Гуцульська вишивка інтер " єрного призначення

Гуцульська вишивка інтер " єрного призначення..

Дипломна кваліфікаційна робота із декоративно-прикладного мистецтва студентки 4−01 курсу Тетяни Костюк Міністерство освіти України Коломийський педагогічний коледж Прикарпатського університету ім.Василя Стефаника Коломия — 2000.

Вступ

Українське народне мистецтво й професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій стране та за кордоном. У його предновічних образах, зручних утилітарних формах й динамічних мотиви орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії історії, особливості побуту, доброта й щедрість душі українського народу.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною системи художньої освіти.

Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах — домашнє художнє ремесло і організовані художні промисли, заговорили українською у «язані із ринком. Природні багатства України, вигідне географічне й торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих художніх промислів. як вже зазначалося, перехід від мануфактури до фабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно позначився на подальшому розвиткові художніх промислів, основа які - традиційна художня рукотворність.

У художньому прогресі людства проходити два зустрічних процеси. перший іде від первісного синкретизму. Шлях розвитку мистецтва — це постійних процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.

Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво, нерозривно заговорили українською у «язане із життям народу, було б лише народним. Демократизм народного мистецтва як особливого засобу пізнання, відображення та творення дійсності, виховання і грунтування людей мав важливе занчення для майбутнього розвитку художньої культури.

Вид мистецтва — це певна його галузь, що характеризується тім, котрі сторони життя: как она пізнає, відображає.

Народ у своїй художній творчости відображає історичну практику пізнання та освоєння навколишньої діяльності, суспільний лад й побут. У народній творчости виявлений складний світло людських почуттів й переживань, відбиті палиця любов до рідної землі, духовні запити, прагнення та мрії людини в краще майбутнє.

Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слів «янь (метав, кераміка, різьблення на дереві тощо). Їхню оригінальну, високохудожню творчість засвідчують збережені пам «ятки, літописні дані та опису іноземців, котрі за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на одному місце после Візантії.

У Київській Русі переважали домашні ремесла, заговорили українською у «язані з сільським господарством, смердоті відігравали роль допоміжного заняття. Селяни сам виготовляли різні вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб.

Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо й його місце у людській діяльності, житті. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входити у сферу матеріальної й духовної культури народу. У цьому плані становлять інтерес думи дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної й духовної культури, спеціальне виділення художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми й духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивка й т.ін. є результатом як духовної, то й практичної діяльності людей.

Світ людини включає у собі численні види художньої практики. Це плетіння й ткання, розпис й вишивка, різьблення й виточування тощо. Одні види — кераміка, обробка кістки й каменю, плетіння — виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинання із паперу. Їм заледве налічується кілька століть. Щоправда, до середини ХІХ ст. ані народне мистецтво, ані художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще і досі слово «ремісник «за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчомму підходу до праці.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами, його змістовна краса потрібна людині, у наше годину зростає його художньо-культурна цінність.

Українське народне декоративне мистецтво — унікальне явище національної культури. Воно завжди правдиво показувало світові життя нації, її духовне багатство, рівень культури, творчі сили й здібності, енергію, виступало, як феномен незнищенності. Вивчання народного декоративного мистецтва закономірно укладати коло проблем національної культури.

У житті українського народу — роботи, побуту, моралі, психології та ін. — народне декоративне мистецтво виступає як унікальне явище, яку засвідчує невмирущі, життєствердні сили.

Народне декоративне мистецтво — це багатий, справедливий гармонійний світло, що доніс до нас національні риси орнаментальної, графічної, живописної, пластичної композиційної культури. У ній відбиті віковічні надбання, художній геній української нації.

Розділ І.

1.1. Історія розвитку.

У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина — вишивка.

Вишивка — це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнськиї рук.

" І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,.

І рушник вишиваний на щастя,.

на частку дала " .

Ці рядки відомої пісня на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи гладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працю руках й думці.

Вишивка — поширений вид декоративного і ужиткового мистецтва. У якому узори та зображення виконуються вручну, чи способом на різних тканинах, шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо.

Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків, мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто й коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин цого є ті, що тканини недовговічні, й наука позбавлена можливості точно визначити годину виникнення цого виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогадки й припущення дослідників.

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців й нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що вухо мистецтва вишивання на територї, якої займає сучасна Україна, сягає у глибину віків. Його розвиток триває із незапам «ятних часів й до відома наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вічною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

Вишивка — класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершину його мистецького хисту.

Дововижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тім, що вон широко виступає в різноманітних варіантах — як прикраса тканин одягового, побутового, інтер «єрнообрядового призначення.

Вишивка — це орнаментальна скарбниця колективного генія. У ній втілено дива народної вигадки, фантазії - геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого й досягнення художньої культури українського народу. Її розвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам.

Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, котрі є в всіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров «я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат із Прикарпаттям й Закарпатттям й Півдня України. У кожному з них — свої традиції, своя система й творчі методи. Доти ж й в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки.

Через тисячоліття тягнуться зв «язки орнаментальних схем, котрі постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умів. Дослідники неодноразово підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність із орнаментом попередніх епох, передусім із античним геометричним.

Збереглися важливі історичні відомості про місця виготовлення давніх вишивок, людей, які нею займалися. Так було в ХІ ст. було б організовано школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом й сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва. Тут існували майстерні при монастирських школах.

Пам «ятки вишивок Х-ХІІІ ст. засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок із антропоморфними, зооморфними й рослинними геометричними мотивами.

Уже удвічі напрями вишивання — орнаментальний й сюжетний — перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньої виразості. Про поєднання сюжетних і орнаментальних зображень як типове явище вишивального мистецтва свідчать пам «ятки й пізнішого часу.

Вишивки ХVІІХVІІІ ст. виконані переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного та зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, із які шили різні компоненти одягу, вироби інтер «єрного побутового та обрядового призначення. Орнаментально-декоративне вишивання набуло великого поширення не так на промовах світського, а і церковного вжитку. Його посилений розвиток був викликаний загальною схильністю до підвищеної декоративності та розкоші середніх й заможніх кіл населення.

Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва поліської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів. Виділяються вишивки західних районів волині, півночі рівненської, житомирської й Київської областей, Чернігівщини й Сумщини. У кожному з цих регіонів спостерігаються локальні групи, підгрупи орнаментів. В частности, становить інтерес вишивка в північно-західного ареалу із дрібними мотивами переважно синьо-червоного колориту. Вишивка північних районів Волині подібна на вишивки, поширені на півночі Рівненщини, Житомирщини. Однак на Житомирщині композиція візерунків более монументального звучання, збагачена різними варіантами трактування мотивів — «звізд », «пик ». Такі широкі вишиті смуги розміщуються на традиційно визначних частинах одягу, рушниках, скатертинах.

У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширені найбільш типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок, серед які переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали основні візерунки, а чорні вводили із метою розподілу за центром чи для побічного обрамування.

Вишивка білими натками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок (одинарний, двійний стовпчик, «шеляжок » ??, «гречечка «тощо) отримали масове поширення на Чернігівщині, Сумщині. Точністю виконання виділяються білі вишивки жіночих сорочок, рушників із широкими смугами мережок, на які настилом окреслені крупні геометричні й рослинні мотиви.

На Київщині особливо популярними були техніки поверхнього вишивання — затягування, набирання, ???тва, низь, хрестик, шпанівка, ретязь тощо. Вишивка Київщини багата локальними різновидами. У всіх районах побутувала вишивка білими натками на білому тлі. Ці та інші мотиви мають незчисленні варіанти зображень околицях Київщини. Виділяються такі центри вишивального мистецтва, як Переславши, Канів, Чигирин, Золотоноша та ін.

Давню загальнослов «янську традицію має вишивка одягу на Україні. На неї вплинули й взаємозв «язки із мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання одягу збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивки гуцулів, бойків, лемків.

Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленим живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.

Вишивка Бойківщини — своєрідне локальне художнє явище в українському вишивальному мистецтві. Основне призначення — декорування одягу впливало на її художні особливості.

У ХІХ ст. вишивка набула масового поширення на всій Україні, стала одним з основних видів народного декоративного мистецтва. Вишивали в кожному селі, а містах — у дворянському, купецьому, міщанському середовищі, монастирях, майстернях тощо. Стали відомими великі вишивальні майстерні у селах Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Яланець на Поділлі та ін. У цих майстернях виготовляли одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки, чохли на меблі для власних потреб й на продажів. Українські майстрині брали доля в всесвітніх виставках народного мистецтва, їхні твори експортували.

Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання із лицьового боці. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер. Дослідники стверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють близько 100 типів вишивок.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас й утверждает дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

Найвідомішими є майстрині в українських селах: Рішетипівка? на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Гуляй на Івано-Франківщині, а й у містах: Києві, Львові, Вінниці, Ніжені, Косові, Вижниці. Центри народної вишивки є зосередженням високої майстерності й художнього смаку.

1.2. Територіальні особливості

Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену гамору. З того, як вишито доріжку, серветку, легко можна дізнатися, із якого села їхні власниця.

Вишивка — поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому візерунок та зображення виконується ручним чи машинним способом на різних тканинах, шкірі, ??? та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовними каміннями, лелітками.

Цей вид мистецтва виник давно — корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто й коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо із одягу на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити годину виникнення цого мистецтва.

Давню загальнослов «янську традицію має вишивка на Україні. На неї вплинули й взаємозв «язки із мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивка гуцулів, лемків та бойків.

1.Вишивка центральної Гуцульщини — поліхромна, із певними акцентами в окремих центрах. То в вишивці сіл Яворів, Річки, Брустурів домінують блакитний й зелений колір. Синьо-фіолетова галасу й у буковинської вишивки, а синьо-зелена — для Закарпатської Гуцульщини.

2. Багатство, високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки зумовлені її численними типами. Славиться вишивка Верховини, Косова, Ворохти, Яремчі та їхніх околицях.

3. Своєрідні вишивки села Яворів та його присілків. На початку ХХ ст. тут вишивали вовняними нитками низинкою, хрестиком, позаголковим швом. У Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини зберігається близько 20 зразків яворівських вишивок для уставок, виконаних у 90-х роках минулого століття вовняними нитками та хрестиком. Орнамент геометричний; основні мотиви: ромб, квадрат, прямокутник, трикутник. Це типові, масово поширені візерунки. Кожна майстриня, досконало опанувавши традиційні прийоми композиційних вирішень, вносила індивідуальну манеру в характер виконання вишивок. Значним внеском у розвиток художніх традицій яворівської вишивки кінця ХІХ — початку ХХ ст. є творчість відомої вишивальниці К. Ю. Карпанюк.

4. як своєрідне локальне явище гуцульського мистецтва відома вишивка с. Космач із присілками. Тут, як й інших районах Гуцульщини, вишивкою декорували перемітки, сорочки, сердаки, червоні гарячі та?? обгортки для ніг — понучі тощо. Серед розмаїття вишивок виділяються вишивки чоловічих та жіночих сорочок. Домінують вишивки уставок на рукавах жіночих сорочок. Їм підпорядковані вузенькі стрічки, розміщені на швах й дудах.

Складний геометричний зміст космацької вишивок. На початку ХХ ст. майстрині використовували в одному візерунку, крім червоних, чорних, зелених та інших кольорів, по чотири відтінки жовтих й оранжових ниток. Два основні кольори домінують й надають вишивці золотавого, сонячного відблиску, святковості.

5. Давніш осередком декоративної вишивки є місто Коломия. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один із мистецько-культурних закладів Івано-Франківської обл. зберігає кращі зразки народної творчості.

Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленням живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.

1.3. Орнамент та композиційна структура Гуцульщини

Одним з найрозповсюдженіших й найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчости, отже живуча кришталево чисте джерело, яку дарує нам багатство здорових творчих сил народу, допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.

В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках, притаманних всім районам України, чітко виступають локальні відмінності, логічно обгрунтовані геометричними, історичними та соціальними чинниками.

Життя народу в певному середовищі, його побуту, звичаї, природа, навики роботи, критерії розуміння краси спричинили відмінні принципи вишивання в окремих осередках, районах, селах. Про «єктом нашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини та Покуття.

У вишивці такої етнографічної групи Карпат, як гуцули, збереглися архаїчні риси народного орнаменту. Численні історичні, етнографічні, фольклорні та літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення.

Звичайно, гуцульська вишивка розвивалася в єдиному руслі західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського, при впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище. На основі багатьох зразків вишивки кінця ХVІІІ-початку ХІХ століть, котрі зберігаються в музеях України, зокрема і Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

Колекція зразків вишивки доріжок, переміток тощо свідчить про високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцулів.

Упродовж віків колективним генієм народних майстрів викристалізувалася чітка художня система, в якій взаємообумовилися фактори матеріалу, техніки, орнаменту, композиції, колориту.

Основні матеріали вишивання — ручнопрядені лляні, вовняні нитки, металеві, срібні, золоті нитки, ???, бісер. З початку ХІХ століття — нитки ДМЦ, ???, бісер, шовк.

На кожному виді ??? використовувалися свої відповідні техніки вишивання. Так, це — низю, хрестиком, циркою, сердаки.

Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає у собі прості мотивчі й й складні фігурні елементи, мотиви-комплекси. Це ромб, напівромб, по-різному поєдані в горизонтальному напрямках.

Одним з них — це геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трасформація в геометричні мотивчі зображення людей, звірів, птахів, рослин тощо.

У гуцульській вишивці збереглися граничні геометризовані антропоморфні, зооморфні мотиви. Вони чітко простежуються у вишивках верхнього одягу: на серветках, кептарах, кожухах та гуглях??.

Типовою композицією гуцульської вишивки є різні за шириною стрічкові смуги, рапорт які складається із одного, двох чи кількох мотивів. Вони розташовані суворо геометрично, згідно із орнаментальною сіткою, створеною із комплексу горизонтальних, скісних, прямих й кривих ліній, що обгрунтовують відповідні орнаментальні ритми.

Для Гуцульщини є характерними розеткові та квадратові композиції із численними варіантами контурного обрамлення.

Розглянуті види вишивок розкривають складну систему гуцульської орнаментики, властивої для тієї чи іншої техніки виконання, матеріалу й призначення. Кожна історична епоха вносила певні зміни у мистецтво вишивки на Гуцульщині. Поява рослинних мотивів довільного трактування — явище рідкісне. Гуцульські майстри виявили глибоке розуміння краси, своєрідної опезії геометрично-графічної лінії, гармоній форми й ритму.

Характерна рису гуцульської вишивки ХІХ-ХХ століть — поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративного звучання. У ній знайшли відображення усі барви спетральної гами. Домінуючий червоний колір у рзкних нюансах звучання — від найбільш темних до інтенсивних оранжево-золотистих відтінків. То в вишивці Верховинського району переважають лілово-фіолетові кольори, у вишивці Яворова, Брустурів домінують блакитний й зелений колір.

Виділяються вишивка найбільш відомих центрів цого виду мистецтва особливо Верховини, Криворівні, Косова, Космача, Яворова, Вижниці, Путили, Ясіня, Яремчі, Рахова, Косівської Поляни. Поряд із домінуючою технікою вишивання низинкою тут були поширені також хрестик, настелювання, штанівка, шнурок, кучерявий шов.

У 1930;х роках й особливо в повоєнний період верховинські виставки змінюють свій характер. З «є нові складні форми, мотиви та композиції візерунків. Мотиви стають більші, спостерігається тенденція до декоративності, насиченості візерунків у композиційному та кольоровому відношенні.

Для сучасних верховинських вишивок характерне ті, що поряд з традиціями суворо геометричними формами появилися геометризовані рослинні мотиви: «дубовий лист », «капусточка », «чічкатий » .

Назви вишивок указують тих, що смердоті запозичені у природи, тварнинного світу й є специфічними лише для згаданих вище сіл: «жуки », «курячі лапки », «слонові «??, «оленячі «. Трапляються й композиції з декоративних зображень зайчиків та оленів серед геометричних та рослинних форм. Це — явний вплив друкованих зразків.

Вишивка нашого краю вражає багатством й різноманітністю локальних художніх традицій. У наш годину відбувається їхні активний творчий розвиток. З «явився новий незначний раніше вид — вишивка інтер «єрного, обрядового призначення.

Сучасна вишивка — це складне, багатогранне художнє явище. Вона розвивається у трьох основних напрямках — традиційне, професійне й самодіяльне мистецтво. У кожному з цих напрямів є свої специфічні методи й відповідні межі взаємодії.

У традиційному мистецтві вишивання вагоме місце займають народні художні промисли.

Художники, провідні майстри на основі наближеного вивчення локальних художніх особливостей, вишивки окремих осередків працюють над створенням вишивок нового, полегшеного звучання, співзвучних сучасним проблемам декоративно-прикладного мистецтва, до того числі моделювання.

Розділ ІІ.

2.1. Матеріали та обладнання.

Вишиванням на Україні займалися в основному жінки. Воно було б одним з улюблених зайняти. Довгі осінні та зимові вечори дівчата вишивали, часто супроводжуючи його піснями. Поганою нареченою вважали ту дівчину, котра не навчилась вишивати змалку. Лише одних сорочок до весілля кожна українська дівчина готувала собі кілька десятків.

Жіночий одяг оздоблювали надзвичайно гарно. У барвистій сорочці, яскравій ???, одзобленій карсетці дівчина виглядала немовби букет живих квітів.

Кожна місцевість й навіть окремі сіла б у Україні мають свої особисті традиції вишивання: перевагу дають тому чи іншому кольору, візерунку, техніці вишивання. Традиції вишивки завжди бережно передавалися із покоління в покоління, від матері до дочки.

За кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах завжди можна визначити місце виготовлення вишивки.

Матеріали зумовлюють художній рівень твору. Згідно із призначенням вишивальні матеріали поділяються на два типи: 1) основа, на якій вишивають, — вовняні, лляні, полотняні, домашнього виробництва тканини, шкіра, сукно та пізніше — тканини фабричного виготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, ба? бан. шовк, шкірі та ін.; 2) матеріал, котрим вишивають: ручно-прядені лляні, конопляні вовняні; нитки фабричного виготовлення — запал, біль, кумач, волічка, гарус, із сукна вовняні нитки «коцик », шкури, шовк. Металеві, золоті та срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металеві платівки — лелітки, гудзики, сап «янові стрічки тощо. Вишивальні матеріали поступово вдосконалювалися. Так, на зміну ручнопрядним приходили нитки фабричного виготовлення. Для конкретних компонентів одягу та інтер «єрних тканин використовували інші матеріали.

Природні, фізичні, структурно-еластичні властивості, кольорові відтінки, характер взаємодії цих двох видів матеріалів визначають художню якість вишивки. Колективна мудрість народу полягає у мистецькому хисті згармонізування різних видів матеріалів, найважливішого виявлення їхньої краси у двомірній площині й продуманій пропорційності вишиваних візерунків й пробілів тканини для підсилення емоційних акцентів орнаменту, колориту.

Для вишивання необхідні такі інструменти та матеріали: голки, нитки, тканина, ножниці, наперсток. Використовують також — п «яльця, ниткопротягувач. При підготвоці до вишивання потрібен копіювальний папір, калька, олівець, сантиметрова стрічка, шпильки.

Голки. Для вишивання краще матір набір спеціальних вишивальних голок. Такі голки мають збільшене вушко, в яку легко затягувати нитку. Це дуже зручно, адже под годину роботи доводитися часто змінювати нитку. Доти ж затягнута в таке вушко нитка менша перетирається под годину вишивання. У наборі є голки різної товщини. Підбирають голку відповідно до тканини й нитки. Чим тонша тканина, тім тонші мають бути нитка й голка. Занадто товста голка, проколюючи тканину, залишатиме на ній отвори.

Тонкими голками вишивають на марнізеті, батисті, крепдешині й тонкому полотні, середніми за довжиною й товщиною — на лляних та бавовняних тканинах; товстими — на грубій тканині, зокрема на вовні.

Нитки. Для вишивання використовують найрізноманітніші нитки: бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні, … Найчастіше використовують найрізноманітніші нитки: бавовняні, лляні, шовкові, синтетичні, шерстяні.

Найчастіше вишивають нитками «муліне ». Муліне краще зберігати в косах. Кожний моток розрізають в одному місці й сплітають пасмами між собою. При такому зберіганні з коси можна витягувати будь-яку кількість ниток. Якщо ж после вишивання залишалася частина невикористаної нитки, то її намотують у впоперек коси й пізніше використовують.

Наперсток. Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки то й не був великий й не стискував пальця. Найкращими є наперстки, виготовлені із нержавіючої сталі. Спочатку при використанні наперстка відчувається певна незручність у руках пальців, але й із годиною це відчуття минає. З товстою тканиною рекомендується працювати лише із наперстком.

Ножниці. Вишивальниця винна матір в своєму вжитку три парі ножниць — для розкрою тканини; середніх розмірів — для обрізування кінців ниток та маленькі, котрі особливо потрібні при вишиванні із вирізуванням. Леза ножниць мають щільно змикатися й бути гостро наточеними.

2.2. Технологічні особливості

За ними вишитий виріб винен відповідати затвердженому еталонному зразку, тобто бути виконаним акуратно й технічно правильно, із гармонійним поєднанням кольорів.

У вишитих виробах не винне бути вузлів, кінців, петель із ниток, великих переходів вишивальної нитки із виворітного боці, стягування тканин голкою. Не винне бути також довишивання елемента візерунку ниткою іншого кольору, недовишитих елементів малюнка. Невідповідності тканини вишивальній нитці й навпаки, неоднакових малюнків вишивки на куток коміра в чоловічих сорочках «гуцулка », «чумачка », «українка «та в жіночих блузках із коміром, деформацій візерунку внаслідок неправильного рахунку ниток.

Краї скатертини, серветок, рушників, панно тощо повинні матір рубець підгину однакової ширини. Обробляють їхнього на машині чи вручну ажурним швом зигзаг, ретязем, плахтовим? швом, гладдю тощо. Для всіх виробів ширина плахтового шва 0,5 див, ширина внутрішнього підгину 0,3… 0,4 див. На 1 див машинної рядки винне бути 5−6 стібків, 3−5 ажурних стібків (мережки), 2,5 — 3,0 тамбурних.

Усі вишиті вироби потрібно обробляти крохмальним розчином й прасувати.

Розділ ІІІ. Методика й послідовність виконання виробу.

Асортимент вшитих виробів в понад виходить у побут, адже вишивка є найбільш поширеним виглядом оформлення промов й невід «ємною частиною задоволення естетичних потреб людини.

За призначенням вишиті вироби поділяють на:

1 група: столова білизна — скатерки, серветки різного призначення.

Доріжки бувають розмірами: 36×60, 45×70, 50×90, 60×110 см.

З двох сторін їхнього обробляють дзюбчиками, под рубцем вишивають рет?? зь. Вишивку на доріжці розміщують берегах окремими фігурками чи суцільною смугою. Посередині доріжки розміщують орнамент. Кольорове вирішення якщо залежати від орнаменту й техніки вишивки.

Серветки мають розміри 28×28, 36×36, 45×45, 51×51, 60×60 см.

Вишивають також серветки-комплекти — доріжка й шість чи дванадцять серветок. Розміри доріжоки 36×60, 45×70, 50×90, 60×110 см.

Серветки под склянки мають розмір 20×20 див, а серветки на таці - 30×50, 36×50, 40×46 см.

Орнамент серветки розміщений по краях, а сереветки по середині. На доріжці та на салфетці є багата галасу кольорів.

Кожний колір впливає нашу сприйняття предметів й навколишнього простору. Знаючи, що означає кожен колір зокрема й в поєданні із іншими можна «прочитати «частково зашифровану мудрість мистецтва. Таким чином кожний колір має свої властивості:

Жовтий — цвітлий??, звеселяючий, юний, сяючий колір. Виражає сонце, світло, радість, багатство, сміливість.

Оранжовий — випромінюючий, виступаючий вперед, сухий, теплий, схвильований колір. Виражає спеку, енергію, радість, теплоту, зрілість.

Зелений — скромний, спокійний, вологий, м «який, посередній. Виражає природу, спокій, молодість, безпечу, надію, розквіт, юність.

Чорний — темний, важкий, теплий, втягуючий, засмоктуючий. Виражає темряву, морок, жалобу.

Червоний — близький, палаючий, збуджений, голосний колір. Виражає вогонь, любов, пристрасть, боротьбу, динамізм, гнів.

Наприклад, пряма горизонтальна лінія — означає землю. Вертикальні хвилясті лінії - дощ. Ромб чи квадрат зображували сонце.

Перш ніж вишивати, потрібно взяти панаму.

Спочатку розводимо чорними нитками, а потім заповнюємо кольорами: червоними, зеленими, чорними, жовтими, оранжевими нитками.

Для даної роботи я вибрала вишивку — доріжки й серветок, даний виріб належить до інтер «єрного призначення.

Розділ ІV. Методики викладання ДУМ.

Тема: Оздоблення серветки.

Мета: Навчити дітей вишивати хрестиком рослинні й геометричні орнаменти. Закріпити знання про властивості ниток й призначення текстильних матеріалів. Удосконалювати навички користуватися ножницями, голками, наперстком, п «яльцями.

Матеріали та обладнання: Голка, наперстки, кольорові нитки, ножниці, канва, папір у клітку, таблиці правил безпечної роботи й санітарно-гігієнічних вимог, готові вироби (серветки).

Тип уроку: комбінований.

ід уроку.

І. Організаційна частина.

І. Перевірка наявності необходимых матеріалів та інструментів. Чергові на перерві под керівництвом вчителя розкладають на робочих місцях учнів матеріали, інструменти, приладдя.

— Діти, перевірте, чи в шкірного із вас на парті є тканина для вишивання, ножниці, голки, папір, олівець, кольорові нитки.

— як потрібно правильно розкласти інструменти на робочому місці?

— Так, ножниці із правого боці, перед вами тканина, подушечка з голкою, папір та олівець.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

— Діти, на минулому уроці яким швом ві навчилися вишивати?

— Діти відповідають «хрестиком » .

— Пригадайте, як правильно вишивати цим швом?

— Діти розповідають.

ІІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності.

— Сьогодні ми із вами уже пригадали, як правильно вишивати хрестиком. І вісь, я покажу котрі гарні серветки, доріжки, рушники, сорочки вишиті хрестиком.

— Діти, скажіть, а котрі ще вироби можна прикрасити вишивкою?

— Так, правильно, покривала, сукні, скатерті. Вісь такі гарні серветки ми будемо із вами вишивати, це чудове прикраса для дому. Вишивати можна на спеціальній тканині (канві) чи панамі. Колі ві подиветеся на заготовлені вами орнаменти, то памітите, що смердоті повторюються. Та частина візерунку, Яка повторюється, називається рапортом.

— А тепер, ми починаємо вишивати червоними нитками частину орнаменту. Тепер візьміть голку, заправте в неї нитку й починайте вишивати.

ІV. Подача нового матеріалу.

Пригадайте діти:

— До які швів відноситься хрестик?

— Які ві знаєте орнаменти?

— Яку частину орнаменту ми маємо вишити на наступному уроці?

— Діти відповідають на ці питання.

Учитель показує дітям зразки й запитує:

— як ві вважаєте, із чого треба починати роботу, щоб вишити таку серветку?

— Правильно, треба дібрати узір, кольорові нитки, потім перезняти узір, рахуючи квадратики на папері в клітку чи міліметровку. Зараз ми виконуємо тренувальну вправу, навчимося шити хрест.

Вишивання хрестом виконується двома діагональними стібками, що перехрещуються. При правильному виконанні хреста на виворотній половині повинні проходити рівні прямі смуги в одному напрямі.

Учитель на дошці показує, як виконувати хрестик.

Проводимо першу лінію горизонтально, ставимо на початку крапку, відкладаємо 1 клітинку й провдимо ще одну лінію, паралельну до першої, крапку У. Колі хрест іде по одній рівній лінії горизонтально, то усі стібки виконуються спочатку до одного бік, а потім смердоті перекривають стібками в протилежний бік. Від крапки, А й У вправо через 0,5 див (через клітку) ставимо крапки через утворений квадратик проводими косу лінію спочатку до одного бік, а потім в протилежний.

Учитель перевіряє, як учні виконують вправу. А тепер давайте повторимо, як шити хрестик. Діти повторюють послідовність виконання лічильного шва — хрестик.

Учитель виставляє інструкційну картку.

— Хто скаже, котрі інструменти ми повинні матір при вишивці?

— Правильно. Це голки, нитки, ножниці, наперсток, п «яльця.

— Діти, а хто знає, для чого використовують п «яльця?

— Правильно, у тому, щоб тримати тканину в натягнутому стані й вберігати вишитий узір від стягування. Учитель демонструє учням п «яльця й показує як заправити у яких нитку/тканину??.

V. Самостійна робота.

— А тепер виконуємо тренувальну вправу за нашою попередньою розміткою, прошиваємо один рядю. Учитель виконує декілька стібків й демонструє їхні учням, звертає увагу на стібки, котрі утворилися на зворотньому боці.

— А тепер продовжуємо ряд. Діти вишивають на папері в клітку за попередньою розміткою.

— А тепер кінець нитки закріпіть на зворотньому боці, зробіть петлю в якої просуньте голку й таким чином затягніть її. Акуратно відріжте нитку ножницями. Зараз переходимо до головного заподіяння — вишивання серветки.

Вишивати можна на спеціальній тканині (канві) чи панамі. Колі ві подивуймося на заготовлені вами орнаменти, то помітите, що смердоті повторюються. Та частина візерунку, котра повторюється, називається рапортом.

— А тепер ми приступаємо до роботи. Починаємо вишивати червоними нитками частину орнаменту. Тепер візьміть голку, заправте в неї нитку й починайте вишивати.

VІ. Підсумок уроку.

— До які швів відноситься хрестик, якими ві вишивали орнамент?

— Які ві знаєте орнаменти?

— Коли таке рапорт узору?

— Яку частину орнаменту ми маємо вишивати на наступному уроці?

Чергові збирають інструменти й приладдя, смердоті залишаються в класі, а усі прибирають свої робочі місця.

— Урок закінчився. Подумайте вдома, як оздобити край вашої серветки.

?? малюнок ??

Висновки Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій стране та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах й динамічних мотиви орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта й щедрість душі українського народу.

У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати де вишито тієї чи інший рушник, чи сорочка, чи серветка.

Так, у нашій місцевості кольори ниток відповідають кольорам природи. Це зелений, жовтий, червоний, чорний. А узори переважають суворо геометричної форми.

Коломийський район є столицею гуцульської вишивки. Багато майстринь за свої роботи здобули звання Народного Майстра України. Їх вишивки демонструють по усьому світу на найпрестижніших виставках. У кожній домівці можна знайти вишивку, Яка є справжнім витвором мистецтва.