Портрет соціального педагога як особистості і професіонала

ВСТУП

За роки незалежності України соціальна робота пройшла кілька етапів становлення та розвитку. За цей час створено державну систему центрів соціальних служб для молоді, виникли різноманітні служби, ініціаторами яких стали як державні структури, так і громадські організації. Зараз підготовку соціальних педагогів, соціальних працівників, підвищення професійної кваліфікації фахівців здійснюють понад 30 вищих навчальний закладів. Постійно зростає кількість наукових досліджень з цієї проблематики в яких представлений як зарубіжний, так і національний досвід.

Значний внесок у розбудову вітчизняної практики соціальної роботи зробили професійні об'єднання. Відразу за створенням у 1992 році української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальної роботи виникли Ліга соціальних працівників, ціла низка регіональних громадських організацій, що об'єднали фахівців соціальної роботи. Прийняття «Етичного кодексу спеціаліста із соціальної роботи України», сприяло переходу фахівців соціальної сфери на новий рівень, який відповідає міжнародним стандартам та вимогам професійної діяльності.

Як відомо, «соціальний педагог», «соціальний працівник» є певним сукупним обрисом професії «соціальна робота». Портрет соціального працівника та педагога буде неповним, якщо висвітляться тільки його професійні характеристики.

Тож завданнями цієї курсової роботи є:

* розкрити взаємозв'язок двох професій: «соціальний педагог» та «соціальний працівник»;

* показати глибину та обсяг сфери діяльності тієї роботи, яку проводить соціальний педагог;

* визначити професійні та особистісні критерії, нормативно-правову базу цієї професії, етичні та моральні норми.

Тільки тоді ми зможемо чітко сказати то такий соціальний педагог і чим він займається.

В наш час виходять друком дуже багато видань, в яких представлений як зарубіжний, так і національний досвід, теоретичні й практичні напрацювання з соціально-педагогічних дисциплін. Але зважаючи на те, що соціальна педагогіка є надто молодою наукою і будь-яка тема не буде вважатися повністю вивченою і дослідженою, саме чітке усвідомлення суті і значення цієї професії є дуже актуальним у наш час.

Об'єктом цієї курсової роботи є основні напрями соціально-педагогічної роботи, в яких конкретизується її зміст (комунікативна, організаторська, прогностична, охоронно-захисна, діагностична, попереджувально-профілактична, корекційно-реабілітаційна, соціально-терапевтична функції) та пов’язана з цим його діяльність в процесі соціалізації особистості.

Предметом роботи є портрет соціального педагога як особистості і професіонала.

Мета — розкрити портрет соціального педагога, його роль в соціалізації особистості, чітко з’ясувати права і обов’язки, показати важливість його професійної діяльності.

1. СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ВИД СУСПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА МІСЦЕ У НІЙ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРОФЕСІЙ «СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ» І " СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК"

Соціальна робота як різновид професійної діяльності ствердилась близько 100 років тому в країнах Західної Європи. За цей час у практиці соціальної роботи за кордоном сформувалася достатня кількість напрацьовок. В нашій країні соціальну роботу як професію було визнано на початку 90-х років ХХ століття.

Соціальна робота поняття дуже широке. У більшості наукових праць це поняття розглядається у трьох аспектах:

* як практична професійна діяльність із надання допомоги та підтримки різних верств населення, запобігання неадекватної поведінки;

* як дисципліна з професійної підготовки фахівців у цій галузі;

* як галузь наукових знань, що має свій категоріальний апарат, досліджує принципи та закономірності людей, методи соціальної роботи базуючись на тих же поняттях у соціальній педагогіці.

У більшості словників читаємо, що соціальна робота — це цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені органи, спрямована на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей [13;14].

Один з основоположників соціальної роботи І.І. Ленгович наголошує, що визначення соціальної роботи має базуватися на таких стрижневих поняттях як «соціальне» та «соціалізація».

Тому через призму цих понять він стверджує, що це професійна діяльність соціальних інститутів, державних і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов’язана з наданням допомоги особам чи групам людей що до соціалізації.

Є три підходи трактування соціальної роботи на сучасному етапі:

* інструмент соціальної державної політики;

* допомога населенню у кризових або важких ситуаціях, превентивна профілактична діяльність;

* надання соціальних послуг.

Якщо ми розберемо і проаналізуємо всі функції соціальної роботи, то побачимо, що вони мають безпосереднє відношення до функцій соціального педагога: комунікативна, організаторська, прогностична, правозахисна, діагностична, профілактична, соціально — терапевтична.

За своїм змістом соціальна робота і соціальна педагогіка — гуманітарні, а за характером — міждисциплінарні та інтегративні. Вони тісно пов’язані з такими соціальними дисциплінами, як соціологія, політика, право.

Водночас у фокусі уваги цих професій перебувають окремі люди чи соціальні групи, тому важливе значення для них мають людинознавчі дисципліни, такі як психологія, педагогіка, етнологія

Окрім зазначених наук, соціальна робота та професія соціального педагога тісно взаємопов'язана з правом, (надає можливість відстоювати інтереси клієнтів на основі державних, правових документів). Історія подає свідчення про особливості розвитку і ставлення соціальної роботи і соціальної педагогіки як наук, та сфери практичної діяльності у різні часові періоди. Етика — визначає основні морально-етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога. Знання основ медичних, фізіологічних характеристик різних вікових етапів також важливе в цих професіях.

Соціальний педагог і соціальний працівник — специфічні поняття соціальної роботи.

Соціальний педагог — спеціаліст по роботі з батьками, дітьми, підлітками, молодіжними групами та об'єднаннями, з дорослим населенням в умовах освітніх і спеціалізованих установ, за місцем проживання

Соціальний педагог забезпечує цілеспрямовану соціально-педагогічну допомогу і підтримку процесу соціалізації різноманітних категорій дітей і молоді, сприяє їхньому соціальному вихованню в умовах життєдіяльності, надає психолого-педагогічну і соціально-педагогічну допомогу сім'ї, різним виховним закладам, допомагає підліткам в період соціального і професіонального становлення.

Соціальний працівник — спеціаліст, діяльність якого спрямована на надання допомоги людині, сім'ї або групі осіб, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом інформування, консультування, організації різних форм підтримки та обслуговування хворих чи одиноких людей.

Розподіл сфери діяльності соціальних служб на соціально-педагогічну і та соціальну роботу нині втратив свою доцільність. Між цими двома сферами є інша залежність: загальне визнання провідної ролі психолого-педагогічної забезпеченості соціальної роботи передбачає по-перше, обов’язкову наявність у соціальній ролі професії соціально-педагогічного фундаменту; по-друге, розвиток соціально-педагогічної науки, що визначає соціальну роботу, розглядаючи людину в особистісно-середовищному контексті як відкриту систему, яка постійно змінюється [11, c. 35].

1.1 СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСІ І РОЛЬ У ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Для соціальної роботи як системи професійної діяльності соціалізація особистості виступає над завданням. Поняття «соціалізація» було вперше введено в наукову систему понять американським соціологом Ф. Гідінгсоном в кінці XIX століття, який тлумачив це поняття як «процес розвитку соціальної природи людини» .

Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім'ю.

Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація — процес, який відбувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінність у ході даного процесу з дорослими та дітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їх зміні зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація корегує базові цінності орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичками, відповідним використанням ролей. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки.

Соціалізація — це двосторонній процес, який включає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з другого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище, у ході якого формується унікальна, неповторна особистість. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створити щось нове, удосконалювати і перетворювати себе і світ.

У соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння необхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація — це ще й процес індивідуалізації особистості.

Соціальний розвиток дітей і молоді можна розуміти як об'єктивний і водночас керований процес взаємодії кількісних і якісних змін соціальних характеристик молодого покоління в ході його становлення як суб'єкта суспільного виробництва і суспільного життя. Можна сказати, що поняття «соціальний розвиток» і «соціалізація» співпадають, але в них по-різному розставлені акценти: на активності особистості більш виразно представлено в ідеї розвитку, а в соціалізації в центрі уваги знаходиться соціальне середовище і його вплив на особистість. Вважається, що в науковому тлумаченні соціалізації передбачається розуміння особистості перш за все як активного соціального суб'єкта, спроможного впливати на суспільне життя. Метою реалізації соціалізуючого процесу соціальний педагог має володіти механізмами соціалізації, вибір яких базується на певних принципах даного процесу:

* принцип системності, який передбачає вплив на особистість як мікро-, так і макросередовища;

* принцип діяльності, що обумовлює активну взаємодію особистості з іншими людьми, наявний неперервний цілісний процес засвоєння особистістю об'єктивної дійсності завдяки включенню в діяльність;

* принцип двосторонньої взаємодії особистості і соціального середовища, взаємообумовленість процесу входження особистості в систему суспільних відносин і водночас відтворення цих відносин в системі сімейних товариських, навчальних, виробничих та інших зв’язків;

* принцип особистої активності та вибірковості дозволяє розглянути людину не як пасивну ланку в процесі соціалізації, а як особистість, спроможну активно діяти і самій вибирати соціальні умови власного розвитку та формувати власне «Я», виходячи з власного бачення ідеалів і переконань.

Не можна відкидати чи недооцінювати зворотний вплив підростаючого покоління на суспільство, його оновлення, утвердження нового, прогресивного. Процес здійснюється, перш за все, шляхом посилення в ньому творчих засад, розширенням можливостей самореалізації, забезпеченням високого рівня життя.

Діяльності суб'єкта пов’язується, з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини; з другої - з виявленням для кожного суб'єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб'єкта діяльності.

З діяльністю тісно пов’язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних, мали і більших, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції її поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання.

Не менш важливим у змістовному аспекті соціалізація є розвиток самосвідомості особистості, яка виробляється протягом всього життя людини. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу його «Я» .

Кожне суспільство, культура, спільнота виробляють свої механізми соціалізації. При цьому в кожному суспільстві загальноприйнятими моделями соціалізації протистоять ті, які соціально не схвалюються. Тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну і втілюються в домінуючих, інституціолізованих формах соціалізації, котрі відображують домінуючи цінності. А отже, є закономірним і необхідним процес демократизації механізмів соціалізації дітей і молоді, що передумовою і важливим напрямком становлення громадянського суспільства в Україні.

Сучасне управління соціалізацією дітей та молоді має за мету залучити їх до прийняття рішення проблем власного життя і діяльності, стимулювати реалізацією їх покликань, здібностей, ініціативи і творчості. Спільна діяльність молодого покоління с фахівцями соціально-педагогічної роботи, передача їх знань досвіду дозволяє дітям і молоді оволодівати навичками соціально активної особистості.

Все очевиднішим стає вплив на специфіку діяльності соціального педагога і соціального працівника масовості і якісних змін, які відбуваються в самій людині: зростання грамотності, поінформованості, відносної соціально-побутової забезпеченості.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному і суспільному.

Таким чином, мета соціально-педагогічной роботи — сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі - вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.

Соціально-виховна робота є однією із багатогранних і об'ємних видів професійної діяльності. Соціальний педагог і соціальний працівник виконує весь спектр різноманітних функцій організації, координації, забезпечення підтримки (психологічної і фізичної), правової і адміністративної допомоги, психолого-педагогічної корекції. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави — на рівні управління. Матеріально-технічного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров’я і безпосередньої практики соціально-виховної роботи.

Таке розуміння діяльності соціального педагога чи соціального працівника потребує водночас усвідомлення соціальної ролі спеціаліста цієї галузі. Загалом їх можна поєднати у чотири блоки, які дозволяють висвітлити основні аспекти розуміння соціальних ролей:

* роль як зразок поведінки і установок, соціально заданий з більшою чи меншою мірою визначеності;

* роль як стратегія поведінки, спрямована на оволодіння ситуацією певного типу;

* роль як система очікувань стосовно людей певного статусу;

* роль як дія, як виконання певних вимог людиною, призначеною на цю роль.

2. ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Соціальна педагогіка має давні традиції. Нині вона набуває дедалі більшої значущості як у системі педагогічних дисциплін, так і в соціальній роботі.

Як зазначають дослідники, соціальна робота складається із соціального контролю, соціального захисту та інших елементів, які використовуються залежно від потреб клієнтів та інших обставин, і так само, як соціальна педагогіка, має справу інколи з непокірним об'єктом виховання, а інколи з поступливою людиною. Однак головне завдання полягає у сприянні розкриттю того позитивного потенціалу, який є в кожній людині. Педагогічна діяльність завжди була однією з кількох рівнів за своєю значущістю сфер соціальної роботи. Сучасні педагогічні ідеї стосуються не тільки системи шкільної або позашкільної освіти і виховання, а й практики соціального обслуговування.

Об'єкти професійної діяльності соціального педагога — освітні заклади (загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, школи-інтернати для дітей сиріт і дітей які залишилися без опіки дорослих, будинки для дітей інвалідів, групи продовженого дня в загальноосвітніх школах) позашкільні установи, соціальні служби для молоді, центри працевлаштування, будинки для людей похилого віку, комісії у справах неповнолітніх.

Домінуюча роль соціального педагога над соціальним працівником полягає в тому, що найвідповідальніша акція встановлення соціального діагнозу є обов’язком саме соціального педагога [3, с. 82].

Після соціальної діагностики клієнтів соціальний педагог обробляє отримані матеріали і доручає обстеження клієнтів соціальним працівником.

2.1 СУЧАСНА СІМ'Я І СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ

У багатьох країнах світу модель системи соціальних служб віддзеркалює концептуальний підхід: від особистості - до сім'ї, від сім'ї - до сімейно-сусідського товариства в будинку, мікрорайоні.

Клієнтами сімейного педагога є сім'я та її близьке оточення за місцем проживання. Не чекаючи, поки до нього звернуться по допомогу, він вступає в контакт з власної ініціативи.

За своїми професійними призначеннями соціальний педагог зосереджує зусилля на виявленні та подоланні негативних явищ, а не на боротьби з їхніми наслідками (цим страждала протягом багатьох років профілактично-виховна робота), забезпечуючи в такий спосіб у роботі з конкретною сім'єю своєчасну превентивну профілактику різних відхилень — моральних, фізичних, психічних.

Практика соціальної роботи з сім'єю спирається на конкретний тип сім'ї. Класифікація типів сім'ї може бути побудована на різних засадах, за різними критеріями:

* за продуктом тривалого історичного розвитку;

* за формою шлюбу;

* за формою сім'ї;

* за зразком розподілу влади;

* за вибором партнера;

* за вибором місця проживання;

* за національним складом;

* за функціонально-конфліктним підходом;

* за структурою;

* за матеріальним забезпеченням;

* за сімейним станом;

* за кількістю дітей і наявністю нерідних;

* за якістю сімейних взаємин;

* за зазначенням сімейних утруднень.

Соціально-педагогічна робота з сім'єю реалізує сімейну соціальну політику — систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує [16, с. 7,8].

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрямки сімейної політики: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень, підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості, забезпечення розумово та фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю, підвищення виховного потенціалу сім'ї, адаптація сім'ї до ринкових умов Основний зміст соціально-педагогічноі роботи з сім'єю складають забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування, реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей, а також надання сім'ям соціально-психологічної, психолог-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення їх життєдіяльності. Для цього використовуються різноманітні методи, прийоми і форми соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених чинників.

Використовуються такі індивідуальні та групові форми роботи:

* консультації, психотерапевтичні бесіди з батьками, подружжям, дітьми;

* тренінгові зайняття с подружніми парами, або окремо з чоловіками та жінками;

* тренінги для батьків і дітей;

* семінари;

* відеолекторії;

* зустрічі з спеціалістами;

* групи самодопомоги;

* курси перекваліфікації профорієнтації;

* культурно-дозвільні заходи.

Отже соціально-педагогічна робота з сім'єю являє собою систему взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов, розширення їх можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

2.2 РОБОТА ЗІ ШКОЛЯРАМИ

Дуже важливою є робота соціального педагога з різними віковими категоріями дітей.

Інститути та агенти соціалізації: родина, школа, ЗМК, позашкільні установи, батьки, вчителі, однолітки в класі і поза класом, їхня роль і можливості у вирішенні вікових завдань.

а) Молодше школярство.

Основними небезпеками, які повинен контролювати соціальний педагог є пияцтво та аморальність батьків, убогість, антигуманність вчителя, зґвалтування, фізичні травми, гноблення старшокласниками.

Діти цієї вікової категорії грайливі (на уроці, на перерві, вдома), дитячий сленг, словесна творчість, фантазія та марновірство, прізвиська.

Основні напрямки діяльності соціального педагога:

* бути неформальним лідером;

* вплив на зміст дозвілля;

* просвітницька діяльність з батьками;

* створення умов для розвитку молодших школярів у мікро соціумі;

* охоронно-захисний напрямок;

* культурно-дозвільний напрямок (фізкультурно-оздоровчі заходи, культурний відпочинок);

* духовно-практичний напрямок [5;7].

Завдання:

* розвиток духовних навичок;

* розвиток ознак маскулінності-фемінності;

* формування довільних психічних процесів;

* соціально-культурні (оволодіння роллю учня, систематизованими знаннями та уміннями в обсязі шкільної програми, оволодіння способами самоорганізації);

* соціально-психологічні (розвиток рефлексії щодо своєї діяльності, статева стереотипізація, подолання суперечностей між ролями дитини і школяра (криза 6 років) і між прагненнями до імпровізації, творчості, демократичного спілкування.

б) Робота з підлітками (діти групи ризику).

Провідні інститути та агенти соціалізації підлітків: родина, школа, мікро соціум, телебачення і відео, батьки, вчителі, однолітки своєї статі, старші діти своєї статі.

Особливості спілкування в цій віковій групі: скорочення обсягу спілкування з дорослими, спад довіри, зростання конфліктності, активний пошук з однолітками, нестійкість мікрогруп, конфліктність.

Небезпеки: пияцтво, алкоголізм, аморальність батьків, помилки педагогів і батьків, паління, зґвалтування, самотність, цькування однолітками, залучення до соціальних і злочинних груп.

Проблеми діяльності соціального педагога в зв’язку з віковими особливостями:

* природно-культурні (розвиток усіх систем організму, статеве дозрівання);

* соціально-культурні (навчання, сфери інтересів, залучення до романтичних ідеалів (вірність, друг, честь));

* самовиховання (фізичне, індивідуальні інтереси);

* соціально-психологічні (ідентифікація зі статево віковою групою).

Вікова субкультура: ігри (перевага рухливих, поява азартних, захоплення електронними, жаргон, елементи моди в одязі, марновірства, міфи, фантазії).

Основні напрямки діяльності:

* просвітницька діяльності з батьками;

* діагностика віктимності родини;

* робота з віктиногенними родинами та віктимними підлітками;

* створення в мікросоціумі груп та організацій для пробудження задоволення інтересів підлітків[5;7].

Вікові завдання ранньої юності, також є сферою діяльності соціального педагога:

* завершення фізичного та статевого розвитку;

* оволодіння навчальною програмою;

визначення орієнтації у професійній та поза професійній сфері;

* самореалізація через самоствердження;

* гармонізація «образу Я»;

* сексуальна децентрація в поведінці;

* гармонізація прагнення «бути як усі» та «не як усі».

Вікові проблеми: мода, жаргон, способи проведення часу, стиль поведінки, естетичні пристрасті.

Напрямки діяльності соціального педагога:

* просвітницька;

* створення умов для позитивного проведення часу, відповідно до тенденцій моди;

* створення різних клубів та організацій;

* робота з переорієнтації окремих юнацьких груп і «розколу» асоціальних груп.

Соціальна робота з дітьми припускає їх типолізацію за групами ризику: діти-інваліди, діти з неповних родин, діти з малозабезпечених сімей, «діти вулиці», діти-утікачі, діти, які страждають на алкоголізм, токсикоманію, наркоманію, діти злочинців, які зазнали насильство, діти девіантної поведінки Причини потрапляння дітей до групи ризику можуть бути різні, проте досить точно встановлено, що цим дітям властива одна загальна характерна риса — порушення соціалізації в широкому розумінні цього слова: нездатність адаптуватися, порушення статевої орієнтації, гіперсексуальність, злодійство, утрата цінності людського життя, жорстокість, агресивність, утрата інтересу до праці, ліності, відсутність ціннісних орієнтацій, норм моралі і моральності, бездушевність, втрата інтересів до знань, дурні звички і т.д.

Основою організації соціальної роботи з дітьми групи ризику є такі обставини.

По-перше, у доборі і розробці методик і технологій соціальної роботи з дітьми і батьками цієї групи необхідно спиратись на психологічні особливості дітей різного віку, на взаємодію та узгодження загальних зусиль спеціалістів цієї галузі.

По-друге, серед усіх заходів пріоритет належить профілактичній роботі, психологічна, педагогічна, правова, соціальна допомога.

Профілактична робота має ряд напрямків:

* психопрофілактична робота (обстеження дітей, запобігання психологічного перевантаження, педагогічні консиліуми, створення сприятливого психологічного клімату, робота з адаптації);

* консультативна робота (інформування батьків, педагогів, соціальних працівників про вікові та індивідуальні особливості дитини, своєчасне виявлення відхилень дитини, складання рекомендацій з виховання у родині, та учителю для роботи з класом);

* корекційна робота з дітьми, починаючи з дошкільного віку, і посилення цієї роботи в підліткових колективах [19, с.122−126];

* педагогічна реабілітація;

* правова робота;

* інформаційна допомога.

в) Правова робота.

Правова допомога соціального педагога включає в себе юридичний захист дитини:

* соціальний педагог повинен бути посередником, запрошуючи медичних працівників та юристів при фізичному та сексуальному насильстві над дітьми;

* він повинен знати про уголовну відповідальність за правопорушення проти дітей (доведення до самогубства, побиття, залишення без допомоги у скрутному положенні, за одруження до неповноліття);

* повинен володіти законодавчою базою (охорона материнства, дитинства, дітей і підлітків, права дитини на пенсію);

* повинен вміти вирішувати питання усиновлення, знати права прийомних дітей, особливості сімей з прийомними дітьми;

* вміти вирішувати проблеми усиновлення;

* проблема відбору батьківських прав.

г) Діяльність влітку.

З переліку сфер діяльності соціального педагога зупинимося на його діяльності влітку, в літніх таборах праці та відпочинку.

В цих умовах педагогу дуже легко спостерігати як впливають діти один на одного, кого визнають лідером, як розподіляються обов’язки з урахуванням здібностей підлітків.

Ці обставини допомагають педагогу знайти методи впливу на дітей, успішність виховання та перевиховання за короткий літній період, виявити та помітити творчі інтереси.

Цікавим направленням роботи соціального педагога в літній період можуть бути екологічне виховання та його види: організація походів з метою вивчення рідного краю, випуск екологічних листівок, виготовлення поробок з природного матеріалу, робота в лісництві збір лікарських рослин тощо.

3. СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ: ОСОБИСТІСТЬ І ПРОФЕСІЯ

Соціальні педагоги проклали дорогу професії соціального працівника. І це є закономірним не лише тому, що базову основу професійної компетентності будь-якого фахівця з соціальних питань становлять психолого-педагогічні, етичні та моральні характеристики, а тому, що початком цього слугували прогресивні вітчизняні традиції педагогіки середовища. Саме у педагогічній сфері ще в 60−70-х роках робилися спроби готувати спеціалістів, безпосередньо налаштованих на соціальну роботу в мікрорайоні (організатори позакласної та позашкільної роботи, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, вихователі у клубах, тощо). Накопичений досвід практичної роботи в соціумі дав змогу сформувати нове розуміння призначення цієї професії.

Вихід соціальної роботи на професійний рівень явище значне. Сучасна модель соціально педагогічної роботи, яка увібрала в себе усе найкраще з набутків минулого, була сформована і продовжує розвиватися як результат багаторічного науково-практичного пошуку, в процесі якого вивчався вітчизняний і зарубіжний досвід, виявлялося загальне і специфічне, створювалися найсприятливіші умови для відпрацювання стандартів цієї професії.

3.1 ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

В усіх розвинених країнах світу на перше місце у функціональному призначені соціального працівника висувається вміння створювати й розвивати взаємини, що сприяють успішній професійній діяльності людей, уміння активізувати зусилля окремих осіб, груп, спільнот на вирішення певних проблем, заслуговувати їхню довіру, вміння бути посередником і налагоджувати стосунки між конфліктуючими особами чи групами, забезпечувати між інституційні зв’язки.

Професійні стандарти діяльності соціального педагога і соціального працівника спираються на кодекс етики, який є міжнародним еталоном ставлення професіонала до своїх обов’язків. Призначення цього кодексу — бути дороговказом повсякденної поведінки соціальних педагогів і працівників. Він враховує унікальність кожної особистості, її права і можливості. Соціальний педагог, працівник враховують принципи кодексу у вирішення тієї чи іншої ситуації, в якій реалізується професійна діяльність.

Працівник соціальної служби повинен дотримуватись високих моральних стандартів у своїй поведінці, повністю виключаючи нечесні дії; чітко розрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою і представником своєї служби.

Соціальний педагог має право вести роботу лише у межах своєї компетентності. Співробітник соціальної служби повинен нести персональну відповідальність за якість виконуваної роботи. Соціальний педагог і працівник має діяти так, щоб запобігти можливості негуманної або дискримінаційної поведінки щодо особистості.

Особливу роль у діяльності спеціаліста соціально-виховної сфери відіграє комунікація. Саме категорія спілкування відображає зв’язки між людиною і соціальним середовищем групами, спільнотами. Спілкування — процес багатогранний. Воно реалізується в різноманітних формах (міжособистісне спілкування, соціальний діалог, ділове і управлінське спілкування тощо).

У соціально-педагогічній роботі доводиться стикатися з різними людьми: сором’язливими і такими, що бурхливо чи навіть агресивно виражають свої почуття, замкнутими, недовірливими, охочими до розмов, тими хто шукає справедливості, підтримки і хто їх вимагає. Тому важливим є вміння знайти підхід до кожного з них, налагодити контакт, стимулюючи людину до діалогу. Компетентність у спілкуванні - є одним із головних, базових компонентів і критеріїв результативної роботи.

Соціальний педагог і працівник повинні вимірювати свої вчинки за найвищими стандартами професійної чесності:

* не піддаватися негативному впливові на шляху професійної діяльності, сумлінно виконувати професійні обов’язки;

* не використовувати своїх професійних відносин в особистих цілях. Спеціаліст у сфері соціальної роботи повинен постійно підвищувати рівень своєї професійної підготовки, прилучатися до системи навчання і дослідницької роботи. Він мусить:

* безпомилково передбачати наслідки здійснюваної роботи;

* обов’язково бути переконаним у тому, що всі учасники дослідження об'єднані на основі добровільності, поінформованості, з повним дотриманням особистої свободи і гідності;

* захищати учасників від незаконних дій, які спричиняються до фізичного або душевного дискомфорту, розладу, небезпеки або приниження;

* обговорювати дослідну роботу лише з професійною метою і лише стосовно тих, хто безпосередньо або професійно був причетний до досліджень;

* розглядати інформацію, отриману про учасника дослідження, як конфіденційну.

Важливими є вимоги до соціального педагога і працівника у його відносинах з клієнтом:

* не використовувати відносини з клієнтами у корисливих інтересах;

* не практикувати, не сприяти, не брати участі у будь яких формах дискримінації щодо національності, сексуальних орієнтацій, віку, віросповідання, сімейного статусу, політичної орієнтації, розумових чи фізичних вад;

* уникати зв’язків або відносин, шкідливих для клієнтів;

* не вступати в сексуальні стосунки з клієнтами за будь яких обставин;

* повідомляти клієнтам про ризик, права, можливості, обов’язки, пов’язані для них із соціальною службою;

* прислухатися до порад і консультацій колег і наставників, якщо ці поради і консультації служать інтересам справи;

* завершити роботу і професійні відносини з клієнтом, коли вони більш не є необхідними, не служать потребам та інтересам цієї людини, сімї;

* співробітничати з особами, офіційно призначеними виступати на захист клієнта, і тільки в інтересах клієнта;

* не допускати приниження гідності особистості клієнта під час надання йому благодійної допомоги.

Працівник соціальної служби повинен поважати таємниці клієнтів і не розголошувати інформацію, отриману під час професійної соціальної допомоги.

Соціальний педагог (працівник) має ставитися до колег з повагою, довірою та ввічливістю, бути делікатним і справедливим.

Відповідно до функціональних обов’язків і сфер діяльності соціальний педагог повинен:

* бути поінформованим щодо основних учень у галузі гуманітарних і соціально-економічних наук, уміти аналізувати соціально значущі проблеми та процеси й адекватно впливати на їх перебіг;

* знати етичні та правові норми, що регулюють взаємини людини і суспільства, навколишнього середовища, і керуватися ними під час розробки екологічних і соціальних проектів;

* мати цілісне уявлення про процеси та явища, які відбуваються в суспільстві та природі; розуміти можливості сучасних наукових методів пізнання природи, суспільства, особистості й володіти ними на рівні, необхідному для вирішення завдань, що постають у процесі виконання професійних функцій;

* мати наукове уявлення про здоровий спосіб життя, володіти вміннями та навичками фізичного самовдосконалення;

* володіти культурою мислення, знати його загальні закони, вміти у письмовій та усній формі логічно оформити свої думки;

* організовувати свою працю на науковій основі, володіти комп’ютерними методами збирання, зберігання й обробки інформації, що застосовується у професійній діяльності;

* володіти знаннями основ виробничих відносин і принципами управління з урахуванням технічних, фінансових і людських чинників;

* здобувати нові знання, використовуючи сучасні освітні технології;

* розуміти сутність і соціальне значення своєї професії, освітні проблеми галузі діяльності, бачити їх взаємозв'язок;

* уміти самостійно ставити мету і формулювати завдання, пов’язані з реалізацією професійних функцій;

* самостійно опрацьовувати управлінські рішення, володіти основами педагогічної майстерності.

Соціальний педагог повинен бути обізнаний у багатьох галузях знань:

* основні історичні факти, дати, події та імена історичних діячів;

* типологію, основні джерела виникнення та розвитку масових соціальних рухів, форми соціальної взаємодії, чинники соціального розвитку, типи та структури соціальних організацій, їх аналіз;

* умови формування особистості, її свободи, відповідальності за збереження життя, природи, культури, розуміння ролі насильства і ненасильства в історії та людській поведінці, моральних зобов’язань людини щодо інших і себе самої;

* права та свободи людини і громадянина, реалізація їх у різних сферах життєдіяльності;

* основи української правової системи та законодавства, організацію та функціонування судових і правоохоронних органів, правові та морально-етичні норми у сфері професійної діяльності;

* спроможність до аналізу навчально-виховних ситуацій, визначення та розв’язання педагогічних завдань;

* феномен культури, її роль у людській життєдіяльності; способи надбання, зберігання та передачі соціального досвіду, цінностей культури;

* форми і типи культури, основні культурно-історичні центри та регіони світу, закономірності їхнього функціонування та розвитку;

* історію України та її місце в системі світової культури й цивілізації;

* основи фізичної культури та здорового способу життя;

* основні державні документи з питань розвитку освіти та виховання, соціального захисту дітей, молоді, людей похилого віку, розвитку науки, культури і міжнаціональних відносин;

* основи суспільних наук, етики й естетики, основи законодавства і права, історії української літератури, мистецтва, дитячої літератури, основи культури і техніки мовлення, народознавства, історії педагогіки;

* загальну педагогіку, основи педагогічної майстерності, вікову та педагогічну психологію, психологію та педагогіку дозвілля, основи сімейного виховання, родинну педагогіку;

* методи психолого-педагогічної діагностики розвитку дітей різного віку та їх оточення; методи педагогічного керування дитячою діяльністю в різних дитячо-підліткових і молодіжних осередках, у школі, гімназії, ліцеї та інших навчально-виховних закладах;

* основи культурно-дозвільної діяльності, фізкультурно-оздоровчої роботи в школі, за місцем проживання, у сімейно-побутовому середовищі, у позашкільних закладах і центрах дитячої творчості.

Крім цього, соціальний педагог повинен уміти:

* вільно володіти державною мовою України;

* висловлювати й обґрунтовувати свою позицію в оцінці подій історичного минулого;

* аналізувати в загальних рисах основні економічні події в нашій країні та за її межами, знаходити й використовувати інформацію, необхідну для орієнтування в поточних проблемах економіки;

* виокремлювати, розрізняти й застосовувати теоретичні й практичні, аксіологічні й інструментальні компоненти у підготовці й обґрунтуванні політичних рішень, забезпеченні особистого внеску в суспільно-політичне життя;

* складати психологічну характеристику особистості (темпераменту та здібностей, спроможностей), психологічного стану, володіти способами психічної саморегуляції;

* використовувати, самостійно розробляти й укладати нормативні та правові документи стосовно фахової діяльності; вживати необхідних заходів щодо відновлення порушених прав;

* оцінювати досягнення культури, розглядаючи їх у контексті створення, бути здатним до діалогу як способу ставлення до культури і суспільства;

* вести бесіду-діалог загального характеру іноземною мовою;

* користуватися правилами мовного етикету, читати літературу зі спеціальності без словника; складати анотації, реферати та ділові листи іноземною мовою;

* застосовувати засоби ефективної організації творчої діяльності дітей і молоді у навчально-виховному процесі школи, позашкільних закладів, осередків соціальної роботи з різними категоріями населення;

* збирати, накопичувати, аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми дітей та молоді, людей похилого віку; вміти організовувати дозвілля; виявляти шляхи подолання міжособистісних конфліктів;

* допомагати сім'ям у розвиткові інтелектуальних, морально-етичних, творчих якостей їхніх дітей; здійснювати педагогічне керування процесом виховання дітей у родинах;

* підвищувати рівень кваліфікації, професіоналізму, самовдосконалюватися в соціально-педагогічній діяльності шляхом самоосвіти; володіти культурою самоосвіти

* опановувати різноманітні форми соціально-педагогічного впливу на особистість, різні категорії дітей, молодь, людей похилого віку;

* розробляти заходи щодо створення умов для плідного проведення творчої роботи учнів і молоді на уроці, у групах продовженого дня, позакласній та позашкільній діяльності, організації вільного часу, науково-технічної та художньої творчості, занять спором, суспільно корисною діяльністю;

* застосовувати психокорекційний вплив на дітей і молодь, які перебувають у кризовому стані та конфліктних ситуаціях.

Останнім часом в Україні складається власна модель підготовки соціального педагога, спрямована на роботу з різними категоріями молоді, оскільки саме молодь потребує в сучасних умовах найбільшої уваги з боку суспільства, соціального захисту та соціальної підтримки [3, с.86−87]

3.2 ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Термін «педагогічна культура» вперше з’явився в публікації Л.Є. Раскіна у 1940 році. В 50−60 роки він активно використовується в працях В. О. Сухомлинського.

Під педагогічною культурою людини розуміємо усвідомлений і повсякденно виявляємий рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у відношенні до себе, до людей, до дітей.

Спеціаліст соціальної сфери повинен володіти професійною культурою, зіставляючою частиною котрої є педагогічна культура. Вона характеризується рівнем засвоєння спеціалістом педагогічного досвіду і його реалізації у процесі професійної діяльності.

Виділяють зовнішню і внутрішню зіставляючи педагогічної культури спеціаліста.

Внутрішню часто прирівнюють з рівнем тих знань, умінь в області педагогіки, які має людина. Але справа в тому, що людина може мати достатньо великий об'єм знань і навичок, але далеко не завжди може виявляти їх у повсякденному житті і практичній діяльності.

Виділяємо основні компоненти внутрішньої педагогічної культури:

а) особистість спеціаліста з його індивідуально-психологічними і соціально-педагогічними плюсами і мінусами;

б) об'єм і ступінь засвоєнні спеціалістом накопиченого у професійній діяльності педагогічного досвіду, цю частину внутрішньої зіставляючої називають теоретичним (світоглядним) рівнем педагогічної культури;

в) сформоване чуттєве відношення у спеціаліста до об'єкта, соціальній роботі, її результатом і самовдосконаленню у педагогічній галузі.

Зовнішня зіставляючи педагогічної культури — це те, що знаходить повсякденне застосування в його відношенні до об'єкту, соціальної роботи, соціально-педагогічної діяльності.

Вона включає:

а) зовнішні плюси і мінуси спеціаліста, як людини (зовнішній вид, манери поведінки і т.д.) — особистісний рівень вияву педагогічної культури;

б) власне виявлені педагогічні аспекти діяльності спеціаліста в процесі соціальної роботи (поведінка, дії) — поведінковий рівень педагогічної культури;

в) вияв рівня володіння педагогічними технологіями, методами і методиками, засобами і прийомами — практико-педагогічний рівень;

г) відношення спеціаліста до об'єкта соціальної роботи — рівень зовнішнього відношення.

Спеціаліст може вміти ефективно виконувати ту чи іншу соціальну роботу, ефективно реалізовувати її педагогічні аспекти, але відношення до неї і її результативності часто залежать від його особистісної позиції [5,с.232].

За своєю суттю внутрішня педагогічна культура спеціаліста — це накопичення ним соціально-педагогічного досвіду як зіставляючої частини соціальної роботи і емоційно-почуттєвого відношення до неї, зовнішня культура — індивідуальний стиль професійної діяльності цього ж спеціаліста, який включає соціально-педагогічний компонент і відношення до неї [5, с. 234].

Особистість спеціаліста — це внутрішній світ, в якому проходить засвоєння і накопичення особистісного соціально-педагогічного досвіду спеціаліста.

Теоретичний соціально-педагогічний досвід — це те медицинські, психолого-педагогічні, соціальні, професійні знання, яке необхідні спеціалісту для кваліфікованої діяльності, у тому числі і педагогічної, бо вона має собою зіставляючи частину соціальної роботи.

Педагогічний досвід включає:

* рівень володіння спеціалістом мистецтвом педагогічної діяльності;

* розвиток професійно-важливих особистісних якостей.

Педагогічна майстерність складається з:

* володіння спеціалістом педагогічними технологіями, методами і методиками;

* розвиток у нього педагогічної техніки: вербальної і невербальної культури спілкування, самоврядування, культури мовлення.

До професійно важливих якостей відносять: педагогічну направленість та моральні і комунікативні якості.

Педагогічна направленість — особливості розвитку і виховання особистості, характеризуючи її схиленість до педагогічної діяльності, у тому числі у відношенні до людини — об'єктів соціальної роботи. Вона проявляється в інтересах, потребах людини, його мотивах, метах, ідеалах.

Моральні якості - усвідомлені норми моралі, які віддзеркалюють загальнолюдські цінності у відношенні до людини, спілкування, соціальній роботі, моральних відчуттів, намагання допомогти підтримати клієнта у рішенні соціальних проблем. Моральним є почуття незадоволеності результатом невирішеної соціальної проблеми людини. Такі проявлення як совість, честь, обов’язок.

Комунікативні якості (від латинського communico) — уміння швидко і вірно будувати спілкування: контактність у спілкуванні - уміння входити в спілкування з клієнтом і забезпечити найбільшу взаємодію; кожна людина має здібності в той чи іншій мірі впливати на іншу людину (клієнта).

До особливих якостей відносимо:

* педагогічна спостережливість — бачення особливостей своїх і клієнта, динаміка їх виявлення;

* педагогічна інтуїція — уміння бачити взаємозв'язок вияву особливостей особистості і її внутрішнього почуття, його індивідуальних рис, перспектив їх змін, також можливостями вирішення соціальних проблем. Вона формується на основі практичного досвіду соціальної роботи з різними типами клієнтів;

* рефлексія — уміння бачити себе збоку, критичне відношення до себе, до своєї професійної діяльності;

* педагогічне мислення — вдумливе використання психолого-педагогічного знання у процесі професійної діяльності;

* емоційна рівновага — саморегуляція, володіння собою у різних сферах професійної діяльності;

* емпатія — уміння емоційно відкликатись на переживання клієнта. Уміння хвилюватись дозволяє йому з більшою душевною теплотою відноситись до внутрішнього стану клієнта, краще розуміти його внутрішній світ [9, с. 238].

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - це особливості індивідуального прояву педагогічної майстерності і техніки у процесі соціальної роботи:

а) прояв спеціалістом себе як особистості спеціаліста-професіонала;

б) моральний ідеал спеціаліста у професійній діяльності. Кожен спеціаліст виражає відношення до образу дії, які характеризують його як особистість і установку у соціальній роботі;

в) відношення спеціаліста до самого себе, клієнта, своїй праці з ним;

г) реалізація педагогічної майстерності у процесі професійної діяльності;

д) педагогічний такт і етика у процесі соціальної роботи — виконування етичних норм і правил професійної діяльності;

є) досягнуті результати у роботі спеціаліста.

Аналіз діяльності людини в різних сферах життєдіяльності показує, що серед них можна виділити найбільші типові прояви зовнішньої педагогічної культури:

* повсякденна форма;

* показна або демонстраційна (показати, що вони не є такими насправді);

* ситуативна культура має місце у людей, поведінка яких носить ситуативний характер. Така людина міняється в залежності від змін оточення і соціального статусу (сім'я, оточення, відпочинок, робота з різними типами клієнтів).

Домінуюча роль у оволодінні соціально-педагогічною культурою належить «культурі професійної самоосвіти» (Г.М. Коджаспірова). Вона є найвищою формою забезпечення пізнавальної потреби особистості спеціаліста, зв’язаної з проявом значних вольових зусиль, з високим ступенем організованості людини, прийняттям на себе внутрішньої відповідальності за своє самовдосконалення [6, с. 243].

Культура самовдосконалення формується у майбутнього спеціаліста в процесі освіти, професійного становлення в умовах учбового закладу. Вона має дальший розвиток у молодого спеціаліста після випуску в період його адаптації в подальшій його професійній діяльності.

3.3 НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

соціальний педагог культура Декларація від 15.12.92р. № 2859 «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні».

Закон України від 21.06.01р. № 2558 — 111 «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю».

Закон України від 07.03.02р. № 3109 — 111 «Про внесення змін до деяких Законів України».

Закон України від 26.04.01р. № 2402 — 111 «Про охорону дитинства».

Закон України від 05.02.93р. № 2998 — ХII «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

Указ Президента України від 23.06.01р. № 467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями».

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.10.01р. № 1291 «Про розвиток центрів соціальних служб для молоді».

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.98р. № 63 «Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності».

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02р. № 564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу».

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02р. № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю».

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.02р. № 809 «Про розвиток мережі центрів ресоціалізаціїї наркозалежної молоді «Твоя перемога».

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.02р. № 1062 «Про затвердження порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї «.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.02р. № 1434 «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів».

Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02р. № 10 «Про затвердження Положення про Державний центр соціальних служб для молоді».

Наказ Державного комітету статистики України, Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 25.03.02р. № 133/136 «Про затвердження форми державної статистичної звітності № 1-ЦССМ та інструкції щодо її заповнення».

Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02р. № 13 «Про затвердження критеріїв ефективності діяльності державного, республіканського (АР Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських, районних у містах, сільських і селищних центрів соціальних служб для молоді».

Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02р. № 14 «Про затвердження Типового положення про спеціалізовані служби центрів соціальних служб для молоді».