Проблема якості освіти в соціально-філософському контексті

Проблема якості освіти постає наріжним каменем освітньої сфери. Саме якість освіти є фактором і показником конкурентоспроможності освіти. Якість освіти має певну технологічну складову, яка передбачає низку заходів для моніторингу стану якості освіти. Разом з тим, якість є категорією «мислення», адже потребує особистісного розуміння, сприйняття та внутрішнього контролю. Таким чином, якість освіти має потужне соціально-філософське навантаження і потребує філософського розгляду.

Якість освіти перебуває в полі досліджень філософії освіти оскільки напряму пов’язана з організацією освітнього процесу як системи передачі і засвоєння суспільних цінностей і необхідних для соціалізаціє і професійної востребуваності.

Серед зарубіжних авторів, які предметом свого дослідження обрали освітні процеси, варто назвати Ф. Альтбаха, Д. Аптера, Г. Беккера, Д. Белла, М. Вебера, Б. Вульфсона, Д. Гелбрейта, П. Друкера, М. Кастельса, Р. Лукаса, А. Маршалла, Дж. Мінцера, Т Парсонса, Е. Тоффлера, Т Шульца, С. Хантингтона, Т Хюсена, К. Ясперса та ін.

Враховуючи процеси реформування в українській освіті, вітчизняні дослідники також приділяють чимало уваги даній проблематиці. Доцільно згадати праці В. Андрущенка, В. Беха, Г. Волинки, В. Вікторова, В. Гейця, Л. Губерського, Д. Дзвінчука, Л. Дротянко, І. Зязюна, К. Корсака, С. Куцепал, С. Кримського, В. Лугового, М. Лукашевича, В. Лутай, М. Михальченко, М. Поповича та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Категорія якості як сукупності ознак останнім часом застосовується як прикладна до освіти як соціальному процесу і технології. Якість освіти може розглядатися як практично-прагматична категорія (практичний світогляд) і як аксіологічна (цінність для особистості). Проте існує ще й аспект суспільного очікування щодо якості освіти як основи подальшого професійного зростання. Різність поглядів і підходів зумовлена численними суспільними змінами, що відбиваються на процесі освіти.

Таким чином, метою статті є спроба філософського розгляду проблеми якості освіти крізь призму соціальних трансформацій.

Слід зазначити, що проблема якості освіти останнім часом все більше стає предметом спеціальних досліджень. Якість освіти виступає інтелектуальним обличчям нації, адже якість освіти є певним товаром, з яким країна виходить на ринок інтелектуальної праці [1, с. 117]. Поліпшення якості освіти є одним з головних завдань сучасної державної політики, національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, умовою реалізації прав громадян на освіту. Вироблення оптимальної соціально-економічної моделі розвитку суспільства, так само, як і моделі духовної, лежить насамперед у площині формування науково обґрунтованої політики в цій сфері.

Якість, стверджує В. Вікторов, — найголовніший результативний чинник освіти. Якістю зробленого визначається доцільність витрачених зусиль і коштів [2, с. 54]. Взагалі якість — категорія філософська, об'єктивна й загальна. Якість — це внутрішня визначеність предмета, яка становить його специфіку, то відрізняє певний предмет від усіх інших. Якість є завжди. Інша річ, яка вона, наскільки відповідає вимогам особистості та вимогам суспільства. І природно, що всі людські зусилля свідомо і підсвідомо підпорядковуються тому, щоб у кінцевому підсумку забезпечити високу якість зробленого, високу якість життя. В загальному розумінні термін «якість» тлумачать з двох позицій. Існує філософський підхід, за яким якість — це саме те, що відрізняє освіту від інших соціальних явищ. У філософії ця категорія не має оціночного характеру, тому немає сенсу ставити питання про зміну якості, її оцінювання [3, с. 85]. Є й виробничий підхід, де йдеться про «якість продукції» як сукупність споживчих властивостей цієї продукції, які мають значення для споживачів.

Так, до так званої продукції освіти можна віднести випускників, які здобули освіту ліпшої або гіршої якості. Тому саме з цих «виробничих» позицій словосполучення «якість освіти» є коректнішим. Втім, якість освіти — поняття складне. Вона традиційно пов’язується зі змістом і формою навчального процесу, що, як правило, ґрунтується на кваліфікації та досвіді викладачів. Проте швидкоплинність змін, що відбуваються у світі, примушує переглянути усталені погляди. У цьому сенсі не можуть залишатися осторонь змін ні структура, ні форма навчального процесу.

В сучасному розумінні якість освіти — це не лише характеристика суми знань, засвоєних людиною. У світі, де знання і технології оновлюються швидше, ніж життя одного покоління людей, слід спрямувати навчальний процес не тільки на засвоєння базових знань, а й на набуття потреб, умінь і навичок самостійно засвоювати нові знання та інформацію впродовж усього життя й ефективно використовувати їх на практиці, вміння сприймати зміни, які стають невід'ємною рисою буття людини, готовності вчасно відмовитися від старого досвіду й норм поведінки. На думку В. Кременя, людина XXI ст. з огляду на зв’язки глобалізаційного характеру перебуває в значно складнішому соціальному, професійному середовищі й у більш суперечливому соціумі [4]. Тому якість освіти має включати і характеристику формування таких рис, як толерантність, полікультурність, полірелігійність, різноманітність цінностей, уміння спілкуватися з їх носіями. На думку В. Вікторова, особливої ваги у XXI ст. набуває і такий критерій якості освіти як ступінь її адекватності природним здібностям кожної людини, особистісно орієнтований характер освіти [2, с. 55]. Максимальне наближення освіти до розкриття природних здібностей кожної людини — мета педагогіки. Тому важливо, щоб освіта була максимально різнобічною, демократичною та особистісно орієнтованою. Отже, якісна освіта є феноменом системним, багатогранним, реальним і постає цінністю, соціокультурним чинником існування суспільства.

Аналізуючи праці багатьох науковців [6; 4; 5], можна стверджувати, що якість освіти як суспільна цінність характеризується такими складовими:

По-перше, якістю навчально-методичної бази, що передбачає ресурсне забезпечення закладів освіти на належному рівні, залучення до навчального процесу не тільки таких якісних, традиційних компонентів, як підручники, а й нових сучасних засобів і методів пізнання, пов’язаних із сучасними технічними можливостями.

По-друге, якістю професорсько-викладацького складу, що передбачає переоцінку соціальної ролі викладача: сьогодні викладач — не тільки абсолютний носій знань, він має виконувати місію духовного наставника, стати джерелом авторитетної інформації, майстром навчання засобам оволодіння різнопредметною діяльністю, бути організатором пізнавального діалогу [7, с. 124].

По-третє, якістю об'єкта навчання: у вищій освіті - це рівень підготовки фахівців, здатних до ефективної професійної діяльності, до швидкої адаптації в умовах науково-технічного прогресу, які володіють технологіями в межах свого фаху, вмінням використовувати свої знання при вирішенні професійних завдань.

Існує точка зору, за якою якість освіти визначається як міра задоволеності очікувань різних учасників процесу освіти від наданих освітніми установами освітніх послуг або міру досягнення поставлених в освіті цілей та завдань [8, с. 171−172]. Звідси, на наш погляд, якість освіти особистості можна визначити як співвідношення мети та результату освітньої діяльності. Ніякі результати не можна визнавати добрими, якими б значними вони не були, якщо той, хто навчається, може досягти більшого, та ніякі результати, якими б незначними вони не були, не можна визнавати поганими, якщо вони відповідають максимальним можливостям особистості. Таким чином, якість освіти має принаймні два аспекти: відповідність освітнім стандартам і відповідність запитам споживачів освітніх послуг.

Крім того, А. Федько та Ю. Федько зазначають, що при аналізі якості освіти треба оцінювати показники, які лежать поза системою освіти. Це передусім якість життя, яка вбирає в себе і ціннісні орієнтири особистості, і заробітну плату, і озброєність комп’ютерами та ін. Ці показники в Україні, порівняно з розвиненими країнами світу, значно нижчі. Навчати і виховувати на іншому змісті, інших цінностях повинні інші викладачі, які самі впроваджують та дотримуються інших ціннісних засад освіти. Ці зміни відбуваються впродовж десятиліть. А зараз якість життя в Україні значною мірою залежить від якості освіти, яку мають українські громадяни [3].

Особливу роль у формуванні якості освіти зарубіжні та вітчизняні освітяни відводять професіоналізму викладацьких кадрів, їх професійній підготовці. Важливим для викладача є підтримка зацікавленості до навчання, предмету, мотивація, постійна робота викладача над собою. Саме тому сьогодні особлива увага з боку педагогів має приділятись професійному вдосконаленню шляхом реалізації індивідуальних програм саморозвитку та творчих планів, пошукам найбільш ефективних методів та прийомів навчання. освітній професійний якість кваліфікація Велику роль у підвищенні якості освіти відіграє система підвищення кваліфікації, постійна участь в цій системі викладачів через наукові конференції, семінари, круглі столи тощо. В даному напрямі роль навчального закладу полягає у створенні умов для безперервного різнобічного розвитку науково-педагогічних працівників, врахування індивідуальних можливостей кожного, досягнутих результатів, стажу та атестаційних висновків. Категорія професіоналізму педагога в даному випадку розглянута не тільки в контексті характеристики його роботи та якості знань осіб, що навчаються, а й у контексті особливостей мотивації педагога, його ціннісних орієнтацій, сенсу його праці. Саме тому важливо створити таке освітнє середовище, де б усі суб'єкти навчального процесу знаходились в умовах, що вимагають від них високої відданості, творчості в роботі, зацікавленості у високій якості власної праці.

Важливою складовою якості освіти вітчизняні та міжнародні експерти вважають соціальне партнерство між державними органами влади, роботодавчими організаціями (підприємствами, асоціаціями, консорціумами), населенням країни, громадськими організаціями та об'єднаннями (стейкхолдери). Сфера компетенції соціальних партнерів стосується всіх галузей освіти: навчальної, правової, фінансової, соціальної, наукової та ін. Метою соціального партнерства є спільні дії всіх соціальних партнерів для вирішення першочергових завдань освіти. Саме від їх взаємодії залежить якість освітніх послуг, підготовка високоякісних, конкурентоздатних, мобільних на ринку праці спеціалістів. Соціальне партнерство проявляється у відстоюванні інтересів громадян у державних, законодавчих органах влади, укріпленні організаційно-правової бази, пошуках альтернативних шляхів фінансування освітньої сфери, забезпеченні дольових інвестицій соціальних партнерів, науково-методичному забезпеченні та підвищенні соціальної значущості освіти взагалі.

Багатоканальне фінансування — комплекс організаційних, фінансових та економічних заходів, що забезпечують роботу навчального закладу в режимі його розвитку на шляху до фінансової стабільності. Багатоканальне фінансування як чинник підвищення якості освіти особливу увагу має приділяти позабюджетним джерелам фінансування освітньої сфери. Як показує досвід багатьох країн світу, використання позабюджетних джерел фінансування дозволяє закладам освіти підняти на високий рівень науково-методичну та дослідницьку роботу, оновити матеріальну базу навчальних закладів, сприяє впровадженню інноваційних інформаційних та комунікаційних технологій (комп'ютеризація навчання).

Для українського суспільства освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціальноекономічного розвитку суспільства та держави.

Однак сьогодні українські освітяни визначають низку факторів, що негативно впливають на розвиток освіти та якість освітніх послуг.

Одним з таких факторів є недостатня забезпеченість вітчизняних шкіл сучасними навчально-методичними матеріалами. Іншою проблемою є низький рівень комп’ютеризації саме в закладах освіти, оскільки школи здебільшого оснащені морально і фізично застарілими комп’ютерами, або взагалі їх не мають (сільська місцевість).

Проблемою також є наявність ефективної системи підготовки кадрів, що відповідали б сучасним ринковим вимогам. Так, за останні роки в Україні постала проблема ПТНЗ, якості підготовки спеціалістів та наданню можливостей подальшої освіти та роботи після закінчення даного типу навчального закладу. Для прикладу, за даними статистики, із загальної кількості випускників ПТНЗ, 20,3 тис. (7,2%) продовжили навчання у навчальних закладах [2].

Попри все держава намагається рухатися у бік кардинальних реформ, залучаючи найкращий науковий та практичний потенціал освітян, фахівців, що працюють у сфері освіти для покращення якості освіти та виведення освітніх показників на достатній рівень.

Так, до обговорення стратегічних документів щодо розвитку освіти залучаються як державні органи управління, так і громадяни, міжнародна спільнота. Показником такого кроку є поява низки досліджень, спрямованих на визначення стану освіти в Україні та шляхів вирішення проблем в освіті, що здійснюється Міністерством освіти і науки України.

Процес перетворень у системі управління вищою освітою України є достатньо складним та багатоступеневим, але він є вкрай необхідним, якщо наша держава обрала європейський вектор розвитку. Основними проблемами, які визначаються фахівцями є такі:

• — трансформація навчальних напрямів і спеціальностей;
• — недостатнє визнання у суспільстві, зокрема, в економічній сфері кваліфікаційного рівня «бакалавр»;
• — збільшення розриву зв’язків між освітянами та роботодавцями, між освітньою сферою і ринком праці;
• — не відповідає потребам суспільства і ринковим відносинам така ланка української освіти, як технікуми і коледжі, кількість яких у державі перебільшеною, але основна їх функція — професійна підготовка залишається не виконаною;
• — система підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів не переорієнтована для потреб ринкової економіки, тобто людина майже не в змозі у наших умовах реалізувати загальноєвропейський принцип «освіта через усе життя»;
• — рівень автономії ВНЗ як методологічних центрів, інноваційних лабораторій, ініціаторів суспільних перетворень значно нижчий від середньоєвропейського.

До вищеозначених проблем додаються ті, що накопичувалися роками у вітчизняній системі освіти і не виконувались належним чином. Дослідник Л. Кондрашова зазначає: «Не менш значущою є проблема поетапного становлення творчої особистості майбутнього спеціаліста. З прикрістю мусимо констатувати той факт, що немає рекомендацій і методичних матеріалів, які розкривають специфіку організації навчання у ВНЗ з дотриманням етапів становлення індивідуальності, нестандартності особистості студента» [9, с. 39].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Таким чином, якість освіти — це багатовимірне методологічне поняття, яке різнобічно віддзеркалює суспільне життя — соціальні, економічні, політичні, педагогічні, демографічні та інші життєво значущі для розвитку людини сторони життя. Як системний об'єкт її характеризують якість мети, якість педагогічного процесу і якість результату. У широкому сенсі якість освіти розуміється як збалансована відповідність процесу, результату і самої освітньої системи меті, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти; у вузькому розумінні - перелік вимог до особистості, освітнього середовища й системи освіти, яка реалізує їх на певних етапах навчання людини, якому відповідає певна сукупність показників. Якість освіти — це узагальнений показник розвитку суспільства в певному часовому вимірі, тому його треба розглядати в динаміці тих змін, що характеризують поступ держави в контексті світових тенденцій.

Педагогічні дослідження та практика освітянської діяльності в Україні доводять, що для забезпечення високої якості освіти, освітніх послуг необхідно вирішити два стратегічних завдання: спрямувати педагогічну науку не розробку та впровадження стратегії розвитку освіти, перспектив відродження й розбудови національної школи та розробити та впровадити у навчальний процес інтенсивні дидактичні системи, індивідуальні навчальні матеріали у поєднанні з багатофункціональними сучасними інформаційними технологіями. Однак цим проблема забезпечення якості освіти не завершується.

Список використаних джерел

• 1. Пахотін К. Якість освіти — інтелектуальне обличчя держави // Вища освіта України. — 2005. — № 4. — С.112−117.
• 2. Вікторов В. Основні критерії та показники якості освіти / В. Вікторов // Вища освіта України. Теоретичний та науковометодичний часопис / [гол. ред. В. П. Андрущенко]. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. — № 1. — С.54−59.
• 3. Кремень В. Г Стратегія і перспективи розвитку освіти в Україні // Образование без границ. — 2001. — № 1. — С.11−20.
• 4. Владимірська Є. Якість освіти як філософія та педагогіка розуміння доцільного / Є. Владимирська // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис / [гол. ред. В. П. Андрущенко]. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. — № 1. — С.108−113.
• 5. Ніколаєнко С. Роль освіти у формуванні та розвитку трудового потенціалу України // Вища школа. Теоретичний та науково-методичний часопис / [гол. ред. В. П. Андрущенко]. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2005. — № 2. — С.16−21.
• 6. Грінченко Г. Ф., Гришенкова Т. О., Кудряшова В. В. Нові тенденції в навчально-виховній роботі вчителя школи // Теоретичні та методологічні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. — Збірник науково-методичних праць / Дубасенок О. А. та ін. — К.: ІЗМН. — Житомир: Держ. пед. інститут, 1999. — С.122−124.
• 7. Шишов С. В., Кальней В. А. Мониторинг качества образования в школе. — М.: Педагогическое общество России, 1999. — 320 с.
• 8. Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз [монографія] / В. П. Андрущенко, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, С. Д. Максименко, Н. Г. Ничкало, С. О. Сисоєва, Л. В. Цехмістер, О. В. Чалий. — К.: Наукова думка, 2003. — 853 с.

Анотація

Проблема якості освіти в соціальнофілософському контексті.

Якість освіти є фактором і показником конкурентоспроможності освіти. Якість освіти має потужне соціально—філософське навантаження і потребує поглибленого філософського розгляду.

Якість освіти перебуває в полі досліджень саме філософії освіти, оскільки напряму пов’язана з організацією освітнього процесу як системи передачі і засвоєння суспільних цінностей і необхідних для соціалізації і професійного зростання особистості.

Категорія якості як сукупності ознак останнім часом широко застосовується як прикладна до освіти в розумінні соціального процесу або технології. Якість освіти може розглядатися як практично-прагматична категорія (практичний світогляд) і як аксіологічна (цінність для особистості). Проте існує ще й аспект суспільного очікування щодо якості освіти як основи подальшого професійного зростання. Різність поглядів і підходів зумовлена численними суспільними змінами, що відбиваються на процесі освіти.

Метою статті є спроба філософського розгляду проблеми якості освіти крізь призму соціальних трансформацій. Якість — найголовніший результативний чинник освіти. Якістю зробленого визначається доцільність витрачених зусиль і коштів.

Ключові слова: якість, освіта, вища освіта, якість освіти.