Економічна оцінка розробки і застосування програмного забезпечення в системах телекомунікацій

Курсова робота на тему:

«Економічна оцінка розробки і застосування програмного забезпечення в системах телекомунікацій»

1. Основні виробничі фонди та капітальні витрати підприємств

Основні виробничі фонди

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва; складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін І їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи).

Основні фонди неоднорідні і різняться між собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікації.

Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова класифікація основних фондів така: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні фонди.

Група основних фондів «Земельні ділянки» відображає вартість земельних ділянок, які було придбано відповідно до Указу Президента від 19 січня 1999 р. № 32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення».

До групи «Капітальні витрати на поліпшення земель» відносять витрати неінвентарного характеру (не пов’язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капітальних вкладень (планування земельних ділянок, корчування площ під ріллю, очищення полів від каменів і валунів, зрізування купин, осушення та ін.).

Група «Будинки, споруди та передавальні пристрої» охоплює будинки і будови, у яких відбуваються основні «допоміжні» та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки; споруди (інженерно-будівельні об'єкти — нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо); передавальні пристрої, лінії та мережі зв’язку, лінії електроживлення та ін.

До групи «Машини та обладнання» відносять насамперед робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування (двигуни, генератори та трансформатори), пристрої розподілу електроенергії тощо.

До групи «Транспортні засоби» належать засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи «Інструменти, прилади та інвентар (меблі)"відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи входять також меблі.

До групи «Робоча і продуктивна худоба» належать: робоча худоба — коні, воли, верблюди, віслюки та інші робочі тварини, продуктивна худоба — корови, бики-плідники, буйволи та яки, жеребці-плідники та племінні кобили та ін.

До групи «Багаторічні насадження» відносять усі штучні багаторічні насадження незалежно від їх віку.

До групи «Інші основні засоби» належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.

Відповідно до податкового обліку основні фонди класифікують за функціональним призначенням на три групи (Державний класифікатор України «Класифікація основних фондів», який був затверджений 19 серпня 1997 р.).

До першої групи відносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.

До другої групи належать транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.

До третьої групи відносять інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, включаючи сільськогосподарські машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

Згідно з наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини.

До активної частини відносять основні фонди що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.

Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.

Технологічна структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне розташування підприємства.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізації та автоматизації виробництва; правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації невикористовуваного або маловикористовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.

Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості

Капітальні витрати підприємств

Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів. Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

1) первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;

2) наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

3) суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

4) орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

5) орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні фонди протягом планового періоду;

6) вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень. За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

* будівельні роботи;

* придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

* монтаж устаткування,

* проектно-дослідні роботи;

* інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

2. Оплата праці працівників підприємства

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» сутність заробітної плати визначається як «винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Рівень заробітної плати визначається, з одного боку, розвитком суспільного виробництва, а з іншого — ефективністю праці окремих працівників. Через систему заробітної плати суспільство здійснює мотивацію праці, контроль за мірою праці та мірою споживання матеріальних і духовних благ працівниками.

Заробітна плата складається з основної і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата нараховується за виконану роботу за тарифними ставками, відрядними розцінками чи посадовими окладами і не залежить від результатів господарської діяльності підприємства. Вона залежить від результатів праці робітника, якості робочої сили, кваліфікації, виробничого досвіду тощо. Витрати на основну заробітну плату є основною частиною фонду оплати праці і безпосередньо входять до собівартості виробленої продукції, виконуваних робіт чи наданих послуг. Оскільки основна заробітна плата визначається за тарифною системою, розцінками з оплати праці за одиницю праці (роботи), то її називають базовою (тарифною).

Додаткова заробітна плата — це складова заробітної плати працівників, до якої включають витрати на оплату праці, не пов’язані з виплатами за фактично відпрацьований час. Нараховують додаткову заробітну плату залежно від досягнутих і запланованих показників, умов виробництва, кваліфікації виконавців.

Заробітна плата в системі товарно-грошових відносин виконує низку функцій.

· Функція забезпечення матеріального стимулювання працівників

· Відтворювальну функцію

· Соціальна функція

· Облікова функція Розподіл заново створеної вартості у формі заробітної плати здійснюється за такими принципами

· Принцип матеріальної заінтересованості

· Принцип плановості

· Принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці та її оплати

Форми і системи заробітної плати

Залежно від того, що є основою визначення розміру заробітку — обсяг виконаної роботи (продукції) чи відпрацьований час, виділяють дві основні форми заробітної плати: відрядну й погодинну.

Відрядна заробітна плата нараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираженої в натуральних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах тощо). При застосуванні відрядної форми оплати праці розмір заробітної плати залежить від кількості та якості виконаної роботи чи виробленої продукції. Тому вона застосовується в галузях, де можна визначити обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції окремим працівником.

Пряма система нарахування відрядної заробітної плати — - передбачає оплату праці за виконаний обсяг роботи чи вироблений обсяг продукції за єдиними розцінками без обмеження розміру заробітної плати. Величина заробітної плати збільшується прямо пропорційно до обсягу виконаних робіт (виробленої продукції).

Непряма відрядна система нарахування заробітної плати використовується для визначення заробітку не основних, а допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників та ін.), у тих випадках, коли праця допоміжного робітника, який зайнятий обслуговуванням основних робітників-відрядників, значною мірою впливає на результати їх роботи і коли його праця не може бути нормованою. Вона характеризується тим, що величина заробітної плати допоміжного персоналу визначається за результатами праці основних робітників з урахуванням виконання норм виробітку (норм часу) основними робітниками та їх чисельності.

Відрядно-прогресивна система оплати праці. За відрядно-прогресивної системи оплати праці заробітна плата робітникам нараховується за обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції в межах планової норми (бази) виробітку за основними незмінними відрядними розцінками, а за обсяг роботи чи продукції, виконаної (виробленої) понад вихідну планову норму (базу) виробітку, — за підвищеними чи прогресивно зростаючими прямими відрядними розцінками.

Вiдрядно-преміальна система оплати праці. При цій системі оплати праці загальний заробіток робітника складається з заробітної плати, нарахованої за фактично виконану роботу чи вироблену продукцію за прямими (необмеженими) відрядними розцінками, і премій за виконання та перевиконання установлених планових (нормативних) кількісних і якісних показників.

Погодинна форма заробітної плати. Погодинна заробітна плата виражає залежність між її розміром та кількістю відпрацьованого часу працівником. Вона впроваджується при оплаті праці адміністративно-управлінського й обслуговуючого персоналу, що працює за ненормованим робочим днем, робіт, які важко чи недоцільно нормувати, коли відсутні можливості здійснювати облік обсягу виконаної чи виробленої продукції, а також у тих випадках, коли необхідно забезпечити не кількість, а високу якість роботи або коли виробіток залежить не від виконавця, а від технології виробничого процесу (наприклад, при переведенні виробництва на індустріальну основу шляхом автоматизації), якщо темпи і продуктивність праці визначаються рухом конвеєра.

При простій погодинній системі оплати праці загальний заробіток працівника обчислюється шляхом множення годинних тарифних ставок, які відповідають тарифному розряду працівника, на кількість фактично відпрацьованого часу.

При погодинно-преміальній системі оплати праці, крім заробітку, обчисленого за тарифними погодинними ставками за фактично відпрацьований час, працівникам додатково нараховується премія за досягнення певних показників. При визначенні цих показників, за якими здійснюється преміальне стимулювання, необхідно враховувати специфічні особливості виробництва і характер роботи, яку виконують окремі категорії працівників.

Акордна система оплати праці. Акордна система нарахування заробітної плати є удосконаленим варіантом прямої відрядної та погодинної оплати праці. Вона характеризується тим, що загальну суму заробітної плати робітникам установлюють не за відпрацьований час чи обсяг виконаної роботи, а за кінцевими результатами роботи, за обсяг фактично виробленої продукції. Акордна система оплати праці може бути простою акордною і акордно-преміальною. У сучасних умовах більш прогресивною є акордно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові або бригаді в цілому на початку виробничого періоду (технологічного циклу) визначається планове завдання з виробництва продукції, витрат праці, матеріальних засобів та початкова планова сума заробітної плати, яка буде виплачена робітникам, котрі беруть участь у процесі виробництва продукції.

Оплата праці керівників, службовців та спеціалістів

Основою організації оплати праці керівників, службовців і спеціалістів є система посадових окладів, які є різновидом погодинної оплати праці.

Посадовий оклад — це щомісячний розмір погодинної заробітної плати, установлений у централізованому порядку для певної посади управлінського персоналу, спеціалістів і службовців. Посадові оклади як форма оплати праці застосовуються також у тих випадках, коли робітники протягом робочого часу виконують як фізичну роботу, так і функції службовців або спеціалістів. За цією формою оплачується, наприклад, праця роздавальників інструменту, комірників, ліфтерів вантажних ліфтів, водіїв автокар та ін.

Формування фонду заробітної плати на підприємстві

Фонд заробітної плати — це загальна сума грошових коштів, направлена на оплату праці робітників і управлінського персоналу підприємства за визначений обсяг виконаної роботи або виробленої продукції, а також на оплату невідпрацьованого часу, який підлягає оплаті відповідно до чинного законодавства. З метою планування та аналізу ефективності використання фонду заробітної плати його диференціюють за певними ознаками. За змістом та джерелами формування виділяють фонд основної заробітної плати і фонд додаткової заробітної плати.

Перебудова організації заробітної плати на підприємстві відповідно до вимог ринкової економіки передбачає вирішення трьох головних завдань:

* по-перше, підвищення заінтересованості кожного працівника у виявленні й використанні резервів зростання ефективності своєї праці при виключенні можливості одержання незароблених грошей;

* по-друге, усунення випадків зрівнялівки в оплаті праці, досягнення прямої залежності заробітної плати від індивідуальних кінцевих результатів праці;

* по-третє, оптимізацію співвідношень в оплаті праці працівників різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних робіт, умов праці, дефіцитності певних видів робочої сили на ринку праці, а також впливу різних працівників на досягнення кінцевих результатів і конкурентоспроможності продукції.

Практична частина

Вихідні дані

Вихідні дані для розрахунку ефективності використання проектного рішення у сфері експлуатації

Вартість купованих виробників і придбаних матеріалів

2. Розрахунок капітальних затрат на розробку й впровадження проектного рішення

К=К₁+К₂

К₁ — затрати на розробку проектного рішення, грн.

К₂ — затрати на від лагодження і дослідну експлуатацію програмного рішення задачі ЕОМ, грн.

Складові структури затрат (на розробку проектного рішення:

К₁ = Зз + Вф + Пв + Осп + Н + Ві

Зз — загальна зарплата розробників, грн.

Вф — відрахування у фонди соціального захисту, грн Пв — вартість купованих виробів, грн (див. вихідні дані)

Осп — вартість спец обладнання, грн Ві - інші витрати, грн.

Приймаємо:

Зз = (Зкер + Зрор*n)*Трозр Зз = (495 + 180 + 120 + 73)*3 = 2604 грн.

Зкер — зарплата керівника проекту за місяць, грн.

Зрозр — зарплата розробника проекту (стипендія студента) за місяць, грн.

Фіва — кількість розробників проекту, осіб Трозр — термін виконання розробок, міс.

Розмір відрахувань у фонди соціального захисту:

Вф = Впенс + Всоц стр. + Вбезроб + ФСНВ = (32% + 2.5% + 2.5% + 0.5%)*Зз Вф = (32% + 2.5% + 2.5% + 0.5%)*2604 = 976.5 грн.

Впенс — відрахування на пенсійне забезпечення Всоц стр. — відрахування на соціальне страхування Вбезроб — страхові внески на випадок безробіття ФСНВ — відрахування на страхування від нещасних випадків Затрати на спец обладнання для проведення експериментальних робіт враховуються при необхідності придбання додаткових технічних засобів. Вважаємо, що Осп = 0.

Накладні витрати проектних організацій містять витрати на управління, загальногосподарські та невиробничі витрати. Накладні витрати становлять

30−90% Зз.

Інші види включають витрати, що не враховані в попередніх статтях витрат і становлять певний відсоток від затрат на оплату праці (Зз).

Отже, К₁ = 2604 + 976.5 + 65.5+0 +2604 * (0.3 + 0.1) = 4687.6 грн.

Затрати на від лагодження і дослідну експлуатацію проектного рішення К₂ = Sм-г*Фд

Sм-г — вартість (1 машино-години) роботи і відлагодження на ЕОМ конкретного типу (вказується в розрахунках), грн/год.

Фд — машинний час, витрачений на відлагодження і дослідну експлуатацію програмного рішення, год.

Вартість 1 машино-години роботи ЕОМ розраховується за складовими витрат на таку роботу:

Sм-г = (А + Ен +Ввідл)/Фд, А — амортизація використаної обчислювальної техніки, грн Ен — вартість електроенергії, яку споживає обчислювальна техніка, грн Ввідл — вартість відлагодження програми, що становить половину витрат на розробку програми.

Розрахунок складових вартості 1 машино-години роботи ЕОМ:

· Амортизація ЕОМ:

А = Кт * На/100

Кт — вартість використання ЕОМ, грн Кт = Кс * Тексп/12

Кс — вартість обчислювальної системи, грн Тексп — період експлуатації системи, міс. (Тексп = Трозр) На — норма амортизації, %

Кт = 6240 * 3/12 = 1560 грн.

А = 1560 * 25/100 = 390 грн.

· Вартість використаної електроенергії розраховується:

Ен = Р * Фд * Квик * Цел Р — потужність обчислювальної техніки, Вт Квик — коефіцієнт використання (0,8)

Цел — ціна електроенергії, (0,3 грн/кВт) Фд — дійсний час відлагодження програми за час tвід, год Фд = пр. дн * tсер пр. дн — к-сть робочих днів роботи ЕОМ протягом терміну виконання розробки Трозр, дні

tсер — середній щоденний час роботи на ЕОМ, год Фд = 66 * 4 = 264 год Ен = 520 * 264 * 0.8 * 0.3 = 32 947.2 грн.

Sм-г = (390 + 32 947.2 + 0.5*4687.6)/264 = 135.16 грн/год К₂ = 135.16 * 264 = 35 681 грн.

Отже, капітальні затрати на розробку і впровадження проектного рішення становлять:

К = 4687.6 + 35 681 = 40 368.6 грн.

Результати розрахунків капітальних затрат на розробку і впровадження проектного рішення за складовими кошторису

3. Розрахунок витрат на експлуатацію проектного рішення

Річні експлуатаційні витрати (фіва) визначаються за формулою:

Е₁^р = Е₁⁰ * N

Е₁⁰ — одноразові експлуатаційні витрати, грн;

N — періодичність експлуатації проектного рішення за рік, разів (фіва = 1−10 раз);

Е₁⁰ = Е₁¹ + Е₁²

Е₁¹ — вартість підготовки даних роботи ЕОМ;

Е₁² — вартість машино-годин роботи ЕОМ.

Вартість підготовки даних для роботи ЕОМ Е₁¹ =

l_l — норми категорій персоналу, який бере участь у підготовці даних

— чисельність працівників І-ї категорії, осіб

— час роботи працівників І-ї категорії для підготовки даних, год

— середнього динна ставка працівника І-ї категорії за місяць, грн/год.

— основна зарплата працівника І-ї категорії за місяць, грн

b — коефіцієнт, який враховує додаткову зарплату і відрахування у фонди соціального захисту

m — кількість годин у місяці (фіва = 22*8 = 176 год).

b = Вф + Дод Вф — коефіцієнт, який враховує відрахування у фонди соціального захисту Дод — коефіцієнт, який враховує додаткову зарплату працівника 1-ї категорії за місяць.

b = 0.375 + 0.1 = 0.475

= 520/176 *(1 + 0.475) = 4.36 год

= 285/176 *(1 + 0.475) = 2.39 год

= 300/176 *(1 + 0.475) = 2.51 год Е₁¹ = 2*(1*4.36 + 2*2.39 + 1*2.51) = 23.3 грн.

Витрати на експлуатацію ЕОМ (фіва) Е₁² = Sм-г * tm

Sм-г — вартість (1 машино-години) роботи ЕОМ

tm — кількість машино-годин роботи ЕОМ для одноразової експлуатації проектного рішення, год.

Е₁² = 135.16 * 2 = 270.31 грн.

Отже, річні експлуатаційні витрати рівні:

Е₁⁰ = 23.3 + 270.31 = 293.61 грн.

Е₁^р = 293.61 * 3 = 880.83 грн.

4. Розрахунок ціни споживання проектного рішення і суми доходів від реалізації програми

Ціна споживання — це затрати на придбання та експлуатацію проектного рішення для організації-розробника:

Цс.розр = Ц¹ + Е₁^р

Ц¹ — ціна придбання (початкова ціна) проектного рішення для організації-розробника, грн.

Ц¹ = К * (1 + П_н/100)

К — затрати на розробку і впровадження програмного засобу, грн П_н — норматив прибутку проектної організації (25−30%).

Ц¹ = 40 368.6 * (1 + 30/100) = 52 479.18 грн Цс. розр = 52 479.18 + 880.83 = 53 360.01 грн

5. Розрахунок суми доходу від реалізації програми

Доходи від реалізації програми:

Дреал = Цпок * Nреал * ?

Цпок — початкова ціна даного програмного продукту для організації-покупця

Nреал — кількість організації-покупців

? — коефіцієнт, що враховує можливе поточне зниження цін (?0.7−0.9)

Цпок = Ц² + Кконк + ПДВ Ц² — кінцева ціна проектного рішення для організації-покупця Кконк — коефіцієнт конкурентоспроможності програмних засобів (?1.4%)

ПДВ — податок на додану вартість (20%)

Ц² = Ц¹ + К₀ + Кк К₀ — затрати на пристосування та освоєння проектного рішення на конкретному об'єкті, грн;

Кк — затрати на доукомплектування технічних засобів на об'єкті, грн;

Приймаємо Кк = 0, оскільки не всі програми потребують спецобладнання.

Затрати на пристосування та освоєння проектного рішення на конкретному об'єкті (К₀) містять:

· Вартість адаптації програмного продукту на ЕОМ (К₀¹)

· Вартість документації на програмний продукт (К₀²)

· Вартість демонстрації роботи програмного продукту на ЕОМ (К₀³).

Загальна сума затрат на пристосування та освоєння проектного рішення:

К₀ = К₀¹ + К₀² + К₀³

К₀ = 50 + 85 + 15 = 150 грн.

Ц² = 52 479.18 + 150 + 0 = 52 629.18 грн.

Цпок = 52 629.18 * 1.014 * 1.2 = 64 039.19 грн.

Дреал = 63 156.15 * 2 * 0.7 = 89 654.86 грн.

6. Ефективність використання проектного рішення

Розрахунок показників ефективності проектного рішення для організації-розробника Коефіцієнт економічної ефективності впровадження проектного рішення Кеф = П_бал /(К_т + К)? R

П_бал — балансовий прибуток, грн К_т — вартість використання ЕОМ, грн К — капітальні затрати на розробку і впровадження проектного рішення, грн.

R — процентна ставка за кредит (можна прийняти R = i).

П_бал = Дреал + ПДВ — К ПДВ становить 0,167 частку від доходів від реалізації (Дреал) Отже, ПДВ = Дреал * 0.167

П_бал = 89 654.86 * (1 — 0.167) — 40 368.6 = 34 313.9 грн.

Кеф = 34 313.9 /(1560 + 40 368.6) = 0.818

7. Період окупності інвестицій або капіталовкладень у проект

А) статичний метод розрахунку періоду окупності

Ток^С = (К_т + К) / П_бал? Ток. н Ток.н — нормативний термін окупності проекту (Ток.н = 3 роки) Ток^С = (1560 + 40 368.6) / 34 313.9 = 1.22 роки

Б) динамічний метод розрахунку періоду окупності

Визначається за допомогою методу чистої теперішньої вартості (NVP)

NVP = - К +

T — термін служби проектного рішення, роки

NVP = -40 368.6 + = 31 912.99 грн.

Період (Ток^Д), у який NVP набуде значення >0 — період окупності

Ток^Д ? Ток. н

При Т = 2:

NVP = -40 368.6 + = 12 055.41 грн.

Отже, Ток^Д = 2

Розрахунок очікуваного ефекту використання проектного рішення в умовах виробництва Оцінка ефективності мережі при підвищення якості передавання інформації.

Припустимо, що дана програма реалізується розробником — власником системи передавання інформації. Це дозволяє пов’язати прибутки від експлуатації системи зв’язку з фактором використання даного програмного продукту. Як відомо, при збоях у системі зв’язку на власника мережі накладаються значні штрафи, він сплачує їх із своїх доходів, отже, у нього зменшується прибуток. Щоб цього уникнути, необхідно постійно слідкувати за якістю передавання інформації, що дає можливість вчасно виявити погіршення роботи системи та вжити необхідних заходів.

Проведемо розрахунок ефективності від покращення якості передачі інформації за вихідними даними.

Очікуваний ефект від підвищення якості інформації, що передається може бути розрахований таким чином:

1) Розрахунок сумарної кількості інформації, переданої за рік:

· В базовому році, од.:

Nінф.р^б = Nінф.^б * 12

Nінф.р^б = 8.005*10⁸ * 12 = 9.606*10⁹ од.

· Проектована, од.:

Nінф.р^пр = Nінф.^пр * 12

Nінф.р^пр = 8.96 560*10⁸ * 12 = 1.076*10¹⁰ од.

Nінф.^б, Nінф.^пр — середньомісячна кількість переданої інформації відповідно у базовому та проектованому (плановому) періодах, тис. пакетів.

2) Розрахунок кількості затриманої інформації:

· В базовому році, од.:

Nінф.з.^б = Nінф.р^б * Кпит. з^б

Nінф.з.^б = 9.606*10⁹ * 5/100 = 4.803*10⁸ од.

· Проектована, од.:

Nінф.з.^пр = Nінф.р^пр * Кпит. з^б

Nінф.з.^пр = 1.076*10¹⁰ * 3.5/100 = 3.766*10⁸ од.

Кпит.з^б, Кпит. з^б — питома вага затриманої інформації відповідно у базовому та проектованому періодах, %.

3) Розрахунок штрафних санкцій за збої в передаванні інформації на 1 грн. виконаних робіт:

а) грошова оцінка санкцій за затримку інформації, на 1 грн. виконаних робіт:

· В базовому році, грн.:

Санк.з.і^б = Са. з * Nінф.з.^б/Q^б

Санк.з.і^б = 0.01 * 4.803*10⁸ / 2 000 000 = 2.4 грн.

· Проектована, грн.:

Санк.з.і^пр = Са. з * Nінф.з.^пр/Q^пр

Санк.з.і^пр = 0.01 * 3.766*10⁸ / 2 300 000 = 1.64 грн.

Q^б, Q^пр — обсяг продукції відповідно у базовому та проектованому періодах, грн.

Са.з — санкція за затримку інформації за 1 тис. пакетів, грн. (прийняти 0,01 грн.)

б) Грошова оцінка санкції за недостовірну інформацію, на 1 грн. виконаних робіт:

· В базовому році, грн.:

Санк.н^б = Сан * Nінф.н.^б/Q^б

Санк.н^б = 0.75 * 450*10³ / 2 000 000 = 0.17 грн.

· Проектована, грн.:

Санк.н^пр = Сан * Nінф.н.^пр/Q^пр

Санк.н^пр = 0.75 * 338*10³ / 2 300 000 = 0.11 грн.

Nінф.н.^б, Nінф.н.^пр — кількість недостовірної інформації за рік відповідно у базовому та проектованому періодах, тис. пакетів.

Сан — санкція за недостовірну інформацію за 1 тис. пак., грн. (прийняти 0,75 грн.)

в) Сумарна оцінка санкцій на 1 грн. виконаних робіт:

· В базовому році, грн.:

Санк^б = Санк.з.і^б + Санк. н^б

Санк^б =2.4 + 0.17 = 2.57 грн

· Проектована, грн.:

Санк^пр = Санк.з.і^пр + Санк. н^пр

Санк^пр =1.64 + 0.11 = 1.75 грн

4) Сумарна уjмовно-річна економія від підвищення якості передавання інформації:

Еу.р. = ¦Санк^пр — Санк^б¦* Q^пр

Еу.р. = ¦1.75 — 2.57¦* 2 300 000 = 1 892 523 грн

5) Розрахунок коефіцієнта підвищення якості продукції:

Кпідв.як = * 100%

Кпідв.як = * 100% = 32%

Висновки

Виконуючи даний курсову роботу, я здійснював розрахунок реалізації проекту розробки програмного продукту. Економічний ефект проявляється в отриманні економії затрат шляхом підвищення точності передавання інформації, зменшенні отриманих помилок, ліквідації затримки передачі інформації.

Мною були обчислені наступні статті витрат та доходів:

— Затрати на розробку проектного рішення 4687,6 грн.

— Затрати на відлагодження і дослідну експлуатацію проектного рішення 35 681 грн.

— Разом капітальні затрати на розробку і впровадження проектного рішення 40 368,6 грн.

— Річні експлуатаційні витрати 880,83 грн./рік

— Ціна споживання проектного рішення для організації-розробника 53 360,01 грн.

— Валові доходи від реалізації проектного рішення 89 654.86 грн.

— Балансовий прибуток 34 313.9 грн.

— Термін окупності капіталовкладень на розробку і експлуатацію (статичний метод/динамічний метод) 1,22 року/2 роки

— Сумарна умовно-річна економія від підвищення якості передавання інформації 1 892 523 грн.

— Коефіцієнта підвищення якості продукції 32%

З приведених вище даних видно, що програмний продукт з точки зору річних експлуатаційних даних є конкурентоздатним і може мати практичне застосування.

Реалізація даного програмного продукту є доцільною, як бачимо з отриманих значень періоду окупності, отриманого прибутку та показників ефективності.

Список літератури

1. Организация, планирование и управление предприятиями связи: Учебник для вузов/Е.В. Демина и др. — М.: Радио и связь. 1990.

2. Горохов В. А. и др. Комплексная миниатюризация в электросвязи/В.А. Горохов и др. — М.: Радио и связь, 1987.

3. Методичні вказівки № 3 для проведення практичних занять для студентів гр. ТК-5 спеціальності «Інформаційні мережі зв’язку» — НУ «ЛП», 1999, (кафедра ММП), с. 11.

4. Журнал «Галицькі контракти» № 7, 1999 с. 9.

5. Губин Н. М., Матлин Г. М. Качество связи: Теория и практика. — М.: Радио и связь, 1986.

6. Нормативы удельных капитальных вложений. — М.: Радио и связь, 1993.

7. Аваков Р. А., Гуан Т. И., Сондерис А-П.Ю. Техническая эксплуатация телефонных станций местных сетей. — М.: Радио и связь, 1981.