Конвент-аналіз зарубіжних періодичних видань

Аналітичні дослідження світових періодичних видань показав, що за період, узятий для дослідження (2003 — 2004 рр.) з’явилися 4255 публікацій про Україну в 354 періодичних виданнях та часописах 68 країн світу. Виходячи з того, що на той час до складу ООН входило 180 країн, отже, 35% країн світу приділили Україні частину своєї газетної площі. Найбільше публікацій про Україну належить регіону Східної Європи (75% від загальної кількості публікацій), що обумовлено територіальним розташуванням України та сферою політико-економічних пріоритетів. Разом з тим, у десятку країн, які найбільше пишуть про Україну входять Росія, Румунія, Польща, Угорщина, Сербія, Чорногорія, США, Німеччина, Австрія та Білорусь.

У світовій періодичній пресі Україна зображена з різних сторін. Є публікації негативного, нейтрального та позитивного характеру. Результат конвент-аналізу показав, що в десятку країн, чиї друковані ЗМІ висвітлюють Україну в позитивному плані входять Австралія, Аргентина, Ватикан. Характерно, що з 68 досліджених країн, загалом 33 країни пишуть в ЗМІ позитивно про Україну, що становить 48,5%. При цьому позитивні публікації займають лише 24% від загальної кількості матеріалів про Україну.

У нейтральному інформаційному контексті про Україну пишуть ЗМІ 22% країн. Кількість нейтральних публікацій становить 15% від загальної кількості матеріалів про Україну. ЗМІ таких країн як Португалія, Австрія, Румунія висвітлюють Україну найнегативніше. Варто відзначити, що це складає 25% усіх країн, що висвітлюють ситуацію в Україні. При цьому негативні публікації займають більше 60% від загальної кількості матеріалів про Україну. За досліджуваний період найбільша кількість негативних публікацій про Україну зафіксована в таких країнах як Росія, Румунія, Угорщина, Польща, США.

Досліджуючи роль і місце зарубіжних ЗМІ в процесі інформаційного маніпулювання та здійснення ними прихованого інформаційного впливу на внутрішню і зовнішню політику України в контексті інформаційної безпеки України вдалося встановити наступне. Серед найактивніших інформаційних маніпуляторів (у співвідношенні кількості маніпулятивних елементів до загальної кількості публікацій) є США, Швейцарія, Великобританія, Румунія, Австрія, Швеція, Білорусь, Польща, Росія та Німеччина. За загальною кількістю зафіксованих маніпулятивних актів у періодичній пресі до переліку найактивніших входять такі країни: Росія, Румунія, Польща, США, Німеччина, Угорщина, Австрія, Білорусь та Великобританія [6].

Здійснюючи аналіз обсягу та тривалості інформаційного маніпулювання, що активно застосовують ЗМІ зарубіжних країн для реалізації своїх власних національних інтересів, та наводячи класифікацію країн за рівнем їх інформаційного впливу на Україну можна визначити дві групи країн: групу інформаційної залежності та групу постійного впливу. Встановлено також, що найбільший резонанс викликають публікації на політично важливі теми: геополітичне місце України в світі, вибори президента в Україні, проведення конституційної реформи, менше уваги приділяється економічній та соціальній ситуаціям в Україні. І лише окремі країни висвітлюють культурологічну тематику.

Основою політичного маніпулювання є створювана ЗМІ ілюзорна реальність, що може докорінно змінити уявлення про пропорції справжньої моделі світу. Важливою передумовою для маніпулювання можна вважати також і той факт, що, володіючи монополією на інформацію, ЗМІ задають пріоритети подій. У світі відбуваються мільйони подій, але обговорюється лише та їхня частина, яку ЗМІ доводять до уваги респондента.

Шляхи реалізації системи забезпечення інформаційної безпеки. Враховуючи вищезазначені дослідження та з метою ефективного захисту від інформаційних маніпулювань виникає необхідність одночасного впровадження заходів на двох рівнях: індивідуальному та загальнодержавному. Основний тягар реалізації політики в галузі інформаційної безпеки держави лягає на органи державної влади, що мають діяти на основі законодавства та адміністративно-державного управління. До державних органів, які координують функції виконавчої влади, що найбільше беруть участь у протидії інформаційним маніпулюванням проти України в контексті забезпечення інформаційної безпеки, слід віднести: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет України, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, Міністерство транспорту і зв’язку, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство фінансів України, Службу безпеки України, Генеральну прокуратуру тощо.

Першим кроком у напрямку реалізації інформаційної безпеки стало рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України», введене в дію Указом Президента України від 23 квітня 2008 року N 377. На виконання цього рішення розроблена та затверджена Указом Президента України від 8 липня 2009 року № 514/2009 Доктрина інформаційної безпеки України.

Проте, у зв’язку з відсутністю Концепції національної інформаційної політики України, Положення про інформаційну війну в воєнній доктрині тощо, Україні доводиться ігнорувати окремі резолюції Генасамблеї ООН, у яких наголошується, що інформаційні технології можуть негативно впливати на безпеку держав, руйнувати та дезорганізувати як цивільні, так і військові галузі [7].

У сучасних умовах національні інтереси України вимагають термінового вирішення проблем інформаційної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки та захисту від маніпулятивних впливів.

Вирішення цих проблем потребує розв’язання завдань п’яти основних груп:

перша група проблем вимагає розвитку механізмів правового та законодавчого регулювання відносин в галузі забезпечення інформаційної безпеки;

друга група — пов’язана з інформаційним забезпеченням державної політики та організаційною структурою державної системи забезпечення інформаційної безпеки, що має включати Президента України та Прем'єр-міністра;

третя група проблем вимагає комплексного правового захисту прав і свобод людини, «персональної» інформації та таємниць особистого життя громадян, і особливо — забезпечення свободи інформаційної діяльності та державних гарантій на обмеження цієї діяльності з метою захисту прав і свобод інших осіб;

четверта група проблем невіддільна від інтеграції України у світовий інформаційний простір, що передбачає створення конкурентоспроможних інформаційних технологій, розвиток індустрії інформаційних послуг сучасних телерадіокомунікаційних мереж;

п’ята група проблем є невід'ємною складовою забезпечення власне функціонування інформаційної інфраструктури та збереження інформації.

Аналіз світового історичного досвіду й особливо новітньої політичної історії показує, що сучасні ЗМІ володіють як технічними, так і ідеологічними можливостями служити певним політичним цілям: як просвіщати людей, розвивати в них почуття власної гідності, прагнення до волі та соціальної справедливості, сприяти і допомагати компетентній участі в політиці, збагачувати особистість, так і духовно поневолювати, деформувати й залякувати, розпалювати масову ненависть, сіяти недовіру та страх [8].

І від того, яку позицію в цьому непростому питанні займуть ЗМІ, багато в чому буде залежати майбутнє нашого суспільства. ЗМІ, об'єднавши свій найбагатший ресурсний потенціал і створивши єдиний інформаційний простір, можуть реально сприяти виробленню єдиного інформаційного курсу, спрямованого на консолідацію суспільства і формування національної ідеї, а, можливо, навіть і цілої ідеології. А можуть, за допомогою «інформаційних війн», численних «викидів компромату», «зливів» і «витоків» інформації, «замовлених публікацій» і т.п. сприяти росту соціальної напруженості, невіри людей в інститути демократії, у тому числі й у самі ЗМІ. Саме тому ЗМІ не повинні належати та відповідати вимогам лише обмеженої групи осіб, які ставлять свої амбіційні устремління вище потреб суспільства. Сьогодні необхідні глибокі зміни, насамперед, у двох напрямках: у відношенні політичної еліти до поширення інформації та у ставленні українських споживачів до якості пропонованого їм інформаційного продукту.

Варто зазначити, що сучасні ЗМІ постійно використовують у своїй діяльності маніпулятивні технології для здійснення інформаційно-психологічного впливу як на окремих людей, так і на масову свідомість. За допомогою численних прийомів і «вивертів» ЗМІ не просто беруть участь у констатації та висвітленні політичних подій, а мають можливість створювати власний ілюзорний простір та видавати за реальну модель політичного світу. Тому проблеми забезпечення інформаційної безпеки в епоху глобалізації як окремої особистості, так і суспільства в цілому є актуальними та потребують законодавчого, правового, фінансового, науково-технічного та комплексного дієвого підходу для їх вирішення.