Вказівна частка ге «ось» у західнополіських говірках

Вказівна частка ге `ось` у західнополіських говірках

Вказівна частка ге ‘ось' у західнополіських говірках.

Частки, уживані в українських говорах, — це лексично і структурно специфічна група слів, які характеризуються багатьма архаїчними ознаками, але мають переважно затемнену етимологію. Деякі з цих часток, що виявлені і в західнополіському говорі, мають відповідники в інших слов’янських діалектах і відповідно етимологічно можуть бути трактовані як континуанти праслов’янських часток, які внаслідок своєї лексичної незалежності та невідмінюваності збереглися у давній, первісній формі.

Так, у говірках Пінського району Брестської області Білорусі, які становлять північно-східну окраїну західнополіського діалекту, вживана як лексично незалежна одиниця із вказівним значенням частка ге ‘ось', ‘оце', ‘он', пор.: ге шчо йе на стaрос’ц' дождaласа (Невель Пн), ге необ’iлни чолов’iк, нездoл’ни обoлити (Жидче Пн), озм’iте ге стoлок ди с’адaйте (Мала Вулька Пн), шчо ге за товaр хoд’ат? (Містковичі Пн), ге йіж товканuцу (Жидче Пн), ге пришлa жонoчина, де мн’iйе роскaзвивати (Хойно Пн). У перехідних українсько-білоруських говірках північної Пінщини частка ге уперше зафіксована наприкінці ХІХ ст. Ю. Карським: шчо ге за л’yдз'і? [1,4].

Структурно й функціонально рівнозначні відповідники відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. ге ‘ось' [2,164], сербсько-хорватське е ‘ось' [3, 513], пол. діал. е, je ‘ось' [4,41], болг. е ‘он, ось' [5,176]. При етимологічному опрацюванні цієї частки на підставі численних фактів сучасних архаїчних слов’янських говорів В. Німчук [6, 466−467], О. Мельничук [7, 210−211], В. Фортунатов [8, 222], В. Славський [9, 420], Махек [10, 128], а також автори «Етимологічного словника української мови» [11, 487−488], вбачають у ній континуант вказівної частки псл. *е ‘ось, он', або, що менш імовірно, псл. *(h)е, яка виникла на базі займенника і-є. *е. Суттєвим аргументом на користь імовірності цієї версії стали б факти фіксації вказівного ге ще й в історичних словниках української та інших слов’янських мов. Одначе й відсутність таких фіксацій не ставить під сумнів праслов’янське походження вказівного ге, оскільки, як слушно зауважив В. Німчук, «багато часток праслов’янського походження, вживаних, безсумнівно, в живій мові, давні пам’ятки не відбили» [6, 468].

У говірках Пінщини виявлено також результат семантичного й функціонального розвитку вказівної частки ге, а саме її вживання у прислівниковій функції зі значенням ‘так': ми однyт' ге бaйімо (Невель Пн), г’iнчий бaйе ге, г’iнчий ге, кажди по-свoйму (Жидче Пн), ге не мoжн’а казaти на чужuх (Жидче Пн) і т. ін.

У більшості говірок північної діалектної зони західнополіського говору (найактивніше — у берестейських говірках) функціонує структурно тотожний прислівник ге зі значенням ‘уже', пор.: витe ге вернyлис’а? (Дивин Кб), ми ге спaти л’аглu (Самари Рт) і т. ін. У такому ж значенні «Дыялектны слоўнік Брэстчыны» фіксує його на Столинщині: ми ге кaшанку рoбім [12, 92]. Щоправда, підстав для етимологічного зіставлення прислівника ге ‘уже' із вказівним ге немає: форма ге ‘уже' є, найімовірніше, наслідком модифікації звукової структури (втрати початкового голосного) повнішого варіанта угe ‘уже', який часто фіксується у берестейських говірках: угe змеркaлосо [2, 237]. Форма ж угe є варіантом (без наслідку першого перехідного пом’якшення) загальновживаного ужe, в якому компонент -же <� псл. *zе <� *ge (у цих же говірках палаталізація відсутня і в дієслівних формах на зразок кагy, могy, пекy і под.).

У західнополіських говірках частка ге у вказівній функції широко засвідчена у структурі інших утворень. Так, результатом редуплікації вказівного ге є виявлені у говірці с. Пулемець Шацького району вказівна частка і прислівник гeге, eге ‘ось', ‘ось тут', пор.: гeге палeмуди розвелuс’а — покусaйат, eге лепeха в нас ростe і ін. Структура прислівника гeге, eге в говірці часто ускладнюється кінцевими, вторинного походження морфемамил', -л'а: гeгел', eгел', гeгел’а, eгел’а, пор.: гeгел' йійi хaта, гeгел’а купaлниц’у тuлк’ко застaра палeли і ін. У цих формах, як і в уживаних у цьому ж ареалі прислівниках вкoчил', вкoчил’а ‘коли' та втoчил', втoчил’а ‘тоді', кінцеві формантил', -л'а зумовлені, ймовірно, аналогією до часових прислівників пoк'іл', пoк'іл'а ‘поки', дoк'іл', дoк'іл'а, ‘доки', дoт'іл', дoт'іл'а ‘доти', ‘досі' і т. ін.

У цій же та інших надсвітязьких і суміжних говірках (с.Піща, Мельники, Залісся, Щц, Збураж, Олтуш, Сушитниця Мл, Жиричі, Тур Рт, Яревище Ст і ін.) зафіксовані вказівна частка і прислівник aге, рідше — агe ‘ось', ‘ось тут', пор.: aге лохaн’ка стойiт (Пулемець Шц), aге вoзеро спрuтке (Тур Рт), aге брендзел’iйа ростe (Жиричі Рт). Структурно ці деривати являють собою результат зрощення вказівного ге із, очевидно, ще однією давньою вказівною часткою — а, етимологія якої потребує окремого детального опрацювання. У надсвітязьких говірках (с.Залісся, Пулемець, Піща, Мельники Шц) прислівник aге послужив дериваційною базою для похідних aгел', aгел’а ‘ось тут', пор.: aгел’а йе такuй йід'oн чолов’iк (Пулемець Шц), aгел’а чигyн постaвл’у (Залісся Шц).

У структурі вказівної частки та прислівника гeво ‘ось', ‘ось тут', які формують невеликий компактний ареал у говірках Любешівського району (с.Цир і Деревок Лб, пор.: гeво твар вuтри, гeво с’eд’те і ін.), вказівна частка ге поєднана із сегментомво — іншою вказівною часткою, етимологія якої зводиться дослідниками до займенника і-є. *о [11, 37] (у такому випадку варіант во має протезу), або ж, що більш імовірно, до давнього нечленного вказівного займенника середнього роду ово ‘це' [13, 23]. Функціонально й структурно рівнозначні відповідники до західнополіського гeво відомі в інших слов’янських говорах, пор. укр. бойків. гeо ‘ось' [2, 164], лемків. гев ‘сюди' [14, 149], надсян. г’еў ‘сюди', ‘тут' [15, 22], рос. діал. эво [3, 513] сербське ево ‘ось' [16, 110], пол. hev, hewaj [4, 66] та ін., що дає підставу реконструювати псл. *evo [10,128].

У західнополіських говірках відомі факти поєднання вказівної частки ге з коренями й інших давніх нечленних вказівних займенників. Так, наслідком зрощення вказівного ге з коренем нечленного займенника *пъ є вживані у говірках північно-західної діалектної зони західнополіського говору вказівна частка і прислівник гeно ‘он', ‘он там', пор.: гeно йакy рuхту солoми постaв'ів (Тур Рт), гeно сид’eт' (Дубечно Ст), гeно йдут (Мокрани Мл) та ін, частіше вживаний варіант з утраченим кінцевим голосним: ген (гин). Наявність слов’янських відповідників (біл. гэна ‘он', ‘он там' [17, 152], пол. henoj ‘там' [4,22], сербське ено ‘он там' [16,110]) робить імовірно реконструкцію пcл. *еno [9, 414−415]. Виявлений у межах цього ж ареалу варіант гeноно ‘он', ‘он там' (Черче К-К, Невір, Щитинь Лб), який фіксується і в говірках берестейського масиву [17, 512], може бути наслідком контамінації двох тотожних із функціонального погляду лексем: ген і онo, можливо, -ноно — редуплікація. Для вираження більш точної просторової вказівки у цих говірках структури ген, гeно поширюються в постпозиції вказівним ге: генегe (Збураж Мл, Тур, Жиричі Рт, Мельники Шц, Залюття Ст і ін), пор.: генегe мойa хaта (Залюття Ст) і под.

Вказівна частка ген послужила базою для творення за аналогією до старожитнього oнде прислівника і частки гeнде ‘он', ‘там' (варіанти: гuнде, гeнди, г’eнде, г’eнди, гaнде, гендеo, гендo), які формують великий ареал у північно-західний частині західнополіського діалекту. У більшості говірок цього масиву точнішу просторову вказівку передають форми із постпозитивним вказівним ге: гендегe (варіанти: г’ендегe, гиндегu, гиндигu, г'індегe, індигe), пор.: гендегe в стовп пeрун бабoнув (Яревище Ст), індигe ми судосuлис’а (Жиричі Рт) і под. Ареал охоплює також берестейські говірки: гeнде [12,45], індигe [12,81], підляські: гeнде, гендеo, гендo [17,512], продовжується у говорах карпатської групи [6,362].

Із лексемами гeнде, гендo етимологічно зіставні прислівники і вказівні частки гиндикa ‘он', ‘он там' (Липно Кв) та г'ін'д'? ‘ось', ‘он', ‘ось тут' (Велике Вербче Ср), які зафіксовані в інших говіркових групах — у районі басейну р. Горинь.

Уживаний у говірках західної і центральної діалектних зон західнополіського говору (район басейнів р. Зах. Буг, р. Турія) прислівник гет (варіанти: г’ет, г'іт, гат) ‘зовсім', ‘там, дуже далеко', ‘на далеку відстань' являє собою складне утворення із вказівної частки ге та основи нечленного вказівного займенника тъ [11,502]. Ареал охоплює також усі південно-західні говори, пор., наприклад, бойків. гет [2,166], продовжується у говорах польської мови: het [9,418], словацьких говорах: het [10,129]. У західноволинських надбузьких говірках паралельно з фонетичним варіантом гат, семантична структура якого включає ще один компонент — ‘он туди', — функціонує словотвірний варіант із формально демінутивним суфіксом аналогійного походження: гaтика (с.Петрово Ів, с. Суходоли В-В), пор.: той сyзим напуврeтливий гaтика пуб'іг (Лежниця Ів), у цьому ж ареалі форма гaтика зафіксована М. Корзонюком [18,83]. У говірках східної діалектної зони західнополіського говору (район басейнів р. Стохід, р. Стир, р. Горинь) натомість поширений загальновживаний варіант гет' (г'ет', гат'), м’яке кінцевет' в якому можна витлумачити як наслідок аналогії до дієслівних форм наказового способу на зразок с’ед', чис’т', вuтрат' і под.

Сліди прислівника гет (г'іт) є підстави вбачати у структурі зафіксованих у говірці с. Мельники Шацького району регіоналізмів стамг’iти, стамг’iтил', стамг’iтил’а ‘аж звідти, он звідти', пор.: ажн’a стамг'?тил'а привезлa садyн посадuти, стамг’iти і до вот? го м’iс’ц’а чавyх пос’iйала і под. Аналізовані лексеми з урахуванням семантики можна вважати результатами фонетичного розвитку первісних композитів *с-там-г'іт-ти, *с-там-г'іm-тил', *с-там-г'іт-тил'а, у складі яких функцію вказівки на значну віддаленість вихідного пункту руху виконують прислівники там і г'іт (пор. форми стил' ‘звідси' та стамтuл' ‘звідти', виявлені у говірці с. Піща цього ж району). У говірці с. Мельники зрідка вживані й структурно подібні прислівники зі значенням лімітативності: дотамг’iти, дотамг’iтил', дотамг’iтил’а ‘аж доти', ‘он аж до того місця', пор.: впaли і ажн’a дотамг’iтил' покот’aлис’а, йе навeл’ут займaйу — стамг’iтил’а і дотамг’iтил’а, а також прислівник тамг’iт ‘он там'.

Прислівник гет' засвідчено у складі порівняльних сполучників гeт’акде ‘як, мов' та гeт’чиде ‘т.с.', виявлених у говірках Ківерцівського району, пор.: ідy гeт’акде пйанa (Липно Кв), кричuт гeт’чиде на живyт (Грем'яче Кв), а також у структурі прислівника гет’урaд ‘якраз, достоту' (Постійне Кс), пор.: гет’урaд у бaт’ка вдaвса і под.

Чіткою локалізацією відзначається прислівник гeт: а ‘тут, на цьому місці', що утворює невеликий ареал у говірках Пінщини (с.Жидче, Невель, Хойно, Містковичі Пн). Відповідник із такою ж семантикою відомий у російських говорах: eтта [19,45]. У структурі гeт: а сегментm: а зводиться до давнішого *-mъ-mа, яке могло бути наслідком зрощення двох різних відмінкових (чи родових) форм колишнього нечленного займенника mъ (пор. подібного походження прислівники тута, тут, староукр. туто, тутоть і под. [6,350]).

Вказівна частка ге у поєднанні з основою колишнього нечленного вказівного займенника сь засвідчена у складі виявленого у західноволинських надбузьких говірках прислівника гес' ‘сюди', наявного, щоправда, тільки у фразеологізмі чи гес' чи гат ‘або туди, або сюди' (Петрово Ів), пор. також наведене М. Корзонюком із цього ж ареалу чи гесь чи гоп ‘т.с.' [18,96]. Прислівник гесь ‘сюди' І.Верхратським зафіксований і в наддністрянських (т. зв. батюцьких) говірках [20,258]. Такого ж походження відоме з фіксації М. Корзонюка західноволинське а-гесь ‘вигук, яким відганяють овець' [18,67].

За аналогією до давнього oнде у говірках північно-західної окраїнної зони західнополіського діалекту утворено прислівник і частку гeде ‘ось', ‘тут' із вказівною часткою ге у функції кореневої морфеми, пор.: гeде с’ед', по л’iв'ій руц’i (Нудиже Лбм), гuде спрuтко в тим вoзери (Тур Рм) та ін. Ареал продовжують карпатські говори: гeде [6,362]. Для вираження більш точної просторової вказівки структура гeде поширюється вказівними частками ге, во у постпозиції, пор.: гедегe вперш’i л’удuй бuл’ше булo (Смоляри Ст), хвoс’нув по руц’i — вoпух гедевo (Яревище Ст) та ін. Спорадично у говірках цього ареалу фіксується дериват гедегeт, гедег’iт ‘он там' (Залюття, Яревище Ст, Нудиже, Черемошна Воля Лбм) — результат зрощення прислівників гeде та гет, пор.: гедег'іт трeбе нимн’iжко п'іскy досeпати (Яревище Ст) та ін. Структура ж гедегeв ‘ось тут', виявлена у говірці с. Яревище Старовижівського району, очевидно, є усіченим варіантом повнішого незасвідченого *гедегeво — утворення з прислівника гeде та двох різних вказівних часток у постпозиції, пор.: вонe гедегeв живyт.

Варто зазначити, що вказівна частка ге із функцією уточнення у говірках північно-західної діалектної зони західнополіського говору поширює (переважно у постпозиції, рідше — у препозиції) основи й інших прислівників, особливо просторових, зрідка також і вказівних займенників: одегe, одегu ‘ось тут' (Тур Рт, Положево, Піща, Пулемець Шц, Олтуш, Збураж, Хотислав Мл), форму одегe подає і «Дыялектны слоўнік Брэстчыны» [12,152], ондегe ‘он там' (Нудиже Лбм, Дубечно, Яревище Ст, Жиричі Рт), стил’гe ‘ось звідси' (Мельники Шц) або ‘он звідти' (Тур Рт), загальнозональною рисою є форми тамгe, вотамгe, тамкагe, тамикагe, тамичкагe, г'ітaм, г'ітaмка, тутгe, тутагe, тутикагe, тутичкагe, тудагe, тудигe, гетудu, с’удагe, с’удигe і под., пор. також затор'ікгe ‘три роки тому' (Тур, Жиричі Рт) та займенник mойгe ‘оцей' (Залюття Ст).

У говірках Пінщини виявлено порівняльний сполучник гeби, гeб'і ‘як, мов', пор.: ни могy іт'i гeб'і вuп'івша (Містковичі Пн), його ж у цьому масиві фіксує «Дыялектны слоўнік Брэстчыны» [12, 169]. Цей сполучник являє собою результат зрощення вказівної частки або, що більш імовірно, похідного від неї прислівника ге ‘так' із домінуючим у пінських говірках порівняльним сполучником би, б'і ‘як, мов', пор. з тієї як говірки: дuв'іц:а б'і вовк.

У любешівсько-іванівських та зарічненсько-пінських і суміжних говірках частка ге у поєднанні з займенниковою основою mъ виступає у займенникові гeтой ‘цей' та вказівній частці гeто ‘це', пор.: гeтой простaк дохнa пошuла (Лахвичі Лб), гeтойе селo нaт: о од: ал'oнойе (Мохро Івн), гeтайа п’iсн’а корнaтейка (Деревок Лб), гeто ти арцешчo говoриш (Сенчиці Зр) та ін. У північній частині цього ареалу (переважно у говірках на території Брестської області) поширені подібного походження займенник гeтакий ‘такий' та прислівник гeтак ‘так' (базові для них форми такuй, так у цих говірках взагалі відсутні), пор.: снопu стaв'іли у гeтакийе стрuбчики (Невель Пн), йе гeтак ни т’eмл’у роскaзвати (Мохро Івн). Очевидно, аналізовані лексеми зумовлені або, щонайменше, підтримувані білоруським впливом, тим паче, що південні межі ареалу цих форм, по суті, збігаються з колишнім кордоном Мінської губернії.

У пінських говірках частка ге (е) у структурі прислівників із семантикою вихідного пункту руху та часової і просторової лімітативності поєднується з коренем нечленного займенника тъ і вказує на близькість відповідно початкового та кінцевого пункту руху і часового моменту, пор.:

а) зетyл', зетyл’а ‘звідси' (Невель, Хойно, Жидче, Містковичі Пн), згeтул', одгeтул' ‘т.с.' (Жидче Пн), пор. співвідносні стул', стyл’а, от: тyл' ‘звідти' (там само),.

б) догeтул', догeтул’а ‘до цього часу', ‘до цього місця' (Невель, Жидче Пн), доeтул' ‘т.с.' (Жидче пн), погeтул', погeтул’а ‘т.с.' (Невель, Жидче, Хойно, Містковичі пн), пор. співвідносні дотyл', дотyл’а, потyл', потyл’а ‘доти' (там само). Ареал таких утворень продовжується в білоруських говорах [21, 116].

Етимологічно споріднені прислівники виявлені у зарічненсько-любешівських говірках, щоправда, з протилежною семантикою: частка ге (е) у їхній структурі виражає вказівку на віддаленість вихідного чи кінцевого часового моменту або пункту руху, пор.:

а) зeтул', зeтул’а ‘звідти' (Більська Воля Влд), з’етyл', з'ітyл', з’етyл’а, з'ітyл'а ‘т.с.' (Вичівка Зр, Сварицевичі Дб, Малі Телковичі Влд), зет’iл' ‘т.с. (Нобель, Острівськ Зр, Люб’язь Лб), з’ет’iл' ‘т.с.' (Дольськ, Люб’язь Лб), з’етuл' ‘т.с.' (Залізниця, Люб’язь Лб), згeтил' ‘т.с.' (Деривок Лб), згaтил' ‘т.с.' (Березовичі Лб), ізгетuл' ‘т.с.' (В'язівно Лб), зет'іл'a ‘т.с.' (Нобель Зр), зет’iл’а ‘т.с.' (Храпин, Острівськ Зр), ізет'iл', ізет'іл'a ‘т.с.' (Кухче Зр), з’етил’o ‘он звідти' (Залізниця Лб), пор. співвідносні стил', стuл’а, стул', стyл’а ‘звідси' (там само),.

б) догeтул', погeтул' ‘до того часу', ‘до того місця' (Вичівка Зр, Сварицевичі Дб), дoгетил' ‘т.с.' (Нобель, Морочне, Сенчиці, Новорічиця Зр, Малі Телковичі Влд, Люб’язь Лб), догeтил', догeтил’а ‘т.с.' (Сенчиці, Морочне, Нобель Зр), дoгети ‘т.с.' (Острівськ, Нобель, Храпин, Новорічиця Кухче Зр, Малі Телковичі, Більська Воля Влд), пoгетил', погeтил' ‘т.с.' (Морочне, Нобель, Сенчиці Зр, Малі Телковичі Влд), пoгети ‘т.с.' (Нобель, Кухче Зр, Березичі, Залізниця, В’язівно, Дольськ, Цир, Горки Лб) та ін.

У північних зарічненсько-дубровицьких говірках (Сенчиці, Нобель, Морочне, Вичівка Зр, Сварицевичі, Лісове Дб) виявлено ще один прислівник із вказівною часткою ге, поєднаною з основою колишнього нечленного займенника mъ: огeточ ‘тоді', пор.: огeточ йа ше йoмко б’iгав (Сенчиці Зр), а де ти булa огeточ? (Нобель Зр). У суміжних говірках південніше ареалу огeточ із тим же значенням функціонує вихідний прислівник без вказівного ге у структурі: отoч ‘тоді' (Більська Воля Влд, Новорічиця Зр, Сварицевичі Дб, Вичівка Зр), пор.: отoч муй хаз’aй вже вмер (Більська Воля Влд). Географія та етимологія лексеми отoч потребує окремого детального розгляду.

Сегмент ге можна вичленити також зі структури зафіксованого в іванівсько-пінських говірках на території Брестської області прислівника гeл’ки (Мохро Івн, Невель, Жидче, Містковичі Пн), що зрідка виступає ще й із кінцевимко: гeл’ко (там же). В окресленому ареалі аналізовані лексеми здебільшого відомі зі значенням ‘ось стільки', пор.: eто гeл’ко витe поспuсвали? (Мохро Івн), гeл’ки у менe курoк (Жидче Пн), скажu: йе гeл’ки і гeл’ки насобирaла, а то мовчuт (Невель Пн). Щоправда, якщо сегмент ге є вказівною часткою, то в цьому разі мала би бути утворена форма *гeтил'ки, *гeтил'ко, пор. біл. діал. гэтулькі ‘стільки' [22, 306], але зафіксовані нами регіоналізми не зберігають жодних слідів займенникової основит-. Звичайно, можна робити припущення, що варіанти гeл’ки, гeл’ко фонетично розвинулися з вихідних, уже не фіксованих у цій говірковій групі форм *гeтил'ки, *гeтил'ко внаслідок утрати складу із займенниковим коренем т, підставою для твердження про ймовірність такої структурної модифікації є паралельне функціонування у цих же говірках вказівних часток гeто і ге ‘оце' та прислівників гeтак і ге ‘так'.

Лексеми гeл’ки, гeл’ко зрідка виступають еквівалентами до загальновживаного скільки, пор.: гeл’ки у тебe мнoго йeблик гeтого л’iта (Невель Пн). Це дозволяє зіставити їх зі староруським прислівником єлико ‘скільки' <� псл. *jeliko [23, 832], старопол., пол. діал. jele ‘скільки' <� псл. * jele [6,371] та ін. Якщо форми гeл’ки, гeл’ко є континуантами псл. *jelь, *jele, *jeliko ‘cкільки', то первинним для них було значення ‘cкільки', а компонент ‘cтільки' у їхній семантичній структурі та початкове гезамість сподіваного йез’явилися пізніше, можливо, внаслідок контамінації питально-відносної займенникової основи йе <� псл. *je із вказівною часткою ге. Процес же семантичного розвитку включав такі етапи: ‘cкільки' > ‘ось cкільки' > ‘cтільки'. Щоправда, з урахуванням сучасної домінуючої семантики цих прислівників друга версія їхньої етимології видається менш переконливою і потребує докладнішого опрацювання.

Наведений і проаналізований матеріал дає підстави для таких висновків:

1) західнополіський говір є одним із небагатьох слов’янських регіонів збереження та активного функціонування відзайменникової вказівної частки ге праслов’янського походження,.

2) частка ге як лексично незалежна одиниця утворює невеликий замкнутий ареал, який охоплює переважно говірки Пінського району Брестської області Білорусі, і є, ймовірно, епіцентром загального західнополіського ареалу ге,.

3) численні факти наявності вказівного сегмента ге у структурі інших лексем локалізуються на території північно-східної та північно-західної окраїнних діалектних зон західнополіського говору,.

4) у говірках північно-східної діалектної зони сегмент ге засвідчений у структурі займенників та прислівників і здебільшого поєднується із коренем колишнього нечленного займенника псл. *tъ: гeтой, гeтакий, гeтак, гeт: а, згeтул', догeтил', дoгети, огeточ та ін.,.

5) у говірках північно-західної діалектної зони сегмент ге поширює основи прислівників переважно із просторовим значенням, приєднуючись найчастіше у постпозиції, і виражає точнішу вказівку на місце: тамгe, вотамгe, тутгe, одегe, ондегe, гендегe, тудагe, с’удагe, стил’гe, гeде, гедегe, гетудu, г'ітaм і под., у кількох вказівних частках та прислівниках ге поєднано з коренями колишніх вказівних займенників псл. *tъ (гет) та псл. *пъ (гeно, ген, гeнде), відомі випадки редуплікації ге (eге, гeге), поєднання його із вказівною часткою а- (aге, агe) тощо.

Умовні скорочення назв районів:

Волинської області: В-В — Володимир-Волинський, Ів — Іваничівський, Кв — Ківерцівський, К-К — Камінь-Каширський, Лб — Любешівський, Лбм — Любомльський, Ст — Старовижівський, Рт — Ратнівський, Шц — Шацький,.

Рівненської області: Влд — Володимирецький, Дб — Дубровицький, Зр — Зарічненський, Кс — Костопільский, Ср — Сарненський,.

Брестської області Білорусі: Івн — Іванівський, Кб — Кобринський, Мл — Малоритський, Пн — Пінський.

Умовні скорочення назв мов і діалектів:

біл. — білоруська, бойків. — бойківський, болг. — болгарська, і-є - праіндоєвропейська, лемків. — лемківський, надсян. — надсянський, пол. — польська, псл. — праслов'янська, старопол. — старопольська.

Література.

Карскій Е.Ф. Матеріалы для изученія сЬверно-малорусскихъ говоровъ, а также переходныхъ отъ бЬлорусcкихъ къ малорусскимъ. (ПолЬсье). — Вип. 1. — Санктпетербургъ, 1898. — 42 с.

Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок: У двох частинах. — К.: Наук. думка, 1984. — Ч. І.

Фасмер М. Этимологический словари русского языка: В четырёх томах. — М.: Прогресс, 1987. — Т. 4.

Bal J. Formacje przyslowkowe z sufiksalnym j і k typu dzisiaj, wczoraj, dzisiak, tamok w historii i dialektach jezyka polskiego. — Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk, 1974. — 115 s.

Стоянов І.А., Чмир О. Р. Болгарсько-український словник. — К.: Наук. думка, 1988. — 780 с.

Історія української мови: Морфологія. — К.: Наук. думка, 1978. — 539с.

Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення. — К., 1966. — 327 с.

Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды: В двух томах. — М., 1956;1957. — Т. II.

Slawski F. Slownik etymologiczny jezyka polskiego. — Krakow, 1957;1965. — Т. I.

Machek V. Etymologicky slownik jazyka ceskeho a slovenskego. — Praha, 1957. — 482s.

Етимологічний словник української мови: В семи томах. — К.: Наук. думка, 1982;1989. — Т. I.

Дыялектны слоўнік Брэстчыны. — Мінск: Навука і тэхніка, 1989. — 294с.

Самійленко С. Т. Нариси з історичної морфології української мови.- Частина 2. — К.: Вища шк., 1970. — 190 с.

Верхратський І. Про говір галицьких лемків. — Львів, 1902. — 489 с.

Пшепюрська М. Надсянський говір. — Варшава, 1938. — 87 с.

Толстой И.И. Сербскохорватско-русский словарь. — М.: Русский язык, 1982. — 736 с.

Слоўнік беларускіх гаворак пaўнoчна-заходняй Беларусі і яе пaгранічча: Ў пяці тамах. — Мінск: Навука і тэхніка, 1979;1986. — Т. I.

Корзонюк М.М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектна лексика. — К.: Наук. думка, 1987. — С.62−267.

Словарь русских народных говоров. — Выпуски 1−26. — Ленинград: Наука, 1965;1991. — Вып. 9.

Верхратський І. Говір батюків. — Львів, 1912. — 306 с.

Шуба П.П. Прыслоўе ў беларускай мове: Марфалагічны нарыс. — Мінск: Выд-ва АН БССР, 1962. — 191 с.

Слоўнік беларускіх гаворак… — Т. IV.

Срезневский И. И. Словарь древнерусского языка: В трех томах, шести частях. — М.: Книга, 1989. -.