Депортації з окупованих територій

Депортации з окупованих територій (1940 — 1952 рр.) [pic] Введение.

У цій частині розглядаються депортації іноземних громадян із територій, окупованих радянським режимом на початку II Першої світової, в 1939 і 1940 роках, під час участі СРСР війні за нацистської Германии.

Масові депортації у наше регіон опанували громадян балтійських держав (Литви, Латвії і Естонії), і навіть громадян Польської Республіки, включаючи біженців із центральних й західних воєводств (переважно євреїв), і торкнулися біженців із Чехословаччини і навіть Австрії (теж переважно євреїв), що шукали у Польщі порятунку від нацистського террора.

Окремо зазначимо, що депортації іноземних громадян були депортаціями за ознакою. Говорити у зв’язку про «депортації поляків », «депортації латишів «тощо. — і нині поширене, але помилка. Досить згадати, що в всіх таких потоках було чимало етнічних російських. Жертви депортацій намічалися переважно за соціальною ознаками і особливо з суспільному становищу. Депортація біженців займає хіба що окреме місце у цій ряду, а, по зовнішнім ознаками найбільш нагадує депортацію за ознакою, оскільки за своєму складу цей потік був практично суто єврейським. Парадоксальним чином, депортація цих біженців, безсумнівно, врятувала життя більшості з них.

У цій частині ми розглядаємо депортації польських громадян лише у період 1940;1941 рр. Таке обмеження обумовлена тим, всі ці заслані був у організованому порядку репатрійовані до початку 1946 року. Заслані потоки з окупованої (анексованої) частини Польщі, у 1944; 1952 рр. описані у розділі 8.

Не маємо ні прямими, ні непрямими відомостей про депортації в наш регіон, із окупованих територій Румунії (Бессарабія і Буковина), а і з Східній Прусії і більш Далекого Востока.

Депортации зі Східної Польщі [pic].

Через війну IV розділу Польщі, оформленого у серпні 1939 року «пактом Риббентроп-Молотов », під радянську окупацію потрапили східні воєводства Польської Республіки: Станиславовское, Тарнопольское, Львівське, Поліське, Волинське, Виленское, Белостоцкое і Новогродское, тобто 8 з 16 воеводств.

У 1940;1941 роках прийнято налічувати чотири депортації польських громадян із території цих воєводств, але з урахуванням те, що депортації з Білостоцького і Віленського воєводств 1941 року проходили «на місяць пізніше, ніж депортації із південної частини окупованих територій, і було хронологічно (і навіть логічно) пов’язані з депортацією з Литви, є підстави виділити в 5-ту хвилю, тобто вважати п’ятої депортацией.

Дата першої депортації - 10 лютого 1940 року. Під неї потрапили «легионисты «(колишні бійці Легіонів Пілсудського, потім отримали земельні наділи) й держслужбовці та їхні сім'ї, зокрема дуже багато працівників організації лісового господарства, але й величезну масу звичайних селян, як поляків, і українців. Частина цього потоку, яка прийшла у березні 1940 року у наш регіон, було розподілено дуже широко, і навіть засланців вже з ешелону, після вивантаження в Красноярську, розкидали буквально у різні кінці краю. Одні потрапили до Ярцевский район, інші на Ману (Вилистое), треті на Маклаковский лісозавод, четвёртые на золоті рудники Удерейского і СевероЕнисейского районів (Еленка, Аяхта тощо.), п’яті на Знаменський склозавод під Красноярському, тощо., і т.п.

За наявними в нас даним, цей потік йшов у наше регіон виключно з південних воєводств (Львівського, Станіславівського і Тарнопольского). Даних про засланців з регіонів Польщі, в нас нет.

Другий за ліком стала депортація біженців (переважно євреїв) у квітні 1940 року. Як багато біженців зібралося на той час до Львова. Серед них біженці з західній частині Польщі, але й з Чехословаччини та Австрії. Радянські окупаційну владу спочатку запропонували біженцям «добровільно «їхати у Сибір чи Казахстан, а коли бажаючих знайшлося мало, всіх відправили туди під конвоем.

Ми маємо лише строкаті й переважно непрямі інформацію про засланців від цього потоку наш регіон має. Такі заслані був у Хакасії й у Тасеево. У репатриационных эшелонных списках по Абакану і Минусинску єврейські сім'ї становлять 20−25%.

Вважають, під третю депортацію, у червні 1940 року, потрапили передусім родин офіцерів і резервістів, яких спіткало радянський полон, і знищених комуністами у травні 1940 року. Певне, ця депортація була так численна, як і попередні. До нашого регіону потрапили до цьому потоці заслані з Новогродского воєводства (можливо, там були сім'ї військовополонених, але в нас такі відомості). Одних вивантажили в Ачинске і загнали у колгоспи, інших довезли до Абакана і відправили селами Мінусинського района.

Четверта депортація, наприкінці квітня 1941 року, захопила, певне, в основному південні воєводства. Є підстави вважати, що у етнічному відношенні у тому потоці переважали українці. У ньому були, зрозуміло, поляки, і навіть євреї. До нашого регіону цей потік прийшов, зокрема, з Станіславівського і з Волинського воєводства. За даними, цих засланців переважно загнали в ліспромгоспи: в Даурском, Большемуртинском, Казачинском районах.

Нарешті, останню з цих депортацій, наприкінці 1941 року, захопила як Белостокское і Новогродское, так, певне, і Поліське воєводство. Останні заслані ешелони гнали Схід вже близько бомбёжкой. Частина цього засланця потоку вивантажили в Хакасії, а засланців розігнали по степовим і предгорным овцесовхозам. Іншу частина вивантажили в Канську, звідки засланців відправили в навколишні райони (зокрема, в Тасеевский).

Всі ці заслані мали отримати звільнення по вересневої 1941 року «амністії «, распространявшейся усім польських громадян. Але реально було звільнено лише окремі, що перебували на засланні від великих міст. Дізнавшись формування польської армії, багато хто виїхав в Казахстан і Середньої Азії, та був евакуювалися з армією до Ірану. Інші поїхали чи Поволжі, чи Алтай. Більшість засланців польських громадян вибралися з місць посилання лише у 1943;1944. З Енисейска і Маклаково багато хто виїхав в Абакан, з Удерейского району — в Донбасс.

І тільки навесні 1946 роки практично всі ще залишалися у СРСР польські громадяни (етнічні поляки і євреїв) були й в організованому порядку «будуть репатрійовані «з Польщею. Виїхати з Польщею вдалося також багатьом українцям і білорусам, хоча раніше їх іноземного громадянства радянський режим не визнавав. Інші і білоруси почали використовувати родину.

Депортации з Литви (включаючи райони, котрі входили у складі Польщі) [pic].

Прийнято налічувати три найбільші депортації із території Литовської Республіки і кілька менш значних, відбувалися щорічно, по 1953 рік включно. Слід враховувати, що ці депортації потрапили частина з польських громадян, які на теренах литовської частини Віленського воеводства.

Перша й сама варварська з депортацій литовських за традиції пов’язують із датою 14 червня 1941 року. З тих самих пір день 14 червня став днем національного трауру переважають у всіх трьох країни Балтії. Насправді масова депортація почалася раніше, 13 і навіть 12 червня, а закінчилася не раніше 20 червня 1941 року. Більшість засланців гнали в Алтайский край і Томскую область. Але це трохи засланців ешелонів пригнали й у наш регіон. Ми маємо конкретними даними лише про один ешелоні з Литви, з її північній частині, з Пасвалиса і Биржай. Його розвантажили в Красноярске.

У цьому вся ешелоні були тільки етнічні литовці. Значна частина цих засланців становили латиші, позаяк у північних прикордонних районах Литви було багато селян латиській національності. Серед засланців були також євреї, переважно міські жители.

З Красноярська засланців (то, можливо, не всіх) відправили вгору по Енисею, в Новосёловский район. Маємо з ними відомості, що минулої осені 1941 року кілька сотень литовців привезли в Нижнешадрино (трохи вище Ярцево) і далі відправили вгору по Касу. Нам невідомо, були їх туди безпосередньо з Красноярська, чи пізніше, з Новосёловского района.

Влітку 1942 року, частина засланців литовських громадян викрали з Новосёловского району північ, на «риболовлю «в верстати (приречные посёлки) Игарского і Туруханского районів. Деяких загнали навіть у Ґвалт і Усть-Порт, далеко за Полярний коло, нижче Дудинки. Проте багато хто заслані з Литви залишилися у Новосёловском районі до освобождения.

З іншого боку, заслані від цього потоку потрапили ще таёжные райони до Сході і півночі від Канска. Певне, в Канську теж вивантажували заслані эшелоны.

Менш значні депортації литовських громадян відбувалися 1945; 1947 роках, зокрема й у наш регіон, але це ми маємо конкретних данных.

Депортація 22 травня 1948 року, наймасовіша із усіх, була і самої великої депортацією з Литви у наше регіон. Як і разі першої депортації, дата 22 травня умовна, а облави і відправка ешелонів розтягнулися кілька днів. За етнічною складу цей потік забезпечено переважно литовським, але серед засланців було багато поляків, зокрема. польських громадян із Віленського воєводства (тобто південно-східних районів Литви), було також російські сім'ї, з помітної російської селянської діаспори у Литві. Оскільки у наше регіон пригнали і ешелони із півночі Литви, серед засланців були також етнічні латыши.

По соціальному складу цей потік був переважно крестьянским.

Значна кількість ешелонів із різних кінців Литви (із Заходу, сходу, півдня, з центральній частині) вивантажили на ст. Камарчага Манского району. Засланців везли через сел. Орешное (деякі то й залишилися) на Ману: в Нарву, Малий бізнес і Великий Унгут тощо. Багатьох завезли на верхню Ману: в Міну, Хабайдак, на ділянку Вилистый, в Кияй і Выезжий Лог.

Один ешелон (з Північної частини Литви) вивантажили на ст. Маганск, а засланців розштовхали по колгоспам Радянського (нині Берёзовского) района.

Засланців з центральній частині Литви вивантажили в Красноярську і відправили на південь, в Саяни, на гірські річки (Сисим і Убий) в Даурском і Новосёловском районах. Багато литовських громадян потрапив у заслання й більш південні райони навколо Минусинска, до районів півдня краю, і навіть в Хакасию.

З Красноярська дуже багато засланців відправили північ, особливо у Игарку. Туди потрапила значної частини депортованих з центральній частині Литви. Частина засланців потрапила до Казачинский, Енисейский і Ярцевский районы.

Деяких засланців із західної частини Литви завезли за Канск. Їх вивантажили частиною в Иланске, частиною на ст. Тинская Нижнеингашского району. Заслані від цього потоку потрапили на Бирюсу і Ангару, соціальній та райони на півдні від Канска.

Депортація 25 березня 1949 року також призвело до появи нових засланців наш регіон має, але у менших розмірах, ніж у 1948 року. З цієї депортації ми маємо конкретні відомості лише про ешелонах з северозахідній частині Литви, выгруженных в Боготоле і Ачинске. Засланців з цих, двох чи більше, ешелонів розштовхали по колгоспам в Ачинском, Большеулуйском, Бирилюсском і Тюхтетском районах. З іншого боку, заслані від цього потоку потрапили до Игарку, в Хакасию, до віддалених районів біля Красноярська. За етнічною і соціальному складу цей потік був подібний з потоком 1948 года.

Остання велика депортація з Литви почалася восени 1951 року й тривала на січень наступного. Багато заслані від цього потоку потрапили до райони навколо Красноярська. Серед цих засланців були польські громадяни — поляки з Віленського воєводства. Частина засланців потрапила до Новосёловский район, частина завезли в Канск, Иланск і Нижній Ингаш, частина південніше Ачинска.

Останніх засланців з Литви пригнали у наше регіон влітку (!) 1953 року. Але яка їх невдовзі освободили.

З засланців, які потрапили під депортацію 1941 року, раніш від усіх інших було звільнено ті, хто мав польське громадянство. Деяким пощастило звільнитися майже відразу, через 2−3 місяці, інші ж, хто зміг евакуюватися із польською армією, були репатрійовані до Польщу навесні 1946 року (див. в п. 5.2).

Тих засланців з першого потоку, хто був неповнолітніми в 1941 року, звільнили в 1947 року, але наприкінці 40-х їх, майже всіх, переловили і відправили знову на ссылку.

Засланців литовських громадян почали звільняти вже у 1954 року, проте їх масове звільнення почалося лише у 1956 року. Основну частина засланців звільнили в 1957 чи 1958 року. Але з них залишилися під комендатурою до 1959 і навіть 1960 року, зокрема деякі заслані з першого потоку. Спричинено це явища нам неизвестны.

Польських громадян, депортованих з Литви, в 1956;1957 роках вивозили з Польщею в організованому порядку, як і 1946 году.

Не все освобождённые литовські громадяни, навіть з-поміж етнічних литовців, змогли повернутися в батьківщину. Радянський режим лагодив їм всілякі препоны.

Зрозуміло, все вищесказане значить, що 1961 року у нашому регіоні не залишилося серед засланні жодної особи з литовських громадян. Але що це інші заслані, переважно 25-летники, яким замінили посиланням що залишилося табірний термін. Їх звільнили у середині 1960;х років (див. й у розділі 9).

Депортации з Латвії [pic].

Прийнято налічувати дві найбільші депортації із території Латвійської Республіки: 1941;го і 1949 роках (див. також п. 5.3).

Перша й найбільш варварська з депортацій латвійських громадян пов’язують із датою 14 червня 1941 року. Значна частина цього засланця потоку пригнали у наше регіон. За етнічною складу серед засланців переважали латиші і латгальцы, але було багато білорусів, і поляків з Латгалии, і навіть росіян із східних повітів Латвії. Серед засланців були також евреи.

Депортовані з Латгалии (південно-східна частину Латвії) потрапили на схід нашого регіону, в Нижнеингашский і Абанский райони, звідки майже всіх їх 1942 року викрали в Игарку. Багатьох депортованих із західної частини Латвії загнали на заслання у райони північніше Ачинска.

Багато латвійські громадяни, викрадені у тому потоці, в в 40-ві роки перебувають у засланні в радгоспі їм. Молокова, в Ярцевском районі. Інші потрапили до верстати (приречные посёлки) Туруханского і Игарского районов.

За наявними в нас даним, наприкінці 40-х років у наш регіон пригнали лише одне засланець ешелон з Латвії, з її південній частині. Його розвантажили навесні 1949 року у Решотах (ст. Нижня Заплава). Засланців розігнали по лесоучасткам Нижнеингашского района.

У 1947 року минуло звільнення тих засланців з першого потоку, хто був неповнолітніми 1941 року. Але наприкінці 40-х їх, майже всіх, переловили і відправили знову на заслання. В багатьох випадках їх відправляли на попереднє місце посилання, але відомі винятку. Наприклад, багато повторні заслані потрапили до Бирилюсский район, у тому числі були такі, хто повернувся там із заслання у Іркутської области.

Основну частина засланців звільнили в 1957 чи 1958 року. Але з них змогли повернутися в батьківщину. Радянський режим лагодив їм всілякі препоны.

Крім названих потоків, слід зазначити ще одне, відносини із своїми відмітними рисами. То справді був потік засланців латвійських громадян, в основному російський за етнічною складу, з анексованих (присоединённых до Псковської обл.) східних повітів Латвії (Абренский та інші, тобто. Пыталовский, Качанівський і Палкинский райони). Цей засланець потік датується травнем 1950 р. Ешелон вивантажили в Красноярську 10 червня 1950 р. Багатьох засланців залишили у місті (на цегельних заводах тощо.), даних про інших містах посилання нам невідомі. Заднім числом, вже восени 1950 р., заслання «оформило «ОСО МДБ. Засланців від цього потоку звільнили раніше, ніж інших латвійських громадян, саме вже у січні 1956 г.

Депортации з Естонії [pic].

Добре відомі дві великомасштабні депортації із території Естонської Республіки: у червні 1941 року і березні 1949 року (див. також в.п. 5.3, 5.4).

Перша й найбільш варварська з депортацій естонських громадян пов’язують із датою 14 червня 1941 року. На жаль, ми маємо ніяких конкретних даних про долю засланців від цього потоку наш регіон має. Відомо лише, що спочатку 40-х років засланців з Естонії приганяли в Игарку, соціальній та верстат Бахта й інші верстати Туруханского района.

Маємо з ними також інформацію про розвантаженні наш регіон має засланців ешелонів з Естонії навесні 1949 года.

Засланців естонських громадян звільнили переважно у 1957;1958 роках. Після звільнення із заслання більшості їх вдалося повернутися в родину.