Розділ 1. Теоретичні засади дослідження

Сутність ключових понять: «позакласна робота», «виховання шанобливого ставлення до природи», «екологічне виховання.

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перетинаються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу.

Виховання шанобливого ставлення до природи — це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Зміст виховання передбачає розкриття таких положень:

• а) світ природи — середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі;
• б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;
• в) естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;
• г) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

Завдання виховання:

• — нагромадження екологічних знань;
• — виховання любові до природи, бажання примножувати і берегти її;
• — формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Розв’язання цих завдань можливе безпосередньо на уроках та в позакласній роботі. Позакласна виховна робота — різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів (організованої діяльності колективу, спрямованої на досягнення певної виховної мети), діє у співдружності з іншими педагогічними працівниками школи. Одночасно він є ініціатором залучення учнів свого класу до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.

Завдання позакласної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне, екологічне і фізичне виховання.

Позакласна робота має свої специфічні принципи:

Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.

Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

Розвиток винахідливості, дитячої технічної та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Зв’язок з навчальною роботою. Позакласна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках.

Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп’ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін.

Педагогічна практика виробила різноманітні форми позакласної виховної роботи. Форми виховної роботи — варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу. До них належать класні години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ранки, свята, змагання, виставки, конкурси, колективні творчі справи.

Класна година. Як одна з форм позакласної виховної роботи, вона передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості. Рекомендації до проведення класних годин:

• — класні години мають бути систематичними;
• — на розгляд учнів бажано виносити цікаві, актуальні для них питання;
• — не варто влаштовувати на класних годинах педагогічного аналізу діяльності учнів впродовж значного проміжку часу;
• — проведення класної години має відбуватися за чітким планом, у мажорному тоні спілкування;
• — слід заохочувати учнів до вільного висловлювання думок, не дорікаючи їм за помилковість суджень, враховувати їх соціально-психологічні особливості, створювати умови для подальшого розвитку школярів у процесі вільного спілкування;
• — не допускати ігнорування запитань учнів, вислуховувати їх відповіді, виявляти терпимість, залучати всіх учнів до розмови, не залишаючи поза увагою несміливих;
• — цікавитись інтересами учнів для визначення подальших тем класних годин, проводити їх не тільки у школі, а й у музеях, на природі, за місцем роботи батьків та ін.

Етична бесіда. Ця форма виховної роботи спрямована на формування в учнів умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями. Інформацію про моральні норми діти отримують в сім'ї, на уроках, із засобів масової інформації тощо. Але цей процес здебільшого стихійний, не сприяє формуванню стійких переконань. У дітей під впливом різних чинників нерідко виникають хибні уявлення про моральні цінності. Тому в навчально-виховній роботі необхідно надати цьому процесу системності, науковості, щоб сформувати в дітей надійні засади моральних цінностей. Цій меті служать етичні бесіди, в основі яких — використання діалогу. Вони сприяють узагальненню дитячих спостережень, вражень і переживань, певних знань морально-етичних норм, що сприяє поступовому сходженню особистості до нових моральних якостей.

У системі підготовки і проведення етичних бесід важливим є дотримання певних методичних правил:

• — бесіди проводить класний керівник;
• — тривалість бесіди залежить від віку учнів: 5—7 класи — 30—40 хв., 8—11 класи — до 45 хв.;
• — підготовка до бесіди має тривати 5—6 днів;
• — тема бесіди залежить від віку учнів, рівня підготовки колективу, взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві;
• — організація бесід відбувається за такими основними етапами: підготовчий, проведення бесіди, наступна діяльність школярів, оцінювання вчителем рівня сформованості в учнів моральних норм і навичок;
• — необхідне залучення усіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних понять;
• — слід використовувати цікавий матеріал, різні педагогічної прийоми, які спонукали б школярів до активної емоційно-розумової діяльності;
• — потрібно продумувати план бесіди, давати учням конкретні завдання на етапі підготовки до неї, які викликали б у них інтерес;
• — аналізувати вплив бесіди на поведінку вихованців, класного колективу загалом;
• — продовжувати роботу над проблемами, що обговорювались під час бесід.

Зустрічі з відомими людьми. Мета їх може бути різною: профорієнтаційна, розвиток моральних, громадянських якостей (зустрічі з ветеранами війни, праці, спорту, мистецтва) тощо.

Обговорення книг, читацькі конференції. Влаштовують їх для пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, активізації їх самостійності в оцінних судженнях, думках. Під час підготовки до них учні працюють над виступами з певних проблем (на матеріалі одного або кількох творів, творчості письменника, літературної або наукової проблеми). На конференції учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких висловлюють своє ставлення до твору або проблеми, ставлять інсценівки або переглядають уривки кінофільму. Підбиваючи підсумки, вчитель зосереджує їх увагу на найважливіших аспектах проблеми.

Виставки. Їх присвячують досягненням учнів в гуртках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатам краєзнавчих, туристичних походів. Екскурсоводи-школярі демонструють експонати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.

Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги, природи тощо. У них беруть участь всі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами. Окрему групу позакласних заходів з мови становлять свята — мовні вечори, ранки, дні, тижні, декади, фестивалі. Організація їх має своєю метою зацікавити учнів мовою, пожвавити роботу над нею, виявити ефективні форми, прийоми ведення позакласної роботи з мови, підсумувати наслідки її за певний період. Найефективнішими з свят є фестиваль і тиждень (або декада) мови. До обох з них входять як складова частина (найчастіше заключна) мовні вечори і ранки.

Фестиваль проводиться як свято мови всіх шкіл за єдиною програмою. Тиждень (декада) мови — це шкільне мовне свято, що триває протягом 7 (10) днів. Цінність цієї форми позакласної роботи в тому, що вона є масовою, охоплює всіх учнів школи.

Будучи одним з епізодичних заходів, тиждень мови тісно пов’язаний із систематичною позакласною роботою, особливо з мовним гуртком, члени якого мусять бути ініціаторами й організаторами мовного свята. Переважна більшість заходів, визначених у плані тижня, організовується і проводиться гуртківцями. Члени гуртка готують таблиці, ігри, обладнують школу і класи, виступають у ролі екскурсоводів, доповідачів, дикторів мовних передач, чергових у «довідкових бюро», на постах тижня, стають учасниками всіх конкурсів, конференцій.

Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талантів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (дитячого малюнка, художніх робіт, технічних конструкцій), олімпіади (з навчальних предметів) організовують за певним графіком, заздалегідь повідомляють про це учнів. Переможців оголошують публічно, відзначаючи їх успіхи на урочистій лінійці.

Для реалізації цих завдань у школі розроблений план виховної роботи навчального закладу та окремі плани, які були затверджені на засіданнях методичних об'єднань класних керівників. Ці плани охоплюють всі напрямки виховання: патріотичне, правове, моральне, художньо-естетичне, трудове, фізичне, екологічне, превентивне.

Значну роль в екологічній освіті школярів відіграють позакласні заняття: екскурсії, турпоходи, КВК, свята на екологічну тематику.

Л. Божович наголошує, що процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень, відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить учителеві. На уроках і в позакласній роботі він формує в учнів уміння приймати екологічно правильні рішення, виховувати почуття любові й шанобливого ставлення до природи, вчить застосовувати набуті знання в повсякденному житті [3, с. 23].

Екологічна освіта — порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Вона забезпечує реалізацію принципових загально-дидактичних положень, таких як системність і систематичність, наступність і безперервність, гуманізація і науковість тощо.

В останні роки екологічне виховання та екологічна освіта стали предметом уважного дослідження видатних представників педагогічної науки. Вагомий вклад у становлення та формування екологічного напряму в педагогіці вніс А. Захлєбний [12−13]. Йому належить думка про існування таких основоположних принципів екологічної освіти та виховання:

• 1) взаємозв'язок глобального, національного та краєзнавчого підходів;
• 2) принцип співпраці;
• 3) принцип прогностичності;
• 4) принцип міждисциплінарності;
• 5) принцип єдності теорії і практики;
• 6) принцип безперервності;
• 7) єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності з її збереження, догляду за нею і поліпшенню якісного та кількісного складу [13, с. 54].

Дещо по-іншому підходить до розв’язання цієї проблеми С. Глазачев [6]. Для цього науковця характерне ототожнення термінів «природоохоронне виховання» і «екологічне виховання», що спрямовує процес екологічного виховання переважно на охорону природного середовища існування людини. До принципів виховання С. Глазачев відносить:

• — принцип комплементарності екологічного виховання до всіх інших напрямів виховної роботи з людьми;
• — принцип використання навчальної (виховної) функції природи, яка змінюється і охороняється;
• — принцип сполучення розгляду проблем охорони природи у світовому масштабі і певній місцевості [6, с. 13].

Принципи організації екологічного виховання були колективно визначені представниками країн-учасників Ради Взаємодопомоги [10]:

• — у процесі екологічного виховання слід враховувати взаємозв'язок глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності;
• — екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання;
• — забезпечення єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї;
• — збереження принципів систематичності, безперервності, міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання.

Ці принципи належать до значних методичних надбань педагогічної науки і практики, і мають значний вплив на процес організації навчально-виховної роботи в школі. Характерною особливістю концепцій екологічного виховання різних педагогічних шкіл є аналіз впливу природи, її явищ і процесів на становлення особистості школяра — його соціальний, фізичний, інтелектуальний, художньо-естетичний розвиток.

краєзнавчий шанобливий позакласний екологічний.