Африканський вектор зовнішньоекономічної політики України

РЕФЕРАТ.

на тему:

«Африканський вектор

зовнішньоекономічної політики України".

Вступ Україна співпрацює з різними континентами світу. Серед них і Африка. Абсолютна більшість африканських країн визнали Україну як незалежну державу і встановили з нею дипломатичні відносини. Проте лише в Алжирі, Єгипті, ПАР діють українські посольства. У більшості інших країн Африки українські дипломати були акредитовані по сумісництву, що свідчить про низький рівень налагодження відносин з африканськими країнами.

Безпосередні торговельні контакти встановлені лише з обмеженою кількістю північноафриканських держав. Переважну більшість товарів, вироблених на Африканському континенті, Україна закуповує на міжнародних біржах. В цілому пряма торгівля України з Африкою не перевищувала за роки незалежності 2−3 відсотків загального обсягу товарообігу.

Якщо говорити про економічний аспект інтересів України, то Африканський континент поки що нещільно інтегрований у глобальну економіку і його роль у світовій торгівлі вимірюється кількома відсотками, це величезний ринок, який не варто ігнорувати. Зважаючи на те, що найважливішою складовою реальної торговельно-економічної політики України повинна бути цілеспрямована інтеграція країни у світове господарство на основі нарощування обсягів вивезення готової продукції на світовий ринок, розвиток співробітництва з африканськими країнами мав би стати стратегічним завданням.

Після розпаду Радянського Союзу сировинна база української економіки значно звузилася. Скоротилися обсяги надходжень матеріалів, життєво важливих для переробного сектору, зазнали істотних змін як умови їх постачання, так і якісні характеристики. В Україні немає достатньої кількості марганцевих і хромових руд, барію, деяких інших корисних копалин. Слабко організована база з переробки свинцю, цинку, танталу. Скоординувати діяльність тих або інших українських гірничовидобувних компаній, націлити їх на вирішення проблеми ресурсозабезпечення за рахунок різних видів торгово-економічного співробітництва з африканськими партнерами може тільки держава. У цьому контексті особливої привабливості набувають контакти з тими африканськими державами, які володіють значними покладами корисних копалин.

2. Україна — Алжир Україна досить тісно співпрацює останнім часом з Алжиром.

За даними Держмитслужби України, торік товарооборот між нашими країнами збільшився проти 2003 року на 68,2 відсотка і сягнув майже 600 млн доларів США, — констатував Павло Рудобаба. — При цьому частка українського експорту становить понад 593 млн доларів. І саме за цими показниками АНДР залишається для нас одним з головних торговельних партнерів у регіоні Африки та Близького Сходу. Україна постачає близько 70 відсотків усієї металопродукції, яку імпортує Алжир. На другій позиції - сільськогосподарська група: молочна продукція, рослинна олія.

Під час українсько-алжирського форуму ділових кіл підтвердилося, що оскільки Алжир є великим споживачем зернових, передовсім пшениці й кукурудзи, то варто наростити експорт сюди цих культур. Перспективною може бути співпраця в енергетичному секторі з налагодженням постачання газових турбін, насосів, апаратів фільтрувального очищення рідини. Українські виробники електротехнічного обладнання можуть знайти тут споживачів електродвигунів, електрогенераторів, трансформаторів, провідникової і кабельної продукції.

Можливості для співпраці з Алжиром у нас далеко не вичерпані Ми можемо успішно співпрацювати в багатьох напрямках. Наші науковці мають чимало оригінальних напрацювань у сфері будівельних та ізоляційних матеріалів, альтернативних джерел енергії, використання яких було б ефективним в умовах жаркого африканського клімату. Відтак нині в Алжирі реалізується державна програма, спрямована на розвиток власного флоту, і уряд вкладає чималі кошти у закупівлю риболовецьких суден. То чому б не виготовляти їх миколаївським суднобудівникам? Окрім того, Україна могла б приймати алжирську молодь на навчання у себе.

2. Україна — Марокко Королі Марокко, зокрема й нинішній, Мохамед VІ, немало зробили для того, щоб одна з найдревніших держав Африки, свято зберігаючи самобутність, набувала водночас дедалі сучасніших обрисів економічно розвиненої країни, з вигодою для себе співпрацювала з Європейським Союзом. Саме в Марокко жінки почали сміливіше, ніж в інших африканських державах, відкривати свої красиві обличчя. Приклад цього подала теперішня королева Лалла Сельма, котра походить з простої сім «ї.

Активній інтеграції у світ країні, певна річ, сприяло й вигідне розташування — у північно-західній частині Африканського континенту, поблизу Європи. Від Іспанії Марокко відділяє Гібралтарська протока. Королівство має безпосередній вихід як до Середземного моря, так і до Атлантичного океану.

Бізнес-форум відбувався в Касабланці, місті, оспіваному в піснях і опоетизованому в фільмах. Екзотичною рослинністю, шикарністю площ і скверів, неабиякою доглянутістю цей мегаполіс з майже чотиримільйонним населенням нагадує розкішний курорт.

На березі Атлантичного океану, що омиває місто, височіє мечеть Хасана ІІ - друга у світі за величиною після мечеті Мекки. Висота мінарету — 200 метрів. Вищої релігійної споруди немає на всій земній кулі. І просторішої також: мечеть вміщає 20 тисяч прихожан, ще 80 тисяч можуть молитися на велетенській площі, де вона розміщена. Комплекс справді вражає і красою, і монументальністю, і тим, що зведений практично на пожертви віруючих.

Королівство Марокко — одна з найдревніших держав Африки. Територія становить 445,5 тис. кв. км. Впродовж 1912;1956 років країна перебувала під колоніальним протекторатом Франції та Іспанії. В 1956;му здобула незалежність.

Марокко — конституційна монархія. Главою держави є король. Він також верховний головнокомандуючий і духовний повелитель правовірних. Іслам оголошено державною релігією країни. Вищий законодавчий орган — парламент. Виконавча влада здійснюється урядом.

Країна багата на корисні копалини і як наслідок є потужним світовим виробником та експортером цінних видів мінеральної сировини, зокрема фосфоритів, свинцевого концентрату, марганцевої руди. Марокко постачає на зовнішній ринок також сільськогосподарську продукцію, передовсім цитрусові, томати.

Королівство Марокко є значним торговельним партнером України в Африці. Однак потенціал подальшої співпраці треба ще солідно нарощувати. У цьому були солідарні і українські, й марокканські бізнесмени — учасники форуму ділових кіл. Посол нашої країни в Королівстві Марокко Борис Гудима констатував, що досі головною проблемою в організації торговельно-економічного співробітництва між нашими державами була відсутність відповідних правових рамок. Нині такі документи напрацьовуються або ж готуються до ратифікації сторонами. Зокрема, потужним імпульсом для подальшої роботи стане створення спільної українськомарокканської комісії з торговельних питань, що передбачено угодою між урядами. А з набуттям чинності угод між урядом України і урядом Королівства Марокко про заохочення та взаємний захист інвестицій можна буде краще орієнтуватися на місцевому ринку і належним чином забезпечувати інтереси держави в економічних відносинах між нашою країною й королівством. Посольство України в Марокко активно працює над прискоренням ратифікації згаданих документів.

Як зазначив президент Генеральної конфедерації підприємств Марокко Хасан Чамі, їхня держава зацікавлена в залученні українських компаній до електрифікації сільських територій королівства, освоєнні нових копалин, у використанні досвіду України в підготовці фахівців для промисловості й сільського господарства.

Україна найближчим часом зможе співпрацювати з Марокко і в галузі морського рибальства, адже наш внутрішній ринок вкрай потребує якісної рибної продукції. Успішними можуть бути домовленості щодо постачання в королівство української сільгосптехніки, машин, обладнання для металургійної промисловості тощо.

А в тому, що королівство дуже привабливе для туристів і не завадило б відкрити сюди кілька цікавих маршрутів, ми переконалися, відвідавши першу столицю Марокко місто Марракеш. Саме тут можна побачити «справжнє Марокко », пізнати темпераментний характер його жителів, полюбуватися багатобарвним рукоділлям талановитих майстрів країни.

3. Перспективи співпраці України з країнами Африки Україні також варто розвивати співробітництво з країнами—постачальниками, насамперед, енергетичної сировини — нафти і газу. Серед країн-експортерів енергоносіїв перспективними для співробітництва є країни Північної Африки, які експортують вуглеводні до країн Європи і їхнє значення у найближчі роки зростатиме, адже 56% розвіданих запасів вуглеводневої сировини перебуває саме у цій частині африканського континенту. Наближеність до Європі, а також зручні й порівняно дешеві шляхи транспортування нафти через Середземне море роблять цей субрегіон дуже привабливим і перспективним.

Сьогодні Алжир, Єгипет і Лівія домінують у Північній Африці в галузі видобутку та переробки нафти. Однак, все більше конкурують з ними Марокко і Туніс. У Тунісі, наприклад, понад 50 іноземних компаній вже інвестували свої кошти у пошук і наступну розробку родовищ нафти і газу. Тут спостерігається тенденція до постійного зростання капіталовкладень. Місткий ринок цих країн міг би стати додатковим споживачем української високо- і середньотехнологічної продукції.

Серед інших напрямів і форм українсько-африканського співробітництва не можна не торкнутися такої перспективної форми розширення постачань високотехнологічної продукції на африканський ринок, яким є військово-технічне співробітництво (ВТС).

До 1991 р. ВТС розглядалося африканськими країнами як важливий чинник у створенні умов їхньої політичної й економічної незалежності. СРСР був головним постачальником зброї низці африканських країн, серед яких — Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Кабо-Верде, Нігерія. Україна може запропонувати свої послуги цим державам у модернізації ними величезних запасів озброєнь радянського виробництва. Адже пільгові умови цього виду співробітництва забезпечували близько 44% імпортних потреб африканських держав у військовій техніці, озброєнні й спорядженні. Зв’язки СРСР у військово-технічній сфері, до яких входили постачання озброєнь, виконання робіт і послуг по спорудженню військових об'єктів, підтримувалися з 21 африканською країною. Масштаби співробітництва з деякими з них були дуже значними. Наприклад, відповідно до міжурядової угоди від 1979 року, лише у Лівії на умовах технічного сприяння в будівництві, доустаткуванні й пуску в експлуатацію СРСР зобов’язувався збудувати спеціальних об'єктів на загальну суму понад 2 млрд доларів.

Подальшому розширенню співробітництва у військовій сфері, безумовно, сприяло б збільшення кількості міждержавних угод з рядом платоспроможних африканських країн.

Існує широкий спектр можливостей українсько-африканського співробітництва у сфері інфраструктури, розвиток будівництва та транспорту. Є всі передумови для розвитку української присутності на ринку авіаційних пасажироперевезень та вантажоперевезень.

Але зусилля Києва будуть малоефективними без орієнтації на встановлення тісних політичних, господарчих та технічних контактів з країнами — субрегіональними центрами сили. Така політика уявляється доцільною з огляду на дію низки факторів об'єктивного характеру, що є похідним від особливого статусу згаданих держав. Саме ці країни володіють більшою часткою природних ресурсів, засобів виробництва та інфраструктури материка.

Маючи значний вплив в окремих районах Африки, вони спроможні мобілізувати політичний потенціал регіонів в рамках міждержавних організацій і як осередки інтеграційних процесів можуть сприяти утвердженню присутності України на ринках членів відповідних економічних об'єднань. До таких держав слід віднести Алжир, Єгипет, Південно-Африканську Республіку, Нігерію, Кенію, Гвінею.

Треба визнати, що з метою усунення наявних протиріч між кон’юктурними і стратегічними цілями українсько-африканських торговельно-економічних зв’язків, для успішної реалізації істотного потенціалу українсько—африканських відносин необхідна політична, правова і кредитно-фінансова підтримка учасників зовнішньоекономічної діяльності з боку державних структур. За відсутності державної допомоги і підтримки розширення економічного співробітництва України з країнами Африки навряд чи можливо вирішення таких завдань:

• модернізація деяких раніше побудованих промислових і енергетичних об'єктів;

• розширення експорту промислової продукції, зокрема військової техніки, на комерційній основі;

• створення умов для стабільного і довгострокового одержання на взаємовигідній основі необхідних українській економіці деяких видів мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції;

• об'єднання розрізнених учасників зовнішньоекономічної діяльності у таку організаційну структуру, яка б забезпечила просування на африканський ринок новітніх українських технологій.

Важливого значення набуває вивчення специфіки африканського ринку, проблем економічного розвитку країн Африки, їхнього експортного потенціалу і перспективних потреб у тих або інших видах імпортної продукції.

Отже, умовою реалізації потенційних можливостей торговельно-економічних відносин і співробітництва є розробка концепції зовнішньоекономічних відносин України з країнами Африки. Першочерговими завданнями цієї концепції доцільно визнати розвиток співробітництва з африканськими країнами-постачальниками насамперед енергетичної сировини — нафти та газу.

Найперспективнішим для розгортання українсько-африканського співробітництва є весь південноафриканський регіон, де порівняно міцну економіку мають ПАР, Ботсвана, Намібія, Зімбабве, швидко прогресує Мозамбік. На базі встановлених і порівняно розвинутих українсько—єгипетські відносин варто просуватися в інші держави регіону вздовж русла річки Ніл — Судан, Кенію, Уганду й Ефіопію.

Україні варто взяти активну участь у вирішенні африканськими країнами їхнього стратегічного завдання — подолати соціально-економічну відсталість у розвитку продуктивних сил, допомогти у підвищенні рівня освіти і фахової підготовки населення. Варті також посиленої уваги зусилля контингенту «блакитних шоломів» з України. Подальша робота у цьому напрямі і, зокрема, те, чи вдасться українським миротворцям зробити реальний внесок у процес врегулювання політичної ситуації у Сьєрра-Леоне, визначатиме майбутнє зовнішньої політики України не тільки в цій держави, але й у субрегіоні в цілому.

Нарешті, проблема безпеки й силового її забезпечення на вибухонебезпечному Африканському континенті завжди була гострою й залишатиметься такою в осяжній перспективі. На озброєнні армій низки африканських країн, серед яких — Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Нігерія, у величезній кількості залишається зброя радянського виробництва, яка нині потребує ремонту та модернізації у великих обсягах. Україна має у цьому неабиякі перспективи.

Започаткування співпраці з перспективними у багатьох векторах африканськими країнами є продовженням серйозної роботи Українського союзу промисловців і підприємців, спрямованої на прискорення інтеграції в європейський, світовий економічний простір, пошук на міжнародних теренах надійних ділових партнерів та вигідних ринків збуту вітчизняної продукції. Торік, приміром, підписано договори та меморандуми про довготривалу співпрацю УСПП з об «єднаннями промисловців і підприємців таких країн, як Судан, Сирія тощо.

Використана література:

Економіка зарубіжних країн. Посібник. — К., 2001.

Розміщення продуктивних сил / За ред. Ковалевського. — К., 2000.

Україна і світ. Економічні зв’язки. — К., 2002.

Шаблій О.І. Соціал ьна та економічна географія світу і України. — К., 2002.