Природа і цивілізація у романі Дж. Ф. Купера "Піонери

Реферат на тему:

«Природа і цивілізація у романі Дж. Ф. Купера ‘Піонери'».

Зміст роботи:

Вступ. Поява теми природи у творчості американських письменників ХІХ століття.

Основна частина:

2.1.Еволюція поглядів Купера на проблему природи і цивілізації.

2.2.Ідея «нової цивілізації» у романі «Піонери».

2.3.Аналіз центральних образів роману.

2.4.Протистояння природної людини і суспільства у «Піонерах».

3. Висновки.

Вступ.

Розпочавши роботу над обраною темою, вважаю необхідним підкреслити мету і завдання даної праці. В першу чергу це аналіз роману Дж. Ф. Купера «Піонери», зокрема висвітлення проблеми природи і цивілізації в даному творі,.

її розкриття та осмислення. Важливим є тлумачення епізодів роману з погляду як автора твору, так і дослідників його творчості. Також я вважаю за потрібне проаналізувати еволюцію поглядів Купера у зв «язку з розвитком літератури і мистецтва його часів. Формування романтичного світогляду у Купера і його сучасників призводить до появи нових категорій, методів та ідей, зокрема, звернення їх до теми природи та нової філософії світу. Разом з цим відбувається формування іншого ставлення до природи і місця людини в світі. Однією з основних цілей моєї дослідницької роботи є аналіз проблематики роману та спостереження за розвитком поглядів автора на конфлікт «природа — цивілізація». Ця опозиція, безумовно, характерна для романтичного світогляду, тому поглиблене вивчення проблеми неодмінно пов «язане з розглядом особливостей цього напряму і його рис в романі «Піонери».

При підготовці матеріалу я спиралась на наукові праці як таких дослідників творчості Купера, як Іванько С. С., Шейнкер В. Н., Боброва М. Н., які всебічно розглядають згадану вище проблему. Досить цікавими у зв «язку з темою дикої природи є також критичні статті американських науковців (Ian Marshall, Nelson Van Valen, Douglas Buchholz). Автори деяких з цих робіт вбачають у романі чимало автобіографічних деталей, взятих Купером з його власного життя. Стверджують, що прототипами судді Мармадьюка Темпла (Marmaduke Temple) і його дочки Елізабет були батько письменника Вільям Купер та сестра письменника Ханна. Проте сам Купер категорично це заперечував, як і порівняння Натті Бампо (Natty Bumppo) з образами мисливців у романах інших письменників того часу. Виходячи з цього, найбільш вірогідною є думка американських дослідників, що образ Натті, як і всі інші в романі, є збірним, типовим для певної групи людей. На мою думку, вже самою назвою роману Купер досить точно визначив характер його героїв та місце дії. Адже піонери — це зовсім не маленькі комуністи, як цілком серйозно дехто вважає досі. «Піонер» у перекладі з англійської означає «першопрохідець, розвідник, дослідник, той, хто йде попереду». Піонерами у Сполучених Штатах Америки здавна називали перших поселенців в нових районах, першовідкривачів нових земель. У зв «язку з цим в даній роботі я маю намір висвітлити конфлікт між навколишнім світом та людиною, яка його досліджує. Цей конфлікт, особливо у наш час, є дуже багатогранним, тому для його кращого розкриття в романі «Піонери» буде доречним детально розглянути його окремі аспекти. Зокрема, це екологічна проблема та її втілення в творі, погляд на проблему з точки зору персонажів роману, остаточне вирішення конфлікту автором та його обґрунтування. Цих та інших тем я буду торкатися в основній частині роботи, додатково висвітлюючи погляди дослідників та критиків творчості Купера.

Обрана тема цікавить мене не лише з погляду на історичне минуле Сполучених Штатів та історію їх формування, деякі етапи якого майстерно зображені Купером, а й через виняткове смислове навантаження багатьох епізодів роману. Навіть змалювання повсякденного життя населення Темплтона та його околиць сповнене деталей, що на підсвідомому рівні підводять нас до розуміння ідей, які розкриває Купер. Про кожного героя протягом роману у читача формується певна думка, а всі вони в сукупності допомагають письменнику донести до аудиторії головну ідею. Тема екології, що є однією з домінуючих, не може в тій чи іншій мірі не хвилювати будь-яку сучасну людину; тим цікавіше нам спостерігати, як поставала ця проблема і як люди ставились до неї в різний час. На мою думку, прослідковувати розвиток думки Купера доцільно, спираючись на ідеї та літературні напрями, що панували в світовій культурі у XVIII — XIX ст. На багатьох американських авторів XIX століття великий вплив мала просвітницька філософія з її ідеєю «природної людини», нерозривно пов «язаної з природою. Але в той же час у Купера і деяких його сучасників наявні риси романтизму. Для мене тема природи в романі цікава ще й тим, як письменник застосовує в творі образну систему, художні засоби і сюжетобудову для підтримування динаміки розповіді та розкриття ідейного змісту. Не завжди навіть вдається помітити, де закінчується реальна історія і починається фантазія автора. Вражає також точність опису: створені уявою Купера люди здаються такими ж справжніми, як лісові хащі та озера тодішньої Америки.

Звичайно, не може не захоплювати національний колорит, яскраво виражений в творчості Купера. Історія піонерів, що несуть «цивілізацію» на дикі землі Америки, та трагічна доля корінних жителів — індіанців наштовхують на певні роздуми, осмислення того, чим насправді є цивілізація і як, зрештою, вирішиться одвічна проблема співіснування людини та природи. Крім того, відразу помітно, що у Купера природа перетворюється на одну з дійових осіб. В даному романі це не просто пейзаж, на фоні якого відбуваються всі події, а невід «ємна естетична категорія. Звичайно, на формування таких засобів зображення великою мірою вплинув романтизм. Завдяки йому в Америці були створені сприятливі передумови для позитивного ставлення до природи, а факт незалежності став причиною появи іншого головного джерела такого ставлення до навколишнього світу. Американці хотіли бути унікальними і виправдати отримання незалежності, але коротка історія країни, слабкі традиції та незначні літературно-художні досягнення явно програвали поряд з подібними цінностями Європи. Але, принаймні, американці могли вказати на одну свою неповторну рису — дику природу, що не мала аналогів у Старому Світі. Підкріпивши цю різницю романтичними ідеями про цінність природи, націоналісти почали стверджувати, що природа є не перешкодою, а справжнім скарбом для Америки. В середині ХІХ століття у підкоренні диких територій почали вбачати культурний ресурс і основу національної самоповаги. З «явилась думка, що, якщо дику природу вважати посередником, за допомогою якого виражається Боже начало, то Америка має очевидну моральну перевагу над Європою, де цивілізація наклала на все, створене Богом, відбиток штучності. За тією ж логікою, американці почали вважати, що якщо їх дика природа має такі естетичні.

та надихаючі якості, то їм самим призначена художня та літературна велич.

На початку ХІХ століття стільки зусиль було витрачено на заклики до створення національного стилю, що, очевидно, на його актуальне витворення сил практично не лишилось. Одначе, поступово американська література і мистецтво почали набувати своїх відмітних рис. Романтики наділили природу цінністю, тоді як націоналісти говорили про її унікальність. Творчі натури знайшли застосування природі в поезії, прозі і живописі. Письменники-романісти, зокрема Фенімор Купер, також не залишились осторонь.

Хоча американський пейзаж і не володіє.

багатьма рисами, що становлять особливу.

цінність пейзажу європейського, йому.

притаманні свої славні елементи, невідомі.

Європі…

Найбільш відмітним і, можливо, найбільш.

вражаючим американським «пейзажем».

є його дика природа.

Томас Коул, 1836.

Тема природи і цивілізації, розкрита в романі «Піонери», не була чимось новим для попередників і сучасників Купера. Хоча в новоутвореному американському суспільстві подекуди все ще панувало захоплення усім європейським і набутим цивілізацією, у багатьох митців з «явилась ідея розподілу природи на створене Богом і створене людиною, ідея взаємозв «язку і протиставлення цих двох начал. Тому роман Купера з новим поглядом на проблему природного та людського, творчого та руйнівного з «явився досить вчасно. Після його виходу Купер став, так би мовити, справжнім літературним героєм країни. Дикі ліси і прерії, які письменник знав і прекрасно зображував, були невід «ємною частиною його романів. З точки зору американського захоплення природою, яке зароджувалось в той час, важливим було те, що хоча Купер і був «зацікавлений» у розповсюдженні цивілізації на захід, він не зображував природу як прикру перешкоду, яку слід перемогти й підкорити. Замість цього Купер хотів показати цінність природи як джерела краси. І найкращим тому свідоцтвом є образи роману, кожен з яких по-своєму відображує погляди автора. Натті Бампо, або Шкіряна Панчоха (Leatherstocking), став вісником романтичних віянь, що стосуються піднесеності і святості природи. Сам Натті є наочним свідоцтвом того, як довге перебування серед лісів може зробити людину доброю та моральною. В силу своєї шляхетності, він і багато індіанців були змушені відступати перед натиском білих поселенців. В «Піонерах» Натті перебирається з міста до безлюддя лісу і говорить, що міський житель не знає, «наскільки часто Божа рука помітна в даній нам природі». Купер у своєму творі облагороджує природу і засуджує тих, хто байдужий до її естетичних цінностей. Хоча у романі описано події, що відбувалися на умовному кордоні (тобто там, де тоді не діяло майже ніяких правил, законів чи моральних норм), експлуатація природи в ньому однозначно не схвалюється. Піонери, що бездумно знищують природу та її багатства, такі як лісоруб Біллі Кербі (Billy Kirby), займають на суспільній шкалі Купера найнижчі позиції. Натті, з іншого боку, є, так би мовити, ідеальним піонером, оскільки він шанував дику природу і користувався нею з повагою. Його вустами Купер виражає засудження винищувачів природи: «От що виходить, коли у вільний край приходять люди! Кожної весни, сорок років підряд, я бачив, як пролітають тут голуби, і, поки ви не почали вирубувати ліси та розорювати поляни, ніхто не чіпав нещасних птахів».

Хоча Купер і захоплювався силою духу Натті, його власне ставлення до проблеми зіткнення природи і цивілізації було набагато суперечливішим. Його роздуми не обмежувались потягом до природи і засмученням з приводу її поступового зникнення. Купер знав, що цивілізація також має «права», які зрештою повинні будуть запанувати навіть над законами природи. Знищення природи було трагедією, але це була вимушена трагедія, оскільки цивілізація була для Купера ще більшим благом, ніж багатства навколишнього світу. У романі відчувається жаль, що в недалекому майбутньому суспільство навряд чи матиме таких гідних представників, як Натті - Шкіряна Панчоха і навіть багато хто з індіанців. Але, з іншого боку, для Купера всі вони були ніби «напівцивілізацією». З часом їм на зміну мали з «явитися витончені джентльмени та леді, на зразок судді Мармадьюка Темпла, Елізабет Темпл та Олівера Ефінгема. Це була еліта тогочасного суспільства, чиє розуміння краси і законів підвищило людину над звіром [6, c.38−53]. У багатьох епізодах твору Купер наголошує на тому, що навіть Натті Бампо, незважаючи на всі його чесноти, не вистачало суспільного статусу, щоб почувати себе вільно в такому оточенні. Наприклад, під час прощання Натті з Елізабет і Олівером старий мисливець говорить: «Я не знав справжнього спокою з тих пір, як твій батько з «явився тут разом з іншими переселенцями». Він постійно намагається відокремитись від інших, за винятком Чингачгука (Chingachgook) та Олівера (Oliver Edwards). На перший погляд, це нормальне бажання людини, яка хоче усамітнитись на схилі років і спокійно дожити свої останні дні. Проте автор, весь час підкреслюючи несхожість Натті на інших піонерів, доводить нам, що мисливець почував себе незручно серед досягнень цивілізації. Він відмовляється від грошей, які пропонує йому Олівер під час прощання, і з подивом спостерігає за всім, що несуть з собою поселенці. На мою думку, Купер все ж таки схилявся на бік піонерів, які принесли в жертву частину природи заради кращого життя своїх нащадків і формування цивілізованого суспільства на щойно заселених землях. Письменник вважав, що заради такого суспільства варто було пожертвувати дикими лісами. Висновків піонерів він дійшов, не використовуючи їх аргументи і не засуджуючи природу. Для Купера це було не протиставлення добра злу, а світла — темряві. В «Піонерах» це скоріше протиставлення двох видів добра, при якому перемагає більше добро, яким для Купера була цивілізація. Також досить чітко вимальовується захоплення автора ідеєю «нової цивілізації», яка має постати поряд із дикими лісами та преріями. В романі простежується думка, що оптимальним середовищем існування людини є поєднання природи у її первісному вигляді з усім, набутим людьми. На мою думку, в романі письменник проголошує свою точку зору на подальше майбутнє Америки. Він передбачає майбутнє, деякою мірою подібне до європейського. Для насправді гармонійного життя замало однієї цивілізації або самої дикої природи, адже людина зазвичай прагне як фізичного, так і душевного комфорту. Через образ Натті Бампо автор показав, яким насправді сильним є зв «язок людини з природою, що дає відчуття спокою та рівноваги. Отож, Купер ідеалізує існування дикого поряд з цивілізованим, що особливо помітно, коли він захоплено описує поступову забудову Темплтона гарними будинками, зведення будівлі школи та церкви, тощо. «Архітектурні проекти» Ричарда Джонса зображені дуже детально і з гумором, а вид Темплтона, що відкривається на початку роману перед читачем, зачаровує своєю красою і реалістичністю. Елізабет, яка поверталася додому з пансіону,"захоплено милувалась загальним виглядом поселення, що, наче карта, розстилався біля її ніг. Вона бачила лише мальовничу групу будинків;…зледеніле озеро, оточене схилами гір у шатах вічнозелених лісів; тіні сосен, що лягали на його білу поверхню…; темну стрічку протоки, що витікала з озера…» Навіть суддя і Олівер, для яких цей ландшафт уже був звичним, «знову і знову відчували все те ж захоплення. От і тепер юнак у захваті оглянув її [долину], перед тим, як знову опустити голову на груди, а суддя з добродушним задоволенням продовжував споглядати цю картину, що свідчила про заможне і спокійне життя, — адже саме він заснував це поселення …».

У наведених вище цитатах помітно, як Купер поєднує любов до природи із одвічним прагненням людини владарювати над тим, що її оточує. Протягом всього роману ми можемо спостерігати, як послідовно дика природа поступається місцем суспільству з його встановленими законами і порядками, а потім — славній цивілізації.

Безумовно, роман «Піонери» не можна назвати історичним в повному смислі цього поняття, хоча автор і використовував деякі історичні праці під час розробки сюжету. В романі не висвітлюються конкретні факти з історії Америки, але Купер піднімає досить реальні для того часу проблеми — підкорення нових земель, успадкування земельних угідь, ставлення нового покоління до тих, хто прокладав перші стежки і засновував перші поселення у місцях, які нещодавно були дикими і неосвоєними. Цікавим є те, як Купер змальовує винищення природи очима різних персонажів. Натті, як носій так званої природної свідомості, не може зрозуміти багато речей у житті нових поселенців. Навіщо, наприклад, вони палять у вогнищах кленові дерева, із соку яких виготовляється цукор? Який сенс у знищенні тисяч голубів? Навіщо сітями витягають із озера Отсего сотні фунтів риби, тим самим спустошуючи озеро? Таке марнотратство по відношенню до природи незрозуміле для старого мисливця, що звик задовольнятися малим і в той же час вболіває за збереження незайманої природи [7, c.44]. Він у глибині душі зневажає людей, що експлуатують природу, котра забезпечує їм комфортне існування. †††††††††††††††††††.

Але сам він не може нічого вдіяти, тому з гіркотою говорить: «Наскільки я розумію, сила завжди права — і тут, і на старих місцях». Саме через це Бампо йде далі на Захід, туди, де природи ще не торкалась жадібна рука людини. І тут у романі прослідковується новий аспект тієї ж теми: просування людини вглиб країни. Мисливець Натті, далекий від надбань цивілізації, фактично прокладає дорогу на Захід тим завойовникам нових земель, від яких він тікає. Його «втеча» — це скоріше бажання позбутися всього, що завдає Натті душевного болю (занепад лісів, вигнання індіанців з їх земель, смерть Чингачгука), бажання провести кінець життя в гармонії із собою та навколишнім світом. У Купера виразно проглядається думка, що прихід цивілізації на ще неосвоєні землі Америки неминучий. Благополуччя новоутворених поселень, таких, як Темплтон, і швидке багатіння їх мешканців свідчать про те, що людина у будь-якому випадку переможе. Підкорення природи і привласнення її багатств є для піонерів лише справою часу, адже все необхідне для цього — сокири, рушниці плюс бажання збагатитися — вони, безперечно, мають. Тому Натаніель весь час сумує за часами, коли він та Джон Могіканин вели життя вільних мисливців на вільних землях. Навіть у в «язниці, куди його запроторили через «незаконне» полювання на землях судді Темпла, Натті з сумом згадує колишню природу, не спотворену людьми. Він говорить про неможливість свого подальшого перебування серед «мертвої природи»: «Хіба може бути легким та безтурботним життя старої людини, яка інколи пройде цілу милю по голим рівнинам, перш ніж дістанеться тіні і сховається від палючого сонця? Ваші вирубки та ниви прогнали всіх розумних творінь; тепер замість гребель бобрів, як то було споконвіку, всюди ваші загати, — ви повернули назад ріки, ніби людині дозволено звертати зі шляху води, направлені Богом…».

Однією з головних «дійових осіб» роману виступає сама природа. У Купера вона є і тлом, на якому відбуваються всі події, і своєрідним «направляючим началом», яке керує вчинками героїв і впливає на обставини їх життя. Природа — це одвічний, таємничий та багато в чому символічний навколишній світ, і такими рисами його наділяє не лише архаїчна свідомість індіанців. Білим поселенцям також часто доводиться відчути на собі дію сил природи, сил, які ніхто не може пізнати до кінця. Попри всі намагання піонерів підкорити ліси і долини, незважаючи на їх хижацьке ставлення до дарунків природи, вона завжди допомагає людям, оскільки вони нерозривно пов «язані, і людина — частина того світу, в якому живе: «Блакитного неба майже не було видно, але де-не-де, крізь невеликі просвіти, можна було помітити, що на горизонті накопичуються маси хмаринок, наче природа зібралась з силами для того, щоб нарешті послати життєдайні потоки на благо людям». В епізодах, де зображено блукання Елізабет лісом у пошуках Натті Бампо, природа виступає ніби «індикатором» подій, що мають статися. Вона попереджає героїв про небезпеку та застерігає їх: «Саме повітря, яким зараз дихала Елізабет, було сухе та гаряче, і в той час, коли вона звертала з проїжджої дороги, дівчина відчула якусь задуху». Картини засухи, «лісу, що пересох від спеки», а потім і лісової пожежі дають змогу автору передати символічний протест природи проти свавілля людей, жорстокого відстрілу тварин і птахів. Вогонь випалює ліс, тим самим завершуючи знищення одвічних дерев, розпочате поселенцями. Разом з лісом відходить у небуття і Чингачгук, який до того моменту вже втратив усе, що мав — його народ більше не існує, а він сам зберіг лише жалюгідну подобу того безстрашного воїна, яким був колись… Образ індіанця Джона є досить неоднозначним. З одного боку, його можна розглядати як символ занепаду індіанського народу, зокрема племені делаварів; старий Могіканин і сам проходить шлях цього племені - від розквіту і слави до деградації та духовного пригноблення. З іншого боку, цей образ можна тлумачити і як свідчення моральної стійкості людини, яка гідно прожила життя, не зрадивши віри своїх предків (перед смертю Чингачгук говорить про потойбічний світ у зв «язку з релігійними уявленнями індіанців). Він є останнім представником волелюбних жителів Америки, які вважали себе частиною природи, носієм ідеї добра і рівності всіх людей. «Великий Дух створив твого батька з білою шкірою, а мого — з червоною. Але серця їх він однаково забарвив червоною кров «ю… Хіба ж під шкірою не всі люди однакові? «- звертається він до Елізабет. Могіканин у романі - це людина, що не відійшла від своїх витоків, від природного стану, притаманного мешканцям лісів, тому Купер наділяє старого індіанця деякою таємничістю. Він є представником іншої культури, незрозумілої білим, тому усе в ньому сприймається як дивне: це і алегоричність мови Чингачгука, і його вбрання (пір «я, голки дикобраза, візерунки на тілі), і неодмінна індіанська холоднокровність. Перед смертю індіанець виявляє дещо надприродні риси: «Погляд Могіканина поступово втрачав вираз печалі і набував якоїсь особливої сили, схожої на одержимість пророка». Образ Джона Могіканина зображений автором досить реалістично, оскільки в ньому зосереджені як позитивні, так і негативні риси, властиві індіанському народу в цілому. До перших ми можемо віднести сміливість, готовність до останнього відстоювати свої духовні цінності, щиросердя і відданість друзям. Але є і «темний бік» індіанської натури: постійна ненависть до пригноблювачів свого народу, бажання помсти, неприхована жорстокість до ворогів (помираючи, Чингачгук з гордістю згадує чималу кількість вбитих ним мінгів). Перед відходом до «Країни Справедливих» в індіанці пробуджуються природні інстинкти, прагнення справедливості і бажання повернення до славетного минулого: «Хіба сказав коли-небудь могіканин хоч одне слово неправди? Ні! Правда жила в ньому, і нічого, крім правди, не йшло від нього. В юності своїй він був воїном, і мокасини його залишали кривавий слід. В зрілі роки він був мудрим…». Для індіанця неможливість полювати в лісах, де майже вся дичина винищена, втрата фізичних і духовних сил є гіршою за смерть, і він в радості та спокої відходить у світ, «де завжди гарне полювання… і де він знову зустріне своє плем «я».

Конфлікт людини та навколишнього світу особливо відчутний в епізодах, де Натті Бампо протиставляється суспільству. Якщо спочатку мешканці Темплтона вважають мисливця просто диваком, відлюдником, що ховається в лісах, то після його незаконного полювання на оленів в угіддях судді багато хто починає ставитись до Натті вороже. Хайрем Дулітл, Ричард Джонс та їх прибічники шукають найменшої нагоди, щоб посадити Натаніеля до в «язниці, а то й змусити його покинути околиці Темплтона. Навіть суддя Темпл, звичайно добрий та лояльний до всіх, карає Натті ув «язненням і штрафом. Небажання підкоритися представникам влади, що хочуть провести обшук в хатині Натті, є, з точки зору судової влади, серйозним злочином. Вину Натті не можуть пом «якшити ні його похилий вік, ні спосіб життя, ні незнання законів. В цьому і полягає найбільше протиріччя між людиною і суспільством, особистістю і законом. Суддя Темпл підтверджує цю думку, говорячи: «Закони — це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від дикого». У «Піонерах» саме старий Бампо, Чингачгук і Олівер Едвардс представляють це «дике» суспільство, точніше, такими їх вважають оточуючі. Людині властиво заперечувати і відштовхувати те, чого вона не розуміє або те, що протирічить встановленим нормам та порядкам. Проте, чи справді ступінь цивілізованості суспільства залежить від кількості прийнятих законів? У Купера звучить думка, що закон покликаний перш за все охороняти людину, а не придушувати такі природні бажання, як бажання незалежності, свободи і захищеності. Олівер пояснює судді вчинок Натті: «Він людина проста, неосвічена, навіть темна і, можливо, із забобонами, хоча, на мою думку, його погляди на життя багато в чому правильні. Але головне — це доброта його серця… Він вірний друзям, він ніколи не покине в біді друга — не тільки людину, але навіть і собаку». Тобто автор наголошує, що Натті, як справді природна людина, керується «законом», що підказує його власне серце. Він підсвідомо діє так, як вважає правильним, його вчинки несуть у собі більше користі і добра, більше сприяють встановленню загальної гармонії. А закони першопоселенців, які начебто створювались на благо людини, в дійсності не виконують свого призначення. За законом, правопорушенням вважається усе, що суперечить світобаченню тієї особи (чи осіб), хто складав цей закон. Тобто у романі винуватцем, звичайно, виявляється той, хто не має змоги себе захистити — Натті Бампо. Він не такий, як усі, отже, він чужий та ворожий. Протиріччя між мисливцем і суспільством полягає в тому, що останнє складається переважно з людей, які поставили за мету підкорити природу і використати її для свого збагачення. Ці люди ніколи не зрозуміють поривань Натті, його бажання берегти природні багатства і використовувати їх раціонально. Між «природною» людиною і цивілізацією утворилась прірва, і цей конфлікт не вичерпується протестом такої особистості проти відстрілу тварин. Витоки цієї проблеми — у свідомості людей. Одні з них вважають цивілізацію загальним благом, без якого неможливо впорядкувати життя на Землі. Інші вважають її злом, яке поступово знищує все живе. Недарма у Купера герої досить чітко розділені на дві основні групи. З одного боку — суддя Темпл та інші поселенці, самовпевнені та пихаті через свободу і силу, що їм дісталися. З іншого боку — ті, кого суспільство усього позбавило — Чингачгук та Натті, які прийшли на ці землі раніше від судді і чиї права тепер обмежені законом [7, c.43]. Врешті-решт у Купера відбувається примирення двох «ворогуючих сторін»: конфлікт між Олівером та суддею стосовно спадщини виявляється псевдоконфліктом, а Натті залишає Темплтон та йде в близькі для нього дикі ліси [8, c.110]. Письменник, одначе, дає зрозуміти, що цивілізація залишила свій слід навіть у душі відлюдника Бампо. Йому насправді важко розлучатися з Елізабет та Олівером, які вже стали частиною його життя, а без одного з винаходів цивілізації - пороху — майже неможливе полювання та існування в лісі.

Протягом всього роману «Піонери» Натті Бампо проходить певну духовну еволюцію, яка у деякій мірі співпадає з розвитком образу природи [8, c.109]. Якщо на початку роману герої захоплюються пейзажем, що постає навколо, то по ходу оповіді автор поетапно описує загибель лісів від сокири Кербі та жахливої пожежі. Історія Натті - це історія людини, яка тікає від цивілізації, причому чим довше відбувається освоєння лісів та їх вирубка, тим більше Натті віддаляється від людей і тим далі він іде в хащі, яких ще не торкалась людська рука. Тобто це самі люди «виселяють» мисливця з його звичного середовища існування (лісу), і життєвий простір Натті стає все меншим. Ричард Джонс підозрює мисливця у незаконному добуванні срібла на землях Темплтона, Бампо звинувачують у протиправному полюванні, — хоча кому, здавалось би, заважає старий, що доживає свій вік у лісовій хатині? Але драматичний конфлікт твору якраз і полягає в тому, що люди, які усім серцем протестують проти знищення природи і вважають себе її частиною, заважають просуванню цивілізації, а, отже, і прибічникам цілковитого підкорення навколишнього світу. «Користуйтесь, але не знищуйте!» — ці слова Бампо незрозумілі для шерифа, лісоруба, тесляра та інших поселенців, які будують «цивілізоване суспільство». В романі постає ще одна важлива проблема, нерозривно пов «язана з розвитком американської нації - пограбування індіанців білими. Натті сумує через долю корінних жителів Америки і похмуро говорить: «Я знаю, що білі вміють вести солодкі розмови, коли хочуть відібрати землі у індіанців». Старий визначив два головних «способи» пограбування — забрати чи обдурити. Історія останнього з могікан — Чингачгука — представлена в творі як кінцівка трагедії, яка вже відбулася: всі делавари вимерли, землі - в руках білих. Індіанський вождь перетворився на немічного Джона («Ром — томагавк блідолицього», — говорить він про свій стан).В гірких словах Джона відображена трагедія індіанського народу: білі переселенці пограбували і (не в останню чергу за допомогою алкоголю) фізично знищили аборигенів країни. Але за романом делавари самі подарували частину своїх земель компаньйону Темпла майору Ефінгему, який колись врятував життя Чингачгуку [8, c.110]. Реальна соціальна проблема — пограбування індіанців — вирішується автором романтичним способом; Ефінгема і Чингачгука навіть ховають поряд, щоб висловити пошану і вдячність індіанцям з боку «спадкоємців» їх земель. Як уже було сказано вище, у Купера відбувається примирення двох начал — природи і цивілізації. Але можна до того ж розглядати цю проблему під дещо іншим кутом зору. Примирення цивілізації з навколишнім світом ще не означає закінчення протистояння «прогресу» і людини, яку цей прогрес пригнічує. Навіть підкоривши природу, мешканці Темплтона не зупинилися на цьому — вони хочуть викорінити будь-які прояви невдоволення з боку захисників лісу, таких, як Натті Бампо. І останньому доводиться захищати ще й свою людську гідність від духовного насилля, яке чинять «представники закону» поселення Темплтон. Вболіваючи за збереження лісових масивів, він намагається зберегти природні багатства для наступних поколінь. Купер висловлює ідею просування цивілізації таким чином, щоб врятувати хоча б якусь частину дикої природи. Але, на жаль, закони цивілізованого суспільства виявляються несумісними з природним укладом, за яким живе Бампо. Його зовсім не споживацьке ставлення до землі різко контрастує з поведінкою судді Темпла. Це підтверджують численні епізоди роману, зокрема, сцена одночасного полювання судді та Натті з Олівером на оленя. Відповідно, суддя стріляє заради «спортивного інтересу», в той час як Натті потрібне м «ясо. Необережний вистріл Темпла, що ранить Едвардса, символізує і передвіщає наступ на природу з боку цивілізації протягом всього роману. І зовсім невипадково більшість таких епізодів мають місце на горі (відстріл голубів мешканцями Темплтона, лісова пожежа, в якій гине Чингачгук, напад представників влади на хатину Натті). На горі відбувається більшість ключових подій. Описуючи провінційні райони штату Нью-Йорк, Купер перш за все зображує вид, що відкривається з гори на Темплтон та озеро Отсего. Ця сцена ніби поєднує первісну природу і цивілізацію, передає пасторальний стан, в якому Америка знаходилась на той час. Автор дає змогу відчути цей стан через описи гір («…arable to the tops », але в той же час «romantic and picturesque… ») та долин («rich and cultivated », «with thriving villages… and neat and comfortable farms, with every indication of wealth about them… scattered profusely through the vales »). У Купера сили дикої природи і цивілізації врівноважені між собою, а все, створене людиною, співіснує з первісною красою дикої, гористої місцевості. Така гармонія природного та людського притаманна виключно американському континенту… Але ця непевна рівновага є результатом постійної взаємодії між дикістю і цивілізацією; щонайменший прогрес — а подальший прогрес неминучий — призведе людське суспільство до «споживацької» стадії, а природу — до загибелі [3, c.55−66]. Купер, звичайно, повністю не засуджує сили цивілізації. Найбільш явним супротивником Натті та Олівера є, як здається спочатку, суддя Темпл. Він звинувачує та ув «язнює Натті за порушення закону і спочатку заперечує права Олівера на землю. Також йому дещо бракує естетичного відчуття природи; він милується видом з гори Видіння, але його задоволення виходить з прагматичних та егоїстичних, але не естетичних міркувань. Він захоплюється «the prospect of affluence and comfort, that was expanding around him; «, і хвалиться про себе, що розвиток поселення — це «the result of his own enterprise, and, much of it, the fruits of his own industry » .Але суддя відіграє в романі і позитивну роль захисника природних ресурсів, оскільки контролює прогрес цивілізації. За допомогою запровадження правил полювання і відновлення лісових масивів він намагається зберегти довкілля для наступних поколінь. Суддя Темпл «регулює» просування цивілізації таким чином, щоб сумістити її з дикою природою, намагається залишити хоча б частину первісних лісів серед зростаючого суспільства. Та, на жаль, соціальний порядок, який він впроваджує, весь час вступає у конфлікт з природними законами, за якими живе Натті Бампо. Подальший аналіз роману засвідчує, що погляди Купера не спрямовані проти цивілізації. Він розумів, що неможливо змусити всіх людей сповідувати, як Натті, бережливе ставлення до землі. Тому письменник, безумовно, розумів потребу у регулюванні земельних відносин, створенні відповідного законодавства.

На мою думку, в «Піонерах» конфлікт між природою і цивілізацією вирішується значною мірою через образи Олівера та Елізабет. Дівчина є дочкою судді Темпла, основного провісника цивілізації, але сама вона сповідує естетичні цінності представників природного начала і відчуває свою спорідненість з навколишнім світом. З іншого боку, Олівер Ефінгем у кінці роману все ж таки утверджується в цивілізованому суспільстві як землевласник і нетитулований аристократ, але в душі він залишається пов «язаним зі світом дикої природи. Примирення конфліктуючих сторін завершується, врешті-решт, одруженням Олівера та Елізабет. Проте чимало дослідників даного роману вважають проблеми дикості і цивілізації, природного і соціального законів, прогресу і збереження патріархальних цінностей остаточно не вирішеними. Наприклад, образ гори Видіння є досить неоднозначним, його можна тлумачити з різних точок зору. З одного боку, ця гора символізує той етап, на якому Америка перебувала на час написання роману, тобто етап зростання. Вершина гори — це місце, з якого відкривається величний вид, з якого можна передбачити процвітання і славне майбутнє країни. З іншого боку, гора є символом дикої природи, яку ставить під загрозу цивілізація. Тобто можна зробити висновок, що гора Видіння в романі несе подвійне смислове навантаження: поруч відбувається стрімке зростання Темплтона, але на самій горі гине Чингачгук (представник первісної спільноти), а Шкіряна Панчоха вирішує покинути майже рідні для нього місця, щоб не бачити знущання людей над природою. Роман демонструє, як суспільство, де панують споживацькі інтереси, неминуче призводить землі, на яких воно живе, до загибелі. Чингачгук помирає, а Шкіряна Панчоха покидає Темплтон з відразою до всього, пов «язаного з цивілізацією. Гора, цей символ одвічної і непохитної природи, випалена пожежею, а будь-які ознаки життя на ній знищені (хоча саме поселення рятує від пожежі гроза, що дуже вчасно почалась). Отже, ідеалом для Купера є поєднання природних багатств з надбаннями цивілізації, але цей ідеал недосяжний [4, c.94−102]. Хоча ступені розвитку суспільства змінюються, і воно проходить певну еволюцію, цивілізація описується автором як постійне явище, стрижень, на якому тримається все у романі. Натомість, існування живої природи, незайманих лісів та плодючих земель здається лише перехідним, тимчасовим етапом, який має завершитися остаточним встановленням панування людини.

Повертаючись до аналізу образної системи роману, варто додати, що досить важко чітко виділити серед головних героїв позитивних та негативних персонажів. Ставлення героїв до проблеми знищення природних ресурсів можна тлумачити з декількох точок зору. Наприклад, погляд Елізабет на швидкий прогрес залишається невизначеним впродовж роману, але її естетична оцінка природних багатств ставить її в один ряд з Натті, індіанцем Джоном й Олівером Едвардсом, які вболівають за збереження диких лісів. Натті Бампо відчуває себе частиною цього світу, світу озер і лісів, гір і долин. Старий мисливець не розуміє споживацького підходу піонерів до природних ресурсів. Натті говорить, що озера і водоспад, які він бачив у лісовій глушині, чудово підійшли б для спорудження млина, «if so useless a thing was wanted in the wilderness». Мешканці ж Темплтона є антагоністами Натті й дикої природи, а тому вони цінують її лише з погляду експлуатації в економічних цілях. На думку цих людей, гора існує для забезпечення їх паливними ресурсами, деревиною, а дерева, в свою чергу, потрібні тільки для добування кленового цукру; гора є також вигідним місцем для стрілянини по голубах (хоча в цьому епізоді мотивом є скоріше надзвичайна жорстокість людей, ніж потреба у їжі) [4, c. 98−99]. Шерифу Джонсу, Хайрему Дулітлу і Джотему Рідлу гора здається невичерпним джерелом золота і срібла. Вони настільки далекі від споріднення з землею, що не можуть зрозуміти, чому Натті і його друзі живуть на горі Видіння. У Ричарда Джонса і його оточення це викликає підозру, що Натті розробляє приховані поклади дорогоцінних металів. Коли міщани, яких спонукають жорстокість та безглузді чутки про причетність Бампо й Едвардса до лісової пожежі, нападають на печеру Натті, круті схили гори та слизький спуск перешкоджають їх наступу на приховане житло. Сама гора ніби захищає Натті, і це ілюструє взаємовигідний, взаємодоповнюючий зв «язок Шкіряної Панчохи з природою.

На відміну від судді Темпла і його дочки, у ставленні інших піонерів до природного оточення немає нічого неоднозначного. Піонери є експлуататорами. Їх відношення до землі виявляється через збірний образ лісоруба Біллі Кербі, зокрема, його ставлення до дерев. Для нього дерева — це «a sore sight at any time», перешкоди, які треба подолати, — робота, за яку Біллі береться з ентузіазмом: поки дерева не будуть зрубані, неможливо буде вирощувати врожай. Але Біллі не просто розчищає ділянку землі, щоб виростити врожай, як інші поселенці. Він вирубує дерева, оскільки вважає, що «…погана країна, якщо вона заросла деревами». Біллі вважає себе експертом з видобування цукру, і розпочинає щось на зразок підприємства з постачання сировини. Коли Біллі вперше з «являється в романі, він зайнятий вирубкою кленових дерев, співаючи: «Tis fuel, food and timber…» Пеньки для нього теж мають своєрідну цінність. Якщо їх викорчувати, з них можна зробити тин, який «will turn anything bigger than a hog». Але обізнаність Біллі Кербі у тому, що дерева можуть бути досить корисним джерелом «пального, їжі і деревини» зовсім не означає його турботу про долю лісів. Навпаки, його операція з видобутку цукру проводиться як бездумне вирізання дерев, які після цього гинуть. Ричард Джонс також вражає своїм марнотратством, використовуючи клени для опалення житла. На думку Кербі, Джонса та інших поселенців, немає причини турбуватися про майбутнє через вирубку дубів, в «язів та буків. Кербі навіть запевняє їх: «If there’s plenty of anything in this mountainous country — as clearly there is — it «s trees. «Ричард Джонс також вважає надлишком велику кількість дерев: «There are trees enough here for all of us, and some to spare"[4, c.96−100].

Ці погляди піонерів на природу — що дика природа є щонайменше складною перешкодою, а то й серйозною загрозою для них; що вона є цінною лише зі споживацької точки зору; що людина знищує природні ресурси через своє марнотратство; і що багатства природи невичерпні - знову проглядаються у ставленні поселенців до тваринного світу. Вони безжально вбивають голубів, пантер, оленів, ловлять більше риби, ніж можуть з «їсти. Як не дивно, Натті і суддя Темпл висловлюють схожі погляди стосовно проблеми знищення диких тварин, — особливо під час відстрілу голубів. Мисливець, звичайно, глибоко вражений різаниною птахів, і навіть собаки, здається, поділяють сум їх хазяїна. Натті ще може стримувати свої почуття до того, як Ричард встановлює для стрілянини по голубах фальконет (пушку, що збереглась ще з часів війни). Але після цього він висловлює протест проти такого ганебного і жорстокого ставлення до природи: «It's wicked to be firing into flocks of God’s creatures in a wasty manner, to kill twenty and eat one». Натті пояснює свою позицію майже так само, як і суддя: «a pigeon’s flesh is made the same as all other creature «s, for man «s eating, «але «the least of things is made for use, not to destroy. «І Бампо, як і суддя, попереджає піонерів про неминуче покарання за спотворення світу, створеного Богом: «The Lord won «t see the waste of his creatures for nothing, and right will be done to the pigeons as well as others, by and by. «Якщо Натті та суддя поділяють спільні погляди та переконання щодо марнування природних ресурсів, що ж розділяє цих двох людей, — що може бачити неписьменний відлюдник і що є цілком незрозумілим для освіченого носія прогресу? Подальший аналіз вчинків і висловлювань кожного з них показує, що ставлення судді Темпла до природи є набагато ближчим до поглядів інших піонерів, ніж ставлення Натті Бампо. Суддя приніс на ці землі цивілізацію, і хоча вона на той час знаходиться на примітивному рівні розвитку, він гордиться своїм досягненням. Звичайно, Темпл, на відміну від інших поселенців, справді турбується про те, що він називає «the noble trees of the country». Дерева — це «treasures, «» precious gifts of nature, «» jewels of the forest. «Їх захист, говорить суддя, «is the first object of my solicitude"[5, c.293−302]. Та, незважаючи на цю турботу, Темпл вважає природу створеною цілком і повністю для потреб людини (і в цьому його схожість з Біллі Кербі). Оскільки його інтерес до природи є виключно прагматичним, суддя не здатний зрозуміти, що погляди його і Натті є зовсім протилежними, що Натті піклується про природні багатства не через прагматичні, а через естетичні та духовні потреби. Але, звичайно, мисливець відчуває на лоні дикої природи не лише естетичне задоволення; в першу чергу, він знаходить тут спокій і душевну гармонію. Натті «has spent his days… where he could always look up into the windows of heaven, «і він «has lived for seventy years in the very bosom of nature where he could at any instant open up his heart to God. «Тому мисливець, як ніхто інший, знає, «…how often the hand of God is seen in the wilderness».

Висновки.

У романі «Піонери» Купер зображує типові картини розвитку американського суспільства, майже з історичною точністю змальовує діяльність, побут, національний склад та інші аспекти життя піонерів. Але автор торкається і набагато складніших проблем, які поставали перед американською нацією, зокрема, його хвилюють екологічна і соціальна проблеми, регулювання земельних відносин, стосунки між різними прошарками суспільства тощо. У романі чітко простежуються консервативні позиції Купера стосовно соціально-економічної сфери життя країни. Він схиляється до цивілізації патріархальної фермерської Америки, при чому з реплік і вчинків персонажів помітне досить лояльне ставлення Купера до поступового встановлення панування людини над природою. Історичні закономірності розвитку американської цивілізації відображені в романі через призму романтичного світогляду автора. Проте неможливо не помітити, що сила романтичної уяви письменника поєднується з достовірністю зображуваних образів та вірогідністю подій, що відбуваються в романі.

У «Піонерах» Купер також виводить на поверхню те, що насправді лежить поза американським оптимізмом і вірою в краще майбутнє - побоювання швидкого процесу зростання країни, відчуття відповідальності за наслідки цього прогресу для Америки та її природи. Напевно, роман «Піонери» змусив багатьох співвітчизників Купера почувати себе і гордими, і присоромленими у зв «язку з підкоренням природи.

Що ж до основного конфлікту роману — протистояння природи та людини, то Купер вирішує цей справді романтичний конфлікт через ствердження тріумфу цивілізації, наслідком якого є трагічний занепад індіанського народу, що уособлює первісну природну культуру. Отже, відбувається тріумф більшого добра над меншим, цивілізації над дикою природою. Також в «Піонерах» Купер наголошує, що матеріальний прогрес, який відбувається через посередництво Біллі Кербі і яким управляє Мармадьюк Темпл, може продовжуватись лише за умови принесення в жертву естетичних і, що більш трагічно, духовних цінностей. Але ніде в романі Купер не засвідчує, що він готовий принести цю жертву. Письменник одночасно висловлює суперечливі погляди на основний конфлікт роману. Він хоче бачити поруч первісні ліси та зручні будинки, збудовані з прадавніх дерев. На думку Купера, природа створена для людського блага, щоб задовольняти матеріальні та духовні потреби людини. І ця насправді прекрасна (хоча й дещо примарна) ідея співіснування, взаємодоповнення людини та природи пізніше знайде відклик у творчості багатьох романтиків як ідеальна модель стосунків з навколишнім світом.

Використана література:

Боброва М. Н. Дж. Ф. Купер. Очерк жизни и творчества. — М., 1967.-с.52−123.

Иванько С. С. Фенимор Купер.- М., «Молодая гвардия», 1990.-с. 38−53.

История американской литературы.- М., 1984. — с. 108−113.

Купер Дж. Ф. Пионеры, или У истоков Саскуиханны.-Одесса, «Маяк», 1985.

Шейнкер В. Н. Исторический роман Дж. Ф. Купера, его истоки и своеобразие. — с. 42−45.

Buchholz, Douglas. Landownership and Representation of Social Conflict in ‘The Pioneers'. — 1989. — pp. 94−102.

Cooper, James Fenimore. The Pioneers. — Albany: SUNY Press, 1980.

Marshall, Ian. Cooper’s ‘Course of Empire': Mountains and the Rise and Fall of American Civilization in ‘The Pioneers'. — 1989. — pp.55−66.

Nelson Van Valen. James Fenimore Cooper and the Conservation Schism. — New York History, 1981. — pp. 289−306.

PAGE.

PAGE 22.