Газова промисловість України, її регіональні особливості

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра розвитку і розміщення продуктивних сил

Курсова робота з дисципліни «Регіональна економіка»

на тему «Газова промисловість України, її регіональні особливості»

Студента І курсу Кучко Валерія Андріївна

спеціальності економіка підприємства факультету економічного

відділення денного

групи 0504а

Тімченко Олена Валеріївна Донецьк 2011

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Господарське значення газової галузі в економіці України РОЗДІЛ 2. Умови і фактори розвитку і розміщення газової промисловості

2.1 Сировинний фактор

2.2 Екологічний фактор

2.3 Історичний фактор

2.4 Споживчий фактор РОЗДІЛ 3. Сучасний рівень розвитку і характеристика розміщення газової промисловості

3.1 Галузева структура

3.2 Територіальна структура РОЗДІЛ 4. Основні проблеми і перспективи розвитку газової промисловості

Висновки

Список використаної літератури Додатки

ВСТУП

Тема цієї курсової роботи є дуже актуальною у наш час. Це так, бо Україна відчуває гостру потребу у газі та продуктах газової промисловості. Навколо цієї галузі промисловості існує багато суперечок. В основному, ці суперечки пов’язані з тим, що Україна, власними ресурсами, не може забезпечити добування і переробку необхідної кількості газу, через брак сировини, фінансових ресурсів. Тому вона змушена закуповувати газ в Росії та інших країн. Це негативно впливає на економіку країни.

Ціль курсової роботи — глибоке вивчення газової промисловості України, її умов і факторів розвитку і розміщення, аналізування проблем та перспектив розвитку.

Завданням дослідження є докладне розглядання ролі та значення газової промисловості в економіці України, визначення основних проблем розвитку цієї промисловості.

Об?єктом дослідження є газова промисловість України та її регіональні особливості.

Для дослідження використані методи спостереження, аналізу, порівняння, які дають можливість прослідкувати тенденції подальшого розвитку, порівняти досягнення у цій промисловості на різних етапах розвитку (особливо на протязі останніх років). Також для дослідження були використані літературний і статистичний методи, які дозволяють доступно показати результати аналізу, спостережень на основі реальних фактів та цифр.

Для дослідження були використані підручники, учбові посібники, статті та збірки наукових праць з предмету регіональної економіки. Всі використані джерела дають можливість детально роздивитись тему, проаналізувати її, зробити висновки.

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ І ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ ГАЗОВОЇ ГАЛУЗІ В ЕКОНОМІЦІ УКАРАЇНИ

Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком газової промисловості країни.

Тому закономірно, що в усіх країнах світу з розвиненою ринковою економікою інвестиції у паливного-енергетичний комплекс становлять близько 40% сумарних вкладень у промисловість.

Газова промисловість — це наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу удвічі дешевше, ніж нафти. Крім того, з газу виробляють азотні добрива й синтетичні матеріали[1, 198].

Сировинною базою газової промисловості є природний газ.

Природний газ — це легкозаймиста газоподібна суміш вуглеводнів, що утворилася в процесі геологічних перетворень в «пастці» між осадовими породами. Використовується як паливо, а також у виробництві пластмаси, медикаментів, антифризу і барвників.

Природний газ — газоподібний компонент нафти. Видобувається з нафтових свердловин, однак, деякі свердловини дають тільки природний газ. Перед використанням природного газу, як палива з нього виймають більш важкі вуглеводні(бутан, пропан); в рідкій формі ці вуглеводні зберігаються у спеціальних контейнерах (зріджений газ). Газ, що залишився (легкі вуглеводні - метан і етан) перекачується для використання як палива. Природний газ — найбільш ефективна паливна та хімічна сировина.

Його видобуток було розпочато в Україні в 50-х роках ХХст. І на сьогоднішній день видобувається до 20 млрд. газу, що задовольняє власні потреби у ньому на 20−25%. Використання газу в 2 рази дешевше порівняно з нафтою[2]. газовий промисловість паливний енергетичний україна Природний газ застосовується у багатьох галузях господарства. У Західній Європі на його основі виробляють аміак та азотні добрива (майже в усіх країнах, де видобувають газ), метанол, ацетилен (Франція, Італія), сажу (Франція, Нідерланди). У Франції природний газ — важливе джерело одержання елементарної сірки .

Достовірні запаси природного газу складають — 146 трлн. Частка країн Близького й Середнього Сходу щодо газу (44%) значно менша, а Північної Америки (17%) та Західної Європи (9%) — більше, ніж щодо нафти.

У США зосереджена майже чверть світового видобутку.

Проте протягом останнього часу газова промисловість відчуває брак сировини. Найбільшим постачальником природного газу до США залишається Канада, що посідає за видобутком третє місце, а за його експортом — перше.

З країн Латинської Америки за запасами й видобутком газу можна виокремити Венесуелу, Аргентину. Значні запаси його виявлені у Бразилії.

До найбільших постачальників газу належать також Росія, Туркменістан, Узбекистан.

У Росії головною базою є Західна Сибір.

Тут розташовуються такі унікальні родовища, як Уренгойське, Ямбурзьке, Заполярне, Медвеже, Тазовське, Ямальське, Ювілейне. Чималі запаси природного газу відкриті у республіці Комі, у Волго-Уральській провінції.

Україна відіграє достатньо активну роль в світовій торгівлі природним газом. Не дивлячись на те, що її ВВП по відношенню к світовому складає менш ніж 1%, по споживанню природного газу вона займає 9-те місце після США, Канади, Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Ірану і Японії. 4, 224] Україна — газозалежна країна.

Традиційні країни-партнери — Казахстан, Російська Федерація, Туркменістан, Узбекистан. Перспективними джерелами імпорту газу в Україну можуть бути Азербайджан, Іран і Ірак.

В результаті зниження енергоємності ВВП високорозвинених країн і збільшення власного добутку газу в деяких з них відбулося послаблення залежності від імпорту газу з держав, які розвиваються.

В той же час, індустріалізація країн, що розвиваються (Індія, Пакистан) веде к значному нарощуванню споживання природного газу і його імпорту.

Таблиця1.1 Розвідані запаси природного газу у світі[3]

Таким чином, країни СНД, в першу чергу — Україна і Росія, володіють великим невикористаним потенціалом енергозбереження. У часи існування СРСР показник видобутку газу країн СНД був значно більшим, ніж на теперішній час, особливо для України[5, 645]. Про це свідчить табл. 1.2.

Таблиця1.2 Видобуток газу країнами СНД[6, 317]

Отже, газова промисловість має велике значення в економіці України, оскільки Україна є газозалежною країною, хоча цього можливо було уникнути.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ І ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1 Сировинний фактор

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів: за рахунок власного видобутку ми задовольняємо потребу в природному газі на 40% (станом на 2009 рік). Решту природного газу держава імпортує з Російської Федерації, нафти та нафтопродуктів — в основному, з Російської Федерації, а також Казахстану, Білорусі, Азербайджану, Прибалтики та у незначних обсягах з інших країн. 7] Але все ж таки газова промисловість розвивається на базі родовищ горючих корисних копалин (на базі газових родовищ).

В Україні існує три нафтогазоносних регіони: західний, східний та південний (Усі нафтогазоносні регіони зазначені у Додатку А). До західного нафтогазоносного регіону належать родовища Львівської, Волинської, Тернопільської, Чернівецької, Івано-Франківської, Закарпатської областей, а також частково Рівненської області. До східного нафтогазоносного регіону належать родовища Донецької, Луганської, Харківської, Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. До південного нафтогазоносного регіону належать родовища Автономної Республіки Крим та частково родовища Одеської, Херсонської та Запорізької областей[8, 7], [9, 16].

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони — відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% — в комунально-побутовому секторі.

Для вирішення сезонної нерівномірності газоспоживання особливе значення мають підземні газосховища (ПГС). В Україні зараз експлуатуються 13 газосховищ з проектним обсягом 62,4 млрд. . Використовуються ці сховища для підвищення надійності забезпечення газом споживачів в екстремальних ситуаціях. При цьому питома вага ПГС, розміщених на сході України, становить 17,3%, на заході — 76,3%, на півдні — 6,4%.

Нерівномірність розміщення ПГС, а також відсутність гарантій стабільного постачання газу в Україну викликає необхідність збільшення обсягів резервування газу на сході та півдні України[10].

Запаси природного газу категорій А+В+С1 становлять 1098,4 млрд. , категорії С2 — 331,3 млрд. .

Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%)[11, с. 291].

Початкові сумарні ресурси газу в Україні становлять 6435млрд. Ступінь їх розвідки — 45%. Поточні запаси розвідані лише на 28%. Перспективні ресурси категорії враховані в обсязі 954 млрд.. Прогнозні ресурси категорій досягли 2346 млрд.. З початку розробки родовищ видобуто 1694 млрд. вільного газу. Розвідані газові запаси відпрацьовані на 61%, у тому числі по родовищах, що розробляються, — на 68%(станом на 2008 рік) [11, 291].

Ситуація станом на 2011 рік дуже критична. На початку вересня 2011 року в газосховища України на зиму було закачано всього 10 млрд кубів газу. Потрібно — 25 млрд. Таким чином десь у січні газу практично не буде[12].

Отже, без залучення до розробки нових родовищ компенсувати падіння видобутку неможливо. Управлінські заходи щодо інтенсифікації видобутку та використання нових прогресивних технологій, яким приділялась і надалі приділятиметься дедалі більша увага, не можуть компенсувати природне зниження видобутку.

Тобто наявні розвідані запаси не можуть забезпечити стабілізацію і тим більше зростання видобутку нафти та газу, хоча надра України, особливо Прикарпаття, містять ще не розвідані ресурси вуглеводнів, які дадуть змогу при їх належному освоєнні стабілізувати, а в перспективі і збільшити власний видобуток газу та нафти.

Особливу увагу необхідно приділяти освоєнню родовищ української частини шельфу Чорного та Азовського морів, на які припадає третина прогнозних ресурсів газу України. Останні успіхи тут пов’язані з відкриттям Східно-Казантипського і Північно-Казантипського родовищ в Азовському морі. В 2001 році було розгорнуто проведення геологорозвідувальних робіт у районі острова Зміїний, який вважається найперспективнішим нафтогазовім об'єктом на шельфі Чорного моря.

Актуальним є те, що з метою пошуків значних за запасами родовищ нафти й газу в Прикарпатському регіоні започатковано буріння надглибокої (до 8 тис. м) свердловини. Проте для реалізації планів щодо нарощування видобутку газу та нафти необхідна реорганізація геологорозвідувальної галузі[13, 214].

2.2 Екологічний фактор

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

Завдяки легкості використання, розвинутій системі постачання та розподілу і більш значній екологічній прийнятності, газ у порівнянні з нафтою та вугіллям, зайняв стійки позиції майже у всіх секторах використання енергії[14]. При спалюванні вугілля, дров та інших видів твердого, а також рідкого палива в атмосферу викидається велика кількість диму, сажі, часток палива, що не згоріли, сірчистого ангідриду та інших шкідливих речовин. Околиці засмічуються золою, шлаками і пилом від них. Надходження в повітря великої кількості продуктів згоряння, особливо у великих промислових центрах, різко змінює його склад, часто наближаючи концентрацію токсичних речовин до межі допустимих норм у значенні впливу їх на здоров’я людини. Максимальні гранично допустимі концентрації токсичних речовин в атмосфері обмежені суворими санітарними нормами, наприклад окису вуглецю до 3,0, сірчистого ангідриду до 0,5, окислів азоту до 0,08, нетоксичного пилу до 0,5, сажі до 0,15 г у 1 повітря.

Заміна твердого і рідкого палива газоподібним різко скорочує у відхідних газах котельних настанов вміст шкідливих речовин — сажі, сірчистого ангідриду, окису вуглецю. Так, якщо прийняти забруднення атмосфери при спалюванні вугілля за 100%, то при спалюванні мазуту забруднення складе 60%, а при спалюванні газу — тільки 20%. 15, 118].

Вміст шкідливих речовин у продуктах згоряння, що викидаються в атмосферу котлами великої продуктивності при спалюванні природного газу, наводиться у табл.2.3,(у).

Таблиця 2.3

Вміст шкідливих речовин у продуктах згоряння, що викидаються в атмосферу котлами великої продуктивності при спалюванні природного газу[15, 118]

Переведення електростанцій, котельних, промислових підприємств і печей житлових будинків на газове опалення різко зменшує забруднення повітря і навколишнього середовища населених пунктів. По кольору вихідного з труби диму відразу можна визначити вид спалюваного палива — влітку при газовому паливі диму взагалі не видно, а взимку із труби виходить дим білого кольору. Істотно знижується забруднення атмосфери в районах розташування підприємств кольорової металургії при переведенні їх на газове паливо.

Кольорова металургія добуває і переробляє мільйони тонн сульфідних руд, що виділяють при виплавці багато сірчистого ангідриду. При використанні природного газу як палива в продуктах згоряння відсутній сірчистий ангідрид, і в такий спосіб загальна кількість викидів ангідриду знижується.

Варто додати, що застосування газу виключило необхідність у складах вугілля і коксу, що є також джерелами запиленості повітря, що у свою чергу поліпшило умови праці на цих підприємствах[16, 97].

Зростання обсягів перекачування нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного транспорту пов’язане зі збільшенням діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями (приклади — вибух бензопроводу в Челябінській області в 1995 р. чи забруднення величезної площі земель нафтою, яка витекла з пошкодженого нафтопроводу в республіці Комі на півночі Росії в 1994 р. Також достатньо випадків і на Україні).

В останні часи посилюється негативній вплив на довкілля з боку трубопровідного транспорту. Лінії потужних сталевих трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, промислові відходи та інші речовини, на сотні й тисячі кілометрів простяглися вздовж доріг, перетинаючи десятки річок, долин, гірські райони й морське дно в найрізноманітніших куточках планети. Вони споруджені на Алясці й у Сибіру, вони пролягли від Тюмені до Уралу й від Уралу до центру Європи, вони перетинають Карпати й Альпи, простягаються вздовж узбереж Каспію, Чорного, Середземного, Північного морів і Балтики, узбереж Тихого океану й Атлантики, вони є в Америці й Азії, Африці й Австралії. І всюди останніми роками лінії трубопроводів стали зонами особливого екологічного ризику.

Незважаючи на високу міцність, ці могутні трубопроводи (діаметр труб — переважно понад 1 — 1,5 м, їхня товщина — 1,5— 2 см, тиск усередині — кілька атмосфер) із часом просідають (особливо — в зонах мерзлих або різнопородних тріщинуватих ґрунтів, під вагою й через різницю температур), тріскаються на стиках, кородують унаслідок підвищеної кислотності повітря чи несприятливих кліматичних умов. У місцях пошкодження труб на прилеглі території виливається велика кількість забруднювальних речовин, а оскільки це трапляється далеко від населених пунктів, у лісі, в горах, то через неможливість оперативно ліквідувати аварію шкода, завдана довкіллю, буває величезною. Газовикиди часто супроводжуються вибухами й пожежами. А в останні роки багато аварій і нещасть було пов’язано із умисними пошкодженнями газопроводів — викраданням нафтопродуктів. В Україні, нажаль, на відміну від інших держав, це досить розповсюджено (Газопроводи України у додатку Б).

2.3 Історичний фактор

Нафтогазова промисловість України має багатовікову історію: перші історичні дані про видобуток нафти на території західної України з’явилися ще у 14 столітті. У 20-их роках 19 століття розпочався промисловий видобуток нафти в районі м. Борислав на Прикарпатті. На той час це був найбільший нафтовидобувний регіон у Європі. Вже на початку 20 століття обсяг видобутку в цьому регіоні досяг 2 млн. тонн на рік.

Розвиток газодобувної промисловості України пов’язано з Закарпаттям: перше родовище природного газу було відкрите у 1910 р. в районі м. Калуш (Івано-Франківська обл.). В 1913 р. відкрите Дашавське родовище (Львівська обл.), перша промислова розробка якого почалася в 1924 р. Звідси були прокладені два газопровіда на Львів (в 1929 р., перший в Україні, і в 1940 — 1941 рр.).

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище, що експлуатується з 1949 р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі[18, 34].

Саме з території України були здійснені перші у світі міждержавні поставки природного газу: у 1945 році розпочато поставки з Дашавського та Опарського газових родовищ до Польщі. У середині 20 століття природний газ українського походження транспортувався до Росії, Білорусі, Литви, Латвії, Польщі, Чехословаччини та Австрії.

У післявоєнний період нафтова і газова промисловість України інтенсивно розвивались внаслідок відкриття значних запасів вуглеводнів в регіоні Дніпровсько-Донецької западини, на Прикарпатті та в Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області. У 1972 році було досягнуто максимального обсягу видобутку нафти та газоконденсату — 14,4 млн. тонн; а у 1975 році - найбільшого рівня видобутку газу — 68,7 млрд.куб.м.

Цього року святкування Дня працівників нафтової та газової промисловості співпало з кількома визначними для галузі датами.

Двісті років тому розпочався видобуток нафти поблизу міста Борислав на Західній Україні, який наприкінці 19 — початку 20 століття був найбільшим нафтовим промислом у Європі. 60 років тому було відкрите Шебелинське газоконденсатне родовище — найбільше на той час на території Європи. 50 років тому на півострові було відкрито перше родовище з промисловими запасами природного газу — Задорненське[19, 81].

Важливою подією в історії існування газової промисловості України стала побудова у 1946;47 рр. газопроводів «Дашава — Калуш — Галич — Добовці», «Бендери — Станіслав» 115 км завдовжки загалом, продуктивністю 500 тис. куб. м на добу. А в жовтні 1948 р. було введено в дію магістральний 500 мм газопровід «Дашава — Київ», що його споруджували протягом 1946;48 рр. Прокладено 534,4 км труб. Продуктивність газопроводу — 5,4 млн. куб. м на добу, на той час найдовший газопровід в Європі, у 1951 р. його подовжили (через м. Брянськ) до Москви (Дашава — Москва 1530 км завдовжки), а згодом побудовано ще й з м. Дашави до м. Мінська й через м. Вільно до м. Риги.

З території тієї таки України вперше в світі стали постачати на вивіз природний газ — до Польщі від 1944 року. Газу з родовищ Львівщини вивозили за кордон через газопровід Опари — Самбір — Перемишль — Стальова Воля (210 км завдовжки, 300 мм у попереку), який було збудовано під час німецької окупації та реконструйовано силами «Укргазу» протягом 1944;1945 років. За короткий термін було відпрацьовано технологію міждержавної передачі газу та збудовано пункт передачі газу в селі Дроздовичах Мостиського району Львівської області.

Інтенсивний розвиток нафтової й газової промисловості пов’язаний з відкриттям у 50−60 рр. XX ст. та інтенсивним розробленням ряду великих родовищ нафти та газу в Західному (Передкарпатський прогин), Східному (Дніпровсько-Донецька западина) та Причорноморсько-Кримському газоносних районах.

Найбільшого рівня видобутку газу було досягнуто у 1975 році - 68,7 млрд.

Газова промисловість як галузь сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років (Додаток В).

Важливим кроком було Відкриття акціонерного товариства «Укрнафта» — найбільшої сучасної нафтовидобувної компанії України, що видобуває 75% нафти й газового конденсату від загального обсягу видобутку в країні. ВАТ «Укрнафта» створено 31.03.1994 р. корпоратизацією підприємства «Виробниче об'єднання «Укрнафта» на виконання Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 р. № 210/93, наказу Мінекономіки від 22.11.93 р. № 90 й Наказу Держкомнафтогазу № 57 від 23.02.94 р[16, 90].

Таблиця 2.4 Видобуток природного газу в Україні в різні роки[20, 146]

Навесні 1998 р. створено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України» як вертикально інтегровану нафтогазову компанію, що здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробки родовищ, розвідувального та експлуатаційного буріння, видобутку, транспортування та зберігання нафти й газу, постачання природного та скрапленого газу споживачам. Її дочірні компанії: «Газ України», «Укргазвидобування» й «Укртрансгаз». Понад 97% нафти й газу в Україні видобувають підприємства Компанії. 100% статутного фонду «Нафтогазу України», розмір якого дорівнює $ 650 млн., належить Кабінету Міністрів України. Переробна база Компанії складається з шести газопереробень, що входять до складу ДК «Укргазвидобування» та ВАТ «Укрнафта», де виробляється скраплений газ, моторні палива й інші типи нафтопродуктів.

Газ на внутрішньому ринку України продає дочірня компанія «Газ України». Виробничо-збутове підприємство «Нафтогаз» у вересні 2002 року визначено оператором зі створення фірмової мережі паливниць НАК «Нафтогаз України». ДП «Укрнафтогазкомплект» централізовано постачає матеріально-технічні ресурси на потреби підприємств «Нафтогазу України». У вересні 2002 року Кампанія ухвалила створити фірмову мережу паливниць, що доповнить уже наявну загальноукраїнську систему заправляння автомобілів стиснутим газом.

Сьогодні частина нафти й газу в загальному балансі використання первинних енергоресурсів України становить 61%. Пріоритетним енергоресурсом є природний газ, частина якого в енергобалансі за останні роки складає 41−43%.

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів, задовольняючи потребу в газі за рахунок власного видобутку на 20−25%, у нафті - на 10−12%.

1991 р. споживання природного газу становило 118,1 млрд. і країна посідала 3 місце в світі щодо рівня споживання газу, поступаючись тільки США й Росії. За останні 10 років використання природного газу в Україні зменшилося більш як на третину і 2001 р. склало 70,5 млрд.

2000 р. в Україні видобули загалом 18,1 млрд. кубометрів природного газу, 2001 р. — 18,4 млрд., а 2002;го — 18,8 млрд. За останні роки тільки підприємства НАК «Нафтогаз України» знайшли 9 газових родовищ у межах Дніпровсько-Донецької западини та 5 у Західному регіоні. Особливо велике значення має відкриття на українському шельфі Чорного та Азовського морів 4 родовищ природного газу, що свідчить про великі перспективи видобутку шельфової зони. Її передбачені запаси складають близько 1 трлн. кубометрів газу.

Видобування газу на території України в 2009 році зросло на 0,8% порівняно з 2008 роком — до 21 млрд 181,8 млн, зокрема природного — на 1,3%, до 20 млрд 237,9 млн. Зокрема, підприємства «Нафтогазу» торік збільшили видобуток газу на 0,7% - до 19 млрд 345,4 млн, зокрема природного — на 1,4%, до 18 млрд 616,9 млн .

Видобування газу на території України в січні-травні 2010 року скоротилося на 7,3% (на 666,5 млн) порівняно з аналогічним періодом 2009 року — до 8 млрд 427,4 млн повідомляється на веб-сайті Міністерства палива і енергетики. Згідно з повідомленням, зокрема, підприємства Національної акціонерної компанії (НАК) «Нафтогаз України» за п’ять місяців поточного року зменшили видобування газу на 6,8% (на 568,9 млн куб м) в порівнянні з січнем-травнем 2009 року — до 7 млрд 746,5 млн.

2.4 Споживчий фактор

Газова промисловість, її розміщення залежить від географії розміщення населення. Населення є не тільки споживачем, але й воно є й трудовими ресурсами, бо без робочої сили неможливий жодний процес виробництва (Додаток Д). Тому місця зосередження населення одночасно є не тількі джерелами трудових ресурсів, але і споживачами великої кількості промислової продукції. Забезпеченість газом та продуктами газової промисловості споживачів України має не лише виробниче, а й соціальне значення.

При спалюванні газ повністю згоряє і практично не забруднює атмосферу. Оскільки влітку потреба в газі є дещо меншою, то в цей період його закачують у газосховища (це старі газосховища, з яких викачали газ), їх на сьогодні в Україні тринадцять [22, 95].

Також, особливістю газової промисловості є те, що видобуток палива тісно пов’язаний з його транспортуванням, адже до родовищ потрібно підвести трубопровід. Споживають газ житлово-комунальні господарства, металургійна та хімічна промисловості та інші галузі господарства (рис. 3.1).

Рис. 2.1 Використання природного та попутного газу в народному господарстві[16, 95].

Стратегічне значення української газотранспортної системи зумовлене вигідним географічним розташуванням нашої держави між основними газодобувними регіонами і основними споживачами газу в Європі, з'єднанням газопроводів з магістральними газопроводами всіх сусідніх країн, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ.

Надійність транзитних поставок газу і газопостачання внутрішніх споживачів у значній мірі забезпечується комплексом підземних сховищ газу, які розміщені в основному в Західному регіоні. Мережа газосховищ, активний обсяг яких перевищує 30 млрд. м3, є найпотужнішою в Європі і може ефективно використовуватися не тільки для власних потреб, але і для споживачів газу в Європі.

Приблизно газу використовується для потреб промисловості. Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним завданням є будівництво газосховищ.

Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон — майже 62%, на Західний і Південний регіони — відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у промисловості використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% — в комунально-побутовому секторі.

Отже, в Україні є чотири основні категорії споживачів: населення бюджетні організації й установи, промислові споживачі й підприємства теплокомуненерго, але, треба зазначити, що газ власного видобутку поставляється тільки населенню.

Також Україна є країною-транспортером природного газу до Європи.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ І ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗМІЩЕННЯ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

3.1 Галузева структура

Газова галузь промисловості включає у себе підгалузі.

Газотранспортна підгалузь газової промисловості України бере початок з 1924 p., коли в промислову експлуатацію було введене Дашавське газове родовище та побудовано газопровід Дашава-Трий. Першим магістральним газопроводом в Україні стаз газопровід Дашава-Київ. У І948р. по ньому здійснювалися поставки Газу в Київ та Тернопіль. З І951 р. український газ почав подаватися п Росію. В 1960 р. прикарпатський газ отримала Білорусь по магістральному газопроводу Дашава-Мінськ. З часом цей газопровід було продовжено до Вільнюса та Риги. В 1966 р. український газ отримала Молдова У наступному році почалась подача газу в Чехословаччину і Болгарію через територію Румунії, а в 1975р. — в Угорщину[16, 91].

Україна у своєму розпорядженні має потужну і розгалужену газотранспортну систему. Загальна довжина газопроводів перевищує 35 тис. км, у тому числі: магістральні газопроводи — понад 23тис. км, газопроводи-відводи — 12 тис. км. Кількість компресорних станцій, обладнаних газоперекачуючими агрегатами трьох типів (з газотурбінним, електричним і газомоторним приводом), — близько 125. Кількість газорозподільчих станцій досягла 1330. Їх проектна річна потужність на вході в Україну становить 290, а на виході з неї - 170 млрд. газу. Експлуатація 13 підземних сховищ газу потужністю 30 млрд газу на рік.

По українській газотранспортній системі здійснюється транзит російського газу (до 120 млрд щорічно) у Центральну і Західну Європу, а також у деякі країни СНД (з відповідною оплатою послуг природним газом). Разом з тим газотранспортна система України загалом зношена на 17−20%. Близько 33% магістральних газопроводів експлуатується від 23 до 48 років (нормативний строк служби труб — 33 роки)[11, 293].

Українська ГТС має велике значення. Це зумовлено її вигідним географічним розташуванням, розвиненою системою газопроводів, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ, а також високим рівнем обслуговування та експлуатації ГТС.

Враховуючи строки експлуатації газопроводів і їх технічний стан, для підтримки надійного і ефективного функціонування до 2015 р. планується повністю завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. До 2030 р. буде закінчена модернізація і технічне переоснащення газотранспортної системи з використанням найсучасніших і найефективніших на той час технологій. Для реконструкції і модернізації компресорних станцій транзитних газопроводів орієнтовно потрібно понад 700 млн USD.

На підставі Рамкової угоди про інституційні засади створення міждержавних систем транспортування нафти і газу в 2002 р. було створено Спільну Робочу групу експертів із представників України і Європейської Комісії, яка в рамках Міжнародної програми Європейського Союзу щодо транспортування енергоносіїв до Європи виконує роботи з розробки варіантів реформування системи експлуатації транзитної газотранспортної мережі України[23].

Україна, як і всі пострадянські країни, зберігає нині галузеву Структуру управління, відповідно управлінським центром ПЕКу — Міністерство палива та енергетики. Міністерство відповідає за економічний, науково-технічний, соціально-економічний рівні і галузі, розробляє і реалізує відповідну політику щодо додержання світових рівнів і стандартів. Європейський вибір розвитку України спричинив визначення нових завдань і механізмів діяльності ПЕК.

НТК України налічує майже 250 підприємств різної форми власності, основні з яких об'єднані в НАК «Нафтогаз України». Компанія здійснює розвідку т. е. розробку газових і нафтових родовищ; експлуатаційне та розвідувальне буріння на газ і нафту; транспортувакня газу і нафти; постачання газу промисловим споживачам, бюджетним організаціям та комунально-побутового сектора; зберігання газу в ПГС; переробку газу і газового конденсату; заправку автомобілів скрапленим газом; виробництво моторних олив та мастильних матеріалів; наукове забезпечення галузі; сервісне обслуговування промислових об'єктів. [24, 63].

3.2 Територіальна структура

Територіальне управління організоване так, що всі підприємства розміщені в одному регіоні, підпорядковані місцевій регіональній владі незалежно від їх профілю та галузевої приналежності. Територіальне управління сильне своїм цілісним підходом до території. В цьому випадку регіон має єдиного «господаря», легко налагоджуються зв’язки виробничої кооперації, комбінування. Розробка та реалізація єдиної загальнодержавної науково-технічної політики стає надзвичайно складним[25].

У межах України зараз вид-ся девять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє обєднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська Південий — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.

За протяжністю магістральних газопроводів великого діаметра, яка на сьогодні становить понад 35 тис. км, Україна поступається лише США та Росії.

На території України розташовано дванадцять великих підземних газосховищ, що мають надзвичайно важливе значення для регулювання подачі газу протягом року. Найбільшими газопроводами в Україні є: Таганрог — Маріуполь (312,3 км), Луганськ — Рубіжне (148,1 км), Амвросіївка — Слов’янськ (135 км), Дашава — Київ (462 км), Київ — Брянськ (367 км), Шебелинка — Полтава — Київ (477,4 км), Єфремівка — Диканька — Київ (478 км), Київ — Захід України- 1 і -2 (367 і 506 км) та ін. Діаметр труб 520 — 1420 мм, робочий тиск — 35 атм і вище. Як ми знаємо, підприємства газової промисловості здійснюють видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Так, у балансі споживання газу в Україні можна виділити три основні складові: власний добуток (близько 18 млрд кубометрів на рік), импорт (25 — 26 млрд кубометрів) та газ, що надходить від російського ВАТ" Газпром" за транзит (30 — 32 млрд кубометрів). Завершується будівництво магістрального газопроводу Джанкой — Феодосія — Керч довжиною 254 км. Слід відзначити величезну пропускну спроможність магістральних газопроводів України. Так, діючий газопровід Торжок — Долина завдовжки 529 км і діаметром 1420 мм має потужність 11 млрд куб. метрів газу на рік. Друга нитка газопроводу Ананьїв — Ізмаїл завдовжки 377 км і діаметром труб 1420 мм, яка ще споруджується, розрахована наперекачування 18 млрд. кубометрів газу на рік[26, 96].

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, — дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин.

Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.

Основним напрямом ефективного, використання природного газу, крім комунально-побутового сектору і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600—700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається 17 млрд. газу, а на виробництво електроенергії — майже 34 млрд. газу на рік.

РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря.

Є також перспективи подальшого видобутку нафти і природного газу в районах, де їх видобувають десятки років. Відомі новітні способи її видобутку, які дозволять одержати ці «залишки». Як виявилося, Україна досліджена в геологічному відношенні недостатньо, тобто є перспектива пошуку енергоносіїв практично по всій її території: Закарпаття, Передкарпаття, Волинь, Чернігівщина, Причорномор’я, Азовське море, Донбас, Придніпров'я тощо. По-третє, нині є нові, відмінні від тих, що існували раніше, теорії походження нафти і газу, а це значно розширює діапазон їх пошуку.

В найближчі роки можна чекати на нові великі відкриття родовищ газу[27].

У перспективі необхідно забезпечити стабілізацію обсягів видобутку газу. Напрями вирішення цієї проблеми:

— досягнення приросту газових запасів, які в 2−3 рази перевищують його видобуток, за рахунок відповідних геофізичних досліджень та пошуково-розвідувального буріння;

— підвищення технологічного рівня і ефективності всіх стадій процесу від розвідки газових покладів до добування газу;

- покращення фінансово-економічного стану структур з видобутку газу;

— удосконалення амортизаційних підходів;

— прийняття відповідних законів, нормативно-правових.

Проблема, пов?язана з транспортуванням газу зводиться до забезпечення високоефективного функціонування газотранспортної мережі України, включаючи перспективні газопотоки і технологічні транспортні схеми, сприятливі умови для зарубіжного і внутрішнього інвестування, заходи науково-технічного характеру, які б сприяли нарощуванню транзиту газу по території України, збільшенню потужності підземних газових сховищ тощо.

Нерозвідані запаси вуглеводнів в Україні в обсязі близько 5 млрд т умовного палива, в тому числі на великих глибинах Азово-Чорноморського шельфу, є перспективною основою для подальшого розвитку газовидобувної промисловості.

За умов оптимального використання зазначеної ресурсної бази можна домогтися стійкої стабілізації газовидобутку, а потім перейти до нарощування. Це б дозволило підвищити ступінь самозабезпеченості газом і покращити стан вітчизняної економіки.

Маючи потужну і розгалужену газотранспортну систему, а також вигідне географічне місцезнаходження, треба нарощувати газопотоки[11, 294].

Проте існує ряд об'єктивних та суб'єктивних причин, які гальмують процес нарощування обсягів видобування енергоресурсів з розвіданих родовищ.

Серед них — необхідність застосування висококапіталомістких технологій для освоєння важко видобувних родовищ, що призводить до збільшення собівартості видобутої сировини; недостатній рівень геологорозвідувальних робіт; законодавча неврегульованість економічних відносин у нафтогазовій галузі. Щодо перспективних на нафту і газ акваторій Чорного та Азовського морів, то вони вимагають великих витрат на розвідку та облаштування родовищ, які майже у 3 рази перевищують вартість аналогічних робіт на суші.

За попередніми прогнозами обсяги видобутку газу в Україні до 2030 р. стабілізуються на рівні 26 млрд. м3 на рік, нафти — на рівні 5 млн. тонн. Ці цифри виглядають мізерними, коли їх порівняти із сучасними потребами економіки держави.

Отже, навіть за умови використання усіх можливих резервів та ліквідації існуючих перешкод у нарощуванні видобутку вуглеводнів, Україна залишатиметься державою з низьким рівнем забезпеченості власними енергоресурсами[13, 336].

ВИСНОВКИ

Детально вивчивши газову промисловість України, її умови і фактори розвитку, територіальну і галузеву структуру, проаналізувавши проблеми і перспективи розвитку промисловості, можливі варіанті вирішення цих проблем можна зробити певні висновки.

Газова промисловість має велике значення в економіці України, оскільки Україна є газозалежною країною, через брак сировини, фінансових, матеріальних та інших ресурсів, а природний газ обов’язково потрібен країні, бо він застосовується у багатьох галузях господарства. Газова промисловість має не лише виробниче, а й соціальне значення.

Газова промисловість має багато проблем, але, не дивлячись на це, в Україні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та природні передумови для розвитку газової промисловості.

У перспективі в Україні мають створитися сприятливі умови для нарощування власного видобутку газу, безпечного функціонування газотранспортних систем, що врешті забезпечить функціонування економіки в режимі розширеного відтворення та покращання основних показників соціального розвитку нашої держави.

Структурна перебудова господарства, економне використання усіх видів палива й енергії, впровадження економічних стимулів сприятимуть зменшенню енергомісткості національного продукту. Сьогодні в Україні немає механізму, який би стимулював зменшення споживання енергоносіїв.

Для реалізації основної мети — надійного забезпечення України природним газом власного видобутку необхідно вирішувати комплекс задач. Особливо важливим є необхідність вкладання великих коштів у пошук нових родовищ газу, розбурювання та облаштування цих родовищ. У майбутньому газова промисловість повинна стати однією з галузей з надзвичайно високим ступенем концентрації капіталу й виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Розміщення продуктивних сил України: Підручник/За ред. проф.Є.П.Качана. — К.:ВД «Юридична книга», 2001. — 552с.

2. Научно-технический энциклопедический словарь.

3. Державний комітет статистики України — http://www.ukrstat.gov.ua/

4. Голуб, Александр Александрович. Экономические методы управления природопользованием / Голуб А. А., Струкова Е. Б. — М.: Наука, 1993. — 293с.

5. Справочник школьника нового типа. 5−11класс. Универсальное учебное пособие.Т.2. — СПб.: ИД «Весь», 2003. — 704с.

6. И. А. Родионова. Экономическая география и региональная экономика: Учебник. М.:Московский лицей, 2002 — 575с.

7. Нафтогазова промисловість України. Інформаційна довідка —http://www.naftogaz.net/files/Oil_Gas_Industry_Ukraine.pdf

8. Фізична географія України. Атлас 8кл. Київ:Укргеодезкартографія, 2006 — 32с.

9. Економічна і соціальна географія України. Атлас 9кл. Київ:ДНВП «Картографія», 2006;2011 — 32с.

10. Газова промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку — http://ukrref.com/bs/bkp-5158.html

11. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т. А. Заяць, І.Ю.Пітюренко та ін.; За заг.ред. д-ра екон. Наук, проф., чл.-кор. НАН України С.І.Дорогунцова. — Вид. 3-тє, без змін. — К.: КНЕУ, 2008. — 992с.

12. Oleh Soskin Portal У січні в газосховищах України закінчиться газ 10.11.2011 — http://soskin.info/print/news/3442.html

13. Квасній Л.Г.. Ефективний розвиток нафтогазового комплексу як важлива умова економічної безпеки ринку енергоносіїв Дрогоб. держ. педагогічний ун-т. ім. І. Франка — Дрогобич: Вид-во Дрогоб.Педагог. Ун-та ім. І.Франка. — № 605 2007

14. А.І.Шевцов, М. Г. Земляний, В.О.Бараннік Європейський енергетичний ринок та перспективи України:Аналітичний матеріал. К.: Знання, 2002. — 34с.

15. Клименко Л. П., Соловйов С. М., Норд Г. Л. Системи технологій.Навчальний посібник. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. — 600 с.

16. Химия нефти и газа: Учебн. пособие для вузов / А. И. Богомолов, А. А. Гайле, В. В. Громова и др.; Под ред. В. А. Проскурякова, А. Е. Драбкина. — 2-е изд., перераб. — Л.: Химия, 1989. — 424 с.

17. Трубопровідний транспорт — http://bibl.kma.mk.ua/pdf/posibnuku/247/44.pdf

18. Карп I.М. Нафтогазовий комплекс України / I. М. Карп // Вiсн. НАН України. — 2006. — № 2.

19. Войлошников В. Д., Войлошникова Н. А. Книга о полезных ископаемых. — М.: Недра, 1991. — 175 с.

20. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. — К.: Вікар, 2001. — 377с.

21. NEWSru.ua // Економіка // Середа, 16 червня 2010 р. — http://newsru.ua/finance/16jun2010/gaz_print.html

22. Географія: Економічна і соціальна географія України. Підруч. для уч. 9кл загальноосв. навч. закладів. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. — 272с.

23. Газотранспортна система України — http://ukrexport.gov.ua/ukr/prom/ukr/19.html

24. Заставний Ф. Д. /" Географія України" :Навч. посіб. — Львів.:КНЕУ, 1994 — 211с.

25. Алавердян Л. Журнал «Економіка України» // — 1999 р. — № 7 — с. 5−7

Додаток A

Характеристика основних магістральних газопроводів України[14]

Додаток Б

Видобуток природного газу в Україні у 1940;2010рр. [22, 146]

Додаток В

Споживання природного газу в Україні, млрд. [26, 95]