Один вдома

Один дома.

В відомої з дитинства історії маля син консультувався татова з питань вічних цінностей. Де беруть інформацію сучасні діти, зокрема у тому, як поводитись критичних ситуаціях? Статистика каже, що у 40% випадків ролі консультантів виступають однолітки, за 30 я% випадків старші друзі і з 15% посідає батьків та вчителів. Рахунок року на користь нашої збірної, товариші батьки, тим більше, знання, отримані підлітками у своєму середовищі скоріше нагадують марення божевільного чи сценарій фантастичного фільму. Запитайте себе — коли востаннє є ваша дитина ділився із Вами проблемою, або шукав підтримки. Запитайте в себе — яким реальним радою ви можете допомогти своєї дитини. Театр починається з вішалки, допомогу іншому — з можливості допомогти себе. Не дозволивши свої проблеми, ми перспективні нашим дітей у ролі порадників у труднощів. Вихід простий — вчитися жити самостійно і намагатися навчити цього інших, коли більшість любить повторювати — не вчіть мене жити. Мистецтво життя вимагає досконалості як будь-який інший вид людської діяльності. Можна стати прекрасним фізиком, банкіром, художником, але незнання законів життя і виживання перекреслить чудовий день все плани і надії. Наука виживання складна й величезна як саме людське життя. З чого ж почати? Дітям у віці 4−8 років найкраще підходить навчання рівні рефлексів, де основним завданням батьків є формування локальних рефлексів: нападають — б’ю, кричу, убегаю, червоне світлостою, незнайомої людини — мовчу, проходжу повз, дивлюсь у інший бік, незнайомий дядько гладив, пропонував цукерки — розповідаю матусі та т.д. Дітям у віці 9−12 років найкраще підходить розгляд операційних навичок виживання — зупинка кровотечі, орієнтування лісом, гасіння вогню тощо. Для хлопців старшого віку основне значення має тут вміння прогнозувати ситуації, і навіть розумітися на соціальних аспектах майбутнього життя: психологія безробітного, зустріч із правоохоронні органи, конфлікти та його дозвіл т.д. А розпочати найкраще від рідної домівки. Дитина залишилася сама вдома. У двері телефонують. Що робити, щоб потім не шукати на запитання, хто винен? Тут допоможе певну систему. Домовтесь із родичами і знайомими, що попереднього телефонного дзвінка де вони прийдуть. Придумайте умовну систему дзвінків, проте покладайтеся її у цілком і обов’язково навчіть дитини спочатку дивитися вічко, природно, встановивши його, і якщо дитина малий зростанням, встановіть спеціальний око в розквіті його розвитку. Навчіть дітей, що нікому, крім родичів, за прихід яких чином ви їх попередьте, вони повинні відчиняти двері. Навіть якщо і літній чоловік чи дитина, адже видимість слабкості звонящего то, можливо компенсували здоровими чоловіками, спрятавшимися на драбині. Вони повинні відчиняти двері співробітникам міліції (тоді як квартирі немає дорослих) і людей у іншій уніформі, які вимагають відчинити двері. Говорити або говорити зі звонящим? Краще обмежитися короткій фразою типу: «Папа спить, зайдіть пізніше », чи: «Мама вийшла до сусідки ». Проте, в жодному разі входити незнайомцями в переговори, і не піддаватися їхній вплив «відчинити двері подумати тільки ». Добре пограти у гру з дітьми, де хтось із батьків перевдягається й дзвонить до квартири, а другий допомагає дитині правильно побудувати дії. Простір фантазії і вигадки у такому грі дозволять вашій дитині отримати реальний звичка поведінки у цій ситуації. Корисно також довідатися телефони сусідів на сходовому майданчику, і навіть зверху і знизу, особливо ж тих, хто це часто буває вдома (літні пари, домогосподарки, молоді мами, працюють у вечірні час тощо) і записавши їх, покласти біля телефону на, щоб у екстреному разі дитина міг, зателефонувавши їм, залучити швидко когось допоможе. За такого стану, та й лише у ній, дитині може знадобитися вміння пронизливо кричати, На жаль, сучасні діти виростають у постійному вимозі тиші. «Не шуми », «угамуйся », «помовч » , — чує дитина постійно від дорослих. Такий їхній підхід формує в дітей віком комплекс тиші. У критичній ситуації може не крикнути через нервового спазму. Необхідно навчити, саме навчити дитини правильно кричати. Кричати треба на повному видиху (це зняти нервовий спазм, коли він виник). При лементі не можна опускати голову до землі (це зменшує зону чутності). При лементі потрібна активна артикуляція губами, інакше слова ні зрозумілі. Можна пограти на прогулянці або мають удома з дітьми у таку кричалку. Якщо ви і поучаствуете у ній водночас і, це користь і занять, і вашим із нею відносинам. Надмірна серйозність дорослих часто-густо є з-поміж них й дітьми. Діти також дуже чітко реагують на загравання із нею, на всякі «угу-гусеньки «і їх дорослих перейти з їхньої мову, що здебільшого вкрай не вміло й лише погіршує порозуміння. Фантазія, щира цікавість самих дорослих до таких ігор, і є усе, що необхідно, щоб дитина захотів би дізнатися щось новеньке зі сфери безопасности.

Материал взятий internet.