Виникнення і становлення бібліотекознавства як наукової та навчальної дисципліни (XIX ст.)

Виникнення промислового виробництва, яке об'єктивно вимагало практично загальної грамотності населення, створення друкованих машин, впровадження ефективних технологій масового виробництва паперу — ці та інші фактори призвели до того, що бібліотеки стали перетворюватися якщо і не в масове, то в досить поширене явище. Капіталізм виявився найбільш потужним стимулом розвитку бібліотечної справи і бібліотекознавства порівняно з усіма попередніми формаціями.

Розвиток бібліотечної справи не могло йти успішно не спираючись на досить вивірені наукові основи, раціональні норми. У змінених умовах їх могла дати тільки наука. Під впливом практичних потреб, накопичені раніше емпіричні знання і уявлення про бібліотеки прискорено трансформувалися в певну наукову систему, яка незабаром отримала назву «бібліотекознавство». Саме з цього часу відкривається другий, тобто власне науковий, етап у розвитку бібліотекознавства, який триває по теперішній час. Першим, хто найбільш ясно усвідомив кульмінацію потреби введення поняття «бібліотекознавство», був мюнхенський бібліотекар М. Шреттінгер. Саме він вперше в історії згадав слово «бібліотекознавство» у своїй двотомної праці «Досвід вичерпного підручника з бібліотекознавства, або керівництво по досконалому веденню справ бібліотекаря», що видавався з 1808 по 1829 р. У 1834 р. робота була перевидана під назвою «Керівництво з бібліотекознавства». Теоретичні позиції Шреттінгера були обмежені історичними умовами. Шреттінгер, відокремив бібліотекознавство від бібліотечної справи, під яким він розумів практичні знання. Особливість його поглядів — підвищена увага до практичних питань організації та пристрої бібліотеки, в чому він вбачав сутність бібліотечної роботи, а також бібліотекознавства. Ця позиція залишила глибокий відбиток на всьому закордонному бібліотекознавстві XIX і почасти XX ст. Що згодом дало підставу розглядати бібліотекознавство як вузкотехнічну, практичну, прикладну науку, позбавлену соціального змісту. Праця М. Шреттінгера поклала початок цілій серії видань з питань бібліотекознавства, які за своїм ідейно-теоретичного змісту поділяли погляди Шреттінгера.

Наприкінці XIX в. з’явилися перші ознаки відділення бібліотекознавства як науки від практики. Найбільш істотний внесок вніс німецький бібліотекознавець А. Грезель. У зв’язку з цим він писав: «Подібно до того, як будь-яка наука відокремлюється із загального людського знання і відповідно до принципу упорядкування в цілісність утворює дисциплінарне знання, так само і бібліотекознавство є упорядкована сукупність всіх безпосередньо віднесених до бібліотечної справи знань «. Таким чином, бібліотекознавство починає виступати не в якості «практичного знання», а як сукупність наукових знань, тобто як наукова дисципліна.

Інтерпретація бібліотекознавства в кінці XIX в. як самостійної наукової дисципліни одночасно поставила питання про предмет цієї науки. Одна з перших спроб цього рішення належить А. Грезелю. «Теоретичні питання, писав він, що мають відношення до бібліотек, історії бібліотечної справи взагалі та окремих книжкових фондів утворює предмет самостійної науки — бібліотекознавства» .

Приблизно в цей час формується і початкове уявлення про структуру бібліотекознавства як наукової дисципліни. Якщо раніше воно розумілося як щось нероздільне, синкретичне, то тепер у ньому виділяються два рівноцінних розділу: вчення про бібліотеку і вчення про бібліотечні фонди. Бібліотекознавство вперше набуває форму структурованого цілого, хоча і недосконалого з сучасної точки зору.

Одночасно в бібліотекознавстві виявилися й безперспективні тенденції. Так, наприклад, зародилося історико-книгознавчий напрямок на чолі з К. Дзяцко, зосереджений на вивченні рукописів і стародруків, що абсолютно невиправдано розширювало як предмет, так і структуру бібліотекознавства. Так само непродуктивними виявилися спроби включити до складу бібліотекознавства такі науки, як книгознавство, літературознавство, бібліографію та ін. Процес становлення бібліотекознавства супроводжувався збільшенням числа праць з бібліотечної справи, бібліотекознавства, організацієй перших бібліотекознавчих журналів («Серапеум», Німеччина, 1840, «Бібліотечний журнал», США, 1976), професійних бібліотечних асоціацій (Американська бібліотечна асоціація, США, 1876, Бібліотечна асоціація, Великобританія, 1877), відкриттям наукових центрів у галузі бібліотекознавства, найважливіший з яких перебував у Німеччині.

В Україні термін «бібліотекознавство» отримав поширення з середини XIX в. Вітчизняне бібліотекознавство, як і закордонне, являло собою сукупність наукових знань. Значну роль у розвитку бібліотекознавства зіграли В.І. Собольщиков, Н.А. Рубакін, А. А. Покровський, К.І. Рубинський, Л.Б. Хавкіна та ін. Вони характеризували бібліотечну справу як важливу галузь освіти, підкреслювали велику культурну роль бібліотек, їх важливе місце в самоосвіті та читанні населення. Розвиваючись в руслі світового бібліотекознавства, вітчизняна бібліотечна наука в той же час мала самобутні риси. Так, бібліотекознавці наполегливо виступали за розширення кола читачів, загальнодоступність бібліотек. Велика увага приділялася вивченню читачів, розкриттю книжкових фондів, полегшенню їх використання. Багато в чому оригінальний характер носили погляди вітчизняних бібліотекознавців на комплектування бібліотечних фондів, їх каталогізацію, організацію бібліотечних фондів, інші проблеми бібліотечної справи. Розвиваючись як наукова дисципліна, бібліотекознавство в XIX ст., у зв’язку з появою перших бібліотечних шкіл і курсів, викладається і як навчальна дисципліна. При цьому, обидва процеси йшли майже паралельно. Вже на самому першому визначенні бібліотекознавства Шреттінгером був зафіксований його навчальний аспект. Як навчальна дисципліна, бібліотекознавство також характеризувалося прикладною, практичною спрямованістю. Таким чином, у XIX — на початку XX ст. бібліотекознавство сформувалося як наукова та навчальна дисципліна. Водночас, бібліотекознавство являло собою здебільшого формально-технічну дисципліну, що характеризується високою питомою вагою проблематики практичної спрямованості. Особливість світового бібліотекознавства зазначеного періоду полягає в тому, що воно розвивалося як єдина в світовому масштабі наука.