Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Політика. 
Уривки про виховання

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Але наші пращури віднесли музику до числа загальноосвітніх дисциплін, тому що сама природа, як це не раз вказувалося, намагається дати нам змогу не тільки правильно скеровувати нашу діяльність, але й прекрасно користуватися нашим дозвіллям. А останнє — ми знову підкреслюємо це — є основним принципом усієї нашої діяльності. Якщо ж необхідні і діяльність, і дозвілля, і дозвіллю треба значною мірою… Читати ще >

Політика. Уривки про виховання (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Раби — невід'ємна складова частина сім'ї: З’ясувавши, з яких елементів складається держава, слід насамперед поговорити про організацію сім'ї: адже кожна держава складається з окремих сімей. Сім'я в свою чергу складається з елементів, що їх сукупність і становить предмет її організації. В досконалій сім'ї два елементи: раби і вільні.

Раб є власність або знаряддя виробництва: Власність є частина сімейної організації: без речей першої необхідності не можна не тільки жити добре, але й взагалі жити.

В усіх ремеслах з певно поставленою метою потрібні бувають відповідні для них інструменти, раз майстер хоче довести до кінця ту чи іншу роботу, і з цих інструментів одні — неживі, а інші — живі (наприклад, для керманича стерно — інструмент неживий, а стерновий — живий, бо в майстерностях майстровий відіграє роль інструмента); так само й для господаря придбання власності є свого роду знаряддя для існування. І придбання власності потребує для себе силу знарядь, раб же є певною мірою живою частиною власності, як і взагалі в майстерностях будь-який майстровий, як знаряддя, стоїть попереду інших інструментів.

Із сказаного очевидно таке раб за своєю природою та за своїм призначенням: хто від природи належить не самому собі, а іншому, і при цьому все-таки людина, той за своєю природою — раб. Людина ж належить іншій у тому разі, якщо вона, лишаючись людиною, стає власністю; остання становить знаряддя активне і окремо для себе існуюче.

За своєю природою люди поділяються на рабів і володарів: Тепер треба розглянути: від природи може чи не може існувати така людина, тобто раб? Служити комусь рабом — чи пристойно й чи справедливо? Чи, навпаки, всяке рабство — явище протиприродне?

Не важко відповісти на ці питання і шляхом теоретичних міркувань, і на підставі фактичних даних. Панування і підлеглість — не тільки речі необхідні, але й корисні. Вже безпосередньо з моменту самого народження деякі істоти відрізняються тим, що одні з них немов призначені для підлеглості, інші — до панування.

Багато різновидів буває і в становищах панування й підлеглості; однак, чим вище стоять підлеглі, тим досконаліша сама влада над ними; так, наприклад, влада над людиною досконаліша, ніж влада над твариною.

Адже чим вище стоїть майстер, тим досконаліша й виконувана ним робота; де одна сторона панує, а друга кориться, там тільки й може бути мова про яку-небудь роботу. Елемент панування й елемент підлеглості позначається в усьому, що, складаючись із кількох частин, безперервно зв’язаних одна з одною або роз'єднаних, становить одне ціле.

Це — загальний закон природи, і, як такому, йому й підлягають живі істоти.

Тож очевидно, що в хатньому господарстві слід дбати більше про людей, ніж про придбання бездушної власності, піклуватися більше про доброчесність перших, ніж про достаток останньої, іншими словами — багатство, дбати більше про людей вільних, ніж про рабів.

Щодо рабів, то, може, виникне запитання: та чи можливі в раба взагалі які-небудь чесноти, крім його призначення бути знаряддям для роботи та служби? Чи має раб інші, вищі чесноти, як, наприклад, скромність, хоробрість, справедливість та інші властивості? То раб ніяких інших якостей, крім фізичних, не має? І так, і ні — було б сказати важко.

Рабові не властива здатність міркувати: Вільна людина виявляє свою владу над рабом інакше, ніж чоловік над жінкою і дорослий муж над дитиною. Всі ці істоти мають (розумні й нерозумні) психічні елементи; тільки виявляються вони по-різному.

Так, рабові взагалі не властива здатність міркувати, жінці вона властива, але не має застосування, дитині також властива, але перебуває в нерозвиненому стані.

Ми встановили, що раб буває корисний для повсякденних потреб. Звідси зрозуміло, що він повинен мати і чесноти в малій мірі, а саме у такій, щоб його свавільність чи млявість не завдавали шкоди виконуваним ним роботам.

Виховання юнацтва — головний засіб збереження державного ладу: Але найважливіший з усіх, сприяючих збереженню державного ладу, засобів, який нині занедбаний всіма, — це виховання юнацтва у дусі відповідного державного ладу.

Ніякої користі не дадуть найкорисніші закони, одноголосно, всіма особами, до держави причетними, схвалені, якщо громадяни не будуть привчені до державного ладу, якщо вони не будуть у дусі його виховані, тобто, якщо основні закони держави демократичні — у дусі демократії, олігархічні — в дусі олігархії: адже якщо недисциплінований один, не дисциплінована і вся держава.

Завдання ж такого державного виховання полягає не в тому, щоб догоджати олігархам або прихильникам демократії, а щоб дати змогу першим підтримувати олігархічний лад, другим — демократичний. Тим часом тепер в олігархіях сини осіб, які належать до правлячого класу, — розбещені, а сини неімущих загартовуються до виснаження гімнастичними вправами, і тому ці останні і воліють замишляти всілякі новини в державному житті і спроможні здійснити свої задуми.

А в демократичних державах, принаймні тих, що такими переважно визнаються, справу виховання організовано зовсім не в інтересах держави, і причина цьому та, що там погано розуміють, що таке воля.

Проти виснажливих фізичних вправ: Для нормального фізичного стану громадянина як такого, для його здоров’я та його продуктивних сил як батька зовсім не треба мати фізичну міць атлетів; з другого боку, не підходять тут і люди з занадто ніжною будовою тіла, що не можуть зносити важкої роботи; треба додержуватися в даному разі середини між обома крайнощами.

Організм має бути розвинений, але не виснажливими вправами, і розвиток цей не повинен бути спрямований в один бік, як то буває з атлетами; при розвиткові організму громадянина треба мати на увазі ту діяльність, яка є характерною ознакою вільнонароджених людей.

Це стосується однаково як чоловіків, так і жінок. Вагітні жінки також повинні стежити за своїм організмом, вони не повинні перебувати в неробстві, не повинні їсти важких страв.

Про аборти й потворних немовлят: У питаннях, пов’язаних з «вибраковуванням» немовлят і їх годуванням, нехай чинним буде той закон, що жодної дитини-каліки годувати не слід.

Що ж до числа дітей, то в тому випадку, якщо встановлені звичаї забороняють «вибраковування» кого-небудь з новонароджених — його не повинно бути, бо кількість дітонароджень при цьому все ж таки суворо обмежена. Якщо ж у подружжя має народитися дитина понад це дозволене число, то слід робити аборт раніше, ніж зародок цілком дозрів; злочином проти божих законів та державних постанов буде робити аборт у тому разі, якщо зародок уже цілком визрів.

Годування і загартовування дитини: Велика різноманітність, треба гадати, й у способах годувати новонароджених дітей для зміцнення їх фізичних сил.

Спостереження над тваринами, а так само й над племенами, які найбільше дбають про те, щоб розвинути в собі войовничий темперамент, показують, що давати багато молока — найкраще для зміцнення фізичних сил дітей і що вино, як напій, який може призвести до захворювань, треба цілком викреслити з числа поживних для дитини речовин.

Корисний також рух, оскільки він взагалі можливий у такому ніжному віці. Щоб запобігти можливим при цьому вивихам ніжних членів тіла, деякі племена користуються в цьому випадку й тепер певними механічними приладами, що забезпечують тіла малят від пошкоджень.

Корисно відразу ж, змалку, привчати дітей до холоду: це чудовий засіб і для здоров’я, і для військової діяльності. Тим-то в багатьох варварів існує звичай купати новонароджених дітей у холодній воді; інші племена, наприклад, кельти, загортають дітей у холодні ковдри.

Взагалі, до всього, до чого можна привчити дитину, краще привчати її безпосередньо «з пелюшок», але привчати поступово. Та обставина, що в організмі дітей є більше живого тепла, чудово сприяє загартуванню дітей.

Виховання дітей до п’яти років. Гра, оповідання: У подальшу після цього пору віку, до п’яти років, коли, зрозуміло, не годиться ще починати чого-небудь навчати дитину, ні обтяжувати її якою-небудь роботою, що могла б зашкодити її ростові, слід дозволяти їй стільки рухатись, скільки потрібно, щоб організм не залишався в бездіяльності.

Для цього треба розважати дитину як іншими, відповідними до її віку, заняттями, так і іграми; проте ігри ці мають відповідати гідності вільнонародженої людини, не повинні занадто втомлювати дитину і бути розбещеними.

Щодо оповідань та казок, які доречно слухати у відповідному дитячому віці, то про добір їх повинні подбати ті магістрати, що звуться педономами. Все це має бути наче вступом до подальших занять; тому ігри дітей мають наслідувати те, чим вони будуть займатися серйозно згодом. Цілком безпідставно забороняють деякі законодавці дітям голосний крик і плач — і те, й інше сприяє їх ростові і є для їхнього організму свого роду гімнастикою: затримування дихання розвиває силу при роботі, а це й буває з дітьми, коли вони надриваються від крику.

Педономам слід наглядати взагалі за тим, як проводять час діти, і так само й за тим, щоб вони якнайменше залишалися в товаристві рабів; у цьому віці, тобто від п’яти до семи років, дітей треба виховувати в домашній обстановці. Певна річ, слід приховувати від дитячих вух та очей, поки діти ще малі, все те, що не відповідає гідності вільнонародженої людини. Та й взагалі, законодавець мусить знищити в державі усяке лихослів'я і до того подібне, бо зі звички так чи інакше лихословити розвивається і нахил робити погані вчинки.

Особливо треба не допускати лихослів'я серед молоді; треба, щоб вони не говорили самі й не чули від інших чого-небудь подібного. Якщо все ж виявиться, що хто-небудь говорить чи робить те, що заборонено, то вільнонароджену людину, але не зараховану ще до сиситії, треба карати бичуванням, а коли вона вже старша за цей вік, то позбавляти її громадянських прав, бо такі провини, допустимі лише серед рабів, несумісні з гідністю вільної людини.

Законом має бути заборонено молодим людям бути глядачами на виставах ямбів та комедії доти, поки вони досягнуть віку, коли їм дозволено брати участь у сиситіях та пиятиках; можна сподіватися, що здобуте ними на той час виховання зробить усіх їх несприйнятливими до шкоди від таких видовищ.

Ми завжди більше любимо наші перші враження. Тим-то й треба оберігати молодь від стикання з усім поганим, особливо з тим, що має в собі щось низьке чи розпалює погані пристрасті.

Про поділ дітей за віком: Коли діти досягнуть п’яти років, наступні два роки, до семи, вони мають вже бути на уроках з тих дисциплін, які їм пізніше доведеться вивчати самим. Усе виховання має поділятися за ступенями віку на два класи: 1 — від семи років до статевої дозрілості й 2— від настання статевої зрілості до 21 року. Звичайний спосіб поділяти вік людського життя на семиріччя, може, й непоганий, але все-таки й при цьому поділі треба зважати на природу.

Виховання дітей з семи років — справа держави: Оскільки вся держава в цілому має одну кінцеву мету, то очевидно, що всіх громадян треба однаково виховувати, і піклування про це виховання має бути піклуванням державним, а не справою приватної ініціативи.

Тепер кожний дбає про виховання своїх дітей по-своєму, кожний і вчить їх по-своєму, як йому на думку спаде. А справді ж те, що має на увазі спільний інтерес, повинно й робитися спільно. Не слід, крім того, гадати, ніби кожен громадянин — сам по собі, ні, всі громадяни належать державі, бо кожен з них є частинкою держави. А піклування про кожну частинку, природно, повинно мати на увазі піклування про все ціле, вкупі взяте. Щодо цього можна похвалити лакедемонян; вони виявляють дуже велике піклування про виховання дітей, і воно має в них загальнодержавний характер.

Програма освіти: Цілком очевидно, що з числа корисних у житті дисциплін треба вивчати ті, які дійсно необхідні, але не всі без винятку. А що всі заняття людей поділяються на такі, які личать вільнонародженим людям, і на такі, що властиві невільним, то, очевидно, з першого роду занять треба брати участь лише в тих, які не перетворять людину, що займається ними, на ремісника.

А ремісницькими треба вважати такі заняття, такі мистецтва й такі предмети навчання, які роблять фізичні, психічні й інтелектуальні сили вільнонароджених людей непридатними для застосування їх до чесноти й для пов’язаної з нею діяльності.

Тому ми й називаємо ремісницькими такі мистецтва й заняття, якими послаблюються фізичні сили. Це ті роботи, які виконуються за платню; вони відбирають дозвілля для розвитку інтелектуальних сил людини й принижують їх. І з числа «вільних» наук вільнонародженій людині можна вивчати деякі тільки до певних меж; надмірне ж наполягання на цих, з тим, щоб вивчити їх у всіх деталях, завдає згаданої шкоди.

Велика різниця існує в тому, для якої мети кожний що-небудь робить чи вивчає. Якщо це робиться в особистих інтересах чи в інтересах друзів, або, нарешті, в інтересах чесноти, — воно гідне вільнонародженої людини; але цілком такі самі вчинки в інтересах чужих часто-густо можуть становити поведінку, властиву найманцеві чи рабові.

Поширені нині предмети навчання мають двоїстий характер. Тепер звичайними предметами навчання є такі чотири: граматика, гімнастика, музика й часом малювання. З них граматика й малювання вивчаються як предмети, корисні в житті і часто застосовувані практично; гімнастикою займаються тому, що вона сприяє розвиткові мужності. Щодо музики, то, можливо, виникне сумнів, чи корисно її вивчати, бо тепер здебільшого займаються музикою тільки заради втіхи.

Але наші пращури віднесли музику до числа загальноосвітніх дисциплін, тому що сама природа, як це не раз вказувалося, намагається дати нам змогу не тільки правильно скеровувати нашу діяльність, але й прекрасно користуватися нашим дозвіллям. А останнє — ми знову підкреслюємо це — є основним принципом усієї нашої діяльності. Якщо ж необхідні і діяльність, і дозвілля, і дозвіллю треба значною мірою надавати перевагу перед діяльністю, то виникає питання, чим дозвілля це треба заповнити.

Звичайно ж, не грою, бо в такому разі неминуче виявилося б, що вона є кінцевою метою нашого життя. Раз це неможливо, то іграм треба скоріше приділити місце серед нашої діяльності: адже трудящій людині потрібний відпочинок, а гра й існує заради відпочинку, всяка ж діяльність тягне за собою напружену працю.

Тому ігри повинні мати своє місце, але, призначаючи час ігор, треба користуватися зручним для того моментом, бо вони є свого роду ліками: рух під час ігор веде до заспокоєння душі, і оскільки з грою пов’язана й розвага, він сприяє її відпочинкові. Але дозвілля, очевидно, має вже в самому собі і насолоду, і блаженство, і щасливе життя, і все це припадає не зайнятим людям, а людям, що користуються дозвіллям. Хто робить що-небудь, робить це заради чого-небудь, бо мети він ще не досяг. У той час як щастя саме по собі є мета, і воно сполучається в уявленні всіх людей не з горем, а з насолодою. виховання освіта аристотель Проте цю насолоду не всі ще визнають тотожною для всіх; кожний визначає насолоду відповідно до своєї індивідуальності і притаманних їй властивостей: найкраща людина, звичайно, дає перевагу найкращій насолоді, тій, яка випливає з найкращих її властивостей.

Звідси зрозуміло, що для вміння користуватися дозвіллям у житті треба дечого навчитись, в дечому виховатись, і що як це виховання, так і це навчання мають мету в самих собі, в той час як те навчання, яке визнається за необхідне для застосування його до ділового життя, має на увазі інші цілі.

Ось чому і наші пращури зарахували музику до загальновиховних дисциплін не як дисципліну необхідну (ніякої нагальної необхідності в навчанні музики немає) і не як дисципліну загальнокорисну, подібно до письменності, яка потрібна і для грошових справ, і для хатнього господарства, і для наукових занять, і для багатьох галузей державної діяльності.

І малювання також, очевидно, вивчають тому, що воно дає користь при кращій критичній оцінці художніх творів, як у свою чергу гімнастика зміцнює здоров’я й розвиває фізичні сили. Нічого подібного заняття музикою не дають.

Тому лишається прийняти одне, що вона заповнює наше дозвілля, і з цією метою вона, очевидно, і запроваджена у практику виховання. Справді, ті, хто вводить музику до числа предметів виховання, вважають, очевидно, що вона є інтелектуальною розвагою вільнонароджених людей.

Фізичне виховання має передувати інтелектуальному: Очевидно, що у справі виховання розвивати навички треба раніше, ніж розвивати розум, і фізичне виховання має початися раніше від виховання інтелектуального. Звідси випливає, що хлопчиків треба, насамперед, віддавати в руки вчителів гімнастики та педотрибів: перші доведуть до належного стану їхній організм, а другі будуть відповідно скеровувати їх заняття гімнастикою.

Отже, можна вважати загальновизнаним те положення, що при вихованні молоді необхідно навчати її гімнастики; очевидно також і те, як це навчання має бути поставлене.

Звичайно, до періоду статевої зрілості треба надавати перевагу легшим гімнастичним вправам, при чому, щоб ніщо не заважало фізичному ростові молодих людей, цілком виключаються насильне відгодовування їх та примусова робота.

Важливе свідчення на користь того, що ці заходи можуть затримати розвиток фізичних сил, можна знайти у списках переможців на олімпійських змаганнях: у цих списках мало коли натрапиш на двох-трьох одних і тих же осіб, які б здобули перемогу, бувши хлопчиками і потім дорослими мужами. Це пояснюється тим, що молоді люди від постійних надмірних гімнастичних вправ втрачають свої сили.

Після того, як по досягненні змужнілості три роки будуть присвячені засвоєнню інших предметів виховання, доречно в подальший період віку давати вихованцям як важчі роботи, так і примусове годування. Ні в якому разі не слід одночасно примушувати надто напружено працювати й інтелектуальні, і фізичні сили: напруження тих і інших, природно, дає діаметрально-протилежну дію, а саме: фізичне напруження перешкоджає розвиткові інтелектуальних сил, напруження інтелектуальне — фізичних.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою