Михайло Петрович Старицький
Усе життя Старицького було віддане розбудові української національної культури. Виснажений працею, він помер 27 квітня 1904р. Коли опускали тіло митця у могилу на Байковому кладовищі в Києві, М. Лисенко у прощальному слові мав усі підстави сказати, що невсипуща праця покійного не загинула, що молодь понесе в життя віру в справедливість тих ідеалів, які він сповідував. Старицький збагатив… Читати ще >
Михайло Петрович Старицький (реферат, курсова, диплом, контрольна)
ЖИТТЄВА ДОЛЯ МИТЦЯ.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у селі Кліщинці, тепер Чорнобаївського району Черкаської обл. в дрібномаєтній поміщицькій родині. Рано залишившись сиротою, виховувався в сім'ї Віталія Лисенка, двоюрідного брата його матері, батька славетного українського композитора Миколи Лисенка. Здобувши вдома початкову освіту, далі навчався у Полтавській гімназії та Харківському (1858−1860) і Київському (1860−1866) університетах. Навчаючись у Києві, Старицький активно працює в недільних школах, театральних і народознавчих гуртках.
Уже в середині 60-х років Старицький починає активно займатися літературною діяльністю: він пише низку оригінальних поезій, частина з яких друкується у лвівському журналі «Правда», перекладає ліричні твори Пушкіна, Лєрмонтова, Огарьова, Гейне, створює лібрето «Гаркуша» за однойменною п'єсою Олекси Стороженка. Ця праця з роками розширюється, набирає громадського резонансу. Оселишись з 1871р. в Києві, він поєднує літературну творчість з театральною діяльністю, бере активну участь у роботі Пд-Зх відділу Російського географічного товариства, який тоді очолював талановитий учений-народознавець, П.Чубинський.
" .
b.
а та інших. Високо оцінюючи зміст альманаху та його значення в літературному процесі. І.Франко писав:"Се був мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти та занепаду".
Болісно відчуваючи обмеженість українського сценічного репертуару, Старицький пише низьку п'єс є за сюжетами інших авторів. Так, за мотивами творів М. Гоголя на українські теми були створені п'єси «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», лібрето опери «Утоплена, або Русалчин великдень». Він інсценізував твори Елізи Ожешко «Зимовий вечір», Юзефа Крашевського «Хата за селом» (переробка Старицького одержала назву «Циганка Аза»), удосконалив, пристосувавши до театральних вистав, малосценічні п'єси Якова Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані», Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», П. Мирного «Перемудрив».
Старицький збагатив українську драматургію й такими відомими оригінальними драмами, як «Не судилось», «У темряві», «Талан». З метою ознайомлення сучасників з героїчним минулим України він пише драми «Богдан Хмельницький», «Остання ніч». Йому належать також водевілі «По-модньому», «Чарівний сон».
Усе життя Старицького було віддане розбудові української національної культури. Виснажений працею, він помер 27 квітня 1904р. Коли опускали тіло митця у могилу на Байковому кладовищі в Києві, М. Лисенко у прощальному слові мав усі підстави сказати, що невсипуща праця покійного не загинула, що молодь понесе в життя віру в справедливість тих ідеалів, які він сповідував.