Аналіз виробничих запасів підприємства

МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ОБЛІКУ І АУДИТУ КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Аналіз господарської діяльності»

на тему: «Аналіз виробничих запасів підприємства»

Студентки 4 курсу групи 4Б1

напряму підготовки 6.30 509

спеціальності «облік і аудит»

Ільчук А.В.

Керівник ст. викладач Стефанович Н.Я.

м. Херсон — 2014 р ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретико-методичні основи аналізу виробничих запасів підприємства

1.1 Понятійний апарат

1.2Описання вихідної інформації для проведення аналізу виробничих запасів підприємства

1.3 Дослідження існуючих методик економічного аналізу та обґрунтування вибору однієї з них

2. Проведення економічного аналізу виробничих запасів підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства та динаміка основних техніко-економічних показників

2.2 Проведення комплексного економічного аналізу діяльності підприємства

2.3 Проведення поглибленого аналізу виробничих запасів підприємства

3. Розробка комплексу заходів щодо удосконалення економічного аналізу виробничих запасів підприємства Висновки Список використаних джерел РЕФЕРАТ Обсяг курсової роботи: 66 сторінок, 15 таблиць, 40 використаних джерел.

АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ПІДПРИЄМСТВА В результаті дослідження визначені напрямки та розкрита методологія аналізу виробничих запасів підприємства.

Дано пропозиції з вдосконалення техніки проведення аналізу виробничих запасів.

ВСТУП Розвиток ринкових відносин в Україні потребує підвищення ефективності господарювання. Проте останнім часом показники ефективності в країні значно погіршилися, зменшилися обсяги виробництва, знизилася його рентабельність, різко скоротилися інвестиції. Це є наслідком занедбання економічної роботи на підприємствах усіх форм власності. В період економічної кризи підприємства намагаються досягти збільшення прибутків не за допомогою ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості товарів тощо, а постійним підвищенням цін на свою продукцію. Хоч у такий спосіб окремі суб'єкти господарювання і досягнуть бажаних результатів, але в цілому даний підхід призведе до поглиблення економічної кризи.

Варто зазначити, що близько 70% показників ефективності діяльності промислових підприємств пов’язані саме з управлінням запасами. На багатьох підприємствах відсутня оцінка ефективності використання запасів, не розробляються норми і нормативи на закупівлю і використання сировини і матеріалів, що відповідно веде до збільшення матеріальних затрат на оборотні фонди і неефективного використання грошових активів.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що зростання виробничого потенціалу країни в цілому викликає необхідність підвищення ефективності використання запасів кожного окремого підприємства, незалежно від форми власності, для досягнення високих кінцевих результатів.

Запаси для виробничого підприємства є основною статтею оборотних коштів, за рахунок яких, підприємство отримує прибутки, що в свою чергу є метою діяльності будь-якого підприємства, а їх аналіз та оцінка являє собою важливу складову для вирішення задач управління суб'єктом господарювання.

Метою даної курсової роботи є дослідження економічного змісту запасів, їх нормативно-правового регулювання, визначення забезпеченості підприємства окремими видами запасів, пошук резервів більш раціонального їх використання і зниження матеріаломісткості продукції, що в свою чергу призведе до підвищення ефективності виробництва.

Відповідно до мети були поставлені наступні завдання:

— узагальнити теоретичні аспекти запасів з огляду їх економічної природи і ролі в системі управління підприємством;

— розглянути класифікацію запасів;

— побудувати економіко-математичну модель аналізу запасів;

— провести загальний аналіз запасів підприємства;

— проаналізувати показники ефективності використання запасів в системі управління виробничою діяльністю підприємства;

— запропонувати шляхи удосконалення аналізу матеріальних активів та ефективності їх використання.

Предмет дослідження — процес аналізу запасів та ефективності їх використання в системі управління виробничою діяльністю підприємства.

Об'єкт дослідження — запаси базового підприємства ПАТ «ДТЕК Західенерго».

Для досягнення мети курсової роботи та виконання поставлених завдань при дослідженні теоретичних аспектів матеріальних ресурсів використовувалися методи індукції та дедукції, а також методи теоретичного узагальнення. Застосування системного підходу, методів аналізу і синтезу дозволило визначити місце запасів підприємства в системі його виробничої діяльності. Такі методи загального аналізу, як порівняння та розрахунок відносних величин дали змогу визначити тенденції та динаміку розвитку запасів підприємства. Для факторного аналізу матеріаломісткості продукції було використано метод ланцюгових підстановок.

Теоретичне значення курсової роботи полягає в аналізі запасів підприємства, використовуючи які в процесі виробничої діяльності, власники та адміністрація забезпечують максимальну ефективність господарської діяльності того чи іншого підприємства, що має надзвичайно важливе значення для його існування, а також дає можливість визначити пріоритети діяльності даного суб'єкта господарювання.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Понятійний апарат Для здійснення виробничо-господарської діяльності підприємствами всіх форм власності та галузей економіки використовуються товарно-виробничі запаси, які є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства. Вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності.

Товарно-виробничі запаси є складовою частиною групи матеріальних ресурсів, які формують економічні (виробничі) ресурси.

Наявність запасів на підприємстві - невід'ємна частина виробничого процесу. Формування певних розмірів запасів забезпечує безперервність процесу діяльності підприємства, надає можливість переробляти сировину на готову продукцію в оптимальному режимі, знижує залежність підприємства від коливань ринкової кон’юнктури та постачальників. Крім того, запас, який формується на окремих ланках (цехах) підприємства знижує залежність структурних одиниць один від одного, оптимізує технологічні процеси.

Предмети праці - це матеріальні елементи, які обробляються людиною в процесі матеріального виробництва. Вони відповідно до загальноприйнятої в плануванні, статистиці і бухгалтерському обліку термінології розподіляються на наступні види: сировина (продукція видобувних галузей промисловості і сільськогосподарська сировина); матеріали (продукція наступної переробки сировини); напівфабрикати (вироби, що підлягають подальшій переробці або приєднанню до якогось виробу в якості додаткової або комплектуючої частини).

Відповідно, виробничі запаси — це лише частина предметів праці, які складають основу продукції, що виготовляється, або надають їй необхідної якості. Своєрідним за змістом є поняття «матеріальний потік», яке виникло внаслідок широкого запровадження на зарубіжних підприємствах логістичних систем управління матеріальними ресурсами.

Під матеріальним потоком слід розуміти сукупність сировини, матеріалів і напівфабрикатів, що рухаються від постачальників, як предмети праці надходять у виробничі підрозділи і, перетворюючись у готову продукцію, через систему збуту надходять до споживачів.

Згідно з П (С)БО 9, запаси — це активи, які:

— призначені для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг;

— зберігаються для подальшого продажу за умов звичайної діяльності;

— перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва.

Запаси вважаються активом за таких умов: якщо є імовірність отримання економічної вигоди в майбутньому від використання такого запасу і якщо їх вартість може бути достовірно визначена.

Якщо хоча б одна з вимог не може бути виконана, то такі запаси не відображаються в балансі, а є витратами періоду. Оскільки обсяги запасів у більшості підприємств значні, їх складові мають різне призначення та споживаються і оновлюються нерівномірно, виникає необхідність виокремлення та детального вивчення окремих видів та категорій запасів, їх класифікації.

В економічній літературі класифікація за певними ознаками розглядається як інструментарій аналізу: чим більше класифікаційних ознак, тим більше можливостей здійснити глибокий, всебічний аналіз об'єкта дослідження. Окремі автори виділяють до 20 класифікаційних ознак, за якими вивчають склад запасів. Загальні матеріальні запаси формуються як результат безперервного руху продуктів праці від місця виробництва до місця споживання. Об'єктивними умовами їх утворення є розрив у просторі та часі стадій виробництва, розподілу, обліку та споживання окремих продуктів. Вони поділяються на запаси засобів виробництва, запаси предметів споживання, державні резерви.

Запаси предметів споживання у своєму складі містять товарні запаси промислових підприємств, транспортні запаси, запаси оптової та роздрібної торгівлі, товарні запаси у підприємств невиробничої сфери, запаси товарів індивідуального споживання у населення.

Запаси засобів виробництва перебувають на різних стадіях процесу відтворення продуктів та засобів праці, їх призначення — забезпечення безперервності виробництва. Складовою запасів засобів виробництва є: збутові запаси, транспортні, товарні та виробничі запаси. Державні резерви мають предметну структуру.

Залежно від місця знаходження в процесі просування від підприємства-постачальника до підприємства-виробника й до споживача виділяються такі види запасів:

— Транспортні запаси — це вартість продукції, що перебуває в процесі переміщення між підприємствами-постачальниками та споживачами. їх величина визначається часом транспортування та регламентується нормативними термінами транспортування вантажів різними видами транспортних засобів.

— Виробничі запаси — це найважливіша складова запасів виробництва. У структурі товарно-матеріальних цінностей підприємства вони мають найбільшу питому вагу. До них відносяться предмети та засоби праці, які надійшли на підприємство, оформлені актом прийомки, але ще не використані в процесі виробництва й не піддані переробці.

— Збутові запаси (запаси готової продукції) — це готова продукція, що зберігається на складах або навантажена на транспортні засоби, але на яку ще не оформлена остаточно необхідна документація.

— Запаси незавершеного виробництва — це продукція, не закінчена в процесі виробництва в межах даного підприємства.

Останні запаси містять грошову вартість залишків виробництва — сировини, матеріалів, палива, які перебувають у процесі обробки і ще не є готовою продукцією. Величина запасів незавершеного виробництва може мати значну питому вагу в загальному обсязі запасів. їх величина найчастіше залежить від обсягів виробництва та тривалості виробничого циклу.

Сукупні запаси — виробничі та збутові запаси, що формуються в процесі матеріально-технічного постачання та містять у своєму складі також запаси готової продукції на складах, у дорозі. Сукупні запаси розглядаються в процесі оптимізації запасів.

Оптимізація структури сукупних запасів — це кінцева мета раціонального управління запасами. Змінюючи їх структуру, можливо поліпшити забезпеченість виробництва без збільшення обсягів запасів.

Наступна класифікаційна ознака — предметний склад запасів. Вона є типовою для всіх галузей виробництва та використовується в процесі обліку виробничих засобів та при складанні статистичної звітності і регламентується відповідними документами Міністерства фінансів та Комітету з статистики (План рахунків бухгалтерського обліку, П (С)БО № 9 «Запаси», Положення про складання статистичної звітності промислового підприємства).

До сировини та матеріалів відносяться основні матеріали, що входять до складу продукції, яка виробляється, або є необхідним компонентом при її виготовленні.

До покупних напівфабрикатів та комплектуючих відносяться напівфабрикати, готові комплектуючі, які придбані для комплектування продукції, що виготовляється і потребують витрат праці з їх обробки та складання.

До палива належать усі види, які заготовлюються для технологічних потреб виробництва, експлуатації транспортних засобів, виробництва електроенергії, опалення будівель.

До тари і тарних матеріалів відносять усі види тари, крім тари, що використовується як господарчий інвентар, а також матеріали та деталі, що використовуються для виготовлення тари та її ремонту.

До запасних частин відносять куплені та виготовлені запасні частини, готові деталі, які використовуються для проведення ремонту обладнання, транспортних засобів.

Класифікації запасів за ступенем групування матеріалів та залежно від організаційної структури управління пов’язані із обліком запасів, статистичним та економічним аналізом. Застосовуються в процесі прийняття управлінських рішень щодо поповнення або скорочення обсягів залишків товарно-матеріальних цінностей.

За характером оцінки запаси можуть бути фактичними (на певний момент), перспективними (розрахованими на підставі загальних тенденцій на перспективну дату з метою оцінки можливостей забезпечення виробництва), середніми. Показник, який характеризує запаси у середньому за певний період, у практиці планування та обліку визначається при розрахунку періоду оборотності активів. Найскладніше оцінити перспективну величину запасів.

При визначенні запасів цього віщу оцінюють очікувані на певну дату та перехідні запаси.

Перехідні запаси — це запаси на кінець певного періоду, які будуть забезпечувати безперервність роботи підприємства до першого надходження матеріалів у майбутньому періоді. Очікувані запаси на певну перспективну дату розраховують за наявності постійного, систематичного поповнення.

Виробничі запаси є об'єктом нормування. Для визначення найбільш оптимальної їх величини, в процесі нормування запаси поділяються на умовно спеціальні види за їх призначенням.

Підготовчий запас — це складова частка запасу, що виокремлюється при його нормуванні. Він формується на час, необхідний для підготовки (доставки) матеріалів до місця виробничого споживання або на час підготовки до відпуску споживачам зі складу постачальників. Підготовчий запас передбачає такі запаси:

— Пересічний запас — утворюється під час кількісного та якісного відпуску матеріалів споживачам, їх документального оформлення, сортування, навантаження на транспортні засоби. Він визначається за нормативним методом залежно від мінімального часу здійснення цих операцій;

— Спеціальний запас — утворюється для виконання додаткових операцій, які потребують значного часу для підготовки матеріалів (сушка, нарізка, комплектування).

— Поточний запас — це частина загального запасу, що призначена для нормальної роботи виробництва в інтервалі між поставками, за умов їх рівномірності за величиною та періодичністю. При визначенні поточного запасу на підприємстві до уваги беруться тільки виробничі потреби.

— Страховий запас — друга складова, що виокремлюється в процесі нормування. Його призначення — забезпечення виробництва в період непередбачених відхилень у процесі надходжень матеріальних ресурсів або відхилень споживання від визначених на підприємстві норм. На підприємствах у певному періоді можуть формуватись аномальні запаси, які в свою чергу поділяються на наднормативні та запаси, які не використовуються.

Наднормативні - наявні матеріальні цінності, вартість яких перевищує норму запасу. Наявність таких запасів призводить до зниження ефективності використання оборотних коштів підприємства. До запасів, які не використовуються належать матеріальні цінності, що придатні до використання, але не потрібні підприємству.

Основними причинами їх утворення є: зміни в структурі та обсягах виробництва, помітки у визначенні потреби в сировині та матеріалах, заміна матеріалів на інші, більш прогресивні, поставка неякісної продукції тощо. Наявні запаси підприємства повинні відповідати попиту на ринку сировини, матеріалів та готової продукції.

За цією ознакою визначають запаси необхідні для задоволення очікуваного попиту (вони формуються для прогнозованого попиту) та гарантійні запаси (формуються для непередбаченого зростання попиту).

Така класифікація запасів забезпечує виконання основних завдань обліку та контролю запасів серед яких: забезпечення своєчасного документального оформлення руху запасів; контроль за повним і своєчасним оприбуткуванням запасів та їх збереження у місцях зберігання і на всіх стадіях обробки; забезпечення відповідності складських запасів нормативом; достовірна оцінка запасів тощо.

Обсяг та структура запасів промислового підприємства формується під впливом таких факторів, як: обсяг потреби підприємства в матеріальних ресурсах; асортиментна структура виробництва; періодичність запуску матеріалів у процес виробництва (або безперервність його споживання); фізичні втрати матеріалів у процесі тривалого зберігання (чи моральне старіння); умови та розміри транзитних норм постачання; співвідношення складської та транзитної форми постачання; сезонність виробництва, споживання та постачання; якість виконання постачальниками договірних зобов’язань; спекулятивні моменти в політиці управління запасами; рівень інфляції на ринках матеріальних ресурсів; економія ресурсів у зв’язку із закупівлею великих партій зі знижками.

Напрями та інтенсивність впливу факторів різні, але найбільш важливими факторами є обсяги виробництва та організація технологічного процесу на підприємстві. Так, надходження на підприємство матеріально-технічних ресурсів організовується службами ресурсного забезпечення, їх головна ціль — своєчасно постачати на підприємство необхідні види ресурсів в потрібній кількості та якості.

Таким чином, на підставі вищесказаного можна стверджувати, що дослідження забезпеченості суб'єкта господарювання запасами та ефективності їх використання в системі управління виробничою діяльністю підприємства є першочерговим завданням на шляху досягнення максимальної ефективності господарської діяльності, а також дає можливість визначити пріоритети діяльності даного підприємства.

1.2 Описання вихідної інформації для проведення аналізу виробничих запасів підприємства Документальне оформлення надходження матеріальних, сировинних і паливних ресурсів, їх наявності та витрачання є досить складним процесом, адже структура документообігу повинна бути такою, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації як для обліку, так і для контролю та оперативного управління рухом виробничих запасів.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку № 88 визначені в процесі прийому вимірювання натуральні та вартісні параметри належних до обліку господарських факторів повинні фіксуватися на носіях бухгалтерської інформації. Цього потребує перш за все правова сторона бухгалтерського обліку. Фіксація господарських фактів, явищ і процесів здійснюється в документах. Бухгалтерські документи служать для первинної реєстрації та обґрунтування всіх господарських фактів, явищ і процесів. Щоб документи були підставою для записів в бухгалтерський облік, вони повинні бути оформлені належним чином: мати обов’язкові реквізити — назва, дата складання, зміст господарського факту і його підстави, вимірники (натуральні і вартісні), підписи осіб, що здійснили господарську операцію.

Основні первинні документи, якими оформлюються операції з руху виробничих запасів, наведені в табл.1.1.

Проте, головний бухгалтер на свій розсуд може визначитися з тим, які документи доцільно використовувати на підприємстві, враховуючи його специфіку.

Таблиця 1.1

Перелік форм первинних документів для обліку виробничих запасів

Інформація, яка знаходиться в прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку методом подвійного запису.

Крім того, для забезпечення своєчасного відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку на підприємствах повинні бути чітко визначені терміни передачі первинних документів до бухгалтерії.

Від правильного документального оформлення операцій з надходження виробничих запасів залежить правильне віднесення їх вартості на витрати виробництва, а також реальність оцінки незавершеного виробництва та його відображення у фінансовій звітності.

Запаси приймаються матеріально відповідальною особою як за кількістю, так і за якістю. Тому порядок відображення запасів в бухгалтерському обліку пов’язаний з моментом настання матеріальної відповідальності. Якщо приймання за кількістю співпадає з прийманням за якістю, то настає матеріальна відповідальність у повному обсязі.

Надходження виробничих запасів на підприємство є, як правило, часто повторюваною операцією. Тому бухгалтеру важливо знати порядок документального оформлення таких операцій з метою своєчасного здійснення заходів контролю для забезпечення достовірності облікової інформації.

У випадку, коли є розбіжності кількості та якості з даними супроводжуючих документів постачальника, а також для виробничих запасів, що надійшли без платіжних документів, складають «Акт про приймання матеріалів» (типова форма № М-7). Акт складається у двох примірниках, що є підставою для оприбуткування бухгалтерією фактично прийнятих матеріалів. Прибутковий ордер при цьому не заповнюється.

Відпуск виробничих запасів зі складу здійснюється за такими напрямами:

відпуск на виробництво та загальновиробничі потреби;

відпуск для задоволення адміністративних потреб;

відпуск для задоволення потреб відділу збуту;

списання за невідповідності критеріям визнання активом;

безоплатна передача;

реалізація на сторону;

списання через втрати;

обмін на подібні та неподібні активи тощо.

Порядок документального оформлення операцій з відпуску запасів зі складів підприємства залежить від того, для яких потреб вони відпускаються: систематично на виробничі потреби або епізодично в цехи та відділи для адміністративних чи інших потреб. Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків.

Лімітно-забірна картка (типова форма № М-8) використовується для відображення відпуску матеріалів зі складу для внутрішньогосподарських потреб (один примірник залишається на складі, другий передається цеху-споживачу). У лімітно-забірних картках зазначається місячний ліміт відпуску даному цеху матеріалів певного номенклатурного номера. Комірник робить відмітку про кількість відпущеного матеріалу в обох примірниках лімітно-забірної картки і визначає залишок невикористаного ліміту. Після закінчення місяця або використання ліміту лімітно-забірні картки здаються до бухгалтерії.

Документи для оформлення операцій з надходження, внутрішнього переміщення та відпуску запасів, є підставою для ведення бухгалтерського і оперативного обліку. Документи надходять до бухгалтерії, де вони підлягають перевірці за змістом господарських операцій і правильністю їх оформлення, щодо законності операцій.

На документи з оприбуткування товарно-матеріальних запасів складається регістр прибуткових документів, а на документи, які підтверджують витрачання, — регістр видаткових документів. У регістрах наводяться наступні дані: період, за який складається регістр; назва документа, за яким складено регістр; номери документів та їх загальна кількість; підписи завідувача складу та бухгалтера, який приймає регістри.

Приймаючи регістри, бухгалтер перевіряє правильність записів у картках складського обліку, всіх документів і виведення залишків у натуральних одиницях. Виконана робота підтверджується підписом у графі картки «контроль». Завдяки кількісному обліку запасів, який ведеться на складах за допомогою карток складського обліку бухгалтер відображає запаси в грошовому вимірнику, тобто веде вартісний облік.

Документи групуються за видами запасів, після чого за кожною з груп документів підраховується загальна сума, яка записується на зворотному боці регістру. Дані оброблених регістрів заносяться до накопичувальної відомості руху запасів, яка складається бухгалтером.

1.3 Дослідження існуючих методик економічного аналізу та обґрунтування вибору однієї з них Аналіз виробничих запасів набуває особливого значення при обґрунтуванні відповідних рішень з урахуванням минулих тенденцій, поточного стану та можливостей прогнозування напрямів розвитку підприємства у майбутньому.

Фінансовий стан підприємства виражають у співвідношенні структур його активів і пасивів, тобто засобів підприємства і їх джерел. Основні завдання аналізу фінансового стану — визначення якості фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за певний період, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішують на основі дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансових показників і розподіляють на такі аналітичні блоки:

— структурний аналіз активів і пасивів;

— аналіз фінансової стійкості;

— аналіз платоспроможності здатності (ліквідності);

— аналіз необхідного приросту власного капіталу.

Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення аналізу є річна і квартальна бухгалтерська звітність: форма 7 «Бухгалтерський баланс», форма 8 «Звіт про фінансові результати», форма 9 «Звіт про власний капітал», форма 10 «Звіт про рух грошових коштів», форма 11 «Примітки до річної фінансової звітності», а також дані бухгалтерського обліку і необхідні аналітичні розшифрування руху і залишків за синтетичними рахунками.

Основними методами аналізу фінансового стану є горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний і чинниковий. У ході горизонтального аналізу визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період. Мета вертикального аналізу — обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату. Трендовий аналіз полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років (або інших суміжних звітних періодів) для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників. Коефіцієнтний аналіз зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей, або інших абсолютних показників, одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізі фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.

Важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. З переходом до ринку докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями. Для того, щоб визначити, якою мірою підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:

— вивчити порядок розрахунку й обґрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

— визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

— перевірити обґрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;

— виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;

— розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Перевіряючи розрахунки потреби, необхідно з’ясувати, чи враховані зміни в номенклатурі й асортименті призначеної до випуску продукції, чи враховані зміни питомих витрат на одиницю продукції, чи враховані заходи щодо підвищення технічного рівня виробництва і праці.

Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення. До внутрішніх джерел забезпечення належить власне виробництво, використання відходів. До зовнішніх зараховують надходження від постачальників за договорами (додаткова заготівля).

Виробничі запаси розглядають як частину матеріальних ресурсів, що не вступили у виробничий процес, але їх наявність на підприємстві в заданих розмірах є об'єктивною умовою ритмічної роботи.

Аналіз термінів та обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов’язаний з перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.

Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів найбільшою мірою пов’язаний з дослідженням матеріаломісткості виробництва продукції. Стосовно економічного змісту матеріаломісткість продукції промислових підприємств можна поділити на: матеріаломісткість всього обсягу виробництва та питому матеріаломісткість окремих виробів.

Матеріаломісткість всього обсягу виробництва продукції є узагальнюючим вартісним показником, і її розраховують як співвідношення всієї величини матеріальних затрат (без амортизації) до вартості товарної продукції. Вона характеризує затрати всіх видів матеріальних ресурсів (сировини, основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів, палива й енергії) на 1 грн. товарної продукції підприємства.

Поряд із розрахунком загального показника матеріаломісткості доцільно визначити й окремі показники, що характеризують використання окремих видів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних, купованих напівфабрикатів, палива, енергії), сировинно-, метало-, паливо-, енергомісткість і т. ін.

Для характеристики ефективності використання виробничих запасів застосовується система узагальнюючих і приватних показників.

До узагальнюючого показникам відносяться матеріаловідача, матеріалоємність, коефіцієнт співвідношень темпів росту обсягів виробництва і матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання виробничих запасів.

Питома матеріалоємність може бути обчислена як у вартісному вираженні, так і в натуральному чи в умовно-натуральному вираженні (відношення кількості витрачених виробничих запасів на виробництво певного виду продукції до кількості продукції цього виду, що випускається,).

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання виробничих запасів порівнюють з базисним, вивчають їхню динаміку і причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

В умовах ринкових відносин слід більш раціонально та ефективно використовувати трудові, грошові та матеріальні ресурси, удосконалювати систему управління, забезпечувати наукову обґрунтованість та оптимальність рішень, підвищувати господарську зацікавленість у досягненні найвищих господарських результатів при найменших затратах, високої якості, посилювати контроль за ходом виконання запланованого, поліпшувати рівень економічної роботи в усіх ланках економіки.

Важливе місце в вдосконаленні економічної системи управління та підвищення рівня економічної роботи посідає економічний аналіз, якому властивий потужний арсенал способів та прийомів дослідження господарських процесів за будь-який відрізок часу, що сприяє підвищенню оперативності управління і прийняттю оптимального управлінського рішення.

Для підвищення рівня аналізу використання матеріальних ресурсів в процесі виробництва, перш за все, необхідно чітко визначити мету аналізу та завдання, що сприяють її досягненню.

Аналіз раціонального використання матеріальних ресурсів має вирішити питання по дійсний стан з використанням матеріальних ресурсів.

Мета аналізу показників використання виробничих запасів полягає в зниженні частки матеріальних витрат в собівартості продукції.

Є багато варіантів різних методик проведення аналізу використання виробничих запасів, у яких пропонуються різноманітні показники і фактори, які впливають на них. Це потребує розмежування матеріалоємності як відношення всіх матеріальних витрат до обсягу випущеної продукції у вартісному вираженні на фізичну одиницю продукції, а також на одиницю ефекту.

Відображення того чи іншого економічного явища за допомогою показників, які б враховували б всі його характерні ознаки без найменших похибок, практично неможливе. Через це майже кожний показник має елемент умовності.

Першу групу складають первинні показники витрат матеріальних цінностей: спільне і питоме витрачання, матеріалоємність, коефіцієнті корисного використання матеріальних цінностей, витрачальний коефіцієнт виходу продукції.

Друга група — це показники розрахунково-аналітичні. Вони є похідними від первинних показників і використовуються при кількісному аналізі структури і динаміки споживання матеріальних ресурсів. Це передусім різні економічні індекси: для відносного зіставлення норм і фактичних витрат, витрат поточного і минулих періодів, для вивчення структурних зрушень тощо.

3 викладеного видно, що всі автори групують показники за різними ознаками. Майже всі вони під системою показників використання матеріальних ресурсів розуміють систему показників матеріалоємність, в той час як остання є лише одним з узагальнюючих показників використання виробничих запасів.

Матеріаловіддача дозволяє не лише оцінити зміни фактичного рівня використаних ресурсів у порівнянні з попередніми періодами, але й виявити резерви збільшення обсягів виробництва. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру виробництва продукції, тобто є воно матеріаломістким чи ні.

В процесі аналізу необхідно перевірити, чи впроваджуються наукове технічні досягнення, направлені на підвищення ефективності використань матеріалів, створені чи для цього необхідні предмети праці, системи машин високо економні, маловідходні і безвідходні технологічні процеси.

Перевіряється дотримання заходів, направлених на підвищення зацікавленості підприємства в економії матеріальних ресурсів.

Зниження матеріаломісткості залежить і від підвищення рівня конструкторських розробок, в тому числі зниження чистої ваги виробів вдосконалення технологій виробництва і підвищення якості матеріалів.

Важливим розділом аналізу є вивчення міроприємств, наміченого підприємством по скороченню відходів і втрат матеріалів па всіх стадіях їх обробки, зберігання і транспортування, більш повному використанню у виробництві вторинних ресурсів і супутніх продуктів.

Питома матеріаломісткість може бути розрахована, як у вартісному, так і в натуральному чи умовно-натуральному вираженні. Загальна матеріаломісткість залежить від структури виготовленої продукції, цін на матеріальні ресурси і відпускних цін на продукцію. Недоліки в постачанні, зменшення обсягів матеріалів у поточних запасах та перевитрати матеріалів при їх використанні може певною мірою компенсуватися економією їх у виробничому процесі, але для цього необхідно провести оцінку ефективності використання матеріальних ресурсів за допомогою системи різноманітних показників, зокрема таких як: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, коефіцієнт використання матеріалів; швидкість оборотності (тривалість обороту), коефіцієнт оборотності (кількість оборотів). Розрахунок коефіцієнта оборотності запасів та тривалості обороту здійснюється на основі даних звітності Коефіцієнт оборотності запасів (коефіцієнт інтенсивності використання) розраховується діленням собівартості реалізованої за звітний період продукції на вартість виробничих запасів.

2. ПРОВЕДЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика підприємства та динаміка основних техніко-економічних показників ПАТ «ДТЕК Західенерго» — є одним із провідних українських виробників електроенергії та тепла. Електроенергія, вироблена компанією, постачається українським споживачам та на експорт до країн Європи.

До складу товариства також входять Бурштинська ТЕС, Ладижинська ТЕС та Добротвірська ТЕС, а також сервісні підприємства «Галременерго», «Львівенергоспецремонт», «Львівенергоавтотранс», «Західенергопостач».

Початком масштабного розвитку електроенергетики Західної України стало будівництво Добротвірської ТЕС. З 1951 р. по 1959 р. на станції було введено в дію турбоагрегати потужністю 25 МВт, 50 МВт, 100 МВт та два енергоблоки 150 МВт. Формування західноукраїнської енергетики відбувалося в складі BEO «Львівенерго», яке об'єднало ТЕС, обласні підприємства електричних мереж (з магістральними та розподільчими мережами), енергоремонтні підприємства. Основним напрямком розвитку стало збільшення одиничної потужності та покращення ефективності роботи обладнання. В 1962 — 1969 рр. стала до ладу Бурштинська ТЕС з енергоблоками 200 МВт.

ВЕО «Львівенерго» стало першою компанією колишнього СРСР, яка збудувала і успішно експлуатувала атомну електростанцію — Рівненську АЕС, перший енергоблок якої було введено у грудні 1979 р.

ВАТ «Західенерго» створено в 1995 р., згідно з Указом Президента від 04.04.95 № 282 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України», на базі теплових станцій BEO «Львівенерго» — Бурштинської та Добротвірської ТЕС, а також Ладижинської ТЕС, яка входила до складу BEO «Вінницяенерго». ВАТ «Західенерго» стало спадкоємцем високого технічного рівня BEO та високо кваліфікованих кадрів.

Згідно з рішенням чергових Загальних зборів акціонерів, які відбулися 22 березня 2011 року, Відкрите акціонерне товариство «Західенерго» було перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Західенерго» .

Проводяться заходи з фінансового оздоровлення, введення сучасних методів управління, покращення технічного рівня проводяться в рамках підготовки до приватизаційного процесу.

ПАТ «ДТЕК Західенерго» — п’ята за величиною енергогенеруюча компанія України з встановленою потужністю 4707,5 МВт, що становить біля 9% від загальної потужності електроенергетики України. За обсягами виробництва електричної енергії ПАТ «ДТЕК Західенерго» займає одне з чільних місць серед теплових енергогенеруючих компаній.

Таблиця 2.1

Динаміка випуску і реалізації готової продукції

Відповідно до даних таблиці 2.1 собівартість реалізації продукції у звітному році збільшилась на 2 461 139 тис. грн. порівнюючи з минулим, тобто — на 34,1%.

Незважаючи на значне збільшення собівартості, виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) також збільшилась на 2 143 199 тис. грн., а саме на 27,74% у 2012 році порівняно з 2011 роком.

Таблиця 2.2

Економічна ефективність використання основних фондів

Виходячи з даних таблиці 2.2 можна зробити наступні висновки.

Отже, вартість основних виробничих фондів у 2012 році порівняно з 2011 р. збільшилась на 743 903 тис. грн. (на 49,79%). Також собівартість реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) збільшилась на 2 461 139 тис. грн. (на 34,1%). Кількість середньорічних робітників у звітному періоді зменшилась на 732 робітника, а саме — на 9,29%.

Але незважаючи на зростання вартості основних фондів прибуток від операційної діяльності значно зменшився на 296 533 тис. грн. і склав у 2012 році всього 5226 тис. грн. Тобто порівняно з 2011 роком він зменшився на 98,27%. У зв’язку з цим рентабельність основних засобів зменшилась на 98,84% і склала 0,002 у звітному році порівняно з попереднім.

Показник фондовіддачі станом на 2012 рік зменшився на 0,506 (на 10,48%) і склав 4,325. Таким чином показник фондомісткості збільшився на 0,024, тобто на 11,70% і у звітному році склав 0,231.

Показник фондоозброєності, у зв’язку із збільшенням вартості основних виробничих фондів і зменшенням середньорічної кількості працюючих, збільшився на 123,487, тобто на 65,13% і склав у звітному 2012 році 313,083 тис. грн. / чол.

Таблиця 2.3

Основні показники продуктивності праці

Згідно з проаналізованими даними таблиці 2.3 всі показники збільшились у звітному році порівняно з попереднім, окрім кількості середньорічних робітників.

Отже, у 2012 році кількість працюючих зменшилась на 9,29%, тобто на 732 людини. Фонд оплати праці збільшився на 5083,9 тис. грн. (на 1,04%) і склав у звітному році 496 100,5 тис. грн. Показник виробництва валової продукції також збільшився: на одного робітника — на 47,83%, на одну людино-годину — на 41,69% і на один людино-день — на 45,42%. Середньомісячна заробітна плата збільшилась на 591,03 грн. (на 11,38%) і склала у 2012 році 5783,67 грн.

Таблиця 2.4

Оцінка ефективності виробництва

У 2012 році, в порівнянні з 2011 роком, вартість валової продукції збільшилась на 2 461 139 тис. грн. (тобто на 34,10%) і склала 9 868 329 тис грн. Таким чином на одного середньорічного робітника збільшилась на 47,83%, а на 100 грн. основних виробничих фондів зменшилась на 10,48%.

Валовий дохід збільшився на 2 143 199 тис. грн. (27,74%) і склав у звітному році 9 868 329 тис. грн. Тому на одного середньорічного робітника збільшився на 40,82%, а на 100 грн. основних виробничих фондів зменшився на 14,72%.

Валовий прибуток зменшився на 317 940 тис. грн., тобто на 62,67%. І тому показники на одного середньорічного робітника та на 100 грн. основних виробничих фондів також зменшились на 58,85% і 75,08% відповідно.

Рівень рентабельності продажу у 2012 році збільшився на 40,83% у порівнянні з минулим роком.

2.2 Проведення комплексного економічного аналізу діяльності підприємства Випуск продукції у 2012 році збільшився порівняно з 2011 роком і склав 9 678 984 тис. грн.

За допомогою методів елімінування проаналізуємо вплив на зміну у випуску продукції зміни кількості робітників, числа робочих днів за рік, тривалості робочого дня, середньогодинного виробітку одного робітника при порівнянні звітних і базових показників Розрахункова формула:, (2.1)

де ЧР — чисельність робітників, КРД — кількість відпрацьованих робочих днів, ТРД — тривалість робочого дня, ЧВ — середньочасовий виробіток одного робітника.

Метод ланцюгових підстановок.

Використовуючи данні таблиці 2.5 можна проаналізувати вплив факторів на зміну випуску продукції у звітному році.

Таблиця 2.5

Вплив факторів на зміну випуску продукції

?ВП (ЧР) = 6 547 354,83 — 7 217 845,00 = - 670 490,17;

?ВП (КРД) = 6 656 024,62 — 6 547 354,83 = 108 669,79;

?ВП (ТРД) = 6 831 183,16 — 6 656 024,62 = 175 158,54;

?ВП (ЧВ) = 9 678 984,00 — 6 831 183,16 = 2 847 800,84.

Отже, за допомогою методу ланцюгових підстановок можна зробити наступні висновки. На обсяг випуску продукції найбільше вплинув показник середньочасового виробітку одного робітника, за допомогою якого обсяг випуску збільшився на 2 847 800,84 тис. грн. Показники кількості відпрацьованих робочих днів та тривалості робочого дня також позитивно вплинули на показник випуску продукції, а саме збільшили на 108 669,79 тис. грн. і 175 158,54 тис. грн. відповідно. Але із-за зменшення чисельності робітників зменшився і обсяг випуску продукції на 670 490,17 тис. грн.

Метод відносних різниць.

Для аналізу за допомогою методу відносних різниць потрібно розрахувати наступні данні.

?%ЧР = (ЧР1 — ЧР0) / ЧР0 = (7148 — 7880) / 7880 = - 0,0929;

?%КРД = (КРД1 — КРД0) / КРД0 = (245 — 241) / 241 = 0,0166;

?%ТРД = (ТРД1 — ТРД0) / ТРД0 = (7,8 — 7,6) / 7,6 = 0,0263;

?%ЧВ = (ЧВ1 — ЧВ0) / ЧВ0 = (0,71 — 0,5) / 0,5 = 0,4169.

?ВП (ЧР) = ВП0 * ?%ЧР = -670 490,17;

?ВП (КРД) = (ВП0 + ?ВП (ЧР)) * ?%КРД = 108 669,79;

?ВП (ТРД) = (ВП0 + ?ВП (ЧР) + ?ВП (КРД)) * ?%ТРД = 175 158,54;

?ВП (ЧВ) = (ВП0 + ?ВП (ЧР) + ?ВП (КРД) + ?ВП (ТРД)) * ?%ЧВ = 2 847 800,84.

Проаналізовані дані за методом відносних різниць співпадають з даними, які були проаналізовані за допомогою метода ланцюгових підстановок.

Аналіз вплив на зміну випуску продукції зміни кількості робітників і річної продуктивності одного робітника за допомогою метода абсолютних різниць.

Розрахункова формула:, (2.2)

де ЧР — чисельність робітників;

РВ — річна продуктивність праці одного робітника.

?ВП (ЧР) = (ЧР1 — ЧР0) * РВ0 = (7148 — 7880) * 915,97 = - 670 490,17;

?ВП (РВ) = (РВ1 — РВ0) * ЧР1 = (1354,08 — 915,97) * 7148 = 3 131 629,17.

Отже, обсяг випуску продукції у звітному році порівняно з минулим збільшився на 3 131 629,17 тис. грн. через збільшення річної продуктивності праці одного робітника, але знизився із-за зменшення чисельності робітників на 670 490,17 тис. грн.

Аналіз впливу на зміну випуску продукції зміни середньорічної вартості основних фондів і їх фондовіддачі за допомогою методу ланцюгових підстановок.

Розрахункова формула:, (2.3)

де ВФ — середньорічна вартість основних фондів;

ФД — фондовіддача.

Таблиця 2.6

Вплив факторів на зміну випуску продукції

?ВП (ВФ) = 10 811 778,75 — 7 217 845 = 3 593 933,75;

?ВП (ФД) = 9 678 984 — 10 811 778,75 = - 1 132 794,75.

Таким чином, випуск продукції збільшився на 3 593 933,75 тис. грн. через збільшення середньорічної вартості основних фондів, але зменшився на 1 132 794,75 тис. грн. через те, що показник фондовіддачі у звітному році зменшився до 4,325.

За звітний 2012 рік на підприємстві «ДТЕК Західенерго» не було вибуття й приросту основних засобів, відповідно немає можливості визначити коефіцієнти приросту, оновлення та вибуття.

(2.4)

де, А — сума зношення (амортизації) діючих основних засобів;

Вп — первинну вартість основних засобів.

Оцінити рівень зношеності можливо за допомогою формули (2.4).

Кзн = 2298 / 13 028 * 100% = 17,64%.

Отже рівень зношеності основних засобів складає 17,64%.

Коефіцієнт придатності пропорційний коефіцієнту зношення.

Кпр = 100% - 17,64% = 82,36%.

Таким чином рівень придатності основних засобів складає 82,36%.

Аналіз впливу на зміну обсягу реалізованої продукції зміни обсягу виробництва продукції: залишків нереалізованої продукції на початок і на кінець року за допомогою методу пропорційного розподілу.

Розрахункова формула:, (2.5)

де РП — обсяг реалізованої продукції;

ЗНППР — залишків нереалізованої продукції на початок року;

ВП — випуск продукції;

ЗНПКР — залишків нереалізованої продукції на кінець року.

РП = 161 225 + 9 678 984 — 174 860 = 9 665 529.

За допомогою формули (2.5) можна визначити обсяг реалізованої продукції, який у звітному році склав 9 665 529 тис. грн.

Вплив на зміну величини фонду заробітної плати працівників підприємства зміни кількості працюючих і середньомісячної зарплати одного працюючого за допомогою методів ланцюгових підстановок і методу відносних різниць.

Розрахункова формула:, (2.6)

де ФЗП — фонд заробітної плати працівників підприємства;

КП — кількість працюючих;

ЗП — середньомісячна заробітна плата.

Метод ланцюгових підстановок.

Таблиця 2.7

Вплив факторів на зміну випуску продукції

?ФЗП (КП) = 445 404 398 — 491 016 600 = - 45 612 201,93 грн.;

?ФЗП (ЗП) = 496 100 500 — 445 404 398 = 50 696 101,93 грн.

Таким чином, загалом фонд заробітної плати працівників підприємства збільшився на 5083,9 тис. грн. За рахунок збільшення середньомісячної заробітної плати фонд став більше на 50 696,1 тис. грн., але за рахунок зменшення кількості робітників знизився на 45 612,2 тис. грн.

Метод відносних різниць.

Для аналізу за допомогою методу відносних різниць потрібно розрахувати наступні данні.

?%КП = (КП1 — КП0) / КП0 = - 0,0929;

?%ЗП = (ЗП1 — ЗП0) / ЗП0 = 0,1138.

?ФЗП (КП) = ФЗП0 * ?%КП = - 45 612 201,93 грн.;

?ФЗП (ЗП) = (ФЗП0 + ?ФЗП (КП)) * ?%ЗП = 50 696 101,93 грн.

Проаналізовані дані за методом відносних різниць співпадають з даними, які були проаналізовані за допомогою метода ланцюгових підстановок.

Аналіз зміни собівартості за елементами операційних витрат, її структури та динаміку за допомогою вертикального та горизонтального порівняльного аналізу. При горизонтальному аналізі визначаються абсолютні й відносні відхилення фактичного рівня показників від базового. При вертикальному аналізі вивчається структура економічних явищ і процесів шляхом визначення питомої ваги окремих частин у загальному цілому.

виробничий запас матеріальний собівартість Таблиця 2.8

Аналіз собівартості за елементами операційних витрат

За результатами таблиці 2.8 можна зробити наступні висновки.

Найбільша питома вага припадає на матеріальні витрати і складає 67,44% у минулому році та 73,99% у звітному. Таким чином вона збільшилась на 6,54 пунктів. Значну частину займають інші витрати і складають 16,86% і 13,06% у минулому і звітному роках відповідно. Порівнюючи з минулим роком інші витрати зменшились по структурі на 3,8 пунктів. Амортизація і витрати на оплату праці займають найменшу питому вагу у 2011 році 8,9% та 6,8% відповідно, у 2012 році - 7,83% та 5,13%.

Отже собівартість збільшилась на 2 461 139 тис. грн. (на 34,1%) насамперед через збільшення матеріальних витрат на 2 293 281 тис. грн. (на 47,11%).

Також значно збільшилась амортизація основних фондів — на 115 969 тис. грн., у відсотковому значенні - на 18,06%. Інші витрати збільшились на 46 805,1 тис. грн. (на 3,85%). Витрату на оплату праці змінились на 5083,9 тис. грн., тобто всього на 1,04%.

Зміна структури бухгалтерського балансу за допомогою горизонтального та вертикального порівняльного аналізу (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Баланс на 31.12.2012 р.

У звітному році порівняно з минулим перший розділ активу балансу «Необоротні активи» збільшився на 184 515 тис. грн., а саме на 7,44%. На цю зміну вплинуло наступне:

збільшення первісної і залишкової вартості нематеріальних активів на 8433 тис. грн. і 8769 тис. грн. (в 4,7 та 3,0 рази) відповідно;

зменшення незавершених капітальних інвестицій на 127 624 тис. грн., тобто на 40,92%;

збільшення первісної і залишкової вартості основних засобів на 440 432 тис. грн. і 883 573 тис. грн. (в 1,2 та 1,3 рази) відповідно;

збільшення довгострокової дебіторської заборгованості на 421 тис. грн., а саме на 11,64%;

зменшились відстрочені податкові активи на 30 592 тис. грн. (в 0,29 раз).

Другий розділ активу балансу також збільшився на 1 757 233 тис. грн. і склав 2 552 632 тис. грн., тобто зріс в 3,2 рази. На цю зміну вплинули наступні фактори:

збільшення виробничих запасів та незавершеного виробництва на 875 618 тис. грн. і 11 665 тис. грн. (в 2,8 й 2,1 рази) пропорційно;

з’явилась у звітному році готова продукція, що була відсутня в минулому, і склала 823 тис. грн., але зменшився обсяг товарів на 61 тис. грн.;

дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги збільшилась на 392 491 тис. грн., тобто на 172,81%;

значно збільшилась дебіторська заборгованість за рахунками з бюджетом — на 315 461 тис. грн., тобто в 273 рази;

збільшення коштів в національній валюті з 9651 тис. грн. на 195 349 тис. грн., тобто в 20 разів.

Витрати майбутніх періодів збільшились у 2012 році до 1268 тис. грн., а саме на 528 тис. грн. у порівнянні з минулим роком (тобто в 1,7 рази).

Перший розділ пасиву балансу «Власний капітал» зменшився на 22 157 тис. грн., тобто на 4,09% в цілому. Статутний капітал залишився незмінним порівняно з попереднім періодом 490 209 тис. грн. А нерозподілений прибуток зменшився на 22 157 тис. грн. (на 43,46%).

Другий розділ пасиву «Забезпечення наступних виплат та платежів» в цілому зменшився на 10 792 тис. грн., тобто на 5,36%. За рахунок забезпечення витрат персоналу зменшився на 6336 тис. грн., а за рахунок іншого забезпечення — на 4456 тис. грн.

Третій розділ пасиву «Довгострокові зобов’язання» збільшився на 263 532 тис. грн., тобто в 2 рази. Цьому сприяло збільшення інших довгострокових зобов’язань на 361 295 тис. грн., а саме у 8,6 разів. Зменшились довгострокові кредити банків на 97 763 тис. грн.

Четвертий розділ пасиву «Поточні зобов’язання» значно зріс, а саме на 1 708 830 тис. грн. (на 74,94%). На цю зміну вплинули наступні фактори:

збільшення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 1 684 358 тис. грн., майже в 4 рази;

збільшення поточних зобов’язань з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці відповідно на 203 340 тис. грн., 57 206 тис. грн. та 64 787 тис. грн. (на 24,89%, 75,78% й 374%);

короткострокові кредити банків зменшились, як і зменшились поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, на 123 712 тис. грн. і 119 287 тис. грн. (на 23% і 84%).

Валюта балансу збільшилась на 1 942 276 тис. грн., тобто на 59,3%, але при значному збільшенні поточних зобов’язань, що перевищують оборотні активи, не можна сказати, що це позитивно вплинуло на стан підприємства.

Фінансова стабільність підприємства — це його надійно-гарантована платоспроможність у звичайних умовах господарювання й випадкових змін на ринку.

До основних факторів, що визначають фінансову стійкість підприємства, належить фінансова структура капіталу (співвідношення позикових і власних коштів, а також довгострокових і короткострокових джерел коштів) і політика фінансування окремих складових активів (насамперед необоротних активів і запасів). Тому з метою оцінки фінансової стійкості необхідно проаналізувати не тільки структуру фінансових ресурсів, але й напрямки їхнього вкладення.

Для оцінки рівня фінансової стійкості використовують наступні показники:

— Коефіцієнт автономії(платоспроможності);

— Коефіцієнт маневреності власних коштів;

— Коефіцієнт фінансової залежності;

— Коефіцієнт фінансового ризику.

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує частку коштів, вкладених власниками підприємства в загальну вартість майна. Розрахунок коефіцієнта автономії проводиться за формулою:

(2.7)

У 2011 році коефіцієнт автономії склав 0,165, а в 2012 році - 0,099; при тому, що нормальне мінімальне значення коефіцієнта автономії орієнтовано оцінюється на рівні 0,5, що припускає забезпеченість позикових коштів власними.

Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує степінь мобільності використання власного капіталу, та визначається за формулою:

(2.8)

У минулому році коефіцієнт маневреності був -3,581, а в звітному — -4,132.

Коефіцієнт маневреності показує частку власних коштів, вкладених в оборотні активи. Чітких рекомендацій у значенні цього коефіцієнта немає, але вважається, що його значення повинно бути не менше 0,2, що дозволить забезпечити достатню гнучкість у використанні власного капіталу .

Для того, щоб знайти коефіцієнт фінансової залежності потрібно одиницю поділити на коефіцієнт автономії. Таким чином даний показник склав у 2011 році 6,052, а в 2012 році - 10,05.

Коефіцієнт фінансового ризику розраховується за наступною формулою:

(2.9)

У минулому та звітному роках показник фінансового ризику склав 0,45 та 0,977 відповідно.

Оцінку ліквідності підприємства виконують за допомогою системи фінансових коефіцієнтів, які дозволяють зіставити вартість поточних активів, що мають різний ступінь ліквідності, із сумою поточних зобов’язань. До них належать:

— Коефіцієнт загальної ліквідності (Коефіцієнт покриття);

— Коефіцієнт поточної ліквідності (Коефіцієнт швидкої ліквідності);

— Коефіцієнт абсолютної ліквідності ;

— Чистий оборотний капітал.

Розрахунок коефіцієнта загальної ліквідності проводиться за формулою:

(2.10)

Коефіцієнт загальної ліквідності склав 0,349 у 2011 році та 0,64 у 2012 році.

Коефіцієнт поточної ліквідності - показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів — грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Розраховується за формулою:

(2.11)

У минулому році - 0,138, у звітному — 0,297.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дозволяє визначити частку короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

(2.12)

У минулому році - 0,014, у звітному — 0,053.

Чистий оборотний капітал необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов’язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов’язання, але і має резерви для розширення діяльності. Рекомендоване значення: > 0. Розраховується за формулою:

(2.13)

Показник минулого періоду склав -1 484 874 тис. грн., а в звітному — -1 436 471 тис. грн.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється, насамперед, у швидкості обороту його коштів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, основними з яких є :

— Коефіцієнт оборотності активів;

— Коефіцієнт оборотності оборотних засобів;

— Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

— Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

— Коефіцієнт оборотності основних засобів;

— Коефіцієнт оборотності власного капіталу;

Важливість показників оборотності пояснюється тим, що характеристики обороту багато в чому визначають рівень прибутковості підприємства.

Коефіцієнт оборотності активів — відображає швидкість обороту сукупного капіталу підприємства, тобто показує, скільки разів за аналізований період відбувається повний цикл виробництва й обіг, що приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів:

(2.14)

Отже, коефіцієнт оборотності активів в минулому періоді склав 2,35, а в звітному — 2,32.

2.3 Проведення поглибленого аналізу виробничих запасів підприємства Методи загального аналізу дають можливість визначити величину, масштаби, тенденції, динаміку розвитку економічних об'єктів, їх стан та структуру, певну числову характеристику господарських процесів, ресурсів підприємства.

До них належать метод порівняння, методи розрахунку відносних і середніх величин, групування, побудова рядів динаміки, а також балансовий метод, метод деталізації, індексний та графічний методи.

Відносні показники динаміки притаманні горизонтальному економічному аналізу. Динаміка запасів даного підприємства представлена у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Оцінка динаміки запасів ПАТ «ДТЕК Західенерго»

(тис. грн.)

Як видно з даних таблиці 2.10 до складу запасів входять: сировина і матеріали, паливо, тара і тарні матеріали, будівельні матеріали, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, готова продукція, товари.

В цілому вартість запасів, за період, що підлягає аналізу, у 2012 р. збільшується на 3965 тис. грн. або на 13,55% порівняно з попереднім роком. Запаси готової продукції у звітному році дещо зросли у порівнянні з минулим. (на 2 тис. грн. або 28,57%). Паливо зменшується на 10,65% і складає у звітному році 18 021 тис. грн.

Разом з тим, товарні запаси протягом аналітичного періоду стабільно зростають і становлять відповідно 84 тис. грн. у 2011 році та 92 тис. грн. у 2012 році, а середньорічний темп їх приросту досягає 9,52%.

Проаналізуємо структуру запасів ПАТ «ДТЕК Західенерго» оцінимо відхилення від структури (табл.2.11).

Таблиця 2.11

Питома вага запасів ПАТ «ДТЕК Західенерго»

(тис. грн.)

Отже, як видно з таблиці 2.11 найбільшу частку у структурі майнового потенціалу підприємства виробничі запаси, питома вага яких у 2011 році становила 14,35. У 2012 році їх частка збільшилась на 11,43 й склала 25,79.

Оцінивши питому вагу, слід детальніше розглянути частку окремих видів запасів у загальній величині запасів досліджуваного підприємства (табл.2.12).

Таблиця 2.12

Структура запасів ПАТ «ДТЕК Західенерго»

Дані вищенаведеної таблиці свідчать, що найбільша питома вага у структурі запасів припадає на паливо, але його частка у 2012 році порівняно з попереднім зменшилась на 14,69%. Далі велику частку займають запасні частини у звітному році їх питома вага збільшилась на 13,78% й склала 25,82%.

Таким чином, загальний аналіз запасів дає змогу визначити, що протягом досліджуваного періоду структура їх зазнала змін. Оптимізація структури запасів — це кінцева мета раціонального управління запасами. Змінюючи їх структуру, можливо поліпшити забезпеченість виробництва без збільшення обсягів запасів. Тенденція динаміки величини запасів відрізняється за окремими їх видами. Так, обсяги палива, МШП, сировини, тари зменшуються, а запасних частин та готової продукції навпаки збільшуються.

Для характеристики ефективності використання виробничих запасів застосовується система узагальнюючих і приватних показників.

До узагальнюючого показникам відносяться матеріаловіддача, матеріалоємність, коефіцієнт співвідношень темпів росту обсягів виробництва і матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання виробничих запасів.

Питома матеріалоємність може бути обчислена як у вартісному вираженні, так і в натуральному чи в умовно-натуральному вираженні (відношення кількості витрачених виробничих запасів на виробництво і-го виду продукції до кількості продукції цього виду, що випускається,).

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання виробничих запасів порівнюють з базисним, вивчають їхню динаміку і причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

В умовах ринкових відносин слід більш раціонально та ефективно використовувати трудові, грошові та матеріальні ресурси, удосконалювати систему управління, забезпечувати наукову обґрунтованість та оптимальність рішень, підвищувати господарську зацікавленість у досягненні найвищих господарських результатів при найменших затратах, високої якості, посилювати контроль за ходом виконання запланованого, поліпшувати рівень економічної роботи в усіх ланках економіки.

Аналіз раціонального використання матеріальних ресурсів має вирішити питання про дійсний стан з використанням матеріальних ресурсів.

Мета аналізу показників використання виробничих запасів полягає в зниженні частки матеріальних витрат в собівартості продукції. Є багато варіантів різних методик проведення аналізу використання виробничих запасів, у яких пропонуються різноманітні показники і фактори, які впливають на них.

Це потребує розмежування матеріалоємності як відношення всіх матеріальних витрат до обсягу випущеної продукції у вартісному вираженні на фізичну одиницю продукції, а також на одиницю ефекту.

Відображення того чи іншого економічного явища за допомогою показників, які б враховували б всі його характерні ознаки без найменших похибок, практично неможливе. Через це майже кожний показник має елемент умовності.

Першу групу складають первинні показники витрат матеріальних цінностей: спільне і питоме витрачання, матеріалоємність, коефіцієнті % корисного використання матеріальних цінностей, витрачальний коефіцієнт виходу продукції.

Друга група — це показники розрахунково-аналітичні. Вони є похідними від первинних показників і використовуються при кількісному аналізі структури і динаміки споживання матеріальних ресурсів. Це передусім різні економічні індекси; для відносного зіставлення норм і фактичних витрат, витрат поточного і минулих періодів; для вивчення структурних зрушень тощо. З викладеного видно, що всі автори групують показники за різними ознаками. Майже всі вони під системою показників використання матеріальних ресурсів розуміють систему показників матеріалоємність, в той час як остання є лише одним з узагальнюючих показників використання виробничих запасів.

Матеріаловіддача дозволяє не лише оцінити зміни фактичного рівня використаних ресурсів у порівнянні з попередніми періодами, але й виявити резерви збільшення обсягів виробництва. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру виробництва продукції, тобто є воно матеріаломістким чи ні. В процесі аналізу необхідно перевірити, чи впроваджуються наукове технічні досягнення, направлені на підвищення ефективності використань матеріалів, створені чи для цього необхідні предмети праці, системи машин високо економні, маловідходні і безвідходні технологічні процеси.

Перевіряється дотримання заходів, направлених на підвищення зацікавленості підприємства в економії матеріальних ресурсів. Зниження матеріаломісткості залежить і від підвищення рівня конструкторських розробок, в тому числі зниження чистої ваги виробів вдосконалення технологій виробництва і підвищення якості матеріалів.

Важливим розділом аналізу є вивчення заходів, намічених підприємством по скороченню відходів і втрат матеріалів по всіх стадіях їх обробки, зберігання і транспортування, більш повному використанню у виробництві вторинних ресурсів і супутніх продуктів.

Питома матеріаломісткість може бути розрахована, як у вартісному, так і в натуральному чи умовно-натуральному вираженні. Загальна матеріаломісткість залежить від структури виготовленої продукції, цін на матеріальні ресурси і відпускних цін на продукцію.

Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами й ефективності їх використання.

Важливим чинником розвитку та інтенсифікації виробництва є стабільна забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами та їх раціональне використання. З переходом до ринкових умов докорінно змінюється система постачання підприємства сировиною і матеріалами, комплектуючими виробами та енергоносіями.

Для того, щоб визначити, наскільки підприємство забезпечене матеріальними ресурсами, необхідно:

* вивчити порядок розрахунку й обґрунтованість договорів про поставку матеріальних ресурсів, умови поставок;

* визначити характер виробничих матеріальних запасів і зміну їх структури;

* перевірити обґрунтованість норм виробничих запасів і потребу в матеріальних ресурсах;

* виявити можливості зменшення виробничих запасів і потреби в матеріальних ресурсах;

* розробити заходи щодо зниження наднормативних і зайвих запасів матеріалів.

Загальна потреба підприємства в тому чи іншому виді матеріалів становить:

(2.15)

де — загальна потреба;

ПВ — потреба у виробництві;

ПЕ — потреба в експериментально-дослідних роботах;

ПР — потреба у ремонті;

ПЗК — потреба в утворенні нормативних залишків на кінець аналізованого періоду;

ЗП — запас на початок аналізованого періоду.

Отже, розглянемо потребу підприємства «ДТЕК Західенерго» у кількості вугілля для виробництва електроенергії.

6765,8 + 78 + 5,5 + 23 + 150 — 289,6 = 6732,7 (т).

Після перевірки потреби в матеріальних ресурсах визначають джерела їх покриття і забезпечення. Розрізняють джерела зовнішні та внутрішні.

Аналіз термінів та обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов’язаний із перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси мають задовольняти потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.

Забезпеченість (мінімальний запас) днів становить:

(2.16)

де НЗ — запас того чи іншого матеріалу;

ПД — добова потреба у цьому матеріалі.

З = 50 578,6 / 237 = 213,4 (дн.)

Це дає змогу встановити кількість запасу в днях, на яку вистачить окремих видів матеріалів на складі. Визначають також інтервали між фактичним надходженням матеріалів на склад й інтервали поставок за договорами з постачальниками.

Визначимо чи повний облік потреби в матеріалах було здійснено і чи правильно визначено величину потреб (табл. 2.13).

Таким чином, можна зробити висновки, що підприємство нераціонально визначає потребу сировини. Вугілля за даними таблиці 2.13 використовується більше реальної потреби на 100 т, а газу навпаки менше на 43 тис. м3. Це все впливає на собівартість продукції і подальший дохід.

Таблиця 2.13

Аналіз забезпеченості підприємства окремими видами матеріалів

Для характеристики матеріаломісткості розраховують два узагальнюючі показники: матеріаломісткість товарного випуску та матеріаловіддачу, використавши при цьому подану нижче аналітичну таблицю 2.14.

Таблиця 2.14

Показники матеріаломісткості продукції

Отже, матеріаломісткість продукції збільшилась на 0,07 грн., а саме на 9,7%. А матеріаловіддача у зв’язку з цим зменшила на 0,13 грн., тобто на 8,85%. Порівняно з минулим роком перевитрати склали 318 589,021 тис. грн. І за рахунок зміни матеріаломісткості випуск продукції збільшився на 3 400 458,98 тис. грн.

РОЗРОБКА КОМПЛЕКСУ ЗАХОДІВ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ПІДПРИЄМСТВА Оптимізація запасів підприємства та контроль Контроль — це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об'єктів) установленим вимогам (обмеженням) — Контроль є обов’язковою функцією управління буд Контроль на підприємстві має різні напрямки і форми.

Технічний контроль є важливою складовою системи управління якістю продукції на кожному підприємстві. Велике дисциплінуюче значення має контроль трудової дисципліни, дотримання організаційного регламенту та якості виконання своїх функцій працівниками (якості праці).

Особливу роль у системі внутрішнього контролю виконує контроль результатів виробництва і витрачених ресурсів, які разом характеризують ефективність діяльності будь-якою складною системою. Контроль здійснюється в різних формах: візуально і документально. Контроль здійснюється в різних формах:

Поточний контроль здійснюється щоденно як систематичний моніторинг за рухом матеріальних цінностей, незавершеного виробництва і продукції.

Періодичний контроль здійснюється у формі усталеної регулярної звітності підрозділів підприємства.

Разовий контроль не має усталеного змісту і попередньо встановленої регулярності.

Оцінка діяльності — логічне продовження контрольних операцій. Через таку оцінку стимулюється реакція працівників на результати своєї діяльності і можливі відхилення фактичних показників від установлених.

Оцінка діяльності здійснюється за допомогою певної системи показників. Є основні (обсяг виробництва, собівартість, прибуток), допоміжні показники (продуктивність праці, зниження трудомісткості), за допомогою яких проводиться оцінка діяльності підрозділів.

Показники, за якими здійснюється контроль і оцінювання діяльності, повинні мати кількісний вимір на основі оперативного і бухгалтерського обліку. Показники мають бути порівнянними в межах планово-оцінювальних періодів. Це означає, що на різних етапах розрахункового (планового, звітного) періоду зміст і методика обчислення планових і фактичних показників мають бути однаковими. Дослідно-аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормованого процесу у виробничих або лабораторних умовах.

Наприклад, визначення норм затрат енергії чи допоміжних матеріалів на одиницю часу роботи машини відповідними замірами їх витрачання за встановлених режимів навантаження, установлення норм часу шляхом хронометражних спостережень тощо. Цей метод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод. Сутність оптимізації запасів та інтервалів поставки матеріалів За природно-речовинним складом розрізняють такі основні групи виробничих запасів:

сировина та основні матеріали — предмети, що створюють матеріальну основу продукції;

допоміжні матеріали — предмети, які використовуються при перетворенні сировини та інших матеріалів для надання продукції специфічних характеристик, обслуговування засобів праці, догляду за ними та полегшення процесу виробництва;

напівфабрикати та комплектуючі вироби — матеріали, які «пройшли попередню обробку та необхідні для процесу виробництва поряд з основними матеріалами та сировиною, зворотні відходи виробництва — залишки сировини та матеріалів, які виникають у процесі виробництва;

паливо — технологічне та для задоволення господарських потреб;

тара і тарні матеріали — предмети для упакування, транспортування і зберігання продукції та матеріалів.

Управління запасами має два основні аспекти. Один стосується забезпечення підприємства виробничими запасами для виготовлення необхідного продукту в достатній кількості, у визначені терміни та в потрібному місці.

Другий аспект пов’язаний з витратами на підтримання певного рівня запасів. Виходячи з цих положень на підприємстві регулюють рівень матеріальних запасів виробництва. При цьому визначають терміни та обсяги замовлень (коли та скільки замовляти) і розробляють моделі, які допомагають у прийнятті таких рішень.

Під час регулювання запасів необхідно враховувати, що всі матеріальні ресурси, які зберігаються, суттєво різняться з точки зору їх вартості, потенційного прибутку (або збитків), обсягу можливих втрат від браку запасів. Тому розподіляти зусилля з управління запасами необхідно, беручи до увага відносну значущість предметів зберігання.

У цьому плані найбільш поширеним є метод АВС, який дає змогу класифікувати матеріальні запаси відповідно до певного показника їх значущості. Сутність цього методу полягає в тому, що всі матеріальні ресурси, які зберігаються на складах підприємства, розподіляються в порядку зменшення обсягів їх річної потреби. Обсяг щорічного споживання в грошовому виразі за кожною позицією номенклатури матеріалів записується зростаючим підсумком відносно попередніх позицій.

Частка, що відповідає рангу кожної позиції, визначається відношенням отриманих зростаючим підсумком сум до загальної суми щорічного споживання всіх матеріалів. У теорії управління запасами розроблені дві основні системи управління: система управління з фіксованою величиною запасу та система управління з фіксованим інтервалом часу між замовленнями. Система з фіксованою величиною запасу.

Основним параметром цієї системи є величина замовлення. Однак у системі з фіксованою величиною замовлення обсяг закупівлі має бути не тільки раціональним, а й оптимальним. Критерієм оптимізації є мінімум сукупних (загальних) витрат на зберігання запасів і повторення замовлення. Цей критерій ураховує три фактори, які впливають на величину загальних витрат, а саме: площу складських приміщень, витрати на зберігання запасів, вартість оформлення замовлення.

Використання критерію мінімізації сукупних витрат на зберігання запасів і повторне замовлення не мають сенсу, якщо термін виконання замовлення досить тривалий, попит і ціни на елементи виробничих запасів істотно коливаються. У такому разі недоцільно економити на зберіганні запасів. Це може призвести до порушення безперервного обслуговування споживача. В інших випадках визначення оптимальної величини запасу забезпечує зменшення витрат на їх зберігання без втрати якості обслуговування.

Гарантійний (страховий) запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Граничний рівень запасу визначає рівень запасу, при досягненні якого здійснюється наступне замовлення.

Третій основний параметр системи управління запасами з фіксованою величиною — максимальний запас. Цей рівень запасу визначається для забезпечення ефективного завантаження площ з точки зору критерію мінімізації сукупних витрат. Система з фіксованим інтервалом часу між поставками. Згідно з цією системою замовлення здійснюються в жорстко визначені моменти часу з рівними інтервалами, наприклад один раз на місяць, один раз на тиждень тощо.

Гарантійний (страховий) запас, як і в попередньому випадку, дає можливість забезпечувати потребу протягом очікуваної затримки постачання. У цій системі момент замовлення визначено заздалегідь, тому розрахунковим параметром є величина запасу. Її обчислення базується на прогнозному рівні споживання до моменту надходження запасу на склад підприємства (або підрозділу).

Найбільш поширеною у вітчизняній практиці господарювання є система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня, не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не перевищують установлений максимальний обсяг. Для забезпечення цих умов чергова партія матеріалів замовляється за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи до її надходження.

Одним із нових сучасних підходів до організації виробничого процесу є упровадження системи «точно за часом», згідно з якою обробка та рух матеріалів і виробів здійснюється точно в той момент, коли в них виникає потреба.

Характерна риса системи «точно за часом» — наявність високоспеціалізованих та ефективних виробничих центрів, які поєднують обладнання та інструменти для обробки групи деталей з відповідними технологічними вимогами.

Оптимізація запасів та інтервалів поставки матеріалів.

На рівні підприємства запаси належать до об'єктів, які потребують великих капіталовкладень, і тому являють собою один із чинників, що визначають політику підприємства та впливають на рівень ефективності його функціонування.

Проте більшість підприємств не приділяють належної уваги питанням управління виробничими запасами і постійно недооцінюють свої майбутні потреби в наявних запасах, унаслідок чого змушені нести додаткові витрати. Виробничі запаси на підприємстві становлять більшість сукупного запасу товарно-матеріальних цінностей.

За природно-речовинним складом розрізняють такі основні групи виробничих запасів:

1. сировина та основні матеріали — предмети, що створюють матеріальну основу продукції;

2. допоміжні матеріали — предмети, які використовуються при перетворенні сировини та інших матеріалів для надання продукції специфічних характеристик, обслуговування засобів праці, догляду за ними та полегшення процесу виробництва;

3. напівфабрикати та комплектуючі вироби — матеріали, які пройшли попередню обробку та необхідні для процесу виробництва поряд з основними матеріалами та сировиною;

4. зворотні відходи виробництва — залишки сировини та матеріалів, які виникають у процесі виробництва;

5. паливо — технологічне та для задоволення господарських потреб;

6. тара і тарні матеріали — предмети для упакування, транспортування і зберігання продукції та матеріалів;

7. запасні частини — предмети, які використовують для заміни та ремонту деталей двигунів, обладнання та ін.;

8. малоцінні та швидкозношувані предмети.

9. управління запасами має два основні аспекти.

Один стосується забезпечення підприємства виробничими запасами для виготовлення необхідного продукту в достатній кількості, у визначені терміни та в потрібному місці.

Другий аспект пов’язаний з витратами на підтримання певного рівня запасів. Виходячи з цих положень на підприємстві регулюють рівень матеріальних запасів виробництва. При цьому визначають терміни та обсяги замовлень (коли та скільки замовляти) і розробляють моделі, які допомагають у прийнятті таких рішень.

Під час регулювання запасів необхідно враховувати, що всі матеріальні ресурси, які зберігаються, суттєво різняться з точки зору їх вартості, потенційного прибутку (або збитків), обсягу можливих втрат від браку запасів.

Тому розподіляти зусилля з управління запасами необхідно, беручи до увага відносну значущість предметів зберігання. У цьому плані найбільш поширеним є метод АВС, який дає змогу класифікувати матеріальні запаси відповідно до певного показника їх значущості, сутність цього методу полягає в тому, що всі матеріальні ресурси, які зберігаються на складах підприємства, розподіляються в порядку зменшення обсягів їх річної потреби.

Обсяг щорічного споживання в грошовому виразі за кожною позицією номенклатури матеріалів записується зростаючим підсумком відносно попередніх позицій. Частка, що відповідає рангу кожної позиції, визначається відношенням отриманих зростаючим підсумком сум до загальної суми щорічного споживання всіх матеріалів.

Результати систематизації є основою для прийняття рішень щодо вибору оптимізаційних моделей, а також визначення періодів контролю за запасами (наприклад, група, А контролюється щодоби; В — щомісяця; с — щоквартально).

Метод АВС використовується для поліпшення роботи різних сфер виробничої діяльності. Один з основних способів його застосування — сфера обслуговування, де менеджер акцентує увагу на основних аспектах обслуговування, поділяючи їх на найважливіші, важливі та не дуже важливі. Сутність у тому, щоб не переоцінити другорядних аспектів обслуговування за рахунок справді важливих.

Найбільший ефект метод АВС дає в комбінації з іншим методом — XYZаналізом, згідно з яким запаси класифікуються залежно від характеру їх споживання та достовірності прогнозування змін в їх споживанні. Категорія X — це група, що характеризується стабільною величиною споживання (наприклад, для сировини існують норми витрачання кожного її віщу) та високою достовірністю прогнозу терміну споживання. До категорії Y належать ресурси, потреба в яких характеризується певними тенденціями (наприклад сезонними коливаннями) та середніми можливостями їх прогнозування.

Ресурси, що належать до категорії Z, використовуються нерегулярно, величину їх споживання прогнозувати важко. Порівняння результатів XYZаналізу та даних методу АВС дає змогу поділити запаси на дев’ять блоків, кожний з яких має дві характеристики: вартість запасів та достовірність прогнозування потреби в них.

У теорії управління запасами розроблені дві основні системи управління: система управління з фіксованою величиною запасу та система управління з фіксованим інтервалом часу між замовленнями. Система з фіксованою величиною запасу.

Основним параметром цієї системи є величина замовлення. У вітчизняній практиці часто виникає ситуація, коли величина замовлення визначається організаційними міркуваннями. Наприклад, зручністю транспортування або можливістю завантаження складських приміщень. Однак у системі з фіксованою величиною замовлення обсяг закупівлі має бути не тільки раціональним, а й оптимальним.

Критерієм оптимізації є мінімум сукупних (загальних) витрат на зберігання запасів і повторення замовлення. Цей критерій ураховує три фактори, які впливають на величину загальних витрат, а саме: площу складських приміщень, витрати на зберігання запасів, вартість оформлення замовлення. Ці фактори тісно пов’язані між собою. Бажання максимально зменшити витрати на зберігання запасів зумовлює збільшення витрат на оформлення та поставку замовлення.

Економія витрат на повторення замовлення призводить до збитків, пов’язаних з утриманням надлишкових складських приміщень, та знижує рівень якості обслуговування споживача. При максимальному завантаженні складських приміщень значно збільшуються витрати на зберігання запасів, підвищується ризик виникнення неліквідних запасів.

Таким чином, величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства, і вплив цей не однозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки.

ВИСНОВКИ Отже, в даній курсовій роботі досліджено теоретичні аспекти запасів з огляду їх економічної природи і ролі в системі управління підприємством. Зокрема, виділено основні ознаки класифікацій запасів, а також види та типи запасів, детальніше узагальнено їх характеристику.

Визначено основні фактори під впливом яких формується обсяг та структура запасів промислового підприємства.

Оглянувши спеціальну літературу, можна зробити висновок, що чимало авторів наукових праць, статей опублікованих у періодичній економічній літературі, зосереджують свою увагу на дослідженні питань, що стосуються обліку, оцінки і контролю запасів господарюючих суб'єктів.

Зокрема, серед них такі науковці, як: А. Кабітова та І. Бутромеєва, Карпенко О. А. та М’якушко В.Л., Кудельський В. Е. та Полянська О. А., Грачова Р. та Голубенко В. та інші. Однак, на мою думку, представлені літературні джерела не в достатньому обсязі розкривають питання, що стосуються запасів підприємства.

Розкрито організаційно-економічну характеристику підприємства ПАТ «ДТЕК Західенерго», основним предметом діяльності якого є виробництво електричної та теплової енергії. Аналіз основних показників фінансово-господарської діяльності даного підприємства за 2011;2012 рр. свідчить про зменшення доходу та чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), валового прибутку, а також зростання собівартості.

Однак, за рахунок різкого зростання величини інших операційних витрат, фінансових витрат та інших витрат у 2012 році, кінцевим результатом фінансово-господарської діяльності підприємства став чистий прибуток на 95% менший ніж у минулому році. Обчислено динаміку показників ліквідності, стійкості та оборотності ПАТ «ДТЕК Західенерго». Зростання коефіцієнта автономії свідчить про покращення фінансової стійкості, стабільності і незалежності підприємства від зовнішніх кредиторів.

Разом з тим, оцінюючи платоспроможність підприємства необхідно відзначити, що відбулось значне зниження коефіцієнтів ліквідності.

В курсовій роботі проведено загальний аналіз запасів (горизонтальний та вертикальний) базового підприємства, результати якого свідчать, що протягом досліджуваного періоду структура їх зазнала несуттєвих змін. Найбільша питома вага припадає на паливо, запасні частини та сировину і матеріали. Визначено, що оптимізація структури запасів є основною метою раціонального управління ними, оскільки змінюючи її, можливо поліпшити забезпеченість виробництва без збільшення обсягів запасів.

Тенденція динаміки величини запасів відрізняється за окремими їх видами. Так, обсяги палива, МШП, сировини, тари зменшуються, а запасних частин та готової продукції навпаки збільшуються. Проаналізувавши показники ефективності використання запасів в системі управління виробничою діяльністю ПАТ «ДТЕК Західенерго», можна зробити висновок про суттєве їх погіршення на фоні зростання матеріальних витрат, собівартості продукції, вартості запасів та одночасного зниження обсягу виробленої продукції в натуральних показниках.

Таким чином, на зміну матеріаломісткості продукції підприємства, значно вплинуло збільшення рівня матеріальних витрат окремих видів запасів. На основі проведеного аналізу забезпеченості досліджуваного підприємства виробничими запасами можна стверджувати, що забезпеченість по основних видах запасів складає 100%, але перед планово-економічним відділом постає завдання покращити норми витрачання.

Все це збільшує собівартість продукції, що випускається, і відповідно зменшує прибуток підприємства. Автоматизація аналітичних розрахунків даного суб'єкта господарювання полягає у підвищенні продуктивності роботи економістів-аналітиків, більш глибокому та всебічному дослідженню запасів та виявленні резервів підвищення ефективності діяльності підприємства тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Господарський кодекс України; затв. постановою Верховної Ради України від 16.01.03 № 4з6-ІУ, зі змін, та доповненнями.

Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні: Закон України; затв. Постановою ВР України від 16 липня 1999 р. № 966-ХП', зі змін. та доповненнями Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України; затв. Постановою ВР України від 28.12.94р. № 334/94-ВР, зі змін, та доповн.

Про податок на додану вартість: Закон України; затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 14/92, зі змін, та доповн.

Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів: Наказ; затв. Міністерством статистики України від 21.06.96 № 193.

Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Постанова; затв. Кабінетом Міністрів України від 22.01.96 р. № 116, зі змін, та доповн.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси»; затв. Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246, зі змін, та доповн.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затв; Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зі змін, та доповн.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку; затв. Наказом Міністерства Фінвнсів України від 24.05.95р., зі змін, та доповн.

Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей; затв. Постановою Міністерства фінансів України від 31.05.93 N 17−60/29, зі змін, та доповн.

Інструкція з обліку запасів бюджетних установ Державне казначейство України 08.12.2000 N 125

Лист «Про визначення балансової вартості запасів» Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 22.12.2003 N 7444.

Лист «Щодо витрат підприємства, пов’язаних з транспортуванням запасів» Міністерства фінансів України від 14.03.2005 N 31−4 200−30−10/3778.

Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів; затв. Наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 N 2;

Аналіз забезпеченості підприємства запасами в умовах міжнародних і національних стандартів //Аудитор України. — К.: 2011. — №ю. — с.20 — 25.

Афанасьєва І.І. Удосконалення організації внутрішньогосподарського контролю та управління виробничими запасами підприємств // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля. — 2010. — № 3 (73). — с.6−9.

Афанасьєва І.І. Оперативний економічний аналіз використання виробничих запасів // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. — 2012. -№і (59). — С.10−13.

Бабець Є.К., Горлов М.І., Жуков С. О., Стасюк В. П. Теорія економічного аналізу: Навч. посіб. — К.: ВД «Професіонал», 2009. — 384 с.

Барабаш Н.С. Аналіз господарської діяльності: Навч. посіб. / За заг. ред. Є.В. Мниха. — К.: КНТЕУ, 2010.-395с.

Бухгалтерський облік в Україні: Навч. посібн. / за ред.Р.Л. Хом’яка — ВИД.4-ТЄ доп. і перероб. — Л.:" Інтелект-Захід", 2006 — 817 с.

Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства. Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 196 с.

Воробйов Ю.М., Холод Б.І. Управління ресурсами підприємства. Навчальний посібник. К.: ПУЛ, 2009. 288 С.

Голубенко В. Кілька кроків до порядку в обліку запасів // Дебет-кредит. — 2010. — № 7.

Грачова Р. Облік запасів за МСФЗ: витрати з придбання і переробки // Дебет-кредит. — 2008. — № 8.

Грачова Р. Облік запасів: оцінка запасів при вибутті // Дебет-кредит. — 2009. — № 16.

Грачова Р. Облік купівлі - продажів і визнання запасів у витратах // Дебет-кредит. — 2007. — № 22.

Дубій 0.12 уроків з і С: Бухгалтерії.з-тє оновлене і доп. вид. — Львів: БаК, 2010. — 248 с.

Економіка підприємств: Посібник / За ред.П.С. Харіва. — Т.: Економічна думка, 2009. — 450 с.

Житна І.П., Афанас'єва 1.1. Аналіз завдань та принципів обліку і контролю виробничих запасів // Вісник Технологічного університету Поділля. Серія: Економічні науки. — 2003. — № 5 (55). — 4.2. — Т.і.-С.108−112.

Івахненков С.В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту: Навч. посіб. — 2 — ге вид., випр. — К.: Знання, 2008. — 348 с.

Кислиця О. Я. До питання аналізу ефективності використання запасів // Економіка підприємства. — 2009. — № 3. — С.25−28.

Кловська Ю. Вартість запасів для екс-" спрощенців" // Дебет-кредпт. — 2008. — № 11.

Крамаренко В.І. Управління ресурсами підприємства. — К.: 2010.

Кудельський В. Е. Методика проведення внутрішнього аудиту запасів молокопереробних підприємств // Вісник Хмельницького національного університету. — 2009, № 2, Ті. — 43 — 47 с.

Лазоришина І.Д. Економічний аналіз в Україні: історія, методологія, практика: Монографія. — Рівне: НУВГП, 2010. — 369 с.

Лазаришина І.Д. Економічний аналіз: теорія, методологія, практика. — Тернопіль, 2009. — 434 с.

Лень В.С., Гливенко В. В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 608 с.

Мних Є.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Підручник — Київ: КНТЕУ, 2012. — 514 с.

Никонович І.А. Направлення вдосконалення інформаційної функції обліку запасів оптового підприємства з метою підвищення його конкурентоспроможності // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 7. — с.43−48.

Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання: Підручник. — Тернопіль: Економічна думка, 2007. — 323 ст.