В пошуках виходу: звернення до релігії

В пошуках виходу: звернення до религии.

В.Ф.Попов, О. Н. Толстихин.

В пошуках виходу із ситуації із занепадом духовності суспільства, ми знову обpащаемся до pелигии, до загальнолюдським цінностям життя, возвpащаем людям веpу з її непpоходящими догмами добpоты і всепрощення, хpамы, які були колись джерелами милосеpдия, духовності, культуpы у самому шиpоком розумінні цих категоpий, опpеделявших наші нpавственные початку. Hаpяду з буддизмом, ісламом і пpавославием — тpадиционными pелигиями багатонаціонального наpода Росії, останніми роками шиpокое pаспpостpанение отримав католицизм, pелигии сходу, молода совpеменная объеденяющая людство pелигия бахаї.

Вновь друкуються і знаходять свого читача забуті, запpещенные і остаточно знищені пpоизведения литеpатуpы, нpавственной филосовской і pелигиозной думки, музики, живопису та гpафики. У таких умовах чpезвычайно важливо зуміти, пpеодолевая все об'єктивні тpудности нашого вpемени, виховати нове покоління, що має досить високим інтелектом, твеpдыми нpавственными підвалинами, чіткими пpедставлениями про честі, совісті, обов’язковості виконати дану у чимось слово, відповідальності пеpед окpужающими людьми, незалежно від своїх службове становище чи pодственных взаємин держави і відповідальності пеpед людством загалом і пеpед станом окpужающей сpеды. Оскільки pазpушенной пpиpоде, це все очевиднішим, ніякого щасливого і здоpового суспільства постpоить вдасться. Чи правомірне у зв’язку говорити про церква, як у безальтернативну можливість відродження духовності та моральності росіян?

Это питання новий, вона вже неодноразово обговорювалося релігійними наставниками. Зокрема, Святитель і вчена Інокентій, митрополит московський і Коломенський, просвітитель Аляски, Далекого Сходу, і Якутії у лютому 1869 року становить Записку з викладенням його поглядів це питання. До впорядкування записки його спонукали «Недбалість, неумълость, хиткість і хибність въ воспитанiи дътей, і шкідливе направленiе въ дътскомъ образованiи… «[Барсуков. 1997, с.623]/.

" Нътъ потреби говорити, — писав ній Святитель, — що всякiй православний обязанъ вчитися закону Божiю чи знанiю своихъ обов’язків въ отношенiи къ Богу, ближньому і наодинці себъ; але впевнено ми хотимъ звернути вниманiе у первыхъ те що, на комъ лежитъ обов’язок вчити народъ? Обов’язок ця лежитъ, у первыхъ на родителяхъ, потомъ на воссприемнiкахъ і, наконецъ, на пастирів Церкви… Изъ батьків дуже, немногiе исполняютъ цю обов’язок…

Нынъшнiя училища, зокрема й самыхъ высшихъ, просвъщаютъ і образуютъ лише умъ, а чи не умъ і серце вмъсте, какъ це извъстно і всъмъ… Послъднему, очевидно, противоръчит те чимало особистостей, кончившихъ курсъ въ училищахъ, которыя, за своїми, нравственно-христiанскимъ качествамъ, составляютъ наше украшенiе, yашу надію, нашу славу. На вопросъ: въ училищахъ чи онъ прiобръли таковыя якості? … Якщо разсмотръть внимательнъе, то виявиться найбільша частина з таковыхъ особистостей, якщо не всецълое, то початок образованiя серця свого отримали дътствъ отъ своихъ батьків, або будь-кого своихъ, родныхъ і близкихъ.

И наконецъ потрібно згадати, що въ училища можуть надходити дъти не молодший 7−6 років… Що й казати дълать з дътьми меньшаго віку? Невже онъ, до поступленiя въ школу, повинні залишатися въ томъ ж положънiи, як онъ були і перебувають нынъ (ми разумъемъ дътей простаго народу), тобто. безъ будь-якого ученiя і образованiя, тоді какъ этотъ-то возрастъ це і є саме золоте час для съянiя і укорененiя въ нихъ всього добраго, в тому числі всього худаго? Саме сабою разумъется, що серце человъка, як і полі не можетъ залишатися назавжди безъ растенiй. Якщо въ ньому будутъ съять добрыхъ растенiй, въ немъ непремънно выростутъ худыя… «[Барсуков. 1997, с. 627 ].

Говорят: турбота объ этомъ є дъло власне батьків… як батьки не хотятъ або теж не могутъ. «.

Цитированные думки Святителя Інокентія настільки сучасні і глибокі, що заслуговують додаткового обговорення. Насамперед привертає на увагу те обставина, що він об'єднується навчання своїм обов’язків у ставленні до Богу, своєму ближньому і собі. Друге, вирішальне обставина у тому, що училища просвіщають й утворять лише розум, а чи не розум і серце разом. Вдумайтеся ще разом у сенс сказаного «утворюють розум і серце » ! Чи можуть сьогодні утворювати серця наші школи, наші училища, що успадкували духовно-моральні підстави шкіл тоталітарного режиму, помножені економічну стогнацию і екологічний свавілля. Варто привести одне порівняння. Символом зрадництва всіх століть, і народів став Іуда, котрий заклав римським воїнам за мізерну плату свого вчителя Вчителі, Пресвятої Богородиці. Ім'я Іуди стало загальним словом, відбиваючим межа людського падіння. Ще більше зрадництво, зрадництво свого рідного батька досконале піонером Павликом Морозовим у період розкуркулювання багатих селян десятиліття підносилося, як подвиг.

Кто ж можна виховати духовно-моральне покоління? Святитель Інокентій вважає, що небезпека може церква. Що виховання духовності та моральності - її прямий обов’язок. Напевно тоді, коли писав свою «Записку «воно і було. Проте минуле століття багато чого змінила і говорити про церква представляється неправомірним. Її значення можна провадити лише як жодну з можливостей, прийнятної певної частини населення. Хоча б тому, крім церков киян, у Росії існують католически костьоли, ісламські мечеті, буддійські храми, єврейські синагоги, центри громад бахаї, без культових споруд й офісів обходяться представники древніх поганських вірувань, включаючи шаманізм. З іншого боку, все традиційні світові релігії обмежені жорсткими рамками релігійного догматизму, мало сприймають паралельно функціонуючі конфесії і, розчленовуючи світове співтовариство з релігійних ознаками, об'єктивно не сприяють єднання покупців, безліч, відповідно, вихованню у яких єдності, як найважливішого якості духовності. Вільям С. Хетчер зазначає, що » …більшість систем традиційних вірувань нині перетворилися на застиглі соціальні моделі і догматичні стереотипи мислення та віри, які абсолютно відповідають духу нашого з його швидкоплинними змінами у соціальній та інтелектуальної сферах. «[Хетчер, 1994, с.4].

С з іншого боку, саме виховання, а головне, формування його актуальних здібностей, найважливіших для наступних моральних підходів у житті, має відбуватися в ранні місяці й роки життя, але це саме те час, коли до школи ще. Але близько сім'я, мати, батько, представники старшого покоління. Саме тому говорячи про вихованні морального людини головний акцент доводиться робити за сім'ю. У перший чергу — на мати.

" Так усвідомлюють матері - хоч би що була пов’язана вихованню дітей, все має найважливіше значення. Нехай не шкодують праць своїх, оскільки що гілка зелена і ніжна, її зростання можна спрямувати у потрібний бік. Тому слід матерям пестувати своїх дітей аналогічно, як садівник плекає ніжну молоду поросль. Нехай денно і вночі уболівають вони наразі про тому, щоб виховати в діток своїх віру і переконаність…, і навіть все чесноти і досконалості «. [Абдул-Баха, 1995, с.112] Як цього досягти? Спробуємо поділитися міркуваннями по цій проблемі.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.