Професійно-прикладна фізична підготовка учнів і студентів

Курсовая робота Професійно-прикладна фізична підготовка учнів і студентів

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Професійно-прикладна фізична підготовка як соціально-економічна проблема
• Розділ 2. Фізичний розвиток учнів 16−18 років і його вплив на професійне становлення фахівця
• Розділ 3. Стан здоров’я учнів 16−18 років та шляхи його збереження і зміцнення у процесі професійної підготовки
• Розділ 4. Особливості методики фізичного виховання учнів, що навчаються у професійно-технічних навчальних закладах
• Розділ 5. Професійно-прикладна фізична підготовка у навчальних закладах
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Науково-технічний прогрес спричинив механізацію виробництва. Поява нової техніки та технологій зумовила рухової активності фахівців, зокрема працівників радіотехнічної галузі. У цих умовах підвищується соціально-економічне значення професійної та фізичної підготовки майбутнього фахівця — учня професійно-технічного навчального закладу.

На вагоме значення фізичного виховання і його складової прикладної фізичної підготовки (ПФП) як бази для успішного оволодіння трудовими процесами вказує низка дослідників Г. А. Полиевський; Р. Т. Раевский, А. П. Дяченко, В. С. Ежков, та ін.

Систематичні заняття фізичними вправами сприяють формуванню трудових навичок, оптимізують фізичну і психічну підготовку, поліпшують працездатність, сприяють адаптації організму до умов виробничої діяльності.

Проблеми професійно-прикладної фізичної підготовки учнів і студентів різного профілю вивчали вітчизняні та зарубіжні дослідники. Так, у роботах В. А. Кабачкова, М. Г. Мосиенко, М. Н. Ниязова, Ю. Н. Позднякова, Г. Л. Грибана висвітлено проблеми професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців агропромислового комплексу. Окремі роботи присвячені професійно-прикладній фізичній підготовці студентів педагогічних вищих навчальних закладів (У.И. Ібрагимов, М. Н. Жукова, Н. М. Мацкевич, І.П. Чабан). Професійно-прикладну фізичну підготовку майбутніх лікарів досліджували Е. П. Гук, А.В. Івановский, А. П. Дяченко, В. П. Мурза.

Водночас досі залишається невивченою професійно-прикладна фізична підготовка студентів, що освоюють групу професій, пов’язаних із малорухомою працею, у тому числі учнів професійно-технічних навчальних закладів радіотехнічного профілю.

Отже, актуальність нашого дослідження зумовлена з одного боку можливістю професійно-прикладної фізичної підготовки для професійного Нормування фахівця та ефективної реалізації його професійного потенціалу у його діяльності, а з іншого — відсутністю досліджень із проблем професійно-прикладної фізичної підготовки учнів, що освоюють професії радіотехнічного профілю.

Об'єкт дослідження — професійно-прикладна фізична підготовка учнів професійно-технічних навчальних закладів у процесі їх фізичного виховання.

Предмет дослідження — зміст і форми професійно-прикладної підготовки учнів професійно-технічних навчальних закладів, що навчаються за профілем радіотехніка.

Метою роботи є визначення й обґрунтування змісту і форм професійно-прикладної фізичної підготовки учнів професійно-технічних навчальних закладів за профілем радіотехніка, що забезпечують успішне оволодіння професією, та експериментальна перевірка їхньої ефективності.

Завдання дослідження:

1. Теоретично обґрунтувати програму професійно-прикладної фізичної підготовки учнів професійно-технічних навчальних закладів.

2. Вивчити особливості професійної діяльності фахівців радіотехнічного профілю і на цій основі визначити професійно важливі фізичні якості й психофізіологічні властивості організму.

3. Сформувати зміст програми професійно-прикладної фізичної підготовки у процесі фізичного виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів радіотехнічного профілю та експериментально перевірити її ефективність.

4. Виявити педагогічні умови ефективної реалізації програми професійно-прикладної фізичної підготовки учнів професійно-технічних навчальних закладів за профілем радіотехніка.

Методи досліджень: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури; педагогічні спостереження; опитування; визначення функціонального стану; педагогічне тестування; педагогічний експеримент; методи математичної статистики.

фізична підготовка професійна прикладна

Наукова новизна дослідження: уперше визначено професійно важливі фізичні якості й психофізіологічні властивості фахівця радіотехнічного профілю (гострий зір, рухливість нервових процесів, високий рівень тактильної і кінестатичної чутливості пальців рук, координація та точність рухів, статична витривалість м’язів спини, тулуба; стійкість уваги і її здатність до переключення; здатність до тривалої розумової роботи, пам’ять, системне мислення, уміння зосереджуватися);

обґрунтовано і доповнено зміст професійно-прикладної фізичної підготовки учнів професійно-технічних навчальних закладів за профілем радіотехніка, а саме: значно розширено теоретичний розділ програми; підібрано фізичні вправи, спрямовані на спеціальну фізичну підготовку; забезпечено розвиток психофізіологічних властивостей особистості та психокорекцію у професійній діяльності фахівця-радіотехніка; передбачено профілактику професійних захворювань, нейтралізацію шкідливих впливів на організм несприятливих чинників виробництва;

визначено засоби й форми професійно-прикладної фізичної підготовки учнів та їхню ефективність у процесі оволодіння професією радіотехніка: засоби фізичного виховання — вправи на розвиток статичної витривалості, здатності дозувати невеликі силові напруження, на розвиток тактильної чутливості, сенсомоторних реакцій, точності рухів руками і пальцями та рухливості рук; форми реалізації програми, крім традиційних, — елементи нового виду рухової активності «Роуп-скіпінг», за допомогою пальців рук без зорового контролю розпізнавання шахових фігур та інших невеликих предметів, читання шрифту Брайля, точність улучень у грі «Дартс», дихальна гімнастика за системою Стрельнікової;

виявлено педагогічні умови ефективної реалізації експериментальної програми: творче використання національних традицій фізичного виховання пов’язаних із військовою справою та трудовими процесами; урахування інтересів, потреб і мотивів учнів в оволодінні професією; акцентування уваги учнів на безпосередньому та опосередкованому впливі занять на професійне формування майбутнього фахівця радіотехнічної галузі; оцінювання педагогічної ефективності процесу професійно-прикладної фізичної підготовки учнів професійно-технічних навчальних закладів з метою вдосконалення її змісту та форм; активізація самостійної тренувальної роботи учнів у позаурочний час з метою професійного формування; використання сучасної цифрової техніки в удосконаленні психічних та психомоторних властивостей учнів, що навчаються за профілем радіотехніка.

Практичне значення одержаних результатів роботи. Розроблено і впроваджено у навчальний процес із фізичного виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів програму професійно-прикладної фізичної підготовки для учнів, що навчаються за профілем радіотехніка, яка сприяла підвищенню показників рівня здоров’я, фізичної працездатності, фізичної підготовленості та рівня розвитку професійно-прикладних фізичних якостей і психофізіологічних властивостей. Розроблено методичний посібник. Професійно-прикладна фізична підготовка учнів професійно-технічних навчальних закладів радіотехнічного профілю" (м. Ів. — Фр., 2005 р.) для керівників фізичного виховання, викладачів фізичної культури, майстрів виробничого навчання, вихователів та лікарів, які працюють у системі професійно-технічного навчання.

Матеріали дослідження можуть бути використані: у процесі теоретичної і практичної підготовки учнів професійно-технічних навчальних закладів радіотехнічного та аналогічних профілів; під час проведення курсів підвищення кваліфікації фахівців з фізичного виховання і спорту; для укладання навчальних програм з фізичної культури для учнів професійно-технічних навчальних закладів; у процесі викладання теорії і методики фізичного виховання у вищих навчальних закладах фізкультурного профілю та на факультетах фізичного виховання.

З метою поглиблення знань про соціально-економічні проблеми сучасного виробництва, використання ППФП для підготовки фахівців, а також засоби, форми та педагогічні умови фізичного виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів результати дослідження впроваджено у навчальний процес студентів Івано-Франківського коледжу фізичного виховання та факультету фізичного виховання Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, в навчальний процес учнів Вищого професійного училища № 13 м. Івано-Франківська, у професійно-технічних навчальних закладах Івано-Франківської та Львівської областей, про що свідчать відповідні акти впровадження.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаної літератури.

Розділ 1. Професійно-прикладна фізична підготовка як соціально-економічна проблема

Людський чинник є унікальним складним явищем, яке фокусує у собі соціально-політичні, морально-психологічні, економічні, медико-біологічні, морально-правові та інші аспекти науково-технічної революції (НТР); зазначає проблеми професійної підготовки фахівців [18, 13, 21].

З іншого боку, НТР гостро ставить проблему здоров’я та професійного довголіття робітників. Нервово-психологічні перенавантаження сучасної людини є однією з причин захворювань серцево-судинної і нервової систем. Професійна декваліфікація у деяких видах професійної діяльності досягає критичних значень уже до 40 років. Автоматизація виробництва викликає гіподинамію і, як наслідок, комплекс професійних захворювань, знижуючи працездатність фахівців, негативно позначаючись на соціально-психологічному потенціалі людини [16, 18].

Високий рівень сучасної техніки і технологій, постійне підвищення інтенсивності професійної діяльності вимагає відповідної підготовленості людини. Впровадження механізації і комплексної автоматизації, з одного боку, спричиняє нервово-емоційне напруження, а з іншого, призводить до зниження рухової активності і прояву відносної гіпокінезії. Низка авторів (Г.Ш. Минибаев, 1974; М. Я. Виленский, В. П. Русанов, 1980; Н. А. Агаджанян, К. Т. Ветчинкина, 1987; Н. Г. Журавлева, 1989) відзначає, що у процесі хронічної гіпокінезії знижується розумова працездатність, а тривалі емоційні перенапруження призводять до швидкого виснаження організму [78, 13, 21,29].

Багатьма зарубіжними і вітчизняними теоретиками із філософських і соціальних проблем науки і техніки ставиться питання про необхідність вживання заходів для підвищення рівня не тільки професійних знань, але і загальної культури людини праці, і зокрема, забезпечення її психофізичної підготовки для адаптації до нової техніки і технологій [13, 29]. Цьому сприяють заняття фізичною культурою, які позитивно впливають на організм людини. Особи, що систематично займаються фізичними вправами, менше хворіють, швидше пристосовуються до виробничих умов. Вони цілеспрямовані, наполегливі у досягненні поставленої мети. Проте прямої залежності між рівнем загальнофізичної підготовленості та здатністю до успішного засвоєння професії, а у подальшому і продуктивністю праці, немає [10,22,31].

На певному етапі розвитку суспільства, коли людський чинник не відігравав такої важливої ролі у суспільному виробництві, можна було обмежитись загальною фізичною підготовкою. Сьогодні проблема інтенсифікації виробництва вимагає підвищення якості підготовки фахівців до конкретних видів трудової діяльності і відповідно викликає необхідність профілювання фізичного виховання адаптованого до вимог обраної професії [13, 10,23].

Отже, фізична культура є важливим чинником, який підвищує рівень здоров’я і працездатності працівників, а також сприяє оволодінню професією. Проте найбільшу користь фізичні вправи принесуть лиш за^люви, що поряд із вирішенням головного завдання — всебічного фізичного розвитку, буде здійснюватись і спеціальна (прикладна) фізична підготовка, спрямована на підвищення продуктивності праці [20, 8, 26].

Спеціальна фізична підготовка учнів професійно-технічних навчальних закладів носить прикладний характер і професійну спрямованість, тому її називають професійно-прикладною фізичною підготовкою (ППФП). ППФП — поняття широке. У професійно-технічних навчальних закладах вона є спеціалізованим видом фізичного виховання, що відповідає вимогам і особливостям певної професії. Основне призначення ППФП — спрямований розвиток та підтримання на оптимальному рівні психічних і фізичних якостей фахівця, до якого висуваються вимоги конкретної професійної діяльності, а також вироблення функціональної стійкості організму до умов цієї діяльності і формування прикладних рухових умінь і навичок.

Втілюючи у життя принцип зв’язку фізичного виховання із трудовою діяльністю, ППФП істотно впливає на підвищення якості професійного навчання і скорочення термінів оволодіння трудовими навичками, створюючи передумови для високої працездатності [46, 73, 86].

ППФП підвищує стійкість організму до несприятливих виробничих умов, знижуючи захворювання та сприяючи професійному довголіттю працівників [26, 25, 25].

Кожна професія висуває специфічні вимоги до фізичних і психічних якостей людини, її прикладних умінь і навичок. Тому при підготовці молоді ю праці у професійно-технічних навчальних закладах необхідно поєднувати загальну фізичну підготовку із професійно-прикладною фізичною підготовкою [83, 88, 326].

Загальна фізична підготовка (ЗФП) створює передумови для успішної професійної діяльності фахівця та опосередковано проявляється через такі чинники працездатності, як стан здоров’я, рівень фізичного розвитку та фізична підготовленість. Тому ЗФП є основою ППФП [12, 19, 49, 24].

Вивчаючи умови професійної діяльності, можна визначити зміст ППФП. До них відносять:

особливості інформаційного забезпечення діяльності;

характер основних робочих рухів;

особливі зовнішні умови професійної діяльності [25, 61]. Трудова діяльність фахівця вимагає постійного сприйняття і аналізу інформації про виконання дій у зовнішньому середовищі. Сприйняття інформації пов’язане із навантаженням на певні аналізатори (руховий, зоровий, слуховий) та такі психічні процеси, як увага, пам’ять, оперативне мислення, нервово-емоційне напруження. Особливості психічних процесів залежать від виду, інтенсивності сигналів, їх зміни, умов сприйняття (ліміт часу, сприйняття при русі об'єкту чи суб'єкту праці, при перешкодах) [12 26.30, 20]. Вивчаючи вказані ознаки у конкретній професійній діяльності, можна встановити її специфічні вимоги до психічних і рухових якостей фахівця, що буде визначати зміст ППФП.

Іншим чинником, що визначає зміст ППФП є структура рухової діяльності у процесі праці (характер робочих рухів). Робочі рухи бувають як стереотипні, так і різноманітні. Своєрідні робочі рухи у професійній Діяльності обумовлюють її психофізичні дії на організм [3, 38, 80, 23, 32]. Особливі зовнішні умови професійної діяльності також висувають вимоги до фізичної підготовленості фахівця.

Несприятливі зовнішні, а також виробничі умови (гіподинамія, незручна робоча поза, висока температура, загазованість, дія шкідливих речовин, різного роду випромінювання) викликають додаткове напруження функцій організму, погіршують параметри робочих рухів. Дія деяких факторів середовища носить екстремальний характер. У цих умовах професійна діяльність здійснюється на фоні емоційного напруження, стресових явищ і вимагає мобілізації функціональних резервів організму [26, 82, 13, 12, 22].

В процесі багаторічної трудової діяльності формується професійний тип особистості, що характеризується певними рисами, специфічною структурою психічних і фізичних якостей. Вивчення специфічних прикладних вимог професії до фахівця дозволяє виділити відповідні для кожного виду трудової діяльності якості, прикладні навички, вміння і знання [11, 18].

Виділяють основні і допоміжні професійні здібності. Основні це ті, без яких дана діяльність не може ефективно виконуватись і які не можуть компенсуватись іншими здібностями даної структури. Допоміжні здібності - суттєві, але не обов’язкові і можуть замінятись іншими компонентами. Ці наукові положення мають принципове значення для теорії і практики ГШФП у плані індивідуалізації навчального процесу та вихованні провідних здібностей для даної професії. Від рівня їх розвитку залежить професійна працездатність [11, 16].

ППФП покликана адаптувати, готувати фахівця до вибраного виду діяльності. Тому її завдання можна називати специфічними, а спрямованість визначається вимогами до конкретної професії [10, 13, 27].

До головних завдань відносяться:

сприяння засвоєнню професії;

протидія впливу несприятливих чинників професійної діяльності на організм фахівця;

забезпечення високої продуктивності праці;

розвиток індивідуальних здібностей [70, 12, 29].

У процесі ППФП разом із специфічним тренувальним ефектом зміцнюється організм і здоров’я майбутнього фахівця, підвищується рівень всебічного фізичного розвитку. Всебічний розвиток фізичних здібностей і збільшення обсягу рухових умінь і навичок є передумовою успішної підготовки до професійної діяльності.

Ж.К. Холодов і В. С. Кузнецов формулюють завдання ППФП наступним чином:

спрямований розвиток фізичних здібностей, які є специфічними для обраної професійної діяльності;

виховання професійно важливих для даної діяльності психічних якостей (вольові, оперативне мислення, якості уваги, емоційна стійкість, швидкість сприйняття);

формування і вдосконалення професійно-прикладних умінь і навичок пов’язаних із особливими зовнішніми умовами майбутньої професійної діяльності;

підвищення професійної стійкості організму до дії несприятливих

чинників професійної діяльності (гіподинамія; висока і низька температура, перепади температури навколишнього середовища; перебування на великій висоті; дія токсичних речовин; дія різного роду випромінювання);

набуття спеціальних знань для успішного засвоєння практичного розділу ППФП і застосування набутих умінь, навичок та якостей у професійній діяльності.

Перераховані завдання конкретизуються, враховуючи особливості певної професії [10, 14, 29].

Визнання важливості і необхідності ППФП у системі спеціальної х: віти накладає велику відповідальність на теоретиків і практиків фізичного виховання за якість пошуків, ефективного розв’язання багатогранних проблем ППФП та трактування окремих її положень. За останні 5−10 років на методичних конференціях різного рівня, у періодичній пресі, у дисертаційних роботах, спеціальних посібниках, методичних рекомендаціях обговорюються різноманітні аспекти ППФП. Хоча розквіт даної проблематики приходиться на 70−80 роки 20-го століття. Останнім часом уїло науковців звертають увагу на проблеми ППФП. Це відбувається тому, і:? раніше все було в руках держави і держава турбувалася про відтворення продуктивного потенціалу. Дрібні підприємці не займаються підготовкою фахівців і не замовляють досліджень за даним напрямком. Тому цю справу повинна взяти на себе освіта, враховуючи ринки праці і забезпечуючи конкурентну спроможність своїх випускників. Дана тенденція буде зберігатись і розвиватись у подальшому, якщо не відбудеться втручання держави або не зміниться свідомість підприємців, розуміння ними вигоди у кваліфікованому, здоровому, підготовленому фахівці.

Від працівників цієї галузі вимагається вміння дозувати невеликі силові напруження при користуванні різноманітними ручними органами управління. Наприклад, при роботі з міні-ЕОМ, дисплейною технікою, осцилографом, кількість рухів, які виконуються фахівцем за зміну на пульті управління, нерідко досягає декількох тисяч. Тому якщо фахівець не відчуває і не може строго дозувати невеликі силові напруження, то він тратить більше енергії, швидко перевтомлюється і перенапружує нервово-м'язовий апарат, нерідко призводить до різноманітних захворювань м’язів і периферичної нервової системи.

Робота працівників, пов’язаних із радіотехнікою, характеризується гіподинамією, тривалим перебуванням у вимушеній позі, сидячи, рідше стоячи (при монтажі, наладці). Таке обмеження рухової активності погіршує професійну працездатність, призводить до великої кількості помилок, акумулює негативний вплив на життєво важливі функції і системи організму. При робочій позі сидячи затрати енергії на 5−10% перевищують рівень обміну, стоячи — на 10−25%. При вимушеній незручній позі затрати енергії на 40−50% перевищують рівень основного обміну [33, 315].

Спеціальні дослідження [1, 34, 132, 140] показали, що продуктивність розумової діяльності в умовах гіподинамії знижується майже у два рази вже на другий день, різко погіршується також концентрація уваги, збільшується час на виконання розумових операцій. Перебування людини протягом чотирьох годин у вимушеній малорухомій позі веде до значного погіршення функціонального стану організму. Найбільше страждає центральна нервова і серцево-судинна системи, знижується витривалість до статичних зусиль, погіршуються показники вищої нервової діяльності, погіршується сприйняття часу та низка інших психофізіологічних показників, що характеризують професійну працездатність.

Під час виконання точних рухів у процесі професійної діяльності і збірка приладів із дрібних деталей, креслення, писання тощо) необхідна концентрація уваги і стійке положення тулуба, що забезпечується сидячим положенням працівника [50,9].

Біологи [18, 45, 51] вважають, що поза сидячи — найбільш шкідлива для здоров’я людини, оскільки її хребет щоденно протягом багатьох годин все життя знаходиться у нерухомому стані, що призводить до зниження притоку крові і відповідно інтенсивності обмінних процесів у тканинах. У хребті раніше, ніж в інших суглобах, відкладаються солі і наступають незворОТНІ зміни у тканинах. Згідно з медичною статистикою, 80% населення постійно або періодично страждають остеохондрозом.

Однією з проблем не тільки медицини, а й професійної діяльності є порушення правильної постави. Характер постави визначається станом хребта у взаємодії із м’язово-зв'язковим апаратом. Слабкі м’язи не можуть довгий час утримувати тулуб у правильному положенні, і при їх втомі тіло приймає полегшену, часто неправильну позу. Така поза фіксується, формуються відповідні умовні рефлекси, які закріплюються і у подальшому важко повернути людині правильне положення тіла. Особливо велика загроза закріплення неправильної постави у сучасних умовах праці й побуті, коли значна частина молоді у віці 14−17 років охоплена професійно-технічним навчанням [45, 59].

Професійна діяльність працівника радіотехнічної сфери є у більшості стереотипною. Фахівцю цієї галузі доводиться діяти в обставинах, що змінюються, використовувати різноманітні типи оргтехніки, обчислювальної техніки, вимірювальних пристроїв. Хронометражними спостереженнями встановлено, що складальник при виконанні операцій руками 60−80% робочого часу зайнятий безпосередньою діяльністю. Професії, пов’язані із складанням, відносяться до розряду монотонних робіт.

Працівнику необхідне також оперативне мислення. Він має уміти швидко аналізувати інформацію, що надходить, вибирати рішення, а також швидко його реалізувати. Йому необхідно мати у оперативну і довготривалу пам’ять — здатність запам’ятовувати на довший час значний обсяг інформації та оперувати нею.

Великою соціальною та економічною проблемою є здоров’я учнів і працівників радіотехнічного профілю. Але цей аспект проблеми буде розглядатись окремим підрозділом.

Особливості діяльності фахівців радіотехнічної промисловості та чинники, які негативно впливають на їх організм, дають підставу стверджувати, що професійна діяльність вимагає від фахівця значної фізичної підготовленості, оскільки вона висуває високі вимоги до серцево-судинної системи, резервних можливостей організму, а також особистих якостей фахівців. Незважаючи на розроблену наукову організації праці та гігієну виробництва, ГШФП відіграє важливу створенні оптимальних умов професійної діяльності. На нашу думку, можливості та перспективи має цілеспрямоване використання засобів фізичного виховання для підготовки майбутніх спеціалістів радіотехнічної галузі, підвищення резистентності їх організму до несприятливих чинників виробництва ще до початку діяльності, у процесі навчання у професійно-технічних закладах.

Розділ 2. Фізичний розвиток учнів 16−18 років і його вплив на професійне становлення фахівця

Під фізичним розвитком розуміють комплекс морфо-функціональних якостей організму, який визначає запас його фізичних сил. До морфологічних ознак в антропології відносять: масу, щільність тіла, які визначаються абсолютними величинами довжини тіла, маси окружності грудної клітки. До функціональних можливостей організму ті особливості, які пов’язані зі специфічними та біохімічними: тями організму. Під біохімічними особливостями розуміють метаболізму, що відображаються на ступені жировідкладення і мускулатури. Отже, під функціональними можливостями організму розвиток фізичної працездатності та рухових якостей — сили, витривалості, гнучкості, спритності, а також узгодженість роботи органів і систем організму [29, 5].

Аналогічної думки дотримуються і у теорії фізичного виховання.

Б М. Шиян дає визначення фізичному розвитку, за яким — це процес поступового становлення та зміни форм і функцій організму людини. У ході цього розвитку він виділяє три фази: підвищення рівня, відносна стабілізація і поступове зниження фізичних можливостей. Цей же автор відзначає, що на фізичний розвиток людини має три групи факторів: біологічні, клімато-географічні та соціальні.

Групу клімато-географічних факторів складають ті, які обумовлені кліматичними і метереологічними умовами, характерними для відповідних географічних зон.

До соціальних факторів відносяться умови матеріального життя, трудової і навчальної діяльності, зміст виховання, включаючи фізичне. У свою чергу, соціальні фактори впливають на дію біологічних і клімато-географічних факторів. Наприклад, покращення матеріальних умов життя заливає на прискорення приросту довжини та маси тіла [30, 31].

Високий рівень фізичного розвитку створює передумови для доброго здоров’я та високої працездатності [10, 22].

Отже, під фізичним розвитком в антропології, теорії та методиці фізичного виховання розуміють, з одного боку — зміни просторових розмірів довжини тіла, а з іншого — зміни рівня розвитку фізичних здібностей, обновлених внутрішніми факторами і умовами життя.

На даний час рівень фізичного розвитку вимірюють співвідношенням розмірів тіла: довжини, маси тіла та окружності грудної клітки [14, 20, 18].

У порівнянні з підлітками 13−16 років, в учнів-юнаків професійно-технічних навчальних закладів спостерігається відносно спокійний, помірний перебіг процесів розвитку окремих органів і систем організму, закінченням статевого дозрівання в учнів цього віку проявляються статеві і індивідуальні розбіжності у будові організму. В юнацькому віці уповільнюється ріст тіла у довжину, але збільшуються його розміри у нарину, а також приріст ваги тіла. За зовнішнім виглядом та пропорціями, а юнаки професійно-технічних навчальних закладів наближаються до показників дорослих. У зв’язку із цим, методика проведення уроків фізичної культури мало чим відрізняється від занять із дорослими. Динаміка навантажень у багатьох випадках набуває ознак, характерних спортивному тренуванню.

В цей період швидко збільшується м’язова маса, зростає сила м’язів. До 17 років загальна м’язова маса досягає близько 45% від загальної маси тіла. М’язи у юнаків більш еластичні, ніж у дорослих. Такі особливості створюють основу для швидких, різноманітних за характером і за амплітудою рухів. У них більш виразніше, ніж у підлітків, спостерігається різниця у збільшенні м’язової сили правої і лівої половини тіла. Тому для формування рухового апарату вагоме значення надається ому розвитку м’язів правої і лівої частини тулуба та кінцівок. На уроках фізичної культури необхідно забезпечувати всебічний с мускулатури, залучати до роботи різні м’язові групи шляхом силових фізичних вправ та вправ на загальний розвиток організму Необхідно широко використовувати загальнорозвиваючі вправи для рук, ніг, тулуба у різні сторони, вправи із палицями, набивними м’яча. вправи на гімнастичній стінці, із обтяженням [4, 8, 10].

В юнацькому віці завершується розвиток центральної нервової системи, досконалості досягає кора головного мозку. Нервові процеси стають рухливими, зростає їх сила, процеси збудження і гальмування стають. Значно покращується аналітична діяльність кори головного мозку, високого рівня досягає друга сигнальна система. Це сприятливі умови для поглибленого навчання учнів навчальних закладів руховим діям, розвитку у них рухових якостей, у тому числі і професійно-прикладної спрямованості.

Із врахуванням статевих і вікових особливостей, процесів акселерації і природного приросту рухових функцій у тренувальному процесі підготовки юнаків доцільно включати: 25% - навантажень для аеробної; 15% - анаеробної; 10% - динамічної; 5% - статичної зрілості: 15% - прудкості; 15% - «вибухової» і 5% - абсолютної сили. Процес управління руховою підготовленістю школярів не так бути ефективним без зворотного зв’язку. Такий зв’язок забезпечує тестування з інтервалом не більше 3 місяців.

Важливим психологічним процесом юнацького віку є становлення свідомості. Поступовий перехід до самостійності не що інше, як перехід зовнішнього управління до самоуправління. Підвищується інтерес до пост" зовнішнього вигляду, свого тіла, тому юнаки бояться показатися смішними [4, 3].

Таким чином, фізичний розвиток учнів професійно-технічних закладів віком 16−18 років охоплює два періоди у формуванні у. підлітковий та юнацький, що вимагає диференційованого підходу застосування методик розвитку фізичних та психічних якостей, а їх необхідно здійснювати не тільки за показниками, а й якостями фізичної працездатності.

Розділ 3. Стан здоров’я учнів 16−18 років та шляхи його збереження і зміцнення у процесі професійної підготовки

Провідне місце у картині клінічних захворюваннях, що викликані дією магнітних полів СВЧ, займають функціональні зміни центральної нервової системи, особливо її вегетативних відділів, і серцево-судинної системи. Нерідко вони скаржаться на головний біль, підвищену втомливість, загальну слабкість, пітливість, сонливість, дратівливість. Дослідженнями зафіксовані зміни показників білкового та вуглеводного складу крові. Спостерігаються вегетативні порушення, пов’язані з підвищеною збудливістю симпатичного відділу вегетативної нервової системи і проявами судинної нестійкості (нестійкість артеріального тиску, тахікардія). При роботі зі свинцем значна вага припадає на захворювання органів і на захворювання нервової системи (10% і 8,6% відповідно). Нижчий рівень захворюваності органів дихання — це бронхіт і пневмонія, до 21,5 випадків на 100 працівників. Небезпека можливості отруєння продовжує зберігатись на багатьох виробництвах, що застосовують (виробництво акумуляторів, фарб і пігментів).

Здоров’я людини на 50% залежить від способу життя, 20% - від стану навколишнього середовища і лише на 8,5% - від медичних впливів. Отже, здоров’я є соціальною категорією [10, 20]. Процес споживання здоров’я відбувається у виробничій сфері. У зв’язку з цим особливого значення набувають характер, організація та умови праці. За останні десятиріччя основною причиною смертності у більшості є захворювання серцево-судинної системи і не тільки серед людей похилого віку, а і серед молоді.

Отже, рівень здоров’я у більшої половини учнів є на досить низькому рівні, що вимагає цілеспрямованого підбору засобів фізичного виховання, покращення рівня фізичного здоров’я та усвідомлення відповідальності за свій фізичний стан.

Розділ 4. Особливості методики фізичного виховання учнів, що навчаються у професійно-технічних навчальних закладах

За роки незалежності в Україні створені нові правові основи жування системи фізичного виховання, які відображені у Законі «Про фізичну культуру і спорт» (1993), «Концепції фізичного у системі освіти України» (1997), Цільовій комплексній програмі ї є виховання — здоров’я нації" «(1998), «Державних тестах і їх оцінки фізичної підготовленості населення України» (1996) та нормативно-правових документах.

Фізичне виховання підлітків є частиною навчально-виховного процесу професійно-технічних навчальних закладах і відіграє значну роль у здоров’я і фізичного розвитку учнів, сприяє їх розумовій діяльності. На кожному етапі фізичного виховання на перший план завдання, що відповідають біологічним та психологічним: тям учнів певного віку.

Заняття фізичними вправами повинні тісно увійти в побут учнів, що: я у професійно-технічних навчальних закладах. Фізичні вправи сприяють прискоренню зросту тіла у довжину, збільшенню м’язової маси, мускулатури, покращенню функціонування серцево-судинної, і нервової системи, обміну речовин, підвищенню протидії різного роду захворюванням, підвищенню розумової і фізичної готовності, що сприяє підвищенню професійної майстерності

Заняття фізичною культурою і спортом впливає на серцево-судинну систему. Правильно підібране фізичне навантаження, враховуючи психологічні та індивідуальні особливості учнів старшої зміцнюють серцевий м’яз. У результаті - серце починає працювати

Учні професійно-технічних навчальних закладів повинні спостерігати за показниками свого розвитку, аналізувати вправи, які виконують, їх дозування — з. втримуватись норм і правил здорового способу життя. Це допомагає певних знань і вмінь у галузі фізичного виховання, формує у них ставлення до фізичної культури, підвищує інтерес до занять. У иххсесі контролю і самоконтролю за розвитком учнів використовуються.

У зв’язку з обмеженими термінами навчання в професійно-технічних закладах, виникає необхідність активізувати процес навчання та рівень професійної підготовки учнів.

Дослідження [9, 10] показали, що для успішного володіння професією учнями професійно-технічних навчальних закладів ключове значення мають форми організації занять.

Урок фізичної культури, що є основною формою занять.

Уроки бувають комплексні та спеціалізовані. Їх зміст будується на матеріалі програми з фізичної культури та додатків професійно-прикладного характеру. Професійно-прикладні вправи включаються у підготовчу та основну частини уроку. Рухливі ігри та естафети, націлені на спрямоване тренування професійно-важливих якостей і вмінь, проводяться під кінець основної частини уроку. При необхідності у заключну частину уроку включають вправи на релаксацію, автогенне тренування, самомасаж;

фізкультурні заходи у режимі навчального дня використовуються ігл розв’язання загальних та спеціальних прикладних завдань фізичної підготовки, це гігієнічні процедури, тренування та загартування. До них відноситься вступна гімнастика, спрямовані ранкові тренувальні заняття, фізкультурні паузи та фізкультурні хвилинки;

масові фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи у вигляді спортивних змагань, спортивно-прикладних змагань, спеціальних змагань, туристичних походів у вихідний день, дні здоров’я, свята;

секційні заняття із прикладних видів спорту та самостійні заняття учнів.

Низка авторів [6, 8, 11] пропонує найбільш ефективну комплексно-колову форму організації учбового процесу. Позитивні результати досягнуті з використанням диференційованого підходу, застосовуванням методик, направлених на розвиток окремих відстаючих якостей [20, 11, 27, 3]. У практичній діяльності застосовується колове тренування, фронтальні, групові способи організації занять. У процесі колового тренування учні невеликими групами переходять від станції до станції, виконуючи на них запропоновані вправи протягом певного часу, що дає значне тренувальне навантаження. Окрім того, організовуються заняття переважно із спортивною спрямованістю [15, 129].

На думку деяких авторів [8, 9, 10], фізичне виховання у професійно-технічних навчальних закладах повинно носити переважно професійне спрямування, так як вважається доведеним, що загальна фізична підготовка не може у повному обсязі вирішити завдання психофізіологічної підготовки, врахувати специфіку майбутньої професійної діяльності учнів. Лише так можна реалізовувати професійно-практичну і теоретичну підготовку фахівців для досягнення результатів у роботі, а також згрішити проблеми рухової активності, зміцнення здоров’я, залучення до здорового способу життя. Максимальне наближення фізичного виховання учнів до конкретної професійної діяльності дозволить правильно визначити методичні засади фізичного виховання.

Розділ 5. Професійно-прикладна фізична підготовка у навчальних закладах

Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП) один із спеціалізованих напрямків фізичного виховання, що відповідає вимогам і особливостям певної професії. Призначення ППФП — це розвиток на оптимальному рівні фізичних і психічних якостей та властивостей фахівця, формування прикладних рухових умінь і навичок, а також вироблення функціональної стійкості організму до умов конкретної професійної діяльності.

Реалізуючи принцип зв’язку фізичного виховання із трудовою і військовою діяльністю, ППФП сприяє оптимізації професійного навчання та скорочує терміни оволодіння професійними навичками. Одним із напрямків ППФП є зменшення кількості захворювань, підвищення стійкості організму сприятливих умов виробництва, що сприяє професійному довголіттю.

Перші спроби впровадження ГТПФП, як засобу фізичного виховання зроблені у 1891 році. ППФП вперше було включено у програми із фізичного виховання навчальних закладів у 1962 році як обов’язковий розділ із теоретичними та тактичними заняттями. Першими проблему ППФП почали вирішувати навчальні заклади, які готували фахівців для польових і експедиційних умов праці, увівши до програми стрільбу, альпінізм і туризм [10, 6].

Із метою формування професійної надійності операторів складних технічних систем Р. Н. Макаровим у співавторстві [17, 11] були проведені дослідження з вдосконалення особливо важливих психофізіологічних якостей за допомогою спеціальних засобів фізичної підготовки. Спеціальне тренування допомогло підвищити надійність системи «людина-машина» від 0,5% до 5,5% у випадку, коли за 100% психофізіологічних резервів до уваги були прийняті резерви уваги оператора першого класу.

А.Р. Лущаком було обґрунтовано розвиток психофізичних якостей курсантів Національної Академії МВС України, розроблена концептуальна модель системи спеціальної фізичної підготовки на основі врахування їх індивідуальних особливостей.

За даними І.І. Петрушевського у співавторстві, з допомогою спеціально підібраних фізичних вправ і видів спорту можна розвивати такі психічні якості, як сприйняття, увагу, пам’ять, реакцію на об'єкт, що рухається і раптово появляється, навички запам’ятовування, розподілу і переключення уваги.

Дослідження ППФП учнів транспортних навчальних закладів [9, 11] показали, що традиційна програма фізичної підготовки льотного складу не завжди забезпечує надійну підготовку в умовах складної льотної роботи. Для розвитку необхідних якостей і їх тестування автором були сконструйовані тренажери.

Дослідження професійної діяльності фахівців, пов’язаних із роботою на водному транспорті, проводились у напрямку визначення професійно-важливих якостей та підбір засобів, які вирішують завдання ППФП для фахівців даних спеціальностей [6, 7].

На думку низки авторів, ППФП учнів та студентів медичних закладів повинна сприяти їх навчанню, використовувати засоби фізичного виховання для профілактики захворювань та лікування, поєднувати теорію фізичного виховання зі знаннями гігієни, біології, фізіології та інших предметів. Досліджуючи діяльність лікарів-хірургів Є.П. Гук [6, 1] встановив, що цілеспрямовані заняття фізичними вправами у режимі дня сприяють покращенню фізичної підготовленості студентів, заняття із підвищеним руховим режимом на свіжому повітрі сприяють оздоровленню студентів, зменшують відсоток захворювань на респіраторні недуги.

У роботі А. П. Дяченка зверталась увага на теоретичну підготовку в контексті ППФП, ведення активного способу життя, збільшення часу на фізичні вправи оздоровчого спрямування, а також позаурочні і самостійні заняття фізичними вправами.

С.А. Полієвський [24, 26] у своїх дослідженнях класифікував групи професій відповідно до потреби кисню і енергетичних затрат фахівців. Потреба у кисні не відображає правдиве професійне навантаження, оскільки розумове навантаження не потребує значних кисневих затрат. У подальших дослідженнях В. А. Кабачков та С.А. Полієвський групували професії за подібністю психофізіологічних та специфічних якостей. Автори виділили три основні класифікаційні критерії: характер професійних рухових дій, особливості професійної діяльності і поєднання характеру професійних рухових лій та особливостей умов професійної діяльності [11, 11].

ППФП навчальних закладів агропромислового комплексу представлена у роботах В.І. Ільініча [10, 14, 15] який показав, що успіх у професійній діяльності фахівців даного профілю залежить від розвитку сили, витривалості та вміння керувати транспортними засобами. Крім того, автор на основі своїх досліджень запропонував збільшити для ППФП учнів кількість теоретичних і практичних годин у процесі фізичного виховання, вважаючи всебічну фізичну підготовку пріоритетною.

Дослідженнями В. О. Кабачкова та М.Н. Ніязова за допомогою різноманітних методик були визначені ведучі професійні якості механіка-водія. Свою модель ППФП автори будували, використовуючи досвід попередніх досліджень діяльності людини в умовах підвищеної температури. Це дозволило підвищити адаптацію і стійкість учнів до теплового фактору та збільшити продуктивність їх праці.

У підготовку вчителів педагогічних закладів необхідно впроваджувати комплексний педагогічний вплив на їх особистість. За думкою авторів, важливе значення для успішної педагогічної діяльності має творча уява, емоційна чутливість, чуйність, вольові риси. Фізичні якості підсилюють адаптаційні можливості майбутнього педагога. Незадовільний стан здоров’я не дозволяє цілком реалізувати свій творчий потенціал через слабку опірність до захворювань. Зверталась увага на покращення розумової працездатності за допомогою засобів та правильно організованих форм фізичного виховання.

Інтерес також становлять дослідження ППФП студентів технічних вузів, що готують майбутніх інженерів для виробництва. У роботах А.П. Єжкова відзначається, що студентам хімікам для успішної професійної діяльності необхідно такі фізичні якості як сила, витривалість, швидкість, спритність. Крім того, з ними необхідно проводити бесіди та теоретичні заняття із проблем ППФП фахівців хімічних підприємств. Автор також рекомендує включати у заняття виробничу та індивідуальну гімнастику, туризм, плавання, ходьбу на лижах та спортивні ігри.

А.И. Гараліс у соціологічних дослідженнях серед інженерів-електриків, інженерів із електроніки та автоматики виявив їх професійно важливі якості та властивості для підбору засобів фізичного виховання та формування програми ППФП студентів вищих навчальних закладів. Проведене дослідження дало можливість автору рекомендувати до 50% від загального часу присвячувати фізичним вправам, що розвивають витривалість і до 30% - спортивним іграм. Для більш досконалого розвитку професійно важливих якостей автор пропонує додатково використовувати вправи для вдосконалення сенсомоторних реакцій, точності рухів, уваги та спеціальні вправи на розслаблення м’язів.

Дослідження Л.Н. Ніфортової свідчать, що у професіях, пов’язаних із розумовою працею, сама професійна діяльність фахівця сприяє розвитку професійно важливих фізичних та психічних якостей. Автор також відзначає, що ЦНС несе велике навантаження у фахівців розумової праці і успіх у виконанні виробничих завдань залежить від їх витривалості і емоційної стійкості.

Значний внесок у розробку теоретичних та методичних проблем ППФП зробив Р.Т. Раєвський. Він розширив уяву про значення і зміст ППФП. Встановив, що у процесі ППФП успішно формується комплекс психофізичних, психофізіологічних та особистісних якостей, які необхідні фахівцю у його професійній діяльності [22, 26]. В якості основних засобів ППФП автор рекомендував різноманітні фізичні вправи з базового фізичного виховання та спеціально сконструйовані для конкретного виду діяльності, а також професійну-прикладну гімнастику, професійно-прикладні види спорту, природні та гігієнічні чинники. Важливе значення у ППФП Р.Т. Раєвський відводить засобам індивідуальної освіти, моральному вихованню та спеціальній психічній підготовці. Він встановив, що на базі фізичної підготовки і загартування можна покращити опірність організму до несприятливих впливів хімічних речовин, що зустрічаються у хімічному виробництві. У працівників, які займаються фізичною культурою і спортом.

Теоретичне обґрунтування професійно-прикладної фізичної підготовки молоді у професійно-технічних навчальних закладах було зроблене В.В. Беліновичем. Для методології і організації ППФП учнів та студентів велику цінність мають його теоретичні роботи [19, 20]. В. В. Белінович сформулював основні завдання навчально-педагогічного процесу із фізичного виховання. На його думку, ППФП є невід'ємною частиною всього навчального процесу з фізичного виховання. Автором були визначені завдання, засоби, які спрямовувались на всебічний розвиток, фізичну підготовленість та розвиток фізичних якостей для певної професійної діяльності. Даний теоретичний напрямок у фізичному вихованні студентів різних навчальних закладів одержав свій розвиток у працях інших авторів.

Отже, переважна більшість робіт з ГШФП була присвячена проблемам фізичного виховання і його складової ППФП як бази успішного оволодіння трудовими процесами; систематичних занять фізичними вправами, які сприяють формуванню необхідних трудових навичок, оптимізують фізичну і психічну підготовленість учнів та студентів, їх підготовку до праці, поліпшують працездатність, сприяють адаптації організму до виробничої діяльності; виробничої фізичної культури; нетрадиційних засобів ППФП; ППФП учнів та студентів навчальних закладів різного профілю.

Висновки

Найбільша увага в процесі досліджень приділялась професіям поточно-конвеєрного виробництва; монтажника-висотника; хімічного виробництва; машинобудівельного профілю; гірничих спеціальностей; нафтогазових спеціальностей; агропромислового комплексу; економістів; педагогів; водіїв; операторів; працівників медичних закладів; військовослужбовців та працівникам МВС.

В окремих роботах розглядаються проблеми ППФП учнів професійно-технічних навчальних закладів. Ці дослідження присвячувались теоретичному обґрунтуванню ППФП молоді у професійно-технічних навчальних закладах; методології і організації ППФП учнів; цілеспрямованому розвитку ведучих професійних якостей з допомогою спеціальних тренажерів; раціональному співвідношенню ЗФП та ППФП; статусу рухової активності у різні періоди навчання; загартуванню у ППФП; професійно-прикладним видам спорту.

Найближчим до профілю радіотехніка ППФП, яка була предметом дослідження, виявилась робота А.І. Гараліса за напрямком діяльності радіоелектроніка і автоматика. При цьому діяльність і вікові особливості обстежуваних студентів ВНЗ суттєво відрізняються від діяльності радіотехніків і контингенту учнів професійно-технічних навчальних закладів, що актуалізує наше дослідження.

Аналіз методичних підходів проаналізованих досліджень свідчить, що:

діяльність у радіотехнічній промисловості вимагає від фахівця значної фізичної та психофізіологічної підготовки, особливо від його нервової і серцево-судинної систем, резервних можливостей організму та особистих якостей фахівця;

у процесі навчання фізичний розвиток учнів професійно-технічних навчальних закладів проходить становлення і наближується до розвитку дорослої людини, що вимагає диференційованого підходу до застосування методик націлених на розвиток фізичних та психічних якостей;

процес навчання у професійно-технічних навчальних закладах повинен враховувати рівень фізичного здоров’я учня, націлювати його на усвідомлення відповідальності за свій фізичний стан та здоров’я;

навчання у професійно-технічних навчальних закладах повинно максимально наближувати навчальний процес з фізичного виховання до виробничого навчання, готуючи майбутніх фахівців до діяльності в сучасних умовах виробництва.

Означені позиції лягли в основу теоретичного обґрунтування експериментальної програми ППФП учнів професійно-технічних навчальних закладів за профілем радіотехніка.

Список використаної літератури

1. Римик Р. В. Професійно-прикладна фізична підготовка учнів професійно-технічних навчальних закладів за профілем радіотехніка // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і - № 23. — С.65−70.

2. Римик Р. В. — Професійно-прикладна фізична підготовка учнів професійно-технічних навчальних закладів радіотехнічного профілю: Метод, посіб. — Івано-Франківськ: ОІППО, 2005. — 100 с.

3. Рожковский А. Ф. Профессионально-прикладная физическая подготовка в инженерно-морских вузах: Автореф. дис. канд. пед. наук. — М, 1988. — 25 с.

4. Романенко В. А. Физиологическое обоснование профессионально ориентированной физической подготовки: Автореф. дис. д-ра. биол. наук. — К., 1994. — 55 с.

5. Романенко В. А. Профессиональная физическая подготовка: теория и методология / Физическая культура, спорт, туризм — в новых условиях развития стран СНГ: Междунар. науч. конгр. — Минск, 1999. — ч II. — С.17−19.

6. Романенко В. О. Формування готовності до ефективної професійної діяльності засобами фізичної культури // Фізична культура, спорт та здоров’я нації: 36. наук. пр. — К.; - Вінниця, 2001. — С.261.

7. Романовський О. Г. Теоретичні і методичні основи підготовки інженера у вищому навчальному закладі до майбутньої управлінської діяльності: Автореф. дис. д-ра пед. наук. — К., 2001. — 40 с.

8. Руденко Г. В. Профессионально-прикладная физическая подготовка студентов горных специальностей на основе избранного вида спорта (на примере бокса): Автореф. дис. канд. пед. наук. — Ленинград, 1987. — 23 с.