Аналіз понятійно-категоріального апарату соціо-економіко-екологічного потенціалу розвитку сільських територій

Вступ

У навчальному посібнику за редакцією Васильченко В. С., термін «потенціал» означає приховані можливості. Широке його трактування полягає в тому, що потенціал розглядається як джерело можливостей, котрі можуть бути приведені в дію, та використовуватися для вирішення різноманітних питань. Тобто можливості особи, підприємства, суспільства, які ще не виявилися, або виявилися не повністю. Потенціал являє собою узагальнену характеристику ресурсів, прив’язану до простору і часу. В науковій літературі зустрічаємо різні уявлення про потенціал. Так, потенціал _ це є комплекс необхідних для функціонування системи ресурсів, або система матеріальних і трудових чинників, необхідних для виробництва/.

Загальне трактування терміну «потенціал» (від лат. potentia_ сила) має декілька споріднених інтерпретацій:

величина можливого енергетичного розряду системи (М. Сетров, 1975);

величина, яка характеризує запас енергії системи, що перебуває в певній точці силового поля (електричного, магнітного тощо) (Словник іншомовних слів, 1975, О. Мельничук);

характеристика векторних полів у природних територіальних системах; чисельно він дорівнює роботі, яку здійснюють силові поля, при переміщенні одиниці маси, одиниці енергії з певної точки поля в точку, де потенціал вважається рівним нулю (Я. Лопушанський, 2003);

приховані здатності, сили для будь-якої діяльності, що можуть виявитися за певних умов (Великий тлумачний словник, 2004, В. Бусел); запас будь-чого, резерв. Отже, потенціал (В. Петлін)_ це резервний запас прихованої енергії, що характеризується векторними полями системи, і який здатен виявитися (розрядитися) за певних умов.

Категорія «потенціал» означає можливості, сукупність чогось, наявні запаси, засоби, що можуть також бути використані для досягнення якихось цілей, вирішення певних завдань.

Потенціал як потенційну сукупність умов, джерел сил, можливостей, запасів ресурсів, засобів, які прогнозовано мають здатність мобілізуватися для конкретного втілення запланованої діяльності і дослідження мети, розглядають Т. Єфремова, Д. Ушакова, О. Мельничук, Б. Введенський, Е. Лапін.

Слід зазначити, що в переважній більшості робіт вітчизняних учених наголошено на важливості дослідження питань моніторингу оцінювання різних потенціалів і її специфічних особливостей, його змісту, структури, функцій, диференціації та співвідношення з іншими потенційними категоріями складових природних і антропогенно-змінених екосистем (Рідей Н., Задоя А., Закон України про екологічну експертизу).

У наукових публікаціях зустрічаються терміни, а саме — потенціал соціальний, людський, трудовий та інтелектуальний. Усі вищеназвані терміни у своїх визначеннях мають спільні частини, та перетинаються.

Так, до складу людського потенціалу входять сукупність знань, умінь і мотивацій населення, накопичений запас здоров’я, загальнокультурна і професійна компетентність, творча, підприємницька і цивільна відповідальність (Шинкаренко В., Зинов В.)[69, 70].

Трудовий потенціал включає в себе чисельність, вікову структуру населення, його професійні, кваліфікаційні характеристики (Шинкаренков В., Борисов В., Кравець І.).

Частинами інтелектуального потенціалу є знання, уміння і творчі обдарування індивідів, їх освітньо-кваліфікаційний рівень (Зинев В., Река Г.).

Соціальний потенціал _ найбільш широке з цих понять _ сукупність багатьох суспільних можливостей _ демографічних, освітніх, професійних, соціально-інфраструктурних та інших (Штирбул С., Лесечко М., Маслова І., Привалов Ю.).

Аналіз сутності, змісту, рівнів соціального потенціалу у вітчизняній науці має давні традиції(Назимова А., Нугаєв М.).

Спочатку ця проблема розглядалась економістами соціально-економічних аспектах, як трудовий та науково-технічний потенціали галузей господарства (Фалаоаєв А., Долишний М., Кузин С., Бойко Е., Петрович І.).

З часом предметна область аналізу соціального потенціалу стала помітно розширюватися. Соціальний потенціал став розглядатися як «система елементів, яка безпосередньо детермінує соціальну активність особистості та можливості отримання нею соціально значущих результатів у різних сферах суспільного буття _ трудовій, інтелектуальній, суспільно-політичній, культурній, духовній і т. д.» (Гашев Л.).

Зокрема М. Нугаеввиділяє наступні складові (субпотенціали) соціального потенціалу _інноваційно-творчий, професійно-кваліфікаційний, ціннісний, інтелектуальний, психофізіологічний і т. п.

На думку Е. Бурганова, «в основі розуміння сутності та структури соціального потенціалу лежить теорія робочої сили та її місця у виробничому процесі Марксистського вчення. Розглядаючи процес перетворення грошей у капітал, він висунув ідею про те, що робочою силою є сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє „жива особистість людини“. В якості головної продуктивної сили, робоча сила, стає основою всього виробничого процесу. Сукупність фізичних і духовних здібностей людини визначає потенціал особистості, а соціальна сила як примножена продуктивна сила, виникає завдяки поділу праці за умов кооперації індивідів і є основою соціального потенціалу виробничого колективу».

Соціальний потенціал С. Штирбул визначає як: систему відносин, «які не обмежуються ринковими і забезпечують формування нових інноваційних стимулів і мотивів економічного розвитку, сприяють новітнім формам з'єднання факторів виробництва та аллокації (розподілу) ресурсів»; активну перетворювальну силу, що представляє собою «синергетичний ефект від сукупності культурних, цивілізаційних, суспільних, економічних та природних чинників». До складу соціального потенціалу, науковці відносять природне і культурне багатство, та їх потенціали, традиції, цивілізаційні особливості соціуму, соціальну захищеність членів суспільства, економічну роль держави та громадянського суспільства, а також систему солідарних взаємин.

Під соціальним потенціалом в широкому сенсі розуміємо _ сукупність соціальних факторів, від яких залежить зростання матеріальних і духовних джерел суспільного розвитку та ступінь їх використання. Відповідно соціальний потенціал об'єднує: виробничі і всі суспільні відносини, форми господарства та господарювання як рушійну силу розвитку виробництва і суспільства в цілому; накопичене громадське матеріальне багатство, що використовується на підтримку досягнутого рівня та подальше зростання добробуту, поліпшення умов життя робітників, вдосконалення системи життєдіяльності; накопичене соціально-культурне багатство, в тому числі рівень знань як інтелектуальне джерело суспільного прогресу і задоволення духовних потреб людей; соціальне середовище і поведінку людей, ставлення до праці, цільові орієнтації і т. д.(Л. Нікіфоров).

Соціальний потенціал діє на нано-, мікро-, мезо-, макроі метарівнях, і на кожному з них для нього характерні відповідні суб'єкти: «на нанорівні_ сім'я, на мікроі мезорівнях — працівник, непрацюючий, невеликий, середній і великий бізнес, на макрорівні _ держава і частково великий бізнес, громадянське суспільство, на метарівні_ людська спільнота в цілому. На нанорівні соціальний потенціал повинен сприяти відтворенню людини, гармонійного розвитку особистості _ на мікроі мезорівнях він має створювати єдиний інформаційний простір бізнесу і підвищувати ефективність праці; на макроі мета рівнях, виступати соціальним симбіозом, підвищувати солідарність членів суспільства у вирішенні спільних проблем (С. Штирбул).

Соціальний потенціал перш за все пов’язаний з людиною та її здібностями. Розглядається історія та логіка становлення поглядів на людину (С. Штирбул). Види соціального потенціалу виокремлює Н. Коленда, а саме: індивідуальний _ категорія, яка відображає можливості особистості задовольняти свої потреби та досягати поставленої мети;груповий _ визначається як можливості групи людей діяти та досягати спільної мети, які формуються у процесі соціалізації та налагодження стійких суспільних відносин і спрямовані на отримання синергетичного ефекту;підприємства — сукупні можливості окремих працівників та колективу загалом для досягнення місії, стратегічних цілей виробничої діяльності і задоволення власних потреб, які формуються та реалізуються у процесі налагодження соціальних зв’язків і забезпечують соціальний розвиток особистості;регіону _ трактується як можливості елементів, які безпосередньо визначають соціальну активність населення регіону та рівень його соціальної захищеності, використання яких націлене на досягнення мети соціального розвитку адміністративного утворення, тобто забезпечення найбільш сприятливих умов життєдіяльності населення, а також розкриття людини як особистості і продуктивної сили, які формуються із потенціалів окремих осіб та відповідних передумов, що в поєднанні дають нове утворення, та здатні за рахунок соціальних відносин, зв’язків, мереж, процесів забезпечити синергетичний ефект.

Соціальний потенціал суспільства це суспільні можливості забезпечення відповідного рівня соціальної безпеки населення та держави загалом, які формуються та реалізуються у процесі налагодження соціальних відносин, зв’язків та мереж і визначають соціальну активність та рівень соціальної захищеності населення (Коленда Н.).

Соціальний потенціал регіону В. Прохорова формулює як систему елементів, які безпосередньо визначають соціальну активність населення даного регіону і, можливостей здобуття ним соціально-значимих результатів в різних сферах життєдіяльності (трудовій, соціально-політичній, духовній) безпосередній потенціал людини _ його здоров’я і професійне довголіття, освіта, професіоналізм, духовно-етичні цінності; умови для розвитку і прояву даного потенціалу (матеріальна база, кадри, технології соціальної сфери); синергетичну діяльність людини, окремої групи і всього співтовариства в регіоні; системну сукупність можливостей і мотивацій, здібностей і якостей індивідів, соціальних груп, суспільства, що забезпечують їх життєдіяльність, соціальну активність та його відтворення; за наявності необхідних ресурсів і потреб його носіїв реалізується у праці [103].

На основі ідеї потенціалу стійкості, що розуміється як можливість впливу регіону на соціально-економічну ситуацію в країні в цілому, Т. Зайцева виділяє категорію соціального потенціалу сталого розвитку регіону. На її думку, соціальний потенціал регіону може бути визначений, «з одного боку, як система елементів, що безпосередньо визначають соціальну активність населення даного регіону і, відповідно, можливості отримання населенням даного регіону соціально значущих результатів у різних сферах суспільного буття (трудовій, соціально-політичній, духовній; з іншого боку, як безпосередній потенціал людини: його здоров’я і професійного довголіття, освіти, професіоналізму, духовно-моральних якостей, спрямованих на творення нової якості; умови для розвитку і прояву цього потенціалу, у тому числі матеріальної бази і кадрового забезпечення, технологічної, соціальної сфери; синергетичну діяльність людини, окремих суспільних груп і співтовариств у розвитку соціуму» [65] .

Соціально-демографічний потенціал дозволяє різновекторно підійти до проблем розвитку регіону з висвітленням питань демографічного, економічного, культурного, духовного і соціального характеру. Його розвиток набуває актуальних ознак за потреби формування нової парадигми людського розвитку з чіткими орієнтирами на гуманістичну ідею та пошуком шляхів збереження (відновлення) середовища життєдіяльності для наступних поколінь (Заболоцький Б.).

Представлений усіма найважливішими структурно-функціональними формами сільський потенціал Л. Нікіфоров визначає як, насамперед потенціал виробничих структур, серед яких основна питома вага припадає на агропромислові, а всередині _ на сільськогосподарські підрозділи.

Село має значний демографічний і трудоресурсний потенціали, які забезпечують не лише його потреби, але частково і міста. Потенціал сільської соціальної інфраструктури володіє низкою особливостей, які збагачують сукупний потенціал суспільства, заснованих на використанні чинників живої природи, відносної щільності розміщення населення. Природо ресурсні можливості в сільській місцевості є головним джерелом підтримки екологічної рівноваги. Тому значення сільського потенціалу в цілому, і його окремих структурно-функціональних форм, слід оцінювати не тільки за об'ємними показниками, але і з урахуванням ролі і функції кожного елемента потенціалу в суспільстві. Підприємства та організації сільської інфраструктури переважно невеликі за розмірами. Тому їх питома вага в загальній кількості підрозділів у основних галузях інфраструктури більше частки сільського населення, що в цілому відповідає сільській специфіці. Вдосконалення сільського поселенського потенціалу повинно ґрунтуватися не на обмеженні розвитку малих поселень, та на їх розформуванні через «неекономічність» розмірів, а на використанні таких форм поліпшення умов праці і життя, які відповідають особливостям кожного типу поселень, на визначенні функцій кожного поселення в системі, на раціональній організації міжселищних зв’язків, що усувають відособленість поселень один від одного, на створенні передумов для вирівнювання соціальних умов життя.

У дійсності виробничий і соціальний потенціали не тільки взаємопов'язані, а й невіддільні одне від одного, їх спільність визначається тією обставиною, що людина є головною продуктивною силою і носієм соціальних відносин, та факторів розвитку. В єдності з екологічним потенціалом вони утворюють сукупний потенціал суспільства: виробничий _ є базою зростання соціальних можливостей суспільства; соціальний _ є рушійною силою розвитку і використання виробничих можливостей; екологічний _ утворює загальні передумови розвитку виробничого і соціального потенціалу, їх розширеного відтворення. Різні структурні рівні та елементи виробничого, соціального та екологічного потенціалу та їх комплексних форм, перехрещуються і з'єднуються включаючи потенціали різних виробничих структур, ресурсний, демографічний, інфраструктурний, поселенський, територій та регіонів та ін. [86]. (Л. Нікіфоров).

У наукових дослідженнях щодо ресурсного оцінювання регіону найчастіше використовують терміни економічний, соціально-економічний, ресурсний, інтегральний потенціали. Найуживаніше з них _економічний потенціал (за соціалістичної системи господарювання панував виробничий підхід). Економічна енциклопедія (А. Румянцев) давала таке визначення економічного потенціалу економічної ефективності усіх видів діяльності: «…здатність галузей народного господарства виробляти промислову, сільськогосподарську продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевозити вантажі, надавати послуги населенню тощо».

Основними елементами економічного потенціалу (П. Ігнатовський) визначалися трудові ресурси, якість їхньої підготовки, обсяг виробничих потужностей промисловості і будівельних організацій, виробничі можливості сільського та лісового господарства, довжини транспортних магістралей і наявність транспортних засобів, розвиток галузей невиробничої сфери, досягнення науки і техніки, ресурси розвіданих корисних копалин. Надалі це поняття було розширено, до його складу зарахували «сучасну систему машин та інші знаряддя праці, весь науковий і виробничий арсенал, розвідані та ті, що добуваються, запаси сировини й енергії, трудові ресурси і виробничий досвід».

Трактування визначення економічного потенціалу В. Коломийчук характеризує як сукупну здатність економіки конкретної території (країни, регіону, адміністративного утворення тощо), її галузей, виробництв, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, послуги, задовольняти запити населення, суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва і споживання.

Вчений Р. Марушков [180] трактує економічний потенціал як здатність підприємства забезпечувати своє довгострокове функціонування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів. Такої ж думки дотримуються І. Должанський, Т. Загорна, О. Удалих, І. Герасименко і В. Ращупків [181], які вважають, що потенціал підприємства являє собою реальну або ймовірну здатність виконати цілеспрямовану роботу.

У словнику-довіднику «Регіональна економіка» (М. Підмогильний) економічний потенціал регіону трактується як сукупна здатність галузей народного господарства регіону виробляти продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевезення вантажів, надавати необхідні послуги населенню; визначається досягненнями науки і техніки, обсягом виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, економічно активного населення, якістю їхньої професійної підготовки, рівнем сфери його обслуговування. Економічний потенціал оцінюється при опрацюванні регіональної стратегії розвитку обсягами, структурою, рівнем використання, ступенем зношеності основних фондів, розгалуженістю виробничої бази, наявністю наукоємних інвестиційно-спроможних галузей і підприємств, здатних до реалізації інноваційної моделі економічного зростання, ступенем кваліфікації трудових ресурсів, потужністю, технічним станом та щільністю інженерно-транспортної інфраструктури. Оцінка трудового потенціалу включає визначення існуючої та прогнозованої кількості трудових ресурсів, їх зайнятості та стану на ринку праці (рівень безробіття) [80].

Економічний потенціал сільських територій А. Ключник розглядає у трьох аспектах: ресурси, що характерні для даної території, у ході використання яких задовольняються суспільні потреби її населення;

спроможність певної сільської території (як системи) забезпечувати постійне її функціонування, або ж здатність господарюючих суб'єктів (ураховуючи природно-кліматичні та культурологічні особливості, використовуючи наявні ресурси та можливості території) забезпечувати довгострокове функціонування і досягати стратегічних цілей;

можливість розширення господарської діяльності на даній території та поліпшення її благоустрою шляхом використання наявних (або із залученням додаткових) ресурсів.

В основу класифікації сільських території на думку А. Ключник слід покладати ступінь розвитку складових їх економічного потенціалу.

Так, за виробничо-господарською спрямованістю вона розрізняє такі сільські території:

з розвинутим виробництвом (переважно аграрним), виробничо-переробні (сільські населені пункти, на території яких є структури, що переробляють зерно, молоко тощо);

населення якого більше займається наданням послуг (наприклад, села, де поряд з виробництвом сільськогосподарської продукції мешканці розвивають сільський туризм);

із розвиненою комерційною діяльність, а саме території, жителі яких активно займаються торгівлею у містах (тобто продають свою продукцію у містах, власних продуктових та промислових магазинах, яка вирощена на власних садибах, зібрана в лісах, належних водоймах, вироблена власними руками, що характеризує специфіку побуту відповідного населення);

власних магазинах (продуктові та промислові) тощо); праця мешканців якої орієнтована переважно на експорт (села поблизу кордону України).

(Описувала схему з монографії Ключник) Вважаємо, що основою формування складових економічного потенціалу сільських територій є:

виробничо-господарський (сукупність засобів і можливостей господарюючих суб'єктів щодо реалізації їх діяльності);

виробничо-збутовий (наявні й потенційно можливі виробництва, здатність суб'єктів виробляти та реалізовувати продукцію, надавати послуги населенню);

споживчий (купівельна спроможність жителів сільських територій певної кількості товарів і послуг);

підприємницький (наявні засоби, джерела для забезпечення орієнтованої на потреби ринку діяльності селянства і одержання прибутку за умов виробництва та реалізації продукції (надання послуг), втілення новаторських ідей);

маркетинговий (спроможність сільської території забезпечувати конкурентоспроможність шляхом якісного управління, ефективного і раціонального використання ресурсів);

експортний (спроможність суб'єктів сільськогосподарської діяльності виявляти конкурентні переваги на світовому ринку);

інноваційний (сукупність кадрових, науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів, що забезпечують інноваційний розвиток та підвищення якості життя селян);

інтелектуальний _ виробничий, гуманітарний та адміністративний (сукупність здібностей, творчих обдарувань, сільських мешканців, освітній та культурний рівень);

етнографічний (розвиток життя селян _ історія житла, одягу, харчування, побуту, знань світогляду, вірувань, обрядів і звичаїв);

інвестиційний (наявність інвестицій які матеріалізуються у виробництві та інфраструктурі сільської території);

інфраструктурний (просторово-економічний) — виробничий, соціальний (сукупність складових сільської території, які забезпечують умови для нормальної життєдіяльності її мешканців);

рекреаційно-туристичний (об'єкти та явища природного, природно-антропогенного та соціального походження сільської території, поділяється на інфраструктурний, природно-антропогенний (природні та біосферні заповідники, пам’ятки природи, дендропарки, ботанічні сади, зоопарки) та суспільно-історичний (архітектурно-історичні, біосоціальні) складові);

природний (це природні компоненти і сили природи, що можуть використовуватися як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб, підвищення якості життя сільських мешканців);

екологічний (асиміляційний) (придатність середовища сільської території для існування людей, можливість забезпечення харчовими продуктами, умовами праці, відпочинку і складається з технічних, технологічних, кадрових, просторових, організаційної структури управління, інформаційних, фінансових ресурсів);

ресурсний _ виробничий, природний, трудовий, фінансовий, інформаційний (сукупність ресурсів сільської території та можливості їх використання для забезпечення напрямів реалізації її економічної стратегії);

трудовий (ресурси, які характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, здатністю до роботи);

інформаційний (ресурс, яким володіє особа і використовує його в своїй діяльності);

управлінський (здатність апарату управління сільської території забезпечити керування функціональною діяльністю всіх її складових на основі відповідних нормативно-правового забезпечення).

Можна заключити, що економічний потенціал сільських територій виражає сукупний потенціал ресурсів і зусиль, ефективне використання яких забезпечує досягнення стратегічних цілей.(Власне) Ми погоджуємось із ствердженням А. Ключник, що комплексний економічний потенціал сільських територій виражає сукупний потенціал матеріальних ресурсів та споживацької здатності, та включає в себе рекреаційно-туристичну, екологічну, етнографічну, інтелектуальну, інфраструктурну та ресурсну складових. Завдяки їм забезпечується матеріальна частина розвитку сільських територій. Складові показують дійсний _ реальний потенціал села, а саме яка кількість продукції виробляється, потужність генофонду, стійкість екологічної ситуації до протистоянь ерозії та урбанізації.

Потенціал можливостей сільських територій розкриває передумови планування управлінських заходів перспективи, етапи розвитку, для вирішення встановлених проблем. Діагностування потенційних можливостей сільських територій сприяє встановленню пріоритетів розвитку сільських регіонів та ймовірних витрат матеріальних, людських та інноваційних ресурсів і термінів їх покриття. Українська держава вважається країною аграрного спрямування, тому планування розвитку сільських територій є стратегічним завданням, яке повинно вирішуватися.(Шнипер Р.).

Варто зауважити, що економічний потенціал сільських територій у першу чергу залежить від людини у всіх сферах — антропогенної діяльності, виробничій, соціально-побутовій, рекреаційній, тощо.

З посиленням соціальних аспектів при проведенні досліджень, наголошуванні на необхідності якомога повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб людини як головної мети економічної діяльності в науковій літературі почали вживати термін «соціально-економічний потенціал». Його сутність визначили як спроможність забезпечувати прогрес у розвитку продуктивних сил, виробничих відносин і суспільства загалом.(Шнипер Р.).

У сучасних дослідженнях під соціально-економічним потенціалом регіону (Шнипер Р.) розглядають сукупність усіх матеріальних і нематеріальних ресурсів, які беруть участь у процесах відтворення просторового середовища регіону, його соціально-економічний потенціал в свою чергу визначають як «сукупність елементів національного багатства, які задіяні в регіональному відтворювальному процесі, і в якому закладені можливості його перспективного розвитку».

Введення в науковий обіг поняття «соціально-економічний потенціал регіону» обумовлено, з одного боку, усвідомленням обмеженості ресурсів, з іншого боку _ прагненням задіяти додаткові резерви й стимули, закладені у структурі системи або діяльності, але не реалізовані на практиці. Соціально-економічний потенціал розглядається як сукупність соціально-економічних факторів, джерел, стимулів, форм підвищення ефективності використання продуктивних сил.

Соціально-економічний потенціал являє собою сукупність економічних і соціальних об'єктів та процесів, які функціонують на даній території й є результатом діяльності населення щодо освоєння ресурсів, і має здатність реалізовувати відтворювальний процес, досягати соціальних цілей розвитку регіону, а також вирішувати нагальні економічні й соціальні проблеми (Любинова М.).

Основними завданнями оцінки соціально-економічного потенціалу А. Крісілов вважає: визначення змісту й структури регіонального потенціалу; комплексний аналіз його структури й динаміки; обґрунтування методичних основ щодо соціально-економічного оцінювання; розробка пропозицій щодо регіональної політики держави, соціально-економічного розвитку[83].

Соціально-економічний потенціал містить економічні, соціальні та природні складові й передбачає не лише кількісну, а й якісну оцінку цих систем та їх елементів.

Тому для оцінювання потенційних можливостей розвитку природних і антропогенно-змінених ландшафтів використовують поняття земельно-ресурсного потенціалу як одна із складових природно-ресурсного потенціалу, як показника, що характеризує здатність земельних площ, за їх використання, продукувати певні продукти і в певних обсягах за певних екологічних, соціально-економічних, фінансових, технологічних умов, та історичних межах способів і форм використання земель або в теоретично визначеній граничній кількості. Потенціал ландшафту застосовується для оцінки міри можливого виконання ландшафтом соціально-економічних функцій.

Потенціал ландшафту залежить від його природних якостей, спрямованості, форм використання;

фізичний стан і територіально-матеріальна, енергетична, технологічна та економічна, науково-професійна забезпеченість ландшафтів географічних, що сукупно визначають їхню здатність виконувати природоохоронні та соціально-економічні функції й задовольняти суспільні потреби людей через різні види природокористування;

розглядають як сукупність природних, матеріальних, інтелектуальних ресурсів та як природне середовище, що оточує людину, які разом мають бути використані для її життєзабезпечення за умов раціонального господарського використання і збереження довкілля;

визначається розмірами і географічним положенням ландшафту, його природними властивостями, напрямами, формою і технологією природокористування (. Фурдичко, Р. Дякін, А. Бохан, І. Робчич).

Інтегральний потенціал території (регіону)(М. Підмогильний)це поняття, яке поєднує всі ресурси території (природні, трудові, виробничі, наукові, інтелектуальні, інформаційні тощо) і саму територію як поле взаємодії суспільно-природних компонентів, включаючи її транспортно-географічне положення;

об'єднує природно-ресурсний, виробничо-технічний, демографічний, фінансовий, науково-технічний, інтелектуальний, інформаційний потенціали, а також власне територію з певним типом її організації. Аналіз інтегрального потенціалу території на погляд М. Підмогильного має сприяти обґрунтуванню збалансованості економічних, соціальних і екологічних аспектів його розвитку. Співставлення інтегрального потенціалу, що використовується нині й може використовуватись в перспективі, важливе за розробки регіональних цільових програм. 80].

Наведене вище поняття найповніше відображає сучасну структуру ресурсів розвитку території. Проте для визначення наявних і потенційних можливостей (джерел) розвитку регіону застосовується термін ресурсний потенціал регіону як такий, що найбільш повно відображає цільову функцію даного поняття, акцентує увагу на ресурсах як основі забезпечення розвитку регіону. Ресурсний потенціал регіону є основною базою формування механізму реалізації його економічних поліпрофільних інтересів. Головними інтегрованими складовими ресурсного потенціалу є_ виробнича, природно-ресурсна, людська, фінансова. Про виокремлення інформаційного та інституційного компонентів ресурсного потенціалу, яким важко надати кількісну (а подекуди й якісну) оцінку. Важливою складовою, яка характеризує ресурсний потенціал регіону, є рівень розвитку інфраструктури. Успішне виконання регіоном функцій, що випливають з його напряму спеціалізації, залежить від того, якою мірою досягнуті правильні співвідношення між галузями спеціалізації та допоміжними інфраструктурними виробництвами. (Шніпер Р.).

Базовою складовою ресурсного потенціалу регіону є природно-ресурсний потенціал (Шніпер Р.) Він є визначальним чинником формування спеціалізації економіки регіону в рамках господарського комплексу країни, передумовою формування територіально-виробничих комплексів. У складі природно-ресурсного потенціалу Р. Шніпер виділяє екологічний потенціал, оскільки вже сьогодні, й особливо у перспективі, екологічна ситуація в регіонах визначатиме можливості розвитку і розміщення продуктивних сил та рівень сприятливості територій для проживання і життєдіяльності людей.

Природно-ресурсний потенціал використовують для діагностики екологічного стану територій, а учені Н. Реймерс, В. Черніков, О. Фурдичко, П. Качан, Є. Качан, І. Коротун, Б. Данилишин, Я. Олійник, В. Руденко трактують його як сукупну продуктивність природних ресурсів і умов системи комплексу можливостей для задоволення потреб суспільства (екологічних, соціально-економічних, естетичних, рекреаційних, культурологічних).

Про природно-ресурсний потенціал провідний агроеколог О. Фурдичко судить передусім за ступенем різноманітності природних умов, набором кількісного і якісного складу і доступністю природних ресурсів, ступенем відповідності показників якості довкілля прийнятим нормам і стандартам. Територіальну структуру природно-ресурсного потенціалу А. Толстоухов розглядає в контексті форм та видів територіального розосередження чи зосередження природних ресурсів, що є важливим поняттям для визначення граничної кількості природних ресурсів, яку можна використати без шкоди для існування і розвитку природних систем та людини.

система природних ресурсів, умов, явищ і процесів, що, з одного боку є територіальною та ресурсною базою життєдіяльності суспільства, а з іншого _ протистоїть йому як об'єкт антропогенного впливу;

теоретично гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана за умови кінцевого цілого планети та її найближчого оточення, тобто без руйнування умов, за яких людина може існувати та розвиватися як біологічний і соціальний організм.

Визначається рівнем екологічної рівноваги біосфери та її великих підрозділів, який є лімітом для такого існування та розвитку.

В Екологічній енциклопедії за редакцією А. Толстоухова потенціал природно-ресурсний В. Руденко трактує як сукупну продуктивність природних ресурсів території (акваторії) як засобів виробництва і предметів споживання, що виражається в їхній суспільній споживній вартості; природні ресурси розглядають як опосередковані працею тіла та сили природи з встановленою суспільною споживною вартістю; природні ресурси розглядають як опосередковані працею тіла та сили природи з встановленою суспільною споживчою вартістю; його величина кількісно може бути представлена у загальнодержавних кадастрових або світових цінах та є елементом національного (сума величин основних видів природних ресурсів).

Однак, на відміну від природно-ресурсного потенціалу, природний потенціал на нашу думку має оцінюватися й виражатися у нативних (природних) показниках, що відображають ступінь відповідності показників якості довкілля прийнятим нормативам технічного регулювання (Рідей Н., Горбатенко А., Кучеренко Ю., Пашутіна О.).

В залежності від наявного природного потенціалу А. Ключник виділяє такі сільські території: з наявним потенціалом мінерально-сировинних ресурсів (сільські населені пункти, що мають сукупність запасів корисних копалин, яка визначається з урахуванням існуючих кондицій на копалини і досягнутого рівня їх переробки);

за рівнем забезпеченості водними ресурсами (необхідність виділення відповідної групи сільських територій обумовлено тим, що водні ресурси є джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку господарства та життєдіяльності місцевого населення);

з наявними лісовими ресурсами (території, на яких зосереджена сукупність матеріальних благ лісу, що їх жителі використовують без шкоди навколишньому середовищу з найбільшою господарською ефективністю та соціально-економічною вигодою для себе).

В основу поділу сільських територій за екологічним фактором покладено медико-соціальну шкалу, тобто розрізняють благополучні сільські території - сільські населені пункти, які характеризуються стійким зростанням тривалості життя, зниженням захворюваності населення, та території з напруженою екологічною ситуацією, у межах яких спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного.

У трактуванні М. Орлатого та А. Величко ресурсний потенціал сільських територій являє собою джерело і засіб їх відтворення, а також відіграє ключову роль у визначенні їх функцій, спрямованості та динаміки розвитку. Його можна оцінити шляхом комплексного аналізу внутрішніх складових. Існують різні підходи до класифікації ресурсного потенціалу сільських територій. Так, у сучасній науковій літературі вживаються різні категорії потенціалу села, зокрема: поселенський, демографічний, природний, трудовий, кадровий, економічний (виробничий) та соціальний, що характеризують компонентну структуру сукупного потенціалу сільського поселення. За походженням диференціюють їх, як поселенський, природний, людський, економічний та соціальний потенціали.

Сукупність організаційних елементів соціального середовища, які можуть бути використані у сфері послуг для задоволення сільських жителів різноманітними соціальними потребами (галузі соціально-культурного та соціально-побутового призначення, призначені для відтворення фізичних й духовних сил особистості) складає соціальний потенціал. Поселенський потенціал сільської території як елемент поселенської мережі, поєднує всю сукупність сільських населених пунктів (селищ, сіл, хуторів, жилих утворень, фермерських господарств та ін.) під юрисдикцією селищних рад, має історичні традиції, обряди, звички залежно від характеру зайнятості населення (М. Орлатий, А. Величко).

Економічна сукупність можливостей, які можуть бути використані для забезпечення всіх матеріальних потреб селянствауособлюється в економічному потенціалі. (М. Орлатий, А. Величко).

Людський потенціал М. Орлатий розглядає як специфічний і найважливіший з усіх видів ресурсів, вивчення якого має велике значення для оцінювання ресурсного потенціалу сільських територій (ринку праці) й розробки відповідної демографічної, соціальної й економічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та його зайнятості; включає процеси природного та механічного руху зміни його загальної чисельності та статево-вікової структури та приросту сільського населення [100].

Природний потенціал _ це сукупність природно-ресурсного капіталу (матеріальні цінності, запаси і ресурси), а також умови навколишнього природного середовища, охорона та використання яких є однією з найважливіших проблем (екологічних проблем їх впливу на стан здоров’я людей та якість життя населення) для вирішення органів місцевого самоврядування на своїх територіях [100]. (М. Орлатий, А. Величко).

Здатність природних територійта акваторій без саморуйнування розкладати природні й антропогенні речовини (відходи, викиди) та запобігати їхньому шкідливому впливу на життя (в момент розкладання та в наступних циклах біотичного колообігу, до якого ці розкладені речовини залучаються) складає потенціал самоочищення _ розкладання. Розрізняють високий та низький потенціал розкладання залежно від розвитку органічного життя в ґрунтах і водоймах (Мусієнко М.)[88].

Еколого-економічний потенціал як визначення використовується в процесі оцінювання територій щодо їх раціонального природокористування (за певним типом) для характеризування їх специфічних особливостей екологічних обмежень потенційних можливостей галузей економіки і притаманних їм видів економічної діяльності (Рідей Н., Горбатенко А., Кучеренко Ю., Пашутіна О.)[89]. Еколого-економічний потенціал базується на принципах введення екологічної складової розвитку в рамках економічної системи. З розвитком економіки природокористування дедалі більша частина природно-ресурсного потенціалу набуває ознак еколого-економічного потенціалу. До нього І. Бистряков та О. Олексюк включають цілі природні системи, гранична корисність яких у сучасних умовах зростає не лише з позиції забезпечення виробничими ресурсами, а й задоволення суспільства сприятливим для проживання та відтворення середовищем [36].

Науковці Н. Реймерс, І. Бистряков та О. Олексюк вважають, що еколого-економічний потенціал _ це теоретично доступні для використання ресурси і властивості екологічних систем усієї планети та її регіонів; потенційна здатність біосфери зберігати властивості самовідтворення при антропогенному навантаженні; включає лише ті умови та ресурси, які можуть бути потенційно використані у процесі суспільного відтворення та набувають економічного характеру і розглядаються в позиції територіальної обмеженості; є категорією близькою до природно-ресурсного потенціалу, але менш ємною; базується на принципах введення екологічної складової розвитку в рамках економічної системи [36, 95].

Розрізняють рівні еколого-економічного потенціалу (Мусієнко М.): глобальний _ максимально допустиме антропогенне навантаженняна всю сукупність природних систем, що не призводить до необоротного руйнування структури цієї сукупності, до значних збоїв у виявлянні системних законів (правил, принципів)та різкого погіршення динамічності якостей систем і, зберігає робочу надійність усіх (або більшої частини) природних системна локальному, регіональному та глобальному рівні є господарсько-відчутним індикатором різкого переходу за межі експлуатаційних можливостей (різні форми спустелювання та деградації природних систем; регіональний-антропогенне навантаження на територію, що ще не призводить до зростання зворотного негативного впливу порушених природних систем на господарський розвиток; теоретично доступні для використання ресурси і властивості екологічних систем усієї планети та її регіонів [88].

Поняття еколого-економічного потенціалу подібне до змісту природно-ресурсного потенціалу, але в першому випадку основна увага зосереджується на функціонуванні й збереженні природних систем загалом, а в іншому _ на збереженні лише їх частини, тобто природно-ресурсного потенціалу.

Еколого-економічний потенціал не може оцінюватись економічно, зважаючи на невимірюваність цінностей природних умов. Однак на думку Н. Реймерса, еколого-економічний потенціал має оцінюватися спільно із природно-ресурсним потенціалом (якщо поняття природно-ресурсного потенціалу розглядати як головну складову еколого-економічного потенціалу) у процесі планування напрямів природоохоронних заходів та екологічного обмеження розвитку господарювання.

Поняття еколого-економічного потенціалу ототожнюється також із терміном «екологічна ємність території», як певна максимальна кількість техногенного та антропогенного навантаження на середовище, яке воно може витримати без катастрофічних порушень (Золовський А.).

Ступінь здатностей системи позитивно впливати на фізичний, психічний та соціально-психологічний стан людини під час відпочинку становить рекреаційний потенціал (О. Фурдичко).

Екологічний потенціал як дефініція за функціональним і ціннісним змістом, сферами приналежності та можливостями використання, а також взаємопов'язані з ним похідні поняття, можуть слугувати модельним відображенням сучасних антропогенних змін у структурно-функціональній організації екосистем, а також потенційним обґрунтуванням напрямів природокористування господарської діяльності, спрямованої на ефективне використання даного потенціалу за мінімізації впливів на навколишнє природне середовище. (Данилишин Б., Олійник Я., Задоя А.).

Екологічний потенціал _ це сукупність речовинно-енергетичних ресурсів та властивостей екосистем, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, біогеохімічні, середовищні) і корисні функції (захисні, продуктивні, рекреаційні, ресурсні, естетичні), котрі можуть бути використані людиною; здатність природного середовища відтворювати певний рівень якості помешкання протягом досить тривалого часу;здатність природного середовища відтворювати певний рівень якості життя протягом довгострокового періоду; чистина природно-ресурсного потенціалу (Данилишин Б., Олійник Я., Задоя А.) [90, 94, 99].

Важливе значення у тлумаченні екологічного потенціалу має частота стихійних природних явищ та інших екстремальних природних умов, а саме (Олійник Я.): санітарно-гігієнічні, медико-географічні, медико-екологічні та рекреаційні особливості природного середовища.

Показники, що можуть характеризувати екологічний потенціал (Олійник Я.): загально секторні типи природних ландшафтів (рівнинні та гірські), показники біологічної ефективності клімату (кількість днів із сприятливими погодними умовами), суми активних температур повітря, коефіцієнт зволоження території, річна сума опадів, біологічна продуктивність, несприятливі природно-антропогенні процеси.

Оцінювання екологічного і біотичного потенціалів кожної однорідної ділянки земної поверхні, кожної екосистеми має бути передумовою раціоналізації ведення аграрного, рекреаційного, лісового, водного господарювання.

Біотичний потенціал (Олійник Я.)_ це генетично зумовлена здатність організмів, видів, популяцій, структурних чи функціональних блоків екосистеми існувати у певному діапазоні екологічних умов та підтримувати структурно-функціональну організацію екосистеми, у складі якої вони перебувають.

Одночасно економічні ресурси щодо забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства та екологічні ресурси для підтримання функціонування й відтворення екосистем як середовища життєдіяльності живих організмів інтегрує екосистемний (глобальний, регіональний, національний, місцевий) потенціал. (Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку Документ підготовлено в рамках проекту ПРООН/ГЕФ «Оцінка національного потенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україн»).

Верхню межу біологічної продуктивності (рослинництва та тваринництва), яка залежить від клімату, ґрунтів і підкоряється закону лімітуючих факторів і якої можна досягти при повному розкритті природного потенціалу сільськогосподарських ґрунтів і природних кормових угідь за рахунок екологічно виправданих вкладень антропогенної енергії складає біологічний потенціал агроекосистеми. (Фурдичко О., Толстоухов А.) Розкриття біопотенціалу _ центральне завдання агроекології; здатність сільськогосподарської діяльності реалізовувати потенційну продуктивність агроекосистем для одержання якісної продукції за умови збереження екологічної рівноваги в природному середовищі (Фурдичко О., Толстоухов А.)[25, 36].

Природно-ресурсний потенціал сільських територій (агроекосистеми) визначаємо у авторському трактуванні як міру потенційної сукупності можливостей сталого розвитку агроекосистем у процесі задоволення агробіологічних споживчих потреб і вимог екологічної комфортності довкілля для всіх живих організмів (у тому числі людей); діагностований прогнозований екологічний стан агроландшафтів, який характеризує забезпеченість агрокліматичними, земельними і біологічними ресурсами, що потенційно здатні для сільськогосподарського використання; потенційно привабливі природні й агровиробничі умови і ресурси, що обумовлюють спеціалізацію господарювання за певним типом природокористування для гарантування його раціональності, якості і безпечності в агросфері (Рідей Н., Горбатенко А., Кучеренко Ю., Пашутіна О.).

Життєвий потенціал природної територіальної системи В. Петлін (2008) вважає усукупненням багатьох потенціалів:гальмування _ гіпотетичний стан, який виникає внаслідок зовнішнього впливу на природну територіальну систему і спрямований на гальмування цього впливу; дії _ різниця потенціалів між структурними складовими природної територіальної системи, що перебувають в активному стані, і тими, що перебувають в умовному стані спокою на момент передачі певного імпульсу збудження; еволюційний _ запас закономірно можливого ускладнення внутрішніх зв’язків системи між сучасним її станом і станом до входження у стан самоорганізації; екологічний _ здатність природних територіальних систем задовольняти потреби людини в усіх необхідних первинних (не пов’язаних з виробництвом) засобах існування _ повітрі, питній воді, світлі, теплі, харчових продуктах, а також у природних умовах праці, відпочинку, духовного розвитку; еколого-економічний _ економічний потенціал з екологічними обмеженнями, скерований на раціональне природокористування; культурно-технічний _ здатність природних ландшафтів задовольняти певні культурно-технічні вимоги людини (Н. Солнцев, 2001); ландшафту _ міра можливого виконання ландшафтом соціально-економічних функцій; природний _ здатність природних територіальних систем виконувати певні функції, які використовує у своїй господарській діяльності людина, та зберігати при цьому свою структуру і природні особливості, представлений певними еколого-економічними показниками та поділяється на ресурсний, екологічний і потенціал стійкості (А. Исаченко, 1991); рекреаційний _ властивість природних територіальних систем здійснювати на людину фізичний і психічний вплив; ресурсний_ певний обмежений запас природних ресурсів, доступний для використання; різноманіття _ величина можливого енергетичного або інформаційного розряду системи, за якого територія з більш високим різноманіттям домінує над територією з більш низьким різноманіттям; самоочищення _ здатність природних територіальних та аквальних систем без саморуйнування розкладати природні й антропогенні речовини (відходи) і усувати їх шкідливий вплив на життя, розрізняють високий і низький потенціали залежно від розвитку органічного життя у ґрунтах і водоймах (М. Приходько, М. Приходько 2004); системи _ вміст речовини та енергії в геосистемі (Р).

Природно-енергетичний потенціал Землі формується з таких елементів:1) постійного надходження енергії до земної поверхні у вигляді сонячної радіації ®, зменшеного на величину зворотного випромінювання Землі (приблизно 1032 ерг/рік);

• 2) енергії (7), яка надходить з надр Землі (приблизно 102S ерг/рік);
• 3) потенційної енергії речовини в різних станах, яка підпорядкована законам гравітації (G);
• 4) енергії, яка накопичена в масі природних тіл унаслідок геологічних, біологічних і ґрунтоутворюючих процесів (В). Тож, природно-енергетичний потенціал будь-яких ділянок можна представити рівністю: Р = R + Т + G + В (Я. Демек, 1977); стійкості _ здатність природних територіальних систем протистояти зовнішнім, в тому числі техногенним, впливам, включно із самоочищенням від техногенних домішок та відновленням після порушень (природне відновлення); розкладання або самоочищення.

Основні функції потенціалу природних територіальних систем В. Петлін (2008) вбачає у: забезпечені самого існування територіальних систем шляхом забезпечення передачі імпульсу збудження між їхніми структурними складовими; забезпеченні еволюційного процесу в системах через запас можливого ускладнення внутрішньо-системних зв’язків; підтриманні коректувально-контрольного механізму в системах унаслідок різниці у складності структури зв’язків та сукупності геофізичних параметрів; гальмуванні негативного впливу на систему шляхом вибудовування нею різноскладно сформованих внутрішньо-системних територіальних утворень бар'єрного типу; резистентності, яка дозволяє системі здійснювати розпорошення, розкладання, самоочищення і, як наслідок, відновлення після природного або антропогенно спровокованого порушення; ресурсозабезпечені, яка забезпечує людину різноманітними ресурсами.

Багатофункційна система, яка формується як індивідуальними властивостями територіального утворення, так і його середовищем і забезпечує системі та її функціональному оточенню як у спонтанному, так і в антропогенно навантаженому режимах гармонійне функціонування та еволюцію в цілому уособлює життєвий потенціал природних територіальних систем (Петлін В.).

Глобальна ситуація, в якій опинилося людство, _ це криза споживацького ставлення людини не лише до природних, соціальних, але й моральних ресурсів. Несприятливі екологічні умови є одним із основних факторів, що впливають на якість і тривалість життя в Україні [101]. Тому основне завдання цивілізаційного розвитку полягає у гармонізації соціальних, економічних та екологічних вимірів сталого розвитку для формування прийнятного балансу три єдинства і забезпечення якості життя.

За науковим керівництвом М. Згуровського (2009) Міжнародна рада з науки (з англійської International CouncilforScience — ICSU) рекомендувала використовувати при проведенні аналізу сталого розвитку у глобальному і регіональному контекстах та застосований індексний підхід — індекс соціального виміру, розвитку людського потенціалу, гібридний, глобальної конкурентоспроможності, економічної свободи та індекс екологічного виміру.

Запропоновано систему факторів (індексів та індикаторів) і розроблено метрику для вимірювання процесів сталого розвитку (МВСР) з метою глобального моделювання зазначених процесів у контексті якості та безпеки життя населення світу. Для цього моделювання було використано вихідні дані, надані авторитетними міжнародними організаціями. З використанням МВСР було проведено дослідження впливу сукупності глобальних загроз на сталий розвиток та безпеку країн і регіонів світу. На основі метричного підходу здійснено порівняння закономірностей плину послідовності великих кондратьєвських циклів розвитку світової економіки і C-хвиль системних світових конфліктів та зроблено спробу спрогнозувати плин цих періодичних процесів у ХХІ столітті. Виконано дослідження впливу глобальної економічної кризи на сталий розвиток країн і регіонів світу.

Для фахівців та науковців у сфері державного управління, національної безпеки та сталого розвитку.

Індекс соціального виміру сформований із двох глобальних індексів: якості життя — розроблений Міжнародною організацією «Міжнародне життя» (International Living) [118] (формується за допомогою таких індикаторів: вартість життя, відпочинок і культура людей, стан економіки країни, стан навколишнього середовища країни, здоров’я людей, їх свобода, і стан інфраструктури, ризики й безпека життя, кліматичні умови) та людського розвитку, який щорічно розраховується в рамках програми ООН об'єднаного національного розвитку (United Nations Development Program) для більшості країн-членів цієї організації [119] (формується на основі методики агрегування, відповідно до якої на верхньому рівні використовуються три категорії політики людського розвитку: середньої тривалості життя та рівня освіченості (дорослих) населення країни, й стандарту життя населення країни, який вимірюють через ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності). Категорії соціальної політики формуються з чотирьох індикаторів, які характеризують його особливості системи освіти країни, показники бідності населення, рівень безробіття, заходи щодо охорони здоров’я людей, гендерні умови в країні та інші складові людського розвитку.

Індекс розвитку людського потенціалу об'єднує інформацію про очікувану тривалість життя, рівень освіти й доходи в простий зведений показник. У ширшому плані концепція розвитку людини ґрунтується на оцінках успіху. Який засвідчує, що досягнення в охороні здоров’я й освіті можуть забезпечити успішність у розвитку людства (майже всі країни, які входять у першу десятку, досягли цього рівня завдяки власним досягненням у галузі здоров’я й освіти). Розвиток людини стосується не тільки здоров’я, освіти та доходів; він забезпечується такими складовими, як активна участь людей у формуванні прогресу, справедливості й стійкості - невід'ємних аспектів свободи, яка дає змогу людям жити таким життям, яке вони мають підстави цінувати.

Індекс розвитку людського потенціалу (гібридний) застосовує ту ж функціональну форму, що і індекс розвитку людського потенціалу, але в ньому для побудови індексу використовуються показники грамотності й охоплення населення різними рівнями освіти, а для побудови індикатора доходу — ВВП на душу населення.

Важливим фактором також можна вважати індекс економічного виміру, який формується з двох глобальних індексів _ глобальної конкурентоспроможності та економічної свободи.

Індекс глобальної конкурентоспроможності, розроблений організаторами Світового економічного форуму (World Economic Forum). Цей індекс щорічно обчислюється для 125?131 економік світу й публікується у формі так званого «Глобального звіту про конкурентоспроможність». Індекс глобальної конкуренто-спроможності залучає до себе три категорії індикаторів економічної політики: 1 — базових вимог; 2 — підвищення ефективності і 3 -інноваційності.

Категорія індикаторів базових вимог включає чотири комплексні індикатори _ інституціональне середовище, інфраструктуру економіки, макроекономічну стабільність таіндикатор, який характеризує здоров’я людей і початкову освіту. Категорія індикаторів підвищення ефективності - шість комплексних індикаторів _ вища освіта й система навчання, ефективність товарного ринку, ефективність ринку праці, досконалість фінансового ринку, технологічна підготовленість і масштаби ринку. Категорія індикаторів інноваційності охоплює два важливі комплексні індикатори _ досконалість бізнесу та інновації.

Індекс економічної свободи, розроблений Фондом спадщини [122], формується з десяти індикаторів: рівня свободи бізнесу; рівня свободи торгівлі; рівня фіскальної свободи; ступеня залежності економіки від уряду; рівня монетарної свободи; рівня інвестиційної свободи; рівня фінансової свободи; прав на приватну власність; рівня свободи від корупції; рівня свободи ринку праці. Ці індикатори обчислюють на основі експертного оцінювання й використання різноманітних даних економічного, фінансового, законодавчого та адміністративного характеру.

Як соціальний так і економічний індекси є важливими у сталому розвитку. Та все ж основоположним все-таки вважають _ екологічний індекс.

Індекс екологічного виміру визначається за індексом Здійснення охорони навколишнього середовища EPI (Environmental Performance Index 2008, формується Центром екологічного законодавства й політики Єльського, Колумбійського (США) університетів для 146−149 країн світу.

Для його розрахунку використовують методику агрегування, відповідно до якої індекс сформований з двох категорій екологічної політики верхнього рівня (санітарний стан навколишнього середовища й життєздатність екосистем). Категорія політики санітарного стану навколишнього середовища включає в себе шість категорій індикаторів _ навантаження на навколишнє середовище, належні санітарні умови, питна вода, забруднення повітря в приміщеннях, домова частина міського населення та діагностика місцевого озону.

Категорія політики життєздатності екосистем залучає такі індикатори (забруднення повітря): озон в екосистемі, викиди двоокису сірки, індекс якості води, її нестача, індекс ризику збереження навколишнього середовища, ефективності збереження довкілля, критичного захисту ареалів, морські території, які охороняються, індекс якості морської екосистеми, інтенсивності тралового лову, субсидування сільського господарства, навантаження на орні землі, площі опустелювання, регулювання пестицидів, викиди на душу населення, викиди СО2 промисловості. Зазначений індекс і його індикатори визначають здатність тієї чи іншої країни охороняти довкілля як у нинішній час, так і в довготерміновій перспективі, завдяки функціонуванню національної екологічної системи, можливості протидії екологічним впливам і зниженню залежності людей від екологічних впливів, соціальних та інституціональних можливостей країни, а також її спроможності відповідати на екологічні виклики, можливостям глобального контролю за екологічним станом держави тощо. Крім того, вони можуть використовуватися як потужний інструмент для прийняття рішень на аналітичній основі з урахуванням соціального й економічного вимірів сталого розвитку країни.

В рамках адміністративної реформи з метою впровадження стратегії державної політики сталого розвитку, в Україні необхідно здійснити інституційні вдосконалення, а саме врахувати доповненя до індикаторів:

• — транскордонне співробітництво — розуміється бі-, триабо багатостороннє співробітництво між місцевими й регіональними органами влади (напівгромадські й приватні суб'єкти також можуть бути залучені в цей контекст), що здійснюється в географічно суміжних територіях; це стосується й територій, відокремлених морем (екосистемний підхід);
• — міжтериторіальне співробітництво — розуміється бі-, триабо багатостороннє співробітництво між місцевими й регіональними органами влади (напівгромадські й приватні суб'єкти також можуть бути залучені в цей контекст), що здійснюється між несуміжними територіями;
• — транснаціональне співробітництво — розуміється співпраця між національними, регіональними та місцевими органами влади стосовно транснаціональних програм і проектів (ця форма співробітництва охоплює великі суміжні території й включає суб'єкти принаймні двох держав-членів ЄС і/або країни не членів ЄС).

Включення запропонованих доповнень до категорії індикаторів сталого розвитку надасть можливість повніше оцінити дієвість реалізації стратегії сталого розвитку не тільки АПК, а й країни загалом, для означення всіх форм співробітництва різних рівнів, взятих разом.