Україна в контексті миротворчих операцій ООН

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Індивідуальна робота

«Україна в контексті миротворчих операцій ООН»

ПЛАН ВСТУП

1. Нормативно-правове забезпечення миротворчої діяльності України

2. Участь України в миротворчій діяльності Організації Об'єднаних Націй

3. Перспективи української миротворчої діяльності

ВИСНОВКИ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП На порозі XXI ст. геополітична ситуація в світі кардинально змінилася. Замість великих глобальних конфліктів прикладу «холодна війна», в останні роки зросла напруженість в окремих регіонах світу і як результат підвищилась роль та значимість миротворчої діяльності як засобу мирного врегулювання міжнародних конфліктів.

В останні роки миротворча діяльність стала головним методом, завдяки чому йде розбудова глобальної та регіональної системи безпеки. Все це певною мірою впливає на розвиток оборонної політики країн, втому числі України.

Участь України в миротворчій діяльності, разом з такими організаціями як ООН та НАТО, підвищує авторитет держави на міжнародній арені, дає змогу взяти участь в створенні колективної безпеки в світі, зробити свій внесок у підтримання міжнародного миру і стабільності. Миротворча діяльність є пріоритетною для української зовнішньої політики, яка веде до зміцнення зовнішніх гарантій національної безпеки, а поглиблення співробітництва з ООН справляє істотний позитивний вплив на безпеку України і відповідає її національним інтересам.

1. Нормативно-правове забезпечення миротворчої діяльності України миротворчий міжнародний конфлікт політика Будучи членом-засновником ООН, тим не менше, Україна почала брати участь у миротворчих операціях лише після проголошення незалежності. Участь нашої держави у миротворчих операціях розпочалася із затвердження Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХII «Про участь батальйонів Збройних сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». За 17 років більше 33 000 українських військовослужбовців взяли участь у миротворчих операціях по всьому світу. Україна була названа серед 20 найактивніших держав-миротворців.

Першим комплексним документом, який закріпив політику України щодо участі у миротворчих операціях став Закон Украйни «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 року. В ньому, зокрема, говорилось, що «Усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, враховуючи зобов’язання України як держави-члена Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) подавати допомогу ООН в діях, що провадяться відповідно до Статуту ООН, а також зобов’язання як держави-члена Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі ОБСЄ) конструктивно співробітничати у використанні всього діапазону можливостей ОБСЄ для запобігання конфліктам та для їх розв’язання, Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих операціях як важливу складову своєї зовнішньої політики».

Лише 15 червня 2009 року Указом Президента України була затверджена «Стратегія міжнародної миротворчої діяльності України», документ, який по своїй суті повинен передбачати перспективне, стратегічне бачення подальшої миротворчої діяльності нашої держави. Серед позитивних елементів цього документу, варто відзначити розширення кола міжнародних організацій, з якими Україна готова спільно працювати для забезпечення миру та стабільності.

У Стратегії, зокрема, йде мова про те, що «ураховуючи значимість миротворчої діяльності у забезпеченні міжнародного миру та створенні сприятливих зовнішніх умов для розвитку і безпеки нашої держави, Україна має й надалі залишатися активним її учасником. При цьому основну увагу слід приділити розширенню участі України у міжнародних миротворчих операціях як одній із найбільш результативних форм міжнародної миротворчої діяльності».

Однак, «Стратегія міжнародної миротворчої діяльності України» дуже зверхнє визначає пріоритети нашої миротворчої діяльності. Так, зокрема, пропонуються три рівні пріоритетності міжнародних миротворчих операцій, які повинні бути враховані під час підготовки пропозицій щодо участі України у таких операціях:

перший — операції, які проводяться в регіонах, що є ключовими для національних інтересів України;

другий — операції, які проводяться спільно з міжнародними партнерами України, співпраця з якими сприяє європейській та євроатлантичній інтеграції нашої держави;

третій — інші операції, в рамках яких українські миротворці роблять внесок у зусилля міжнародної спільноти з підтримання миру і стабільності.

При цьому відсутнє пояснення, щодо рівня пріоритетності регіонів світу для національних інтересів України, яке відсутнє і в інших нормативно-правових документах нашого законодавства. Викликає питання і другий рівень пріоритетності, адже, виходячи з нього, Україна вже повинна була мати великий контингент в Афганістані, однак там досі знаходиться лише 10 громадян України, що обумовлено складним сприйняттям цієї місії всередині українського суспільства, що стає пріорітетнішим за європейські та євроатлантичні прагнення нашої держави.

2. Участь України в миротворчій діяльності Організації Об'єднаних Націй Кардинальні зміни, що відбулися в останні роки на світовій арені, суттєво позначилися на характері геополітичних обставин, а отже відчутно вплинули на зниження загрози виникнення великомасштабних війн. Перехід від біполярного до багатополярного світу і зникнення ідеологічного протистояння по лінії Схід-Захід зробили життя планети безпечнішим на рівні макросистем, зате відродилися, так би мовити, «конфлікти другого ешелону». І справді, зросла напруженість в окремих регіонах світу, більш високою стала ймовірність переростання кризових ситуацій у відкриті збройні конфлікти.

Останні роки ООН переживає як фінансову, так і бюджетну кризи, які пов’язані з тим, що, з одного боку, держави-члени не виконують своїх фінансових обов’язків зі сплати внесків, з іншого — постає необхідність суттєвого скорочення бюджету ООН.

Україна серед перших підписала Статут ООН і стала однією з країн-засновниць цієї Організації.

Співробітництво України з ООН умовно можна розділити на два етапи:

— перший — коли Україна була союзною республікою у складі СРСР;

— другий — після набуття незалежності в 1991 р.

Протягом усього часу існування Організації Об'єднаних Націй Україна брала найактивнішу участь у її діяльності, адже до здобуття реального суверенітету ООН була чи не єдиною трибуною, з якої доносилася світова інформація про Україну.

На першому етапі діяльність української дипломатії в ООН була жорстко обмежена рамками єдиної зовнішньої політики, яку проводили в СРСР. Власна зовнішня політика України в цей період не проводилася, хоча вона й мала представництво в ООН на рівні незалежної держави. Упродовж цього періоду ООН був майже єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес прискорення міжнародного визнання її незалежності в 1991 р.

Другий етап позначився зростанням значення ООН для України. Із проголошенням незалежності в 1991 р. розпочався новий період діяльності країни в цій Організації. Якщо раніше військова могутність СРСР гарантувала безпеку Україні, то за нових обставин ООН стала чи не єдиною міжнародною структурою з підтримання миру, яка у разі необхідності могла б надати Україні допомогу.

Активна діяльність нашої держави в цій Організації є одним із дієвих засобів реалізації національних інтересів України. У той же час Україна робить великий внесок у всі сфери її діяльності, у т. ч. Сприяє підтриманню міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.

Постановою Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. «Про основні напрями зовнішньої політики України» визначено, що «активна участь в ООН та її спеціалізованих установах є пріоритетним напрямом діяльності України у всесвітніх міжнародних організаціях». Така позиція зумовлена тим, що ООН є унікальною міжнародною організацією світового масштабу, єдиним форумом, здатним зібрати глав держав та урядів усіх країн світу. Україна задекларувала намір спрямовувати свої зусилля на використання можливостей ООН та її спеціалізованих установ для забезпечення фінансової та експертної підтримки здійснюваних у нашій країні реформ.

Наша країна як одна з держав-фундаторів ООН надає виняткового значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи в ній діяльність як важливий чинник своєї зовнішньої політики. У вищезгаданій Постанові участі України в миротворчій діяльності ООН, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів, надається першочергове значення. Крім того, Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» (квітень 1999 р.) усебічно відображає сучасні тенденції розвитку міжнародної миротворчої діяльності та забезпечує Україну широкими можливостями участі в миротворчих операціях з урахуванням, насамперед, національних інтересіВ України в певному регіоні.

Операції з підтримання миру (ОПМ) є формою міжнародної багатосторонньої діяльності під егідою ООН. Вони проводяться на підставі чіткого мандата ООН та під її політичним контролем. Сили, задіяні в миротворчих операціях, повинні бути багатонаціональними. Участь у міжнародних миротворчих операціях є досить новим аспектом зовнішньої політики й безпеки України і водночас одним з основних засобів реагування на нові політичні реалії.

Основними законодавчими актами, які регламентують участь України у міжнародних миротворчих операціях, є: Конституція України; Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях»; Закон України «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сип України до інших держав».

Участь Збройних сил України у миротворчих операціях здійснюється виключно на умовах, зазначених у рішенні Президента України, схваленого Верховною Радою України у випадках, передбачених Конституцією та законами України, й у порядку, встановленому шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів і послуг у розпорядження відповідних міжнародних органів, визначених для організації та проведення міжнародних миротворчих операцій.

Сьогодні Україна є одним із найбільших контрибуторів безпеки у миротворчих операціях ООН. За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20−30 країн серед більш ніж 80 держав-учасниць ООН. Понад 15 тис. українських військових та цивільних службовців узяли участь у понад 20-ти операціях ООН із підтримання миру. Географія миротворчої місії українських службовців охоплює такі країни, як Ангола, Афганістан, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Східний Тимор, Грузія, Гватемала, Македонія, Таджикистан, Конго, Югославія, Ефіопія та Еритрея, Лівія, Сьєрра-Леоне. Окрім цього, українські цивільні спостерігачі брали безпосередню участь у моніторингу за виборами, які проводилися під егідою ООН в Південно-Африканській Республіці та Мозамбіку в 1994;1995 рр. Протягом багатьох років Україна надає ООН свої авіаційно-транспортні послуги.

Початком історії безпосередньої участі військовослужбовців Збройних сил України в операціях ООН із підтримання миру прийнято вважати 3 липня 1992 р. Тоді письмове звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних сил України до Боснії і Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН Верховна Рада України прийняла позитивнее рішення. Терміново був сформований перший український батальйон чисельністю 420 військових і відправлений на територію колишньої Югославії.

Упродовж 1992;2006 рр. українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:

— Тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. — квітень 2006 р.);

— Багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. — грудень 2005 р.);

— Місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. — березень 2005 р.);

— Місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. — 2005 р.);

— Миротворчі операції Сили ООН з охорони (UNPROFOR) (1992 р. — 1995 р.);

— Сили виконання угоди IFOR Сили стабілізації (грудень 1995 р. — грудень 1999 р.);

— Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. — 1999 р.);

— Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (червень 1995 р. — березень 1999 р);

— Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. — 1999 р.);

— Місія ООН в Анголі (січень 1996 р. — лютий 1999 р.);

— Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) (січень — травень 1997 р.);

— Місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. — березень 2000 р.);

— Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР) (1999 р. — 2003 р.);

— Місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. — травень 2001 р.);

— Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія (січень 1996 р. — грудень 2002 р.);

— Гуманітарна місія в Державі Кувейт (квітень — серпень 200 3р.)

З лютого 1994 р. наша держава зарахована до складу учасниць так званої Системи резервних угод ООН та підписала відповідний Меморандум про взаєморозуміння між Секретаріатом ООН та Україною про надання конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції). Система резервних угод ООН являє собою механізм, відповідно до якого певні військові підрозділи держав-учасниць Системи перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після схвалення відповідного рішення, згідно З діючим у країні законодаством, надсилаються до тієї чи іншої Місії ООН.

Миротворча діяльність України в рамках ООН не обмежується лише військовими аспектами. Україна широко представлена в підрозділах Цивільних поліцейських сил ООН. 54 українських цивільних службовці брали участь у складі Спеціальних міжнародних поліцейських сил ООН у Боснії і Герцеговині, Перехідної адміністрації ООН для Східної Славонії в Хорватії, Сил превентивного розгортання ООН у колишній югославській Республіці Македонія. У січні 2003 р. представники України повернулися з місій ООН у Боснії і Герцеговині та Хорватії, мандат яких завершився.

Крім того, українські цивільні спостерігачі брали активну участь у спостереженні за виборами, які проводилися під егідою ООН у Південно-Африканській Республіці та Мозамбіку. Україна надавала свої авіатранспортні послуги ООН для проведення низки гуманітарних операцій на Африканському континенті.

Понад 1000 українських військовослужбовців і цивільних поліцейських представляють зараз нашу державу в місіях ООН у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї, Косові (Сербія), Лівані, Сьєрра-Леоне, Східному Тиморі.

За період членства України в Раді Безпеки ООН у 2000;2003 рр. українське представництво в операціях із підтримання миру збільшилося у 25 разів. Як результат, Україна сьогодні обіймає восьме місце серед усіх держав-членів ООН, чи перше серед європейських країн-контрибуторів миротворчого персоналу.

Разом із тим, за роки миротворчої діяльності України в рамках ООН загинуло 24 українських військовослужбовці та понад 60 отримали поранення. Надаючи великого значення належному рівню захисту й безпеки українського персоналу в операціях ООН із підтримання миру, у 1994 р. на 49-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна виступила ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яку наша країна підписала однією з перших, а в липні 1995 р. український парламент її ратифікував.

У зв’язку з трагічними подіями в США 11 вересня 2001 р. Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції та висловила готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН. На 56-й сесії Генасамблеї і засіданнях Ради Безпеки ООН делегація України виступила з низкою ініціатив, спрямованих на активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері, серед них — проголошення 11 вересня Днем боротьби з міжнародним тероризмом; проведення спеціального засідання Ради Безпеки ООН на рівні міністрів закордонних справ щодо подальших кроків у цьому напрямі, яке відбулося 12 листопада 2005 р., створення міжнародної універсальної антитерористичної структури.

3. Перспективи української миротворчої діяльності

Участь України в міжнародних миротворчих операціях розглядається в контексті двох особливо важливих моментів: національної безпеки та боєздатності військ. Високі ділові якості, професіоналізм, готовність працювати в складних умовах — це тільки частина тих рис, що набувають українські миротворці під час служби в місіях ООН.

З початку 90-х рр. ХХ ст. в українському суспільстві жваво обговорювали доцільність участі нашої країни у миротворчій діяльності, не в останню чергу через намагання окремих політичних сил закріпити за Україною статус нейтральної держави. На початку ХХІ століття головними питаннями щодо участі українських військових в міжнародних заходах стали фінансове забезпечення українських миротворців та доцільність їх участі в операціях на території країн, які знаходяться на далекій відстані і безпосередньо не загрожують інтересам України.

Водночас, Україна продовжує активну миротворчу діяльність у складі місій різноманітних міжнародних організацій. Так у 2008 році представники ЄС обговорювали можливість запрошення України до участі у миротворчих операціях ЄС в африканському Чаді.

Наприкінці ХХ ст. держави, на територіях яких відбувалися міжетнічні, збройні та інші конфлікти, все частіше почали висловлювати побажання бачити в якості миротворців країн-сусідів, через схожість менталітетів та розуміння специфіки регіону. Втім, присутність українських фахівців у таких місіях завжди сприймається позитивно, через їх неупередженість, толерантність та високий професіоналізм.

Не випадково участь України вітається як з боку міжнародних організацій, так і з боку сторін конфлікту. Цьому, не в останню чергу, сприяє позитивний імідж миролюбної держави, відсутність будь-яких конфліктів на території самої України, наявність добрих політичних відносин з усіма країнами Близького Сходу та Африки, наявність в українських миротворців досвіду завдяки неодноразовій участі в операціях з підтримки миру. Не останню роль займає і відсутність колоніального минулого чи експансіоністського сучасного.

Характер загроз та особливості сучасного світу обумовлюють посилення залежності національної безпеки кожної держави від ситуації у будь-якому регіоні світу. Особливу небезпеку становлять збройні конфлікти, які не лише мають руйнівний потенціал, але й суттєво впливають на міжнародну стабільність і безпеку. Проведення ефективних заходів, спрямованих на запобігання виникненню таких конфліктів та їх врегулювання, як свідчить світовий досвід, можливо лише за умови колективних зусиль багатьох держав у рамках міжнародної миротворчої діяльності - дій держав з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки під егідою ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій у сфері безпеки.

Активне посередництво України створює мприятливі умови для реалізації її зовнішньоекономічних інтересів нашої держави. Після розпаду Радянського Союзу, Росія не зайняла його місце на всі сто відсотків. Тому заробляючи позитивний імідж на Близькому Сході та в Африці, через участь у миротворчих операціях, Україна створює фундамент для майбутнього економічного співробітництва. Не останню роль відіграє і потреба України в альтернативних енергоресурсах. Присутність України у миротворчих операціях на Близькому Сході активізує та зміцнює співробітництво з арабськими країнами, багатими на нафту.

Однак, це розуміння прийшло лише у 2009 році, коли економічні фактори впливу конфлікту та майбутні економічні пріоритети нашої держави були закріплені у «Стратегії міжнародної миротворчої діяльності України». Зокрема, йдеться про те, що економічна взаємодія держав сучасного світу досягла рівня, коли жодна з них не може існувати поза системною взаємодією з іншими державами, тому економічна криза в державі, охопленій конфліктом, може призвести до суттєвого погіршення економічної ситуації у світі, що безпосередньо вплине на національні інтереси багатьох інших держав. Тому серед чотирьох пріоритетних цілей участі України у міжнародній миротворчій діяльності були зазначені і забезпечення реалізації національних інтересів та «сприяння залученню підприємств, установ та організацій України до відбудови економіки і соціальної сфери держав, на території яких проводиться міжнародна миротворча операція, та налагодженню з цими державами подальшого економічного співробітництва».

Крім того, підтримуючи миротворчі зусилля у рамках регіональних організацій, Україна сподівається на додаткові «бали» у своїх переговорах щодо інтеграції в європейські та євроатлантичні структури, адже і НАТО, і Європейський Союз все більше уваги приділяють регіону Широкого Близького Сходу та Африки, беручи активну участь у врегулюванні конфліктів не лише через посередництво, а й безпосередню участь у миротворчих операціях.

Важливим елементом є те, що Україна не лише приєднується до миротворчих місій, а й координує свої позиції із впливовими світовими акторами, зокрема з Європейським Союзом щодо дипломатичного врегулювання конфліктів. Так, наприклад, 25 березня 2008 року Україна приєдналася до заяви ЄС щодо ситуації на Близькому Сході, в якій Європейський Союз висловив свою повну підтримку Аннаполійському мирному процесові, і зокрема планам створення палестинської держави, що співіснуватиме з Ізраїлем у мирі та безпеці, а також висловив стурбованість зведенням нових ізраїльських поселень на Західному березі річки Йордан".

Окрім політичної підтримки та координації позицій, Україна активно співпрацює з військовими контингентами інших держав, як створюючи спільні батальйони, так і входячи до складу контингентів інших держав. Ефективність та доцільність такої співпраці була продемонстрована спільною діяльністю українських та польських військовослужбовців в Іраку та українських та литовських — в Афганістані.

Сучасна миротворча діяльність України не тільки активна, але й постійно має тенденцію до розширення географічних рамок, зміцнюючи військово-політичний авторитет держави. Миротворчі операції - є одним із найбільш вагомих елементів підтримки високого рейтингу українських військових. Крім того — це можливість на практиці пройти справжню військову підготовку. А також в деяких випадках, продемонструвати потенціал української військової техніки.

Однак, необхідно відзначити, що досі Україна мало представлена серед міжнародного цивільного персоналу миротворчих місій. Фактично вся діяльність зосереджена лише у військовій сфері, в той час як наші партнери все більше уваги приділяють саме цивільному компоненту миротворчої діяльності. Такий перекіс обумовлений не лише висококваліфікованою роботою українських військовослужбовців, а й недостатньою роботою МЗС України. Адже участь цивільного персоналу надасть додаткові можливості для налагодження майбутніх взаємовигідних контактів у країні перебування.

Якщо говорити про загальні перспективи розширення участі України у миротворчій діяльності в регіоні Широкого Близького Сходу та в Африці, то сьогодні вони існують скоріш за рахунок розширення участі у рамках місій, де вже присутні представники нашої держави, аніж збільшення кількості таких місій. Україні варто проаналізувати власні можливості щодо розширення переліку послуг та фахівців, які вона може надати міжнародним організаціям, зокрема, збільшення цивільного та поліцейського персоналу, спостерігачів. Конфлікти на території Широкого Близького Сходу та Африки потребують сьогодні не лише військового роз'єднання або охорони об'єктів та населення, а й великих зусиль щодо відновлення нормальної життєздатності, зокрема державних інституцій, інфраструктури тощо. В цих сферах Україна може бути корисною, як на етапі миротворчої операції, так і на етапі постконфронтаційного врегулювання. А в подальшому ці держави можуть стати перспективними ринками збуту української продукції, чи торгівельними партнерами.

Не останню роль у прийнятті майбутніх рішень щодо участі у нових миротворчих операціях, будуть відігравати відносини України з її основними партнерами та подальший шлях європейської та євроатлантичної інтеграції, адже саме Сполучені Штати та Європейський Союз на сьогодні є основними посередниками та ініціаторами миротворчої діяльності та зусиль щодо врегулювання збройних конфліктів у різних куточках світу.

Необхідно зазначити, що не зважаючи на той факт, що пріоритетними для України повинні залишатися конфлікти на території країн, які знаходяться у безпосередній близькості від її кордонів та мають прямий вплив на національну безпеку, тим не менш Україна повинна залишатися активним учасником миротворчих процесів у регіоні Широкого Близького Сходу та Африки. Така діяльність не лише сприяє її міжнародному іміджу та допомагає у налагоджені взаємовигідних контактів, а й відповідає національним інтересам країни — сприяє підтриманню боєздатності української армії та дає практичні навички роботи у кризових ситуаціях поліцейському та військовому персоналу.

Україна повинна більш ретельно підходити до питань планування та підготовки своїх миротворчих місій, психологічній та культурній підготовці миротворців до роботи в умовах держав Широкого Близького Сходу та Африки. Крім того важливими є активна дипломатична підтримка участі нашої держави в операціях з підтримки миру та швидкість у прийнятті рішень щодо направлення українського контингенту.

Нестабільна ситуація у регіоні Широкого Близького Сходу та в Африці, високий рівень його конфліктогенності та активна роль України у миротворчому процесі у рамках різних міжнародних організацій надають впевненості у перспективах подальших розвідок у даній темі.

ВИСНОВКИ Отже, для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища і, водночас, як її внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб'єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику.

В перспективі Україна продовжуватиме робити свій внесок у справу підтримки миру і стабільності на євроатлантичному просторі та поза його межами, братиме активну участь в операціях та місіях під егідою ООН. Україна, як і інші країни-члени ООН, має велику користь від своєї участі в партнерстві, оскільки воно відповідає як національним, так і загальним інтересам цих країн. Тісне співробітництво України з ООН сприяє реалізації її головної стратегічної мети — інтеграції в світову спільноту. Участь Збройних сил України сприяє досягненню цієї мети та забезпечує стабільність і безпеку в Європі.

З політичної точки зору участь України в миротворчих операціях є винятково важливою для подальшого зміцнення міжнародного авторитету України, її ролі в зусиллях міжнародного співтовариства, спрямованих на підтримку міжнародного миру і стабільності, розвиток співробітництва ї євроатлантичними структурами безпеки, створення додаткових сприятливих передумов для інтеграції в європейський простір. Така участь має вирішальне значення для здобуття Україною статусу впливового учасника врегулювання конфліктів, що у свою чергу, зіграло важливу роль в утвердженні нашої держави як впливового фактора європейської і світової політики. Підтвердженням цього є той факт, що Україну запрошують на всі найважливіші міжнародні форуми, пов’язані з процесом виконання Дейтонських домовленостей.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Алісова О., Романюк Н. Миротворча діяльність України // Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. Наук. вісник ВДУ ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2007. — № 7. — С. 5−11.

2. Біркович Р. В. Україна в контексті миротворчої діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Вип. 58. Ч. 2. — К., 2005. — С.182−187.

3. Вдовенко В. М. Іракська криза: роль українського миротворчого контингенту // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Вип. 49. Ч. 2. — К., 2004. — С. 24−26.

4. Віднянський С. В. Участь України в соціальній та гуманітарній діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Вип. 58. Ч. 2. — К., 2005. — С. 133−141.

5. Гогоша О. І. Дипломатичні аспекти миротворчої діяльності України // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Вип. 74. Ч. 1. — К., 2008. — С. 88−94.

6. Гуменюк А. Г. Політико-правові основи миротворчої діяльності України // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Вип. 34. Ч. 1. — К., 2002. — С. 47−49.

7. Дев’ятиярова В. Участь України у миротворчій діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Вип. 58. Ч. 1. — К., 2006. — С. 6−7.

8. Закон України «Про участь України у миротворчих операціях» від 23 квітня 1999 року // Уряд. кур'єр. — 1999. — № 15.

9. Мельник О. Міжнародна миротворча діяльність України впродовж 1992;2005 рр. // Вісник Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — 2005. — № 3. — С. 448−450.

10. Моренчук Т. А. Проблеми та перспективи участі України у миротворчих операціях // Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки. Наук. вісник ВНУ ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2005. — № 11. — С. 125−130.

11. Панасюк В. Миротворча діяльність України в контексті зміцнення регіональної безпеки / Львівський нац. ун-т імені Івана Франка. Вісник Львівського ун-ту. Серія: Міжнародні відносини. Вип. 25. — Л., 2008. — С. 76−80.

12. Пацьох О. С., Раєвич Т. І. Участь України в миротворчій діяльності Організації Об'єднаних Націй // Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки. Наук. вісник ВНУ ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2008. — № 6. — С.41−45.

13. Прилипа О. Україна в контексті миротворчих операцій ООН // Дипломат. акад. України при М-ві закордон. справ України. Наук. вісн.- К., 2003. Вип. 8. С. 181−192.

14. Шелест І. Українські миротворці на Близькому Сході // Політика і час. — 2005. — № 7. — С. 58−63.