Зовнішня торгівля Російської імперії кінця ХІХ — початку ХХ ст.: оцінки державної політики в дореволюційній історіографії

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ ст.: ОЦІНКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

Проаналізовано стан наукового вивчення дореволюційними історіографами питань зовнішньої торгівлі кінця ХІХ — початку ХХ ст. Основну увагу акцентовано на з’ясуванні їх ставлення до політики Російської імперії у відповідній сфері. Наявну наукову літературу розподілено на тематичні групи. Визначено спільні та відмінні риси оцінок специфіки зовнішньої торгівлі вказаного періоду. Констатовано залежність позиції авторів від їх соціального статусу й політичних поглядів.

Ключові слова: зовнішня торгівля, протекціонізм, фритредерство, експорт, митна політика.

Трансформація й оновлення існуючого політико-економічного та соціокультурного простору, що постав в умовах занепаду тоталітарних режимів або ідеологій наприкінці 1980 — на початку 1990;х рр., вимагає об'єктивних змін і в теоретичних підходах, формування нових мисленнєвих образів під час дослідження наукових проблем. У цьому контексті засадничого статусу набуває національно-державницька ідеологія, представники якої, однак, у переважній більшості «по-новому» повторюють і ретранслюють попередню концепцію хибного виокремлення домінуючого фактора в історичному процесі. Урахування цієї специфіки визначає необхідність вивчення економічних проблем минулого України, перш за все, на основі критичного й водночас об'єктивного аналізу теоретичних напрацювань попередників, виявлення новітніх ефективних методологічних засад та підходів, переосмислення ретроспективних методів історичного аналізу, усунення вад у сучасній ідеалістично-романтичній концепції. Дотримання вказаних першооснов у контексті наукового дослідження історіографічних оцінок проблем зовнішньої торгівлі Російської імперії кінця ХІХ — початку ХХ ст. забезпечує конструювання якісного та збалансованого фактологічно-теоретичного історичного базису.

Різноплановий і комплексний характер обраної теми визначив доцільність застосування репрезентативної вибірки необхідних для аналізу історіографічних праць. Виходячи з цього, першочергову науково-дослідницьку важливість мають студії, проблемна тематика яких охоплює такі напрями, як економічна політика Російської імперії в умовах формування світового ринку, розвиток сільського господарства України у взаємозв'язку із зовнішньою торгівлею, промисловий і аграрний капітали як чинник зовнішньоекономічної діяльності, вплив громадськості на експортно-імпортну політику урядових кіл та ін.

При цьому комплекс указаних досліджень, що включає праці переважно науковців Російської імперії Винятком стали фонові та деякі інші студії, перекладені російською мовою — вони мали популярність у тому числі й серед владних кіл, опосередковано впливаючи на формування дер-жавної політики у сфері зовнішньої торгівлі., ми поділили на декілька тематичних підгруп.

Аналізуючи студії дореволюційного періоду (кінець ХІХ ст. — 1917 р.), насамперед доцільно уточнити, що статус методологічного базису мають праці європейських учених М. Вебера, Р. Гільфердінґа, В. Зомбарта, К. Каутського, Ж. Лескюра, Р. Майо-Сміта, Ф. Науманна та ін. Ця група досліджень має переважно теоретичний характер і важлива для розуміння структури тогочасного економічного розвитку, перш за все капіталістичних відносин; закономірностей і специфіки промислових криз, їх впливу на зовнішньоторгову активність; основних економічних учень у рамках обґрунтування доцільності проведення державної політики протекціонізму або фритредерства. Характерно, що дослідження вказаних вище вчених дуже тісто пов’язані з їх політичними поглядами, що обумовлює необхідність об'єктивного аналізу подібного наукового доробку. Так, у 1910 р. австрійський і німецький економіст Р. Гільфердінґ опублікував у Відні працю «Фінансовий капітал» (пізніше неодноразово перевидану у СРСР), в якій доводив, що утворений шляхом злиття банківського та промислового фінансовий капітал прагнув підпорядкувати собі державу й використовувати її силу «для того, щоб проводити політику експансії, приєднувати нові колонії». Відтак експорт капіталу з метою послаблення дії економічної кризи всередині країни ставав засобом підпорядкування бідних і відсталих країн капіталістичними державами. У цьому контексті автор наголошував, що фінансовий капітал озброювався національною ідеєю, яка в таких умовах «уже не визнає права кожної нації на політичне самовизначення й незалежність» Гильфердинг Р. Финансовый капитал: Новейшая фаза в развитии капитализма — Москва, 1924. — 460 с.

Узагальнену картину про економічне становище Російської імперії у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. дозволяють сформувати фонові праці С. Бехтєєва, М. Бунґе, С. Вітте, В. Гурка, В. Косинського, В. Постникова, М. ТуганаБарановського, О. Фінна-Єнотаєвського. Більшість з указаних авторів, будучи державними чиновниками, представляли офіційні погляди на питання зовнішньоторговельної діяльності Російської імперії й відстоювали необхідність яскраво виражених протекціоністських перетворень, які слугували б розвитку промисловості. У відносно обережному вигляді ця теза простежується у працях М. Бунґе Бунге Н. Х. Промышленность и её ограничение во внешней торговле // Отечественные запи-ски. — 1857. — Т.115. — № 11. — Отд.1. — С.1−28; № 12. — Отд.1. — С.589−620., В. Гурка Гурко В. И. Устои народного хозяйства России: Аграрно-экономические этюды. — СанктПетербург, 1902. — 201 с. та особливо яскраво — у С. Вітте Витте С. Ю. По поводу национализма: Национальная экономия и Фридрих Лист. — СанктПетербург, 1912. — 75 с. Практичною вадою такої позиції було неврахування значення притоку іноземних інвестицій для економіки та об'єктивна необхідність будь-якого суспільства у високотоварній продукції.

З іншого боку, група фонових праць дозволяє виявити додаткові фактологічні дані щодо окремих аспектів:

• — становлення протекціоністської митної політики держави та її вплив на собівартість промислових і сільськогосподарських товарів; передумови і закономірність перевиробництва в Російській імперії на початку ХХ ст. (С. Бехтєєв) Бехтеев С. С. Хозяйственные итоги истекшего 45-тилетия и меры к хозяйственному подъё-му: В 3 т. — Санкт-Петербург, 1902—1911.;
• — розвиток продуктивних сил і започаткування стимулюючих заходів із метою підвищення рівня конкурентоспроможності продукції сільськогосподарського виробництва Російської імперії на зовнішніх ринках (К. Косинський) Косинский В. А. К вопросу о мерах к развитию производительных сил России: Статистико-экономический эскиз. — Одесса, 1904. — 43 с.;
• — становище сільського господарства в південноукраїнських ґуберніях (Таврійська, Херсонська, Катеринославська) та рівень його технічної оснащеності; чинники впливу на врожайність (В. Постников) Постников В. Е. Южнорусское крестьянское хозяйство. — Москва, 1891. — ХХХІІ, 392 с.;
• — розвиток фабричного виробництва; значення дрібного й середнього підприємництва для зовнішньої торгівлі та загалом ринкових відносин у Російській імперії, участь в цьому процесі державних інституцій (М. Туган-Барановський) Туган-Барановский М. И. Русская фабрика в прошлом и настоящем: историко-экономи-ческое исследование: В 2 т. — Т.1: Историческое развитие русской фабрики в XIX в. — СанктПетербург, 1907. — 562 с.;
• — загальний господарський розвиток Російської імперії в 1890—1910 рр. із соціал-демократичної позиції (О. Фінн-Єнотаєвський) Финн-Енотаевский А. Ю. Современное хозяйство России (1890−1910 гг.). — Санкт-Петербург, 1911. — V, 527 с. та ін.

Необхідно констатувати, що питання вибору оптимальних шляхів розвитку економіки Російської імперії (між принципами фритредерства й державного протекціонізму) як теоретична проблема самостійно в тогочасній науковій думці постала вже наприкінці 1850-х рр., викликавши доволі активне обговорення та дискусії серед широких кіл громадськості, публіцистів, економістів, політичних діячів. Саме ці публікації, незважаючи на їх яскраво виражений тенденційний характер та вплив епохи, заклали дослідницький фундамент для подальших прикладних студій. При цьому їх наукова основа перебувала переважно в орбіті формування нової тарифної політики Росії, яка поряд з іншими заходами (потужна система державних замовлень і закупівель, підтримка розвитку залізничної інфраструктури тощо) повинна була прискорити господарський розвиток, вивівши Російську імперію в ряд потужних світових держав. А ключовим засобом реалізації цього задуму була саме політика протекціонізму, покликана реґулювати зовнішньоторгову діяльність шляхом прийняття необхідних митних ставок. Розвиваючись у цьому напрямі, дореволюційні науковці та публіцисти висвітлювали історію зовнішньої торгівлі, процес формування митних тарифів, відповідність експортно-імпортної діяльності інтересам промислового й аграрного капіталів, пояснювали доцільність або хибність певних заходів не лише в контексті власного економічного бачення, а й політичної позиції.

Слід зауважити, що частина праць дореволюційного періоду (наприклад В. Вітчевського, С. Ґулішамбарова, В. Покровського, Я. Полфьорова, К. Скальковського, М. Соболєва, О. Чупрова, М. Шаврова, І. Янжула та ін.), яка має універсальний характер і не відповідає запропонованому нами нижче внутрішньому поділу на тематичні підгрупи, потребує першочергового аналізу.

Порівняльну характеристику розвитку митного законодавства в Російській імперії та Німеччині здійснено в комплексній студії німецького вченого В. Вітчевського Витчевский В. Торговая, таможенная и промышленная политика России со времён Петра Великого до наших дней. — Санкт-Петербург, 1909. — VIII, 362 с. Аналізуючи відповідні процеси, автор убачав у них вплив утвердження національного економічного курсу, що відповідав тогочасним внутрішнім потребам. Структура викладу матеріалу передбачала спочатку поетапний (залежно від міністра) розгляд фінансової політики Російської імперії, а потім безпосередньо торгової й митної. Висвітлюючи загальні процеси, пов’язані з «поверненням до протекціонізму» та збільшенням митних ставок у 1881—1890 рр., В. Вітчевський акцентував увагу і на значенні цих заходів для прибуткової частини бюджету, загального торговельного балансу. Характерно, що ці питання органічно поєднувалися з розкриттям політики укладання торгових договорів не лише з Німеччиною, а й Китаєм, Іраном та іншими країнами, а в ролі чинників їх підготовки виступили як державні інтереси, так і позиція громадськості Там же. — С.141−150. Зауважимо, що праця В. Вітчевського — одна з найбільш узагальнюючих та конкретизованих серед усіх дореволюційних видань. Однак водночас, при оцінці об'єктивності окремих теоретичних положень, зокрема, що стосується надмірної критики окремих заходів уряду Російської імперії, загального розгляду держави як «країни обмежених можливостей», слід усе ж зважати на німецьке походження автора Там же. — С.350−362.

Високим професіоналізмом та рівнем авторського аналізу вирізняються численні праці економіста С. Ґулішамбарова, присвячені різноманітним аспектам розвитку торгівлі Російської імперії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., у тому числі й окремими товарами Гулишамбаров С. И. Всемирная торговля в XIX в. и участие в ней России. — Санкт-Петербург, 1898. — 244 с.; Его же. Международная торговля птицей и птичьими продуктами: Птица (живая и битая), перо, пух, яйца, гуано: ввоз и вывоз, таможенные тарифы. — Санкт-Петербург, 1899. — VIII, 199 с.; Его же. Сравнительная статистика России в мировом хозяйстве и в ряде великих держав в первое десятилетие царствования императора Николая II (1894−1904 гг.). — СанктПетербург, 1907. — 96 с. Відповідні знання автора спираються не лише на суто власні теоретичні напрацювання, а й мають надійне джерелознавче підґрунтя. Так, інформацію про розвиток світового ринку, огляд торгівлі по країнах і за різними товарними позиціями С. Ґулішамбаров отримав у ході службових відряджень до країн Західної Європи та США.

На окрему увагу заслуговує статистичне дослідження світового господарства й долі в ньому Російської імперії за 1894—1904 рр. Так, використовуючи табличні моделі, С. Ґулішамбаров наочно відобразив по роках ріст експортно-імпортного обороту та загальну вартість товару, порівнявши цю інформацію з показниками інших провідних країн (Великобританія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, Італія, США). Серед основних висновків, отриманих на основі таких даних, назвемо зниження обсягів російсько-англійської торгівлі на користь, перш за все, росту експорту та імпорту з Німеччини. При цьому автор показав позитивну динаміку в товарообігу Російської імперії з більшістю названих вище держав. Винятком була лише Німеччина — станом на 1904 р. її імпорт у незначній мірі переважав російський експорт Гулишамбаров С. И. Сравнительная статистика России в мировом хозяйстве… — С.59—63.

Зупиняючись на оглядовій характеристиці найважливіших світових подій економічного та політичного життя кінця ХІХ — початку ХХ ст., С. Ґулішамбаров підкреслював, що відмова Російської імперії від автономного митного тарифу (однаковий для усіх країн) була пов’язана не з державними інтересами (наповнення бюджету чи стимулювання розвитку національної промисловості), а європейською практикою запровадження конвенційних (знижених) та загальних (підвищених) мит. Як наслідок, перехід до подвійних тарифів, за словами дослідника, зумовив різке ускладнення відносин із Німеччиною. Тож підписання відомого договору 1894 р. зумовлювалося необхідністю стабілізації міждержавних стосунків Там же. — С. УІІ-УШ.

Оглядову характеристику торговельних відносин Російської імперії в контексті аналізу її зовнішньої політики здійснив публіцист, громадський і державний діяч К. Скальковський. Будучи секретарем Товариства для сприяння російській промисловості й торгівлі, а також членом комісії з розробки митного тарифу 1891 р., він відверто відстоював протекціоністську позицію, навколо якої власне й побудована його праця Скальковский К. Внешняя политика России и положение иностранных держав. — СанктПетербург, 1901. — 704 с.

На різноплановому джерельному матеріалі базуються студії професора-економіста М. Соболєва, де ми зустрічаємо протилежну від поданої С. Ґулішамбаровим думку про те, що визначальним завданням російської митної політики було не дотримання принципів протекціонізму, а банальне наповнення бюджету. Подібне критичне бачення багато у чому слід пов’язувати з політичною позицією автора як активного діяча опозиційної до уряду партії кадетів. Розглянувши історію митної політики Російської імперії у другій половині ХІХ ст., М. Соболєв зауважував, що тогочасний курс на покровительство, набувши постійного характеру та охопивши всі галузі промисловості незалежно від ступеня їх розвитку, став митним тягарем для іноземних товарів. Така модель, за його словами, практично унеможливила належне залучення закордонних капіталів в економіку країни:

«Усі теоретичні основи протекціонізму зневажалися найбезсоромнішим чином. Із трьох цілей, що переслідувалися митною політикою Росії в XIX ст., повністю здійснилася тільки одна — фіскалізм. Протекціоністські завдання за своєю постановкою абсолютно не відповідали принципам протекціонізму й мало досягли мети розвитку внутрішньої промисловості. Мета — створити сприятливий торговельний баланс — стала плодом теоретичних помилок і була абсолютно марною. Залишається третє завдання — отримання найвищого доходу шляхом оподаткування іноземних товарів при їх увезенні, що й було блискуче здійснено» Соболев М. Н. Таможенная политика России во второй половине XIX в. — Томск, 1911. — С. УІ.

Окремі питання митної та податкової політики Російської імперії кінця ХІХ — початку ХХ ст. розглянуто у численних працях (а також спогадах) економіста, професора Московського університету І. Янжула. В одній зі своїх статей автор, порівнюючи системи фритредерства та протекціонізму, указував, що вони «обидві мають однакове право на існування». На думку дослідника, слід лише чітко визначити ті основні принципи, які буде покладено в основу «раціонально влаштованої митної системи». При цьому держава має керуватися такими правилами:

• — рівень митного оподаткування не повинен бути надмірно високим, щоб не доходити до ступеня повної заборони (ембарґо) на ввезення іноземних товарів;
• — із часом мита слід поступово знижувати (аж до їх повного скасування), оскільки їх захисний характер спрямований на первинне стимулювання розвитку виробництва, а не постійне, відтак досягнення цієї мети об'єктивно зобов’язує державний апарат виконувати це правило;
• — митна система повинна мати диференційований характер: для товарів кожної галузі промисловості доцільно встановлювати окремий рівень оподаткування;
• — необхідно завжди враховувати інтереси аграрного капіталу та простих робітників;
• — при збільшенні розміру будь-якого протекційного мита або при запровадженні нового слід брати до уваги можливий тиск на уряд тих промислових кіл, яких не стосувалися ці зміни з метою посилення державного захисту щодо них (це, очевидно, потягне за собою загальне посилення протекціонізму) Янжул И. И. Между делом: Очерки по вопросам народного образования, экономической по-литики и общественной жизни. — Санкт-Петербург, 1904. — С.383—388.

Говорячи про відповідність цих вимог митно-тарифній політиці Російської імперії другого половини ХІХ ст., І. Янжул різко критикував окремі урядові постанови, що суперечили принципам раціонального оподаткування. Для прикладу, це стосується запровадженого 1885 р. мита розміром 5 коп. золотом із пуду на сільськогосподарські машини та знаряддя, яке не сприяло підвищенню конкурентоспроможності землеробства на зовнішньому зерновому ринку, адже обмежувало можливості використання нової техніки й, відповідно, гальмувало інтенсифікацію виробництва.

Загалом слід указати на збалансованість позиції І. Янжула щодо як теоретичного аналізу доцільності державного протекціонізму та фритредерства, так і власне аналізу тогочасної митної політики Російської імперії. При цьому світовий досвід наштовхував його на думку про те, що обидві системи мають рівні права на існування за певних умов та однаково виправдовуються історією; жодна з них не може претендувати на особливу перевагу, обидві можуть сприяти розвитку промисловості та «народного блага» Савченко М. М. И. И. Янжул: «У меня очень рано развились вкусы экономиста» // Экономический журнал. — 2003. — № 1 (6) [Електронний ресурс]: http://economicarggu.ru/2003₁/ savchenko.pdf. Характерно, що дослідник при цьому акцентував також і на з’ясуванні наслідків запровадження тих чи інших заходів для матеріального становища пересічних робітників, що, на наш погляд, пов’язано з його службою фабричним інспектором.

У дослідженнях інших авторів, які ми умовно виділили як «універсальні», подано оглядову характеристику зовнішньоторговельної політики Російської імперії (В. Покровський Краткий очерк внешней торговли и таможенных доходов России за 1894 г. / Сост. В. И. Покровский. — Санкт-Петербург, 1896. — IV, 77 с.), а також порушено проблеми, пов’язані з торгівлею худобою, м’ясною продукцією та сільськогосподарськими машинами напередодні Першої світової війни (Я. Полфьоров Полферов Я. Я. Внешняя торговля России скотом и мясными продуктами в связи с пере-смотром торгового договора. — Санкт-Петербург, 1914. — [2], 109 с.; Его же. Русское промысло-вое птицеводство в предстоящем пересмотре торговых договоров. — Петроград, 1915. — 66, [5] с.; Его же. Сельскохозяйственные машины и орудия, их производство и ввоз в Россию в связи с пересмотром торговых договоров. — Петроград, 1914. — [2], 62 с.); залізничним господарством (О. Чупров Чупров А. И. Железнодорожное хозяйство, его экономические особенности и его отношения к интересам страны. — Москва, 1875. — 352, V с.; Его же. Железнодорожное хозяйство. — Т.2: Условия, определяющие движение и сборы на железных дорогах. Валовой доход и его факторы. Количество товарных грузов. — Москва, 1878. — VII, 342 с.) і комерційним флотом (М. Шавров Шавров Н. А. О мерах для развития русского торгового мореходства в связи с развитием отече-ственного судостроения при современном экономическом положении России. — Москва, 1895. — 427 с.), їх впливом на інтенсивність і напрями торговельних шляхів тощо. Так, говорячи про заходи підтримки російського торговельного мореплавства, інженер М. Шавров, будучи безпосередньо знайомим із проблемами розвитку чорноморських портів, зазначав про необхідність не лише посилення державного протекціонізму, а й підвищення загального рівня технічного та промислового розвитку країни Там же. — С.1.

Практично решту наявної та опрацьованої літератури дореволюційного періоду, де, серед іншого, подано й оцінки державної політики кінця ХІХ — початку ХХ ст. у сфері зовнішньої торгівлі, ми поділили на декілька умовно-орієнтовних тематичних підгруп. Зокрема, це праці, присвячені:

• 1) історії митної політики Російської імперії (в тому числі й українських ґуберній у складі цієї держави) в контексті аналізу зовнішньоторговельних відносин, та власне теоретичній розробці митних тарифів і їх дії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. (В. Денисов, М. Довнар-Запольський, І. Канделакі, В. Касперов, К. Лодиженський, Д. Менделєєв, Я. Новиков, М. Соболєв, П. Спаський);
• 2) розвитку окремих галузей промисловості Російської імперії (залізничної, металургійної) та взаємозв'язку із зовнішньоторговельною діяльністю, впливом іноземного капіталу тощо (М. Авдаков, П. Андрєєв, Ґ. Вольтке, І. Ґлівіц, К. Загорський);
• 3) фінансовій політиці Російської імперії, її значенню для економічного розвитку та інтенсивності зовнішньої торгівлі (В. Ашик, І. Бліох, М. Герценштейн, К. Лейтес, П. Миґулін);
• 4) становищу сільського господарства й експорту відповідної продукції, митній політиці Російської імперії у цьому контексті (Ф. Бар, О. Билимович, А. Бориневич, Б. Веселовський, О. Волков, О. Зак, М. Костров, А. Кулижний, О. Левицький, П. Лященко, В. Мезенцов, С. Остапенко, О. Радциґ, Ґ.Сазонов, О. Челінцев).

Головне місце серед робіт першої підгрупи належить напрацюванням російського вченого Д. Менделєєва, який брав безпосередню участь у розробці митного тарифу 1891 р. і комплексно простежив зв’язок між економічним добробутом країни та особливостями її експортно-імпортної діяльності Менделеев Д. И Толковый тариф или исследование о развитии промышленности России в связи с её общим таможенным тарифом 1891 г. — Санкт-Петербург, 1892. — 730 с. Слід зауважити, що магістральним пунктом розробленої науковцем програми соціально-економічного розвитку Російської імперії був так званий «митний (раціональний) протекціонізм» (крім того, він виділяв і первинний протекціонізм), запровадження якого, поряд зі здійсненням інших заходів, мало створити ґрунтовні передумови для швидкої індустріалізації й забезпечити економічну незалежність. Д. Менделєєв убачав сутність протекціонізму не у спрощеному зростанні мит на ввезені товари та не у забороні на їх увезення, а у створенні сприятливих економічних умов для розвитку промисловості. Власне на основі цього підходу він і дійшов висновку про те, що правильним, «толковим», тарифом слід уважати тільки той, в якому кожен вид і рід товарів обговорено окремо. Д. Менделєєв зазначав: зовнішній торгівля російський історіограф.

«Крім первинного протекціонізму, охочого все і вся розвинути у своїй країні, що не допускає до себе іноземні товари, які можуть вироблятися у своїй державі, і крім охоронного протекціонізму існує й […] розумний протекціонізм, який із повним розрахунком усіх природних умов країни накладає пропорційно високі мита на товари, що мають усі шанси розвитку їх усередині країни» Там же. — С.46, 54.

Праці Д. Менделєєва мають не лише суто теоретичне значення, а й практичну важливість, особливо враховуючи його багаторічне співробітництво з міністерством фінансів Російської імперії, надто в період керівництва цим відомством С. Вітте (1892—1903 рр.), якому було притаманне втілення ідеї «виховного протекціонізму» — тимчасового митного захисту молодих галузей національної промисловості. В. Патрухін, котрий працював на початку ХХ ст. під орудою Д. Менделєєва в Головній палаті мір і ваги, згадував, що в той час без відомого вченого не організовувався жоден важливий захід у сфері торгівлі та промисловості, «не кажучи вже про залучення його до участі в більш важливих комісіях, які обговорювали питання, що істотно зачіпали зазначені вище галузі фінансово-економічного життя Росії та її взаємовідносини із закордоном» Див.: Д. И. Менделеев в воспоминаниях современников. — Москва, 1973. — С.156.

Поряд із «митною» проблематикою, науковця цікавили й проблеми загального економічного розвитку Російської імперії. Так, розглядаючи сільське господарство як галузь єдиного господарського комплексу, Д. Менделєєв указував на необхідність надання йому допомоги шляхом промислового покровительства, оскільки це не тільки не суперечило інтересам галузі, а, навпаки, сприяло його розвитку Савченко М. М. «Рациональный протекционизм» Д. И. Менделеева и таможенно-тариф-ная политика России в конце XIX — начале XX вв. // Экономический журнал. — 2002. — № 2 (5) [Електронний ресурс]: http://economicarggu.ru/2002₅/04.shtml.

Доволі нестандартний погляд на розвій аграрної торгівлі Російської імперії подав голова Експортної палати В. Денисов Денисов В. И. Современное положение русской торговли (По поводу экономической записки Министерства финансов). — Санкт-Петербург, 1913. — 59 с. Зокрема, порівнюючи позицію російської та американської влади щодо землеробів, він зазначав: «[…] усе, що російське, потребує попередньої обробки, сортування. З огляду на підвищену засміченість хліб приречений на найнижчу розцінку». Водночас за американським збіжжям з огляду на втручання держави, котра запровадила власну систему зерноторгівлі з елеваторами, хлібними «сертифікатами», інспекцією тощо, закріпилася репутація добре очищеного, якісного продукту. Тож саме це, як справедливо стверджував В. Денисов, сприяло високому впливу представників американської торгівлі на європейському ринку Цит. за: Лигенко Н. П. Научное наследие Г. Е. Верещагина и пути развития предпринима-тельской деятельности удмуртской деревни: Конец XIX — начало ХХ в. // Экономическая исто-рия. — 2012. — № 1 (16). — С.76−77.

Дослідження вказаного чиновника цікаве й важливе тим, що, серед іншого, автор продемонстрував принципову рішучість та безкомпромісність стосовно розкриття всіх вад в організації як зовнішньої, так і внутрішньої торгівлі. Зокрема, стосовно останньої він відверто констатував наявність таких проблем, як відсутність розуміння у виробників співвідношення попиту та пропозиції — як наслідок, їх відстороненість від реальних цін і висока залежність від торгових посередників. Не можна не погодитися з такою оцінкою, особливо враховуючи прямий вплив означеної ситуації на розвиток економіки, купівельну спроможність виробників щодо технічного оснащення промислових потужностей за рахунок прибутків від збуту.

Належний аналітичний рівень мають і дослідження інших представників першої підгрупи дореволюційної історіографії: М. Довнара-Запольського — про актуальні для початку ХХ ст. завдання російського експорту та взаємозв'язок відповідних процесів зі світовими тенденціями розвитку торгівлі (з підтвердженням ключових тез статистичними таблицями та діаграмами) Довнар-Запольский М. В. Очередные задачи русского экспорта. — К., 1912. — 36 с.; Его же. Русский вывоз и мировой рынок: В таблицах и диаграммах. — К., 1914. — [6], 46 с.; І. Канделакі — про вплив комплексу факторів (транспорт, близькість до промислових реґіонів, специфіка місцевості) на активність ярмаркової торгівлі та попит на різні групи товарів Канделаки И. В. Роль ярмарок в русской торговле. — Санкт-Петербург, 1914. — 60 с.; В. Касперова й В. Покровського — про вплив німецько-російських відносин на експортно-імпортний баланс Касперов В. И., Покровский В. И. К вопросу о влиянии русско-германского договора на наш торговый баланс. — Санкт-Петербург, 1896. — 30 с.; К. Лодиженського — про становлення митної політики Росії, зокрема розробку відповідних тарифів другої половини ХІХ ст. (у цьому процесі автор брав безпосередню участь) у поєднанні з аналізом урядового курсу та внутрішньогосподарської продуктивності Лодыженский К. История русского таможенного тарифа. — Санкт-Петербург, 1886. — 311 с., Я. Новикова — про значення протекціонізму з погляду його критики як «взаємного здирництва, що практично тотожне з конфіскацією […] економічним рабством, котре зменшує добробут громадян» Новиков Я. А. Протекционизм. — Санкт-Петербург, 1890. — 292 с.; П. Спаського — про загальні питання історії торгівлі та промисловості История торговли и промышленности в России: В 3-х т. / Под ред. П. Х. Спасского. — Т.1—2. — Санкт-Петербург, 1910;1913. тощо.

Характерно, що праці цієї підгрупи («митно-торговельні»), так само, як і дослідження з історії фінансової політики Російської імперії (третя підгрупа), за невеликими винятками, видавалися під егідою міністерства фінансів або принаймні особами, пов’язаними з цим відомством. Зауважимо, що ця риса аж ніяк не применшує історіографічну цінність відповідних наукових студій, однак визначає їх більш виражений, порівняно з іншими, офіційний характер і доволі високий рівень відповідності поданих тут авторських тверджень тогочасній державній політиці.

Не лише суто історіографічне, а й частково джерелознавче значення має невелика праця другої підгрупи — підприємця та гірничого інженера М. Авдакова Авдаков Н. С. Обзор условий для развития железной промышленности на юге России. — Х., 1885. — 31с., якого неодноразово обирали вповноваженим з'їздів гірничопромисловців Донбасу з питань залізничних тарифів і митної політики. Навівши ряд статистичних даних, що стосувалися не лише «залізної промисловості», а й кам’яновугільної, він структурно порівняв відповідні виробничі показники з обсягами імпортної продукції та дійшов логічного висновку про необхідність проведення державою більш продуманої митної політики: «Нам доводиться піклуватися не лише про захист гірничої промисловості та захищати її митами від іноземного привозу, але й захищати її від тієї значної переробки іноземного чавуну, на іноземному вугіллі, що, безсумнівно, Росії невигідно» Там же. — С.3—4. У цьому контексті варто розуміти прямий зв’язок між протекціоністською позицією М. Авдакова та належністю його до промислових кіл Донбасу, тобто намаганням захистити інтереси своєї соціальної групи.

До такої ж вузькоспеціалізованої літератури слід зарахувати й іншу працю цієї підгрупи — історико-економічне дослідження П. Андрєєва, в якому основну увагу приділено розбудові окремих гілок Південно-Західної залізниці до та після її переходу в державне управління (1880−1904 рр.) Андреев П. Н. Юго-Западные казённые железные дороги: Историческо-экономический очерк в связи с результатами эксплуатации Юго-Западных железных дорог во время до перехода (1880—1894 гг.) и после перехода в казённое управление (1895—1904 гг.). — К., 1906. — 144 с. Важливість цієї студії полягає в можливості оцінити вплив приватного капіталу та казенного володіння не лише на активність розвитку залізничної мережі, а й на формування нових торговельних шляхів, інтенсивність і динаміку транспортних перевезень тощо. У цьому плані доволі подібний характер має праця І. Ґлівіца Гливиц И. Б. Железная промышленность России: Экон.-стат. очерк. — Санкт-Петербург, 1911. — X, 101с. та оглядові брошури К. Загорського Загорский К. Я. Железнодорожные тарифы в России и Германии в связи с экономическою по-литикою этих стран. — Санкт-Петербург, 1914. — 84 с.; Его же. Наша железнодорожная политика. — Санкт-Петербург, 1910. — 82 с.; Его же. Теория железнодорожных тарифов: Задачи управления, принципы построения и применения, формы и виды тарифов. — Санкт-Петербург, 1901. — 322 с.

Натомість суттєво ширший контекст (із погляду охоплення всієї промисловості Російської імперії), однак ознайомчий стиль, має невеличка праця Ґ. Вольтке (вперше видана як стаття у 1901 р. в журналі «Русское экономическое обозрение»), де приділено увагу корпоративно-становому принципу ведення торговельної та підприємницької діяльності в Російській імперії до 1898 р. (тобто до нового положення про державний промисловий податок) Вольтке Г. Право торговли и промышленности в России в историческом развитии. — СанктПетербург, 1905. — 48 с. Дослідник зауважував, що недосконалість тогочасного законодавства не завадила відносно інтенсивному економічному підйому 1890-х рр.

Суто фінансове спрямування властиве для дореволюційних наукових досліджень третьої підгрупи. Так, монографія В. Ашика має «залізничну» тематичну спорідненість із подібними працями авторства вже згадуваних П. Андрєєва, І. Ґлівіца та К.Загорського. Дослідник подав не лише дані стосовно історії формування вказаної галузі транспортної інфраструктури, а й опосередковано акцентував увагу на взаємозв'язку між фінансовою прибутковістю окремих залізниць та їх значенням як торговельних магістралей, у тому числі в Україні Ашик В. Финансовые результаты эксплуатации русской железнодорожной сети за послед-нее трёхлетие (1907; 1908; 1909 гг.). — Санкт-Петербург, 1911. — XII, 564 с.

Ряд теоретичних узагальнень та фактологічних даних стосовно залежності інтенсивності експортно-імпортної діяльності від стану фінансової системи та банківської політики Російської імперії наявні у ґрунтовних працях І. Бліоха Блиох И. С. Финансы России ХІХ ст.: История — статистика. — Т.1−3. — Санкт-Петербург, 1882. та П. Миґуліна МигулинП.П. Наша банковая политика (1729−1903). — Х., 1904. — VI, 439 с.; Его же. Реформа денежного обращения в России и промышленный кризис (1893−1902). — Х., 1902. — 324 с.; Его же. Русский государственный кредит со времени Екатерины II до наших дней, опыт историко-крити-ческого обзора. — Т.1−3. — Х., 1900;1907. Така раніше маловивчена проблема, як зловживання у Харківському земельному й торговому банках, знайшла своє належне висвітлення у студії М. Герценштейна Герценштейн М. Я. Харьковский крах: По поводу процесса о злоупотреблениях в Харьковском земельном и торговом банках. — Санкт-Петербург, 1903. — 202 с.

Особливо різноплановою та кількісною є четверта («сільськогосподарська») підгрупа, що пояснюється надзвичайною актуальністю земельного питання для найбільш численної (селянство) та впливової (дворяни-поміщики) категорій населення Росії. Водночас слід розуміти високу залежність імперського (й особливо суто українського) експорту від аграрної продукції. Зважаючи на це, дореволюційні історики-економісти та агрономи намагалися, поряд із вивченням структури сільськогосподарського вивозу, його залежності від інфраструктурних чинників та кліматичних умов, розробляти власні проекти реформування поземельних відносин, починаючи від зовнішньоторговельної сфери й завершуючи поліпшенням умов обробітку землі, вирішенням назрілих проблем аграрного перенаселення та інтенсифікації виробництва. Зокрема, у праці Ф. Бара порушувалося питання з’ясування причин занепаду та заборгованості середнього й великого землеволодіння, кризи сільської громади Бар Ф. Главнейшие причины упадка и задолженности крупного и среднего землевладе-ния, крестьянских общинных хозяйств в России и меры к коренному преобразованию. — СанктПетербург, 1903. — 115 с. Консервативне бачення ситуації в реформуванні аграрного законодавства представлене у студії економіста антимарксистського спрямування А. Билимовича Билимович А. Д. Землеустроительные задачи и землеустроительное законодательство России. — К., 1907. — 198 с. Аналіз земельного питання та селянського революційного руху в 1902—1906 рр. присутній у розвідці Б. Веселовського Веселовский Б. В. Крестьянский вопрос и крестьянское движение в России (1902;1906 гг.). — Санкт-Петербург, 1907. — 172 с.

Цілком очевидно, що вагоме місце у цьому масиві посідають праці, присвячені зерновому експорту Російської імперії. Так, П. Лященко розглянув цей аспект із перспективи торговельних відносин із Німеччиною. У результаті він дійшов логічного висновку про високий рівень залежності російського хлібного вивозу від німецького ринку збуту Лященко П. И. Зерновое хозяйство и хлеботорговые отношения России и Германии в связи с таможенным обложением. — Петроград, 1915. — 293 с.

Більш детальну увагу слід приділити студії одеського статистика-демографа А. Бориневича Бориневич А. С. Очерк хлебной торговли в Одессе. — Одесса, 1890. — 110 с. Спеціалізуючись на історії селянського господарства Херсонської ґубернії, він усебічно висвітлив стан хлібної торгівлі в Одесі з погляду нагальної необхідності розбудови мережі елеваторів. Про високий професіоналізм дослідника та ґрунтовність його праці свідчить те, що для досягнення поставленої мети він опрацював велику кількість джерел економічного, промислового і транспортного характеру, а також використав особисто зібрані відомості про стан хлібної торгівлі. Авторським здобутком А. Бориневича стала демонстрація значення Одеси у загальній хлібній торгівлі Російської імперії, доведення тенденції щодо збільшення підвозу вантажів збіжжя саме до цього порту, акцентування уваги на якості та значущості залізничного, водного й гужового транспорту Ісаєва О.І. Дослідження А. С. Бориневича з питань сільського господарства // Вісник НТУ «ХПІ». — Вип.48 (1021). — Х., 2013 — С. 68. Характерно, що разом із наведеними аспектами проблеми, дослідник висвітлив і роль хлібних магазинів, порядок визначення місткості кожного з них, обіг, час зберігання та міру наповненості. Окремо у своїй праці А. Бориневич охарактеризував безпосередньо Одеський порт, описав рух суден далекого плавання, надав схему докладного розрахунку накладних витрат тощо. Зауважимо, що опис супроводжують статистичні таблиці, схематичні карти та гістограми.

З інших праць на «хлібно-торговельну» тематику виокремимо дослідження О. Волкова Волков А. Ф. Курс международной хлебной торговли — Санкт-Петербург, 1910. — [2], IV, 459 с., В. Мезенцова Мезенцов В. И. Материалы к вопросу о реформе хлебной торговли: Производство, потребле-ние и остатки хлебов в Азовско-Черноморском районе. — Полтава, 1912. — 37 с., С. Остапенка Остапенко С. С. Задачи русского хлебного экспорта: К вопросу хлебного экспорта. — К., 1912. — [2], 25 с., Ґ. Сазонова Сазонов Г. П. Вопросы хлебной промышленности и торговли, разработанные земскими уч-реждениями (1865−1890 гг.). — Санкт-Петербург, 1891. — IV, 540 с., О. Челінцева Челинцев А. Перемены в хлебной продукции европейской России в связи с общим разви-тием сельского хозяйства // Агрономический журнал: Издание Харьковского общества сельского хозяйства. — Кн.7. — Х., 1913. — С.49. та ін.

Натомість український агроном-публіцист А. Кулижний, убачаючи в кооперативному русі (активним учасником якого він був) головний спосіб підвищення сільськогосподарського виробництва, порушив таку «нецікаву» для його сучасників проблему, як торгівля яйцями, у тому числі й на експорт Кулыжный А. Е. Деревенские товарищества по продаже яиц. — Полтава, 1912. — 36 с.; Его же. Очерки по сельскохозяйственной и кредитной кооперации: Статьи, заметки, доклады 1900—1918. — Петроград, 1918. — 240 с.; Его же. Первый опыт кооперативного экспорта яиц. — Москва, 1914. — 38 с. Цікаво, що розробивши власну програму реформування системи продажу аграрної продукції, він пропонував створити спеціалізовані збутові центри (союзи) — «Кустарзбут», «Козерно», «Кояйце», «Пенькосоюз», «Союзкартопля» та інші, укомплектовані фахівцями в даній галузі. Саме такі союзи, на думку А. Кулижного, дозволили б структурувати численні кооперативні організації в єдину систему спеціалізованих об'єднань. Зазначимо, що ці ідеї не залишилися поза увагою громадськості, оскільки отримали подальший розвиток у виступах агронома на Всеросійському з'їзді земських кас (Москва, 1911 р.) і Всеросійському з'їзді діячів дрібного кредиту й сільськогосподарської кооперації (Петербурґ, 1912 р.). Власне у своїх працях А. Кулижний виступив послідовним прихильником створення єдиної організації з кооперативного збуту хліба, побудованої за типом акціонерного товариства Кулыжный А. Е. Устройство хлеботорговли и товарищеский сбыт хлеба. — Петроград, 1918. — 79 с. Ці думки він також відстоював у виступах на II з'їзді представників установ дрібного кредиту (Київ, 1913 р.) та інших спеціалізованих форумах. Результатом таких клопотань стало рішення, ухвалене 1916 р. на нараді представників спілок кредитних кооперативів Півдня Росії (Одеса) про створення акціонерного товариства «Південноросійське кооперативне зерно» з метою «організації у широкому масштабі кооперативного експорту зернових продуктів і збуту їх на внутрішніх ринках Росії». У своїй діяльності ця інституція мала керуватися статутом, укладеним саме А. Кулижним, однак події 1917 р. завадили перспективним планам.

Широку «товарну» спеціалізацію мала праця А. Кулижного, присвячена кооперативному збуту продукції сільського господарства, в якій автор детально проаналізував динаміку й обсяги продажу хліба, яєць, деревини, льону, прядива, олії, худоби, тваринної продукції, овочів і фруктів, цукрового буряку Кулыжный А. Е. Кооперативный сбыт продуктов сельского хозяйства. — Москва, 1918. — 191 с. Однією з відмінностей цієї студії А. Кулижного від ряду подібних авторства інших дослідників стало акцентування уваги не лише на основних зовнішніх ринках Російської імперії — Німеччина, Великобританія, Австро-Угорщина, Франція, а й на другорядних — Норвегія, Італія.

У цілому, необхідно вказати, що для переважної більшості численних дореволюційних авторів властиво, з огляду на об'єктивні причини, вивчення питань зовнішньої торгівлі з перспективи загальноімперських інтересів і пріоритетів, без виокремлення суто українських ґуберній. Винятком були «регіональні» дослідження А. Бориневича, локальна специфікація яких обумовлювалася винятковим значенням у структурі експорту тієї чи іншої продукції (наприклад зернових культур) та окремих районів.

Спеціальної уваги, незважаючи на яскраво виражене ідеологічне забарвлення, заслуговують праці В. Ульянова (Леніна), присвячені проблемам економічного розвитку Російської імперії, її митній політиці. У цьому випадку слід, перш за все, указати на особливий вплив оцінок лідера більшовиків на становлення й формування дослідницьких інтересів і теоретичних узагальнень історіографії дальшого радянського періоду. Так, хрестоматійним стало його твердження про те, що «в Росії з особливою силою позначається реакційність протекціонізму, котрий затримує економічний розвиток країни, що служить інтересам не всього класу буржуазії, а лише жменьці олігархів-тузів» Ленин В. И. Экономическое содержание народничества и критика его в книге П. Струве (Отражение марксизма в буржуазной литературе): По поводу книги П. Струве «Критические за-метки к вопросу об экономическом развитии России», СПб., 1894 г. // Его же. Полное собрание сочинений в 55 т., изд. 5-е. — Т.1. — Москва, 1967. — С.458.

Значно більше уваги питанням експорту та загалом зовнішньоторговельним відносинам Російської імперії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. В. Ульянов (Ленін) приділив у своїй спеціальній монографії Ленин В. И. Развитие капитализма в России // Там же. — Т.3. — Москва, 1971. — 792 с. Так, аналізуючи процес формування торговельного зернового господарства, він чітко вказував на екстенсивний характер сільськогосподарського виробництва на Півдні Росії (перш за все у Херсонській, Таврійській, Катеринославській ґуберніях) і, водночас, його зростаючу орієнтацію на зовнішній ринок:

«Факт величезного росту землеробського виробництва в описуваному районі пояснюється тим, що степові окраїни були в пореформену епоху колонією центральної, давно заселеної європейської Росії. Велика кількість вільних земель приваблювала сюди величезну масу переселенців, які швидко розширювали посіви. Широкий розвиток торговельних посівів був можливий лише завдяки тісному економічному зв’язку цих колоній, з одного боку, з Центральною Росією, з іншого боку — з європейськими країнами, що ввозили зерно. Розвиток промисловості у Центральній Росії та розвиток торговельного землеробства на околицях стоять у нерозривному зв’язку, створюють взаємно ринок одного для іншого. Промислові ґубернії отримували з півдня хліб, збуваючи туди продукти своїх фабрик, постачаючи колонії робочими руками, ремісниками» Там же. — С.253.

Виходячи з цього, прискорений розвиток українських ґуберній Росії завдячував саме тісному зв’язку з внутрішнім та зовнішнім ринком, що й визначало, на думку автора, капіталістичну модель розвитку.

Загалом, окрім суто ідеологічних, марксистських оцінок теоретичного характеру (наприклад щодо зв’язку між доданою вартістю й об'єктивною необхідністю капіталізму у зовнішньому ринку Ленин В. И. К характеристике экономического романтизма: Сисмонди и наши отечествен-ные сисмондисты // Там же. — Т.2. — Москва, 1967. — С.119−262.), праці В. Ульянова (Леніна) насичені статистичними даними щодо обсягів і динаміки експортно-імпортної діяльності Російської імперії з окремим акцентуванням на південних причорноморських регіонах. При цьому доцільно порівнювати теоретичні погляди лідера більшовиків і їх практичне втілення на прикладі СРСР, зокрема що стосується державної монополії на зовнішню торгівлю.

Окремо слід згадати про студії, в яких подано опосередковані відомості щодо торговельних відносин, у тому числі в межах українських ґуберній, перш за все з європейськими державами, особливості експортно-імпортних відносин у контексті державної політики — І. Ґольдштейна Гольдштейн И. М. Анкета о причинах упадка ввоза русской пшеницы в Англию и о сред-ствах к поднятию русского экспорта в эту страну. — Санкт-Петербург, 1903.— 56 с., А. Жиро Жиро А. Торговля России с Францией. — Париж, 1915. — 32 с., І. Дуссана Дуссан И. В. Торговые сношения России с Францией и Германией. — К., 1916. — 62 с., М. Кечеджі-Шаповалова Кечеджи-Шаповалов М. В. Мировая торговля и участие в ней России. — Санкт-Петербург, 1911. — 71 с., М. Кострова Костров Н. И. Торговля России с Италией и наш вывоз сельскохозяйственных продуктов в эту страну. — Москва, 1915. — X, 248 с., М. Крюкова Крюков Н. А. Внешняя торговля России продуктами сельского хозяйства за десятилетие: 1901—1910 гг. — Санкт-Петербург, 1912. — 99 с., В. Мукосєєва Мукосеев В. А. Статистическая характеристика русско-германского товарообмена в 1909 г. в связи со ставками таможенного тарифа (ставки общего тарифа договора 1894 г., конвенции 1904 г. и ценность ввоза и вывоза). — Санкт-Петербург, 1912. — 35 с., М. Соболєва Соболев М. Н. История русско-германского торгового договора. — Петроград, 1915. — 202 с., Б. Сокольського Сокольский Б. Экспорт русской муки в Англию (в связи с положением экспорта муки вооб-ще). — Санкт-Петербург, 1913. — 20 с., В. Федоровського Федоровский В. К. Торговля России с Францией и Бельгией и наш вывоз сельскохозяйствен-ных продуктов в эти страны. — Москва, 1915. — XI, 227 с., О. Шора Шор А. С. Товарообмен между Россией и Германией за последние 20 лет. — Санкт-Петербург, 1914. — 67 с., О. Шульца Шульц А. К. Исследование о производстве и торговле Германии продуктами полеводства за 30 лет, в связи с русско-германским торговым договором. — Санкт-Петербург, 1913. — [2], 111, 113, III, VII с., Л. Яснопольського Яснопольский Л. Позиция России по отношению к новому русско-германскому торговому договору. — К., 1914. — 10 с. та ін. Деякі із праць цих авторів мають суто публіцистичний, а не науковий характер, однак саме завдяки цьому вони дозволяють оцінити ставлення громадськості до проблем зовнішньоторговельної діяльності й державної політики у цій сфері, економічних відносин Російської імперії з іншими країнами. При цьому дослідницький інтерес більшості був пов’язаний з основними партнерами: Великобританією, Францією та Німеччиною, які розглядалися залежно від курсу урядової політики — критикувалися у часи ускладнення торговельних відносин та отримували схвальні відгуки безпосередньо після укладання конкретних договорів.

Таким чином, аналіз комплексу праць дореволюційного періоду засвідчує ряд характерних для наукової літератури тієї епохи рис. Перш за все, слід відзначити неабияку тематичну різноманітність та значне кількісне наповнення (особливо порівняно з радянським періодом): у полі зору дослідників кінця ХІХ — початку ХХ ст. перебувало безліч питань, пов’язаних із численними аспектами як загалом зовнішньоторговельної діяльності Російської імперії, так і експортно-імпортними відносинами з сусідніми країнами, специфікою та структурою вивозу окремих сільськогосподарських, промислових товарів.

Примітно, що для переважної більшості авторів був характерним розгляд проблем у загальному масштабі, без виокремлення «українських сюжетів». При цьому спостерігалося домінування прихильного ставлення дослідників до посилення протекціоністських заходів та запровадження додаткових мит для іноземних товарів. Позитивними наслідками таких кроків уряду вбачалися зростання прибуткової частини бюджету й розвиток національної економіки. Подібні погляди поширювалися, перш за все, серед чиновників фінансового та зовнішньополітичного відомств, наукової інтеліґенції провідних університетів Російської імперії тощо. Натомість для нечисленної групи істориків-економістів, менше пов’язаних із державним утриманням і залучених до опозиційних суспільно-політичних рухів (від лівоцентристського кадетського до радикального соціал-демократичного) було властивим обґрунтування збитковості та непродуманості такого курсу. У цілому ж дореволюційна література сформувала доволі потужний теоретичний і фактологічний базис для подальших наукових розробок зі вказаної проблематики не лише радянських дослідників, інтеґрованих у систему ідеологічного пояснення всіх явищ і процесів, у тому числі історичного характеру, а й сучасних фахівців.

… …