Инвестиционный клімат же Росії та шляху його активізації

Инвестиционный клімат же Росії та шляху його активизации.

Курсовую роботу виконав Хрипушин Алексндр, Студент грн.№ 122

Екатеринбург 1998 г.

Запровадження —

На даний момент російська економіка переживає найглибшу кризу, що позначається у тому числі російського, і, насамперед, на соціальної сфери, що у свою чергу, викликає соціальну напруженість у суспільстві. Уряд усіма силами намагається подолати цю кризу, проте досить безуспішно. Дефіцит бюджету Демшевського не дозволяє уряду справитися з кризою самотужки, тому воно вимушене приваблювати і інші засоби, окрім бюджету. Допомогти державі у подоланні економічної кризи покликані інвестиції. Інвестицій призначені для підняття та розвитку виробництва, збільшення його потужностей, технологічного рівня. Про інвестиціях сказано вже чимало: російські політики які вже схиляють це слово на всі заставки, розуміючи, що інвестицій російського виробництва не вижити, проте донедавна в нашій країні політична ситуація складалася не дуже добре, політична нестабільність стримувала потоки інвестицій, готових ринути нового, отже прибутковий, ринок. Ніхто як хотів вкладати гроші у країні, яка через кілька місяців може знову стати комуністичної, отже гроші, спрямовані на виробництво, просто пропадуть. Проте впевнена перемога на президентських виборах Б. М. Єльцина, показала потенційних інвесторів, що прибічників демократії у країні усе ж таки більше, ніж прибічників комунізму, отже ризик вкладень зменшується. Інвестиції здатні вивести країну з кризи, тому їм і приділяється скільки уваги. Наскільки важливі інвестиції державі може говорити те що, що Б.М. Єльцин просив прийняття Державної Думою бюджету на 1998 рік у повторному першому читанні, що зроблено насамперед для здобуття права показати потенційних інвесторів, що російська економіка вже стабілізувалася, і вкладення засобів у виробництво немає жодного риска.

Проблема інвестицій у нашій країні настільки актуальна, що розмови про неї не вщухають. Проблема актуальна насамперед із тим, що у інвестиціях у Росії можна нажити величезні статки, але водночас страх загубити вкладені кошти зупиняє інвесторів. Російський ринок — одне із найбільш привабливих для іноземних інвесторів, але він ще й одне із найбільш непередбачуваних, і закордонні інвестори мечуться з боку убік, намагаючись не прогавити свій шматок російського ринку нафтопродуктів та, до того ж час, втрачена свої гроші. У цьому закордонні інвестори орієнтуються насамперед інвестиційний клімат Росії, що визначається незалежні експерти і є для свідчення про ефективність капіталовкладень у тій чи іншій стране.

Российские ж потенційні інвестори які вже не довіряють уряду, недовіра зумовлено передусім сформованим стереотипом ставлення до влади в росіян — «уряд працює лише з себе». Проте державна інвестиційна політика тепер спрямована саме у те що забезпечити інвесторів усіма необхідними умовами до роботи російському ринку, і тому перспективі ми можемо прогнозувати зміну економічної ситуації у російській економіці кращу бік. Величезне значення для Росії мають як іноземні, а й внутрішньоросійські інвестицій, адже безліч людей під час становлення ринкової економіки «збили» собі величезні багатства, які у цей час лежать у європейських і американських банках, інакше кажучи йдуть на інвестицій у зарубіжних країнах. Держава щосили намагається повернути ці гроші з-за кордону російську економіку, що дозволить суттєвий поштовх розвитку російського виробництва. За даними правоохоронних органів із Росії було вивезено, починаючи з 1991 року, близько 150 млрд. дол. і важко уявити щоб ці гроші виявили б себе у російської экономике.

Вообще ж капіталовкладення проводяться приватними інвесторами насамперед заради одержання прибутку і ми маємо працювати з неврівноваженою економікою, неясною політичної ситуацією законодавством, ні про яку прибутку не може бути промови, отже може бути мови довгострокові стратегічних інвестиціях у російську економіку, без чого, своєю чергою, неможливий підйом виробництва, тобто відродження економіки Росії. Визначимо, що завданнями даної праці є проведення дослідження інвестиційного клімату Росії, при послідовному розгляді всіх згаданих чинників, які впливають його зміну цін і спроба оцінку його поточного стану. У завдання даної роботи належить як дослідження джерел інвестицій, їх перспективність і - оцінка їх до стану на момент. Метою ж даної роботи назвемо оцінку перспектив змін інвестиційного клімату у Росії його активізації з урахуванням існуючих тенденцій його розвитку та інвестиційної політики держави, в яка також необхідно виявити найслабші сторони, і вказати необхідні заходи їхнього устранения.

1. Роль інвестиційної політики у оздоровленні російської экономики.

Инвестиции (капитальные вкладення) — це сукупність за-трат матеріальних, трудових і надходження ресурсів, вкладених у розширене відтворення, основних фондів всіх галузей народного господарства. Інвестиції - щодо новий нашій економіки термін. У межах централізованої планової системи використовувалося поняття «валові капітальні вкладення », під якими порузумівались все видатки відтворення основних фондів, включаючи видатки їх. Інвестиції - ширше поняття. Воно втягує й звані реальні інвестиції, близькі за змістом до нашого терміну «капітальні вкладення », і «фінансові «(портфельні) інвестиції, тобто вкладення акції, облігації, інші цінних паперів, пов’язані безпосередньо з титулом власника, що дає декларація про отримання доходів від власності. Фінансові інвестиції можуть бути як додатковим джерелом капітальних вкладень, і предметом біржовий гри над ринком цінних паперів. Але певну частину портфельних інвестицій — вкладення акції підприємств різних галузей матеріального виробництва — за своєю природою нічим немає від прямих інвестицій у виробництво. Журнал «Економіст «визначено основні напрями інвестиційної політики. Були виділено такі головні завдання інвестиційної політики: формування сприятливого середовища, сприяє підвищенню інвестиційної активності недержавного сектора, залучення приватних вітчизняних також іноземних інвестицій на реконструкцію підприємств, а також державну підтримку найважливіших життєзабезпечувальних виробництв і соціальної сфери у разі підвищення ефективності капітальних вложений.

Инвестиционная політика, якої дотримується держава має величезну впливом геть розвиток капіталовкладень країни, як приватних, і державних. Саме він формує так званий інвестиційний клімат країни, тому уряд Росії надає їй величезна увага, проте, попри цей час інвестиційна політика нашої держави ще слабка, що з переважно незащищённостью видатків бюджету інвестиційні мети, бюджетні гроші засоби розкрадаються чи направляються не так на цілі, куди направлялись.

Государственной Думою було прийнято у читанні закони «Про внесення і доповнень в Закон РРФСР» і «Про інвестиційної діяльність у РРФСР», які мають поліпшити законодавчу базу для інвестицій, гарантувати права інвесторів на власність і який предполагают:

— надання бюджетних коштів недержавним структурам на поворотній основе,.

— свій відбиток у Законі принципу відносин власності (у ньому розглядаються державні, муніципальні й потужні приватні інвестори). За цим принципом і виділяються з федерального бюджету капітальні вкладення в розвитку федеральної собственности,.

— рівність прав інвесторів (гарантії правий і захисту інвестицій незалежно від форм власності всім инвесторов).

Инвестиционной політики у нашій державі донедавна приділялося досить уваги, проте вже нині держава початок розуміти усю важливість правильної інвестиційної політики І що найважливіше, початок вживати заходів у властивому напрямі, і останні роки спостерігаються деякі зрушення у зміні інвестиційної політики держави, поступово ліквідуються структурні перекоси економіки Росії, стабілізувався курс рубля, знижуються відсоткові ставки. Але держава розуміє, що зниження інфляції і відсоткові ставки не дадуть автоматичного ефекту зростанням інвестицій і виробництва. Це передусім пов’язані з двома факторами:

1. З неготовністю одержувачів інвестицій — підприємств до ефективної освоєння коштів, під час першого чергу через низьку якість управления, С неготовністю інвесторів вкладати капітали у не реформовані підприємства з причини як високі валютні ризики (незащищённость прав власності, значний ризик неповернення коштів через поганого управління), і неможливості більш-менш адекватно визначити сам рівень ризику (непрозорість фінансового становища підприємства, ліквідність підприємств, їх інвестиційна деятельность).

Поэтому уряд Росії передбачає запровадити такі зміни у інвестиційної політиці нашої країни (з програми уряду РФ «Структурна перебудова і економічне зростання у 1997;2000 роках») :

— создать умови для ринкової оцінки активів підприємств. Крім очевидних переваг для інвесторів, що з ринкової оцінкою акцій, це дозволить підприємству формувати більш раціональну стратегію щодо використання власних активов,.

— внести зміни у амортизаційну політику, створені задля її лібералізацію, підвищення ступеня свободи реформованих підприємств під час виборів методів амортизаційної політики (використання прискореної амортизації, нелінійних методів амортизації, зокрема методу зменшуваного залишку із застосуванням удвоенных амортизаційних норм, методу суми років, спеціальної початкової амортизаційної знижки), спрощення і укрупнення норм амортизації. Одночасно, принаймні розв’язання проблеми оборотних засобів, здійснюватиметься жорсткіший контролю над використанням амортизаційних отчислений,.

— послідовна децентралізація інвестиційного процесу шляхом розвитку різноманітних форм власності, посилення ролі внутрішніх (власних) джерел накопичень підприємств на фінансування їх інвестиційних проектов,.

— державну підтримку підприємств з допомогою централізованих инвестиций,.

— розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державне фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення суворо у відповідність до федеральними цільовими програмами і лише на конкурсної основе,.

— посилення державного контролю над цільовою витратою коштів федерального бюджета,.

— вдосконалення нормативної бази на цілях залучення іноземних инвестиций,.

— значне розширення практики спільного государственно-коммерческого фінансування інвестиційних проектов.

Среди першочергових заходів необхідно назвати ще й пряме державне що у інфраструктурних проектах народно-господарського значення й їхній фінансовий стимулювання у вигляді надання податкових пільг чи податкового кредиту, втручання у інвестування первинних деяких галузей і магістральної инфраструктуры.

2. Розрив між спонуканнями збереження і инвестированию.

Сбережения і інвестиції у нашій індустріальному суспільстві зазвичай проводяться різними особами і з різноманітні причини. Це не була така. Навіть у наші дні, якщо фермер присвячує частку дренажним роботам, натомість, щоб обробляти культури і збирати врожай, він зберігає й те водночас інвестує. Він зберігає, оскільки утримується споживання у цьому із єдиною метою забезпечити більше споживання на майбутньому. Розмір цих заощаджень визначається різницею між величиною його чистого реального прибутку і видатками на споживання. Разом із тим він інвестує, бо поліпшення виробничих можливостей ферми означає чисте капіталовкладення. Стосовно простому фермеру ми бачимо як збіг заощадження і інвестування, а й тих причин, в ім'я що їх здійснює ці процеси. Він утримується від споживання теперішньому (зберігає) лише оскільки хоче здійснити дренажні роботи (тобто. інвестувати). Якби можливості інвестувати були відсутні, він ніколи і подумав би сберегать.

В нашому суспільстві чисте інвестування, здійснюється промисловими чи торговими підприємствами, і корпораціями. Якщо корпорація чи дрібне підприємство мають великі інвестиційні можливості, їхні власники будуть відчувати спокуса вкласти назад більшу частину свої доходи. Тому промислове збереження значною мірою прямо залежить від промислових инвестиций.

Однако заощадження здійснюються також різноманітними групами населення: окремими особами та сім'ями. Людина може мати намір зберігати з дуже різноманітні причини: оскільки вона хоче забезпечити себе старості чи нагромадити певну суму палестинцям не припиняти витрат (проведення відпустки чи придбання автомобіля). Він може почуватися ненадійність свого стану та прагнути забезпечити себе чорний день. Він може керуватися бажанням залишити деяке стан своїх дітей чи онукам. Він то, можливо 80-річним скнарою, який має спадкоємців та здійснює накопичення з пристрасті до грошам як до таких. Хоч би якими були мотиви, якими керуються окремі особи, здійснюючи заощадження, часто вони мало пов’язані з можливостями інвестування. Це наслідок те, що у нашій повсякденному мові слово «інвестиція «який завжди має саме значення, яке йому надається в економічних дискусіях. Ми називаємо «чистим інвестуванням », чи капиталообразованием, те, що є чистий приріст реального капіталу суспільства (будинку, устаткування, материально-производственные запаси й т.д.). Обиватель ж свідчить про «інвестуванні «, що він купує шматок землі, перебувають у зверненні цінні папери або будь-який інший титул власності. Для економістів це суто трансфертні операції. Те, що інвестує один, хтось інший дезинвестирует. Чисте інвестування має місце буде лише тоді, коли створюється новий реальний капитал.

Чистое капиталообразование має місце головним чином промислових і видача торговельних підприємствах. Його розмір сильно коштує від року до року, від десятиліття до десятиріччю. Це непостійне, мінливе поведінка жива тому, що можливості інвестування залежить від нових покриттів, нових продуктів, нових територій і національних кордонів, нових ресурсів, нового населення, і навіть від зростаючого рівня виробництва та доходу. Інвестиції залежить від динамічних і щодо погано піддаються обліку елементів зростання системи: з розвитку техніки, від політики, оптимістичних і песимістичних оцінок, державних податків і витрат, законодавчих заходів тощо. Фінансування інвестицій здійснюється з допомогою внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішнім джерелам ставляться кошти підприємств і заощадження населення, бюджетні асигнування (з федеральних і до місцевих бюджетів), і навіть довгострокові кредити і позики (державні та комерційні). Зовнішніми джерелами є приватні прямі і портфельні іноземні інвестиції, і навіть кредити і позики (в тому числі під гарантії правительства).

3. Внутрішні джерела інвестицій у России.

Традиционно в Росії фінансування капітальних вкладень здійснювалось у основному з допомогою внутрішніх джерел. Не виключено, що у подальшому відіграватимуть на вирішальній ролі, попри активізацію залучення іноземного капіталу. Кожній сім'ї доводиться постійно вирішувати життєву проблему: яку частину свого бюджету доручити поточне споживання, а яку — відкласти у майбутнє. Припустимо, що члени сім'ї заробляють 1 млн. крб. на місяць. Частина грошей можна витратити для придбання продуктів харчування одяг і оплату житла і комунальних послуг в, а частина можна відкласти. Припустимо, що сім'я витрачає 800 тис. крб. впродовж місяця, а решта 200 тис. поміщає до банку чи змінює на американських доларів для інвестування майбутніх витрат (159.8 трлн. рублів (20.8% всіх грошових доходів) було витрачено жителями Росії у першому півріччі 1997 р. для придбання іноземної валюти…). І тут кажуть, що справжній рівень заощаджень сім'ї становить 20%.

В масштабі країни загальний рівень заощаджень залежить від рівня заощаджень населення, організацій корисною і уряду. Кошти окремих особистостей — єдиний джерело заощаджень у майбутнє. Припустимо, що якась компанія отримала прибуток у розмірі 100 млн. крб. Ця прибуток обіцяє бути виплачена власникам, реинвестирована (компанія може отримати ці кошти нове обладнання чи виробничі площі) або ж покладено на банківський рахунок. У кожному разі компанія зберігає частину свого прибутку, точно як і сім'я зберігає частину свого заробітку. Уряд також має здатність заощаджувати — у його випадках, коли податкових надходжень до бюджету перевищують урядове споживання (куди входить зарплата державних службовців, Витрати оборону, виплати пенсіонерам, і т.п.). За таких умов справ уряд залишаються кошти, які можна використані під інвестиції, скажімо, в будівництво нових доріг чи розвиток телефонної связи.

Объем заощаджень країни впливає на обсяг інвестицій у країні. Вже було зазначено, що інвестиції є Витрати придбання устаткування, будинків та житла, що у майбутньому виразяться в підйомі продуктивної мощі всієї економіки. Коли суспільство перебуває зберігає частину свого поточного доходу, це, що коли частина виробництва то, можливо спрямована не споживання, але в инвестиции.

Чаще всього зберігачі (вкладники) і інвестори належать до найрізноманітніших економічним групам. Коли сім'я відкладає частину свого доходу, вона поміщає свої гроші у банк. Банк позичає ці гроші компанії, що хоче здійснити капіталовкладення. У цьому випадку вкладники (окремі громадяни) і інвестори (підприємства) пов’язані через фінансового посередника (банк). Іноді вкладники і інвестори представляють собою один і той ж обличчя. Якщо підприємство зберігає частину свого прибутків і використовує в купівлю нового верстата, воно це й зберігає і інвестує гроші. Іноді компанія зберігає свій прибуток рахунок збільшення банківських вкладів. Банк потім позичає ці гроші інший компанії, що хоче зробити капіталовкладення. У закритою економіці обсяг заощаджень точно відповідає обсягу інвестицій. Яка частка національного доходу зберігається, така частина, й то, можливо інвестована. Отже, можна сказати, що у закритою країні внутрішні інвестиції рівні внутрішнім сбережениям.

Когда країна входить у світову фінансову систему, складається настільки однозначна ситуація. Якщо якась російська компанія хоче зробити капіталовкладення, вона триватиме потрібні кошти як і російському, і у зарубіжному банку. Розглянемо за які ж існують внутрішні джерела инвестиций.

3.1. Прибуток як джерело инвестиций

Недостаток фінансових ресурсів підприємства намагаються заповнити рахунок підвищення ціни своєї продукції. У 1993 року всі зростання прибутку в народному господарстві визначалося ціновим чинником. Проте, збільшуючи ціни, підприємства стикаються з спросовыми обмеженнями, приводящими до проблем із реалізацією продукції, як наслідок, до спаду виробництва. Це може поставити до межі банкрутства багато підприємств. Наприклад у дивовижно складному становищі опинився Волзький автомобільний завод. Щоб якось забезпечити потрібні кошти для інвестицій, він постійно піднімав ціни на всі автомашини «Жигулі «, у результаті вони подорожчали багатьох якісніших іноземних моделей. Тому збут продукції ВАЗу став проблематичным.

Правительством приймаються заходи, які полегшать підприємствам формування необхідних фінансових ресурсів для виробничого розвитку, тим більше сьогодні є з основні джерела капіталовкладень на що. Розширити можливості підприємств допоможе постанову по повне звільнення податку прибутку, яке б на інвестиції, яке діє з початку 1993 року. Це має бути хорошим стимулом посилення інвестиційної активности.

3.2. Амортизаційні отчисления.

Амортизационные відрахування — це капітальна вартість, що від'єдналася від своєї матеріального носія (будинків, споруд, устаткування, апаратури тощо.) спочатку що є капіталом що перебуває в кругообіг і обороті підприємства. Амортизаційні відрахування спрямовані На оновлення коштів виробництва, які зношуються у процесі використання за виробництві товарів. Проте в момент у Росії амортизаційні відрахування губляться через інфляцію (інфляція практично девальвувала це джерело капіталовкладень), тому для самоинвестирования підприємства використовують кошти, необхідних виплати боргів із зарплати, податків тощо, що впливає на соціальної сфери. Зростання вартості основних фондів підприємств та його амортизаційних відрахувань пропорційно темпам інфляції дозволяє джерела власних коштів на фінансування капіталовкладень. Тому з важливих заходів для підвищенню внутрішньої інвестиційної активності міг стати антиінфляційна захист амортизаційного фонду шляхом регулярної індексації балансову вартість основних засобів. Щоб відновити інвестиційний характер амортизаційного фонду необхідно проведення реформи амортизаційної політики і системи кругообігу і зовнішньоторговельного обороту амортизаційного фонду: однозначно визнати капітальний характер амортизаційних відрахувань, поширити на амортизаційний фонд законодавство про власність і гарантувати права власників капіталу визначення долі амортизаційного фонду, посилити відповідальність виробництва (менеджерів) підприємств над його збереження й цільове використання, запровадити податкові й адміністративні санкції проти розбазарювання, проїдання і ринок вивезення амортизаційного фонду межі російської національної території (запобігти вивезенню капіталу рахунок амортизаційних відрахувань). Ці заходи допоможуть збереженню амортизаційного фонду підприємства міста і, як наслідок, допоможуть триматися виробництву попередньому уровне.

3.3. Бюджетне финансирование.

Дефицит державного бюджету Демшевського не дозволяє прогнозувати рішення інвестиційних проблем з допомогою централізованих джерела фінансування. При обмеженості бюджетних ресурсів як потенційного джерела інвестицій держава має змушене вийти з безповоротного бюджетного фінансування до кредитування. Вже сьогодні посилився контролю над використанням пільгових кредитів. Задля більшої гарантій повернення кредиту впроваджуємо систему застави майна в нерухомості, зокрема землі. Законодавча база цьому створена Законом про заставі. Державні централізовані вкладення зазвичай направляють на реалізацію обмеженої кількості регіональних програм, створення особливо ефективних структуроутворюючих об'єктів, підтримку федеральної інфраструктури, подолання наслідків стихійних лих, надзвичайних ситуацій, рішення найгостріших соціальних і стабільності економічних проблем. На етапі виходу з кризи пріоритетними напрямками з погляду бюджетного фінансування будут:

— виділення державних інвестицій для стимулювання розвитку опорних сировинних і аграрних районів, які забезпечують рішення продовольчої і паливно-енергетичній проблем,.

— підтримку науково-виробничого потенциала,.

— виділення субсидій на соціальні мети слаборозвиненим районом з надмірно низькому рівні життя населення, які мають можливості призупинити його падіння власними силами.

3.4. Банківський кредит

Долгосрочное кредитування, надто за умов зароджуваного підприємництва, міг би стати однією з важливих джерел інвестицій. Не треба казати про важливості довгострокових кредитів у розвиток виробництва, у Росії, яке перебуває у катастрофічний стан. Довгострокові банківські кредити — у першу чергу спрямовані влади на рішення стратегічних цілей у економіці. Вони сприяють поступового збільшення виробництва та, як наслідок, загальному підйому економіки нашої країни. Такі кредити міг би видаватися банками під час першого чергу влади на рішення соціальних програм під гарантії уряду, проте довгострокові банківські кредити невигідні за умов інфляції, яка становила грудні 1996 року (стосовно грудня 1995 року) 22%. Під час такої інфляції невигідні навіть середньострокові кредити. На вересень 1996 року із загальної маси кредитів (314 трлн. крб.), виданих російськими банками, лише 19.6 трлн. крб. чи 6,3% становили довгострокові. Назріла потреба створення інвестиційних банків, які займалися б фінансуванням і довгостроковим кредитуванням капітальних вкладень. Поки що ж уряд змушене фінансувати необхідні програми із засобів бюджету, які у бюджеті катастрофічно не хватает.

3.5. Кошти населения.

Привлечение коштів населення інвестиційну сферу шляхом продажу акцій деяких приватизованих підприємств і інвестиційних фондів, зокрема, міг би розглядатися не лише як джерело капіталовкладень, а й як із шляхів захисту особистих заощаджень громадян інфляції. Стимулювати інвестиційну активність населення можна через встановлення в інвестиційних банках вищих по порівнянню коїться з іншими банківськими установами відсоткові ставки по особистим вкладах, залучення коштів населення в до житлового будівництва, надання громадянам, бере участі у інвестуванні підприємства, першочергового права купівля його продукції з заводський ціною тощо. Для припливу заощаджень населення в ринок капіталу необхідна широка мережу посередницьких фінансових організацій — інвестиційних банків та фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, будівельних товариств та ін. Проте важливо наскільки можна забезпечити захист тим, хто не готовий вкладати свої гроші у фондові цінності, встановивши суворий контролю над підприємствами, які претендують на залучення коштів населения.

Основным чинником, впливає на стан внутрішніх можливостей фінансування капіталовкладень, є финансовоэкономическая нестабільність. Проте недостатність внутрішнього інвестиційного потенціалу вважатимуться относительной.

4. Зовнішні джерела инвестиций.

4.1. Іноземні інвестиції в России.

В Російської Федерації інвестиції можуть здійснюватися з допомогою підприємств із пайовою участю іноземного капіталу (спільних предприятий),.

— створення підприємств, повністю що належать іноземних інвесторів, їх філій і представительств,.

— придбання іноземним інвестором у власність пред-приятий, майнових комплексів, будинків, споруд, часткою участі в підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних бумаг,.

— придбання прав користування землею й іншими на природні ресурси, і навіть інших майнові права і т.р.,.

— надання позик, кредитів, майна, і майнові права і т.п.

Проблема полягає у стимулюванні ефективного припливу іноземного капіталу. У цьому зв’язку постає двоє ключових запитань: по-перше, у які сфери приплив може бути обмежений, а по-друге, у які галузі й у яких формах рухається у першу чергу, його залучати. Іноземний капітал може залучатися у вигляді приватних іноземних інвестицій — прямих і портфельних, соціальній та формі кредитів і позик. Під прямими інвестиціями прийнято розуміти капітальні вкладення реальні активи (виробництво) інших країнах, під управлінням якими бере участь інвестор. Інвестиції можна вважати прямими, якщо іноземний інвестор володіє щонайменше ніж 25% акцій підприємства, чи його контрольним пакетом, величина якого не може варіюватися у досить межах в залежність від розподілу акцій серед акционеров.

Прямые зарубіжний інвестиціїце щось більше, аніж простий фінансування капіталовкладень на що, хоча саме собою це потрібно Росії. Прямі іноземні інвестиції представляють теж спосіб підвищення продуктивності і технічного рівня російських підприємств. Розміщаючи свій капітал у Росії, іноземна компанія приносить з собою нові технологіії, нові способи організації виробництва та прямий вихід поставляють на світовий рынок.

Портфельными інвестиціями. прийнято називати капіталовкладення в акції зарубіжних підприємств, які дають права контролю за ними облігації та інші цінних паперів іноземної держави та міжнародних валютно-фінансових организаций.

Существуют і реальні інвестиції. Це — капітальні вкладення землю, нерухомість, машини та устаткування, запчастини тощо. Реальні інвестиції містять у собі і витрати обігового капитала.

Два виду інвестицій (прямі і портфельні) спонукувані аналогічними, але з однаковими мотивами. У обох випадках інвестор бажає одержати прибуток з допомогою володіння акціями дохідної компанії. Проте, під час здійснення портфельних інвестицій інвестор зацікавлений в тому, щоб керувати компанією, суть у тому, щоб отримувати дохід з допомогою майбутніх дивідендів. Здійснюючи прямі капіталовкладення, іноземного інвестора (зазвичай, велика компанія) прагне взяти до рук керівництво підприємством. Вкладаючи капітал, він вважає, що Росія — найкраще місце для випуску його продукції, яка реалізовуватимуть або російському споживчому ринку (приклад ресторанів Макдональдс), або на світовому ринку (як у з декотрими зарубіжними інвестиціями російську авиационно-космическую промисловість). Росії необхідно докладати всіх зусиль до залучення обох видів інвестицій, оскільки з них сприяє майбутньому збільшення продуктивної мощі экономики.

Иностранный капітал може мати доступ у всі сфери економіки (окрім тих які перебувають у державній монополії) без шкоди національних інтересів. Галузеві обмеження мають поширюватися лише з прямі іноземні інвестиції. Їх приплив слід обмежити у галузі, пов’язані з безпосередньою експлуатацією національних природних ресурсів (наприклад, представляють видобувну галузь, вирубування лісу, промисел риби), в виробничу інфраструктуру (енергомережі, дороги, трубопроводи тощо.), телекомунікаційну та супутниковий зв’язок. Такі обмеження закріплені в законодавствах багатьох розвинутих країн, в частковості США. У перелічених галузях доцільно використовувати альтернативні прямим інвестиціям форми залучення іноземного капіталу. Це може бути зарубіжні кредити і позики. Попри те що, що вони збільшують тягар державного боргу перед, залучення було було б виправданим по-перше з погляду дотримання національних інтересів і, по-друге — швидка окупність капіталовкладень в названі сферы.

Однако для цього необхідно створити ефективну систему управління використанням зарубіжних закордонних кредитів. Зарубіжний капітал у вигляді підприємств із 100-відсотковим іноземним участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будівельних матеріалів, будівництво (зокрема житлове), для випуску товарів народного споживання, у розвиток ділової інфраструктури, стимулювати приплив портфельних інвестицій слід у галузі економіки. Вони забезпечують приплив фінансових ресурсів без втрати контролю російської сторони над об'єктом інвестування. Це перевагу важливо залучити до галузях, мають стратегічне значення є, й у першу чергу що з здобиччю ресурсов.

4.2. Відтік капитала.

Рассмотрев в першу чергу інвестиції, які надходять з-за кордону, ми можемо згадати і тому, які кошти нелегально до інших держав. Останніми роками у Росії склався шар підприємств і для підприємців, які накопичили великі капітали. Через нестійкості економічного положення у країні великі кошти перетворюються на конвертовану валюту і осідають у західних банках. Можна було б очікувати, що з закінченням комуністичної ери Росія стане звертатися до закордонним кредиторам на фінансування значних інвестицій тоді, як країна перебудовується під впливом ринкових сил. Тож було б резонно припустити, у Росії виникне дефіцит поточного платіжного балансу (коли рівень інвестицій перевищує рівень заощаджень). Однак це немає. Відтік грошових ресурсів (потенційних інвестицій) із Росії кілька разів перевищує приплив. Як немає парадоксально, однак упродовж 1993 року — Росія видала більші кредити закордонним позичальникам, ніж посіла сама. Активне сальдо поточного платіжного балансу Росії (коли країна є неттоэкспортером капіталу, тобто. громадяни позичають багато грошей, ніж займають) становить близько 10 млрд. доларів. Це посилює інвестиційний «голод «країни, веде до подальшому ослаблення національної валюти. Мотивація відпливу капіталів — відчуття російськими бізнесменами політичної та економічної нестабільність у Росії. Значна частина коштів накопичених російськими бізнесменами коштів під впливом страху перед можливим соціальним вибухом з інфляції і безперервного падіння курсу рубля, страху грошової реформи переправляється ними на західні банки чи використовується придбання й ринок цінних бумаг.

Многие в російських ділових колах відчувають, що економіка Росії занадто нестабільна реалізації долго-срочных інвестицій. Тому хоча й підприємства використовують свої заощадження не так на капіталовкладення у країні, але в видачу кредитів за кордон. Компанії-експортери, зазвичай, зберігають свій прибуток на рахунках зарубіжних банках натомість, щоб ввозити її назад до Росії і давати налаштувалася на нові інвестиції. Цей процес відбувається, відомого як витік капіталу, часто-густо носить протизаконний характер. І все-таки, попри її протизаконність, витік капіталу знаходить логічне економічне виправдання: набагато надійніше поміщати капітал в лондонський банк, ніж у російську економіку. Саме тому підприємства воліють надавати кредити іноземцям (поміщаючи гроші у зарубіжний банк), а чи не своїм соотечественникам.

Основные джерела відпливу капіталів може бути як легітимними, і нелегітимними. До числу легітимних джерел ставляться санкціоновані інвестиції на що інших у формі створення спільних підприємств чи дочірніх фірм. Загальні масштаби відпливу валюти не піддаються точному виміру, оскільки фінансова статистика, природно, враховує але їхні легальну частина. Відтік у крупних масштабах іноземної валюти межі Росії спонукав владу прийняти організаційно-правові заходи для пожорсткішанням контролю над поверненням валютної виручки завезеними на територію країни. А, щоб російські фірми не боялися інвестувати кошти на економіку своєї країни, необхідно створити умови для для зниження інвестиційного ризику. Ступінь ризику може бути зменшена з допомогою зниження інфляції, прийняття певного економічного законодавства, заснованого на ринкових потенциалах.

Технология проведення ринкових реформ передбачає послідовність кроків — разом із стимулюванням припливу капіталу відразу ж потрапляє приймаються заходи, що перешкоджають його оттоку.

На сьогоднішній момент за даними Держкомстату обсяги вкладень по закордонах дуже скромні - інвестиції коштом російського капіталу по закордонах склали 20 млн. доларів — і 2.6 млрд. рублів, у своїй обсяг прямих інвестицій становив лише 3 млн. доларів — і вже майже повністю направлялися в промисловість — кольорової металургії, хімічну і нафтохімічну галузі. Проте з даними правоохоронних органів в 1991;1996 роках із Росії вивезено близько 150 млрд. доларів «брудних», тобто. зароблених незаконним шляхом, грошей немає та за статистикою близько 20 млрд. доларів чистих грошей щорічно вивозитися із Росії незаконним шляхом. Природно, держава зацікавлений у тому, хоча б частина «що спливли» потенційних інвестицій вернуть.

Сейчас уряд розглядає законопроект про легалізацію розміщених там фінансових активів — про так званої «економічної амністії». У проекті говориться у тому, що це гроші не можуть повернутися до Росії і за сплаті певного податку державі ці гроші перестануть вважатися нелегальними. Цей законопроект необхідний уряду повернення з Росією «що спливли» грошей. На мою думку експертів цьому проекті немає майбутнього, оскільки гроші йшли із Росії недовіру державі і повернуться назад, поки довіру до держави не відновитися, отже повернення «що спливли» грошей станеться нескоро.

5. Роль міжнародної фінансової допомоги в оздоровленні російської экономики.

Благодаря ринкових реформ, інвестиції з-за кордону мають бути більш перспективними, ніж у 80-ті роки. У довгостроковій перспективі, у найближчі 10 років, приватний сектор Європи, Сполучених Штатів і Банк Японії напевно стане для Росії є основним джерелом інвестиційного капіталу. Проте, доти, як і станеться, кредиторами Росії напевно не у приватних інвесторів, а зарубіжні уряду та офіційні организации.

Сущность відділу міжнародних організацій, що у наданні фінансову допомогу Росії, различна.

Во-первых, слід сказати Міжнародний фонд (МВФ). Це заснування, у якому Росія вступила влітку 1992 року, фінансує державних програм боротьби із високим інфляцією і загальної валютнофинансовой нестабильностью.

В своєї діяльності МВФ керується принципом зумовленості, за яким країни-члени можуть одержати кредити від цього лише за умов, що вони зобов’язуються проводити певну економічну політику. Умови, висунуті МВФ, можуть бути настільки жорсткими, що лише погіршать труднощі реформ.

Вторым великим міжнародним кредитором є Світового банку. На відміну від МВФ, діяльність якого полягає сконцентрована на короткочасних макроекономічних кризи, Світового банку займається проблемами довгострокового економічного розвитку. Пріоритетними йому є структурні зміни, такі, як лібералізація торгівлі, приватизація, реформи системи освіти і охорони здоров’я, інвестиції інфраструктуру, тобто. реформи, що є запорукою довгострокового економічного зростання. Світового банку видає довгострокові позики, зазвичай, комерційні умовах, хоча бідним країнам надаються пільгові, сильно занижені відсоткові ставки по кредитах. Банк спеціалізується двома видах кредитов. Целевые кредити призначаються на фінансування конкретних інвестиційних проектів, наприклад будівництва дороги, мосту чи электростанции. Программные кредити покликані допомогти уряду здійснити структурні реформи, у ключових галузях економіки, наприклад провести лібералізацію торгівлі. І тут кредитне забезпечення певного інвестиційного проекту, а засіб загального фінансування державного бюджету відповідність до кардинальним зміною економічної политики.

Третья впливова і кредитна організація — це Європейський банк реконструкції та развития (ЕБРР), створений 1991 р. спеціально надання допомоги країнам Східної Європи й Радянського Союзу на етапі ринкових перетворень. ЄБРР являє собою приклад «банку регіонального розвитку », головним завданням якого — сприяти довгостроковому економічного зростання певного регіону з допомогою фінансування різноманітних інвестиційних проектів. Особливе ж призначення ЄБРР залежить від наданні кредитів передусім молодому приватного сектора країн колишнього «соціалістичного лагеря.

Четвертым джерелом офіційної фінансової підтримки є допомогу, яка надходить не від відділу міжнародних організацій, як від окремих західних урядів. Ця допомогу приймає по меншою мірою дві форми. По-перше, уряду Заходу надають урядам інших країнах (наприклад, Росії) прямі кредити і безоплатні позички, намагаючись допомогти їм справитися з невідкладними проблемами гуманітарного та скорочення економічної характеру. По-друге, вони виділяють кредити компаніям цих країн, аби ті могли придбати у страныдонора промислове обладнання й інші товари. Отже, подібні кредити вигідні обом сторонам.

Последние роки Росія отримувала допомогу із усіх перелічених вище джерел, проте об'єми та види цієї допомоги який завжди відповідали її реальним потребам. Проте зараз ситуація у країні почала змінюватися — ось що ж кажуть офіційні дані Держкомстату про притягнення іноземних інвестицій у першому кварталі 1997 року: цей квартал обсяг інвестицій залучений комерційними організаціями становив 2.24 млрд. дол. — загальний обсяг накопичень валютних інвестицій становить 15.8 млрд. дол. їх прямих інвестицій — 7.5 млрд. дол. Справдилися прогнози фахівців, котрі пророкують зростання про сприятливому результаті президентських виборів. Підйом інвестицій у першому кварталі 1997 року говорить про тому, що інвесторам довелося б час ухвалення рішення і його реалізації. Величезний зростання промовляють на першу чергу про стабілізації курсу карбованці і спаді інфляції, яка настільки довго стримувала потік інвестицій. Стабілізація курсу рубля також і результатом політики заниження курсу рубля. Інакше кажучи трапилося те, що тривалий час говорили політики, передбачаючи стабілізацію економіки та поліпшення інвестиційного клімату і це нарешті знаходить підтвердження у цифрах. Інвестиції склали: 0.63 млрд. дол. — прямі інвестиції, 0.05 млрд. — портфельні на інвестиції та 1.56 млрд. — інші, у тому числі кредити відділу міжнародних організацій, євробонди, муніципальні європозики тощо. Звідси можна дійти невтішного висновку у тому, що киселинсько-берестський осередок тяжкості залучити інвестиції переноситься на фінансові ринки, де уряд діє досить успешно.

6. Оцінка і аналіз поточного стану інвестиційного клімату в России.

Итак, розглянувши основні чинники, що впливають інвестиційний клімат країни, що належало до завдання курсової роботи, ми можемо розпочати оцінці, та був і до аналізу інвестиційного клімату нашої страны.

В ринкової економіці сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій чи іншій країні, котрі приваблюють і що відштовхують інвесторів, прийнято називати її інвестиційним кліматом. Оцінити нинішній стан інвестиційного клімату не становить особливих зусиль, треба лише звернутися до статистиці. Починаючи з 1991 року обсяг капіталовкладень на що Росії зменшується з кожним роком. Така тенденція, що спостерігається досі, не обнадёживает. Вона свідчить, що інвестиційний клімат нашій країні вкрай несприятливий для капіталовкладень, і навіть ті чинники як природні ресурси Росії, потужний (хоча технічно застарілий і хронічно недогруженный) виробничий апарат, наявність дешевою і кваліфікованої робочої сили в, високий науково-технічний потенціал не приваблюють інвесторів, причини ми вже пояснили в виконану роботу. Сьогодні ж важливо сказати про тому, що нинішній стан інвестиційного клімату не дає сподівання швидке оздоровлення економіки Росії, і активних дій держави за поліпшенню інвестиційної політики у країні, яких, на жаль, доки передбачається, щоб індекс інвестиційного клімату у Росії підвищувався і в середині країни, і її пределами.

Анализируя сформований інвестиційний клімат нашій країні, можна побачити, що розмір капіталовкладень у країні залежить від рівня довіри населення державі, а й за кордоном розмір капіталовкладень залежить переважно від індексу інвестиційного клімату.

Ранжирование країн світового співтовариства з індексу інвестиційного клімату чи зворотному йому показнику індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни й «барометром «для іноземних інвесторів. Залежність потоку іноземних інвестицій від індексу інвестиційного клімату або його окремих складових носить майже лінійний характер. Не недавно міжнародна фінансова корпорація оголосила про своє намір включити Росію разом із групою інших у свій сукупний інвестиційний індекс, який служить свого роду орієнтиром для міжнародних приватних інвесторів, прагнуть визначити інвестиційний «вагу» країни й формують свій інвестиційний портфель. За розрахунками спеціалістів, тільки самий факт присвоєння цього індексу можуть призвести уже 1997 році інтерес до зростанню інвестицій на майже 7 млрд. доларів. Як показує аналіз законодавства країн-республік колишнього СРСР, попри подібність багатьох формулювань у низці республік незалежно від декларують загальних положень прийнято режим більшого сприяння іноземних інвесторів проти національними. Це виявляється у повному або частковому звільнення від прибуток у період циклу експлуатації підприємства (Україна, Казахстан, Білорусь, Киргизія, Литва, Туркменія) і тенденції зниження їх у період (Казахстан, Киргизія, Литва, Україна, Естонія), митних пільги для таких підприємств: тарифних (Україна, Молдова, Росія, Туркменія, Естонія) і нетарифних (Молдова). Усі названі заходи покликані компенсувати несприятливий інвестиційний клімат цих республіках й опосередковано підстрахувати іноземних інвесторів від надлишкового ризику. У Росії її досі відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату і окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних фірм, регулярно які відстежують інвестиційний клімат у багатьох країн світу, у цьому однині і у Росії. Оцінки інвестиційного клімату у Росії, надані зарубіжними експертами з їхньої регулярних засіданнях, проведені поза Російської Федерації і участі російських експертів, видаються мало достовірними. У зв’язку з цим постає завдання формування з урахуванням які ведуться Інституті економіки РАН досліджень Національної системи моніторингу інвестиційного клімату у Росії, значних економічних районів і суб'єктів Федерації. Це забезпечить приплив і знайти оптимальне використання іноземних інвестицій, послужить орієнтиром російським банкам у власному кредитної политике.

7. Перешкоди по дорозі припливу інвестицій. Шляхи й відчуття міри за активізацією інвестиційного климата.

Притоку в інвестиційну сферу приватного національного і іноземного капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничу краще й соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення. Взаємозв'язок них посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуацію. Слабкий приплив прямих іноземних інвестицій у російську економіку пояснюється розбіжностями між виконавчої і законодавчої владою, Центром і об'єктами Федерації, наявністю міжнаціональних конфліктів у самої Росії й війн безпосередньо їхньому межах, соціальної напруженістю (страйки, невдоволення широкої суспільства ходом реформ), розгулом злочинності і безсиллям влади, несприятливим для інвесторів законодавством, інфляцією, спадом виробництва, безперервним падінням курсу карбованці і його неконвертируемостью і др.

Российское уряд у останні роки було щодо іноземних компаній скоріш двоїстість, ніж гостинність. Офіційна політика наказує надавати підтримку прямим закордонним інвестиціям, але практично зарубіжні фірми відчувають неймовірні труднощі, намагаючись вкласти капітал на російську економіку. Російське законодавство немає усталеної бази, комерційна діяльність наштовхується силою-силенною бюрократичних перепон, крім того, видається, що чимало російські політики просто бояться прямих іноземних інвестицій. Деякі у Росії впевнені, що зарубіжні інвестиції - це більш як «ошуканство », й іноземні незалежні компанії відверто експлуатують російську экономику.

Рассмотрев з різних сторін чинники, стримуючі потік інвестицій у нашій країні, ми запропонували кілька рішень цих наболілих проблем.

Привлечение інвестицій (як іноземних, і національних) на російську економіку є життєво важливих засобом усунення інвестиційного «голоду «країни. Особливу роль активізації інвестиційної діяльності має відіграти страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Важливим кроком у цій галузі стало приєднання Росії до Багатостороннього агентству по гарантіям інвестицій (МИТІ), здійснюючому їх страхування від політичних лідеріва і інших некомерційних ризиків. Важливе умова, необхідне приватних капіталовкладень (як вітчизняних, і іноземних), — постійний і загальновідомий набір догм і керував, сформульованих в такий спосіб, щоб потенційні інвестори могли розуміти й передбачити, що це правила будуть застосовуватися до діяльності. У Росії той-таки, що у стадії безперервного реформування, правової режим непостійна. Потреба країни у іноземних інвестиціях становить 10 — 12 млрд. дол. на рік. У найближчій перспективі законодавчу базу функціонування іноземних інвестицій буде вдосконалена прийняттям нової редакцією закону про інвестиціях, закону про концесії і закону про вільні економічні зони. Велику роль зіграє також законодавче визначення прав власності на грішну землю. Для полегшення доступу іноземних інвесторів до інформації про стан російському ринку інвестицій було створено Державний інформаційний центр сприяння інвестиціям, яка формує банк пропозицій російської сторони з об'єктів инвестирования.

Для стабілізації економіки та активізації інвестиційного клімату потрібне прийняття низки кардинальних заходів, вкладених у формування країни як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, і специфічних, стосовних безпосередньо до вирішення завдання залучення инвестиций.

Среди заходів загального характеру у ролі першочергових слід назвать:

— досягнення національного порозуміння між різними осередками влади, соціальними групами, політичними партіями та ін громадськими организациями,.

— радикалізація боротьби з преступностью,.

— гальмування інфляції усіма відомих у у світовій практиці заходами крім невиплати трудящим зарплаты,.

— перегляд податкового законодавства надають у бік її спрощення і стимулювання производства,.

— мобілізація вільних коштів підприємств та населення на інвестиційні потреби шляхом підвищення відсоткові ставки за депозитами і вкладам,.

— запровадження у будівництво системи оплати об'єктів за кінцеву будівельну продукцию,.

— запуск передбаченого законодавством механізму банкротства,.

— надання податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, що йде на довгострокові інвестиції про те, щоб надалі повністю компенсувати їм втрати від уповільненої обороту капіталу за порівнянню коїться з іншими напрямами їх деятельности,.

— формування спільного ринку республік колишнього СРСР із вільним переміщенням товарів, капіталу та ініціативною робочою силы.

В числі заходів для активізації інвестиційного клімату необхідно отметить:

— прийняття законів про концесії і вільних економіч-них зонах,.

— створення системи прийому іноземного капіталу, що включає широку і конкурентну мережу державних інституцій, комерційних банків та страхових компаній, які страхують іноземний капітал від політичних лідеріва і комерційних ризиків, і навіть информационно-посреднических центрів, котрі займаються добором і замовленням актуальних для Росії проектів, пошуком зацікавлених у їх реалізації інвесторів і оперативному оформленні угод «під ключ » ,.

— створення стислі терміни Національної системи моніторингу інвестиційного клімату в России,.

— розробка й прийняття програми зміцнення курсу карбованці і початку його повної конвертируемости.

Будем сподіватися що названі вище заходів вживатимуть урядом найближчим часом і допоможуть припливу національних інтересів та іноземних инвестиций.

— Укладання —

Добившись мети, поставленої нами у роботі, дослідивши і оцінивши поточний стан інвестиційного клімату у Росії укладанні скажімо небагато, й у тому, навіщо Росії необхідний сприятливий інвестиційний климат.

Привлечение в широких масштабах національних героїв і іноземних інвестицій у російську економіку переслідує долго-временные стратегічні цілі створення Росії цивілізованого, соціально орієнтованої суспільства, характеризується високим якість життя населення, основу якого змішана економіка, передбачає як спільне ефективне функціонування різної форми власності, а й інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили й капитала.

Иностранный капітал принести з Росією досягнення науково-технічного прогресу і передовий управлінський досвід. Тому включення Росії у світового господарства і залучення іноземного капіталу — необхідна умова побудови країни сучасного громадянського суспільства. Залучення іноземного капіталу матеріальне виробництво набагато вигідніше, ніж отримання кредитів на купівлю необхідних товарів, котрі так само розтринькуються безсистемно і лише множать державні борги. Притік інвестицій як іноземних, і національних, життєво важливий й у досягнення середньострокових цілей — виходу з сучасного суспільно-економічного кризи, подолання спаду виробництва і погіршення якості життя. У цьому необхідно пам’ятати, що інтереси російського суспільства, з одного боку, і іноземних інвесторів — з інший, безпосередньо не збігаються. Росія у відновленні, відновленні свого виробничого потенціалу, насиченні споживчого ринку високоякісними і недорогими товарами, у розвитку та структурної перебудові свого експортного потенціалу, проведенні антиимпортной політики, в привнесенні до нашого суспільство західної управлінської культури. Іноземні інвестори природно зацікавлені у новому плацдармі щоб одержати прибутку за рахунок великого внутрішнього ринку Росії, її природних багатств, кваліфікована і дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науку й техніки і … навіть екологічної беспечности.

Поэтому перед нашою державою стоїть складне і делікатна завдання: залучити у країну іноземний капітал, і позбавляючи її власних стимулів, спрямовувати його заходами економічного регулювання для досягнення громадських целей.

Привлекая іноземний капітал, не можна допускати дискримінації щодо національних інвесторів. Не слід надавати підприємствам, з іноземними інвестиціями податкові пільги, яких немає мають російські, зайняті у тій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід мало впливає інвестиційну активність іноземного капіталу, але призводить до виникнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальним іноземним участю, претендують на пільгове налогообложение.

Отдельно потрібно сказати, що національні інвестиції ще більше важливі, ніж іноземні тому, що вони служать показником довіри населення уряду. Російські інвестори зацікавлені у отриманні максимального прибутку, а й у збільшенні стабільності економіки нашої країни (по крайнього заходу можна цього сподіватися), соціальній та неразбазаривании природних багатств России.

Рассмотрев інвестиційну політику держави ми побачили, що уряд (звісно ж) все пустило на самоплив, надавши ініціативу регіонам, що зараз налагоджують безпосередні контакти з представниками як західного, і коштом російського капіталу. Прикладом цього може бути мер Москви Ю. М. Лужков. Маючи величезної енергією, він, на диво завзято, приваблює фінансові активи для капітальних капіталовкладень у підприємства Москви, реконструкції найдавніших пам’ятників архітектури. Що й казати — Москва зараз виглядає як справжня столиця Росії, і аби цього Юрію Михайловичу знадобився багато років ретельної роботи, але переглянувши найпривабливіші регіони для інвестицій (див. додаток 1) ми легко зауважимо, що і стосовно кількості заощаджених грошей, і за кількістю коштів привлечённых протягом першого кварталу 1997 року Москва займає перше место.

В цілому ми вже можемо спілкуватися з деяким відтінком впевненості про позитивні зрушення в інвестиційному кліматі Росії, про якого говорять деякі приведені нижче цифри. Протягом року показник рублёвых інвестицій виріс у 8 разів, і досяг до квітня 1997 року позначки 2 трлн. крб. зокрема 1.2 трлн. прямих інвестицій, що свідчить про активізації національних інвесторів, і навіть говорить про деякому довіру до урядові Росії загалом, і до відносної стійкості російської економіки. Акції російських підприємств останні півроку подорожчали в середньому майже 2.5 разу. Такий зростання приваблює на фондовий ринок навіть найбільш обережних інвесторів, мають стійке упередження проти паперів підприємств. У першому кварталі 1997 року у економіку Росії інвестовано 2.2 млрд. доларів іноземного капіталу, що у 2.5 рази більше, як по аналогічний період минулого року її. Це дає сподівання, що інвестиційний клімат Росії усе ж таки робить якісь руху вперед, хоча й дуже упевнено. У цілому нині загальної ситуації у російському виробництві може різко змінитися у найближчі 5−10 років у цю справу, якщо існуючі тенденції капіталовкладень будуть зберігатися у майбутньому. У ми можемо очікувати поліпшення ситуації у російської економіці вцілому Росією, адже разом із збільшенням інвестицій у економіку, збільшиться її стабільність, зменшиться ризик довгострокових кредитів, отже будуть втілюватися у життя багато проектів, розраховані поліпшення соціальної сфери (бюджет в момент не справляється і з необхідним мінімумом програм), що у своє чергу зменшить соціальну напруженість країни. Тільки таким чином, послідовними і старанно продуманими реформами, ми можемо домогтися зупинки спаду виробництва та стабільного його розвитку. Радикальні реформи заявили себе далеко ще не із дуже кращого боку, їх неспроможність лише руйнувала російську економіку й, як слідство, погіршувало інвестиційний клімат, лякаючи потенційних інвесторів непередбачуваністю економіки Росії. Маючи нині тенденцію поліпшення інвестиційного клімату у Росії ми будемо сподіватися, що якийсь необережний крок з боку уряду не повернёт нас назад.

Приложение 1

Наиболее привабливі регионы.