Хронічний розлад живлення (дистрофія)

Реферат на тему:

Хронічний розлад живлення (дистрофія) Гіпотрофія Хронічний розлад живлення є захворюванням переважно дітей раннього віку. Гіпотрофія проявляється зниженням маси тіла, недостатнім відкладанням жиру, порушенням загального стану дитини. Вивченню етіології, патогенезу, клініки, лікування і профілактики цього стану присвячені праці Філатова, М. С. Маслова, Ю.Ф. Домбровської, О. Ф. Тура, Г. Н. Сперанського і А. С. Розенталь, О.Л. Переладової та ін. Часто гіпотрофія є фоном, на якому спостерігається важкий і тривалий перебіг вірусних і бактеріальних інфекцій.

Тепер у нашій країні надзвичайно рідко зустрічаються тяжкі форми гіпотрофії. Це зумовлюється підвищенням матеріального добробуту і культурного рівня населення, організацією дитячого харчування з використанням адаптованих молочних сумішей і спеціальних консервованих продуктів.

Гіпотрофія характеризується зменшенням маси тіла, зросту, зміною шкіри і підшкірної основи, порушенням функції багатьох органів і систем, зниженням опірності організму до інфекцій.

Причини гіпотрофії у дітей раннього віку різноманітні, і умовно їх поділяють на аліментарні, інфекційні, конституціональні фактори і несприятливі впливи навколишнього середовища. Порушення вигодовування можуть бути якісними і кількісними. Зменшення кількості грудного молока при гіпогалактії, недоїдання дитини у зв’язку зі зниженням або відсутністю апетиту, нестача в харчуванні білка, рідше жиру і вуглеводів, використання в харчуванні розведеного коров’ячого молока, дефіцит ретинолу, аскорбінової кислоти і вітамінів групи В призводять до розвитку гіпотрофії.

Гострі і хронічні інфекційні захворювання з локалізацією в травному каналі і поза ним можуть бути причиною виникнення гіпотрофії, її розвитку сприяють природжені аномалії, недоношеність, алергічний та інші діатези. Гіпотрофія може виникнути на ґрунті неправильної організації режиму, дефектів догляду і виховання. Погані побутові умови (сире, тісне приміщення, що погано провітрюється), неправильний режим дня, дефекти в організації активного неспання, недостатній сон, відсутність позитивних емоцій, а також прогулянок на свіжому повітрі, надмірне закутування і перегрівання несприятливо впливають на стан дитини і сприяють хронічному розладу живлення.

Гіпотрофія — це складне поліетіологічне захворювання, яке розвивається через несприятливі впливи на організм дитини. Розрізняють природжену (пренатальну), що розвивається в період утробного дитинства, і набуту після народження (постнатальну) гіпотрофію. Природжена гіпотрофія умовлюється впливом шкідливих факторів на організм вагітної жінки і плід під час вагітності і пологів. Серед таких факторів особлива увага приділяється токсикозам вагітності, гострим і хронічним інфекціям та іитоксикаціям, впливу вібрації, фізичних і психічних травм, дефектам харчування і режиму, наявності у матері захворювань серцево-судинної, ендокринної та інших систем, анемії. Причинами розвитку гіпотрофії можуть стати гіпоксія, пологова травма.

Природжені порушення амінокислотного, вуглеводного і жирового обміну, ендокринні та нейроендокринні розлади (гіпотиреоз, адреногенітальний синдром, діечцефальний синдром, гіпо-фізарний нанізм) супроводжуються розвитком гіпотрофії.

При гіпотрофії порушується нормальна функція травного каналу. Знижуються кислотність, активність ферментів шлунка, підшлункової залози, кишок, сповільнюється евакуаторна функція шлунка і кишок. Порушується білковий, жировий, вуглеводний, вітамінний і водно-сольовий обмін.

Клініка. Загальний стан дитини при гіпотрофії порушується. Дитина стає млявою, періоди апатії змінюються неспокоєм. Порушується сон. Знижується апетит, іноді розвивається негативний рефлекс до їжі. Зменшується підшкірна основа, товщина шкірної складки на животі на рівні пупка стає меншою 1 см. Сповільнюється збільшення маси тіла.

Залежно від порушення живлення розрізняють три ступені гіпотрофії.

Гіпотрофія І ступеня характеризується стоншенням підшкірної основи на тулубі і кінцівках, дефіцитом маси до 20%. Шкіра стає блідою, тургор тканин знижений. Сон, апетит і випорожнення незначно порушені або збережені. Спостерігається схильність до запору.

Гіпотрофія II ступеня діагностується при майже повному зникненні підшкірної основи на животі і кінцівках, зменшенні її на обличчі і відставанні в масі тіла на 20-ЗО %. Шкіра бліда, суха, в’яла. Слизові оболонки сухуваті. Тургор тканин значно знижений. М’язова гіпотонія. Апетиту немає, можуть спостерігатися зригування, блювання при примусовому годуванні. Випорожнення з малою кількістю калових мас (голодні). Загальна опірність організму знижена. Нервово-психічний і фізичний розвиток дитини загальмований. Сон неспокійний. Періоди збудження змінюються в’ялістю, апатією, адинамією. Температура тіла з добовими коливаннями 1 °C і більше.

При гіпотрофії III ступеня (атрофії) підшкірної основи немає на тулубі, кінцівках і обличчі, дефіцит маси перевищує 30 °/о. Шкіра бліда, з сіруватим відтінком, суха, зморшкувата. Обличчя старече. Слизові оболонки сухі. Тканини в’ялі. Через втрату рідини може спостерігатися гіпертонія м’язів. Апетиту немає. Толерантність до їжі різко знижена, виникають диспепсичні розлади. Дитина в’яла, апатична, іноді монотонно кричить, неспокійна. Всі параметри фізичного і психомоторного розвитку значно знижені. Визначають анемію, ознаки згущення крові через зневоднення. Зниження реактивності призводить до частих респіраторних вірусних інфекцій, пневмонії, отиту, гнійно-септичних захворювань, перебіг яких в’ялий, торпідний.

Клінічні прояви гіпотрофії можуть мати відмінності залежно від якісних порушень у харчуванні дитини. Молочний розлад живлення характеризується сухими, крихтоподібними, сіро-глинистого кольору, з гнильним запахом, лужної реакції випорожненнями. При вуглеводному (мучному) розладі живлення випорожнення переважно рідкі, пінисті, бурого або рижуватого кольору, мають кислу реакцію.

За два останніх десятиліття в нашій країні змінилася етіологічна структура гіпотрофії. Значно скоротилася кількість дітей з гіпотрофією на ґрунті нераціонального вигодовування і дефектів догляду. Зменшується і роль інфекції в етіології гіпотрофії. Водночас збільшилася кількість дітей, в яких виявляють внутрішньоутробну гіпотрофію, зумовлену впливом шкідливих факторів на розвиток ембріона і плода.

Прогноз при гіпотрофії залежить від ступеня тяжкості захворювання, віку дитини, наявності ускладнень, правильності діагностики і своєчасності лікування. Він значно серйозніший при вроджених гіпотрофіях, ніж набутих.

Лікування гіпотрофії включає з’ясування й усунення етіологічного фактора, раціональну дієтотерапію з урахуванням зниженої толерантності до їжі і потреби підвищеного введення білка та інших харчових інгредієнтів, призначення вітамінів, ферментів, гормональних і стимулюючих засобів, забезпечення відповідних гігієнічних умов середовища і виховання дитини.

Дієтотерапія при гіпотрофії здійснюється залежно від віку, тяжкості стану і функції кишок дитини. Треба пам’ятати, що у дітей з цією патологією відносна потреба в основних харчових інгредієнтах дуже підвищена, а толерантність до окремих з них значно знижена. При гіпотрофії І ступеня розрахунок енергетичної цінності, білків, жирів і вуглеводів проводять на ту масу, яка повинна бути.

При гіпотрофії II ступеня відмічається знижена толерантність організму до жирів, тому білки і вуглеводи визначають на масу, яка повинна бути, а жири — на середню (фактична + та маса, яка повинна бути, поділені наполовину).

При гіпотрофії III ступеня толерантність до всіх харчових інгредієнтів значно знижена. Кількість білків і вуглеводів встановлюють на так звану приблизну масу, яка повинна бути (це фактична маса+ 20%) а жири — на фактичну.

Основний принцип дієтотерапії при гіпогрофії - поступове, але систематичне підвищення енергетичної цінності їжі. При гіпотрофії І ступеня енергетичний коефіцієнт їжі становить 502- 543 кДж (120−130 ккал) на 1 кг маси тіла. Усувають одноманітність у вигодовуванні, коригують основні харчові інгредієнти. Дієтотерапію гіпотрофії II і НІ ступеня здійснюють за етапами. Для неї характерним є двофазовий метод харчування. В першій фазі встановлюють толерантність дитини до їжі. Призначають грудне молоко, а якщо його немає - адаптовані або кисломолочні суміші в перші 1−3 дні в кількості ½ норми, на 4−6-й день — 2/3 нормального обсягу їжі, що визначають на основі фактичної маси тіла. При масі тіла, яка менша за 1,5 кг, добовий обсяг дорівнює 1/5, 4,5−6 кг- 1/6, 6−8 кг- 1/7, понад 8 кг- 1/8 маси тіла, але не перевищує 1 л. Друга фаза дієтотерапії допускає поступове кількісне й якісне розширення дієти, починаючи з другого тижня лікування. В цей відновний період розрахунок харчових інгредієнтів треба здійснювати на ту приблизну масу, яка повинна бути.

Відсутню за обсягом кількість їжі рекомендується поповнити рідиною (5% розчин глюкози, підсолоджений чай, відвар шипшини, овочевий відвар, сік).

Для поліпшення травлення застосовують соляну кислоту з пепсином, натуральний шлунковий сік панкреатин, складні ферментні препарати (панзинорм, фестал, панкурмен, дигестал, мезим-форте, абомін, оразу, солімазу та ін.).

У зв’язку з явищами полігіповітамінозу до лікування гіпотрофії включають вітамінотерапію. Призначають ретинол, аскорбінову кислоту, холекальциферол, тіамін, рибофлавін, піридоксин, нікотинову кислоту, ціанокобаламін всередину або парентерально залежно від тяжкості стану дитини протягом 3−4 тижнів. Ефективним є призначення кобамаміду (коферменту ціанокоба-ламіну) в дозі 0,2−0,5 мг на прийом 2−5 разів на добу.

При гіпотрофії II-III ступеня можна призначати анаболіч-ні гормони: метандростенолон (0,1 мг/кг маси на добу), метил-андростендіол (5−10 мг на добу), діанабол (0,1 мг/кг на добу). Гормони дають всередину 1 раз через 1 год після годування протягом ЗО-40 днів на фоні дієти з великим вмістом білка, кальцію, вітамінів. Анаболічні властивості мають калію оротат (10−20 мг/кг маси на добу), ціанокобаламін (30 мкг на добу)1, кобамамід всередину або внутрішньом'язово, карнітину хлорид (по 4−10−14 крапель 20% розчину 3 рази на день). Для дітей з відставанням у зрості при гіпотрофії І і II ступеня (при III ступені протипоказаний) використовують тиреоїдин по 0,003−0,01 г 2−3 рази на день. Анаболічні гормони особливо ефективні при вродженій гіпотрофії. Можна використати і препарати з пролонгованою дією (ретаболіл внутрішньом'язово по 1 мг/кг маси 1 раз на 3−4 тижні). З метою стимуляції обмінних процесів призначають апілак у свічках по 2,5 мг новонародженим дітям і 5 мг тим, хто старший за 1 міс, 3 рази на день протягом 10- 15 днів.

Як стимулятор використовують імуноглобулін по 1 дозі (1,5 мл) через 2−3 дні (3 ін'єкції). Переливання еритроцитної маси, плазми здійснюється за строгими показаннями (тяжка анемія, гіпопротеїнемія) у зв’язку з можливістю передачі інфекційного гепатиту, СНІДу. Показане застосування метилурацилу по 0,05 г 3 рази на день після приймання їжі протягом 2−3 тижнів, натрію нуклеїнату по 0,005−0,01−0,015 г 3−4 рази на день. При анемії призначають мікроелементи (мідь і кобальт), препарати заліза всередину (гемостимулін по 0,125 г 3 рази на день, лактат заліза по 0,1 г 3 рази).

Стимулюючий ефект має ультрафіолетове опромінювання, але при III ступені гіпотрофії воно протипоказане. Масаж і лікувальна гімнастика сприятливо впливають на обмінні процеси, психомоторний розвиток дитини. Виражений ефект вони виявляють при І і II ступенях гіпотрофії. При гіпотрофії III ступеня лікувальну фізкультуру не призначають. Таким хворим можна робити лише легкі погладжування.

Головними принципами лікування гіпотрофії повинні бути комплексність, сувора індивідуальність з урахуванням ступеня тяжкості захворювання, особливостей психомоторного і фізичного розвитку, дефіциту маси тіла і толерантності до їжі.

Профілактика. Профілактику гіпотрофій слід починати в антенатальному періоді, забезпечуючи фізіологічний перебіг вагітності, санацію хронічних вогнищ інфекції, раціональне харчування, гігієнічний режим майбутньої матері. Вагітну жінку потрібно готувати до годування дитини груддю, в післяродовому періоді проводити боротьбу з гігіогалактіею. Дитина повинна одержувати збалансоване харчування з оптимальним вмістом основних харчових інгредієнтів, вітамінів, мінеральних солей. Організація правильного догляду, режиму, загартовування дитини, оберігання від інфекційних захворювань, своєчасне лікування хвороб запобігають розвитку гіпотрофії. Особливої уваги потребують недоношені, діти з двійнят, діти, що перебувають на Штучному вигодовуванні, хворіють на рахіт, анемію. Важливу роль відіграє підтримання доброго емоціонального тонусу дитини. Для цього потрібно постійно ласкаво спілкуватися з нею, давати дитині яскраві кольорові іграшки.

Паратрофія

Паратрофія (несправжній стан живлення) характеризується надмірним збільшенням маси тіла дитини і надлишковим відкладенням підшкірного шару. Вона може розвиватися через постійне перегодовування дитини, ендокринні розлади. Надлишок ЕГЛЄВОДІВ у їжі дитини призводить до порушення трофічних гроцесів. Розрізняють паратрофію з переважанням маси над зростом, з нормальною масою і зростом, з надмірними масою і зростом.

До поняття нормотрофія (ейтрофія), за даними М.С. Масло-ва, Г. Н. Сперанського, О. Ф. Тура, входять: 1) чиста, рожева, бархатиста шкіра без ознак гіповітамінозу- 2) нормальні товщина підшкірної основи, тургор тканин, тонус м’язів- 3) психомоторний розвиток, позитивний психоемоціональний тонус, що відповідають віку- 4) розвиток скелета, що відповідає віку, відсутність ознак рахіту- 5) хороший апетит і нормальна робота всіх органів- 6) добра опірність до інфекції- 7) маса тіла, зріст, індекси фізичного розвитку відрізняються від норми не більш як на 5%.

Клінічна паратрофія проявляється блідістю еякою сухістю шкіри і слизових оболонок, збільшенням товщини підшкірної основи, зниженням тургору тканин, м’язовою гіпотонією, неспокійним сном, ознаками рахіту, деяким відставанням^{психомоторному} розвитку. Випорожнення іноді частіші, нестійкі. Опірність організму знижена. Часто бувають гострі респіраторні вірусні інфекції, отит, диспепсія, перебіг яких важкий, з ознаками зневоднення. При аналізах крові дітей з паратрофією визначають анемію, рідше лейкоцитоз, лімфоцитоз, еозинофілію.

Лікування ґрунтується на нормалізації вигодовування дитини. До дієти вводять овочеві страви, їжу збагачують білками, вітамінами. Обмежують кількість вуглеводів. Показаними є масаж, гімнастика, прогулянки, загартовування, стимулююча терапія (метилурацил, дибазол, елеутерокок), введення ретинолу, піридоксину, ціанокобаламіну, кальцію пангамату і панто-тенату, фолієвої кислоти.

Профілактика паратрофії включає ті самі заходи, що й при запобіганні гіпотрофії. Основою її є раціональні вигодовування, режим і догляд за дитиною.

Аномалії конституції

Особливе місце в патології дітей раннього віку займають аномалії конституції - діатези. Діатез (від грецьк. diathesis — схильність) — своєрідний стан організму, при якому у відповідь на збудник, що у здорових дітей не спричиняє ніяких відхилень від норми, виникають незвичні і патологічні реакції. Таке реагування зумовлене як успадкованими властивостями організму, так і несприятливим впливом на нього різних факторів навколишнього середовища. Нерідко латентний перебіг діатезу проявляється при інфекційних захворюваннях.

Залежно від етіології, патогенезу і клінічної картини розрізняються різні форми діатезу. У дітей найчастіше бувають ексудативно-катаральний, алергічний (атонічний), лімфатично-гіпопластичний і нервово-артритичний діатези.

Ексудативно-катаральний діатез характеризується підвищеною чутливістю шкіри і слизових оболонок до катарально-десквамативних уражень, розвитком алергічних явищ, гіперплазією лімфатичної системи, порушення водно-сольового обміну і зниженою адаптацією до навколишнього середовища.

В його етіології і патогенезі основна роль належить алергічній настроєності організму. Розрізняють харчову, медикаментозну, побутову, пилкову та інші види алергії. Широке застосування у побуті, промисловості, сільському господарстві нових хімічних речовин, а також суцільне щеплення дітей призвело до різкого збільшення частоти алергічних реакцій. З харчових продуктів, які алергізують дитячий організм, слід виділити білки коров’ячого молока, яйця, соки з цитрусових, полуниць, суниць або самі ягоди.

Для ексудативного діатезу характерною є також схильність як до затримки води, так і до легкої її втрати, що в першому випадку може супроводитися явищами пастозності, а в другому — швидким розвитком ексикозу при кишкових дисфункціях і перегріванні. Гідрофільність тканин у дітей з ексудативним діатезом можна пояснити порушенням сольового обміну, а саме затримкою натрію. Крім натрію, в організмі збільшується кількість хлоридів та калію. Проте запаси заліза, цинку, кобальту знижуються, що призводить до анемії. Відмічаються також зміни білкового, вуглеводного і жирового обміну речовин. У дітей з ексудативним діатезом легко розвивається паратрофія. Різні вогнища інфекції супроводяться гіперплазією лімфоїдної системи.

Клініка. Хвороба проявляється найчастіше серед дітей перших двох років життя, а в окремих випадках і з перших днів після народження. Ранні ознаки діатезу відмічаються на тім'яній ділянці голови у вигляді себорейних лусочок (гнейс). Одночасно за вухами, під пахвами і у пахвинах з’являються попрілості. Шкіра червоніє, нагрубає, далі лущиться, утворюються пухирці (молочний струп). Ці явища мають впертий перебіг, а при дальшій дії шкідливих факторів можуть перейти в суху або мокру екзему, яка супроводиться свербінням, порушенням загального стану дитини і її сну. При цьому на шкірі тулуба виникають висипання у вигляді червонуватих плям з пухирцями в центрі, які потім підсихають, утворюючи струпики (строфулюс). Висипання супроводяться свербінням і збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів.

Крім змін на шкірі, при ексудативно-катаральному діатезі виникають характерні прояви з боку слизових оболонок — кон’юнктивіт, блефарит, ринофарингіт, злущування епітелію язика («географїчний» язик). Незначні порушення у харчуванні спричинюють диспепсичні розлади. Злущування епітелію сечовивідних шляхів створює сприятливі умови для розвитку уроренальної інфекції. Через зниження реактивності організму і антитоксичного імунітету діти з ексудативно-катаральним діатезом часто хворіють. При цьому кожна хвороба має важкий перебіг і нерідко переходить у затяжну чи хронічну форму.

З віком прояви діатезу у більшості дітей зникають, але у декого пізніше спостерігаються захворювання верхніх дихальних шляхів, пневмонії, може розвинутися бронхіальна астма.

Алергічний діатез — це така форма аномалії конституції - діатезу, яка має спадкову обтяженість, коли успадковується підвищена кількість гуморальних антитіл, а саме імуноглобуліну Е. Вона дістала назву атопії. При алергічному діатезі спостерігаються підвищена проникність стінки судин, набряк тканин, гіперсекреція і гіпертонус непосмугованих м’язів.

На першому році життя він проявляється змінами на шкірі, клінічна картина яких схожа на таку саму при ексудативно-катаральному діатезі. У дошкільному віці це респіраторні алергози, в тому числі й бронхіальна астма. У школярів алергічний діатез має вигляд екземи, нейродерміту, дерматореспіраторних алергозів. Цей діатез характеризується впертим тривалим перебігом, періодичністю і рецидивами.

Лікування. Дитина потребує пильного догляду, раціонального вигодовування та систематичного і правильного лікування.

Основою терапії ексудативно-катарального та алергічного діатезу є відповідне харчування, при якому дитина повинна одержувати таку кількість білків, жирів, вуглеводів, яка б відповідала віковим нормам. Слід обмежити енергетичну цінність їжі за рахунок вуглеводів, які легко засвоюються (каш, киселів, цукру). Надлишок вуглеводів обтяжує перебіг ексудативного діатезу. Рекомендовано частину жирів (30%) давати у вигляді олій. В раціоні бажано збільшити кількість продуктів з надлишком лужних валентностей і обмежити вживання солі. Необхідно виключити продукти, які ведуть до загострення діатезу (яйця, рибу, коров’яче молоко, масло, м’ясні бульони, шоколад, какао, мед, ікруягоди, фрукти і овочі червоного та оранжевого забарвлення — полуниці, суниці, шипшину, моркву, червоні яблука, апельсини, мандарини, абрикоси, курагу). Рекомендується пролонговане грудне вигодовування без або з пізнім введенням соків. При штучному годуванні краще давати кисломолочні суміші (кефір, біолакт), а в деяких випадках мигдалеве і соєве молоко. Основою харчування повинна бути елімінаційна дієта з веденням харчового щоденника, в якому щодня відмічають прийняту дитиною їжу, прояви діатезу, частоту випорожнень, зміни з боку органів дихання.

Важливе значення має правильний режим дня, тривале перебування на свіжому повітрі.

Потрібно дотримувати туалету шкіри. Якщо є гнейс чи еритеми, шкіру змазують стерильною олією (соняшниковою, рициновою, прованською). При мокнутті і подразненні шкіри призначають мішанки (рос.- болтушки) з тальку, оксиду цинку і свинцевої води, димедролоцинкову пасту. У разі тяжких проявів ексудативно-катарального діатезу (свербіж, неспокій, мокнуча екзема) допускається застосування гормональної терапії: преднізолон по 1 мг/кг протягом 10 днів, мазі з лакокортеном-Н, сіналаром-Н, оксикортом. При алергічному діатезі завжди призначають протигістамінові препарати — димедрол, піпольфен, супрастин, тавегіл (про дози див. у табл. 27).

Для зменшення проникності судин дають 5−10% розчин кальцію хлориду або кальцію глюконат по 0,3−0,5 г на один раз усередину.

Таблиця 27. Одноразові дози протигістамінових препаратів для лікування дітей.

Важливою при лікуванні ексудативного діатезу е раціональна вітамінотерапія: рибофлавін по 2−6 мг, аскорбінова кислота по 100−300 мг на добу, ретинол по 3−10 мг, кальцію пангамат по 50 мг на добу. Великими дозами призначають піридоксин (по 50−75 мг на добу внутрішньо, 2/3 дози ранком і 1/3 в полудень), токоферол по 5−10 мг.

Для зниження збудливості нервової системи, зменшення свербіння і поліпшення сну призначають препарати валеріани, фенобарбітал, еленіум по 2−3 рази на день у вікових дозах.

Непоганий ефект у лікуванні ексудативно-катарального діатезу має застосування гістаглобуліну (гамма-глобулін з гістаміном). Його вводять за схемою (0,5−1,0−1,0−1,5−1,5−2мл) підшкірно 1 раз на день, роблячи перерву на три дні. Курс лікування становить 5−6 ін'єкцій.

Діти з ексудативно-катаральним і алергічним діатезом повинні бути на диспансерному обліку дитячої консультації протягом трьох років життя.

Профілактика полягає в організації правильного харчування, режиму дня і догляду за дитиною. Потрібне систематичне проведення гімнастики і фізкультурних занять. Якщо немає виражених змін на шкірі, застосовують водні процедури.

Щеплення таким дітям виконують у періоді ремісії на фоні гіпосенсибілізуючої терапії.

Лімфатично-гїпопластичннй діатез характеризується генералізованим збільшенням лімфоїдних та аденоїдних тканин, зниженою адаптацією до змін навколишнього середовища, дисфункціями нервово-ендокринної системи. У його виникненні, крім спадковості, важливу роль відіграють інфекційно-токсичні впливи, як внутрішньоутробні, так і після народження.

Клініка. У дітей з проявами лімфатично-гіпопластичного діатезу спостерігається збільшення регіонарних лімфатичних вузлів (шийні, пахвові, пахвинні). У носоглотці виражені розростання аденоїдного мигдалика. Задня стінка глотки грубозерниста, збільшуються піднебінні мигдалики. Часто збільшена селезінка. Діти мають пастозний вигляд (обрезклі), бліді, тургор тканин і тонус м’язів знижений. Вони мляві, апатичні, із сповільненою реакцією на оточення. Швидко втомлюються. Часто виникають ринофарингіт, ангіна, отит, ларингіт, кон’юнктивіт, які мають затяжний перебіг. На шкірі можуть бути висипання у вигляді свербця, екземи. Маса тіла нестійка через порушення обміну речовин. Ці явища найбільше виражені у дошкільному віці.

Профілактика і лікування. Потрібно дотримувати раціональної дієти з обмеженням коров’ячого молока і вуглеводів. Дітям краще давати кефір, овочевий прикорм. Важливе значення має правильний режим дня, лікувальна фізкультура, загартовування організму. Для стимуляції захисних сил і поліпшення обміну речовин показаними є адаптогени та вітамінотерапія (гліцерам, дибазол, метацил, пентоксил, елеутерокок, женьшень, пентоксил, кальцію пантотенат і кальцію пангамат, піридоксин, ретинол, токоферол). Періодично призначають препарати кальцію.

Нервово-артритичний діатез. Цю хворобу спричиняють порушення обміну речовин, в основному пуринового, функції печінки, підвищення нервової збудливості, розлади живлення, що сприяє розвитку ожиріння, подагри, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету. У формуванні таких змін, крім спадковості, велику роль відіграють спосіб харчування, спосіб життя, оточення.

Клініка. Спостерігається підвищена нервова збудливість. Діти вередливі, боязкі, але допитливі, жваві, мають добру пам’ять. У них порушений апетит, сон, функції кишок, бувають незначне збільшення маси, надмірне потіння. Часто підвищується температура тіла. Діти з нервово-артритичним діатезом виділяють більше, ніж здорові, сечовини і сечової кислоти. В їхній сечі є підвищена кількість амінокислот.

Періодично в них бувають приступи ацетонемічного блювання з ацетонурією. Блювання іноді нестримне, триває від кількох годин до кількох днів. Блювотина різко пахне ацетоном. Дитина слабне, худне, шкіра жовтіє, порушується серцево-судинна діяльність. У сечі виявляють ацетон, ацетооцтову кислоту. Приступ виникає через порушення функцій вищих вегетативних центрів, функціональну слабкість печінки. Це призводить до повільного нагромадження в організмі сечової кислоти, після чого з’являється блювання.

У старшому шкільному віці відмічається схильність до розвитку жовчнокам’яної або нирковокам’яної хвороби. Іноді виникають приступи бронхіальної астми, мігрені, змін на шкірі у вигляді уртикарних висипань, екземи.

Лікування і профілактика. Необхідно створити нормальні умови режиму і харчування. В дієті обмежують м’ясо ибу, а продукти, багаті на пурини і кофеїн, виключають (яйця, печінка, нирки, мозок, шоколад, какао). З городини не рекомендують вживати горошок, шпинат, щавель. В харчуванні повинні переважати молочні і вегетаріанські продукти. Добрий ефект дають лужні мінеральні води, ксиліт, сорбіт.

При зниженні апетиту призначають шлунковий сік. Для налагодження обмінних процесів застосовують вітаміни групи В, особливо кальцію пантотенат по 100−150 мг на добу, а також калію оротат по 5−10 мг/кг маси на добу.

При ацетонемічному блюванні слід призначати лужне питтяпри важких формах — внутрішньовенно краплинне вводять гемодез, реополіглюкін, 5% розчин глюкози, кокарбоксилазу, натрію гідрокарбонат.