Суть та природа соціально-трудових конфліктів. 
Психологічні розбіжності будови нервової системи людей

Соціальний конфлікт — процес визрівання, здійснення і подолання взаємних суперечностей, протидій, боротьби людей, їх груп і соціальних інститутів. Причини соціального конфлікту різні, але в їх основі — суперечності (реальні чи уявні) потреб, інтересів, цінностей і цілей соціальних суб'єктів.

Соціальний конфлікт як акт протистояння охоплює такі фази: 1) латентна; 2) конфліктна ситуація: 3) інцидент; 4) перша апеляція; 5) моральна конфронтація; 6) друга апеляція; 7) ідейно-політична ескалація; 8) «глухий кут» — повторний інцидент, а відтак повтор подій упродовж тривалого часу. Залежно від конфліктуючих суб'єктів розрізняють соціальні конфлікти: особистісні, міжособистісні, індивідуально-групові, групові (в т. ч. корпоративні, міжколективні, міжпартійні, класові, міжетнічні, міжрегіональні та ін.), соціально-інституціональні, міждержавні, глобальні. Соціальні конфлікти класифікують за характером причин, їх реальністю, об'єктивністю, співвідношенням протилежних, спільних і відмінних інтересів, ступенем відповідності інтересів конфліктуючих, значимістю для соціальних систем, елементом яких є конфліктуючі, характером перебігу, тривалістю, масовістю учасників, особливостями приводу, фазами розвитку, мірою насильства, ступенем розв’язання тощо. Концепції соціального конфлікту з певною умовністю поділяють на: 1) загальносоціологічні («великі» соціологічні теорії); 2) теорії «середнього» рівня; 3) спеціальні теорії. Загальносоціологічні концепції виходять із визнання соціального конфлікту нормою громадського життя і доводять їх першорядну значимість у системі соціальної взаємодій. Теорії «середнього» рівня не претендують на пояснення всього соціального життя як закономірно конфліктного, їх автори зосереджуються на осмисленні самого конфлікту як особливого соціального явища, закономірностей його виникнення, перебігу і вирішення. Спеціальні теорії пов’язані з вивченням конкретних типів соціальних конфліктів — міжкласових, етнічних, політичних, індивідуально-групових, сімейних, міжособистісних тощо.

Трудовий кофлікт — різновид конфлікту соціального, що виявляється переважно у таких формах: 1) бойкот працюючими певних видів виробничої діяльності (без призупинення основної роботи); 2) підвищена плинність кадрів (масова зміна місць роботи); 3) страйки; 4) саботаж (колективне невиконання певних вказівок, розпоряджень керівництва); 5) вимушене скорочення працедавцем робочого часу працюючих, затримки з виплатою зарплати; 6) Локаути (масові звільнення).

На стадії свого зародження соціально-трудовий конфлікт має прихований для зовнішнього спостерігача характер. Всі дії в цьому випадку відбуваються на соціально-психологічному рівні. Соціально-трудові конфлікти можуть мати різні рівні соціальної напруженості: з одного боку вони можуть сприяти збереженню і підтриманню стабільності існуючої суспільної системи, а з іншого — вони руйнують її.

Виходячи із того, що функції конфлікту можуть бути виявлені і досліджені тільки після факту їх виникнення, ідентифікувати всі латентні конфлікти як «потенційні конфлікти» видається не зовсім коректно. Для України, у цьому плані показовою була ситуація проведення галузевої акції протесту вугледобувних підприємств у вигляді невідвантаження вугілля (жовтень 2002 року). Узгодження протиборчих інтересів, як правило, відбувається за допомогою процесу колективних переговорів. Але рівень розвитку трудового колективу тієї чи іншої соціальної спільноти, характер протиборства внутрішніх та зовнішніх сил спроможні сформувати й інші варіанти розвитку подій.

В українському суспільстві вагомим є політичний чинник, тому центральна влада займає у соціально-трудових конфліктах специфічне місце. І виходячи із цього, ще більш нагальною стає потреба діагностики існуючих розбіжностей, які потенційно можуть виникати у соціально-трудових відносинах на політичному рівні фахівцями та експертами, щоб уникнути можливості перерозподілу власних повноважень за рахунок псевдовирішення конфліктної ситуації. Логіка схеми діагностики залежності інтенсивності конфлікту від кількості страйкарів, активності їхніх дій та форми протесту є характерною лише для тих конфліктів, які організуються у відповідності до певних норм (або соціальних замовлень). Так звані «дикі» страйки до цієї схеми вже не підходять. У ході перебігу таких соціально-трудових конфліктів стадії перемішуються в дуже різноманітних формах і активні дії можуть виникнути непрогнозовано, у будь-який момент, також як і агресія конфліктуючих сторін, яка буде спрямована не обов’язково на свого опонента. Небезпека таких конфліктів підсилюється відсутністю навичок управління ними в арсеналі багатьох керівників на різних ланках.

Психологічні розбіжності будови нервової системи людей Здавна люди помічали залежність своєї поведінки від соціального оточення та від власної психіки, що спонукало їх пристосовуватися до умов життя й водночас проявляти здатність до вільного вибору. В історії психології таке поєднання психіки та зовнішніх впливів і спонук зафіксоване в численних теоретичних концепціях щодо вивчення проблеми співвідношення «індивідуального» і «соціального» в особистості, яке ґрунтується на філософських засадах, психологічних дослідженнях — від антропологічних, за якими людина насамперед біологічна істота, що й визначає її роль і місце в соціумі, до таких, які за основу беруть пріоритет соціального середовища в становленні її розвитку особистості. Соціально-психологічні теорії особистості, розглядаючи її в різних аспектах, виходять як з інтересів індивіда, пріоритетності його комунікативного, морального потенціалу в професійному зростанні, його знань, стилю й культури спілкування, так і з важливості соціуму, соціальних відносин у становленні особистості.

Сучасні вчення про людину теоретично і експериментально доводять, що людська психіка не є результатом або прямим продовженням природного розвитку елементарних форм поведінки, психічного життя тварин; психічні функції людини формуються в процесі її розвитку і становлення в суспільстві, шляхом засвоєння нею соціального досвіду.

Людина по-різному поводиться, взаємодіючи з іншими. В одних випадках вона є активним співрозмовником, за інших обставин — більше слухає, аналізуючи соціальну ситуацію. Вона може проявляти альтруїзм, агресію, апатію, депресію тощо. Причинами цього є як індивідуально-психологічні властивості особистості, так і зовнішні чинники, які спонукують до певного типу поведінки. Стосовно індивідуально-психологічних властивостей особистості, то їх розмаїття проглядається в особливостях прояву темпераменту, тобто загальної активності індивіда, динаміки психічних станів, емоційності. Поняття «темперамент» охоплює стійкі характеристики, риси, від яких залежать реакції особи на інших людей і соціальні обставини. Більшість класифікацій і теорій темпераменту поєднують два компоненти — активність і емоційність, де активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки, повільності, інертності, а емоційність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їхню якість.

Для вивчення співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини та зовнішніх поведінкових проявів можуть бути використані чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік — це той тип темпераменту, який відповідає сильному, урівноваженому, рухливому типові нервової системи. У взаємодії з іншими характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю, багатством виразних рухів, міміки, товариськістю, легкою зміною одного заняття на інше, одного партнера на іншого. В ситуації конфлікту чи напруження поводить себе адекватно й конструктивно. Сангвінічний темперамент характеризується високою працездатністю, йому цілком відповідають заняття, пов’язані зі спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Сангвінік легко переключається з одного на інше в діяльності та спілкуванні, але недостатньо чуттєвий до всіх зовнішніх змін. Він швидко освоюється в новій обстановці, вміє контролювати свої емоції. Йому властива життєрадісність, стійкий настрій, помірне терпіння, миролюбна поведінка, невелика сугестивність і підозріливість. У нього спокійне ставлення до критики; розважлива, без особливого ризику, реакція на небезпеку. За несприятливих соціальних умов у нього можуть розвиватися поспішність, поверховість, неуважність до учасників комунікативного процесу.

Флегматик відповідає сильному, урівноваженому, інертному типові вищої нервової діяльності й характеризується спокоєм, повільними рухами, розважливим тоном бесіди, послідовністю й терплячістю. Він має велике терпіння, наділений повільною адаптацією, невисокою товариськістю, стриманістю в поведінці. Його мова монотонна, повільна, ставлення до критики байдуже, до небезпеки — холоднокровне, незворушне. Флегматик повільно, але наполегливо прямує до мети. У нього більш реальна, ніж у сангвініка (останній дещо переоцінює власні здібності), оцінка своїх здібностей, слабка сугестивність і помисливість. Флегматичний темперамент різниться врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм.

Холерик відповідає сильному, неврівноваженому типові нервової системи й характеризується активністю, енергійністю, швидкістю, різкістю, нестримністю, схильністю до швидких змін настрою, емоційними зривами, іноді агресивністю. Таким індивідам властиві неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою бадьорого. Розмовляють вони голосно, жваво, різко. Люди холеричного темпераменту мають слабке терпіння. Вони наділені великою товариськістю, легкою адаптацією, агресивністю в поведінці, у них загострене ставлення до критики, захоплива поведінка й діяльність, позитивне реагування на нове. Холерики йдуть до мети з повною віддачею сил, переборюючи будь-які труднощі. Часто-густо за піднесенням активності настає період депресії. Холерики самолюбні, прямолінійні, вирізняються значною переоцінкою своїх здібностей, помірною сугестивністю, підозрілістю, їхня неврівноваженість нервової системи зменшує сумісність з іншими людьми.

Меланхолік представляє слабкий тип вищої нервової діяльності. Його характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови, швидка стомлюваність. Він вирізняється високою емоційною активністю, глибиною і стійкістю емоцій при слабкому зовнішньому їх вираженні. Люди меланхолійного темпераменту легко перелаштовуються з однієї справи на іншу, мають чутливість до всього, що відбувається довкола них. їм властиві дуже неврівноважена поведінка, глибокі і тривалі емоційні переживання, хитливий настрій з перевагою песимізму. Меланхоліки розмовляють тихо й недосить впевнено. Окрім слабкого терпіння, вони не можуть позбутися замкненості, істеричності поведінки, тривожного ставлення до небезпеки. Прагнення до мети в меланхоліка то посилюється, то слабшає. Він найчастіше недооцінює своїх здібностей, його вирізняють велика сугестивність і підозрілість.

Своєрідними властивостями людини є її здібності, під якими в психології прийнято розуміти індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої діяльності. Здібності є результатом розвитку індивіда, їх формування відбувається на основі задатків (уроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку). До загальних здібностей належать такі психічні властивості людини, як увага, спостережливість, запам’ятовування, творча уява, розважливість, а до спеціальних — психологічні особливості індивіда, що є можливостями успішного виконання ним визначеного виду діяльності (образотворчі, математичні та ін.). Які здібності сформуються на основі задатків, залежить не від задатків, а від умов життєдіяльності, тобто самі по собі природні задатки (потенційні можливості людини) ще не визначають успішної діяльності людини в майбутньому, їх необхідно розвивати, а це може відбутися в соціумі, складовою частиною якого є практика життя. Специфічною формою взаємодії людини з навколишнім світом є її емоції. Вони являють собою психічний спосіб ставлення індивіда до соціуму, до інших людей, до самого себе, психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явиш і ситуацій.