Грошові одиниці України

Грошові одиниці України

У зв’язку з введенням української національної валюти походження окремих грошових одиниць цікавить не тільки спеціалістів, а й широкі верстви населення.

Якщо назва широко відомої вагової, грошово-вагової та грошово-лічильної одиниці Київської Русі та наступних державних утворень, до складу яких входили українські землі, гривни (гривні), з самого початку вважалася найбільш вдалою для більшого, основного номіналу національної грошової системи, то назви можливих розмінних номіналів викликали дискусії. Адже на певних хронологічних.

етапах багатовікової історії України в окремих її регіонах вживалися різні гривні: вагові, грошово-вагові і грошово-лічильні та відповідні до них свої розмінні номінали. Грошові системи Київської Русі, як і інших країн, до складу яких входили українські землі, визначалися загальноєвропейськими процесами, але з урахуванням характерних особливостей та традицій лічби. Грошові системи окремих країн формувалися в генетичній єдності вагових і лічильних одиниць. Вагові-походили від традиційної основної максимальної одиниці, як гривня чи фунт. Лічильні ж, здебільшого, спиралися на конкретні засоби обігу визначеної групи та відтворювали її багатократність. Оскільки основним монетним металом у середньовіччі було срібло, згідно срібної гривні-ваги визначалася і стопа (кількість монет з одиниці металу) монет. Перебіг складних політичних подій, економічні фактори, відсутність власних копалень срібла обумовлювали широке використання іноземних монет та елементів різної грошової лічби в грошовому обігу України.

Дослідники й досі не дійшли згоди з приводу того, які конкретні засоби обігу відповідають всім кунам, ногатам, резанам, векшам. Так, одні дослідники пов’язують ці елементи грошової лічби з конкретними нумізматичними пам’ятками, іноземними та власними монетами з грошового обігу давньої Русі. Так, куну ототожнюють з основними срібними монетами грошового обігу: арабським дирхемом, візантійським міліарісієм, давньоруським срібляником та західноєвропейським денарієм. Ногату найчастіше виводять від арабського «нагд"-дзвінка, повноцінна, відбірна монета і пов’язують з окремою групою якісних повноцінних арабських дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських дирхемів, які часто знаходять у давньоруських скарбах.

Інші дослідники, аналізуючи писемні джерела, бачать у розмінних номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вевериця). З фінським «ногать» (нохат), що означало шкіра, хутро, пов’язують і ногату.

Іcнyє припущення про зв’язок терміну ''куна'' з римською монетою. Причому відзначається, що сам термін був відомий не тільки слов’янам, але й іншим народам, де перебували в обігу римські денарії.

У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм товаро-грошей. Будучи одним із основних елементів товарообміну, мірою вартості ще в домонетному обігу, хутро, поруч з монетами, залишилося товаро — грошима і в пізніші часи. Усталені назви ''розмінних одиниць''-товаро-грошей надовго залишилися в пам’яті й перейшли на металеві гроші. Відомо декілька різновидів податків під назвою ‘'куниця'', що, певно, фіксує ще одну функцію товаро-грошей-платежу. Наприклад, у Англії з її розвинутим монетним карбуванням в ХІ столітті м. Честер сплачувало річний податок хутром куниці. А у Києві в 1499 році за право торгівлі харчовими продуктами треба було заплатити податок-куницю, що в монеті дорівнювало 12 грошам: «тот маєт дати осьмнику (уряднику воєводи у торгових і торгово-судових справах) куницу дванацять грошей».

У зв’язку з введенням української національної валюти походження окремих грошових одиниць цікавить не тільки спеціалістів, а й широкі верстви населення.

Якщо назва широко відомої вагової, грошово-вагової та грошово.

-лічильної одиниці Київської Русі та наступних державних утворень, до складу яких входили.

українські землі, гривни (гривні), з самого початку вважалася найбільш вдалою для більшого, основного номіналу національної грошової системи, то назви можливих розмінних номіналів викликали дискусії. Адже на певних хронологічних.

етапах багатовікової історії України в окремих її регіонах вживалися різні гривні: вагові, грошово-в.

агові і грошово-лічильні та відповідні до них свої розмінні номінали. Грошові системи Київської.

Русі, як і інших країн, до складу яких входили українські землі, визначалися загальноєвропейськими.

процесами, але з урахуванням характерних особливостей та традицій лічби. Грошові системи.

окремих країн формувалися в генетичній єдності вагових і лічильних одиниць. Вагові-походили від.

традиційної основної максимальної одиниці, як гривня чи фунт. Лічильні ж, здебільшого, спиралися.

на конкретні засоби обігу визначеної групи та відтворювали її багатократність. Оскільки.

основним монетним металом у середньовіччі було срібло, згідно срібної гривні-ваги.

визначалася і стопа (кількість монет з одиниці металу) монет. Перебіг складних політичних.

подій, економічні фактори, відсутність власних копалень срібла обумовлювали широке.

використання іноземних монет та елементів різної грошової лічби в грошовому обігу України.

Дослідники й досі не дійшли згоди з приводу того, які конкретні засоби обігу відповідають всім кунам, ногатам, резанам, векшам. Так, одні дослідники пов’язують ці елементи грошової.

лічби з конкретними нумізматичними пам’ятками, іноземними та власними монетами з.

грошового обігу давньої Русі. Так, куну ототожнюють з основними срібними монетами грошового обігу: арабським дирхемом, візантійським міліарісієм, давньоруським срібляником.

та західноєвропейським денарієм. Ногату найчастіше виводять від арабського «нагд"-дзвінка, повноцінна, відбірна монета і пов’язують з окремою групою якісних повноцінних арабських дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських дирхемів, які часто.

знаходять у давньоруських скарбах.

Інші дослідники, аналізуючи писемні джерела, бачать у розмінних номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вевериця). З фінським «ногать» (нохат), що означало шкіра, хутро,.

пов’язують і ногату.

Іcнyє припущення про зв’язок терміну ''куна'' з римською монетою. Причому відзначається, що сам термін був відомий не тільки слов’янам, але й іншим народам, де перебували в обігу римські денарії.

У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм товаро;

грошей. Будучи одним із основних елементів товарообміну, мірою вартості ще в домонетному обігу, хутро, поруч з монетами, залишилося товаро — грошима і в пізніші часи. Усталені назви ''розмінних одиниць''-товаро-грошей надовго залишилися в.

пам’яті й перейшли на металеві гроші.

Відомо декілька різновидів податків під.

назвою ‘'куниця'', що, певно, фіксує ще.

одну функцію товаро-грошей-платежу. торгівлі харчовими продуктами треба було заплатити податок-куницю, що в монеті дорівнювало 12 грошам: «тот маєт дати осьмнику (уряднику воєводи у торгових і торгово-судових справах) куницу дванацять грошей».

Наприклад, у Англії з її розвинутим монетним карбуванням в ХІ столітті м. Честер сплачувало річний податок хутром куниці. А у Києві в 1499 році за право.