
• — умов для спільної роботи дітей, а також надання один одному допомоги в досягненні позитивного результату [4].

Невід'ємним і важливим процесом створення інклюзивного розвивального середовища для дітей з порушеннями психофізичного розвитку є організація мовленнєво-педагогічного супроводу.

Дитина дошкільного віку постійно перебуває в оточенні інших людей (батьків, педагогів, однолітків), під впливом яких відбувається не тільки процес соціалізації, а й розвиток усіх її психічних процесів, зокрема, мовлення. У цьому зв’язку виникає потреба вести мову й про мовленнєво-педагогічний супровід розвитку мовлення дітей, оскільки дитина перебуває у середовищах з рівним мовленнєвим потенціалом і навантаженням.

Під мовленнєво-педагогічним супроводом вчені розуміють створення психолого-педагогічних умов для взаємодії мовців у процесі спілкування у відповідному середовищі, яке протікає на емоційно-позитивному тлі взаємодовіри, взаєморозуміння, що забезпечує ефективний розвиток мовлення і навчання дітей рідної мови [1; 2].

В умовах інклюзивної групи мовленнєво-педагогічний супровід має специфіку, оскільки вимагає від вихователя включення дітей не лише у ситуації спілкування «дорослий-дитина», але, передусім, у ситуації спілкування «дитина-група» .

Вплив середовища на дитину однобічний: дитина послідовно діє у системах «середовище — дитина — дорослий», «дитина — дорослий — середовище». Означена взаємодія зумовлює і розвиток усіх психічних процесів і функцій дитини, які пов’язані з середовищем, зокрема, мови. Водночас певний рівень розвитку психічних процесів дозволяє дитині цілеспрямовано впливати на середовище і вносити свої зміни у процесі взаємодії з дорослими та іншими дітьми. Відтак, розвиток мовлення дитини, виховання мовленнєвої поведінки багато в чому залежить від специфіки мовленнєво-педагогічного супроводу середовища [1].

Особливо актуальним при організації мовленнєвого спілкування дітей з різними освітніми можливостями в інклюзивній групі є використання індивідуального і диференційованого підходів, знання головних завдань, принципів, методів та форм організації спільної діяльності дітей. Педагогам необхідно враховувати та реалізувати потенційні можливості виховання й розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, у дитини завжди є резерви для розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.

Вихователь дошкільного навчального закладу повинен забезпечити особистісно зорієнтований освітній процес в умовах інклюзії. Слід створити умови не лише для спілкування дітей з особливими освітніми потребами з ровесниками, а й для прийняття їхнього досвіду. Це дає можливість дітям з особливими потребами бачити реакцію інших дітей на те чи інше завдання, способи його виконання, чути їхні мовленнєві висловлювання, і, таким чином, сприяє інтересу до пізнання навколишнього світу, формування мотивів до навчальної діяльності, до співпраці, забезпечує умови успішної соціальної, психологічної, фізичної адаптації та життєдіяльності.

Надзвичайно важливе значення в розвитку навичок мовленнєвого спілкування дітей з особливостями психофізичного розвитку належить їхнім батькам, оскільки саме родина є тим первинним мікросоціальним оточенням, яке передає їм свій життєвий досвід. Залучення батьків до корекційно-розвивальної роботи має бути спрямоване на розвиток засобів і форм спілкування їхньої дитини, що дасть їй змогу розвинути особистісні якості й адаптуватися в соціумі. Якість мовленнєвого спілкування дітей в умовах інтегрованого навчання значною мірою залежить від того, які умови фізичного, психічного і соціального розвитку створювалися для них спільними зусиллями педагогів і батьків. Активізація комунікативної діяльності у дітей є складним, але надзвичайно важливим завданням корекційного впливу.

мовленнєвий спілкування інклюзивний навчання.