Несменяемый: Октавіан Август

Несменяемый: Октавіан Август

Виктор Сонькин В березневі іди 44 р. е. Гай Юлій Цезар був убитий Сенаті змовниками з числа же прихильників.

Заговор був слабкий, скріплений лише погано понимаемым благом батьківщини. Борці з узурпатором не зачепили ні другого консула Марка Антонія, ні юного цезарева пасинка Октавіана, його офіційного спадкоємця — певне, вирішивши, що ж саме цей щеня небезпеки технічно нескладне. Вони прорахувалися.

Новой широкомасштабної війни вдається: Італія занадто втомилася від століття міжусобиць. Цезарианцы — Антоній, Октавіан і генерал Марк Лепид — утворили «другий тріумвірат» і поділили підвладний Риму світ між собою. Антонію дісталася частина багатих східних володінь, зокрема Єгипет з царицею Клеопатрою на додачу.

Выждав час і відтіснивши Лепида з політичною авансцени, Октавіан почав пропагандистську війну проти Антонія, що його планував відновити у Єгипті влада Птолемеїв і відпасти від Риму. У 31 р. у морській битву біля Акції сили Заходу перемогли сили Сходу. Військове значення перемоги було невелика, але моральний дух обох армій вона справила вирішальне дію; союзники Антонія розбіглися, навіть через кілька днів Антоній з Клеопатрою покінчили з собою.

Снова Герасимчука ні тріумвірату, ані шеляга навіть дуумвирата. Октавіан залишилася сама однією з дилемою вселенського масштабу: що тепер робити з владою? У нинішній ситуації вона цілком міг на щось на кшталт довічної диктатури. А міг з пошаною піти з життя і мирно вирощувати капусту у своїй віллі.

Но для лобових рішень Октавіан був занадто розумний. Він проголосив за мету «відновлення республіки» і навіть запропонував Сенатові, що зніме із себе всі повноваження. Сенат розсудливо відкинув цю пропозицію. Октавіан ще кілька разів підряд обіймав (условно-выборную) посаду консула, а й цей підхід був недостатньо тонкий. Щоб не дратувати поборників республіканських традицій, він прийняв трибунскую влада — якої вже не випускав особисто від, хоча формально його трибунские повноваження щорічно поновлювалися. Крім цього, у веденні Октавіана сконцентрувалася військова, так звана проконсульская влада — яка, з порушенням всіх правил, покривала як провінції, а й усю Італію разом із містом Римом. Він намагався не нагадувати.

В правління Августа (цей почесний титул було надано Октавиану сенатом і зрісся безпосередньо з ім'ям, і потім замінив його) влада Сенату стала суто декоративної. Сенатори як і просувалися службовими щаблями і спокійно займали виборні державні посади, але кар'єра будь-якого висуванця перебувала цілком і повністю при владі Августа. Можна було сумніватися, що людина, якому він відчуває особисту ворожість, зможе скільки-небудь значно просунутися через службові драбині; і, навпаки, потрапити до фавор до «трибуну» саме собою гарантувало вигідні посади. У цьому чиновницьких і бюрократичних посад ставало дедалі більше, зокрема з допомогою разбухания апарату провінцій — і вихідцями з соціальних низів службовими східцями стало дедалі активніше. Сенат поповнювався з допомогою всаднического стану і за рахунок іноземців, наданих римським громадянством.

Больших війн Август не вів, досить успішно впорався зі кількома локальними конфліктами, а й зазнав кілька поразок, зокрема катастрофічну втрату трьох легіонів під командою Публія Вара в Тевтобургском лісі — що надовго зробило Рейн крайньої кордоном римської експансії. Втім, своєї ролі захисника світу і близько Август цінував більше військових успіхів, і кілька разів на протягом свого правління великий помпою закривав двері римського храму Януса, що символізувало повний світ на ввіреній Риму території. При Серпні з усього римському світу розгорнулося широкомасштабне будівництво, особливо помітна у Римі. З хвалькуватим заявою «Я прийняв Рим дерев’яним, а залишаю мармуровим» важко було посперечатися. Будувалися як будинки і храми, а й інженерні споруди, та залізниці — що полегшувало проблему безробіття, особливо у провінціях. Провінції тим часом були на дві категорії — одні, звані «старі», залишилися у віданні Сенату; інші — більшість — стали імператорськими, і намісників туди призначав сам Август; що з імператорських провінцій були «всадническими», де він, всупереч традиціям, роль префекта чи прокурора (що у суті один і той ж) виконував представник всаднического стану. Особлива роль було відведено Єгипту — цей регіон був настільки ключовим для добробуту держави, що він додали статус «закритою зони», й у поїздки туди навіть сенатор мав одержувати спеціальне дозвіл.

Август користувався непідробним моральним авторитетом, але з забував у тому, як Рим сягнув такого життя. Тому про армію він також постійно піклувався. Особиста лояльність армійського складу гарантувалася присягою імператору (і/або його наступникові). При Серпні армія остаточно перейшла на профессионально-контрактную систему і розділилася сталася на кілька пологів військ з чітко прописаними статутами — від привілейованої преторіанською гвардії до флоту, матросів якого занадто поважали, а служити вони мусили майже вдвічі більше довше преторіанців — 28 років. У провінціях організовувалися численні військові табору. Деякі їх розросталися і набували статус постійних (їх зросли багато великі європейські міста). У римської армії ставало дедалі більше «іноземних легіонів» — вже через століття армія була зумовлена переважно неитальянской. Українці, які у відставку легіонери селилися у місцях розташування частини й обростали дружніми і сімейними зв’язками із населенням, цим чимало сприяючи ненасильницькою романізації.

Режим Августа підтримувався потужним ідеологічним апаратом. Прославляння і обожнювання правителя перетворилася на державної політики, що забезпечує точку фокусування для лояльності підданих в різношерстій багатонаціональної імперії. Імператорській культу зводилися храми. Найповніше що зберігся до відома наших днів римський храм слід за центральному майдані міста Німа у закутку південної Франції — по діркам з його фронтоні вчені встановили, які літери ми там були закріплені, і прийшли висновку, що це був саме храм імператорського культу. Обожнення йшло рука разом з параноєю, іноді, мабуть, виправданою. Критика імператорської влади, було поставлена поза законом; до правління Августа сталося кілька страт змовників, істинних чи мнимих.

О сутності серпневого режиму історики сперечаються досі. Немає сумніву, що Август зробив головний рішучий крок, що перетворив республіку до імперії. Ні й у цьому, що, за словами радянського історика Машкіна, це був «перший історії приклад режиму, заснованого на політичному лицемірство». Те, що називалося «відновленої республікою», було ні відновлених (республіку хто б валив), ні республіканським. Август заявляв, що ні займає ніякої посади, незгодної зі стародавніми порядками — і технічно, мабуть, в цих словах був брехні. Однак жоден римський правитель після царських часів не виконував дуже багато владних функцій це й несменяемо.

Август правил Римом у тому чи іншого формі 56 років. До його смерті державі майже залишилося людей, які пам’ятали старий спосіб життя. Та й частина з які пам’ятали було неможливо тримати на Августа зла — адже пам’ятати доводилося й не так республіканські доблесті, скільки криваву низку братовбивчих воєн та повне відсутність навіть натяку на стабільність. Та й різниця у рівень життя (пригадаємо «дерев'яний» і «мармуровий» Рим) була разючої.

Перед старим Августом встав делікатного питання про передачу влади. Передати міг не влада як таку — «царські» манери як і залишалися табуйованими — а свій моральний авторитет, тобто рекомендувати наступника. Наступника Август хотів залишити із власного роду, але фатально не щастило: синів в нього був, онуки померли в малолітстві, дочка і онучка поводилися приблизно як Ксюша Собчак. Задля підтримки свого морального авторитету Август кілька разів приблизно наказував родичок — у вісім р. н.е. його онука, Юлія Молодша, було відправлено вигнання, і водночас із цим у заслання, лише незрівнянно більш сувору, вирушив найкращий римський поет Овідій. М. Л. Гаспаров передбачає, що це був спритний відхил, покликаний штовхнути думку від осуду сім'ї імператора до думку про загальним падінні моралі; що саме офіційно інкримінували Овидию — назавжди залишилося таємницею.

В результаті влада «принцепса» — «першого серед рівних» — довелося передати пасинку, гордого Тиберию, людині із гарними задатками і поганим характером. Режим, створений Августом, був би гарний настільки, хороші виявлялися уособлюють люди — дуже при самому Серпні, цілком при Тиберія; а після Тіберія були Калігула і Нерон, і вже багато почали пригадувати давні добрі республіканські часи.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.