Колективні творчі справи у моральному вихованні підлітків

Курсова робота Колективні творчі справи у моральному вихованні підлітків План Розділ І. Теоретичні засади застосування колективних творчих справ під час процесу морального розвитку підлітків.

1.1 Особливості використання колективних творчих справ в процесі морального розвитку підлітків.

1.2 Суть, зміст та структура колективних творчих справ Розділ ІІ. Методика застосування колективних творчих справ в процесі морального розвитку підлітків.

2.1 Аналіз стану морального розвитку підлітків (за результатами констатувального експерименту).

2.2 Умови ефективного використання колективних творчих справ під час процесу морального розвитку учнів колективний творчий підліток моральний Вступ Демократизація й гуманізація суспільства зумовили відповідні зміни в методиці виховної роботи. У ній починає домінувати акцент на взаємодію дорослих і дітей, які, об'єднуючись задля загальної мети, формують стосунки між собою на принципах співробітництва й співтворчості. Вихователь орієнтується на позитивні якості учня, вірить у його творчі сили, намагаючись активізувати й розвинути їх. Цьому сприяють творчий підхід до школярів, гнучкість форм впливу на них, урізноманітнення змісту діяльності дитячого колективу.

Перед загальноосвітньою школою ставиться завдання підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів оточуючих його людей. Рішення цієї задачі пов’язане з формуванням стійких етичних властивостей особи школяра. Адже, лише високоморально розвинена особистість зможе правильно орієнтуватися в будь-яких умовах, знаходити рішення не завдаючи шкоди іншим людям. Тому, одним з найважливіших завдань, що стоять перед сучасною школою, є виховання особистості з стійкими моральними якостями.

Ідеї морального виховання розгорнені в педагогічних творах Н. К. Крупськой і А. С. Макаренко.

Проблема формування етичної свідомості, поведінки у взаємозв'язку розроблялася такими педагогами, як І.А. Каїров, Н.І. Болдирєв, И.С. Мар'єнко, І.Ф. Харламов, О. С. Богданова.

Програма морального виховання, розроблена Н.І. Болдирєвим, є фундаментальним внеском в даній області. Важливе те, що в основу виховання покладені принципи гуманізму, інтернаціоналізму, непримиренності до лицемірства, користолюбству, егоїзму.

Завдяки впровадженню колективних творчих справ у навчально-виховний процес, школа може вирішити проблему міжособистісних стосунків у колективі, подолати егоїзм, навчити дітей співпрацювати та допомагати один одному.

У спільній праці дитина поступово усвідомлює необхідність співвідносити особисті запити з громадськими потребами, вчиться взаємодіяти з іншими людьми на основі узгодження, а не конфронтації. Відносини співробітництва дають можливість бачити й оцінювати як себе, так і інших. Довіра до педагога дозволяє звернутися за порадою, за допомогою, за підтримкою. Спільні роздуми про спільну справу виявляють досягнутий дитиною рівень розвитку, стан його зв’язків з навколишнім світом. Виховання, сутністю якого є спільна турбота вихователів і вихованців про поліпшення навколишнього життя, реалізується також у виховних відносинах творчої співдружності поколінь. Для нього характерно, як узгоджена взаємодія у спільній справі, так і в різноманітних формах спілкування. Взаємодія регулюється не тільки логікою трудового процесу, а й естетичними нормами, моральним законом, дбайливим ставленням до власної гідності кожної людини. Співдружність проявляється в моральній турботі один про одного, в умінні бачити, відчувати, розуміти, іншої людини, своєчасно і тактовно прийти йому на допомогу. Даний тип виховних відносин допомагає розвивати інтерес до оточуючих людей бачити самоцінність кожної людини. Коли моральне свідомість формується в реальному гуманному зусиллі, тоді етичні категорії перестають бути абстрактними, а набувають емоційне забарвлення, закріплену в соціальному досвіді.

Але в той же час, залишається недостатньо обґрунтованим питання особливостей застосування колективних творчих справ під час морального розвитку підлітків.

Об'єкт дослідження — колективні творчі справи як складова морального розвитку.

Предмет дослідження — КТС як основна умова формування міжособистісних стосунків у процесі морального розвитку підлітків Мета дослідження: обґрунтувати поняття, особливості та основні умови ефективного використання КТС у процесі морального розвитку підлітків У гіпотезу дослідження лягло припущення, що ефективність морального розвитку підлітків зростатиме, якщо впроваджувати колективні творчі справи.

Завдання дослідження:

1. проаналізувати стан досліджуваної проблеми в педагогічній та науковій літературі;

2. провести констатувальний експеримент на міжособистісних стосунків та ціннісних орієнтацій;

3. теоретично обґрунтувати поняття, зміст, структуру КТС;

4. визначити умови реалізації КТС.

У процесі дослідження нами було використано комплекс методів: теоретичний аналіз та синтез наукової літератури; спостереження; бесіди; анкетування; тестування.

Розділ І. Теоретичні засади застосування колективних творчих справ під час процесу морального розвитку підлітків.

1.1 Особливості використання колективних творчих справ в процесі морального розвитку підлітків На даному етапі розвитку суспільства в Україні продовжується становлення нової системи освіти, яка орієнтована на входження в світовий освітній простір. Цей процес супроводжується значними змінами в педагогічній теорії та практиці навчально-виховного процесу.

Відбувається зміна освітньої парадигми: пропонується новий зміст, нові підходи, відношення до освіти, нова поведінка та новий педагогічний менталітет. Сучасний педагогічний процес характеризується тим, що:

ь Зміст навчання збагачується новими процесуальними уміннями, розвитком здібностей оперувати інформацією, творчим рішенням проблем;

ь Традиційні засоби інформації заміняють комп’ютерні технології;

ь Важливою складовою педагогічного процесу стає особистісно-орієнтована взаємодія вчителя та учнів;

ь Відбувається глибока інтеграція школи, сім'ї, мікрота макросоціума;

ь Особлива увага приділяється моральному становленню особистості [33, 4].

Саме тому постає необхідність теоретичного обґрунтування та розробки методів морального розвитку підлітків. Адже, лише високо морально розвинута особистість зможе правильно та адекватно реагувати на зміни в оточуючому середовищі та адаптуватися до них, знайти вихід із складних ситуацій при цьому не завдавши шкоди іншим, правильно оцінювати свої вчинки та вчинки інших людей.

Моральному вихованню на даний час приділяється надзвичайно велика увага. Саме по собі освіта не гарантує високого рівня моральної вихованості, бо вихованість — це якість особистості, що визначається в повсякденній поведінці людини її відношення до інших людей на основі пошани і доброзичливості до кожної людини. К. Д. Ушинський писав: «Вплив морального складає головне завдання виховання». [39, 431].

Озброєння моральними знаннями важливе і тому, що вони не тільки інформують підлітка про норми поведінки, що затверджуються в сучасному суспільстві, але і дають уявлення про наслідки порушення норм або наслідках даного вчинку для навколишніх людей.

У короткому словнику по філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. «Мораль — норми, принципи, правила поведінки людей, а так само сама людська поведінка (мотиви вчинків, результати діяльності), відчуття, думки, в яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом, класом, народом, суспільством)» [21, 191−192]. В.І. Даль тлумачив слово мораль як «моральне учення, правила для волі, совісті людини» [8, 345]. У Ожегова С.І. ми бачимо: «Моральність — це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, визначувані цими якостями» [27, 414]. Мислителі різних століть трактували поняття моральності по-різному. Ще в стародавній Греції в працях Аристотеля про етичну людину мовилося: «Етично прекрасною називають людину довершеної гідності. Адже про етичну красу говорять з приводу чесноти: етично прекрасним звуть справедливого, мужнього, розсудливого і такого, що взагалі володіє всіма чеснотами людини» [1, 360].

А Ніцше вважав: «Бути моральним, етичним — означає надавати покору спрадавна встановленому закону або звичаю» [26, 289]. У науковій літературі указується, що мораль з’явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без певних обов’язків по відношенню до роду чоловік не зміг би вистояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємин людей. Керуючись моральними нормами, особа тим самим сприяє життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство, підтримуючи і поширюючи ту або іншу мораль, тим самим формує особу відповідно до свого ідеалу. На відміну від права, яке також має справу з областю взаємин людей, але спираючись на примушення з боку держави. Мораль підтримується силою громадської думки і зазвичай дотримується через переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, як слід поступати. Зі всього цього ми можемо зробити висновок, що дорослій людині деколи важко вибирати, як поступити в тій або іншій ситуації. А що ж говорити про дітей? Сухомлинський вважав, що «непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранньому отроцтві, коли добро і зло, честь і ганьба, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності морального сенсу того, що він бачить, робить, спостерігає» [37, 170]. Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожному етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні молодших школярів, вважає Ю. К. Бабанський, такою стороною буде моральне виховання: діти опановують простими нормами моральності, навчаться слідувати їм в різних ситуаціях. Учбовий процес тісно пов’язаний з етичним вихованням. Самі етичні знання мають не менше значення для загального розвитку школярів, чим знання по конкретних учбових предметах [2, 352]. Н.І. Болдирев відзначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що його не можна відособити в якийсь спеціальний виховний процес. Формування моральної зовнішності протікає в процесі все багатогранній діяльності дітей (іграх, навчанні), в тих різноманітних відносинах, в які вони вступають в різних ситуаціях з своїми однолітками, з дітьми молодшими за себе і з дорослими. Проте, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, що припускає певну систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій. Розглядаючи систему морального виховання, Н. Е. Ковальов, Б. Ф. Райський, Н. А. Сорокин розрізняють декілька аспектів:

— по-перше, здійснення узгоджених виховних впливів вчителя і учнівського колективу в рішенні певних педагогічних задач, а усередині класу — єдність дій що всіх вчаться;

— по-друге, використання прийомів формування учбової діяльності етичним вихованням;

— по-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв'язок і взаємовплив виховних в даний момент моральних якостей у дітей;

— по-четверте, систему морального виховання слід убачати і в послідовності розвитку тих або інших якостей особи у міру зростання і розумового дозрівання дітей. [7, 198].

Одним із шляхів формування моральної особистості являється включення особистості в колективну діяльність. Засновником такої методики виховання являється І.П. Іванов, дана методика здобула назву — колективні творчі справи. Це специфічна форма виховання, яка принципово відрізняється від інших форм виховання.

Виділяють наступні загальні ознаки характерні для КТС:

1. Наявність у всіх вихованців спільної загальної суспільно значущої цілі.

Діяльність направлена на досягнення спільної мети здружує колектив. Існує різниця між спільною метою та загальною метою для всіх: якщо поставлену мету може досягнути один учень, або всі учні окрема, то це є загальна мета для всіх. Така мета виховує конкуренцію та змагання за першість. Тоді як спільна мета не може бути досягнута кожним вихованцем окремо, а лише у колективі. Це виховує дружність, взаємодопомогу та взаємовідповідальність.

А саме такі якості особистості як вміння працювати в колективі та узгоджувати свої дії з діями колективу являються невід'ємною складовою в досягненні успіхів в роботі. А також допоможе майбутнім випускникам реалізуватися в суспільстві, знайти своє призначення і уникнути конфліктів при роботі в колективі.

2. Розподіл праці, функцій та обов’язків Вихованці вчаться помічати здібності один одного і, таким чином, надавати обов’язки у відповідності з цими здібностями. Підлітки вчаться емпатії та адекватній оцінці як себе самих, так і оточуючих.

3. Співпраця та товариська допомога.

Для виконання поставленої мети необхідно працювати спільно. Мета не буде досягнута, якщо кожен буде працювати самостійно, тому підлітки вчаться спільно виконувати поставлені завдання, взаємодіяти та допомагати молодшим.

4. Наявність діючих органів самоврядування, організації, звітності та керування Підлітки вчаться відповідальності, одній з найосновніших якостей, яка допоможе їм в майбутньому бути зразковими громадянами. Вихованці беруть на себе певні соціальні ролі та вчаться поводитися відповідно до цих ролей. В процесі виконання ролей, підлітки вчаться враховувати можливі труднощі та способи їх подолання. Кожен учасник справи відповідальний за свою конкретні справу і розуміє, що від нього залежить успіх усієї справи.

5. Суспільно значущий характер діяльності всіх і кожного учасника окремо.

Поставлена мета має мати суспільно значущий характер, лише тоді дана праця буде приносити задоволення і виховувати в один і той самий час. Адже, праця, яка приносить користі іншим, виховує лише індивідуалізм, і не викликає істинного задоволення.

6. Об'єм роботи виконаний колективом загалом завжди більший ніж об'єм роботи виконаний кожним вихованцем окремо, чи частиною колективу.

Вихователь являється координатором, який стежить за виконанням справи. Він має стежити за тим, щоб обов’язки були роз приділені рівномірно, і щоб не виникало суперечок в процесі виконання справи. Цей вплив має здійснюватися опосередковано, щоб учні навіть не усвідомлювали, що вчитель здійснює вплив на них. Саме така організація праці буде приносити користь та задоволення.

При організації КТС в процесі морального розвитку необхідно враховувати, що ми маємо справу із психологічною сферою особистості. Без правильної організації мотиваційної та емоційної сфери ми не досягнемо бажаного успіху.

Емоційна сфера є регулятором відносин людини до зовнішнього світу. Вона виконує захисну функцію, сигналізує іншим про стани людини. Завдання людини — позбуватися від негативних емоцій і отримувати позитивні. Це прагнення закладено в людину як регулятор її виживання в навколишньому середовищі.

Розвиток емоційної сфери — одне із найважливіших завдань школи. Необхідно розвивати позитивні емоції учнів і навчити їх управляти негативними. Повного усунення негативних емоцій не може і не повинно бути, так як вони є регулятором людської діяльності. Але дуже важливо, щоб вихованці навчилися керувати своїми емоціями. Під час організації КТС підлітки вчаться керувати своїми емоціями, не виявляти гніву, роздратованості, а навпаки, вчаться керувати своїм емоційним станом. Адже, покладена на них відповідальність вимагає бути адекватними у будь-якій ситуації.

Анохін П.К. пише: «Емоції і почуття — це своєрідний інструмент, що утримує життєвий процес в йогооптимальних межах і застерігає руйнівний характер недостачі або надлишку якихось чинників в житті даної людини» .

Емоції впливають на всі основні психічні функції. Розглянемо, як це відбувається. У результаті численних досліджень з’ясовано, що емоції мають великий вплив на пам’ять людини. Позитивні емоції емоційно забарвлюють найбільш вдалі та результативні дії, що виникають у ході виконання поставлених завдань. Таке забарвлення сприяє кращому запам’ятовуванню. Протягом тривалого часу зберігалося уявлення про те, що приємне запам’ятовується краще, ніж неприємне. Проте останнім часом отримані дані, що свідчать про те, що і неприємна інформація надовго «застрягає» у пам’яті людини. Виявляється, запам’ятовується не тільки хороше або погане, але й яскраве, сильне, емоційне, що виходить за рамки звичайного. Емоційні події, оцінювані людиною як приємні чи, навпаки, неприємні, запам’ятовуються краще, ніж події індиферентні, тобто байдужі. Ця закономірність була підтверджена в експериментах на запам’ятовування безглуздих складів: якщо вони поєднувалися з дуже привабливими (або непривабливими) особами на фотографіях, то запам’ятовування було набагато ефективніше, ніж у тому випадку, коли на фотографіях були особи, що не впадають в очі. При визначенні афективної тональності слів було встановлено, що слова також здатні викликати приємні або неприємні асоціації. Емоційні слова запам’ятовувалися краще, ніж неемоційна. Якщо слова входили в емоційну фазу, то їх відтворення набагато збільшувалася. Доведено, що існує ефект селективного (виборчого) запам’ятовування емоційних слів, і тому слова мають цінний емоційний ранг.

Досліджувався також вплив емоційних станів людини на процес розвитку мислення. Виявилося, що ніякий рух розумового процесу неможливе без емоцій.

Емоції супроводжують найбільш творчі види розумової діяльності. Навіть штучно викликані позитивні емоції можуть зробити позитивний вплив на вирішення завдань. У дитини, що знаходиться у хорошому настрої, більше завзяття, вона вирішує більшу кількість завдань, ніж в нейтральному стані. Емоції, що виникають в результаті розумової діяльності, отримали назву інтелектуальних емоцій. До них відносять ті емоції; які констатують успіх або неуспіх розумової діяльності (тобто емоції переживання успіху чи неуспіху), а також емоції, передбачати успіх або неуспіх. На різних фазах розумової діяльності виникають інтелектуальні емоції різного характеру. На першій фазі розумового процесу виникають емоції подиву. Вони дозволяють усвідомити проблему і вибрати засоби для її подолання. На наступній фазі розумового процесу виникають емоційні здогадки. Саме емоція здогади сигналізує про отримання нового смислової здогадки та про появу можливості її подальшого використання. Ці здогади є наслідок минулого досвіду людини, її знань. На цьому етапі у людини формується впевненість або сумнів у тому, що розумова діяльність протікає правильно. Коли виникає впевненість, людина починає діяти більш визначено і ще більше включається до розумового процесу. Сумніви ж свідчать про можливу безперспективність подальшого ходу розумового процесу.

Отже, емоції визначають напрямок ходу розумової діяльності. Значна кількість емоцій виникає на завершальній фазі розумового процесу, коли перевіряється правильність рішення задачі. Саме з результатами мислення пов’язана найбільша кількість як позитивних, так і негативних емоцій: радість, захоплення, захоплення, почуття задоволення, полегшення чи незадоволення, розчарування, скепсису, тривожності. Емоції сприяють успішності в будь-яких видах діяльності в тому числі і в вихованні. Прийнято говорити про необхідність входження в «передстартовий» стан, який активізує людину; дає відчуття емоційного підйому, піднімає настрій. Існують різні прийоми активізації емоційних акцій і зняття емоційної напруженості. Відомо, що посилити емоції можна кількома шляхами: активізацією домінуючих потреб, зменшенням дефіциту інформації, необхідної для досягнення цілей, постановкою значних і масштабних цілей. (пед. і псих.).

Мотив (від французького mutiw) — спонукальна сила, причина, від латинського — приводити в рух, штовхати. Мотивація — сукупність мотивів, що спонукають людину до основної діяльності, процес дії мотиву.

Ставлення учнів до навчальної діяльності залежить від мотивації, яка має певну структуру. А.Н. Леонтьєв зазначає, «…що діяльність стає полимотивованою, тобто одночасно відповідає двом чи кільком мотивами». І далі уточнюється, що значущість мотивів не однакова: «…одні мотиви, спонукуючи діяльність, разом з тим надають їй особистісний сенс: ми будемо називати їх сенсоутворювальними мотивами. Інші, співіснуючі з ними, виконуючи роль спонукальних факторів (позитивних чи негативних) — часом гостро емоційних, афективних, — позбавлені змістоутворюючої функції; ми будемо умовно називати такі мотиви мотивами-стимулами «. Значимість мотиву змінюється в залежності від діяльності: «У структурі однієї діяльності даний мотив може виконувати функцію смислоутворення, в іншій — функцію додаткової стимуляції» .

Мотиви бувають усвідомлювані і неусвідомлювані. Вивчення цієї проблеми показує, що людина народжується з певними потребами: «Він також народжується з зачатками тварин схильностей або з бажанням підтримувати своє життя, насолоджуватися ним, і продовжувати в своє потомство. Ці бажання, міцніючі і розвиваються з плином часу, називаються його природними схильностями». П. В. Симонов та П.В. Єршов дали таку класифікацію потреб: вітальні (біологічні), соціальні та ідеальні. І далі П. В. Симонов справедливо стверджує, що «…потреба є основа, рушійна сила, спонукання і мета людської поведінки, що мотиви, прагнення, бажання, інтереси, цілі, установки, ціннісні орієнтації суб'єкта є похідними від його потреб…» .

Знання потреб залежно від віку і статі є необхідним для цілеспрямованого виховання людини. Саме тому, при організації КТС необхідно враховувати емоційну та мотиваційну сфери особистості. Врахування мотиваційної та емоційної сфер в процесі морального виховання є необхідною умовою у досягненні поставленої мети. Адже, коли вихователь діє безпосередньо на емоції та мотивацію, то сформовані поняття та правила поведінки будуть закладені на підсвідомому рівні особистості.

Отже, використання КТС у процесі морального розвитку підлітків являється ефективним способом засвоєння моральних норм та правил поведінки. Адже, під час виконання справи, вихованці вчаться взаємодіяти один з одним та допомагати один одному. Колективні творчі справи — це постійна багатостороння турбота один про одного, про свій колектив про оточуючих людей, про далеких друзів пошук кращих засобів цієї турботи, все більш чітка організація свого життя, різноманітних справ на користь і радість своєму колективу і іншим людям. Врахування мотиваційної та емоційної сфери під час проведення КТС являється запорукою успіху у досягненні поставленої мети.

1.2 Суть, зміст та структура колективних творчих справ За визначенням І.П. Іванова: колективні творчі справи — це перш за все повноцінне життя старших і молодших вихователів і вихованців і в той же час їх спільна боротьба за покращення навколишнього життя. В цьому житті, в цій боротьбі педагоги виступають як старші друзі дітей, діючі разом з ними і попереду них.

Постійна багатостороння турбота один про одного, про свій колектив про оточуючих людей, про далеких друзів пошук кращих засобів цієї турботи, все більш чітка організація свого життя, різноманітних справ на користь і радість своєму колективу і іншим людям — ось що згуртовує вихователів і вихованців.

І чим багатша цілеспрямованість, організованість спільного життя, спільної боротьби старших і молодших, тим ефективніший той багатосторонній виховний процес, який іде «по ходу», в глибині цього життя: і виховні дії педагогів (прямі і переносні, відкриті і таємні), і взаємний вплив самих вихованців один на одного, і самовиховання старших і молодших.

В кожній колективній творчій справі проявляється сутність методики комунарського виховання.

Суть кожної справи — турбота про свій колектив один про одного. Про оточуючих людей. про далеких друзів.

Справа ця — колективна, тому що здійснюється разом — дітьми і старшими друзями як ї спільна турбота.

Справа ця — творча колективна, тому що представляє собою спільний пошук кращих рішень життєвого важливих завдань, тому що створюється спільно — не тільки виконується. Але і організовується: задумується, планується, оцінюється… Вона творча ще й тому, що не може перетворитися в догму, робитися по шаблону. А завжди виступає в різних варіантах, завжди проявляє нові свої можливості, тому що вона — частина життя!!! [13].

Колективні творчі справи відрізняються одна від одної перш за все за характером спільної практичної турботи, яка виступає на перший план: трудової або суспільно-політичної пізнавальної або художньо-естетичної спортивно-оздоровчої або організаційної. Але в кожній, колективній творчій справі (КТС) вирішується багато педагогічних завдань, проходить розвиток колективних, демократичних основ життя, самостійності, ініціативи дітей, самоврядування, активного громадянського відношення до людей і оточуючого світу. КТС, збагачуючи колектив і особистість соціально цінним досвідом, дозволяє кожному проявити і вдосконалити кращі людські задатки і здібності, потреби і відношення.

КТС — це спосіб організації яскравої наповненої трудом і грою, творчістю і товариськістю, мрії і радістю життя і в той же час основний виховний захід комунарської методики.

Сила кожної КТС в тому, що вона потребує спільного пошуку, дає йому поштовх і відкриває для нього широкий простір. Тому в кожній із цих справ — гнучка форма і багатий, різноманітний зміст, нестандартні варіанти.

Кожна справа — з користю, інакше — навіщо.

Кожна справа — людям, інакше — навіщо.

Кожна справа — творчо, інакше — навіщо.

Наша мета — щастя людей!

Ми переможемо — інакше бути не може! [13].

Ігор Петрович Іванов (1923;1992) — доктор педагогічних наук, академік Російської академії освіти, професор ЛГПІ ім. А.І. Герцена, лауреат премії імені Антона Макаренко. Педагоги вважають академіка І.П. Іванова винахідником методики КТС (організації колективних творчих справ), творцем педагогіки, про яку говорять як про «педагогіку співпраці», називають її «колективне творче виховання», «орлятська педагогіка», «нове виховання», «виховання по Іванову», «педагогіка соціальної творчості» .

Крім того, І.П. Іванова по праву вважають ініціатором і творцем соціально-педагогічного руху. В 1956 р. в Ленінграді він створив творчу групу педагогів — Союз ентузіастів (СЕН), в 1959 р. — Комуну юних фрунзенців (КЮФ) — школу районного активу старшокласників, в 1963 р. — Комуну ім. А. С. Макаренко (КИМ) — співдружність студентів, захоплених ідеями великого педагога. За прикладом ленінградців коммунарскі загони, підліткові, студентські і педагогічні клуби стали виникати по всій країні. В створенні привабливого для підлітків способу життя і творчої співпраці дітей і дорослих у Всеукраїнському таборі «Орля» брав участь «десант» з сорока членів КЮФ. «Орля» і «Комсомольська правда» («КЮК» і «Яскраво-червоне вітрило») зіграли важливу роль в розповсюдженні ідей і методів І.П.Іванова.

Методика КТС лягла в основу не тільки молодіжного руху. Методика КТС — діяльний, творчий і організаційний механізм педагогіки, яку автор назвав «педагогіка загальної турботи». Її можна назвати «педагогіка соціальної творчості» або розглядати її як серцевину: діти і дорослі стають господарями власного життя, створюють те, на що здатні, їх справи — це щира турбота про навколишній світ і розвиток всіх і кожного, лицарське служіння добру, творчий підйом, демократизм, товариство, мажор і дух свободи.

Першим у педагогічній діяльності використав технологію колективного творчого виховання А.С. — Макаренко. Вся діяльність його колонії імені М Горького та комуни імені.

Ф. Дзержинського була заснована на ідеях цієї технології: колективне рішення і виконання всіх дій; зміна складів зведених загонів; система перспективних ліній.

Згодом санкт-петербурзький учитель І.П. Іванов, узагальнивши ідеї А. С. Макаренка. розробив та апробував технологію колективного творчого виховання.

У становленні технології колективного творчого виховання вирізняють п’ять періодів:

1) 1956—1959 pp. — період зародження ідей на базі декількох шкіл і дружин м. Ленінграда:

2) 1959—1962 pp. — створення експериментальних колективів та створення цілісної комунарської технології, яка охоплює клуб юних фрунзенців «Орлятко», клуб нових комунарів;

3) 1962—1966 рр. — поширення технології;

4) 1966—1986 рр. — період консервації;

5) 1986 pp. — до теперішніх часів — період відродження. Створення технології колективного творчого виховання стало вимогою часу. В середині 50-х років у країні відбулося відродження гуманістичних ідеалів і цінностей, творчого духу народу, змінилися акценти у вихованні.

До початку 60-х років визначилися два напрями у вихованні. Сутнісно-самодіяльний підхід, що спирався на творчу думку та моральну активність самих дітей, втілював І.П. Іванов. Емоційно-романтичний мажорний стиль у житті дитячого колективу здійснював С. Шмаков.

Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості.

Технологія колективного творчого виховання дасть можливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога.

Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа для душі, яку вона може організувати, зробити краще, ніж інші. Сьогодні учень керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж зацікавленими людьми. Завтра він же г такою самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт-суб'єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за Якісне виконання поставлених завдань.

Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання — формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, «секретного договору»), співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Колективні творчі справи — не, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Мета технології — забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.

Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних завдань:

— виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації колективної творчої діяльності. вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці — в тій чи іншій мірі — при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до себе:

— у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного;

— у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світогляд-на (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);

— у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий суспільне цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом: відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

— у процесі колективної творчої діяльності взаємопов'язане здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.

До основи організації колективного творчого виховання покладено такі структурні компоненти технології:

1. Колективна організаторська діяльність.

2. Колективна творчість.

3. Колективна постановка мети.

4. Ситуації-взірці.

5. Емоційне насичення колективного життя.

6. Суспільне спрямування діяльності колективу Показником рівня розвитку колективного мислення є колективна творчість, що дає можливість спілкуватися у колективі не за шаблоном, не за заданим сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове саме для цих дітей, для цього колективу.

Будь-яка діяльність повинна починатися з попереднього цілепокладання. У цій технології — це колективна постановка мети. Діти та дорослі спільно виробляють мету колективного життя. Колективне цілепокладання має два напрямки: вироблення загальної довгострокової мети та визначення конкретних дій на певний період часу.

Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності.

Докладніше розглянемо стадії (етапи) організації колективної творчої діяльності.

Етап І. Попередня робота колективу або колективне ціле-покладання: визначення теми, мети, завдань майбутньої діяльності, висування перспектив перед учнями, вироблення у них переконання в суспільній значущості та необхідності майбутньої діяльності, захоплення всіх загальною справою. Починається будь-яка колективна творча справа з попередньої роботи вихователів: класних керівників, педагогів, батьків, шефів. Вони визначають виховні завдання наступної КТС. намічають вихідні дії для розробки спільними зусиллями дорослих і дітей оптимального проекту майбутньої КТС. У ході стартової бесіди старші розповідають, які колективні творчі справи можна здійснити, відповідають на запитання дітей.

Іде обговорення: що можна зробити? Для кого? Де? Коли? Хто братиме участь? З ким разом? Кому бути організатором?

Етап П. Колективне планування справи: обговорення різноманітних пропозицій, варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. На цьому етапі головна роль відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-завдання учні шукають спочатку в мікроколективах. Після цього збирається весь колектив І уважно слухає представника кожного мікроколективу. Це обговорення можна назвати «збором-стартом» .

Етап III. Колективна підготовка справи: розподіл — доручень між учасниками, визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети, організація контролю за виконанням завдань. Створений спільно проект колективної творчої справи уточнюється та конкретизується спочатку радою справи, яку спрямовує керівник колективу, після цього — у мікроколективах, які самі планують виконання справи і починають роботу зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи пропозиції, висловлені й обговорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці застосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування, а й ті знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в позаурочний час.

Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок тощо.

Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому? Кому можна висловити загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі? Головне, щоб кожний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх товаришів) проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки на майбутнє. Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС набули в організації колективної творчої справи, враховуючи уроки з помилок, дорослий подружньому переконує вихованців в необхідності подальшої роботи по поліпшенню навколишнього життя. Слово дорослого — це роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова пропозиція.

Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу справи. Тут керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній роботі, в позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плануванні, підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій, висловлених на підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій.

Розділ ІІ. Розділ ІІ. Методика застосування колективних творчих справ в процесі морального розвитку підлітків.

2.1 Аналіз стану морального розвитку підлітків (за результатами констатувального експерименту) У всі століття люди високо цінували моральну вихованість. Глибокі соціально — економічні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, примушують нас роздумувати про майбутнє України, про її молодь. В даний час зім'яті етичні орієнтири, підростаюче покоління можна звинувачувати в бездуховності, безвір'ї, агресивності. Наше суспільство потребує підготовки широко освічених, високо етичних людей, що володіють не тільки знаннями, але і прекрасними рисами особи. У сучасному світі маленька людина живе і розвивається, оточений безліччю різноманітних джерел сильної дії, які щодня обрушуються на інтелект, що не окріпнув, і відчуття дитини, на сферу моральності, що ще тільки формується.

Перед загальноосвітньою школою ставиться завдання підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів оточуючих його людей. Рішення цієї задачі пов’язане з формуванням стійких етичних властивостей особи школяра.

Нами було проведено дослідження на виявлення ціннісних орієнтацій підлітків. За основу ми використали методику М. Рокіча «Ціннісні орієнтації» [5, 73]. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовий бік спрямованості особистості й становить основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе, основу світогляду та ядро мотивації життєвої активності. Методика встановлення ціннісних орієнтацій М. Рокіча заснована на прямому ранжуванні списку цінностей і є найпоширенішою в наш час. М. Рокіч розрізняє два класи цінностей:

— термінальні - переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути;

— інструментальні - переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особистості є кращим у будь-якій ситуації [5, 72].

Цей розподіл відповідає традиційному розподілу на цінності-цілі та цінності-засоби. Підліткам були запропоновані два списки цінностей (по 18 у кожному). Завдання «привласнити» кожній цінності ранговий номер. Спочатку підлітки працювали із термінальним списком (Див. дод. 1), а потім із ментальним списком (Див. дод. 2). Для більшої ефективності та для глибшого проникнення в систему ціннісних орієнтацій ми робили зміни в інструкціях, наприклад, просили підлітка відповісти на ці ж питання з умовою: якби, на ваш погляд, це зробила б ідеальна людина?

М. Рокіч виділяє три рівні ціннісних орієнтацій:

— індивідуалістичний — ціннісні орієнтації направлені на досягнення особистих благ та особистого задоволення; особлива форма світогляду, що підкреслює пріоритет особистісних цілей та інтересів, свободу індивіда від суспільства. Базовими ознаками індивідуалізму називають наступні два: верховенство особистих цілей — у індивідуалістів часто спостерігається невідповідність особистих і групових цілей, при цьому на перше місце в нього виходять особисті цілі, а групові залишаються на задньому плані; самостійність дій особистості - хоча індивід завжди є членом різних соціальних груп, людина з індивідуалістичної психологією у високому ступені автономна від них і здатна успішно діяти, не звертаючись до їхньої допомоги.

— конформіський — від слова конформізм — це пристосовницьке, пасивне ухвалення існуючого порядку, пануючих думок, відсутність власної позиції, безпринципне і некритичне слідування будь-якому зразку, що володіє щонайбільшою силою тиску (думці більшості, визнаному авторитету, традиціям і т.п.); податливість особистості реальному або уявному тиску групи. Конформізм представляє собою зовнішню угоду із загальноприйнятим порядком, оскільки внутрішньо індивід може залишатися не згідним з ним. Конформізм є ціллю соціального контролю, але не ціллю соціалізації, яка передбачає внутрішню згоду «прийняття» загальноприйнятих норм.

— альтруїстичний — ціннісні орієнтації направлені на допомогу іншим людям, дії на задоволення потреб інших людей. Це моральний принцип, що пропонує співчуття і милосердя до інших людей, безкорисливе служіння їм і готовність до самозречення в ім'я їхнього блага. У якості моральної вимоги альтруїзм формулюється в протилежність егоїзму, про що свідчать золоте правило й заповідь любові. Як принцип міжособистісних відносин альтруїзм конкретизується у принципі: Роби так, щоб інтерес іншої людини не ставав для тебе засобом досягнення власних цілей" у принципі поваги: «У своїх вчинках не зачіпав інтереси та права іншої людини» та принципі людинолюбства, або співучасті: «Роби так, щоб інтерес іншої людини ставав метою твого вчинку». Звернений до індивіда як до носія приватного інтересу альтруїзм передбачає самозречення, бо в умовах соціальної та психологічної відособленості між людьми турбота про інтерес ближнього можлива лише при обмеженні власного інтересу.

Провівши анкетування, ми встановили, що у 42% підлітків переважають індивідуалістичні цінності, у 30% переважають альтруїстичні ціннісні орієнтації, і у 28% переважають конформіські ціннісні орієнтації [5,72].

Результати констатувального експерименту наведені на Рис. 1.

Рис. 1. Рівні ціннісних орієнтацій підлітків за методикою М. Рокіча Отримані результати свідчать, що ціннісні орієнтації підлітків більше направлені на досягнення індивідуалістичних цінностей. А це свідчить про те, що підлітки більше прагнуть працювати задля власної вигоди, аніж на користь інших.

В сьогоднішніх умовах зростає ціна морально розвинутої особистості. Особистості, яка б вміла працювати в колективі, спільно вирішувати завдання, а також проявляти свою індивідуальність. Одним способів навчити підлітків спільно вирішувати завдання, вміти спілкуватися в колективі, бути відповідальними, допомагати іншим та трудитися на благо інших являється використання методики колективних творчих справ.

Для того щоб ідеї технології колективного виховання впроваджувати в діяльність якого-небудь колективу, в першу чергу необхідно з’ясувати на стільки даний колектив згуртований, настільки розвинуті почуття дружності, взаємодопомоги. Так як ми розглядаємо КТС як засіб в процесі морального розвитку особистості, нам необхідно враховувати саме ці якості.

Для того, щоб зясувати рівень згуртованості колективу, ми провели соціометричне дослідження запропоноване Д. Морено [5, 156]. Дане дослідження дає змогу визначити:

— психологічний статус і роль кожного члена групи його сильні та слабкі сторони;

— ієрархію статусів у найважливіших сферах діяльності шкільного колективу;

— неформальних лідерів;

Ми апробували дану методику в 7 класі СЗШ № 14 м. Умань. Учням були запропоновані 10 запитань, що стосувалися таких категорій:

ь організаторські здібності,.

ь навчання, ь довіра, ь матеріальна довіра, ь дружба, ь авторитет, ь спорт, ь акуратність, ь зовнішній вигляд, ь гумор, ь працьовитість [5, 157].

Отримані результати свідчать, що в колективі є аутсайдери (менше 20% виборів) — особи, що мають нульовий психологічний статус (ігноровані) — Боднюк Е., Карнаух В., Маслюченко М., Таргонський О. Універсальним лідером являється Вдовиченко В. загальна психологічна атмосфера позитивна. Всі учні були обрані своїми однокласниками, це свідчить про те, що ізольованих учнів (0% виборів) немає. Кожен учень в класі має певний статус, і йому можуть довіряти.

Результати соціологічного дослідження наведені на Рис. 2.

Рис. 2. Результати соціологічного дослідження (рівень соціального статусу учнів) Отже, отримані в процесі констатувального експерименту результати свідчать про те, що рівень ціннісних орієнтацій підлітків спрямований на досягнення індивідуалістичних цінностей. А здійснене соціометричне опитування показало, що колектив є недостатньо згуртованим. Саме тому необхідно впроваджувати технології, методи та форми організації виховного процесу, які були б націлені на розвиток таких моральних якостей як взаємодопомога, відповідальність,.

2.2 Умови ефективного використання колективних творчих справ під час процесу морального розвитку учнів Особистість є соціальною, тобто вона не може ефективно існувати та розвиватися без суспільства. Саме тому необхідно збагатити навчально-виховний процес технологіями, методами та формами, які б змогли помістити особистість в певні умови, в яких вона змогла б навчитися співпрацювати з іншими. Тому, одним із методів створення такого середовища є організація колективних творчих справ. Але для того, щоб така організація була ефективною, необхідно забезпечити певні умови.

На основі проаналізованих педагогічних джерел ми виокремили наступні умови ефективного використання колективних творчих справ є:

1. Поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

2. Творчий характер кожної справи;

3. Єдність окремих стадій організації кожної справи.

Отже, спробуємо пояснити необхідність зазначених умов.

1. Поліпшення життя в середині колективу та навколишнього життя.

Особливе значення надається емоційній насиченості колективного життя, тобто набору засобів, спеціально спрямованих на збільшення емоційної напруги, збудження почуттів єднання, довіри, душевного підйому. Ці засоби поділяються на дві групи — символи та обряди. Символами є значки й емблеми, форма і девізи, символічні жести. Обряди, як прийнята форма поведінки у конкретних ситуаціях, тісно пов’язані з емоційним життям колективу та сприяють духовному єднанню учасників діяльності.

Також, для того, щоб особистість відчувала себе комфортно, і прагнула до співпраці, забезпечити відповідний емоційний стан. Вихованець повинен відчувати себе комфортно та відчувати свою значимість. Одним із методів забезпечення емоційного комфорту як цілого колективу, так і кожного окремого учасника, є похвала. Вчасно похвалити дитину в момент успіху і емоційного підйому — справжнє мистецтво. Не даремно кажуть, що найкраща оцінка — похвала Необхідно, щоб кожен відчував свою важливість, і розумів, що без нього справа б не вийшла. Вирішенню цього завдання допоможе створення для кожного учня ситуації успіху — створення ланцюжка ситуацій, в яких учень домагається у якійсь певній ситуації хороших результатів, що веде до виникнення у нього почуття впевненості у своїх силах. Цей метод є одним з найбільш дієвих засобів стимулювання інтересу. Відомо, що без переживання радості успіху неможливо по справжньому розраховувати на подальші успіхи в подоланні труднощів. Тому організація ситуацій успіху допоможе організувати стан емоційного комфорту під час виконання справи.

Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності. Таким чином, вихованці мають змогу покращити стан навколишнього життя.

2. Творчий характер кожної справи Роль творчості в навчально-виховному процесі обумовлюється низкою важливих міркувань. По-перше, творчість допомагає виробляти вміння вирішувати нові задачі, орієнтуватися в нових умовах, долати різноманітні труднощі. По-друге, творчість пробуджує та стимулює розвиток інтересів до діяльності, оскільки завжди пов’язана з відкриттям нового, знаходженням чогось раніше невідомого. Тому, необхідно побуджувати дітей до здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації КТС.

Творчий труд — найскладніший, тому навчання в умовах творчої праці певною мірою гарантує в майбутньому успішну діяльність у менш складних умовах, а також постійну спрямованість на раціоналізацію своєї праці, покращення її якості та ефективності.

В.О. Сухомлинський писав, що кожна дитина по-своєму талановита, має схильність до творчості. Але це бажання творити треба постійно стимулювати, відшукуючи методи, прийоми та форми роботи, які й сприяли розвитку пізнавальної активності дітей цього віку.

Тому необхідно щоб вихованці завжди були в пошуках нових справ, творчо підходили до вибору теми КТС та методів її виконання. Одним із методів як заохотити дитячу творчість є постановка системи перспектив. Цей метод був розроблений А. С. Макаренком. Саме він пропонував будувати життя дітей у дитячому колективі на основі системи «перспективних ліній». Він вважав, що необхідна постановка перед учнями перспективи трьох рівнів, ближньої (розрахованої на час виконання одного завдання, уроку чи навчального дня), середньої (на тиждень, чверть або рік) і дальньої (на кілька років, на все життя.