Особливості формування інформаційного ринку України в сучасних умовах

• Зміст
• Вступ
• Розділ І. Теоретико-методологічні засади функціонування інформаційного ринку
• 1.1 Сутність та специфіка інформаційного ринку
• 1.2 Характеристика структури та основних процесів на ринку інформаційних послуг
• Розділ ІІ. Нормативні засади формування інформаційного ринку України в сучасних умовах
• 2.1 Характеристика процесів формування інформаційного ринку в Україні
• 2.2 Структура вітчизняного ринку інформаційних послуг
• Розділ ІІІ. Перспективи розвитку інформаційного ринку України
• 3.1 Основні проблеми розвитку ринку інформаційних послуг в Україні
• 3.2 Стратегічні та методичні перспективи розвитку інформаційного ринку
• Висновки
• Перелік використаних джерел
• Додатки

Вступ

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли інформаційна діяльність стала невід'ємною складовою всіх соціальних, економічних та виробничих процесів, питання дослідження інформаційного ринку набуває особливої актуальності.

Дослідження показують, що сьогодні інформація посідає лідируючі позиції в економіці і з часом її роль та значення будуть лише зростати. Процеси обміну інформацією давно перейшли на новий рівень — рівень самостійного інформаційного ринку, який розвивається за власними законами. Без ґрунтовних досліджень законів і закономірностей функціонування інформаційного ринку неможливе ефективне управління економікою. Новим рівнем економічних процесів в сучасному суспільстві має стати інформаційна економіка. Інформаційна економіка спрямована на використання інформаційних ресурсів і створення інформаційних товарів, послуг, що, у свою чергу, суттєво змінює економічні відносини, організацію виробництва, обміну, розподілу, споживання та впливає на розробку стратегії економічного розвитку країни.

Метою дипломного дослідження є вивчення особливостей функціонування такого утворення інформаційної економіки як інформаційний ринок.

Відповідно до мети дипломного дослідження, були сформовані такі завдання на дипломний проект:

— узагальнено теоретичні підходи до тлумачення суті поняття «інформаційний ринок»;

— дослідити інфраструктуру та функції інформаційного ринку;

— проаналізувати нормативні засади формування інформаційного ринку в сучасних умовах;

— охарактеризувати сучасний стан та дослідити проблеми українського інформаційного ринку;

— дослідити шляхи розвитку інформаційного ринку України.

Об'єкт дослідження — інформаційний ринок як соціоекономічне утворення.

Предмет дослідження — теоретико-методичні основи розвитку та функціонування інформаційного ринку.

Теоретико-методологічну та інформаційну базу дослідження склали наукові дослідження, публікації вітчизняних та закордонних науковців, законодавчі та нормативно-правові акти України, пов’язані з формуванням і розвитком інформаційного простору.

Огляд наукової літератури, проведений під час роботи над дипломним проектом показав, що питання функціонування інформаційного ринку стали предметом дослідження багатьох вітчизняних та іноземних науковців, зокрема свої праці цій темі присвятили Д. Белл, А. Гончаренко, Г. Калітич, А. Демін, В. Кузьменко, В. Пархоменко, Е. Тоффлер та багато інших. Проте, не зважаючи на ґрунтовність наукових праць цих дослідників, інформаційний ринок розвивається, а отже, існує потреба в дослідженні особливостей розвитку цього ринку в нових реаліях.

Наявність значної кількості вчених, які зосередили увагу на сутності й ролі інформації, визначенні її впливу на економічний розвиток і конкурентоспроможність економіки, свідчить про актуальність і важливість даної проблеми.

Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань, були застосовані загальнонаукові та емпіричні методи наукового дослідження. Основні із них: методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, компаративний мето, а також автором було використано системний підхід.

Структурно дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на параграфи, висновків, переліку використаних джерел та додатків.

Розділ І. Теоретико-методологічні засади функціонування інформаційного ринку

1.1 Сутність та специфіка інформаційного ринку

Увага до питань, пов’язаних з функціонуванням інформаційного ринку, зумовлена тим, що ринок інформаційних послуг стає над галузевим утворенням. На сьогодні, від того наскільки функціональним і правильно організованим буде інформаційний ринок, залежить доля економіки, політики, соціального укладу в планетарному масштабі.

Феномен інформаційного ринку цікавить науковців протягом десятиліть і за цей час була розроблена значна теоретична база, яка описує сутність такого виду ринку, його структуру, особливості і задачі. Нажаль, на сьогоднішній день у вітчизняній науці не існує єдиного концептуального підходу до розуміння сутності ринку інформації. Для того, щоб скласти комплексне уявлення про інформаційний ринок, проаналізуємо основні теоретичні підходи до описання цього поняття.

У найбільш узагальненому розумінні, ринок інформаційних послуг — це система економічних, правових та організаційних відносин з торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційній основі. Основы информационной культуры. — М., 2011. — С. 315

Відповідно до Закону України «Про науково-технічну інформацію», інформаційний ринок: «Це сукупність правових, економічних та організаційних відносин з приводу продажу та купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг». Закон України «Про науково-технічну інформацію» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 33, ст.345

Інформаційний ринок — це відносини між виробниками і фізичними або юридичними особами з питань купівлі-продажу інформаційних товарів і послуг. Тищенко М. П. Суть та теоретичні концепції інформаційної економіки / М. П. Тищенко // Наук. вісник Академії муніципального управління. — (Серія «Економіка»). Вип. 5. Ч. 2: Інноваційні стратегії розвитку. — К.: Видавн.-поліграф. центр Академії муніципального управління, 2008. — С. 241−251

Ринок інформації - це складне макроекономічне явище і водночас універсальний сигнальний механізм, що виражає собою інформаційне середовище, стан інформаційно-комунікаційних технологій та широкий комплекс відносин, націлених допомагати суб'єктам господарювання, підприємництва та бізнесу:

а) планувати свою діяльність відповідно до назрілих економічних реалій;

б) обирати найбільш адекватну лінію поведінки і, таким чином, узгоджувати свої потреби й інтереси у рамках певних ринкових ніш;

в) забезпечувати стратегію виживання в умовах жорсткої конкурентної боротьби, шляхом формування мережевої системи конкурентних зв’язків;

г) виступати важливим інтеграційним комунікатором для національного господарства, який сприяє утвердженню рівноправних міждержавних (глобалізаційних) стосунків. Марко Є.І. Інформаційний ринок у національному господарстві України.- Економіка і управління / Є.І.Марко // 2009. № 4. С. 49−54

Ринок інформації виник в той момент, коли людство усвідомило, що інформація — цей ресурс. Проте, слід зазначити, що цей ресурс має ряд специфічних ознак.

В індустріальному суспільстві, де велика частина зусиль спрямована на матеріальне виробництво, відомо декілька основних видів ресурсів, що стали вже класичними економічними категоріями:

матеріальні ресурси — сукупність предметів праці, призначених для використання в процесі виробництва суспільного продукту, наприклад сировина, матеріали, паливо, енергія, напівфабрикати, деталі і т.д.;

природні ресурси — об'єкти, процеси, умови природи, використовувані суспільством для задоволення матеріальних і духовних потреб людей;

трудові ресурси — люди, що володіють загальноосвітніми та професійними знаннями для роботи в суспільстві;

фінансові ресурси — грошові кошти, що знаходяться у розпорядженні державної або комерційної структури;

енергетичні ресурси — носії енергії, наприклад вугілля, нафта, нафтопродукти, газ, гідроенергія, електроенергія і т.д.

В інформаційному суспільстві акцент уваги і значущості зміщується з традиційних видів ресурсів на інформаційний ресурс, який, хоча завжди існував, не розглядалося ні як економічна, ні як інша категорія; ніхто спеціально про нього не говорив і тим більше не вводив ніяких визначень. Основы информационной культуры в современном обществе. — М., 2011. — С. 23

Важливість інформації складає одну із характеристик сучасної постіндустріальної епохи. При цьому визначальною її особливістю є корисність для споживачів, зокрема при розробці та впровадженні організаційно-розпорядчих рішень. Фактична корисність (релевантність) інформації безпосереднім користувачам дозволяє відрізняти її від даних, які є просто відомостями про різні об'єкти, подані в формалізованому вигляді, придатному для обробки автоматичними засобами при можливій участі людини.

Тому економісти розглядають інформацію як один із видів ресурсів, який використовується людиною в трудовій діяльності і побуті. Як ресурс, інформація має всі властивості товару: її можна продавати, купувати тощо.

Інформаційний ресурс — це особливий вид ресурсу, заснований на ідеях і знаннях, накопичених в результаті науково-технічної діяльності людей, і поданий у формі, придатній для накопичення, реалізації та відтворення.

Характерними особливостями інформаційного ресурсу, на відміну від інших (матеріальних) ресурсів, є: його невичерпність; з розвитком суспільства і ростом обсягу використання знань його запаси не зменшуються, а навпаки — зростають. Застосування нового інформаційного ресурсу замість застарілого потенційно може привести до дій радикального характеру, зокрема, в багато разів підвищити продуктивність праці, поліпшити використання інших ресурсів і т. п.

У найбільш узагальненому значенні, інформаційні ресурси — окремі документи і окремі масиви документів, документи і масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, інших інформаційних системах).

Інформаційні ресурси суспільства, якщо їх розуміти як знання, відчужені від тих людей, які їх накопичували, узагальнювали, аналізували, створювали і т.п. Ці знання матеріалізувалися у вигляді документів, баз даних, баз знань, алгоритмів, комп’ютерних програм, а також творів мистецтва, літератури, науки.

В даний час не розроблено методологію кількісної та якісної оцінки інформаційних ресурсів, а також прогнозування потреб суспільства в них. Це знижує ефективність інформації, що накопичується у вигляді інформаційних ресурсів, і збільшує тривалість перехідного періоду від індустріального до інформаційного суспільства. Крім того, невідомо, який обсяг трудових ресурсів має бути задіяний у сфері виробництва і розповсюдження інформаційних ресурсів в інформаційному суспільстві. Безсумнівно, у майбутньому ці проблеми будуть вирішені.

Інформаційні ресурси країни, регіону, організації повинні розглядатися як стратегічні ресурси, аналогічні по значимості запасам сировини, енергії, копалин та інших ресурсів.

Розвиток світових інформаційних ресурсів дозволив:

перетворити діяльність з надання інформаційних послуг в глобальну людську діяльність;

сформувати світовий та внутрішньодержавний ринок інформаційних послуг;

утворити бази даних ресурсів регіонів і держав, до яких можливий порівняно недорогий доступ;

підвищити обґрунтованість і оперативність прийнятих рішень у фірмах, банках, біржах, промисловості, торгівлі та ін. за рахунок своєчасного використання необхідної інформації. Основы информационной культуры в современном обществе. — М., 2011. — С. 25−27

В наш час інформаційні ресурси за значимістю аналогічні матеріальним, сировинним, енергетичним, трудовим, фінансовим ресурсам. Інформаційні ресурси зараз розглядаються як стратегічні. Однак існує одна принципова відмінність між матеріальними та інформаційними ресурсами: матеріальний ресурс після використання зникає (наприклад, паливо спалюється, фінанси витрачаються), а інформаційний ресурс залишається, копіюється без обмежень, його можна багаторазово використовувати. У міру використання інформаційний ресурс має тенденцію збільшуватися, так як його використання рідко носить пасивний характер, частіше до нього додається додаткова інформація. Інформаційний ресурс не є самостійним. Сам по собі він має лише потенційне значення. Інформаційний ресурс реалізується як що — то матеріальне тільки при з'єднанні з іншими ресурсами (технікою, енергією, сировиною). Громов Р. Г. Национальные информационные ресурсы. Проблемы промышленного использования — М.: Наука, 2002 — 364 с. — ISBN 5 — 64 037 — 836 — 7

Будь-яка класифікація інформаційних ресурсів є неповною. В основу класифікації можна покласти такі принципи:

1. Галузевий принцип: по виду науки, промисловості, соціальної сфери;

2. Форма подання: по виду носіїв, за ступенем формалізованності, по наявності додаткового опису.

Усередині кожного класу можна проводити більш детальне поділ: наприклад, ресурси мережі Інтернет можна розділити за призначенням та за формами подання (сервісна інформація, програмне забезпечення, бібліографічна інформація, відео). Кастельс М. П. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура — М.: Высшая Школа Экономики, 2005 — 526 с. — ISBN 5 — 28 507 — 537 — 3

Найбільшою категорією інформаційних ресурсів є національні інформаційні ресурси. Це поняття сформувалося на початку 1980 — х років у зв’язку зі зростаючою залежністю розвинених країн від обсягів інформації, від рівня розвитку засобів передачі та обробки інформації.

Можливий спосіб класифікації національних інформаційних ресурсів:

1. Бібліотечні ресурси;

2. Архівні ресурси;

3. Науково — технічна інформація;

4. Правова інформація;

5. Інформація державних структур;

6. Галузева інформація;

7. Фінансова та економічна інформація;

8. Інформація про природні ресурси;

9. Інформація підприємств та установ і інше. Громов Р. Г. Национальные информационные ресурсы. Проблемы промышленного использования — М.: Наука, 2002 — 364 с. — ISBN 5 — 64 037 — 836 — 7

У розвинених країнах величезна кількість інформаційних ресурсів знаходиться в бібліотеках. Переважає паперова форма їх подання, однак все більша кількість бібліотечних ресурсів переводиться в цифрову форму.

В архівах знаходяться матеріали, пов’язані з історією та культурою країни. Обсяги архівних матеріалів величезні. Часто швидкість їх накопичення перевищує швидкість обробки.

У розвинених країнах існують спеціалізовані системи науково — технічної інформації. Вони включають в себе спеціалізовані видання, патентні служби та інше. Така інформація часто є дорогим товаром.

Жодна держава не може існувати без зведень законів, кодексів, нормативних актів та інших видів правової інформації.

Свої галузеві інформаційні ресурси є у кожної сфери суспільства: соціальної, аграрної, промислової та інших. Величезні інформаційні ресурси у сфері військово — промислового комплексу і системі освіти.

Крім національних інформаційних ресурсів можна виділити інформаційні ресурси підприємства, інформаційні ресурси приватної особи та інше. Ці категорії вже не володіють такою спільністю. Вони залежать від виду організації, від спеціальності конкретної особи, її інтересів та іншого. Уткин В. Б. Информационные системы в экономике. — М.: Издательский центр «Академия», 2004, 645 с

Інформація невіддільна від процесу інформування користувачів, тому відомості стають інформативними, тобто перетворюються в інформацію лише за умови їх новизни, коли вони зменшують невизначеність з того чи іншого питання. На шляху від джерела до користувача інформація зазнає ряд перетворень, в яких змістові аспекти повідомлень відходять на другий план.

Інформація може бути записана на будь-якому носії і заблокована свідомо чи несвідомо на певний час чи просто знищена. Інформація, яка не використовується, не є економічним ресурсом для тих, хто про неї не знає.

Внаслідок створення і використання інформації та її похідних виникає новий вид діяльності - інформаційна діяльність. Інформаційна діяльність є складовою суспільного виробництва, пов’язаного із підготовкою інформаційних товарів та послуг, спрямованих на задоволення суспільних потреб. Ця діяльність передбачає виконання наступних функцій: збір інформації, її опрацювання, формування інформаційних масивів, зберігання та поширення інформаційних товарів та послуг.

Жодна галузь промисловості або сфери послуг не може ігнорувати важливість і значення інформаційного продукту, оскільки індустрія збору, переробки, виробництва, реалізації інформації включає обчислювальну техніку, зв’язок і телекомунікації, Інтернет, інформаційне наповнення. Луцик Ю. Інформаційне суспільство і концепція його розвитку / Ніколенко Ю., Луцик Ю. // Науковий вісник, Серія Економіка: зб. наук. праць. — Вип. 3. — К.: АМУ, 2007. — С. 54−59

Унаслідок розглянутих вище процесів, праця перетворюється з одноманітної рутини на творчу діяльність, засновану на знанні. Інформаційна діяльність стає вирішальною складовою як виробництва, так і споживання, її можна розглядати як єдину субстанцію, що об'єднує предмети, засоби і продукти праці. Виробники прагнуть заздалегідь дослідити кон’юнктуру ринку, готові заплатити великі гроші за відомості про продукцію конкурентів, витрачають значні кошти на рекламу тощо.

Види інформаційної діяльності - виробництво інформації, розподіл і розповсюдження інформації, споживання інформації, обслуговування інформаційної діяльності.

Як і при використанні традиційних видів ресурсів і продуктів, люди повинні знати: де знаходяться інформаційні ресурси, скільки вони коштують, хто ними володіє, хто їх потребує, наскільки вони доступні.

Відповіді на ці питання можна отримати, якщо існує ринок інформаційних продуктів і послуг.

Отже, ринок інформаційних продуктів і послуг (інформаційні ринок) — система економічних, правових та організаційних відносин з торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційній основі, основна мета якого — поєднання виробника інформації зі споживачем.

Ринок інформації не є жорстко структурованим явищем. Як макроекономічна категорія — це складний, інтегративний сигнальний механізм, який, по-перше, допомагає суб'єктам розмаїтих економічних відносин визначити й узгодити ключові потреби й інтереси та вибрати і підлаштувати їх під певні ринкові ніші; по-друге, наявність та функціонування даної категорії відчутно зменшує загрозу макроекономічних ризиків; по-третє, дана система ринкових відносин зумовлює певний рівень оптимізації мотивів, напрямів та стратегічних цілей ведення економічної діяльності; по-четверте, виступає важливим інтеграційним комунікатором, що прориває національні кордони, змушує поєднувати міждержавні зусилля і таким чином адекватно реагувати на глобальні тренди. Необхідність і проблеми формування інформаційного ринку: глобалізаційний вимір / Є.І.Марко // Актуальні проблеми економіки.- 2009. № 12. С. 19−25

Класифікаційними ознаками, які визначають категоріальну сутність ринку інформації є:

а) дихотомія невідчутності, невагомості, перманентності, нескінченності й невичерпності інформації;

б) багатомірність та обов’язкова фіксація в системі макроекономічних потреб, а звідси можливість перманентного наповнення (збагачення) і водночас оновлення економічної інформації;

в) не суб'єктивована фіксація систематизованих інформаційних потоків, які є основою хеджування макроекономічних ризиків;

г) мережева композиційність, яка реалізує себе як специфічна «нервова система» національного господарства, здатна до самоконтролю та самозахисту;

Класифікаційною ознакою також виступає та очевидність, що ринок інформації є цивілізаційним здобутком, який постійно генерує інтеграційні посили в умовах, коли світ породжує нові виклики, ризики й загрози, що випливають із «зіткнення регіональних локальностей» та їх інтересів. Зазначені класифікаційні ознаки переконливо демонструють важливу функціональну роль ринку інформації, замінити яку не в стані жоден з макроекономічних інструментів. Отже, інституційно оформлений ринок інформації - є ключовою категорією для вироблення стратегічних парадигм розвитку національного господарства. Інформаційний ринок: проблеми застосування у фінансовій системі України //Банківська справа.-2010.-№ 1. С. 53−58

Поняття інформаційного ринку входить в більш широку систему — поняття про «інформаційну індустрію». Поява поняття «інформаційна індустрія» пов’язана з поширенням концепції постіндустріального суспільства, з якої випливає, що основні ресурси розвинених країн сьогодні залучені до інформаційного сектора економіки. Інформаційні послуги та інформація стають одним із найважливіших продуктів суспільного виробництва, а сучасна економіка стає інформаційною. Бобко В. В. Ринок інформаційних послуг та державна політика уникнення ринкового дисбалансу. // Вісник ТАНГ. — 2005р. — № 5−2

Ринок інформації - товарний ринок, оскільки інформація, що обертається на ринку, є товаром, але дуже специфічним товаром. Ця специфічність полягає у способі «виробництва», обробки, передачі, зберігання і продажу інформації. Термін «виробництво» для інформації не завжди точний, оскільки часто вона є «побічним продуктом», що супроводжує які-небудь дії, зміни зовні і усередині суб'єктів ринкової економіки. Про виробництво інформації можна говорити, якщо мова йде про технології, ноу-хау та ін. Оскільки між цими двома видами інформації є істотна різниця, інформаційний ринок можна розділити на дві частини: ринок інформаційних продуктів і послуг та ринок технологій і ноу-хау. Скулимовский Р. Л. Перспективы национального рынка информационных услуг и продуктов при вступлении в ВТО // Державна політика в сфері управління. Сер. Державне управління: Зб. наук. праць. — Т. 6, вип. 55. — Донецьк: ДонДУУ, 2005. — С. 200−208

Інформаційні ресурси є базою для створення інформаційних продуктів. Будь-який інформаційний продукт відбиває інформаційну модель його виробника і втілює його власне уявлення про конкретної предметної області, для якої він створений. Інформаційний продукт, будучи результатом інтелектуальної діяльності людини, повинен бути зафіксований на матеріальному носії будь-якої фізичної властивості у вигляді документів, статей, оглядів, програм, книг і т.д.

Інформаційний продукт — сукупність даних, сформована виробником для поширення в речовій або нематеріальній формі.

Інформаційний продукт може розповсюджуватися такими ж способами, як і будь-який інший матеріальний продукт, за допомогою послуг.

Послуга — результат невиробничої діяльності підприємства або особи, спрямований на задоволення потреби людини або організації у використанні різних продуктів.

Інформаційна послуга — отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів.

У вузькому сенсі інформаційна послуга часто сприймається як послуга, що отримується за допомогою комп’ютерів, хоча насправді це поняття набагато ширше.

При наданні послуги укладається угода (договір) між двома сторонами — надає і використовує послугу. У договорі вказуються термін її використання і відповідне цьому винагороду.

Перелік послуг визначається обсягом, якістю, предметної орієнтацією по сфері використання інформаційних ресурсів і створюваних на їх основі інформаційних продуктів.

Інформаційний ринок характеризується певною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. На відміну від торгівлі звичайними товарами, що мають матеріально-речову форму, тут в якості предмета продажу або обміну виступають інформаційні системи, інформаційні технології, ліцензії, патенти, товарні знаки, ноу-хау, інженерно-технічні послуги, різного роду інформація та інші види інформаційних ресурсів.

Основним джерелом інформації для інформаційного обслуговування в сучасному суспільстві є бази даних. Вони інтегрують в собі постачальників і споживачів інформаційних послуг, зв’язки і відносини між ними, порядок і умови продажу і купівлі інформаційних послуг.

Постачальниками інформаційних продуктів і послуг можуть бути:

центри, де створюються і зберігаються бази даних, а також проводиться постійне накопичення та редагування в них інформації;

центри, що розподіляють інформацію на основі різних баз даних;

служби телекомунікації та передачі даних;

спеціальні служби, куди стікається інформація з конкретній сфері діяльності для її аналізу, узагальнення, прогнозування, наприклад консалтингові фірми, банки, біржі;

комерційні фірми;

інформаційні брокери.

Споживачами інформаційних продуктів і послуг можуть бути різні юридичні та фізичні особи, які вирішують завдання.

Аналіз функціонування ринку інформаційних товарів та послуг в системі ринкових відносин трансформаційного суспільства дав змогу виявити такі характерні особливості: інформація в умовах ринкових відносин стає товаром незалежно від того, за які кошти вона була вироблена; отримуючи інформаційний продукт споживач водночас сплачує і за інформаційну послугу; приватний сектор, виробляючи інформаційні товари та послуги, постає перед проблемою захисту прав на інформаційні продукти; до теперішнього часу існують штучні обмеження на вільний продаж інформаційних товарів та послуг, що пов’язано з політичними, правовими, економічними питаннями та державною таємницею; відповідно виникає потреба державного регулювання інформаційної діяльності, зокрема, встановлення оптимальної пропорції між платними та безкоштовними інформаційними продуктами і визначення єдиних правил функціонування інформаційного ринку.

Сучасний інформаційний ринок надає широкий спектр інформаційних товарів та послуг: консультації з питань інформатизації, створення програмного забезпечення, оброблення даних, робота з базами даних, технічне обслуговування й ремонт офісної та комп’ютерної техніки, що, безумовно, впливає на якість створення нових товарів та послуг на основі інформаційного продукту. Інформація як економічна категорія / Ю. Луцик // Теорії мікро-макроекономіки: зб. наук. праць. — Вип. 26. — К.: АМУ, 2007

Саме інформаційний ринок визначальною мірою зумовлює стале розширення макроінноваційної сфери, тобто перманентно відтворюваної системи наукоємних знань, інноваційних технологій, наукомісткого виробництва і водночас призводить до високого організаційно-управлінського забезпечення їх прикладного ефекту. Необхідність і проблеми формування інформаційного ринку: глобалізаційний вимір / Є.І.Марко // Актуальні проблеми економіки.- 2009. № 12. С. 19−25

1.2 Характеристика структури та основних процесів на ринку інформаційних послуг

Як і інші види економічних ринків, ринок інформаційних послуг має свою структуру. Інфраструктура інформаційного ринку — сукупність секторів, кожен з яких об'єднує групу людей або організації, що пропонують однорідні інформаційні продукти і послуги.

На сьогоднішній день в науковій літературі не існує єдиного підходу до описання інфраструктури інформаційного ринку. Що викликано складністю та багатоаспектністю цього поняття.

Деякі науковці пропонують ділити інформаційний ринок на п’ять секторів:

— науково-технічна продукція у вигляді проектних, технологічних, методичних розробок з різних галузей;

— об'єкти художньої культури у вигляді текстової, візуальної та аудіопродукції;

— послуги освіти — всі види навчання;

— управлінські дані та повідомлення: політична та господарська інформація, статистичні дані, дані про ринкову ситуацію, рекламні повідомлення, оцінки і рекомендації щодо прийняття рішень;

— побутова інформація: повідомлення загального характеру, відомості про споживчому ринку, відомості про ринок праці. Уткин В. Б. Информационные системы в экономике. — М.: Издательский центр «Академия», 2004, 645 с.

У цій інфраструктурі відсутні три основні аспекти, характерних для інформаційного суспільства:

технічний — вся апаратно-технічна база інформатики;

програмний — всі програмні продукти інформатики;

комунікаційний — всі види комп’ютерних мереж та їх можливості з передачі інформації, всі види телефонного та факсимільного зв’язку.

Крім того, існує думка щодо поділу на сектори ринку дистанційних інформаційних послуг:

високомонополізований професійний ринок, що надає користувачеві інформацію по його сфері діяльності;

послуги для забезпечення управлінських рішень, які дозволяють використовувати у фірмі інформацію про стан зовнішніх по відношенню до неї систем;

домашній ринок, що надає послуги побутового характеру, наприклад для електронних платіжних операцій і покупок. Громов Р. Г. Национальные информационные ресурсы. Проблемы промышленного использования — М.: Наука, 2002 — 364 с.

Ще одна точка зору пропонує розглядати інформаційний ринок як такий, що включає три взаємодіючих області:

— інформацію;

— електронні угоди;

— електронні комунікації.

В області електронних угод ринок інформації виступає не посереднім елементом ринкової інфраструктури, область електронної комунікації знаходиться на стику з галуззю зв’язку, а інформація, відноситься до нематеріального виробництва.

Ринок електронних угод (операцій, transactions) включає системи резервування квитків і місць у готелях, замовлення, продажу й обміну товарів і послуг, банківських і розрахункових операцій.

На ринку електронних комунікацій можна виділити різні системи сучасних засобів зв’язку і людського спілкування: мережі передачі даних, електронну пошту, телеконференції, електронні дошки оголошень і бюлетені, мережі і системи вилученого діалогового доступу до баз даних і т.п.

На світовому ринку інформації прийнято розрізняти наступні основні сектори, що також характерні і для України:

1. Сектор ділової інформації;

2. Сектор інформації для фахівців;

3. Сектор масової, споживчої інформації. Громов Р. Г. Национальные информационные ресурсы. Проблемы промышленного использования — М.: Наука, 2002 — 364 с.

Найбільш обґрунтована структура інформаційного ринку на наш погляд зображена в додатку Г.

Сектор ділової інформації представлений такими видами і джерелами, як:

1.1. Біржова і фінансова інформація — інформація про котирування цінних паперів, валютні курси, дисконтні ставки, ринки товарів і капіталів, інвестиціях, цінах. Джерелами такої інформації є біржі й обслуговуючі їх спеціальні служби біржової і фінансової інформації. Головним фактором, що забезпечує комерційну цінність такої інформації, є її повнота, точність і оперативність.

1.2. Економічна і статистична інформація — числова економічна, демографічна і соціальна інформація. Надається органами керування економікою і службами Статистики (державними і недержавними) у виді динамічних рядів, звітів, оцінок, прогнозів і т.п. Поряд з такими факторами, що забезпечують комерційну цінність інформації, як повнота, точність і оперативність, особливе значення має приступність (не засекреченість) її споживачу.

1.3. Комерційна інформація — адресно-реквізітні дані про галузі, підприємства і їхніх відповідальних співробітників (включаючи дані про напрямки діяльності, асортименті продукції, що випускається, цінах і т.п.). Джерела її - державні і цілий ряд недержавних організацій.

Багато добірок комерційної інформації, пропоновані на інформаційному ринку як самостійні продукти, є вторинною переробкою інформації, що збирається різними державними (звичайно відповідають за реєстрацію, ліцензування і/чи перевірку різних аспектів діяльності підприємств і організацій різних форм власності). Головним фактором, що визначає товарну цінність інформації, є повнота і точність (адекватність змінам, що відбуваються,) даних.

1.4 Інформація з комерційних пропозицій надходить від спеціалізованих фірм — інформаційних торгових посередників. У найпростіших випадках (наприклад, при дослідженнях ринку, що не припускають як невід'ємну частину негайної купівлі-продажу) досить тільки інформації про товари і ціни. У більшості ж комерційно значимих випадках потенційних продавців і покупців цікавлять ще й адресно-реквізітні даних контрагентів, без яких контакт меж ними і, отже, угода просто не відбудуться. Сьогодні невід'ємною частиною послуг, зв’язаних з наданням такої інформації, стає можливість негайного висновку угоди за результатами пошуку/добору даних. Якість цієї супутньої послуги визначає успіх у цьому секторі інформаційного ринку.

1.5. Політичні, економічні, військові і т.п. новини, що цікавлять представників різних соціальних груп, зокрема, підприємців. Головним фактором успіху тут служить оперативність («завтрашні дані повинні бути опубліковані вчора»), точність (відповідність фактам, відсутність перекручувань) і вірогідність прогнозної складової.

2. Сектор юридичної (нормативної) інформації з підрозділами по видах законодавчих і підзаконних (відомчих) документів по різних аспектах господарської діяльності;

2.1. Загальногосподарські акти (цивільне, арбітражне, податкове право).

2.2. Акти, що регламентують окремі види діяльності (наприклад, зовнішньоекономічне, торгове, банківське, біржову, ліцензування різних видів діяльності, митні проблеми, захист авторських прав і т.п.).

2.3. Акти, що регламентують перетворення прав власності в перехідний період (приватизація засобів виробництва, землі і т.п.).

2.4. Нормативні і рекомендуючі документи по стандартизації, включаючи порядок сертифікації виробів, проблеми відповідальності за недотримання стандартів і проблеми, зв’язані зі збільшенням попиту на ті товари, якість яких сертифіковано належним чином і т.п.

Головні фактори у всіх підрозділах даного сектора — це:

— можливість одержати не тільки метадані (дані про зміст, і місцезнаходженні даних, що цікавлять споживача, наприклад, бібліографію), але і самі тексти відповідних актів,

— відстеження постачальниками даних численних змін, поповнень до змін і виправлень до доповнень;

— можливість одержати зведений документ, у який внесені всі діючі модифікації документа;

— відстеження не тільки законодавчих, але і відомчих актів, що не доводяться до зведення тих, кого карають за їхнє порушення.

3. Сектор інформації для фахівців (бібліографія і першоджерела). Відмінність її від ділової і нормативної інформації, що відповідає на питання хто, що, де, коли і на яких умовах полягає в тому, що вона відповідає на питання навіщо, як і що буде, якщо і призначена не для підприємців і працівників комерційних служб, а для співробітників функціональних (у тому числі - інженерних і науково — дослідницьких) служб.

4. Сектор соціально-побутової (сервісної) інформації призначений (на відміну від попередніх видів) обслуговувати особистісні потреби людей.

5. Сектор технічних і програмних засобів для автоматизації офісної й управлінської діяльності (збору, обробки і використання даних) упритул примикає до чотирьох вищевказаного.

Варто враховувати, що користувачу потрібна не метаінформація з даними про тім, де і як він може сам знайти і зібрати необхідні йому дані), а інформація, зібрана і перероблена виконавцем (часто обсяг побажань досягає рівня інформаційно-маркетингового дослідження). Майоров С.І. Інформаційний бізнес: комерційне поширення і маркетинг. — с.64.

Згідно з таким підходом можна провести систематизацію властивостей інформації як системи упорядкованих знань, що суперечить набутим в процесі виробництва властивостями, яка має ознаки суспільного і приватного блага. Саме ця суперечність гальмує розвиток інформаційного сектору в трансформаційній економіці. Інформація не зникає у разі споживання, а може застосовуватися багаторазово. Інформаційні продукти зберігають інформацію, яка в них міститься, незалежно від того, яку кількість була використана. Інформація з часом підлягає моральному зносу, оскільки цінність інформації характеризується такими характеристиками, як своєчасність, важливість, корисність, повнота розкриття, достовірність, доступність. Виробництво інформації, на відміну від матеріальних благ, потребує докладання значних витрат у момент створення. Копіювання (тиражування) інформації вимагає менших витрат, ніж виробництво інших благ.

Ціноутворення на інформаційні продукти, як і на інші товари, залежить від попиту і пропозиції. Попит на інформаційні продукти визначається переважно неціновими факторами, такими як ризик, новизна, достовірність, повнота. Оскільки інформаційні продукти є індивідуалізованими для кожного окремого споживача, отже, ціна, яку він готовий платити за інформацію, буде різною, залежно від таких чинників, як швидкість отримання, корисність, конфіденційність. Інформаційна економіка як ресурс формування нового типу виробництва і обміну / М. П. Тищенко // Теорії мікро-макроекономіки: зб. наук. праць проф.-викл. складу і аспірантів Академії муніципального управління. Вип. 27. — К.: Видавн.-поліграф. центр Академії муніципального управління, 2007. — С. 208−212

Аналіз світової практики розвитку інформаційного ринку свідчить, що лідирує на ньому науково-технічна інформація (сектор науково-професійної інформації), а також економічна, фінансова, біржова, комерційна (сектор ділової інформації).

Впровадження інформації в усі сфери життєдіяльності суспільства обумовило розвиток ринку інформаційних послуг, що, разом з ринком інформації, становить основу процесу інформаційного забезпечення.

У процесі аналізу нами виявлено специфіку формування інформаційного продукту. Особливість виявляється в тім, що відбувається: збільшення частки інтелектуального продукту в інформаційних товарах та послугах; індивідуалізація формування інформаційних продуктів відповідно до постійно зростаючих вимог користувачів; перехід від задоволення споживчих потреб до вирішення ділових завдань; оновлення інформаційних продуктів згідно з вимогами часу і розвитку науково-технічного прогресу; урізноманітнення видів надання і зберігання інформаційного продукту, що пов’язано із посилюючою диверсифікацією матеріальних носіїв.

Аналіз ефективності функціонування ринку інформаційних товарів та послуг дає підстави стверджувати, що, незважаючи на активне зростання національного ринку, нинішній стан справ в інформаційній індустрії не відповідає потенційним можливостям, про що свідчить неповне використання перспектив і переваг нової галузі.

Стає очевидним, що для підтримання стабільності розвитку інформаційного ринку і створення оптимальних умов функціонування останнього необхідне державне регулювання. Потреба в участі держави на ринку інформаційних товарів та послуг пояснюється такими чинниками: наявністю трансформаційних процесів, в основі яких лежать суперечності старих і нових форм господарювання; двоїстим характером інформації; різницею у цільових установках і стимулах інформаційного обслуговування державного та приватного секторів; збитковістю підготовки інформації та, навпаки, прибутковістю її розподілу і споживання; регіональним розвитком інформаційного ринку.

Ринкові відносини кардинально змінюють умови конкурентоспроможності: підвищується роль інформації, інновацій і нових технологій. На прикладі високорозвинених країн світу доведено, що інтенсивність перетворення інформаційних продуктів на нові товари, послуги, технології забезпечує стійкі темпи економічного розвитку і зосереджує зусилля на пріоритетних напрямах науково-технічного та соціально-економічного розвитку, що позитивно впливає на рівень конкурентоспроможності. Конкурентоспроможність визначають як здатність залучати та використовувати інформацію в напрямку формування інформаційної економіки.

Таким чином, економіка розвивається під впливом інтенсифікації обміну інформаційними продуктами. Складаються нові конкурентні умови, які змінюють загальний вектор конкуренції і базуються на інформації та інноваціях. Особливості функціонування інформаційної індустрії України в умовах ринкових перетворень // Економічний вісник університету: зб. наук. праць. — Вип. 9−10. — Переяслав-Хмельницький: ДВНЗ, 2009. — С. 235−242

ринок інформація національний

Розділ ІІ. Нормативні засади формування інформаційного ринку України в сучасних умовах

2.1 Характеристика процесів формування інформаційного ринку в Україні

Сучасний етап прискорення науково-технічного прогресу викликає трансформацію всіх соціально-економічних процесів, зокрема зміни у способах і формах суспільного відтворення, модифікацію продуктивних сил і виробничих відносин. За умови сьогодення складним уявляється економічне зростання будь-якої країни без поглиблення інформатизації, посилення ролі інформації в господарсько-економічних процесах, що потребує поширення науково-технологічного обміну і міжнародного трансферту технологій в рамках реалізації інноваційної стратегії економічного розвитку.

В останні роки, коли потреба створення умов переходу до інноваційної моделі розвитку набула актуальності, за даними Держкомстату України, витрати на фінансування науково-технічних робіт в Україні у 2012 р. складали 1−1,3% ВВП, з яких: державний бюджет — 30−35%; власні кошти учасників науково-технічної діяльності - 5−8%; кошти вітчизняних замовників — 32−34%; кошти іноземних замовників — 20−22%; інші джерела — 5−7%. Научно-техническая политика в Украине: доклад академика НАНУ Б. Гринёва. — Алушта, 2012 Ці показники обумовлені трансформацією структури національної економіки, що відбувається на тлі сучасного історичного етапу соціально-економічний розвитку, підйому продуктивних сил, постійного зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, які базуються на науково-технічному прогресі (НТП), для прискорення якого чимале значення має удосконалення структури наукового потенціалу національної економіки і процесу обміну результатами науково-технічної діяльності. Ці процеси спричинили появу такого економічного феномена сучасності як ринок науково-технічної інформації (РНТІ), перетворення якого в важливий фактор економічного зростання країни обумовлює потребу осмислення його місця і ролі в структурі національної економіки з урахуванням макроі мікроекономічних аспектів функціонування, результатів наукової, дослідницької і технологічно-підприємницької діяльності людини.

Розвиток інформаційно-економічних відносин, заснованих на інноваційних процесах, який поширюється в сучасних світогосподарських зв’язках, приводить, з одного боку, до доцільності вживання своєчасних заходів щодо розширення українського національного сегменту ринку науково-технічного обміну як органічної складової міжнародного РНТІ, а, з іншого боку, вимагає розробки механізму захисту національних інтересів країни і забезпечення її соціально-економічної й інформаційної безпеки. Научно-техническая информация как фактор обеспечения эффективности инновационной деятельности / В. И. Душков // Материалы четвертой всеукраинской научно-практической конференции «Менеджмент предпринимательской деятельности». Тези доп. (26−28 квітня 2006 р.) / Отв. ред. М. Н. Нагорская. — Симферополь: ТНУ им. В. И. Вернадського. — 2006. — С. 18−20

Динаміка будь-якого ринку формується під впливом багатьох факторів, однак найголовнішим з них є стратегічний та тактичний. Стратегічний фактор — це фактор довгострокової дії. Стратегічним ефектом для інформаційного суспільства може бути формування людини нового типу як творця. Саме такий підхід і породжує проблему вибору критеріїв ефективності функціонування інформаційного суспільства. На думку автора, важливим показником ефективного формування творчого працівника інформаційного суспільства є використання доходів різних країн як частки світового доходу на забезпечення необхідного освітнього рівня населення в сфері інформаційних технологій, сприяння оптимальному перерозподілу світового доходу на користь тих країн, які в результаті нерівномірності економічного розвитку мають проблеми із інформаційним забезпеченням населення.

У цьому разі світовий дохід виступає як показник глобального виміру господарської діяльності, як стратегічна мотивація включення до світових відтворювальних циклів і, нарешті, як зміцнюючий каркас функціонування всієї геоекономічної системи в цілому. Критерієм ефективності функціонування світової економіки в інформаційному суспільстві може служити і такий показник як рівень інформатизації, який автор пропонує визначати через відношення обсягів угод у грошовому вимірі до кількості зайнятих у цій сфері. Тактичний фактор діє у короткостроковому періоді та відображає мінливість кон’юнктурних змін на інформаційному ринку.

Отже, розглянувши фактори, можемо виділити такі закономірності розвитку інформаційного ринку в глобальному аспекті:

— глобальний характер динамічного поширення інформації та нових знань формують якісно новий освітній і культурний потенціал суспільства, в якому домінуючою стратегією розвитку стає ідея розвитку людського інтелекту та пріоритетність інвестицій у розвиток знань;

— інформація як продукт має найвищу цінність в момент її актуальності за умов прискореного морального старіння;

— домінуючою стратегією розвитку суспільства стають розвиток людського інтелекту та пріоритетність інвестицій у знання;

— зміна характеру людської діяльності та типів ресурсів, що залучаються у виробництво, а також істотна модифікація традиційної соціальної структури в умовах зниження ролі матеріального виробництва і розвитку сектора послуг та інформації;

— «інформаційний розрив», що полягає у «інформаційній» та «цифровій нерівності», а саме в обмеженні доступу до новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій для малозабезпечених верств населення;

— вирішення проблеми усунення інформаційно-соціальної нерівності змінює характер реалізації, що полягає у заміщенні площини забезпечення фактичної рівності, на площину забезпечення потенційної рівності в доступі до можливостей реалізації своїх потреб, рівень і якість яких визначається суб'єктом цих потреб;

— пошук та вибір критеріїв ефективності функціонування інформаційного ринку;

— формування категорії «світового доходу».

На локальному рівні для розвитку інформаційного ринку характерні такі закономірності як: розвиток мереж, розвиток мобільного зв’язку, витіснення фіксованого зв’язку мобільним, розвиток широкополосних каналів зв’язку, розвиток оптоволоконних, супутникових та безпровідних технологій, популяризація мобільного стилю життя, зношення та скорочення строків морального старіння техніки. Як ми можемо бачити, усі закономірності мають у собі фактор часу, як особливу умову. Цей фактор відіграє провідну роль у всіх змінах і формуваннях, тому і автор використовує його у моделі ціноутворення на інформаційному ринку. Бобко В. В. Концептуальна модель ринкової маркетингової інформаційної системи // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць Київського національного ун-ту ім. Шевченка. — 2006 р. — Випуск № 11

Інформаційний ринок сформувався поступово, пройшовши кілька складних і важливих етапів.

Інформація як фактор розвитку суспільства почала розглядатись у наукових працях з 50−60-х років XX ст. Д. Беллом, який започаткував концепцію постіндустріального суспільства. З виникненням цієї теорії розпочинається новий етап у наукових дослідженнях, присвячених вивченню і обґрунтуванню інформації як основного фактора суспільного розвитку.

Передумовами виникнення інформаційного ринку можна вважати злиття телефонних і комп’ютерних систем, заміну електронними системами засобів оброблення і зберігання інформації, збільшення кількості користувачів серед домогосподарств, збереження інформації на базі комп’ютера, надання послуг у сфері дистанційної освіти. Інформаційна економіка як ресурс формування нового типу виробництва і обміну / М. П. Тищенко // Теорії мікро-макроекономіки: зб. наук. праць проф.-викл. складу і аспірантів Академії муніципального управління. Вип. 27. — К.: Видавн.-поліграф. центр Академії муніципального управління, 2007. — С. 208−212

Якісних змін ринок інформаційних послуг зазнав у середині 1960;х рр. з появою обчислювальної техніки та її використанням у галузі обробки і передачі інформації. У цей період основними джерелами інформації були державні інформаційні служби, навчальні заклади, різні громадські організації, що займаються збором інформації в певній галузі, бібліотеки.

Користувачам — фахівцям у різних галузях науки і техніки — надавалася бібліографія, реферативна та аналітична інформація. Користувач міг звернутися за інформацією до бібліотеки або за запитом отримати копію першоджерела. Обслуговування вироблялося, як правило, на некомерційній основі.

Перші автоматизовані інформаційні системи отримали назву «Інформаційно-пошукові системи» (ІПС). У зв’язку з вкрай обмеженими можливостями перших ЕОМ — малий об'єм пам’яті, послідовний перегляд записів на магнітних стрічках — у ІПС зберігалися вторинні документи — пошукові зразки документів. Первинні документи зберігалися як і раніше в бібліотеках та архівах. В результаті пошуку у вторинних документах видавався адресу зберігання первинного документа, тобто його місце в сховищі. Такі системи працювали в двох режимах: виборчого поширення інформації та ретроспективного пошуку. При виборчому поширенні інформації забезпечувалися періодичні пошуки в масиві нових надходжень у відповідності з постійно діючими запитами і сповіщення користувача про знайдених документах. При ретроспективному пошуку здійснювався перегляд усього масиву за разовим запитом. Мелюхин И. С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития. — М.: МГУ, 2006 — 530 с.

При впровадженні ІПС була автоматизована лише частина функцій інформаційного обслуговування. Хоча корінних змін у якості обслуговування користувача не сталося, інформаційно-пошукові системи зіграли свою позитивну роль в якості бази для подальшого розвитку автоматизації інформаційних процесів.

Наступним кроком, який став можливим у зв’язку з розвитком обчислювальної техніки, зростанням обсягів пам’яті і швидкодії, стало виникнення фактографічних інформаційних систем. Ці системи містили вже формалізовану інформацію у вигляді значень властивостей різних об'єктів (осіб, організацій, подій і т. д.).

Користувач таких систем міг отримати відповідь на своє питання, не звертаючись до першоджерел. Інформація в фактографічних системах організовувалася у вигляді баз даних. У цих базах могли зберігатися також бібліографічні описи документів і рефератів.

Становлення ринку електронної інформації супроводжувалося також спеціалізацією (поділом праці) організацій, що займаються інформаційним обслуговуванням. Сформувалося три групи інформаційних служб: