Просторовий аспект регіональної економіки

Реферат на тему:

Просторовий аспект регіональної економіки Останнім часом погляди економістів та політиків все частіше звертаються до регіональної економіки. Існуючі рівні економічного аналізу, а саме: макрота мікрорівень, не забезпечують комплексності досліджень, охоплення всіх площин національного господарства. В цьому контексті зростає роль регіональної політики держави, метою якої є підвищення ефективності соціально-економічного розвитку окремих регіонів за рахунок активізації використання власних ресурсів і можливостей. Таке трактування сприятиме посиленню інтеграційних процесів, розвитку внутрішньо-регіональної та міжрегіональної кооперації, усуненню чинників, які гальмують економічне зростання територій у цілому.

Трансформаційні процеси, що відбуваються сьогодні, докорінно змінили ситуацію. Однак зараз проблема вже полягає не тільки в забезпеченні поступального наукового розвитку, але й у прискореному засвоєнні, а потім й адаптації до всього накопиченого зарубіжними дослідниками теоретичного й емпіричного потенціалу.

В сучасній економічній системі проявляються два дуже складних взаємопов'язаних і одночасно взаємосуперечливих процеси — глобалізація та регіоналізація, які не тільки спричиняють зміни в соціально-економічних складових, але й здійснюють суттєвий вплив на трансформацію простору. Створюються нові просторові утворення, які володіють новими якостями, відносною цілісністю і маневреністю.

Феноменом сучасного суспільно-економічного розвитку є стрімке зростання обсягів та значення інформації. Остання перетворюється у головний ресурс виробництва та розвитку, що характеризує сучасне суспільство як інформаційне. Володіння інформацією створює додаткові конкурентні переваги, дозволяє отримувати додаткові вигоди за рахунок контрагентів. Як наслідок, однією з основних проблем сучасного господарювання стала інформаційна асиметрія — нерівний розподіл (володіння) інформаційного ресурсу. Г. Сайман, автор концепції обмеженої раціональності, стверджує з цього приводу: обсяг використовуваної інформації лімітується витратами, необхідними на її пошук і отримання. Тому існує обмеженість раціонального вибору і раціональні, з точки зору господарника рішення, насправді є неоптимальними.

В умовах розширення економічних горизонтів, наростання обсягів інформації все більш актуальною стає проблема неповної раціональності, оскільки це веде до зниження ефективності господарювання. Вихід із даної ситуації слід шукати на шляхах зміни організаційних структур. Йдеться про перехід від вертикальної до горизонтальної організації бізнесу, про формування локальних територіальних організаційних структур. Такою організаційно-структурною одиницею виступає економічний регіон.

Регіон, за визначенням, — це район, область, територія, частина країни, що вирізняється сукупністю природних або історично складених економіко-географічних умов і національним складом населення [1, c.495]. В сучасних нормативних і законодавчих актах України поняття «регіон» і «область» вживаються як однозначні. Це, на нашу думку, утверджує адміністративний аспект регіону, тобто під регіоном здебільшого розуміють область як адміністративне утворення.

В силу поглиблення глобалізаційних процесів та ролі інформації в господарській діяльності виникає необхідність інтегрального тлумачення регіону і введення в понятійний апарат такого поняття, як «економічний простір». Слід відмітити, що ідеї просторового розвитку економіки не нова. Більше півстоліття минуло з того часу, як А. Льош, основоположник «теорії ринкових зон», довів, що економісти повинні серйозно використовувати простір у своїх теоретичних обґрунтуваннях і дослідженнях економічного процесу. А. Льош припускав, що його дослідження дозволять створити новий напрямок — «просторову економіку» [2].

Становлення теорії розміщення прийнято пов’язувати з виходом у 1826р. книги німецького економіста Й. Тюнена «Ізольована держава та її відношення до сільського господарства і національної економіки», присвяченої виявленню закономірностей розміщення сільського господарства. Наступним кроком стала поява теорії розміщення промисловості. Її основоположниками стали німецькі вчені В. Лаундхарт і А.Вебер. Логічним продовженням розвитку теорії розміщення була теорія розміщення населених пунктів (центральних місць) В.Кристаллера. Центральними місцями вчений називає економічні центри, які обслуговують товарами і послугами не тільки себе, але й населення своєї території (зони збуту).

На думку Сурніної Н.М., сучасного дослідника даної проблематики, просторова економіка — напрямок, що вивчає процес і результат діяльності суб'єктів просторового розвитку, що базуються на принципах саморозвитку, на економічних відносинах з територіальними соціально-економічними системами вищого порядку і новими територіальними утвореннями (території з особливим статусом, в тому числі, вільні економічні зони, закриті територіальні утворення, технополіси, наукові і технопарки, райони реалізації спеціальних програм) [2, c.22]. Сурніна Н. доводить, що просторова економіка вивчає також економічні процеси на територіях, на які не розповсюджуються принципи регіоналізації (наприклад міста, адміністративні райони, сільські та інші населені пункти, а також їх територіальні об'єднання) [2, c.22] .

Існує точка зору, що визначення стратегічних пріоритетів розвитку регіону доцільно здійснювати з врахуванням особливостей розвитку насамперед його просторових структур. Просторові структури — це сукупність елементів і взаємозв'язків між ними, що забезпечують її цілісність і виконання функцій забезпечення життєдіяльності системи [3, c.138]. А проведення оцінки просторової структури регіону слід здійснювати за такими ключовими блоками:

— оцінка природного середовища, його стану, основні джерела забруднення;

— структура поселень в регіоні;

— зв'язок між транспортною та комунікаційною інфраструктурами та припливом товарів і населення;

— розвиток комунальної інфраструктури (водопостачання, вивіз сміття, очищення стічних вод) тощо [3, c.138].

Базисом для формування економічного простору може слугувати не тільки певні адміністративні суб'єкти, в яких історично склалися певні взаємозв'язки (область, район тощо), а також адміністративно-територіальні утворення з ще не визначеними межами (зони впливу великих міст, транскордонні території тощо). Наявність простору передбачає становлення єдиного бізнес-середовища, єдиного інформаційного поля. На нашу думку, інформація повинна відгравати головну роль як фактор розвитку економічного простору, оскільки більшість джерел інформаційних потоків за своєю природою є місцевими. Позитивні наслідки від цього очевидні: це і економія транспортних витрат, усталення іміджу суб'єктів підприємництва, а також позиціювання такого утворення для інших учасників господарських відносин.

Отже, можна зробити висновок, що вивчення просторового аспекту регіональної економіки повинно зайняти важливе місце в сучасних регіональних дослідженнях.

Список використаних джерел:

1. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера / за ред. Р. Дяківа.-К.- Міжнародна економічна фундація.-2000.-703с.

2. Сурнина Н. М. Пространственная экономика: теоретико-методологическое и научно-практическое исследование: автореферат д-ра экон. наук: 08.00.05/Н.М.Сурнина. — Екатенбург: Изд-во Урал. гос. экон. ун-та, 2003. — 43с.: ил.

3. Шульц С. Л. Трансформація ролі просторових структур у регіональних стретегіях / Матеріали ХV міжнародної науково-практичної конференції, 27 січня 2004 року. В двох частинах. — Чернівці: Рута, 2004. — 536с.