Мислення. 
Проблема розвитку творчого мислення

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Мислення. Проблема розвитку

творчого мислення.

ПЛАН

1. Мислення, його властивості та якості.

2. Індивідуальні особливості в мисленні.

3. Формування та розвиток творчого мислення в дітей

Висновки

Список використаної літератури

1. Мислення, його властивості та якості.

Мислення — це пізнавальний процес, який визна­чається опосередкованим та узагальненим відобра­женням дійсності. Опосередкованість означає, що мислен­ня, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначи­ти та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Уза­гальненість — це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об'єкт та його властивості, а інтегро­вано перероблена інформація про сутність не тільки одного об'єкта або явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не може одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Проте, на відміну від них, мислення в осягненні дійсності ви­ходить за межі того, що сприймається безпосередньо. Не ма­ючи спеціалізованих аналізаторів, людина пізнає те, що не може бути безпосередньо їй надане у відчутті - аж до ро­зуміння природи власного мислення. Так, слідчий у безпосе­редньому сприйманні одержує розрізнену інформацію про подію злочину, але тільки за допомогою мислення він інтег­рує її в цілісну картину злочину. Співробітник підрозділу «Беркут», сприймаючи за допомогою органів чуття загальну атмосферу настрою та поведінки натовпу, подумки створює ймовірні моделі подальшого розвитку подій, тактику власної поведінки.

Елементарною одиницею мислення є думка, яка у фізіоло­гічному плані являє собою створений у мозку ланцюг нерво­вих зв’язків. Однак найважливішою відмінністю цих зв’язків від тих, що утворені внаслідок безпосереднього відчуття та сприймання, є те, що в процесі формування його додається друга сигнальна система, притаманна людині, а саме — мова, слово як специфічний подразник. Інакше кажучи, основною утворення думки є не безумовний, а умовний (зумовлений словом) рефлекс. Ще однією відміною думки від відчуття та сприймання є те, що, за вдалим висловом фізіолога І. М. Сече­нова, думка — це рефлекс із загальмованим (безпосередньо не завершеним дією) закінченням.

Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки предметів чи явищ дій­сностісудження — відображення зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостямиумовисновок — зв’я­зок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо нові судження. Поняття є вихідним та кінцевим ре­зультатом будь-якого акта мислення.

Якщо логіка вивчає загалом закони мислення в його структурних елементах, то предметом психології є лише його процесуальна сторона. Мислення як діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, ві­докремлення деяких його ознак та властивостей. За допомо­гою аналізу слідчий уже при огляді місця події відокремлює елементи обстановки, найбільш показові для події злочинуз відомостей, що надають свідки, відбирає важливу інформацію.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле. Наприклад, шляхом поєднання окремих елемен­тів зовнішності злочинця зі свідчень очевидців та потерпілих, слідчий формує цілісний його образ. Аналіз і синтез — це дві сторони єдиного розумового процесувони взаємопов'язані:

аналіз здійснюється через синтез, а синтез — через аналіз.

5. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівнян­ня — установлення подібності і відмінності між предметами та явищами дійсності. Зокрема, аналіз та синтез зовнішності можливого злочинця призводить до порівняння її з образами злочинців, які зберігаються в пам’яті слідчого.

4. Абстракція — підкреслення найбільш суттєвих особли­востей кількох предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація — мислений перехід від більш узагальне­них понять до конкретних. У практичній діяльності конкре­тизація виявляється в переносі абстрагованих та узагальне­них ознак злочину на вирішення слідчим завдань у конкрет­ній справі.

6. Узагальнення — групування, об'єднання суттєвих ознак в єдине ціле. Зокрема, на основі абстракцій та узагальнень формується професійний досвід працівників правоохорон­них органів — відокремлення найбільш типових способів вчинення злочинів, найбільш суттєвих засобів психологічно­го впливу на злочинців, формування раціональних прийомів вирішення професійних завдань.

Саме динамічні розумові операції і, зокрема, конкретиза­ція, складають основу механізму інтуїтивного (раптового, не-усвідомленого) пізнання. Змістовним елементом інтуїції, як максимально згорнутого розумового процесу, є професійний досвід, у якому закріплені та абстраговані найбільш типові си­туації та засоби їх вирішення. Досвід бере участь у вирішенні конкретного завдання у двох своїх проявах — свідомому (прямому) та неусвідомленому. Неусвідомлена частина про­фесійного (чи життєвого) досвіду являє собою максимально згорнутий автоматизований процес (скорочений нервовий зв’язок) оцінки ситуації, дії, інформації, який відбувається у підсвідомості.

Психологія поділяє мислення на окремі його різновиди, що стосуються як вирішення конкретних розу­мових завдань, так і визначають індивідуальні відмінності мислення.

Наочно-дійове мислення (генетично первинний різно­вид) — мислення, яке безпосередньо вплетене у тканину практичної діяльностідумка, яка супроводжує фізичну ак­тивність. Звичайно, цей вид мислення співвідноситься з кон­кретною практичною діяльністю (професійне мислення).

Образне мислення визначається тим, що особистість оперує, головним чином, конкретними образами предметів та явищ, які існують в пам’яті. Зокрема, слідчий у розумовому експерименті при відтворенні епізоду або злочину загалом, звичайно, спирається на образне мислення.

Абстрактно-логічне мислення виявляється в понятій­ності побудови суджень, у встановленні причинно-наслідкових зв’язків, які не піддаються безпосередньому сприйманню.

2. Індивідуальні особливості в мисленні.

Види мислення є разом з тим типологічними особливостями розумової і практичної діяльності людей. В основі кожного виду лежить особливе відношення сигнальних систем. Якщо в людини переважає конкретно-діюче чи конкретно-образне мислення, це означає відносну перевагу в нього першої сигнальної системи над іншоюякщо ж людині найбільше властиво словесно-логічне мислення, це означає відносну перевагу в нього другої сигнальної системи над першою. Існують і інші особливості в розумовій діяльності людей. Якщо вони стійкі, їх називають якостями розуму.

Поняття розуму ширше поняття мислення. Розум людини характеризують не тільки особливості його мислення, але й особливості інших пізнавальних процесів (спостережливість, творча уява, логічна пам’ять, уважність). Розуміючи складні зв’язки між предметами і явищами навколишнього світу, розумна людина повинна добре розуміти й інших людей, бути чуйним, чуйним, добрим. Якості мислення — основні якості розуму. До них відносять гнучкість, самостійність, глибину, широту, послідовність і деякі інші мислення.

Гнучкість розуму виражається в рухливості розумових процесів, умінні враховувати мінливі умови розумових чи практичних дій і відповідно до цього змінювати способи рішення задач. Гнучкості мислення протистоїть інертність мислення. Людині інертної думки більш властиве відтворення засвоєного, чим активні пошуки невідомого. Інертний розум — це ледачий розум. Гнучкість розуму — обов’язкова якість людей творчості.

Самостійність розуму виражається в здатності ставити питання і знаходити оригінальні шляхи їхнього рішення. Самостійність розуму припускає його самокритичність, тобто уміння людини бачити сильні і слабкі сторони своєї діяльності взагалі і розумової зокрема.

Інші якості розуму — глибина, широта і послідовність також мають важливе значення. Людина глибокого розуму здатний «доходити до кореня», вникати в сутність предметів і явищ. Люди послідовного розуму вміють строго логічно міркувати, переконливо доводити чи істинність хибність якого-небудь висновку, перевіряти хід міркування.

Усі ці якості розуму виховуються в процесі навчання дітей у школі, а також шляхом наполегливої роботи над собою.

Мисленню конкретної людини наявні індивідуальні особливості. Ці особливості в різних людей виявляються, насамперед, у тім, що в них по-різному складається співвідношення взаємодоповнюючих видів і форм розумової діяльності (наочно-діючого, наочно-образного, словесно-логічного й абстрактно-логічного). Крім того, до індивідуальних особливостей мислення відносяться також і такі якості пізнавальної діяльності як:

• родуктивність розуму;

• амостійність;

• ирота;

• либина;

• нучкість;

• видкість думки;

• ворчість;

• ритичність;

• ніціативність;

• мітливість і т.д.

При цьому швидкість мислення — це швидкість протікання розумових процесів.

Самостійність мислення — уміння побачити і поставити нове питання чи проблему, а потім вирішити його власними силами. Творчий характер мислення чітко виражається саме в такій самостійності.

Гнучкість мислення — здатність змінювати аспекти розгляду предметів, явищ, їхніх властивостей і відносин, уміння змінити намічений шлях рішення задачі, якщо він не задовольняє умовам, що змінилися, активне переструктурування вихідне даних, розуміння і використання їхньої відносності.

Інертність мислення — якість мислення, що виявляється в схильності до шаблона, до звичних ходів думки, у труднощі переключення від однієї системи дій до іншої.

Темп розвитку розумових процесів — мінімальне число вправ, необхідних для узагальнення принципу рішення.

Економічність мислення — число логічних ходів (міркувань), за допомогою яких засвоюється нова закономірність.

Широта розуму — уміння охопити широке коло питань у різних областях знання і практики.

Глибина мислення — уміння вникати в сутність, розкривати причини явищ, передбачати наслідкувиявляється в ступені істотності ознак, що людина може абстрагувати при оволодінні новим матеріалом, і в рівні їхньої узагальненості.

Послідовність мислення — уміння дотримувати строгий логічний порядок у розгляді того чи іншого питання.

Критичність мислення — якість мислення, що дозволяє здійснювати строгу оцінку результатів розумової діяльності, знаходити в них сильні і слабкі сторони, доводити істинність висунутих положень.

Стійкість мислення — якість мислення, що виявляється в орієнтації на сукупність виділених раніше значимих ознак, на уже відомі закономірності.

Усі зазначені якості індивідуальні, змінюються з віком, піддаються корекції. Ці індивідуальні особливості мислення необхідно спеціально враховувати, щоб правильно оцінити розумові здібності і знання.

3. Формування та розвиток творчого мислення в дітей

Дитина народжується, не володіючи мисленням. Щоб мислити, необхідно володіти деяким почуттєвим і практичним досвідом, закріпленим пам’яттю. До кінця першого року життя в дитини можна спостерігати прояви елементарного мислення.

Основною умовою розвитку мислення дітей є цілеспрямоване виховання і навчання їх. У процесі виховання дитина опановує предметними діями і мовою, навчається самостійно вирішувати спочатку прості, потім і складні задачі, а також розуміти вимоги, пропоновані дорослими, і діяти відповідно до них.

Розвиток мислення виражається в поступовому розширенні змісту думки, у послідовному виникненні форм і способів розумової діяльності і зміні їх у міру загального формування особистості. Одночасно в дитини підсилюються і спонукання до розумової діяльності - пізнавальні інтереси.

Мислення розвивається протягом усього життя людини в процесі його діяльності. На кожнім віковому етапі мислення має свої особливості.

Проблема творчості з кожним роком стає все більш актуальною. «Аналіз досить великого масиву літератури з проблем творчості, яка останнім часом (протягом 20−3 0-х років) вже виділилась в самостійний напрям на межі психології, педагогіки, філософії та інших наук, дає змогу зробити, зокрема, висновок про те, що для здійснення соціально-економічних перетворень, розв’язання надзвичайно-складних та нових завдань людині сьогоднішнього, а тим більше завтрашнього дня, вже не просто бажано, а необхідно оволодіти творчими вміннями, стратегіями і тактиками як інструментарієм не тільки у професійній, а навіть у повсякденній діяльності.» .

А.М. Єрмола відмічає, що «У філософській та психолого-педагогічній літературі наявні різні трактування творчості, відмінні погляди на природу, об'єктивну основу та структуру творчого процесу, формування творчих здібностей людини та ін. І тут необхідно звернути увагу на багатоплановість вживання поняття «творчість». Його тлумачать як «діяльність», «процес», «конструктивний принцип пізнання», «самореалізацію» «. А.М. Єрмола розглядає творчість як діяльність: «Творчість — це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних та духовних цінностей. Вона передбачає наявність у особистості цінностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю й унікальністю. На думку американського психолога П. Едвардса, творчість — це здатність знаходити нові вирішення проблеми або винаходити нові заходи вираження, внесення в життя чогось нового для індивідаце сила, що сприяє позитивній самооцінці й забезпечує саморозвиток індивіда.» .

Однією з головних умов для розвитку будь-якого суспільства є виховання творчої особистості. Проблема розвитку творчої особистості знайшла своє відображення і в національній Доктрині «Освіта ХХІ століття».

Люди поступово усвідомлюють, що запам’ятати всю інформацію, кількість якої постійно зростає, неможливо, та й не потрібно. Знання повинні поступатись способам діяльності і, в першу чергу, творчим. Іншими словами, важливий не стільки об'єм знань, якими володіє людина, скільки вміння добувати необхідні знання і застосовувати їх у конкретних ситуаціях. Ускладнена шкільна програма та брак часу на засвоєння матеріалу вимагають від учнів не механічного запам’ятовування, репродуктивної діяльності на уроці, а вміння творчо підходити до навчальних завдань.

Та й, на жаль, розвиток творчого мислення дітей не завжди забезпечується в їхніх сім'ях, оскільки економічна та соціально-політична нестабільність у нашому суспільстві обмежує можливість батьків займатися дітьми. Тому це завдання в основному випадає на долю школи.

Проблема навчання творчості, підготовки до профе­сійної творчої діяльності досить незвичайна — як навчити того, чого сам не знаєш, тобто нового, творчого Звідси виникла ідея «вільного» виховання, «спонтанного» розвитку творчості, за якою найважливішим вважалося не перешкод­жати паросткам спонтанної творчості. Проте добре було б не тільки не заважати, а й сприяти розвиткові творчих здіб­ностей, здатності до різних видів творчої праці.

Сучасний підхід до навчання творчості пропонує чітке розмежування того, чого у творчості можна й потрібно вчи­тися, а чого не можна й не треба. Так, О. О. Мелік-Пашаєв виділяє кілька рівнів творчих здібностей у художній твор­чості, які виявляються в розв’язуванні творчої задачі. Одна з головних характеристик творчої задачі, як відомо, — відсут­ність єдино правильного вирішення взагалі, воно можливе тільки з певної естетичної позиції, якщо йдеться про мис­тецтво, або, ширше, з певної рефлексивної позиції суб'єкта відносно задачі. Отже, найнижчі, операціональні компонен­ти творчих здібностей можна формувати безпосередньо, по­казуючи й пояснюючи, як і що має робити учень. Для розвитку творчої уяви перед учнем треба ставити задачі, для вирішення яких він має відшукати власні, не відомі вчите­леві засоби. Якщо йдеться про естетичну позицію, тут і саму задачу повинен поставити перед собою учень (О. О. Мелік-Пашаєв).

Отже, безпосередньо навчати творчості у звичайному ро­зумінні слова «навчання» неможливо. Щоб описати про­цеси формування здатності до творчості, використовується ідея, поняття тренінгового впливу. В даному разі йдеться про тренінг інтелектуально-творчий.

Інтелектуально-творчий тренінг, тобто розгорнуту сис­тему гнучких впливів на особистість, спрямовану на форму­вання здатності до творчості, слід відрізняти від прийомів, або методів, активізації творчості «під конкретну задачу», тобто методів пошуку конкретного технічного або науково­го вирішення. Разом з тим знайомство з такими методами, значною мірою поширеними в організації сучасної техніч­ної творчості, їх практичне застосування і відповідний дос­від теж сприяють нагромадженню творчого потенціалу.

Методи пошуку нових технічних рішень поділяються на групові та індивідуальні. Серед групових слід відзначити «брейн-стормінг» Ф. Осборна (про нього вже йшлося вище, коли розглядалася критичність мислення), синектику (Дж. Гор-дон), для якої важливим є вміння емпатичного втілення у неживі предмети, творчу дискусію тощо. Принципову роль у групових методах пошуку нових технічних рішень відіграє соціально-психологічний аспект організації творчої групи, комплектування керівної ланки, стиль лідерства, підтримка комфортного спілкування в групі. Ці ж фактори мають вирі­шальне значення для творчої ефективності малих вироб­ничих груп, зокрема в системах автоматизованого проекту­вання технічних об'єктів.

Серед індивідуальних або комбінованих методів (тобто таких, які можуть використовуватися як однією людиною, так і групою) можна відзначити узагальнений евристичний метод О. М. Половинкіна, метод гірлянд асоціацій, або ме­тафор, розроблений відомим винахідником Г. Я. Бушем, його ж «метод семикратного пошуку», а також метод «мор­фологічного аналізу» (Ф. Цвіккі), функціонально-вартісний аналіз, метод фокальних об'єктів (Ф. Кунце). З цими мето­дами можна ознайомитися в сучасній літературі з технічної творчості (Г. С. Альтшуллер, 1986, В. О. Моляко, 1983, Ю. Л. Трофімов, 1989).

Системи творчого тренінгу, як правило, містять у собі комбінації багатьох методів, вони орієнтовані не на конк­ретний результат, а на поштовх до творчості, нагромаджен­ня відповідного потенціалу, відстрочену творчу ефектив­ність.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Мислення є вищим пізнавальним процесом. Воно являє собою форму творчого відображення людиною дійсності, що породжує такий результат, який у самій дійсності чи в суб'єкта на даний момент часу не існує. Мислення людини також можна розуміти як творче перетворення наявних у пам’яті уявлень і образів. Відмінність мислення від інших психологічних процесів пізнання полягає в тому, що воно завжди зв’язано з активною зміною умов, у яких знаходиться людина.

Мислення завжди спрямоване на рішення якої-небудь задачі. У процесі мислення виробляється цілеспрямоване і доцільне перетворення дійсності.

Мислення — це особливого роду розумова і практична діяльність, що припускає систему включених у неї дій і операцій освітнього і пізнавального характеру.

Будь-який розумовий процес є по своїй внутрішній будові дією чи актом діяльності, спрямованим на вирішення визначеної задачі. Задача ця включає в собі ціль для розумової діяльності індивіда.

Розумовий акт суб'єкта виходить з тих чи інших мотивів. Початковим моментом розумового процесу звичайно є проблемна ситуація, тобто ситуація, для якої немає готових засобів рішення. Мислити людина починає, коли в неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення звичайно починається з проблеми чи питання, з подиву чи здивування, із протиріччя.

Процес мислення характеризується наступними особливостями:

1. Мислення завжди має опосередкований характер.

2. Мислення спирається на наявні в людини знання про загальні закони природи і суспільства.

3. Мислення виходить з «живого споглядання», але не зводиться до нього.

4. Мислення завжди є відображення зв’язків і відносин між предметами в словесній формі. Мислення і мова завжди знаходяться в нерозривній єдності.

5. Мислення людини органічно зв’язано з практичною діяльністю. У своїй сутності воно спирається на суспільну практику людини. Це аж ніяк не простої «споглядання» зовнішнього світу, а таке його відображення, що відповідає задачам, що виникають перед людиною в процесі праці й інших видів діяльності, спрямованих на перебудову навколишнього світу: «важливою і найближчою основою людського мислення є саме зміна природи людиною, а не одна природа як така, і розум людини розвивався відповідно тому, як людина навчалася змінювати природу».

Список використаної літератури.

1. 1.Климов Е. А. Основы психологии. Уч. для вузов. — М., 1997. 4-Лезер Ф. Тренировка памяти. — М., 1990.

2. 2.Немов Р. Психология. Кн. 1, 2, 3. — М., 1998.

3. 3.Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К., 1995.

4. 4.Рубинштейн С. Основы общей психологии. — С.-Пб., 1998.

5. 5.Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — М., 1989. — Т. II.