Любка двулистная (нічна фіалка)

Любка двулистная (нічна фіалка)

Platanthera bifolia L.

.

Русское назва — нічна фіалка — через запашних квіток, які пахнуть лише вночі. Згідно з легендою, у період Запорізької січі козаки носили висушені бульби л спідниці двулистной на шиї, й ті неодноразово рятували козацькі життя, повертали силу.

Татары зазвичай переставали переслідувати козаків, коли вони уникали переслідування в пустельні степу, вважаючи, що вони там загинуть. Проте козаків рятували висушені бульби любки, що вони жували. Бульби тамували голод, спрагу, відновлювали силу. Татари допитували рідкісних бранців, намагалися дізнатися, що рятує в голодної степу. Козаки гинули, але таємниці не видавали. Через кілька днів, татари все-таки дізналися про таємничих властивості любкиных бульб і держава сама почали носити амулеты.

В старовину знахарі давали які прагнуть опанувати чудо-силой два бульби любки двулистной. Вони розмовляли: «Увиразнити білим по хворого місця навхрест — забудеш, що боліло. Чорний — для ворога. Доторкнешся коренем щодо нього — збудеться усе, що ти йому побажаєш». Дівчатам давали бульби, щоб їх полюбили хлопці. Звідси сталося й російську назву любка.

Любка двулистная — багаторічне трав’янисте рослина высотой25—60 див з нечисленними тонкими корінням і двома удлиненно-овальными бульбами завбільшки з наперсток. Вони є місцем відкладення запасів поживних речовин. Один бульба отмирающий — материнський й молодий — дочірній. Стебло голий, ребристий, прямостоячий, з верхівкової пензлем білих неправильних квіток. Два прикореневих аркуша зближені у нижній частині стебла, продолговато-обратнояйцевидные, довжиною 8—18 див (з черешком); платівки шириною 3—5,5 див, голі, лискучі, нагорі тупі чи коротко загострені, до підставі звужені в крилатий стеблина, дугонерв-ные. Стеблевые листя дрібні, недорозвинуті. Суцвіття недолуге, циліндричне, довжиною 6—15 див. Квіти мають простий венчиковидный околоцветник, з 6 листочків, розміщених у 2 кола. Один зовнішнє і 2 внутрішніх аркушика оцвітини звернені догори, зближені в вигляді шолома, інші листочки відхилені убік; губа (третій листочок внутрішнього кола) лінійна, довжиною 7—9 мм шириною 2—2,5 мм, тонкий вигнутий шпорец тримає в кінці зеленуватий і загострений, довжиною 20—30 мм. Плоди — коробочки з дуже дрібними численними насінням. Цвіте у червні — липні. Плоди дозрівають в августе.

Растет в розріджених лісах, по лісовим лугам, в чагарниках (європейська частина же Росії та південні райони Сибіру, Північний Кавказ, Украина).

Заготавливают бульби (клубнекорни) під час цвітіння (травень — червень), викопують лопатами чи ножами. Обтрушують землю, обрізають ножами надземні частини й старі клубнекорни. Потім очищають від зовнішньої кори і опускають сталася на кілька хвилин, у окріп. Заготовлене сировину сушать на свіжому повітрі, горищах під залізної дахом або під навісом із хорошою вентиляцією, розкладаючи до одного шар по папері чи тканини. Можна сушити й у печах чи сушарках за нормальної температури 50—55°С чи нанизавши на нитки чи шпагат. Термін збереження до 6 лет.

Корнеклубни містять слиз (до 50%), крохмаль (близько 27%), цукру, белки.

В медицині корнеклубни любки застосовують у вигляді слизу, як обволікаюче засіб при шлунково-кишкових захворюваннях (гастрит, энтероколит) всередину й у вигляді клізми. Всередину приймають при отруєння отрутами прижигающего дії, при цьому слиз захищає чутливі закінчення шлунку й кишечнику від подразнюючого дії і перешкоджає всмоктуванню які утворилися в кишечнику токсинов.

Для приготування препарату 2 р порошку корнеклубней заливають 200 мл окропу і збовтують 10—15 хв. Приймають по чайної чи десертної ложці 2—3 десь у день.

При занепаді сил можна скористатися прикладом козаків і пожувати висушені корнеклубни любки.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.