Как Нестор Махна товаришував з більшовиками

Как Нестор Махна «дружив «з большевиками.

Отечественная історіографія з упередженням ставилася до постаті Махна. Донедавна цей образ був суто гротескний, сатиричний. Впродовж останнього десятиріччя, щоправда, стало урожайним різні гіпотези щодо цієї історичної постаті. Але, не дивлячись те що, що пролом у однобокості підходу була пробито, далеко ще не всі крапки над і розставлено. Це було пов’язано, передусім, про те, що збереглося мало справжніх архівних документів у той час. Треба також пам’ятати, що період класових битв був на різноманітних політичні провокації й інсинуації, фальсифікації фактів і з тієї, і з іншого боку. З багатьма питаннями досі важко розібратися й знайти істину.

Сложность викликає і такі тема, як взаємодія армії Махна і Червоною Армією. Мета цієї статті - спробувати, а то й отримати вичерпні відповіді, так хоча б правильно поставити запитання перед дослідником.

Махно, як відомо, всі свої дії підкоряв здійсненню своєї заповітної мрії - створенню вільного анархістського суспільства на рамках окремо взятому території. Ідея фікс дозріла у нього не було раптом, а мала своїм джерелом певні життєві колізії. У віці сімнадцяти років Несторе Івановичу вступив у гурток молоді Української групи хліборобів анархістів-комуністів брав участь в эспроприациях. У його юнацьке свідомість було закладено ідея боротьби за загальне звільнення народу від ярма влади й насильства. Арешт, уже смертний вирок, майже шість років в’язниці - великі гроші заплатив Махна на власний юнацький максималізм. Але мрії з приводу створення світлого майбутнього не померкли, а лише усились під впливом ідейних анархістів, особливо Аршинова-Марина. Буржуазна і пролетарська революції 1917 року відкривають перед Нестором Махна багаті перспективи «третьої революції», яка повинна бути далі пролетарської, знищивши влада та насильство у суспільстві.

Однако виникає дивний на погляд питання: а був чи Махна анархістом? Річ у тім, що співчувати певним поглядам і продовжує діяти згодні з цим ідеологічним принципам суть речі різні. Не можна, очевидно, побудувати анархістське суспільство неанархистскими методами. У Махна було у такий спосіб. Ідеологія анархізму від Прудона до Кропоткіна проповідувала свободу без насильства, відсутність владі у будь-якій її формі. Махна ж, створюючи Гуляйпольський селянський союз, «чорну гвардію» і т.д., сам вставав на чолі своїх утворень, порушуючи цим святая-святих анархізму, хоч і підкреслював, що керівні органи очолюваної ним «руху є владою, а є лише виконання волі народа"[i]. З іншого боку, здійснивши омріяне створенням у кінці 1919 року у Катеринославської губернії «вільної території», Махна через короткий час «змушений був посилювати репресії, бо лише їм було запропоновано призупинити зростання невдоволення серед населення і ще процес розкладання армии"[ii]. Становище ускладнювався й суб'єктивними причинами відсутності достатніх знань й історичного досвіду реалізації глобальних соціальних експериментів. Є й дані про те, що Махна постійно боровся За зміцнення авторитету своєї місцевої влади, запобігаючи будь-які спроби замаху їхньому непорушність (так знищили «конкуренти» Н. А. Григорьев, М.Л.Полонский). Після розстрілу Полонського всім «зрозуміли, махновці створили військову диктатуру невеличкий групи комскладу на чолі із самою батькой"[iii]. Усе це дозволяє припустити, що Нестор Махна був скоріш не анархістом, а прибічником більшовицьких методів зміцнення одноосібної влади, що проголошується з високих міркувань загальної користі. Анархістські тенденції Махна скоріш заважали. Але борг перед юнацькими мріями і анархистами-набатовцами зобов’язував його спроби здійснити анархістські ідеали. Через призму всього вищесказаного слід розглядати та «взаємини Махна з Червоною Армією.

Процесс цих взаємовідносин представляє вісім етапів, що характеризуються зміною стратегічних міркувань (на відміну трьох періодів махновщини у М. Кубанина[iv]):

I. Етап становлення «чорної гвардії» (07.17−01.18). Червоної Армії стадії становлення. Махна оголосив себе комісаром Гуляйпільської району й «створив бойову організацію на зразок «Союзу бідних хліборобів», яку назвав «чорної гвардией"[v]. З метою зміцнення радянської влади в Україні він почав боротьбу проти прибічників Центральної ради козацьких частин Каледіна. Натомість ті події, «пов'язані з австро-німецьким вторгненням, який розпочався після підписання Брестського договора"[vi] змусили «вільні батальйони» відступити до Таганрога, де вони розпалися.

II. Початковий етап (07−12.18). Махна проник на окуповану територію, влився зі своїми групою в партизанський загін Щуся. У грудні чисельність об'єднаного загону під командою Махна становила 10 тыс.человек. «У цілому цей дуже складний Україні період махновське рух приносило значну користь Червоній Армії та радянської влади в целом"[vii]. Революція у Німеччині покінчила з владою гетьмана Скоропадського в Україні. У листопаді була створена Директорія буржуазно-націоналістичного штибу й одночасно створено Тимчасовий робітничо-селянська уряд. Склалося двовладдя. Дії петлюрівських частин, зміцнюючи становище Директорії, завдавали шкоди радянської влади і співчуваючим їй, зокрема і махновцям. Тому Махна «з бажанням прийняв пропозицію Катеринославського комітету КП (б)У укласти угоду про спільних збройних діях проти петлюровцев"[viii].

III. Етап співдії проти Денікіна (12.18−05.19). 29 грудня Махна було включено у складі військового революційного комітету на ролі військового комісара, а 30 грудня губревком призначив її командиром Радянської революційної робітничо-селянської армії Катеринославського району. Не дивлячись те що, що Махна у відносинах червоними постійно маневрує, маючи на меті створення лівобережної вольниці, військові дії махновских загонів (3-ей бригади Задніпровської дивізії) були спрямовані боротьбу з противниками радянської влади — Денікіним й Петлюрою. Навесні 1919 р. внаслідок співдії була звільнена велика територія, куди входять у собі 72 волості Катеринославської губернії з населенням більше двох мільйонів.

IV. Етап конфліктних взаємовідносин (05−08.19). Усю весну Махна зміцнював Гуляйпольський район, готуючись оголосити його «безвладної територією». Накази червоного командування виконувалися над обсязі. На думку командування Південним фронтом, помилки махновців призвели до того, що травневе контрнаступ на денікінців на Маріупольському напрямі зазнала невдачу. Прохання Махна перетворення його бригади в дивізію було відхилено. Махна демонстративно залишив посаду командира, що обернулося для червоних військ серйозними втратами. Махна, намагаючись створити «анархистскую вольницю» на Лівобережній Україні, очищав «свою» територію України у тилах Червоною Армією. «Гуляючи тилами Червоною Армією влітку 1919 року, махновці розправлялися лише з представниками радянської влади, а й нападали на окремі військові частини, що перебували на тилу чи направлені до фронту"[ix]. Махновська агітація серед відступаючих під тиском Денікіна бійців Червоної Армії наводила частини під «чорне прапор». Махновщина мала тим часом значно більшу підтримку в населення, ніж комуністи. «?Не можна не зважати на те, що вона несла у собі серйозна політична заряд в громадянської войне"[x].

V. Етап відокремлення (08.19−01.20). Махна відкрив власний фронт проти Денікіна. Його армія, зросла до 28 тисяч жителів, зробила рейд по белогвардейским тилах і підійшла ставки Денікіна — Таганрогу (ті бойові дії Махна нагородили орденом Червоного Знамени[xi]). Далі махновці відступили за Дніпро, в катеринославському напрямі. Звільнення Екатиринослава та околишніх населених пунктів стимулювало Махна за проведення свого соціального експерименту — «анархістської вольниці» під ідейним керівництвом набатовцев.

VI. Етап конфронтації (01−09.20). Махна відмовився підкоритися наказу Реввійськради 14-ой армії про висування проти польські війська, т.к. цьому він був би залишити свою «вольницю». Відповідною реакцією було постанову, яке оголосило махновців дизертирами і зрадниками і що поклала початок бойових дій проти колишніх союзників. Армія Махна була оточена. Проте частина махновців вирвалася, зуміла поповнити своїх рядах і почав війну із червоними. Висока мобільність і великий досвід ведення партизанської війни дозволяв загонам Махна успішно діяти у тилах Червоною Армією. З іншого боку, цих якостей бракувало Першій кінній армії Буденого, спрямованої про знищення махновців. Навесні 1920 р. відбулася перегрупування білогвардійських сил Півдні Росії. На чолі цих сил встав Врангель. Пропозиція про спілку з врангелевцами проти червоних Махна відповів відмовою і він між двох вогнів.

VII. Етап співдії проти Врангеля (2.10−26.11. 20). У складній ситуації війни на два фронту Махна вирішив укласти угоди з радянською владою. Військову частину цієї угоди, підписаного 2 жовтня, включала спільні бойові дії проти білогвардійців. Махновське партизанське військо входило у складі Збройних Сил, «зберігаючи всередині себе встановлений розпорядок». Угоду було компромісним для обох сторін і таємничо визнавалося ними тимчасовим. Так, директива політвідділу Південного фронту проголошувала: «Перемога над Врангелем звільнить які діють півдні червоноармійські частини до швидшого і сповненого оскоренения бандитизму, махновщини? Зникне Врангель, зникне і Махно"[xii]. Частини Махна успішно діяли на врангелевском фронті, прорвавшись в тил противника й урізався що з Червоною Армією беручи участь у Кримському поході.

VIII. Етап розгрому махновців Червоною Армією (11.20−08.21). Десять днів після повного розгрому білих хусток і звільнення Криму М. В. Фрунзе підписав наказ про знищення колишніх союзників. Були оточені і знищені махновські угруповання, заарештовані анархисты-набатовцы у Харкові. Проте Махна вдавалося ще неодноразово (остаточно літа 1921 р. по тому, як залишки махновців пішли у Румунію) виходити з-під удару та ведуть у тилах Червоною Армією партизанську війну, дедалі більше яка брала характер бандитських нальотів.

Таким чином, взаємовідносини махновщини з Червоною Армією період громадянську війну носили нерівний характер, до складу якого кон’юнктурний елемент відособлених інтересів. Причини таких взаємовідносин, як й успіху дій військ Махна на окремих етапах такі:

· соціальна база махновщини — українське селянство (здебільшого заможне), незадоволене проведеної Совітами політикою «військового комунізму» (перехід до непу на початку 1921 року значно підірвав цю соціальної бази);

· надзвичайна популярність махновского руху в населення, тому, що його найповніше відбивало панівні у народі настрої і надії, прагнуло відповідати народному духу;

· перемінний склад махновській армії: «при вдалих набігах і операціях він зростає неймовірною швидкістю, а при ураженнях швидко уменьшается"[xiii], зберігається лише основне ядро у главі з батьком;

· жорстко проведена диктатура влади Махна у військовому будівництві при зовнішньої прихильності анархістським ідеалам;

отсутствие у махновців тилових підрозділів, і навіть здатність махновців «розчинятися» при небезпеку і знову «відроджуватися» з селянської маси, що викликало неймовірною по ті часи рухливості і швидкості маневра[xiv];

· революційний і близький бойовий досвід Махна та її органічна зв’язку з предводимым їм селянським рухом на Україні;

· невдоволення українського селянства політикою, проведеної як червоними, і білими та знищення скерованої в розріз з його корінними інтересами (експропріації, мобілізації, продрозкладка без компенсацій);

· недалекоглядність окремих червоних, і білих командирів, не які враховують об'єктивні умови існування махновщини і необхідності тому більш дипломатичних прийомів взаємодії.

Исторический досвід минулого і уроки махновщини для сучасного політичного і військовий керівник, політолога і соціолога реальним інструментом для аналізу складних суспільно-політичних явищ, що виникають у пореформеній Росії кінця ХХ століття (розпад СРСР, матеріальне розшарування суспільства, соціально-політичні і національні руху, національні конфлікти й війни та інших.).

Список литературы

Аршинов П. Історія махновского руху. Запоріжжі 1995.

Белаш А.В. Білаш В. Ф. Дороги Нестора Махна. Київ 1993.

Волковинский В. М. Махна та її крах. М 1991.

Герасименко Н. В. Батько Махна. Мемуари білогвардійця. М 1990.

Ермаков В.Д. Російський анархізм і анархісти. СПб 1996.

Кларов Ю. Побічний син анархізму. Бацька Махна і безславний кінець «махновского держави»./ Листування на теми. М 1989.

Комин В. В. Нестор Махна: міфи й реальність. М 1990.

Кубанин М. Махновщина. Селянське спрямування степовій Україні роки громадянської війни. Л 1927.

Курган Р. Сторінка громадянської війни. Київ 1925.

Лебедь Д. Результати і уроки трьох років анархо-махновщины. Харків 1921.

Семанов С. Під чорним прапором, чи життя й смерть Нестора Махна. М 1990.

Шевоцуков П.О. Сторінки історії гражжданской війни. Погляд через десятиліття. М 1992.

П.И.Талеров. Як Нестор Махна «дружив «з большевиками.