Виклад основного матеріалу дослідження

Технологія формування метакогнітивної компетентності у міжсистемній взаємодії сім'ї та освітньої інституції для психологів закладів освіти розкриває процедурнометодичну організацію та змістовно-функціональну сутність формування технології міжсистемної взаємодії сім'ї та освітньої інституції. метакогнітивний компетентність психолог освітній Проведені нами дослідження виявили, що в умовах сучасного освітнього простору у психолога проявилася нова функція — функція модераторства між учасниками систем «сім'я» та «школа». Функція модератора полягає у врегулюванні дискусії, він є ведучим «зборів». При цьому, ефективна реалізація даної функції практичного психолога напряму залежить від сформованості у нього метакогнітивної компетентності, спроможності організовувати та регулювати власну пізнавальну діяльність.

Для формування метакогнітивної компетентності практичних психологів закладів освіти у контексті створення технології міжсистемної взаємодії сім'ї та освітньої інституції нами розроблена комплексна програма навчання з системної взаємодії. Дана програма включає три блоки (см. таблицю). До першого блоку програми входить тренінг системної взаємодії, який складається з наступних етапів: 1) отримання власного досвіду; 2) системне консультування сімей. Другий блок охоплює тренінг підготовки системних модераторів. Третій блок включає системні супервізії учасників. Дана модель (комплексна програма) модерації між учасниками систем «сім'я» та «школа» представляє собою континуальну ситуацію навчання, оскільки виходить за рамки формальної програми професійної підготовки і надає можливість спеціалісту отримувати необхідні консультації протягом тривалого часу.

Головною сутнісно-функціональною ознакою тренінгу системної взаємодії є спеціально організована діяльність, що полягає у навчанні консультативній і психотерапевтичній роботі з окремими особами, подружніми парами, сім'ями та групами [6].

Метою тренінгу системної взаємодії для майбутніх психологів виступає формування системного мислення та навичок циркулярної взаємодії; розвиток більшої когнітивної складності професійного конструкту, що сприяє переходу на більш ефективну позицію в консультуванні. Досягнення цієї мети, в свою чергу, призводить до успішного формування метакогнітивної компетентності майбутніх практичних психологів.

Теоретико-методологічним підґрунтям розробленого нами тренінгу системної взаємодії послужили системний підхід, комунікативна парадигма освіти та принципи генетичної психології (С. Максименко). Вихідним положенням при цьому стали ознаки системи — її саморозвиток та самокерування, що засвідчує єдність з основними принципами генетичної психології, згідно з концептуальними положеннями якої ґенеза, розвиток — можливі як «саморух» особистості.

У даному тренінгу спрацьовує принцип генетичної психології - поступовість, нерівномірність, гетерохронність і стрибкоподібність психічного розвитку особистості у тому числі і в процесі формування її професійних компетентностей. Базовими принципами даної тренінгової програми виступають гіпотетичність, нейтральність та зацікавленість. Провідними методами тренінгу є системні реконструкції, циркулярні питання та рефлектуюча команда.

Діяльнісна семантика тренінгу.

Формування технології чілсснсг ємної взаємодії сім'ї та освітньої інституції.

Взаємодія виступає в процесі навчання умовою й засобом реалізації його основних функцій і сама виконує методологічні, формуючі і конструктивно-моделюючі (системоутворюючі) функції. При цьому, формується професійне середовище, змінюється ставлення до психологічного консультування сімей та інституцій як до дослідження, під час якого створюється нова модель комунікації.

Структура тренінгу міжсистемної взаємодії. Загалом, структурна організація тренінгу складається з таких основних фаз: 1) отримання власного досвіду; 2) навчання системному психологічному консультуванню сімей (А. фон Шліппе, Й. Шванцара).

Організаційні основи тренінгу системної взаємодії. Під час апробації даного тренінгу учасниками груп були практичні психологи закладів освіти. Чисельність тренінгових груп складала 12−18 осіб. Загальна тривалість даного тренінгу — 160 год.

Інтеграція психологічних знань, що сприяла розвитку метакогнітивної компетентності фахівців, дозволяла цілісно сприймати професійні ситуації, знаходити у процесі їх рішення найбільш ефективні шляхи з урахуванням різних факторів.

Фазами даного тренінгу виступали: вступ; реальна або умовна «проблемна» ситуація, робота з клієнтами; аналіз проблемної ситуації; аналіз ситуації комунікації та взаємодії.

Результати тренінгу. У процесі тренінгу в учасників сформовано системне мислення, тренінг сприяв формуванню професійного середовища, професійної рефлексії і професійної самосвідомості, інтеграції знань і практичних навичок, що дозволило розширити і створити нові професійні конструкти у психологів, сприяти формуванню їх метакогнітивної компетентності. За результатами проходження тренінгу учасниками засвоєні методи системного консультування сімей — дослідження існуючої ситуації, визначення типу взаємодії, типу конфігурацій стосунків, конструктів членів сім'ї. Учасники навчилися досліджувати фактори та ефекти 1 і 2 порядку, у них збільшилася повага до клієнта, до його виборів. Це обумовлено тим, що психолог під час тренінгу обирає стратегію співпраці з клієнтом, яка сприяє визнанню більшої компетентності самого клієнта стосовно його життя. Взаємодія при цьому виступає в процесі навчання умовою й засобом реалізації його основних функцій і сама виконує методологічні, формувальні і конструктивно-моделюючі (системоутворюючі) функції.

Головною сутнісно-функціональною ознакою тренінгу модерації системної взаємодії є спеціально організована діяльність, що полягає в оптимізації (за участю третьої сторони) процесу пошуку різними сторонами вирішення проблеми, яке б дозволило б припинити конфлікт і суперництво і знайти можливості узгодити або скоординувати позиції та знайти зразки взаємодії, які призводять до співпраці. Третьою стороною в міжсистемній взаємодії виступає психолог [6].

Мета тренінгу системної модерації включала формування навичок системного модератора, що базувалися на його метакогнітивний компетентності. При цьому, психологічна модерація направлена на пошук узгодження між учасниками різних систем.

Структурна організація тренінгу з системної модерації має наступні фази: знайомство; входження або занурення в тему; формування очікувань учасників; міні-лекція; групова робота учасників тренінгу; підведення підсумку (рефлексія, оцінка тренінгового заняття); емоційна розрядка учасників.

Діяльнісна семантика тренінгу системної модерації передбачає: навчання системній модерації як успішному посередництву, як поступовому досягненню узгодженості і зкоординованості дій і стратегій учасників міжсистемної взаємодії шляхом засвоєння певних теоретичних та емпіричних моделей і схем. При аналізі моделі взаємодії необхідно відмовитися від персональної чи рольової орієнтації на користь орієнтації на процес. У центрі уваги має бути координація дій, паралелізація і розбивання процесу на епізоди.

Принципи тренінгу системної модерації. Даний тренінг вибудовувався з орієнтацією на принципи системності, новизни, моделювання, дослідницького, зворотнього зв’язку, довіри, конфіденційності, процесуальності, циркулярності.

Методи тренінгу системної модерації. Тренінг модерації системної взаємодії є стрижневим утворенням цілого методичного комплексу, змістовними компонентами якого є: спостереження і самоспостереження, тематична бесіда, лекція-семінар, психодраматичні ігри, вправи, групова дискусія, психогімнастика, допоміжні методи арт-терапії тощо. В умовах тренінгу модерації системної взаємодії, що перебігає в створеному професійному середовищі, вагомим було використання комунікативноперцептивних засобів, інтерактивних вправ тощо.

У процесі даного тренінгу створювалася нова модель взаємодії між учасниками, ознаки якої - розподіл відповідальності, відвертість, співпраця. структурованість; систематичність; комплексність, прозорість. При цьому, реалізація даних ознак взаємодії базується на сформованій метакогнітивній компетентності майбутнього фахівця, його спроможності системно мислити. В основі цього етапу тренінгу використано модель допомагаючої взаємодії.

Структурна організація модерації має наступні фази: ініціація зустрічі; знайомство; входження або занурення в тему (повідомлення про мету сесії); формування очікувань учасників (планування ефектів сесії); передача та пояснення інформації; пропрацювання теми; підведення підсумку. На даному етапі модератор сприяє створенню нової моделі комунікації.

Під час тренінгу системний модератор ознайомився та оволодів: 1) структурно-функціональною моделлю психології взаємодії; 2) схемами комунікації; 3) моделлю системної модерації.

Модель системної модерації, що лежить в основі даного тренінгу, включає: 1) з’ясування ситуації; 2) визначення проблеми і пропозиції до її розв’язання; 3) уточнення позицій; 4) з’ясування ОПО (опис, пояснення, оцінка) ситуації, події, поведінки інших людей в учасників сесії; 5) застосування циркулярних, та гіпотетичних питань як інтервенцій і провокацій (що є спонукаючими чинниками до вирішення проблем) і через створення проблематизації виникають флуктуації в системі; спрямування інтервенцій на розбивання існуючих конструктів (розхитування існуючої рівноваги); 6) формування контракту; 7) після завершення сесії - розсилання протоколу учасникам сесії.

Схеми професійних дій модератора, які формуються за результатами проходження тренінгу, базуються на сформованій метакогнітивній компетентності спеціаліста. Модератору необхідно: 1) знати, що саме він хоче знати; 2) знати, які ідеї він хотів би поширювати, а які - ні; 3) сесія повинна бути орієнтована на певну ціль; 4) спрямовувати увагу на цілі сесії; 5) певні питання необхідно формулювати в певній часовій послідовності, в першу чергу задавати питання на прояснення запиту — мети даного «зібрання» і бажані для учасників результати — це прояснює для системного модератора ввідний, спрямовуючий контекст. Де модератор покладе тематичний центр ваги (точку опори) в бесіді і як пов’яже свій вибір і вплив з різними комплексами запитань — це повинен час від часу вирішувати сам модератор. Модератор повинен не втрачати орієнтування.

Завдання модератора у процесі організації міжсистемної взаємодії:

• 1) узгодження очікувань з боку підлітків, їхніх близьких і школи;
• 2) націленість на позитивні (несуперечливі) стосунки з максимальною «ясністю» їхнього загального контексту; 3) модератор повинен навчиться реалістично оцінювати і перевіряти наслідки своїх дій відносно системи клієнта: чи варто діяти так, як раніше; чи варто обґрунтувати свою бездіяльність, чи краще придумувати щось нове.

Тому модератор просить учасників системи «школа» максимально точно формулювати свої завдання і, тим самим, дати можливість сім'ї самій визначитись зі своїми проблемами та своїми цілями. Якщо, наприклад, завдання, які ставить «школа», викликають агресію в динаміці стосунків певних працівників школи з членами сім'ї, то виконання цих завдань можуть взяти на себе інші колеги, скориставшись технікою «розщеплення».

Досвід цього методу показує, що частота конфліктів істотно зменшується, і це відбувається тому, що підліток починає розуміти: важливі для нього дорослі зуміли досягти погодження між собою.

Відмінність запропонованої нами моделі системної модерації як від традиційної модерації, так і від позиції психотерапевта — модератору відкривається можливість керувати засіданням, і, якщо він готовий — директивно проводити його (що не є сумісним з усіма психотерапевтичними концепціями — це відмінність психотерапії від модерації).

Результати тренінгу. Ключовою ознакою задіяного нами підходу системної модерації було те, що кожна модеративна сесія закінчувалась хоч і невеликим, але просуванням вперед. За результатами апробації тренінгу міжсистемної взаємодії створена нова модель взаємодії між учасниками, ознаки якої - розподіл відповідальності, відвертість, позитивна установка, співпраця, ця модель — допомагаючої взаємодії. Також, за результатами тренінгу формуються позиції системного модератора: гіпотетичність, нейтральність, зацікавленість. Таким чином, використання даного тренінгу у професійній підготовці майбутніх психологів дозволяє їм формувати важливі уміння системного модератора та розвивати можливості метакогнітивної компетентності.